Користувач:Maks C-Max

== Благодійний велопробіг "Українці в Європі" == | Веломісяць-2017 Maks C-Max

=== Ідея та мета ===

Ідея - проїхати на велосипеді зі Львова до Одеси через Ліссабон за 100 днів

Мета:

-допомогти тим, хто постраждав внаслідок війни на донбасі;

-привернути увагу світової спільноти до проблем реабілітації ветеранів АТО;

-відновити довіру людей до благодійності;

-поліпшити імідж та впізнаваність України в Світі.

=== Маршрут: ===

Україна-Польща-Чехія-Німеччина-Нідерланди-Бельгія-Люксембург-Франція-Іспанія-Португалія-Іспанія-Франція-Монако-Італія-Словенія-Хорватія-Угорщина-Румунія-Молдова-Україна.

Склад учасників

Самчук Костянтин (автор проекту) - український мандрівник, спортсмен, воїн АТО.

Скорик Максим - спеціаліст з IT, фрілансер. Кулеметник 12 ОМПБ з самого початку війни. Велолюбитель.

Чупринюк Олександр - Спортсмен, актівіст, громадський діяч.

Семак Максим (автор звіту) - веломандрівник, технічний спеціаліст.

Виноградов Олександр - велотурист, мандрівник, викладач, айтішник.

Підгірний Василь - лікар швидкої медичної допомоги, велоспортсмен.

Підгурський Андрій - Польсько-український діяч. Любитель МТВ та екстремальних спортів.

Фузік Євген - десантник, КМС з MTB.

Хижняк Ігор - велоспортсмен, мандрівник, підприємець.

Олександр, Михайло (учасники АТО) та Олексій (турист, підприємець) - водії автомобілю супроводу на різних етапах велопробігу.

Список чималий, але не всі учасники були протягом всього велопробігу, адже на такий термін далеко не всі можуть випасти із буденності. Та все ж троє з них проїхали на велосипедах від самого початку і до кінця. Але про це трохи згодом.

=== Нитки маршруту ===
План:
Львів 14.05.2016
Польща
Замосць 15.05.2016
Люблін 16.05.2016
Гарволин 17.05.2016
Варшава 18.05.2016
Варшава 19.05.2016
Лодзь 20.05.2016
Остшешув 21.05.2016
Вроцлав 22.05.2016
Чехія
Трутнов 23.05.2016
Прага 24.05.2016
Прага 25.05.2016
Німеччина
Дрезден 26.05.2016
Луккау 27.05.2016
Берлін 28.05.2016
Берлін 29.05.2016
Гарделеген 30.05.2016
Ганновер 31.05.2016
Дамме 01.06.2016
Нідерланди
Альмело 02.06.2016
Амстердам 03.06.2016
Амстердам 04.06.2016
Бреда 05.06.2016
Бельгія
Брюссель 06.06.2016
Брюссель 07.06.2016
Динан 08.06.2016
Люксембург 09.06.2016
Франція
Вьен-ле-Шато 10.06.2016
Монмирай 11.06.2016
Париж 12.06.2016
Париж 13.06.2016
Орлеан 14.06.2016
Шатійон-Сюр-Енур 15.06.2016
Ле Віжан 16.06.2016
Ангулем 17.06.2016
Бордо 18.06.2016
Бордо 19.06.2016
Мімізан 20.06.2016
Біаріцц 21.06.2016
Іспанія
Памплона 22.06.2016
Тудела 23.06.2016
Альмасан 24.06.2016
Гваделахара 25.06.2016
Мадрид 26.06.2016
Мадрид 27.06.2016
Талавела-де-ла-Рейна 28.06.2016
Трухільо 29.06.2016
Бадахос 30.06.2016
Португалія
Монтемор-у-Нову 01.07.2016
Ліссабон 02.07.2016
Ліссабон 03.07.2016
Евора 04.07.2016
Іспанія
Кортегана 05.07.2016
Севилья 06.07.2016
Херес 07.07.2016
Сан Роке 08.07.2016
Сан Роке 09.07.2016
Малага 10.07.2016
Адра 11.07.2016
Вера 12.07.2016
Мурсія 13.07.2016
Бенидорм 14.07.2016
Валенсія 15.07.2016
Валенсія 16.07.2016
Пеніскола 17.07.2016
Таррагона 18.07.2016
Барселона 19.07.2016
Барселона 20.07.2016
Паламос 21.07.2016
Франція
Перпіньян 22.07.2016
Безьє 23.07.2016
Арль 24.07.2016
Марсель 25.07.2016
Марсель 26.07.2016
Сен-Тропе 27.07.2016
Ніцца 28.07.2016
Ніцца 29.07.2016
Італія
Альбенга 30.07.2016
Тортона 31.07.2016
Мілан 01.08.2016
Мілан 02.08.2016
Верона 03.08.2016
Венеція 04.08.2016
Ґоріція 05.08.2016
Словенія
Любляна 06.08.2016
Любляна 07.08.2016
Хорватія
Загреб 08.08.2016
Угорщина
Надьканіжа 09.08.2016
Шиофок 10.08.2016
Будапешт 11.08.2016
Будапешт 12.08.2016
Сильнок 13.08.2016
Румунія
Орадя 14.08.2016
Клуж 15.08.2016
Регин 16.08.2016
Регин 17.08.2016
Георгени 18.08.2016
Роман 19.08.2016
Ясы 20.08.2016
Молдова
Кішинев 21.08.2016
Кішинев 22.08.2016
Україна
Маяки 23.08.2016
Одесса 24.08.2016

