Користувач:Estabiano/Чернетка-2

Муcгайд англ. Moosehide Муcгайд (Юкон) (2022) Координати 64°05′47″ пн. ш. 139°26′17″ зх. д. Країна  Канада Канада Населення 0 осіб  Часовий пояс UTC-8, влітку UTC-7 Муcгайд Муcгайд (Земля)

Зміни населення
Рік	Населення
1901	81
1911	125
1945	-
1951	60
1961	6 сімей
Джерело:	Статистична служба Канади

Му́​cга́йд (Юкон) (англ. Moosehide, hän: Ëdhä Dädhëchan або Jëjik Dhä Dënezhu Kek'it, дослівний переклад — «Шкура Лося») — колишня резервація індіанців племені ген на території Юкону. Заснована у 1897-му році, офіційний статус резервації отримала у 1900-му році, покинута наприкінці 1960-х років. Розміщена на правому березі річки Юкон, біля гирла річки Мусгайд. Зараз є об'єктом світової спадщини ЮНЕСКО — Tr'ondëk-Klondike.

Дані археологічних вишукувань свідчать, що ще 9000 років тому територія резервації була місцем вилову лосося.

Починаючи з середини 1800-х, в район Юкону почали прибувати європейські поселенці, здебільшого трапери та шукачі золота. Найбільший наплив старателів відбувся у часи Клондайкської золотої лихоманки (1896—1900). Напочатку заснування міста Доусон-Сіті (1987) індіанців змусили покинути їх історичну територію риболовства на річці Клондайк і переселитися 5 км нижче за течією Юкон у нове поселення, яке було назване від річки Муcгайд. У 1900 році це поселення отримало статус резервації.

Історія

Заснування поселення

Вождь Ісаак
(Доусон-Сіті, близько 1928 р.)

Вигляд на територію довкола Мусгайд з гори Midnight Dome (укр. Опівнічна Гора або Опівнічний Купол).
Поселення і річка приховані за пагорбом внизу світлини. Острів ліворуч на світлині називається Сестринський. Мусгайд розміщений через річку Юкон напроти цього острова.

Територія, де річка Мусгайд впадає в Юкон, здавна була місцем літнього табору індіанців, проте постійного поселення там не було.

Через кілька місяців після відкриття золота на річці Клондайк (16 серпня 1896) індіанці ген були змушені покинути місцевіть Трочек, де вони проживали, рибалили і полювали, і переселитися на північний берег річки Клондайк, де закладався Доусон-Сіті. Проте це теж не було спокійне місце для них. Єпископ Вільям Бомпас, стараючись обмежити вплив білих людей на корінних жителів, домігся від канадського департаменту у справах індіанців виділити 160 акрів території для переселення всіх індіанців з Доусона і району золотих копалень. Весною 1897-го корінні жителі перебралися трохи далі на північ, де річка Мусгайд впадає в Юкон. Наміри єпископа Бомпаса і вождя племені ген Ісаака були самі добрі — поселити індіанців біля води і лісу, щоб вони мали з чого жити. І водночас— не дуже далеко від поселення білих, щоб можна було проводити торгівлю й обмін товарами. Мусгайд став поселенням індіанців ген на наступні півстоліття. Проте, як виявилося невдовзі, місце було вибрано не зовсім вдало.

160 акрів — саме стільки землі уряд Канади виділяв у преріях Саскачевану та Альберти для однієї сім'ї іммігрантів з Європи. А в Мусгайді на таку ж територію були переселені 30 сімей індіанців. Уряд Канади вимагав від них повністю відмовитися від претензій на історичні території проживання. На цьому турбота уряду про індіанців закінчилася. На числені прохання розширити територію завжди надходила відмова. У 1900 році трохи золота було знайдено і в руслі річки Мусгайд і відтоді будь-які претензії індіанців взагалі не бралися до уваги.

Патриція Ліндгрен (англ. Patricia (Isaac) Lindgren), дочка вождя Ісаака, згадувала:

Мій батько (Вождь Ісаак) бачив, що золота лихоманка притяге його народ до цивілізації, і він боявся, що його люди наберуться поганих звичок від білих людей, пияцтва і тому подібному. Він хотів, щоб його люди переселилися подалі від міста, тому він перемовлявся з урядом і домігся переселення його народу на три милі нижче Доусона. Оригінальний текст (англ.) My Dad [Chief Isaac] saw that they’d get civilized with that gold rush and was afraid that his people would learn bad habits from the white people, drinking and trouble like that. He wanted his people to be moved away from the city so he talked to government and got them moved three miles down to Moosehide.

