Користувач:Kristina student

           Чарлі Чаплін

1) Біографія. 16 квітня 1889 року в восьмій годині вечора, в Лондоні, на вулиці Іст – Лейн, в районі Уолтворта, народився хлопчик – Чарльз Спенсер Чаплін. Його батьки – Лілі Харлі і Чарльз Чаплин були акторами і познайомились, коли разом виконували ролі в одній мелодрамі. Вони любили один одного, але одного разу Лілі познайомилась із старим лордом і втекла з ним в Африку. Там народився старший брат Чапліна – Сідней. Згодом Лілі повернулась в Англію і зв’язки з Чарльзом відновились – вони одружились. А через три роки народився молодший син - Чарльз. Як він згадував пізніше, в дитинстві він не підозрював про існування батька і не пам’ятав того часу, коли вони жили сім’єю. Справа в тому, що Чарльз пив і це було причиною їхнього розводу рік після народження молодшого сина. Мати виступала в ролі субреток в театрі, тому заробляла непогано. Вона і її двоє синів жили в трьохкімнатній квартирі на Уест - Сквер, в Лемберті. Чарльз розказував, що мати любила гарно одягати їх і в неділю водити на прогулянки. « Ми гордо прогулювались Кеннінгтон - роуд і нас розпирало від гордості і самовдоволення», - згадував він. Але коли Чарльзу виповнилось п’ять років, сталась біда – його мати втратила голос. Все частіше в неї зривався голос під час співу. Все рідше і рідше її почали запрошувати на виступи. Так сталось, що останній виступ його матері був першим виступом маленького п’ятирічного Чарлі. В той день, коли в його матері зник голос, публіка почала свистіти і їй довелось піти зі сцени. Директор театру сказав, що можна спробувати випустити на сцену її сина ( одного разу він бачив як хлопчик щось представляв перед знайомими). Опинившись перед залом, хлопчик не розгубився і заспівав популярну тоді пісню «Джек Джонс» і не встигши закінчити побачив, як на сцену полетіли монети. Чарльз заявив, що спочатку позбирає їх і тільки потім закінчить співати. Це ще більше розвеселило публіку. « Я почувався на сцені як вдома, вільно розмовляв з публікою, танцював, копіював відомих артистів, в тому числі і матір, виконавши її улюблений ірландський марш», - розказував Чарлі. Повторюючи приспів він зображав як зривається в матері голос - у публіки це викликало море задоволення і овацій, вони знову почали кидати на сцену гроші, а коли Лілі вийшла на сцену, глядачі теж почали аплодувати їй. Голос до Лілі так і не повернувся, хоча вона довгий час вірила, що ще не все втрачено. Ситуація тим часом все погіршувалась. «Мені здавалось, що ми все життя жили в цій жахливій бідноті. Один рік здавався мені цілим життям, повним тяжкості і праці. Це було просто існування», - говорив Чарлі. Лілі заробляла пошивом одягу, виконуючи замовлення прихожанок зі своєї церкви, а іноді їй вдавалось влаштуватись сиділкою хворого. Навіть в тяжких ситуаціях вона не впадала у відчай. Уважно слідкувала за дітьми, навіть за їхньою мовою. Вона прислуховувалась до того, що вони говорять, виправляла помилки, і давала зрозуміти, що вони повинні говорити чистою мовою. Згодом Лілі захворіла і змушена була кинути шиття. Від голоду рятували тільки талончики на харчування і посилки для бідних. Сідней трішки підробляв, розвозячи газети. Одного разу він знайшов гаманець з грошима і золотом. Через тиждень після знахідки Лілі видужала, вони купили новий одяг і поїхали відпочивати на море. Чарлі, побачивши море, зберіг його в пам’яті на все життя. Але гроші швидко закінчились і швидко знову настали тяжкі часи. Всім трьом потрібно було відправитись в Лемберський робітничий дім. Коли вони прийшли в робітничий дім, хлопчикам довелось розійтись з матір’ю, її відправили в жіноче відділення, а їх в дитяче. Через три тижні Чарлі і Сіднея відправили в Хенуельський дитячий будинок. Тепер Чарлі розлучили навіть з старшим братом (його відправили в відділення для старших). Коли Сіднею виповнилось одинадцять, він поступив на навчальне судно «Ексмут». Всього в Хенуелі хлопчики провели рік. Як свідчив Чарлі, про них дбали добре, але це все ще було існування.