Заплановано - 10 000 км. Реально пройдено 11 тис. з хвостиком. Перше відхилення від плану було в Голландії, замість Амстердаму ми поїхали в Гаагу. Адже маршрут базувавася на проведенні зустрічей з українською діаспорою, громадами, посольствами, консульствами. Так сталось, що в Амстердамі ми не знайшли бажаючих з нами зустрітись, тому вирушили в Гаагу на святкування дня народження української школи. В цілому значних відхилень не було. Лише в деяких містах, де не знаходили українців, але вони мешкали в радусі до 40 км, ми звертали і потім вирулювали на маршрут.
=== Схема маршруту ===

=== Дати проведення пробігу ===
14.05-24.08
Загальна відстань 11059 км. За планом в середньому було розраховано проїжджати по 150 км на день. Так і було, в середньому :) Інколи проїжджали і більше, коли в цей день не було запланованих зустрічей, тож їхали "про запас", і у Варшаві та Кишиневі у нас було 3 дні відпочнку із запланованих двох. Максимальна дистанція на день - 210 км А іноді на день ми проїжджали всього-навсього 30 км, як от від Новарри до Мілану, якої не було в плані маршруту.
=== Художній опис проходження маршруту по днях ===
Щодня ми робили звіти про те що трапилось, де ми є, які зустрічі провели. Якщо робити художній опис по кожному дню, то це вийде нетонесенький томик книги, на написання якої не так і багато часу для подання звіту. Тож звіт буде написаний в резюмуючому вигляді. === Бюджет поїздки ===
Оскільки перед назвою велопробіг є означення "благодійний", то метою було їхати без жодних витрат і навпаки, назбирати кошти на благодійність. Нажаль, спонсора нам не вдалось відзнайти, бо пізно взялись за підготовку - з лютого почалась організація проекту. Тож на етапі старту ми мали деяких партнерів. На правах реклами: Мережа магазинів "Фуршет" надали нам 400 кг сухої туристичної їжі, що не псується (каші, чаї, бублики, сухарі, шоколад, какао, консерви, мед та інше).
ТМ "Yarych" надала 30 ящиків печива, половину з якого ми привезли додому і віддали на благодійність. Незважаючи на те, що печиво було чи не основним продуктом нашого харчування, особливо коли продукти під кінець вже скінчились (так як ідея була зробити поїздку максимально дешевою, ми не скуповувались в магазинах продуктами, а мали лише те, що зібрали вдома та чим допомагала діаспора).
Веломагазин "Велостріт" надав запчастини, та аксесуари до велосипедів.
Представник Tannus CIS взув велосипеди в непроколювану гуму в Києві, та перевзув в Барселоні на зворотньому шляху.
Представництво Comanche Україна надали 3 велосипеди Comanche Strada. Решта учасників їхали на власних велосипедах.
Від спілки ветеранів "Українці разом" отримали деяку суму на пальне, кемпінги. Але наші кемпінги завершились вже після Парижу, бо цілком реально по всій Європі було ночувати "дикунами". Спілка і МЗС допомогли із оформленням спортивної і культурної візи, та в швидкому перетині кордону.
"Нова Пошта". Це міг би бути окремий розділ, якби писати книгу) Основною проблемою перед стартом була відсутність автомобіля супроводу. Та незабаром до старту "Нова Пошта" пообіцяли нам авто і пальне. Це було таке полегшення, як камінь з плеч. Але за добу до виїзду нам відмовили. І питання велопробігу взагалі стало під великим сумнівом. Та зрештою вдалось знайти вихід, із знайомими домовились про придбання бусу одразу на кордоні в Польщі за 1000 євро. А привезти все майно із Києва до Польщі нам також допомогли знайомі. І тільки десь на середині нашого шляху нам все ж вдалось отримати деяку компенсацію від "Нової Пошти" на пальне. І на тому дякуємо.

Переходячи від формальностей оформлення звіту поясню що робить велопробіг навколо Європи із громадськими цілями в конкурсі велопоходів "Глобус України" (бо звучить щонайменше дивно у відповідність тематики). Я маю чималу кількість звичних нам автономних велопоходів, особливо в горах, та здебільшого це по Україні.