Переселення індіанців в Мусгайд викликало невдоволення поліцейського інспектора Чарльза Константіне, який планував побудувати там поліцейський табір. Він вкінець посварився з єпископом Бомпасом, а проявилося це у ще більшій неприязні до корінного населення.

Життя в Мусгайд

Індіанці з Мусгайду танцюють на вулиці Доусон-Сіті (1901).

Стосунки між корінними жителями Мусгайду і білим населенням Доусон-Сіті були по суті сегрегацією. Це сильно обмежувало вливання корінного населення у цивілізоване життя. Напроти, англіканська церква наполегливо залучала індіанців до релігійного життя, а єпископ Бомпас майже два роки жив у Мусгайді (1899—1900).

Жителям Мусгайду не були раді в Доусон-Сіті і зустрічали їх неприязно, особливо після 1898-го року, коли місто вже стало більш цивілізованим і розкішним. Проте жителі Доусона не відмовлялися від м'яса, риби, ягід, одягу, що їх продавали індіанці з Мусгайду. Ще одним винятком з життя в ізоляції були перформанси, що влаштовували індіанці ген в Доусон-Сіті. За ініціативи вождя Ісаака на вулицях і в клубах міста періодично проводилися покази національних танців і співів. Ісаак прагнув не об'єднання білих та корінних жителів, а створення розуміння між народами. Водночас це завжди був натяк, що білі люди є гостями на цій землі. Окрім того, кожного Різдва він запрошував усіх жителів Доусон-Сіті в гості в Мусгайд. Втім, лише одиниці приймали це запрошення.

Втім, візити жителів Мусгайду до Доусон-Сіті були швидше спорадичними. Високий рівень епідемічних захворювань у резервації теж нікого не заоохочував до тісніших контактів з білими людьми.

В газетах Доусона періодично публікувалися заклики до «цівілізування» індіанців Мусгайду. Їм пропонували освоїти рільництво, використовувати як тягову силу оленів, а не собак, але індіанці не прислухалися до цих наполегливих порад. Це також віддаляло розуміння між народами. «Поселення Мусгайд і його жителі не сприймалися новоприбульцями як справжній світ. З погляду білих людей на расову еволюцію, індіанці не можуть існувати в сучасності, або в майбутньому, якщо вони не засвоять уроки західної цивілізації… Народ Ген повинен або відректися від своєї автунтичності… або ж бути ізольованим, як зіпсовані люди, яким належить зникнути після зустрічі з вищою расою.»

У перші роки полювання ще давало якийсь прибуток і засоби для життя для індіанців Мусгайду. Втім, дуже швидко вирубані і випалені ліси та забруднені ріки збідніли на здобич й індіанці почали голодувати. Дизентерія, діарея, туберкульоз сильно прорідили корінне населення. Справа дійшло до того, що поліція Доусона, що до цього ігнорувала жителів Мусгайду, у 1904 році змушена була доставляти їм їжу. За те індіанці повинні були відпрацьовувати.

15 грудня 1911 року вождь Ісаак сказав в інтерв'ю газеті Dawson Daily News (ламаною англійською мовою):

Увесь Юкон належить моєму батькові. Весь Клондайк належить моєму народу. Вся країна належить мені. Це віддавна було все моє. Пагорби всі мої, лосі всі мої, кролики всі мої, золото все моє. Білі люди приходять і забирають усе наше золото. Візьміть мільйони, візьміть ще сотні мільйонів і розпустіть їх у Сіетлі. Здобич зникла. Білі люди вбивають усіх лосів і карібу біля Доусона, які належать Мусгайду. Індіанці всюди мають власні мисливські угіддя. Жителі Мусгайду полюють на Клондайку, на Шестидисятій Милі, на Двадцятій Милі, але дичини вже немає. Біла людина вбиває всіх. Оригінальний текст (англ.) All Yukon belong to my papas. All Klondike belong my people. Country now all mine. Long time all mine. Hills all mine; moose all mine; rabbits all mine; gold all mine. White man come and take all my gold. Take millions, take hundreds fifty millions, and blow’em in Seattle. Now Moosehide Injun want Christmas. Game is gone. White man kills all moose and caribou near Dawson, which is owned by Moosehide. Injun everywhere have own hunting grounds. Moosehides hunt up Klondike, up Sixtymile, up Twentymile, but game is all gone. White man kill all.