 Коли Сідней покинув «Ексмут»,а Чарлі притулок, вони з матір’ю часто переїжджали,а в результаті знову опинились в робітничому домі, звідки хлопчиків відправили в Норвудський притулок, який за словами Чарлі був ще гіршим ніж Хенуельський. В період коли вони перебували там, їм повідомили жахливу звістку, Лілі збожеволіла і її відправили  в психічну лікарню. Сідней плакав, а Чарлі кричав: «Навіщо вона це зробила? Мама, така весела і безпечна, як вона могла зійти з розуму? В мене було почуття, ніби вона втратила розум навмисне, щоб не думати про нас. Моє серце стискалось від відчаю і мені здавалось, що я бачу її перед собою! Вона жалібно дивиться на мене і її вітром відносить кудись в пустоту», - згадував він пізніше про почуття, які пізнав в цей день. Хлопчиків відправили жити до батька. До цього він бачив їх лише один раз. Чарльз Чаплін жив на Кенінгстоун - роуд із жінкою Луїзою та маленьким сином. Зустріч не було дуже привітливою зі сторони Луїзи. Сіднея вона незлюбила зразу після першої ж їхньої розмови, а Чарлі потім часто заставляла виконувати роботу по дому.  Зате батько, вернувшись в цей день дуже лагідно привітався з хлопчаками і дуже вразив Чарлі. Під час вечері він уважно спостерігав за батьком і потім все життя копіював його.  Луїза віддала хлопчиків в школу на Кеннігстоун – Роуд. За словами Чарлі це було хоч якоюсь своєрідною розвагою.  Вдома ж його чекала Луїза, яка часто випивала. Кілька разів вона робила спроби вигнати Сіднея та Чарлі з дому.  Якось батько сильно посварився з Луїзою та кинув в неї щітку. Саме після цього випадку Чарлі втратив повагу до батька.
  Через якийсь час стало відомо, що Лілі видужала і вийшла з лікарні. Вона зняла дешеву кімнату і забрала хлопців до себе. В цей час вона почали пробуджувати в Чарлі інтерес до театру і внушила, що в нього є здібності. Однак при постановці дитячої вистави «Попелюшка» його не взяли. Чарлі заздрив тим, кого вибирали і сама вистава видалась йому скучною і рятувала її лише одна дівчинка, в яку Чарлі був таємно закоханий.