Як ви знаєте, основною перевагою автономності є цілковита свобода, в залежності від підготовки, екіпірування, скільки можна взяти і везти та заїхати/заходити туди, де не пройде автомобіль. Однак цього року вирішив змінити горизонти і погляди на веломандрівки. До цього пробігу я жодного разу не їздив на шосейному велосипеді. Тому хочу поділитись цікавим досвідом з поглядом на веломандрівки без важких баулів та кофрів, що значно обмежують можливості динаміки руху. В Європі дуже класні дороги для шосейників (за виключенням деяких країн, про що буде написано далі), можна не боятись, що зненацька втрапиш у яму несучись на шаленій швидкості. Максимально зафіксована - 78 км/год, далі було страшно дивитись на велокомп =) Такий тип подорожей дозволяє випробувати себе в повній мірі на крутих серпантинах, затяжних підйомах, спринтерських рівнинах. На тих же дорогах і тренуються імениті велогонщики. Та для цього не обов'язково їхати чи летіти, щоби класно покатись. Насправді все поруч - Білорусь. Дороги навіть кращі за європейські і шенген, віза не потрібні. Це все до того, що для велоподорожей не обов'язково мати велосипед підвищеної прохідності та везти все спорядження на собі. До мандрівки з автом супроводу звісно потрібно готуватись більш ретельніше і по бюджету. Але тут вже чим більша група, тим дешевше вийде вартість. І не обов'язково все тягнути з дому на машині, якщо старт планується в іншій країні. Той самий багаж літаком і оренда бусу на місці. Тому задля різноманіття пропонується до уваги звіт такого велопробігу.

А тепер переходимо від ліричного відступу до проекту. Початок був покладений Костянтином у грудні 2015 та розроблявся маршрут. Ідея виникла після проведення схожого велопробігу "Захід-Схід" від найзахіднішого населеного пункту до найсхіднішого, котрий під контролем України, що пройщов літом. Пізніше, до ідеї приєднався Скорик Максим, який був на війні разом із Костянтином та також приймав участь у велопробізі по Україні. Він проробляв більш детально маршрут (географ за освтою як не як). У лютому я вперше побачив на ФБ заклик до набору в команду. Умовою приєднання - було долучення до організації проекту. Так і почала збиратись команда. Почались презентації на веловиставках, пошуки партнерів, анонси на телебаченні та радіо. Моєю задачею був пошук контактів українців, котрі зможуть нас прийняти на ночівлу і провести зустріч з громадою, де ми розповідали і показували фільм про війну. МЗС нам допомогло із базою контактів посольств і консульств, які сприяли в організації нашого перебування та проведенню зустрічей. Але відверто кажучи, основна допомога була саме від наших земляків діаспорян. Спершу я планував їхати на своєму туристичному гібриді Gary Fischer Nirvana і вже почав модернізувати його до цього. Але так як вирішили всім їхати на шосейних велосипедах, бо нам потрібно було якнайшвидше та найлегше долати відстані дзеркального асфальту, тож довелось придбати шосейник, та навчитись на ньому їздити. З початку квітня я пересів на Giant Defiy 3. За півтора місяці накрутив на ньому 800 км, працюючи на двох роботах. Кілька разів учасники збирались на тренувальні виїзди, щоби прикататись, але одночасно усі разом вперше зустрілись за два дні до старту у візовому центрі при оформленні документів, там і познайомились

Щоденний розклад виглядав наступним чином: дистанція ~150 км, підйом о 4-й ранку, виїзд не пізніше 6-ї. До обіду ми прибували в місто, де нас зустрічала громада, посольство, проведення показу фільму, спілкуання, по завршенню підведення підсумків, написання звіту в ФБ, підготовка фото матеріалу, розповсюдження звіту по всім тематичним спільнотам, контактування по подальшим зустрічам та узгодження точного маршруту проходження ділянки на наступний день. Все це займало стільки часу, що спати лягали о 1-й годині, а підйом о 4. І так щодня. У нас були заплановані дні відпочинку у столицях та крупних містах. Але навіть в ті дні як такого відпочинку від велосипеду майже не було. Проводили багато зустрічей на служіннях в церквах, записи репортажу із пресою, візити в посольства, ранкові ефіри прямого включення на українському телеканалі. Також необхідний був час на проведення ремонтів і обслуговування велосипедів.

Взагалі питаня часу було найбільшою проблемою всього проекту. Його не вистачало вже на самому етапі підготовки. Адже в цивілізованому світі під таку, фактично, державну місію мають надавати повну підтримку у фінансуванні. В нашому випадку ініціатива була піднята власними зусиллями. Тобто, кожний учасник команди в проекті був організатором та волонтером. Звісно, в пошуках спонсорів інтернет та всі крупні компанії штурмувались, але було запізно, оскільки бюджети, де закладаються видатки на спонсорство подібних проектів укладаються до нового року.

В команді було від 6 до 12 учасників на різних етапах велопробігу і в кожного були свої обов'язки, але роботи було дуже багато. Тож всі страждали від хронічного невисипання. Як результат - одна зламана рука у Сані Виноградова в результаті сну на велосипеді. Так-так, це дійсно можливо заснути під часу руху. Насправді, найважчим було якраз не підйом о 4-й годині посеред ночі, а саме не спати на велосипеді за кермом. Монотонність, теплий вітер, темні окуляри... Не раз усвідомлював, що щойно прокинувся та продовжую їхати. Це мить, але дуже небезпечна. Все ж невеличкий відпочинок був на коротких зупинках (ми робили чек-поінти для зупинок із автом супроводу кожні 30-40 км, адже постійно їхати за нами було досить дорого по витраті пального та недоцільно їхати з низькою швидкістю на вузьких дорогах утворюючи затори). Тож ми спали де та як тільки можливо у всіх неймовірних позах.