У 1904—1919 роках, після спаду золотої лихоманки, вождю Ісааку, подолавши числені бюрократичні перепони, вдалося зареєструвати навколо Мусгайду чотири ділянки для видобутку золота. Насправді золота там не було, та й ніхто і не збирався його там шукати. Зроблено це було, щоб трохи прибавити території до Мусгайду й офіційно закріпити її за індіанцями.

З огляду на забруднення і небезпеку епідемій, муніципалітет Доусона у 1899 році заборонив поселення і використання води з Юкону нижче за течією. А Мусгайд розміщувався за п'ять кілометрів. Проте ніяких заходів чи застережень щоб вберегти індіанців від хворіб не було зроблено. Їх просто ігнорували. Проте ситуація з тифом, зокрема з його складнішим варіантом — черевним тифом, у Мусгайді була значно краща, ніж в Доусон-Сіті і після 1917 року в Мусгайді не було зафіксовано жодного смертельного випадку від цієї хвороби. Основна причина — річка Мусгайд, з якої індіанці брали воду, була значно чистіша ніж, Клондайк і Юкон.

У 1901 році в Мусгайді жив лише один білий чоловік — священник Бенджамін Тотті (англ. Benjamin Totti), який змінив єпископа Бомпаса. Тотті мав жінку-індіанку і дітей. Інші змішані сім'ї старалися поселятися десь на інших річках.

Вождь Ісаак вимагав у жителів Мусгайду безумовного слідування традиціям, благо, білих людей там не було і нікому було йому перечити. Щоранку він першим виходив з дому і гучним голосом будив решту індіанців. Потім оголошував, куди йти полювати, або куди має має йти все плем'я. Зазвичай, на Різдво всі жителі приходили до хати вождя і обмінювалися з ним дарунками. У спогадах білих людей Ісаак постає як авторитарний, жорсткий вождь племені, що не допускав ніякого посягання на свій авторитет і владу. Можливо, це був єдиний спосіб тримати порядок у Мусгайді і не допускати впровадження лихих звичок білих людей.

Переживши перші важкі роки та голод, індіанці почали облаштовувати поселення — зводили зруби, школу, церкву. Багато сімей розробляли присадибні ділянки. Проте не було лікарів і госпіталей, ліки важко було дістати. У часи першої світової війни епідемії краснухи і грипу забрали багато життів.

Кількість дичини в лісах катастрофічно зменшувалася й індіанцям потрібно було все далі й надовше відходити від селища, щоб щось вполювати. У той же час пароплави та печі лісопилень поглинали ліси навколо Доусона і Мусгайда. Ісаак намагався захистити ділянку лісу, з якої його плем'я могло задовольнити свої потреби. У 1907 році через місіонера Бенджаміна Тотті він звернувся до уряду з проханням про лісову зону навколо Мусгайд. Однак до кінця 1920-х років заповідник був зменшений у розмірах на користь лісорубів, оскільки вважалося, що ця деревина мало корисна для народу ген.

У 1908 році була побудована церква Святого Варнави в пам'ять про єпископа Бомпаса. Катехитом працював індієць Джонатон Вуд. Церква ініціювала створення в поселенні чоловічого клубу і жіночої допоміжної організації. У 1932 році в Мусгайді була створена, як вважається, єдина місцева англіканська молодіжна організація в Канаді. Ці організації служили в першу чергу для догляду за способом життя та чистотою поселення.

Мусгайд став центром суспільного життя племені ген.

Поселення Муcгайд (1900).	Індіанські діти біля палатки (1900).	Індіанські жінки будують каное. (Муcгайд, 1898).	Жінка-індіанка за оздобленням шкіряних виробів. (Муcгайд, 1900).	Міце поховання індіанців поблизу Муcгайд.

