Користувач:Khrystyna Kuts/Чернетка
«Коротка історія фотографії» (нім. Kleine Geschichte der Photographie) - есей, написаний Вальтером Беньяміном у 1931 році. У цьому ж році був опублікований у періодичному виданні «Literarische Welt». У творі автор описує історію фотографії, аналізує сам феномен фотографії та її вплив на інші види мистецтва, а також говорить про поняття «аури».
Одним із ключових понять не лише «Короткої історії фотографії», а й загалом Беньямінової онтології та космології є поняття «аури». Аура за Беньяміном - це одноразовість та невідтворюваність твору мистецтва. У есей він пише:
«Аура – дивне сплетіння місця і часу; унікальне відчуття далі, як би при цьому близько предмет не був»[1]
Далі він розвитне це поняття у своєму есеї «Мистецький твій у добу його технологічної відтворюваності» (1936).
Щодо винайдення фотографії у тогочасному суспільстві панували різні думки. У своєму есеї Вальтер Беяньмін демонструє, як у консервативних колах на ранню фотографію реагували негативно. У виданні «Лейпцигер Анцайгер» писало:
«Прагнення зберегти плинність відображення – справа не тільки неможлива (…), але і одне бажання зробити це – богохульство. Людина створена по образу Божому, а образ Божий не може бути зафіксований ніякою машиною, створеною людськими руками».[2]
Проте у 1839 році, пише німецький дослідник, фізик Араго виступив в палаті депутатів як захисник винаходу Дагерра.
Вальтер Беньямін захоплюється фотографією. Він вбачає в ній щось магічне і нове, щось таке, що раніше не існувало. Він говорить:
«Техніка силі надати її твору магічну силу, яку для нас вже ніколи не буде мати намальована картина. (…) Спостерігач відчуває цікавість, що заставляє його шукати в такому зображенні найменшу іскру випадку, тут і тепер, яким дійсність наче пронизала характер зображення...»[3]
На думку дослідника новизна фотографії заставляє її зовсім по-іншому грати зі спостерігачем і впливати на нього, аніж інші образотворчі мистецтва:
Якщо картини зберігались вдома, то час від часу хтось питав, хто зображений на полотні. Однак за два три покоління ця цікавість згасає; картина зберігається лише як свідчення майстерності митця. З фотографією виникає щось нове і незвичне: в фотографії (…) залишається щось, (…) що не перестає промовляти до нас…[4]
Вальтер Беньямін вважає, що «природа, обернута до об’єктиву – це не та природа, що перед нашими очима».[5]
Автор наводить приклад: усі ми маємо уяву про те, як ходить людина, але майже нічого не знаємо про положення тіла людини в ту долю секунди, коли вона лише починає робити крок. Фотографія ж своїми можливостями може спіймати цей момент і показати нам це положення. Фотографія, за словами В.Беньяміна, відкриває нам певне оптичне-несвідоме, схоже до того як сон розповідає про внутрішні несвідомі пориви та переживання.
"Коротка історія фотографії" та інші есеї Вальтера Беньяміна стали класикою теорії фотографії.
Аналізує "Коротку історію фотографії" та інші твори Вальтера Беньяміна у своїй книзі "Оповідач і філософ. Вальтер Беньямін" Володимир Єрмоленко.[6]
- ↑ Беньямин, Вальтер (1996). Избранные эссе// Краткая история фотографии (російською) . Москва: Медиум. с. 81.
- ↑ Беньямин, Вальтер (1996). Избранные эссе// Краткая история фотографии (російською) . Москва: Медиум. с. 67.
- ↑ Беньямин, Вальтер (1996). Избранные эссе// Краткая история фотографии (російською) . Москва: Медиум. с. 71.
- ↑ Беньямин, Вальтер (1996). Избранные эссе// Краткая история фотографии (російською) . Москва: Медиум. с. 70.
- ↑ Беньямин, Вальтер (1996). Избранные эссе// Краткая история фотографии (російською) . Москва: Медиум. с. 71.
- ↑ Єрмоленко, Володимир (2011). Оповідач і фіолософ.Вальтер Беньямін та його час (українською) . Київ: Критика.