Користувач:Lesvaldman

«Вікіпедія любить пам’ятки» Мій Васильків

  …Васильків красивий будь-якої пори: весною, коли біло-молочним цвітом зацвітають садки навколо гарненьких хат; влітку, коли наповнюється духмяним ароматом яблук та груш; і навіть коли останнє золото лип і каштанів опадає під ноги, а стомлену землю вкриває чистий білий сніг. І завжди, коли чую Васильків з-під свідомості випливають образи давніх князів, які будували фортпост Києва – святе Володимира місто.
  …Чи не в найкращому місці міста величаво возносяться до неба бані собору Антонія і Феодосія.
  Встала з руїн церква святого Володимира; час від часу чути урочисті дзвони Свято-Миколаївської церкви…
  А це славнозвісні Вали, овіяні легендами. І хто знає, може, саме звідси беруть початок таємні ходи, які, за переказами, ведуть у столиці і про які й сьогодні ще мало відомо – це таємниця під сімома замками.
  …А це пам ятник декабристам – тим мученикам, які першими виступили проти ненависного самодержавства.
  А це вулиця Декабристів, по якій вдень і вночу прямують машини в напрямку столиці.
  …Перед вами – меморіальна дошка право захисниці і художниці Алли Горської, яку знищив найстрашніший комуністичний режим. Вулиці, яка б носила її ім. я, немає.
  …В цьому будинку жив поет Юрій Литвин, який разом Василем Стусом та іншими борцями за волю України виступили проти радянського режиму. Про це ніде ні слова – коротка людська пам ять. Але – віддамо належне – музей Юрія Литвина відкрито у Барахтах.
  А в цьому затишному будиночку жив і працював не один десяток літ Л.О. Павленко – письменник, творчості якого свого часу дав високу оцінку найвідоміший український прозаїк Павло Загребельний. І чи не вся Україна знала Павленка як лікаря фітотерапевта, який поставив на ноги тисячі тих, хто однією ногою стояв у могилі. Так само немає вулиці з іменем історика-краєзнавця Володимира Бейліса.
  А це пам ячник кобзареві. Саме таким в юності він завітав у Васильків, подорожуючи Україною. І згадку про наше місто залишив в одній з повістей, згадуючи як у трактирі обідав добре приперченою фаршированою щукою.
  Це готель Ярославна в центрі міста, який, сподіватимемося, атакуватимуть туристи під час Євро 2012.
  Будьмо відвертими: в центрі міста в будь-якому місті – поняття умовне. Васильків не вийняток. Справжнім центом міста є васильківський базар, а васильківське сало чи не в усій Україні – поза конкуренцією: і найдешевше і найкраще. Тому не дивно, що неофіційним гербом міста є свинка в шкіряному пальті – цей своєрідний гарант добробуту поєднаний із споконвічним виготовленням шкіри у Василькові.
  А це Стугна, з якої колись князь Володимир шоломом черпав джерельцю, щоб втамувати спрагу, повернувшись із Візантії. Сьогодні про Стугну знають всі рибалки області, як про річку де ще можна протягом року ловити безкоштовно. Поки що… А далі…Але сподіватимемося, її не продадуть, як клаптики лісу біля Києва і береги Дніпра, хоча…На все Божа воля.
  …Святе Володимира місто чудове завжди: у люті морози і погожої літньої днини; під час холодних осінніх дощів і у весняному буйноцвіті садів – завжди, бо в ньому жили і живуть чудові люди, про яких мають пам ятати нащадки. Пам ять має жити.