Але через два місяці до нього прийшов успіх. Якось Лілі, проходячи повз крамницю переписала смішний віршик і принесла його додому. Чарлі вивчив його і розказав приятелю на перерві. Його ненароком почув вчитель, який потім попросив виступити його перед класом. Дітям дуже сподобався цей віршик. Після цього вчителі водили Чарлі з класу в клас і так слава про нього рознеслась по цілій школі. Ним зацікавились вчителі та учні. Як говорив Чарлі, тільки тепер він скуштував слави, хоча йому і раніше приходилось виступати. З того часу йому стало цікавіше в школі, Чарлі почав навіть краще вчитись. Але швидко навчання Чарлі закінчилось. Він змушений був покинути школу, щоб вступити в ансамбль Клогданса « Восьми ланкаширських хлопців». Керівником цього ансамблю був містер Джонс, знайомий батька Чарлі, який вважав, що це буде добрим початком сценічної кар’єри. До того ж Чарлі отримував би певну оплату. Він почав виступати на сцені після шести тижнів репетицій. Про перший виступ Чарлі згадував так: «Мені вже виповнилось вісім років, я втратив дитячу самовпевненість і враз, вийшовши на сцену, я вперше відчув страх. В мене підкошувались ноги». Сольні номера він міг танцювати лише через декілька місяців. Ансамбль їздив в турне, в кожному місті хлопчики відвідували школу, але Чарлі признавався, що це мало впливало на його освіту. І взагалі він не відчував великого захоплення від виступів. Йому хотілось веселити, а не співати. Коли ансамбль приїжджав в Лондон, то Чарлі гостював у своєї матері. Лілі вважала, що танці шкідливі для його легенів і написала про це в листі до містера Джонса, який дуже розлютився і відправив Чарлі додому назавжди. Через кілька тижнів, Чарлі захворів астмою, відчував страшні муки, через які йому навіть хотілось викинутись з вікна, але з віком астма пройшла. Після того як Чарлі покинув ансамбль то жив в бідності. Якось Лілі зустріла свою приятельку, як була дуже багатою, так Чарлі та Лілі все літо прогостювали в неї. Після того як Чарлі повернувся, 9 травня 1901 року, він випадково заглянув в кабак і зустрів там свого батька. Він хотів піти, але батько манив його до себе, тепло обняв його та поцілував. Це був останній раз, коли Чарлі бачив батька живим. Через три тижні той, у віці тридцяти семи років, помер. Через деякий час Чарлі вдалось вмовити Лілі залишити школу, щоб працювати. Він працював на багатьох роботах: служив розсильним в дрібних торговців, працював в приймальні двох лікарів, працював в магазині канцтоварів, в типографії. Чарлі захворів грипом і Лілі настояла, що він повернувся до школи. Сідней в цей час отримав місце горніста на пасажирському пароході. Він отримував пристойні гроші, саме тоді сім’я вибралась із злиднів. Як згадував Чарлі, вони кожен день їли тістечка, морозиво та всякі делікатеси. Коли гроші закінчились, Сідней знову пішов у плавання. Сім’я знову почала жити в злиднях. Від Сіднея довго не було ніяких звісток, тільки згодом вони дізнались, що той знаходиться в лікарні, де його лікують від ревматизму. Голод і переживання за сина призвели до того, що Лілі захворіла і черговий раз потрапила в психіатричну лікарню. Коли Чарлі запитали що він збирається робити дальше, він збрехав, що їде до тітки, що його не відправили в притулок. Хазяйка квартири дозволила жити Чарлі до приїзду брата і пообіцяла не звертатись до влади. Горе було таким великим, що Чарлі всіх уникав. Він цілими днями блукав вулицями, іноді навіть не приходив ночувати додому. Якось Чарлі познайомився з пильщиками, згодом зацікавився роботою і почав допомагати їм, за що отримував невеликі гроші. Згодом прийшла телеграма, в якій йшлось, що Сідней приїжджає на наступний день. Це був 1903 рік. З цього часу життя змінилось на краще. Брат привіз непоганий заробіток, Чарлі, чотирнадцятирічний хлопчик, був запрошений в театральне агентство і дізнався, що його беруть на роль посильного в п’єсі «Шерлок Холмс», а до того як почнуться репетиції, запропонували зіграти йому роль хлопчика Семмі в п’єсі «Джим - обірванець». Коли Чарлі повертався додому після виступу він усвідомив, що сталось: «Нарешті я вирвався з пут бідності і вступив в довгоочікуване царство своєї мрії - в царство, про яке говорила моя мама. Я стану актором!» Чарлі практично не вмів читати, але в цьому йому допоміг його брат Сідней. Він читав слова в слух і вже через три дні Чарлі вивчив всі 35 сторінок своєї немаленької ролі Семмі. На репетиціях він добре проявив себе.