Школа

Школа в Мусгайд, як і в інших поселеннях індіанців на Юконі, була дуже бідно оснащена, вчителів не вистачало, а ті, що все ж приїжджали, надовго не затримувалися. Жодних стандартів для програми навчання не було. Читання та рахування вивчалося лише на самому початковому рівні, та й те не всі діти змогли його освоїти. Учні відвідували школу нерегулярно, оскільки часто змушені були допомагати батькам у господарстві. Зате школа стала філіалом церкви, де дітей привчали до релігійних традицій анліканської церкви. Більшість вчителів, що пробували працювати в цій школі, назвивали таке навчання «провальним». Невдовзі дітей почали примусово відбирати з індіанських родин у церковні школи-інтернати. Уряд вважав, що ізоляція школярів від індіанської сім'ї пришвидшить їх інтеграцію в цивілізоване життя. В результаті це стало великою трагедією для корінних жителів півночі Канади, політичні та культурні наслідки якої даються взнаки і досі.

Сара-Джен-Ессо, індіанка з Мусгайду, чиїх дітей забрали в школу-інтернат, скаржилася:

Коли вони проводять у школі надто багато часу, вони не матимуть нічого спільного з нами (корінним народом); вони хочуть бути з білими людьми; вони віддаляються від нас. Оригінальний текст (англ.) When they are too long at school they won't have anything to do with us; they want to be with white people; they grow away from us.

Закон і порядок

Вожді в Мусгайд

Вождь	Роки правління
Ісаак (Chief Isaac)	1890-1932
Чарлі Ісаак (Charlie Isaac)1	1932-1939
Джеймс Вуд (James Wood)	1940-1956
Хеппі Джек Лескі (Happy Jack Lesky)	1956-19??
Джонас (Chief Jonas)2	19??-19??
1Син Ісаака  2Останній вождь в Мусгайд

Поліція Доусона регулярно звітувала про непорядки в Мусгайді через пияцтво. Була спроба найняти констеблем одного з місцевих індіанців, щоб він слідкував за проявами пияцтва, проте, як писав преподобний Тотті, «індіанці не хочуть свідчити проти своїх людей і на допити про походжнення спиртного або мовчать, або видумують несенітниці».

Все ж, приблизно в 1911 році поліція Доусона найняла одного з одноплемінників констеблем. Перше зареєстроване ім'я — Генрі Гарпер. У 1912 році був приведений до присяги спецальний констебль, чиєю роботою було заборонити жителям Мусгайда відвідувати Доусон через епідемію кору. Вождь Ісаак також кілька разів був констеблем, але жодних інших імен, окрім ще Сема Сміта, не записано. Відомо, що Сем жив у Мусхайді до своєї смерті в 1925 році.

Ймовірно, констеблі отримували вказівки від ради та старійшин. Відповідно до звіту поліції, спецконстеблям було доручено підтримувати спокій у Мусгайді, що їм і вдалося зробити.

У березні 1921-го була вибрана перша Індіанська Рада, головою якої став Есау Гарпер (англ. Esau Harper). Його заступником вибрали вождя Ісаака. Рада підтримувала у поселенні порядок і видавала місцеві закони, піклувалася про хворих і немічних, слідкувала за обов'язковою шкільною освітою дітей. До її компетенції входив також контроль за стосунками між чоловіками і жінками, а також накладення штрафів. Наприклад, тих, хто приїхав до Мусгайду з пляшкою спиртного, садили до в'язниці. І, окрім того, порушник повинен був вказати, де він дістав спиртне (індіанці не могли купувати спиртні вироби в магазинах.

Вже на першому засіданні рада заборонила молодим дівчатам зустрічатися з білими і заборонила неіндіанцям входити в резервацію Мусгайд. Діти повинні ходити до школи і лягти спати до 21 години. Усі індіанці повинні були залишити Доусон до 20-ї години, а незаміжні жінки — до 19-ї години, якщо їх не супроводжує інша заміжня жінка. Чоловікам дозволялося ночувати в місті лише у супроводі товариша. Кожен будинок у Мусгайді повинен був мати смітник для зливання побутових відходів. Чоловіки мали приносити дрова та воду для своїх сімей, а передавати жувальний тютюн було заборонено — ймовірно, як профілактичний засіб проти туберкульозу. Крім того, у будинки заборонили впускати собак. Білим дозволялося приїжджати в Мусгайд лише для ведення бізнесу.