В мене цього часу на відпочинок майже і не було, оскільки моїми обов'язками були контактування та запезпечення організації зустрічей, а також навігація і координація переміщення групи та автомобіля. Тому поки всі спали - я весь в роботі. За кермом теж не відпочивав, насолоджуючись краєвидами. Насправді, в сідло велосипеда сідав як в офісне крісло за компьютер на роботі. На кермі - фаблет, де працює навігація, смс листування, дзвінки, електронна пошта, мессенджери, і все це під час руху. При цьому здебільшого я був ведучим групи. А це також відповідальність за безпеку - вказування з попередженням про небезпеку на дорозі, повороти, зупинки, маневри, слідкування за трафіком автомобілей, паралельно потрібно вивчати місцеві особливості розв'язок та контролювати групу позаду (я весь час їхав у відрив ^_^). Позаду Макс допомогав із безпекою та дориманням руху в групі.

Тож робота була в багатозадачному режимі. Дуже не вистачало координаційного центру, де б нам повідомляли куди і о котрій приїжджати, щоби усе було домовлено заздалегідь. Хіба що вже на зворотньому шляху було трохи легше, коли обсягу роботи стало менше і в деяких містах нас не чекали, бо не вдалось знайти хто б зустрів. Тоді ми ночували на пляжах, озерах, в лісах, а вдень зупинялись на сієсту та спали, купались в морі, озерах. Деякі ночівлі в палатках були неординарними: на початку літа у Франції були повені із жертвами. Ми якраз їхали в той час по тим місцям. Це був тиждень з дощами щодня. Річки настільки переповнювались, що з моста можна чи не рукою зачерпнути воду, та ці зруйновані квартали стихією - сумне видовище. Так ось пізній вечір під Орлеаном. В той день не було домовленостей по зустрічам і ми шукали кемпінг. Заїхали в Макдональдс відігріватись та сохнути, поки авто поїхала в розвідку шукати кемпінги. Їх не було 2 години, стемніло, йшов дощ, Мак скоро зачинявся, а розвідка повернулась до закриття ні з чим. Тож палатки встановили неподалік Мака просто на газоні за нашим бусом на території біля якоїсь фабрики, як згодом виявилось по відповідним звукам посеред ночі, то була свинобійня.

Інший випадок - невеличке містечко в Португалії. На інфостойці нам підказали, що можна розташувати намети на газоні території спорткомплексу. Але нас не попередили, що буде проходити гра (в залі), та афтерпаті навколо нашого відпочинку було нічим, порівняно що очікувало згодом. Посеред ночі - крики та клопотання в наметах (я тоді ночував в машині) . Як виявилось, на газоні встановлена система автоматичного поливу і хлопці спали прямо над душиками, що піднялись та почали їх опирскувати :D Але дехто не став з цього приводу перейматись і продовжував спати, настільки ми втомлювались. Було безліч історій з дикими ночівлями - і араби приходили, бубоніли прямо над палатками (ми додумались поставити в місті над урвищем моря біля місця відпочинку із столиком, де вночі вживають...); вранці на пляжі нас здувало шквальним вітром... Загалом, є що згадати.

Щодо авто супроводу, це було найболючішим питанням. Так як ми його отримали вже на початку велопробігу, то стан був такий собі. Доводилось чимало ремонтувати. Але згодом це вже був не просто автомобіль супроводу, а повноцінний учасник команди з позивни "Едік" на честь його колишнього господаря. Він був нашою опорою і надією, укриттям, домівкою, холодильником, кухнею, сушаркою, підставкою під велосипеди, шлагбаумом... Адже там було наше все.

Кожні 30-40 км був квест знайти Едіка на чекпоінті. Рації були, але часто недобивали чи взагалі розряджались, а з мобільним зв'язком було туго. Адже це досить дорого по 16 країнам мати постійний зв'язок. Лише я мав водафоновський пакет з України з роумінгом майже по всім країнам. Попередньо на навігаторах відмічали місця зустрічі, але вони не завжди були доступні для зупинок. Здебільшого обирали автозаправки та біля супермаркетів, де можна скористатись туалетом та набрати води. Вся вода по Європі питна з крану!

На зворотньому шляху в Іспанії в Тарагоні у Едіка стався інфаркт - стукнув двигун. Це було шоковою новиною, бо під загрозою став весь проект. Добре, що це трапилось в Іспанії, а не у Франції, наприклад. В Іспанії сама крута діаспора. Там дуже відзивчиві та добродушні люди. Нам допомогли, авто відвезли на евакуторі далі по маршруту в Барселону на ремонт, увага, на СТО "Галич-авто"! В Барселоні, Карл! :good: В Іспанії дуже багато наших і магазинів, і ресторанів, і гуртків. Заміна двигуна вартувала дорожче самої вартості авто.

Та нам допомогли дозбирати на придбання двигуна наші співвітчизники в Іспанії. Але на ремонт потрібен був час, а в нас жорсткий графік, розписаний по дням, як по ліміту шенгену, так і по зустрічам. Ми жодного разу не відставали, хіба що в Португалії трохи відстали, оскільки поза планом поїхали на найзахіднішу точку Євразії задля фіксації рекорду України.

