Користувач:Наталя Гнип/Чернетка
1848 рік - весна народів, був надто галасливим, екстатичним, надто розполітикованим, щоб знайти час для вільних краєзнавчих студій. В літературі тоді панувала публіцистика, нерідко блискуча, часом різка і завжди тенденційна однобока.
З 1870 р. намічається зацікавлення вивченням і дослідженням економічних та політичних відносин нашого краю. Однією з перших праць цього періоду була відома свого часу брошура Рапацького «Ludnosc Galicji» (Львів, 1874), де вперше зроблено спробу опрацювати на рівні, що відповідав тодішньому станові європейської науки, одну з галузей статистики – статистику населення, тобто демографію. Щоправда, дослідження не завжди спиралися на правдиві цифри і не вичерпали теми навіть у найменшому обсязі, бо майже не торкнулися статистики соціальної, криміналістики, статистики хвороб і т.д. Праця Рапацького викликала в Галичині пожвавлення на ниві статистики. Після її появи вийшли статистично – економічні праці українського автора Володимира Навроцького: першою з його численних робіт був саме аналіз книжечки Рапацького.
Із оповідань Рапацького знаємо, що в Західній Галичині одним з перших обивателів, що перейнявся ідеєю звільнення селян від панщини, був Губицький, дідич з Накваші, котрий разом з своїм сином Генріком і з своїми двома доньками розпочав був в тім дусі дуже пильну агітацію в другій половині 30-х років.
Рапацький Владислав (криптограма Вл. Рп.) народився 1829р., журналіст, публіцист, редактор. Детальна дата народження, та дані про походження і молодість не відомі. Народився у Львові в 1829р. або раніше. Можливо був сином(або родичем) Фелікса чиновника стар. Львівського в 1830-51.
Майже ціле своє життя Рапацький провів у Львові. Тут формувався як особистість і навчався у Львівському університеті. В 1848 р. був у рядах «Легіону Академічного». Робив спроби, щоб попасти в Угорщину, для того щоб взяти участь у повстанні,але був схоплений австрійцями і представлений військовому суду після чого скерований до військового призову,але зумів втекти звідти. Дехто (наприклад Фердинанд Владислав Чапліцкий ) притримується думки, що Владислав Рапацький був ув’язнений також в 1851 році в зв’язку зі справою Юліана Гослара, з яким, можливо особисто зіткнувся.
Згідно інших джерел був схопленим у вересні 1852 р. і знову засуджений австрійським військовим судом.
Після звільнення з в’язниці впродовж кількох років знаходився під пильним наглядом поліції. Його підозрювали в співпраці з еміграційною пресою. В 50 – х роках почав активно працювати у львівській журналістиці.
На початку квітня 1858 р. виринув як член редакції видаваною Гіполітом Ступніцьким «Всесвітнього політичного Огляду», пізніше назва була змінена «Огляд Всесвітній», після зміни редагував зі своїм приятелем Едвардом Болотніцьким до 28 IX 1861, коли газета з політичних поглядів була австрійською владою тимчасово відсторонена, (припинено виконання обов’язків).
Окрім матеріалів розміщених в журналах Владислав Рапацький видав окремо «Зауваження до брошури»: «Ein Wort fur Osterreich» (Львів 1860) і виконаний собою переклад праці «Нова карта Європи» на 1861 рік написана в Регенбурзі одним з князів медіатизованих у відповідь на брошуру Едмунда Абоут під назвою «La nouvelle carte d’Europe» (Париж 1860 рік ). В 1861 р. належав до групи творців «Праці» видаваної Ф. Твардовським.
Літом 1861 р. Владислав Рапацький добився,щоб його прийняли до Галицького Господарського товариства у Львові,членом товариства був в роках (1862-1865). В кінці вересня того ж року ввійшов до редакції «Газети Польської» утвореної Флоріаном Зимяковським. На її сторінках висловлювався проти «апології прихованої боротьби (бою)», і проявленню повстання, виявляючи себе як прихильника політики Олександра Велопольського. З причин дій в тому дусі мусив покинути «Газету Польську». Потім (квітень-червень 1863 року) редагував «Тижневик Львівський», додаток до «Гінця» під назвою «Тижневик» (2 IV – 9 IX 1863 рік ), працював в редакції «Гінця». Йому також видавець і редактор відповідальний «Гінця» Генріх Новаковський переказав х дня 13 IX 1863 редакцією відповідального тієї газети ( в заяві з 14 IX, поміщеній в «Гінці» з 15 IX ), залишаючись і дальше власником і одним з головних співпрацівників газети, яка із зміненою назвою «Газета Народна» виходила до половини січня 1864 року.