«Джим» не мав успіху. Ренцензисти розкритикували його, проте роль Чарлі мала успіх. Ось що написали вони в «Лондоні Тропікан Таймс»: «Єдине, що рятує п’єсу – це роль Семмі – маленького хлопчика – газетника, роль якого викликала сміх. Досить банальна була роль, однак дуже смішна у виконанні юного Чарльза Чапліна, здібного і темпераментного актора. Мені ще не приходилось чути щось про цього хлопчика, але я надіюсь почути в найближчому майбутньому». Після двох тижнів гастролей «Джима» розпочались репетиції «Шерлока Холмса». Потім велике турне. П’єса мала успіх. Після десятимісячного турне трупа повернулась в Лондон, Чарлі попросив директора дати маленьку роль Сіднею і в друге турне вони вже поїхали разом. Після повернення Лілі виздоровіла і поїхала до синів, та залишалась там недовго, через деякий час повернулась додому. Пройшло зовсім мало часу, як Лілі знову захворіла і до неї більше вже не повертався здоровий глузд. Коли закінчилось турне, Чарлі та Сіднея запросили для постановки «Шерлока Холмса» в маленьких містечках. Трупа не могла зрівнятись з їхньою, але в цьому Чарлі бачив переваги: «Порівнюючи гру цих акторів та акторів з якими ми привикли працювати, я розвивав свій смак, вміння розбиратись в акторській грі». Коли «Шерлок Холмс» був знятий з репертуару, Чарлі на десять місяців залишився без роботи. 

З шістнадцяти років Чарлі регулярно грав на скрипці по 4-16 годин на день, брав уроки в театрального дирижера чи його знайомих. У грудні 1913 він підписав контракт з американської кинокомпанією "Кістоун", де став зніматися в М. Сеннета. У 1914 дебютував в ексцентричній комедії "Заробляючи на життя" (Making A Living). Виконуючи ролі мерзотників у стрічках за участю Ф. Стерлінга, Ч. Конкліна, М. Норман і Фатті, він придивлявся до роботи сеннетовських режисерів, аналізуючи характерні риси американської комічної школи і системи комедійних масок, заснованих на невідповідності життєвої ролі персонажа і його зовнішності. З'явившись у 12 стрічках, знятих під керівництвом М. Сеннета чи Сеннетом і Мейбл Норманом, Чаплін знімає самостійно комедію "Захоплений дощем" (Caught In The Rain, 1914), але до кінця року залишається в "Кістоун", працюючи то поодинці, то з М. Норман. Він усе ще грає покидька Чеза, і навіть його краща робота в комедії Сеннета "Перерваний роман Тилли" (Tіllіе's Punctured Romance, 1914) не влаштовує актора. У 1915 він іде у фірму "Єссеней", де в поставлених ним по власних сценаріях фільмах поступово виникає образ бурлаки Чарли. Завоювавши в комедіях Сеннета небачену популярність, Чаплін не відразу переборює інерцію бездумної ексцентріади. Усе-таки матеріал його стрічок наближається до реального життя, а умовні персонажі здобувають риси реальних людей, що переживають справжні радості і прикрості. У фільмах "Бурлака" (The Tramp, 1915), "Завербований" (His New Job, 1915), "Банк" (The Bank, 1915) новий зовнішній вигляд героя-обшарпанця відповідає його людської сутності і соціальному стану - самотнього і беззахисного аутсайдера, відкинутого світом. У 1916 Чаплін підписує контракт із фірмою "Мючуель", забезпечивши собі творчий контроль і право знімати не більш 12 фільмів у рік. У кращих фільмах "Мючуел", таких як "Тиха вулиця" (Easy Street, 1917), "Іммігрант" (The Immigrant, 1917) і нової фірми "Ферст нешенел" "Собаче життя" (A Dоg's Life, 1918), "На плече" (Shoulder