Дощь, сильний вітер, холоднеча. Це початок липня в південній і сонячній Португалії. Мис знаходиться на висоті та приймає негоду з океану. За 20 км вниз вже було спекотне літо Так як зустрічей в ті дні не було, ми наздогнали графік за кілька днів. Для продовження велопробігу автомобіль супроводу нам позичив діаспорянин з Валенсії. Авто менше бусика, тому там їхали лише особисті речі, запчастини и невеликий запас їжі на термін, доки відремонтують Едіка. А назвали це авто - Валя, на честь Валенсії :)

З Тарагони до Барселони вперше їхали без авто супроводу. Взяли трохи печива по кишеням, а воду поповнювали на заправках. Дистанція не велика, нам вистачило. В Барсі був запланований день відпочинку, але місто подивитись змогли я та Саня Чупринюк, коли вночі виїхали на велосипедах проїхатись по визначним місцям. А весь день вийшов на вирішення питання з Едіком та заміну покришок у представника Таннус.

По відправленню з Барси наша команда розділилась. Водій поїхав назад у Валенсію за новою машиною, Сашко, що зламав руку в Гаазі, але продовжив з нами в якості штурмана водія, лишився в Барсі з речами, а група поїхала далі по маршруту з легкими рюкзаками. Після обіду ми всі зустрілись. Поки йшло все не так погано, як тоді здавалось в Тарагоні. Так ми доїхали до Марселя, доки нам відновили Едіка. В Марселі також був запланований день відпочинку. В цей день відправили водія назад у Валенсію повернути Валю та забрати Едіка в Барсі й Саню в Марселі з речами, доки їхатимемо далі по маршруту з Марселя. На вечір наступного дня з рюкзаками із мінімальним запасом їжі та одягу ми приїхали в місце призначення - один із найдорожчих курортів південної Франції - Сент-Максім, що неподалік Сен-Тропе, без грошей, документів, їжі. І тут прийшли погані новини. Олексій (водій) застряг десь в Іспанії... Мабуть, це була одна із самих непередбачуваних обставин за всі 100 днів. Водій бо зна де, Сашко в Марселі, а ми бомжуємо на лазурному узбережжі. Буквально, хлопці вже почали шукати картон, біля супермаркету, щоби було як ночувати та фруктові дерева. Я не збирався миритись із таким становищем. Завайфаючись в Макдональдсі (Мак - це наш неофіційний спонсор велопробігу: нам щодня необхіден вихід в інтернет, і коли не маємо зустрічей, а мобільний був лише в мене і той лімітований, то Мак нас рятував тим, що мали доступний вайфай, а ще це приміщення із кондиціонерами, розетками для зарядки телефона, ноутів, павербанка, рацій, туалет, вода. Не можу не сказати, що завжди був радий прибувати в Макдональдс, бо там я міг нормально поїсти. Ніколи не думав, що це скажу :crazy: Бо на сухпайках і консервах весь час сидіти приїдалось. Так моє меню було більш різноманітним, ніж у решти =) І так, в супермаркети і заправки я також заходив не лише в туалет :) Ну, з рештою мій бюджет вийшов не самим бюджетним в групі, я штурмував інтернет в пошуках кемпінгів, дешевих готелей, також нам допомогали з цим наші друзі з Марселя, в яких ми зупинялись. Та звичайно в пік курортного сезону на морі нічого вільного й дешевого не було. Єдине що знайшли - придорожний готель біля автобана, що за 30 км в гору від моря. Темніло, ми їхали. Світла ні в кого не було, лише в мене дальнобійна блимавка. Встигли доїхати до суцільної темряви. А фішка цього готелю в тому, що після 20 години на рецепції вже нікого не має і вхід можливий при оплаті з терміналу надворі. Так я нас було п'ятеро, а номер попередньо замовили 2+1, то це було те, що треба, щоби непомітно прийти та рано поїхати)) Але була заминка. Чомусь саме в цьому терміналі вперше по всій Європі не приймалась жодна картка Приватбанку :unknown: Після тривалих розмов із хелпдеском до нас таки вийшла адміністратор і сплатила номер. Решта хлопців попередньо сховались :secret Далі був ще один день дістатись до Ніци без нічого. Він теж був не без пригод. Наш польсько-український друг Анджей, в якого ми зупинялись у Варшаві, і котрий приєднався до нас в Мадриді, в Канах потрапив у ДТП. Він розбив праве пасажирське скло в машині, котра різко перед ним повернула із зустрічної смуги. Взагалі Анджей везунчик. Він стільки кувиркався з велосипеда, що думали без швидкої не обійдеться, але й цього разу все обійшлось. Лише гальма зламав собі, ремонт яких оплатила порушниця. Цей день розкидав нас по усьому Середземноморському узбережжю. Група в Ніці, Анджей в Каннах, Сашко в Марселі, Олексій десь в Іспанії. Анжи незабаром на потягу дістався до нас, а на наступний день в Ніці зустрілись уже з Едіком. Добре, що був запланований день відпочинку.

Щодо наших велосипедів. В мене Giant Defy 3 із системою 3х9 на Сорі. Шукав спеціально Тріпл, бо готувався до гірських рел'єфів. В цьому не прогадав, використовував весь діапазон швидкостей. Єдина незручність - неможливість на 100% відбалансувати, щоби не притерало на крайніх зірках. Вел показав себе дуже надійно, все справно працювало, жодних поломок. Рідні гальма задні Тектро замінені після 9000 км, та замінений в Парижі стоковий ланцюг. Додатково встановив лежак - паралельний. Так як їхав здебільшого попереду групи, дуже корисна річ, значно покращує розгін і динаміку руху. Для єврошляхів корисна річ, бо дороги якісні, можна не хвилюватись, що натрапиш в яму. На дальні відстані зручно й для зміни положення тіла для відпочинку. У Кості також був лежак трикутник тріатлонівського зразка.