В 1863 році Владислав Рапацький видав брошуру «Мовчання чи явність (відкритість)». На початку 1864 року в Кракові з комісарм Народного Уряду вів переговори в справі переміни «Газети Народної» в повстанський орган. Необдуманий результат тих старань і підживлені від певного часу симпатії для панславізму підштовхнули Владислава Рапацького до співпраці з М. Павлішчевим. В «Газеті Варшавській» почали з'являтись його обурені кореспонденції підписані криптограмою. А 12 I 1865 року «Газета Народова» публічно заплямували Рапацького називаючи зрадником польського народу і російським шпигуном. Преса галицька і еміграційна надала цій справі розголосу. Владислав Рапацький намагався боронитись перед наростаючою ізоляцією відкритим листом «Короткі пояснення громадського життя головного редактора газети «Народної» » (1865), а пізніше подав на суд Яна Добжанського. Захист себе не виправдав і 3 V цього ж року Владислав Рапацький покинув зал суду цілком скомпрометований. В іншому пресовому процесі того ж року був засуджений на 4 місяці ув’язнення, від якого його звільнила проголошена на початку серпня 1865 року амністія.
Владислав Рапацький в половині 1868 року під криптограмами почав розміщувати свої твори в двотижневику політичному «Слов’янин » Казимира Йосифа Туровського. Тут також видрукував фрагмент з етнографії Галичини, Населення північно – західного краю російської імперії, тобто минулого Великого Литовського Королівства. Владислав Рапацький видавав слов’янофільський журнал «Laskaja pisnia»(Львів,1870).
1863 році повернувшись до Львова, не знайшов постійного місця праці. Живучи з малярства, подорожував Росією, побував у Києві, Холмі, Варшаві. Літературну діяльність розпочав наприкінці 60-х років.
В 1874 році видав у Львові власними затратами «Населення Галичини». Праця найобширніша і добре сприйнята критикою.
В 1875 – 1856 роках видав і редагував «Кур’єр Львівський». Потім все про нього настільки стихло, що не вдалось знайти інформації ні про час і місце його смерті,ні про родинні стосунки.
-Нова Карта Європи на рік 1861 написана в Регенбурзі одним з князів медіатизованих. Переклад Владислава Рапацького . Львів, накладом редакції Всесвітнього огляду, друк E. Winiarza, 1860, s 12 це, стор 21 з картою в 4 це стор.21з картою, в 4 це ( відповідь на брошуру About`a). -Населення Галичини, через… Львів, накладом автора в друкарні K. Pillera, 1874, в 12 це, стр.126, Ноти II, з 6 картами статистичними і етнографічними. 1 руб. 75 коп. -Мовчання або явність (відкритість), Львів, друк Е.Вінежа, був виданий в році 1863, в 12 це, стр. 12. -Короткі пояснення громадського життя редактора газети «Народовой», написав…Львів, друк Інституту Ставропігійського, під керівництвом Ст. Гучковського, 1865, в 8 це, стр. 48.(йдеться про Яна Добранського) -Слов’янин, двотижневик політичний, рік 1868, редагував після К.Л. Туровськім. -Зауваження до брошури «Ein Wort, fur Oesterreich». Львів, друк Е. Вінежа, 1860, в 8 це, стр. 17.
У своїй книзі «Населення Галичини» Владислав Рапацький розглянув такі теми:
- Населення - загальна характеристика
- Населення з огляду на поселення осадами
- Населення Галичини з огляду на національності та віросповідання
- Населення Галичини згідно поділу на вікові групи
- Статева приналежність (чол. і жін.)
- Населення Галичини за поділом на неодружених (або жонатих), у шлюбі, розведених та овдовілих
- Населення Галичини з огляду працевлаштування, заробітків та джерел утримання.
Цим статистичним нарисом охоплено найголовнішу частину народознавства. Тут представлено:
- населення Галичини в абсолютній та відносній кількостях
- населення Галичини з огляду поділу на осади
- населення Галичини з огляду на національності і віровизнання
- населення Галичини з огляду на вікові групи
- статева приналежність
- населення Галичини з огляду на стан (одружений, жонатий, розлучений та ін.. )
- населення Галичини з огляду на працевлаштування, платню та джерела утримання.
