Користувач:M.Polovinnik/Чернетка

== ВСТУП ==

• У першій половині ХVІІ ст. на українських землях зросла кількість навчальних закладів, що збільшувало можливості для здобуття освіти представниками різних верств суспільства.
• Завдяки створенню Києво-Могилянської колегії Київ поступово набував значення культурно-освітнього центру.
• Здобутки книговидання допомагали українському населенню розвивати свою культуру й мову.
• У першій половині ХVІІ ст. на українських землях було започатковано театр.
• В архітектурі, містобудуванні й образотворчому мистецтві цей період став часом виникнення українського бароко

Освіта. Утворення Києво-Могилянської колегії

У першій половині XVII ст. на українських землях продовжували розвиватися освіта та шкільництво. Основними видами навчальних закладів були братські школи, єзуїтські, протестантські та унійні (греко-католицькі) колегіуми. На початку XVII ст. в Україні налічувалося близько 30 братських шкіл. У 1615 р. виникла школа при Київському, у 1620 р. — при Луцькому, у 1636 р. — при Кременецькому братствах.

У братських школах працювали відомі педагоги, вчені й діячі культури. Так, ректорами Київської братської школи були майбутній православний Київський митрополит Йов Борецький, письменник-полеміст Мелетій Смотрицький, поет Касіян Сакович, поет і педагог Хома Євлевич. Викладали в ній білоруський просвітитель Сава Андрієвич і православний богослов Захарія Копистенський.

У першій половині XVII ст. на українських землях збільшувалася кількість єзуїтських, протестантських та унійних (греко-католицьких) навчальних закладів. У цей період тут виникло 12 єзуїтських колегіумів. Протестантські школи існували в Гощі, Берестечку, Хмільнику, Крилові й Панівцях. Школу вищого типу протестанти заснували в 1638 р. в селі Кисилин на Волині. За зразком єзуїтських колегіумів унійці (греко-католики) організували василіянські школи в Бересті, Володимирі, Шаргороді та Холмі.

Восени 1631 р. в Києво-Печерській лаврі архімандрит Петро Могила заснував так звану лаврську школу («гімназіон»). За своєю програмою навчання вона нагадувала єзуїтські колегіуми.

У 1632 р. в Києві домовилися об'єднати братську та лаврську школи. Новий навчальний заклад, покровителем і засновником якого став Петро Могила, дістав назву Києво-Братської, або Києво-Могилянської колегії.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ
Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна  — шляхтянка, що опікувалася розвитком освіти на українських землях. У  1615  р. вона заповіла свою садибу із землями на Подолі в  Києві для заснування монастиря, шпиталю й  школи для дітей «народу руського, православного». Так виникла Київська братська школа, із  якої бере початок Києво-Могилянська академія.

Києво-Могилянська колегія застосовувала поширені в тогочасній Західній Європі види навчання, які на українських землях з'явилися завдяки діяльності єзуїтських і протестантських колегіумів. Однак саме через протидію єзуїтів і вищих органів влади Речі Посполитої вона не стала закладом вищого рівня освіти. Як і тогочасні європейські навчальні заклади, Києво-Могилянська колегія мала свої школи, що працювали за її програмою в інших містах. Такі школи з'явилися у Вінниці та Кременці. Викладачами колегії стали видатні тогочасні вчені й просвітителі, зокрема Сильвестр Косів, Осип Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Єпіфаній Славинецький та інші.

ЦІКАВО ЗНАТИ

ПрикладУ Києво-Могилянській колегії повний курс навчання становив 12  років і  поділявся на сім класів («шкіл»). У  підготовчому класі  — фарі  — та трьох нижчих класах  — інфімі, граматиці й  синтаксимі  — вивчали предмети циклу «семи вільних наук», церковнослов'янську, грецьку та латинську мови. Наступні два класи  — поетики та риторики  — були середніми. Викладання в  них здійснювалося переважно латинською мовою. У  поетиці учнів знайомили з  різними жанрами поезії та основами віршування. У  риториці вони опановували мистецтво складання промов і  написання листів. Вищий ступінь навчання учні колегії здобували у  дворічній «школі філософії» та чотирирічній «школі богослов'я». Учнів цих класів називали спудеями (студентами).