Також додав підрамну передню на нарамну сумку і 2 фляги місткістю 950 і 750 мл. Та підсідельну сумку з камерами на час пробігу без Танусів (Берлін-Барселона). В Києві чотири учасника отримали комплекти антипрокольної гуми. 2 сліка 23 ширини та 2 напів сліка 28 ширини. Мені дістався 28, так як можна було ставити в обід ширшу гуму. Встановлювали довго та непросто :) В покришку вставляються пластикові піни, на котрих фіксується гума в ободі. Нам рекомендували змінити місцями переднє із заднім після 4000 км пробігу для рівномірного зношування, але відверто кажучи, це одноразова штука. Її дуже складно знімати. По-перше можна поковиряти обід, хоча видається спецальна пластикова лопатка, по-друге, якби обережно не знімав, все одно комірки з пінів будут рватись. Коли ми їздили по Львову із критичною масою в супроводі поліції центром міста, а це легендарна бруківка із трамвайними рейками, я думав, що на цьому й завершиться мій велопробіг, так і не розпочавшись. Напівслік дуже м'який. Таке враження, ніби колесо просто пливе по бруківці. Контролю керованості майже не має. Ні про які високі швидкості не може йти мова, вона просто гаситься цим компаундом. В Берліні я перейшов на класику, втсановивши стокові сліки 25 ширини. От тоді відчув, що втрачав на дистанції. З'явилась швидкість, керованість і накат! Але незабаром почались і проколи. При чому навіть по кілька разів на день. А передню гуму взагалі розірвало. Найнеприємніше було попереду - в спекотній пустельній Іспанії, де безліч колючок та позакінчувались цілі камери, а латки на спеці на асфальті +50 градусів відклеювались. Ось тоді я згадав за Тануси. На зворотньому шляху в Барселоні одягнув вже слік 23 ширини із жорстким компаундом. Тут вже був контроль та накат, але додалась неймовірна жорсткість, що було зубодробильним випробуванняи як мене, так і велосипеда. Я гадав, що він просто розвалиться на заїздах на бровку та нерівних шляхах, але велик мене не підвів. Навіть після проходження ТО вдома все було в чудовому стані. Вдома я все ж їх зняв, при чому, якщо напівслік зняв так, що можна було повторно використовувати (Макс поставив собі мій комплект), то слік сидить дуже міцно і довелось розрізати, щоби зняти. Ще однією неприємною особливістю є накопичення статичного заряду. Всякий раз наїжджаючи на люки чи рейки, тебе не слабо так б'є струмом :crazy: Та все ж Тануси є гарний варіант для міста, особливо для дівчат, котрі взагалі не дружать із насосами та запасками. Також підійде для подорожей, де не має гонки з часом та для цілеспрямованих тренувань. Адже пересівши з Тануса на камерні покришки ти просто летиш.

Більше проблем було з Команчами, що не дивно :duma: Мінялись гальма, зірки, ланцюги, перекидки і все одно кожного разу щось працювало не так як слід. В Сані Чупринюка на Бьянкі було полегшене переднє колесо з аеродинамічними спицями. Спиці вилітали тричі, а в Італії, де кінчились еврошляхи і стало схоже на Українські дороги - тріснула карбонова вилка. Та це трапилось перед веломагазином з майстернею, де працював механік, в котрого жінка - українка, та була вилка якраз від Бянкі. Тож ремонт із заміною вийшов всього в 50 євро. У Васі на карбоновому Giant TCR перед Мадридом відламався перемикач швидкостей, при чому рідкісної системи Кампи Рекорд. Але заздалегідь в Мадриді був замовлений ремонт з обслуговуванням у веломайстерні, знову ж таки за підтримки діаспори, і там був саме такий перемикач :) Я навіть став вірити в силу доброї справи. Коли робиш добро, то успіх сприяє тобі в подоланні складностей на цьому шляху. Адже ми весь час були в постійній зоні ризику, фактично ми жили на трасі весь час. Не рідко нам доводилось виїжджати на автобани, так як інших варіантів не було, що характерно для Іспанії, їздити по вузьким дорогам з інтенсивним рухом, спускатись на високих швидкостях по серпантинам. І все обійшлось без наслідків.

Про велодоріжки, велобани, тур де тротуар та інше бездоріжжя в країнах Європи.