Arms, 1918) завершується еволюція образу маленької людини, що уособлює безправний світ знедолених, котрому протистоять багатство, насильство і лицемірство сучасної цивілізації. З кожною новою роботою Чапліна вимоги комедії положень приводилися в усе більшу відповідність з вимогами драматичного конфлікту добра і зла, бідності і багатства, справедливості і "суспільного порядку" - драматизм врівноважував ексцентріаду, сміху супроводжували сльози, наприклад у фільмах "Маля" (The Kid, 1921), "Пілігрим" (The Pilgrim, 1923). Один із засновників прокатної компанії "Юнайтед Артистс" (1919), Чаплін прагнув до повної незалежності й у 1923 році заснував "Чарльз С. Чаплін Філм Корпорейшен". Необхідність цього кроку підтвердили проблеми з прокатом драми "Парижанка" (A Woman Of Paris, 1923), спрямованої проти святенництва й аморальності консервативного суспільства. Наступні фільми Чапліна 20-х років, такі як "Золота лихоманка" (The Gold Rush 1925), "Цирк" (The Circus, 1928), спеціальна премія "Оскар" за "багатогранність і геніальність у написанні", акторському виконанні, в постановці і виробництві фільму демонструють зрілий талант художника, що підкреслили свій комедійний дарунок і виразні можливості жанру високої мети осмислення і вираження трагічних конфліктів століття матеріального прогресу і духовного здичавіння.

В 1921 році Чарлі здійснює подорож в Європу. При появі його в Лондоні та Парижі збираються величезні натовпи. За три перших дні перебування Чарлі отримує 73000 листів. В Берліні його ніхто не знав. В післявоєнний період його фільми не показувались там. Наступний візит в Європу він здійснив в 1931 році – в період прем’єри фільму «Вогні великого міста». Втретє Чарлі відвідав Європу в 1936 році в період показу фільму «Нові часи». До 1922 року Чарлі не мав власного будинку – жив в орендованих домах, готелях та клубах. В 1922 році Чаплін збудував свій власний будинок в Беверлі – Хілс. В будинку, крім 40 кімнат був кінозал та орган.  Славу Чарлі Чапліну принесло німе кіно. І хоча звук з’являється вже 1927 році, він залишається вірним старій техніці ще ціле десятиліття. Першою повність звуковою картиною Чапліна став «Великий диктатор» - антигітлерівський фільм, де використовувався образ бродяги – Чарлі. В 1952 році Чарлі створює фільм «Вогні рампи» - розповідь про життя творчої особистості та про мистецтво в загальному. 17 вересня 1952 року він відправляється на представлення фільму в Лондон і голова ФБР добивається заборони в’їзду в країну. Чаплін оселяється в Швейцарії в містечку Веве, де пише музику для озвучення свої німих фільмів, там і озвучує «Золоту лихоманку». Актор був нагороджений вітчизняною Міжнародною премією Світу 1954 року. В своєму фільмі «Король в Нью – Йорку» Чаплі все ще грає головну роль. В 1964 році видає свої мемуари, які лягли в основу біографічного художнього фільму «Чаплін». Останній фільм «Графиня із Гонконгу»  Чаплін ставить за своїм сценарієм в 1967 році. В ньому грали Софі Лорен та Марлон Брандо. 1970 року Чаплін вдруге отримує премію «Оскар». 4 березня 1975 року Чаплін був посвячений в рицарі королевою Єлизаветою ІІ. Артист помер 25 грудня  1977 року в своєму домі в Веве.

1) Відносини з жінками. Чаплін був одружений чотири рази. В нього було 11 дітей. Деякі з них пробували себе в ролі акторів але найбільшого успіху добилась лише Джералдіна Чаплін.

