Користувач:Homme/Als es Österreich nicht gab
З аншлюсом 12 березня 1938 року Австрія як незалежна держава зникла на декілька років з політичної карти Європи. Після 1945 року аншлюс став зображуватися перш за все як акт насильства націонал-соціалізма відносно "жертви" Австрії. Московський мемеорандум союзників від 1943 року лише далі розвинув роль жертви ("Австрія, перша вільна країна, що пала жертвою гітлерівської агресії"). Однак аж ніяк не можна викривляти той факт, що відносно велика частина австрійського населення бажала та вітала цей аншлюс. Можна також говорити про подвійний аншлюс у березні 1938 року: з одного боку, тиск потужного сусіда безсумнівно зіграв роль, з іншого боку, націонал-соціалістичний рух у самій Австрії був сильним, і велика частина населення хотіла об'єднання. Міжнародна реакція коливалася від нейтральної до позитивної. лише — що часто замовчується — Радянський Союз (у ноті до західних держав) та Мексика (у ноті до Ліги Націй) висловилися проти.
Жахливі звірства, які відбулися одразу після цього — картина, де старі євреї, яких б'ють батогами, а ті мусять зубними щітками відчищувати тротуари від австрофашистських гасел, відтворює багато принижень подібного роду —, чинилися не "німецькими загарбниками", а австрійськими нацистами та звичайними австрійськими громадянами.
Вже 13 березня 1938 року було ухвалено федеральний конституційний закон про воз'єднання Австрії з Німецьким Райхом; на 10 квітня був запланований загальнонімецький плебісцит щодо аншлюсу. Всі австрійські єпископи на чолі з кардиналом Іннітцером закликали голосувати за аншлюс, так само як соціал-демократ Реннер. Підписана словами "Хайл Гітлер" заява єпископів спричинила те, що католицьку церкву полишило близько 100.000 австрійців (хоча мотивом також могло бути пристосування до націонал-соціалізму). Звісно, не секрет, що безглузде голосування переважаючим "так" на користь аншлюсу покінчило з усіма демократичними принципами. На фоні цієї святкової атмосфери все-таки варто усвідомлювати, що в перші після приходу до влади НСДАП дні приблизно 60.000 австрійців було заарештовано та кинуто до концтабору Дахау. Оскільки адміністрацію (включно з поліцейським апаратом) було взято під контроль, всі суперники, за якими спостерігали австрофашисти та, певна річ, також сам афрофашистський лідер були відомі, отже, можна було негайно знищити зародки будь-якої можливої політичної опозиції. Це також послабило можливість розгортання опору.
Втім опір різних політичних угруповань Третьому Райху мав місце. Найміцнішою силою були комуністи та революційні соціалісти, котрі ще з 1934 року працювали в підпіллі проти австрофашизму. Націонал-соціалізм уживав ще більш рішучих заходів, аніж австрофашистські можновладці, чисельність арештів і страт була великою. Десь 2700 австрійських бійців опору було засуджено до смерті, близько 16.000 (не євреїв) втратили свої життя в концентраційних таборах, понад 10.000 у в'язницях гестапо та понад 6000 у тюрмах на окупованих землях. На території Югославії діяло п'ять австрійських (комуністичних) батальйон свободи, які боролися в цій країні в межах партизанського руху. Партизанські групи також утворилися в Штирії (Леобен-Донавіц, Гайлтал, Коральпе).
Перебуваючи в опорі, соціал-демократи розпустили свою центральну організацію та сформували позиційні громади або кола друзів, що перебували лише у нетісному контакті з іншими групами. Це знизило загрозу викриття цілої організації в разі зради одного з її членів через тортури. Тоді як соціал-демократи намагалися бойкотувати всі нацистські організації, комуністи взяли на озброєння тактику інфільтрації. В своїй ізоляції окремих бійців опору вони пішли ще далі, їхнім гаслом було: "Ти зараз є партією."
Протидію чинили й інші політичні угрупування. Християнські соціали, хаймвер-фашисти та монархісти теж утворювали групи опору. Oft werden alle Widerstandsgruppen gleichmäßig positiv bewertet, ohne zu hinterfragen, welche Ziele sie verfolgten. Wie hätte der Staat allerdings ausgesehen, wenn es nach den Vorstellungen dieser einzelnen Organisationen gegangen wäre? Sicher ist, dass die wenigsten (am ehesten noch die Sozialdemokraten) für ein unabhängiges, demokratisches und republikanisches Österreich kämpften.
Einen gewissen Anteil am Widerstand hatte auch die katholische Kirsche, 724 Priester waren in der Zeit des Nationalsozialismus inhaftiert, etwa 20 starben oder wurden hingerichtet. Viele hatten Predigt- und Unterrichtsverbot. Eine starke Rolle im Widerstand, vor allem in der Endphase des Krieges, spielten die "patriotischen" Gruppen und Strömungen, die von der Herrschaft der "Piefkes" (ein heute noch im "Alltagsfaschismus" oft gebrauchtes Schimpfwort für die Deutschen) genug hatten und mit Parolen wie "Reichsdeutsche hinaus" oder, auf die Kriegsgefangenen bezogen, "Österreicher freilassen" argumentieren. Die wichtigste dieser Organisation nannte O5 (wobei das 5 für den fünften Buchstaben im Alphabet steht, also OE).
Частковий власний переклад з німецької: з Vocelka, Karl. Geschichte Österreichs : Kultur — Gesellschaft — Politik. Verlag Styria, 2000. S. 297-303. Авторська пунктуація збережена.