Європейські автошляхи дуже різнобічні для велоподорожей. Більш детально трохи опису по кожній країні окремо.
Отже, Польша: з перетину кордону, особливо після проїзду величезного бігборду "Вас вітає Євросоюз" якість покриття відчутно помітна. Польша йде по шляху Німеччини, розбудовуючи велоінфраструктуру не тільки в містах, а й вздовж автомагістралей. Але, поки що це на стадії будівництва. Дуже часто нам доводилось заїжджати з дзеркальної велодоріжки в грунти і тупіки, оскільки велодоріжки ще не завершені. Так як на автобани проїзд на вело заборонений, шукали шляхи поруч через села, петляючи то вліво то вправо впродовж атобану. Ще одна особливість, що на деяких автодорогах узбіччя взагалі відсутнє і при цьому сама дорога не широка. Але сильного дискомфорту з цього приводу не відчувалось, оскільки водії здебільшого чемні і обганяють по зустрічній смузі. Взагалі по Польщі приємно мандрувати велосипедом, оскільки все нове та тільки розбудовується. Чехія. Судети. Вперше відчув ейфорію та відчуття польоту на гірських спусках) В Україні таких затяжних спусків на шалених швидкостях із цікавими поворотами та з безпечним покриттям дороги не знайти. Однак, далі по країні на другорядних дорогах ситуація нагадувала нашу країну з ямами і вибоїнами, але це більше виключення. В Чехії дуже багато веломандрівників зустрічали та місцевих роверистів, які на звичайних колесах в горку вкручували не гірше за нас.
Німеччина. Велоінфраструктура розвинена, особливо комфортно пересуватись в містах. де є велосвітлофори із кнопкою на вимогу та навіть стовпчиком, за який можна триматись в очікуванні сигналу не сходячи з педалей. Але є одне але. Поза містом велодоріжки є, та вони побудовані таким чином, що в населених пунктах постійно змінюють своє розташування відносно автодороги і доводиться перетинати автодорогу багато разів, щоби потрапляти на велодоріжку, що є небезпечно. Крім того, на розв'язках напрямок велодоріжки губиться, він по хитрому побудований в обхід естакади і ти не знаєш куди вона веде. Потім їдеш автодорогою і за узбіччем бачиш паралельно велодоріжку, на яку вже не заїдеш. Банально не вистачає на з'їздах де естакади, перехрестя вказівників та схеми велодоріжок, це значно спрощувало би орієнтування. Також у Чехії і Німеччині в проміжних невеликих населених пунктах велодоріжки проходять просто по тротуару по абсолютно не велосипедному покриттю та бровками. Але при цьому сильно наголошуючи знаками, що по дорозі на ровері їхати не можна, користуйтесь тротуаром з розміткою для вело. Для місцевих мешканців це й правильно, але для шоссерів, котрі їдуть транзитом абсолютно безглуздо. Або ж така практика: круговий рух, і тільки на ньому на узбіччі відділена велодорожка із знаками та розмітками, як клумба завершена так і велодоріжка зникає почавшись із ніде. В містах велодоріжки розраховані більше на міськи чи гірські велосипеди, бо по виложеній тротуарній бруківці не дуже зручно їхати на шосейному велосипеді. Нідерланди. Це справжній велорай. В усіх сенсах - дорожне покриття, інфраструктура, повага, краєвиди. Велосипедист в Голандії на дорозі має пріоритет, навіть при ДТП він під захистом королеви в суді надається перевага велосипедисту. Автомобілісти поступаються дорогою, навіть якщо по знакам ПДР ти маєш пропустити авто. Велодоріжки це якось не по-голандськи звучить навіть - ВЕЛОБАНИ. Так справжні веломагістралі, ширші за автодороги, прямісінькі та довжелезні без руху автомобілей по ним. Єдиний невеличкий мінус, те, що на велодорогах моторолери прирівнюються за правами до велосипедів, і так як вони швидкі, то доводиться мати це на увазі, бо обганяють зненацька, або ж на вузьких смугах на мостах можуть підпирати ззаду. Та навіть на автодорозі другорядній однополосній по обидва боки є виокремлені смуги для вело. В містах багаторівневі автоматичні велопаркінги, біля торгових центрів зроблено заїзди та роз'їзди велоруху, як в нас на складних автопарковках. Сама місцевість країни просто надихає мандрувати велосипедом, настільки все охайно, яскраво, культурно та комфортно навколо для життя. Я б залюбки поїхав у відпустку на тиждень аби тільки покататись по Нідерландам на велосипеді. Поза містам вздовж автобанів побудовані підземні тунелі для безпечного та зручного перетину естакади чи проїзду під рікою. Та це ще й весело під крутим нахилом летіти вниз і відчувати як різко падає температура повітря під землею) Тож хто цінує прямі дороги, продуману інфраструктуру, обов'язково поїдьте в Голандію на вело. Бельгія. Контраст дуже різкий. Вперше від самої Польщі ми відчули биті шляхи та неякісні велодоріжки. При цьому проїжджаючи повз шосейну велогонку) Дивно якось, адже бельгійські урядовці користуються велосипедами, велогонщики виборюють перші місця на світових змаганнях, Бельгія має унікальні еко велодоріжки, але автошляхи та звичайні велодоріжки навіть нагадували наші рідні) По Брюсселю дуже не просто пересуватись, оскільки високий трафік на вузьких вулицях із трамвайною колією. Та навіть там мессенджери (велокур'єри) почувають себе як риба у воді. Люксембург. Країну проїхано на велосипедах вздовж і поперек за пів дня, ночівлю і пів дня. При тому що несподівано почались гірки, та такі, що можна добряче тренуватись. Якість доріг відмінна, краєвиди мальовничі. Навіть довга велодоріжка проходить по екопарку.