• Хеті Келі була танцівницею, перше кохання Чапліна. Вони познайомились в Лондоні, коли йому було 19 років, а Хеті - 14. Після п’яти побачень вони розійшлись. Згодом Хеті вийшла заміж, померла в 1918 році в час епідемії. • Една Первіенс і Чаплін познайомились в 1915 році в Лос – Анджелесі під час зйомок фільму для студії «Єссеней». Вони підтримували стосунки і в період роботи в студіях «Essanay» і «Mutual films» в 1916—1918рр. Хоча вони згодом розійшлись, та все ж Една залишалась головною актрисою Чапліна до 1923 року і він виплачував їй зарплату до самої смерті. • Мілдред Харіс - перша дружина Чапліна. Одруження відбулось 23 жовтня 1918 року, Чапліну було 26 років, а Мілдред - 16. Через рік в них народився син – Норман Спенсер Чаплін. Дитина прожила всього 3 дні. В 1920 році, в період монтажу фільму «Маля» почалась процедура розводу. Адвокати Харіс пробували вилучити фільм. Тому Чарлі довелось переїхати в другий штат і монтувати фільм в готельному номері Солт – Лейк – Сіті. Розлучення супроводжувалось постійними обвинуваченнями. Пізніше Чарлі писав про це розлучення так : «Мілдред була не злою, але безнадійно зоологічною. Я не міг добратись до її душі – вона була забита в неї всякими рожевими мріями». • Актриса Літа Грей та Чаплін були разом з 1932 по 1940 рік. Більшість цього часу Літа прожила в будинку Чапліна. Знімалась в фільмах «Нові часи» та «Великий диктатор». Після розриву відносин, вони заявили, що таємно одружились в 1936 році. В кінці життя Літа теж переїхала в Швейцарію. ЇЇ чоловіком став Еріх Марія Ремарк. • Уна О’Ніл – дочка Юджина О’Ніла, четверта дружина Чапліна, була молодша за нього на 36 років. Познайомились, коли Чаплін шукав актрису на роль в фільмі «Привид і дійсність». Та фільм так і не був екранізований, Уна заявила, що не хоче життя актриси. Весілля відбулось 16 червня 1943 року в період признання батьківства дитини Джоана Бері. Після весілля батько Уни перестав спілкуватись з нею. В 1952 році Чаплін передав довіреність Уні на розпорядженням рахунком банку. Після заборони Чапліну в’їзду в США, Уна вивезла все його майно з країни. О’Ніл і Чаплін мали трьох синів: Крістофер, Євгеній, Майкл, та п’ятьох дочок: Джеральдіна, Джозефіна, Джоана, Вікторія, Анна – Еміль. Останню дитину Уна народила, коли Чапліну було 72 роки. 2) Суд про признання батьківства 1943 року Джоан Беррі подала позов в суд Каліфорнії про признання Чарлі батьком її дитини. Аналіз крові однозначно показав, що Чарлі не був батьком дитини. Але влада все ж пред’явила Чапліну звинувачення про порушення закону Манна чи «Закону про перевезення білих рабів»(закон для боротьби з розпустою).В своїй автобіографії Чарлі писав, що йому пропонували свідчення про те, що Джоан Беррі використовували нацистські організації для розправи з ним, але по вимозі адвокатів Чапліна, ці факти не використовувались на судді. Але все ж 1944 року судом присяжних Чапліна визнали невинним по всіх пунктах обвинувачення. Через судовий процес Чаплін працював над сценарієм фільму «Місьє Верду» два роки, хоча на зйомку було затрачено лише три місяці.