Література і книговидання

Однією з найцікавіших пам'яток літописання першої половини XVII ст. став Густинський літопис, що дістав назву за Густинським монастирем поблизу Прилук, де було створено його єдину збережену копію. Вчені припускають, що літопис склав З. Копистенський близько 1623—1627 рр. Використовуючи велику кількість історичних джерел, автор висвітлює події від давніх часів до 1597 р. У літописі вміщено окремі тематичні розповіді про виникнення козацтва й Берестейську церковну унію. У цей період з'явилися також інші літописи, зокрема Київський, Острозький, Львівський, Межигірський тощо.

У першій половині XVII ст. в Україні продовжувала розвиватися полемічна література.

Видатним тогочасним письменником-полемістом став М.  Смотрицький. Чільне місце серед його полемічних творів посідає «Тренос, або Плач Східної церкви». В  образі стражденної жінки автор зобразив православне населення українських земель, що зазнавало соціальних, національних і релігійних обмежень.

Наприкінці XVI  — на початку XVII  ст. виникла полемічна поезія. Так, у  «Скарзі вбогих до Бога» невідомий автор у  віршованій формі гостро виступав проти окатоличення й  полонізації православних українців.

У першій половині XVII  ст. на українських землях набули розвитку такі літературні жанри, як ораторсько-проповідницька проза, мемуарна проза та епіграмна поезія. Ораторсько-проповідницька проза включала твори з  тлумаченням євангельських текстів і  моралістичними повчаннями. Найвидатнішим серед її авторів вважається Кирило Транквіліон-Ставровецький, що написав «Зерцало богословія», «Євангеліє учительноє» і  «Перло многоцінноє».

Одним із перших творів української мемуарної прози стали спогади киянина Богдана Балики «Про Москву і  про Дмитра, царька московського неправдивого», що розповідають про похід польського війська на Москву в  1612  р.

Засновником жанру епіграмної поезії, віршованих геральдичних епіграм (гербових віршів), присвят і  передмов став Г.  Смотрицький. Серед поетів-епіграмістів цієї доби відомі також Дем'ян Наливайко, Памво і  Степан Беринди, Андрій Римша, Лаврентій Зизаній, Кирило ТранквіліонСтавровецький та інші.

Із розвитком книговидання з'явилися збірки віршованих творів для декламації, написаних для виконання школярами під час урочистих подій. Зокрема, К.  Сакович склав «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного». Хоча написання твору пов'язано з  трагічною подією  — смертю гетьмана, але за своїм загальним настроєм твір життєстверджуючий: уславлює мужність воїнів, що захищають рідну землю.

Розвиток культури сприяв зростанню попиту на книги, що сприяло розвитку книговидання. У  першій половині XVII  ст. активно діяла Львівська братська друкарня, яка стала справжньою школою для цілої плеяди українських друкарів. Тут видавалися граматика грецької та церковнослов'янської мов, збірки віршів, драматичних творів українською мовою.

Найбільшою в тогочасній Україні стала друкарня КиєвоПечерської лаври, заснована архімандритом монастиря Єлисеєм Плетенецьким. Серед перших її видань були «Часослов» і  збірник святкових служб «Анфологіон». У  Києві з'явилися перші приватні друкарні, засновані Спиридоном Соболем та Тимофієм Вербицьким. На українських землях почали діяти також мандрівні (пересувні) друкарні, які, надрукувавши книгу в одному місті, переїздили працювати в  інше. Загалом до середини XVII  ст. на українських землях у  різний час діяло понад 20  друкарень. При цьому їхня роль не обмежувалася книговиданням. Друкарні були важливими осередками освіти й  культури, навколо яких існували гуртки, що об'єднували діячів культури, вчених і  високоосвічених людей.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Софія Чарторийська  — волинська княгиня, відома меценатка першої половини XVII  ст. Разом із сестрою Оленою вона допомагала своїми коштами Пересопницькому монастирю, заснувала при ньому шпиталь та школу для дітей селян. С. Чарторийська була палкою прихильницею православ'я, відкрила у  своєму маєтку в  селі Рахманів на Волині друкарню. Вона здійснювала переклади із грецької руською мовою. Саме С.  Чарторийська надала підтримку відомому діячеві Львівського братства К. Транквіліону-Ставровецькому у  виданні «Євангелія учительного». У  1619  р. цей твір було надруковано її коштом