Прихильники математичної школи, які підтримують тези праць Кветелета, Борноулле та Йозефа Гайна підносять надважливість такої науки як статистика. До середини вісімнадцятого століття не було в Австрії списків населення коронних країв, однак рескрипт імператриці Марії Терези в 1753 і 1754 рр. зобов’язав скласти «перепис душ» на тих територіях, якими володіла імператриця крім Угорщини, з огляду на духовну та світську приналежність, крім того цей перепис проводився що три роки і в ньому вказувались наступні обов’язкові пункти: фактична кількість населення в крайові), статева приналежність, вік та стан (одружений чи ні )
Рескрипт імператриці з 1762р. розширив вищезгадані пункти , зокрема було включено пункт про кількість родин та докладніше мало бути описано місце праці та заробіток На той період часу впроваджено списки населення в виключно політичному вигляді, котрі повинні дуже швидко бути укладені через військові обставини, коли реорганізація армії потягнула за собою запровадження «рекрутації». Від того часу змінено список населення на так звану «конскрипцію», яка слугувала для уточнення складу війська. Ця система запроваджена патентами з 1770 і 1771р., закрита і закінчена патентом з 1777р., який відрізнявся від попереднього головне тим, що в ньому виділено приналежність населення до певної місцевості. Перевага міліарного інтересу в зібранні статистичних даних, занепад «консигнації душ» через духовенство. Доручення складення «конскрипції» політичній владі, далі щорічного перегляду постанови оператів через військову владу і наказ на складення книг «популяції», в двох екземплярах, один для політичної влади, другий для так званих «Вехрбезирків».
Такого роду конструкції запровадив цісар Йосиф і в Угорщині. Список населення 1785р. обіймав усі території Австрії згідно однієї і тої ж самої норми, а коли і Галичина була долучена до монархії в 1772р. то і тут були ті ж правила перепису.
Турецька війна, смерть цісаря і скасування більшої кількості розпоряджень в Угорщині, втримало повторення загального списку людності, пізніше французькі війни і територіальні зміни запровадили територіальні зміни в Австрії чотири варіантний спосіб опису населення згідно чотирьох груп. Галичину залучено до країв давно конскрибованих (описаних).
В цій групі врегульовано конструкцію описів патентом з 25 листопада 1804р., на підставі давніх практик і досвіду, збережено переваги мілітарного інтересу, а термін ревізії розширено в 1827р. з одного року на три.
Згідно цього патенту відбувся останній перепис населення в Галичині разом із Краковом в 1850рр. Результат цього перепису ніде не був застосований. Для цього теж була прийнята одна з найбільших постанов з 23 березня 1857р., котра включала в себе дуже багато важливих приписів з огляду на переписи населення, змінено форму описів, що діяли до того часу. Перший перепис населення згідно цієї постанови проведено 31 листопада 1857р., а результат цього перепису оголошено в 1859р. міністерством закордонних справ.
Від того часу, а ж до останнього перепису населення з 31 грудня 1869р., оголошеного центральною статистичною комісією в роках 1871 та 1872 рр. пройшло 12 років В співставленні даних з цих двох періодів, пізнаємо зміни як жила Галичина в цей час. Населення абсолютне та відносне.
Кількість мешканців певної держави, країни або її частини, називається абсолютною для розрізнення від населення відносного, котрі мають відношення до місцевості, тобто кількість населення, що припадає на певну площу землі, наприклад на квадратну милю. Якщо кількість населення є вихідним пунктом, підставу всіх статистичних пошуків слід черпати інформацію з найточніших джерел.
Кількість абсолютного населення визначається: або за допомогою так званих списків або шляхом розрахунків опертих в більшій мірі на співставленні на реєстрі річної народжуваності з реєстром річної смертності.
Ретельний список населення є найкращою дорогою для відслідкування кількості абсолютного населення. Однак, потрібно відзначити, що і найретельніші переписи населення подають дещо нижчі цифри загального населення і що, найновіші переписи є більш докладніші від попередніх.
Якщо населення є кількістю змінною, тоді виникає потреба в переписах через деякий проміжок часу. Автор відзначає, що переписів населення не потрібно проводити щорічно, однак докладні річні списки є річчю досить важливою для визначення змін в кількості населення абсолютного в період між переписами. Ці дані статистичні з огляду абсолютного населення в Галичині складені на основі автентичних джерел. Урядові переписи населення в Галичині показали:
Року 1785; - 3.277,087 1810; - 3.086,226 1817; - 3.716,692 1818; - 3.760,319 1819; - 3.817,846 1820; - 3.893,445 1821; - 3.969,717
Кількість, що вказана вище не включає в себе осіб чоловічої статі, що знаходяться на військовій службі і включені до перепису так званої конскрипції , за винятком загальної кількості за 1864р.