Загалом, рада ставила собі завданням зміцнити сім'ї, обмежити візити індіанців до Доусон-Сіті і встановити загальні правила поведінки в Мусгайді. Не всім індіанціям це припало до вподоби. Вже через рік. у 1922-му році, вождь Ісаак закликав раду щоб послабити правила, оскільки «… наші люди не люблять, коли рада вказує їм, щоб тримати будинки в чистоті і прибирати поселення…». Йому заперечував констебль Сем Сміт: «… уряд допомагав нам, коли ми помирали від голоду й хвороб і я думаю, що ми повинні робити, те, що нам каже уряд…».

Наступні роки рада усе більше намагалася покладатися на переконання замість покарання. Це також різко зменшило втручання ради у внутрішні сімейні процеси. Рада припинила свою діяльність у 1936-му році.

Запустіння поселення

Під час другої світової війни кілька чоловіків з Мусгайд були призвані в армію, серед них — Чарлі Ісаак, син вождя Ісаака, який наслідував звання вождя після смерті свого батька (1932).

Після закінчення війни Чарлі повернувся з Європи в Мусгайд, але через кілька років (1957) уряд Канади закрив школу і почав переманювати індіанців переселитися ближче до цивілізації. Накінець у 1958-му майже всі мешканці резервації (близько 200 осіб) були переселені до Доусон-Сіті, де уряд Канади надав ім житло, всім в одному районі, який швидко отримав зневажливу назву «Гетто Індіанців». Дітей шкільного віку насильно перевели у школи-інтернати в Каркросс і Вайтгорс.

Мусгайд обезлюднів, але Чарлі Ісаак не покинув поселення, і аж до своєї смерті (1975) жив у порожньому поселенні. Втім, він не зовсім був самотнім — у літню пору там часто навідувалися індіанці та туристи.

Сучасний стан

Територія Мусгайд сягає 14 гектарів. Власне територія забудови займає 2,5 гектари — приблизно 120 м в глиб і 200 м вздовж берега Юкон.

На території селища розміщено близько 30 будинків, у більшості — дерев'яні зруби. Всі вони реставровані і частина з них використовуються спадкоємцями їх власників як літні котеджі.

Збережена англіканська церква святого Варнави (1908). Цвинтар позаду церкви налічує близько 200 могил, найдавніша датована 1898 роком. Збереглося житло Ісаака (англ. Chief Isaak, 1847(?)-1932), який був вождем племені Tr'ondëk Hwëch'in протягом золотої лихоманки, і його могила. У центрі Мусгайда споруджена альтанка, що слугує сценою для перформансів.

В Мусгайді немає постійних жителів, проте у є посада мера, відповідального за збереження історичного місця. У літній сезон будівельники проводять ремонтні роботи, та роботи з консервації споруд.

Для відвідування Мусгайду потрібен дозвіл адміністрації.

Збереження традицій

Традиційний танець народу ген.
Будинок общини Tr'ondëk Hwëch'in, Доусон-Сіті, Юкон

У 1917 році Ісаак — вождь племені ген — побоюючись, що традиції корінних жителів зникнуть під натиском цивілізації білих людей, відвідав поселення Танакросс (200 км на південний захід від Мусгайд, на території США), де були його родичі. Він передав їм на зберігання реліквії племені ген — барабани, танцювальну палицю (Ген: gänhäk) і пісні свого племені. Ці пісні збереглися в усній формі до теперішнього часу і деякі з них співають на індіанських ритуалах.

Персі Генрі (англ. Percy Henry), один з останніх вождів, згадував:

Пісні ген, барабани і gänhäk —- все могло бути втрачене через білих людей, що нахлинули в Доусон, як комашня, тисячами. Я думаю, що вождь насправді переживав, що через все це він не може контролювати свій народ. Тому він взяв усі ці речі і передав, я так думаю, на зберігання народу танана. Оригінальний текст (англ.) Han song and drum and the “gänhäk” all that are going to be messed up because there’s white people coming into Dawson like a mosquito there,just by the thousand. So I guess Chief really got a little nervous about all these stuff because he can’t control his people. So he took all that stuff over to, I think, Tanana people for safe keep.

