Користувач:Andrew Vitkovskiy
Поняття інформаційної безпеки можна разглядати у декількох ракурсах. По-перше, це стан захищенності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання й розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.
Під інформаційним середовищем розуміють сферу діяльності суб’єктів, пов’язану із створенням, обробленням й споживанням інформації.
По-друге, інформаційна безпека – це стан захищенності потреб в інформації особи, суспільства й держави, при якому забезпечується їхнє існування та прогресивний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз. Стан інформованості визначає ступінь адекватності сприйняття суб’єктами навколишньої дійсності і як наслідок – обгрунтованість рішень і дій, що приймаються.
В інформаційному праві інформаційна безпека – це одна із сторін розгляду інформаційних відносин у межах інформаційного законодавства з позиції захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави і акцентування уваги на загрозах цим інтересам і на механізмах усунення або запобігання таким загрозам правовими методами.
Об’єктами інформаційної безпекиможуть бути: свідомість, психіка людини; інформаційні системи різного масштабу й різного призначення. До соціальних об’єктів інформаційної безпеки відносять особистість, колектив, державу, суспільство, світове товариство.
До суб’єктів інформаційної безпеки належать: держава, що здійснює свої функції через відповідні органи; громадяни, суспільні або інші організації і обʹєднання, що володіють повноваженнями щодо забезпечення інформаційної безпеки відповідно до законодавства.
― це програми та платформи, які «живуть» та працюють на серверах хмарних провайдерів. Головна фішка хмарних сервісів полягає в тому, що створюючи акаунт на такій платформі, людина зможе отримувати доступ до власної інформації з будь-якого гаджета в будь-якій точці світу. Для цього потрібно вигадати логін та пароль. Використовувати ці сервіси не лише зручно, але й безпечно. Навіть якщо з телефоном або комп’ютером щось станеться, ваші дані не зникнуть.
Схожа ситуація і з бізнесом. Хмарне сховище надається користувачу в необхідному обсязі, оплачується за фактом використання і позбавляє від необхідності купувати власну IT-інфраструктуру для зберігання даних і керувати нею. Це забезпечує гнучкість, швидку масштабованість та надійність. Наприклад, зберігати 1С в хмарному сховищі набагато безпечніше, ніж на сервері, який знаходиться під столом в офісі. Сервер може вийти з ладу, підхопити вірус, або, взагалі, зникнути. А в період масового розпродажу товару, власник інтернет-магазину зможе просто замовити більше ресурсів у хмарного провайдера і не перейматися, що сайт «ляже».
Хмарні сховища даних дозволяють розміщувати та зберігати великі об’єми інформації, на відміну від традиційних серверів та ПК.
Потік нових інформаційних технологій все більше проникає у наше життя. З'являються послуги, побудовані на сервісах Інтернету, використання різноманітних інтерактивних технології вже не тільки дань моді, а й серйозна конкурентна перевага.
У 2005 виникло поняття Web 2.0.
Спробуємо з’ясувати що саме розуміють під цим поняттям, чим відрізняються Web 1.0 та Web 2.0 та як саме можна використати можливості Web 2.0 у бібліотечній роботі.
Web 2.0 — друге покоління мережних сервісів, що останнім часом стали основою розвитку мережі Інтернет.
Термін Web 2.0 було запроваджено у 2004 видавництвом О'Рейлі (англ. O'Reilly Media) та комерційним організатором серії конференцій під назвою «Web 2.0», — МедіаЛайв (англ. MediaLive, сьогодні англ. CMP Technology).для означення сукупності прогресивних тенденцій у розвитку веб-технологій .
Принциповою відмінністю технології Web 2.0 від технологій Web 1.0 (першого покоління сервісів мережі Інтернет), є те, що її використання дає змогу не лише переглядати веб-ресурси мережі, а й завантажувати власні, здійснювати обмін цими ресурсами з іншими користувачами, діяти спільно з метою їхнього накопичення, брати участь в обговореннях та ін.
Сьогодні термін Web 2.0 швидше означає не стільки сукупність певних конкретних технологій, а філософію представлення інформації у веб-орієнтованому середовищі та побудову інформаційних відношень.
Технології Web 2.0 справедливо називають соціальними сервісами мережі Інтернет, оскільки їх використання зазвичай здійснюється спільно в межах відповідної групи користувачів. Групи користувачів можуть утворювати цілі мережні співтовариства, які об’єднують свої зусилля для досягнення відповідної мети. Прикладом такої групи може бути створення мережного співтовариства біюблдіотекарів для спільного використання веб-ресурсів та обміну досвідом.
На нашу думку, найбільш використовуваними у бібліотечній практиці можуть стати такі соціальні сервіси:
- створення блогів (веб-журналів) та сайтів;
- вікі-енциклопедїї;
- соціальні пошукові системи;
- зберігання мультимедійних веб-ресурсів;
- зберіганя закладинок
Варто зауважити, що використання соціальних сервісів web 2.0 не є складним процесом, оскільки не вимагає знань мови програмування або умінь створювати html-сторінки. Простота і зручність використання соціальних сервісів дає змогу економити час і не витрачати його на довгі пояснення технології функціонування веб-систем.