Порівнюючи абсолютну кількість загального населення в Галичині від 1786 до 1870рр., потрібно зауважити територіальні особливості перед 1817 і після нього. В 1784-85 рр. до Галичини належав Замойський цирків , який в 1809р. був приєднаний до кн. Варшавського, абсолютна цифра населення Галичини за 1810р. не включає австрійського Поділля, яке відійшло до Росії в тім самім році коли і Замойський циркул. В кн.. Варшавськім , тільки по по конгресі в Відні в 1815р. приєднано повторно вище згадане Поділля, так звані відводи: Тернопільський та Чортківський, до королівства Галіції. Краків теж включено до її складу в 1846р., а кількість населення цієї місцевості включена до загальної кількості населення Галичини за 1851р.
В порівнянні загальної кількості населення з 1869р. з 1857р. то кількість населення збільшилась за 12 років на 820 546 осіб, приріст населення за цей період часу склав 17, 8% .
Наступним кроком в співставленні статистичної інформації представленої в джерелах є порівняння абсолютної кількості населення Західної Галичини в 1869р. та 1857р. з абсолютною кількістю населення Східної Галичини в цих самих роках.
Ділять Галичину на Західну та Східну в такий спосіб, по перше Західна обіймає 27 повітів розташованих по лівій стороні Сяну, друга решту 47 повітів, розташованих по правій стороні Сяну, а точніше кажучи до Східної частини входять значно більша територія краю, повіти, через які протікає Сян, такі як Ярослав, Перемишель і Сянок.
В Західній Галичині;
- 1869 році 2.030,441
- 1857 році 1.711,027
В Східній Галичині;
- 1869 році 3.387,575
- 1857 році 2.886,443
Таким чином приріст населення становив: в Західній Галичині 18, 6 %, в Східній 17, 3% Як було зауважено, населення відносне означає кількісне відношення мешканців певної держави до частини його розселення. Вища вона тим, чим більшим є на однаковій території абсолютне населення, або чим менша є при однакому абсолютному населенні протяжність країни чи краю.
Зазвичай, відносну кількість населення певного краю позначають літеро «л», а абсолютну кількість населення краю «Л» через площу визначену в милях квадратних, після чого:Л=Л/П (площа краю)
Відносне населення також означене як «осадливість» є мірою освіти і промислу, бо чим більше осіле місце тим більшим має бути прикладено фізичних та розумових сил. Припустимо, що п’ятимільйонний народ займає територію площею 1000 миль квадратних буде стояти на вищому щаблі розвитку цивілізації ніж той народ, який буде проживати на території 10000 миль квадратних. Натомість, останній буде розпоряджатись більшою кількістю сил природи, оскільки на кожну суспільну одиницю припаде в 10 разів більше землі, тому що земля є виробником продуктів харчування, що є однією з важливих обставин приросту населення. Рідко населена територія більш сприятлива до його збільшення, ніж країна густо заселена. Однак, панує думка, що в країні густо заселеній значно швидше здійснюється приріст населення, а навпаки в країні рідко населеній, ріст населення не спостерігається або надто малий відсоток.
Зазвичай, «осадливість» вираховується на квадратну милю. Статистика в цьому випадку наштовхується на великі труднощі: одні території є придатними для господарювання, інші покриті степами, озерами, це всі ті речі котрі потрібно врахувати при обрахунку населення щодо площі краю.
Ця книга є дуже ґрунтовним статистичним дослідженням Галичини в 18 та 19ст. Автор у своїх дослідженнях опирається на автентичні дані переписів населення . В окремих розділах він здійснює аналіз за окремими пунктами перепису населення. Дуже цікаво, що окрім констатації фактів з джерел, автор намагається вказати на слабкі сторони цих документів та на що потрібно звернути увагу дослідникам, що вивчають статистику. Загалом, в книзі теж часто можна простежити нові підходи автора щодо вивчення питань, які піднімаються в даній книзі.
Крім того, праця доповнена величезною кількістю таблиць, що всебічно характеризують кожен з розділів.
- Bibliografia XIX wieku, I Wydanie, Tom IV, ст.22
- Пятдесятитомник Івана Франка – 44 том, ст.46, 359, 617; 46 том , ст.118, 119, 120, 375
- Wladyslaw Rapacki “Ludnosc Galicji” – Lwow, 1874