Користувач:Миколаївський НвК
З 1941 по вересень 1943 року школа в селі Миколаївка не функціонувала, але в газеті «Сумський вісник» за 7 січня 1942 року ми знаходимо статтю «Підсумки і наші завдання в галузі освіти», де говориться, що перед міською управою стоїть питання постановки в місті справи народної освіти. Також приділялася увага відкриттю шкіл у селах. Майже кожного дня до відділу приїздили старости сіл і вчителі з різних районів. Щоб одержати вказівки про порядок відкриття шкіл, складанню програм. З питань надання дозволів на відкриття шкіл і т.і. Була отримана вказівка і про порядок відкриття школи в Миколаївці. Але школа почала працювати тільки після відходу німців.
Про подальший стан розвитку освіти в регіоні ми дізнаємося із статті «Школа перед іспитами» (газета «Сумський вісник» від 9 червня 1943 року). В статті підкреслюється, що термін навчання на селі продовжено до 30 червня, а в місті до 15 липня, щоб учні встигли засвоїти програму. Іспити пропонувалося запровадити лише в четвертих класах з української та німецької мов та арифметики. Головою комісії повинен бути представник відділу освіти. За інструкцією відділу освіти тих учнів, які пропустили багато днів не переводили до наступного класу.
Зі статті «Учбовий рік закінчився» стає відомим, що не в усіх селах працюють школи. Всього діяло 30 сільських шкіл, з них лише 20 мали четверті класи (газета «Сумський вісник» від 16 липня 1943 року №73.)
Неоціненну допомогу в зборі матеріалу про розвиток освіти в післявоєнні роки надав нам Єрмоленко Андрій Андрійович, який очолював Миколаївську восьмирічну школу з 1972 по 1975 роки. В далекому 1949 році він прийшов у другий клас Миколаївської семирічної школи. На території Миколаївської селищної ради було дві школи – початкова в с.Спаське і семирічна в с. Миколаївка. Школа наша мала таку вивіску «Миколаївська семирічна школа Хотінського району Сумської області.» На території району було чотири середні школи – в Хотіні, Стецьківці, Новій Січі і Юнаківці. Семирічна освіта була обов’язковою. Але закон про освіту порушувався, багато учнів після закінчення 4-5 класів йшли працювати в колгосп. А якщо зважити на те, що в післявоєнні роки в школу ходили «переростки», яким було 15-16 років в п’ятому класі, то це було закономірно. Андрій Андрійович надав нам багато фотографій. Особливо цінне, на наш погляд, фото, на якому ми бачимо дітей війни. Звичайні діти. Звичайні обличчя, але очі… Хоча на обличчях тінь посмішки, Але в очах стільки смутку та болі… Їм ще вчувається війна… В 50 роках в школі працювало 12-14 вчителів на чолі з директором. Навчалися в школі і діти-сироти, які мешкали в інтернаті-патронаті. Педагогічний колектив очолював Мартиненко Гнат Олексійович. Андрій Андрійович зберіг добрі спогади про всіх вчителів, які його навчали.
У грудні 1958 року було прийняти закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У квітні 1959 року відповідний закон було ухвалено в Україні. В цих документах передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, перетворення 10-річних середніх шкіл на 11-річні та запровадження 11-річного навчання, створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл однією з масових професій. В архівних матеріалах школи збереглася книга наказів за 1958-1959 н.р. В ній ми знаходимо і аналіз роботи школи, і рух кадрів, і дисциплінарні стягнення. На сьогоднішній день в школі налічується близько 126 чоловік. Діти не тільки навчаються в школі, а ходять на різні гуртки. Більшість хлопчиків старшокласників ходять на спортивний гурток, а дівчатка вчаться вишивати, плести з бісеру та багато іншого.