Поселення Мусгайд (насправді постійних мешканців там немає) отримало визнання як символ адаптації корінних народів Аляски до сучасної цивілізації і водночас як центр історії та культури народу Трондек. У 2023 році поселення стало об'єктом світової спадщини ЮНЕСКО — Tr'ondëk-Klondike. Tr'ondëk-Klondike налічує вісім окремих об'єктів.

Moosehide Gathering

У багатьох корінних народів Аляски і території Юкону сотні років проводилася церемонія потлач — збори племен з танцями, співами, банкетом і демонстративним обміном дарами. Нагоди були різні — вдале полювання, похорони, одруження, прийняття важливих рішень старійшинами, тощо. Сусідні племена запрошувалися на потлач лише якщо вони мали тісні родинні зв'язки. З ініціативи церкви уряд Канади у 1885 році заборонив проведення потлачу, як нехристиянського обряду, який перешкоджав асиміляції корінного населення. Лише у 1951 році заборона була знята і невдовзі це свято почало відроджуватися у трохи змінених формах.

Починаючи з 1993 року у Мусгайд кожні два роки (з перервою на COVID-19) проводяться фестивалі Moosehide Gathering (дослівно — Збори Мусгайд). Moosehide Gathering — «це святкування культури і віддання почестей нашій спадщині, нашим предкам і нашому майбутньому». У 2024 році у липні пройде 16-й фестиваль..

Прибуття гостей на фестиваль на катерах з Доусон-Сіті.	Відкриття Moosehide Gathering (2022).	Ритуальні співи з танцями-1.	Ритуальні співи з танцями-2.	Завершення фестивалю (2018).

Фестиваль триває зазвичай чотири дні в середині літа. На нього збираються сотні представників корінних народів Юкону та Аляски, учасників та глядачів. У 2018 році фестиваль відвідали 4500 осіб.

Напис на дошках: «Мусгайд — це наше приватне місце. Будь-ласка, поважайте наш закон про заборону алкоголю і наркотиків».
На задньому фоні — церква святого Варнави.

Напочатку фестивалю у центрі Мусгайду запалюють священний вогонь, який підтримують чотири дні і дають самому згаснути після закінчення фестивалю. На фестивалі пропонують безплатне доїжджання з Доусон-Сіті (на моторних човнах), проживання в палатках, святкові вечері, участь у різноманітних розвагах. До програми видовищ та розваг входять міні-вистави, традиційні індіанські танці, барабани, співи, танці під музику кантрі, промови гостей та організаторів фестивалю, класи з вивчення традиційних індіанських ремесел (зокрема, декорації та сувеніри), приготування їжі (наприклад, обробка лосося). Гостям пропонують страви з м'яса лося, суп з лосося.

Гості фестивалю можуть навчитися в індіанських майстрів як плести корзини, виготовляти амулет ловця снів, плести тенета на рибу, споруджувати індіанські сауни (англ. Sweat Lodge).

Щовечера влаштовується великий банкет з дотриманням традицій — спочатку їжу пропонують старійшинам, потім волонтерам і власникам човнів, і опісля —всім гостям.

На всій території Мусгайду заборонені алкоголь та наркотичні речовини.

Література

• Porsild, Charlene (1998). Gamblers and Dreamers. Women, Men, and Community in the Klondike. Vancouver, Canada: UBC Press. с. 250. ISBN 0774806516.

• Coates, Ken S. (1991). Best Left as Indians. Native-White Relations in the Yukon Territory, 1840-1973. Montreal, Kingston, Canada: McGill-Queen's University Press. с. 384.

• Mishler, Craig (2004). Han, People of the River: Hän Hwëch'in: An Ethnography and Ethnohistory. University of Alaska Press. с. 297. ISBN 1-889963-41-0.

• Piper, Liza (2023). When Disease Came to This Country: Epidemics and Colonialism in Northern North America. London: Cambridge University Press. с. 365. ISBN 978-1009320870.

Див. також

• Клондайкська золота лихоманка
• Трочек
• Ген (народ)
• Джордж Кармак
• Кейт Кармак
• Форт-Релайянс
• Гранд-Форкс (Юкон)
• Джозеф Ладу
• Вільям Огілві
• Форті-Майл
• Даї (Аляска)