Користувач:Faithfulnesswithpower
У своїй праці “Археологія знання” Мішель Фуко продовжив розвивати ідеї, про які згадував у своїх попередніх працях. Серед них був зв'язок між владою і знанням. Все, що відбувалося в історії і відбувається у світі зараз, не стається просто так. Усіма подіями керують люди, які і створюють дискурс, через який можна трактувати знання і владу. [1] Знання і влада для Мішеля Фуко беззаперечно пов'язані з дискурсом. Дискурс - це не лінгвістична система чи надбудова. Синтаксичні правила - не можуть повноцінно пояснювати різні твердження, які були сформовані, формуються і таке інше. Адже твердження - це не просто граматичне реченні і також не лише логічне припущення, так само як воно не є аналітичним мовленнєвим актом. Саме тому Фуко робить наголос на дискурсі і на тому, що в ньому поєднуються як мова, так і практика. Таким чином знання (або епістема, як Фуко їх називає) з'являються через мову.[2] До прикладу, те,що знали у 19 столітті про психіатрію не можна вважати єдиною і справжньою істинною, але про ці знання можна говорити в психіатричному дискурсі, адже там є набір практик, особливостей і відхилень. Жодне знання не може існувати поза дискурсом. Всі об'єкти, які ми бачимо навколо себе, існують фізично, але Фуко стверджував, що всі вони не мають жодного значення поза дискурсом. Об'єкти у світі можуть означати щось лише завдяки мові і соціальним обставинам, що прив'язані до них.
Влада, у працях Фуко, пояснена не просто як політична сила, а більше як можливість для індивіда досягати і робити те, чого він прагне, мати більше можливостей для самих себе. Для Мішеля Фуко цікавими були такі запитання, як, до прикладу, “Хто такий злочинець? Що вважається належним покаранням для злочинця? Хто божевільний? Як до них треба ставитись”. Проте інші, такі як “Хто такий президент і як до нього потрібно ставитись?” не приваблювали його, а були оманливими і підступними, оскільки вони припускали, що влада - сталий і передбачуваний факт. Він питає, як влада встановлюється сама і виробляє реальні матеріальні ефекти? Хто такий злочинець? Що вважається належним покаранням для злочинця? Хто божевільний? Як до них треба ставитись? Ці питання його інтригували. Хто такий президент? Як законопроекти приймають до закону? Питання такого типу Фуко вважав оманливими, оскільки вони припускають, що влада - це фіксований, передбачуваний, об'єктивний факт. Влада, у його працях, є рівномірною і випливає із дискурсу розмовних систем у межах певних дисциплін чи практик.[3]