3) Політичні переслідування. В період І Світової війни Чарлі, за просьбою правителів США, брав участь в розголосі облігацій влади. Разом з Мері Пікфорд та Дугласом Фербенксом Чарлі виступав на спеціальних мітингах. В період ІІ Світової Війни «Комітет допомоги Росії у війні» в Сан-Франциско запросив Чарльза виступати на мітингу замість Джозефа Девіса, бувшого американського посла, який захворів. Свою промову Чарлі почав зі слів «Друзі!» і закликав якнайшвидше відкрити другий фронт. Після цього виступу Чапліна почали вважати комуністом. Федеральне бюро розслідувань завело справо на Чапліна ще в 30-ті роки, після фільму «Нові часи». Справа складалась з 1900 сторінок. Під час зйомок фільму «Великий диктатор» Чаплина попереджали, що можуть виникнути проблеми з цензурою. Чарлі просили відмовитись від фільму, запевняючи, що його не покажуть ні в Англії, ні в США. Після нападу Німеччини на СРСР тиск «зверху» припинився, але почали поступати листи з погрозами від глядачів. В деяких кінотеатрах, погрожували, що будуть кидати бомби з отруйним газом, якщо вони показуватимуть фільм «Диктатор». Чарлі старався домовитись про охорону кінотеатрів з портовими грузчиками. Після виходу фільму Нью-Йоркська газета писала: «Чаплін тикав в глядачів «Комуністичним пальцем». Нацистська пропаганда почала називати Чапліна євреєм. Комісія по розслідуванню антиамериканської діяльності почала розслідування діяльності Чапліна, одним із пунктів розслідування було його походження. В період зйомки фільму «Місьє Верду» Чарлі визвали в Вашингтон на слухання Комісії по розслідуванню антиамериканської діяльності, але потім виклик відмінили. За однією із версій, виклик відмінили, тому що Чаплін, маючи намір висміяти комісію, планував прийти на слухання в костюмі Бродяги. Але в автобіографії про це нічого не сказано. Чаплін ніколи не був громадянином США. Випуск фільму «Місьє Верде» був заборонений цензурою. Після доповнюю чого монтажу, цензори все ж дозволили випуск фільму на прокат. Випуск фільму супроводжувався великими протестами та демонстраціями в США. В газетах почалось друкування наклепу на Чарлі Чапліна. Тепер його обвинувачували не тільки в приналежності до комуністичної партії, але й в тому, що він не громадянин США. «Католицький легіон» оголосив бойкот фільму, кінотеатри почали відмовлятись від прокату. В газетах друкувались фотографії пікетів «Католицького легіону» з плакатами. «Чаплин – попутчик червоних! Геть з нашої країни чужинця!... Чаплин надто довго гостював в нас! Чаплін – невдячний! Він – хвіст комуністів! Вислати Чапліна в Росію!» Незважаючи на це, фільм був номінований на премію «Оскар» за найкращий сценарій. В 1952 році Чаплін захотів поїхати в Англію і почав просити владу США на зворотню візу. Іміграційні служби почали розслідування , яке тривало декілька місяців, лише після цього видали візу. Вже в дорозі йому повідомили, що в’їзд в США йому заборонений, а на отримання візи йому доведеться відповісти на ряд обвинувачень, висунутих йому владою. Через три роки після виїзду Чапліна із країни Податковий департамент США наклав податки на всі доходи Чапліна в Європі від фільму «Вогні рампи» по 1955 рік. Податковий департамент вважав його постійним жителем США. Чаплін не зміг звернутись в суд США, щоб захистити свої права.

4) Вислови Чарлі Чапліна. • Я вірю, що могутність сміху і сліз може стати засобом проти отрути ненависті і злості. • Життя – це трагедія, коли бачиш його великим планом, і комедія, коли бачиш його здалеку. • Саме сумне, що може бути – це привичка до розкошів. • Я не находжу в бідності нічого привабливого та повчального. Вона мене нічого не навчила, лише зіпсувала моє бачення про моральні цінності. • Вбивши однин раз – людина стає мерзотником, тисячу разів – героєм. • Життя без суперечок була б дуже нудною. Все, що живе, викликає обговорення.

Альберт Ейнштейн якось написав Чапліну: «Ваш фільм «Золота лихоманка» сприймається цілим світом і Ви обов’язково станете великою людиною» На що Чаплін відповів: «Я вами захоплююсь ще більше. Вашу теорію відносності ніхто не розуміє, а Ви все таки стали великою людиною.»