Франція. Відверто кажучи крім того, що нас поливало дощем, випарювало сонцем в дощовиках та знову поливало, важко відмітити по дорогам. Переважну частину ми пересувались другорядними дорогами. В основному всі вони були шосейними, навіть посеред виноградників. Але був і випадок, що трохи помісили грязючку, але це десь в полях при дощах. Однак несподіванкою було вже перед Парижем, коли ми їхали основним автомобільним шоссе по зливі і раптом нас звернула поліція, мовляв нам не можна їхати далі. Як виявилось щойно звичайне шоссе перетворилось в автобан лише за нявністю знаку, не маючи інших відмінностей дороги звичайної від швидкісної. По містам інфраструктура традиційно розвинута - велодоріжки, велосвітлофори, виділені смуги, велопрокати, як і в Польщі автоматичні. Також в містах часто користувались смугою автобуса, де не було велодоріжок. В цій смузі автомобілі не їздять, лише автобуси та таксі, але трафік не великий і їхати в ній досить зручно. На півдні Франції більш розвинена велоінфраструктура поза містами. є багато велодоріжок вздовж шосе. Якість доріг помітно гірша в Марселі. Дороги мають багато кільцевих кругів замість перехресть із світлофорами, при чому в центрі кругу обоов'язково клумба із бруківки, навіть невеличка, якщо дорога і не має округлення, все одно по центру буде невеличка клумба, щоб гальмувати рух та скеровувати на колову траєкторію. Саме на півдні Франції біля Перпіньяну ми відчули на собі що таке сильний поривчастий вітер. Не раджу в ті місця брати велосипед. Це є дуже небезпечно, коли ти їдеш під кутом чи не в 45 градусів і тебе кидає з дороги чи під колеса, без узбіччя на вузькій дорозі з високим трафіком ще й по подовбаному покриттю. Концентрація максимальна, довго боліли руки від стискання керма.
Іспанія. Нас лякали, що це буде найважкіший маршрут, найнебезпечніший і взагалі там нічого робити на велосипедах, при тому що саме на Іспанію припадав найбільший термін перебування в одній країні - майже місяць. Та як тільки ми виїхали з Франції, відразу відчули якесь внутрішнє полегшення. Принаймні було сухо, хоч і спекотно. В Іспанії автодороги мають бездоганне покриття, навіть в пустелях чи агрополях. На узбіччі переважно всюди є смуги безпеки, на котрих ми і їхали замість велодоріжок, бо поза містами їх не було. В гірських місцевостях є тунелі, при чому саме на другорядних дорогах. Автобани ми намагались уникати, але в Іспанії автобани унікальні тим, що крім цих доріг не існує альтернативи, тож рух на велосипедах не є забороною. Але є автобани де чітко вказано, що на вело далі їхати не можна, та в основному в таких випадках існує альтернатива - це поруч сервісні шляхи, які також відмінного стану і майже без трафіку. А так ми досить часто користувались автобанами навіть на очах у автодорожньої інспекції виїзджали і нас вони обганяли, поліція, автодорожні служби, ніхто не робив зауваження. Навіть водії не сигалили в обурення. Бували випадки, де альтернативні шляхи переривались або переходили в грунтовку, то ж доводилось дертись через огороджувальну сітку і їхати по автобану. Але це навіть безпечніше, чим на вузьких дорогах без узбіччя, оскільки на автобанах широка крайна смуга безпеки. Єдине що не зручно їхати на камерних покришках, бо дуже багато сміття збирається і високі шанси проколювання. Серед незручностей є вбудовані в асфальт світловідбивачі, особливо на гірських ділянках, де дорога звужується і доводиться маневрвувати на швидкостях між цими відбивачамі. Також рух трохи ускладнювавася тим, що на жвавих шляхах багато з'їздів і доводиться уважно стежити за рухом позаду щоб не потрапити під колеса, крім того такі роз'їзди мають лінії із фішек разом із світловідбивачами і для вело лишається дуже мало місця для проїзду таких ділянок. Треба бути дуже уважним та робити завчасні попередження при русі в колоні. Але всі ці розв'язки однаково стандартизовані, тож прилаштуватись та звикнути досить легко. Ще часто край дороги роблять рел'єфним для шуму з-під коліс авто, щоб водій розумів, що він звертає з дороги. Для вело така "шаршавість" теж не зручна. Бо їхати треба якнайближче до краю дороги, а там або світловідбивачі або такі лінії. Слід відмітити що в Іспанії складні розв'язки і естакади, треба наперед продумувати варіанти їх проїзду. Та в цілому іспанські дороги різноманітні та зручні. Колові розв'язки на відміну від Франції дуже маштабні, великі за площею. І їх дуже багато, навіть там де в нас було б звичайне Т-подібне перехрестя, в Іспанії це помпезне коло на 2 з'їзди і обов'язково якщо не з яскравими квітами в центрі круга на клумбі, то чудернацькі цікаві скульптури чи пам'ятки в центрі кола. Зазвичай це відповідає тематиці місцевості чи то корабель чи то Дон Кіхот і таке подібне.
Португалія. Не дуже відмінна від Іспанії по автодорогам чи велоінфраструктурі. Але нам запам'яталась як першими найважчими підйомами в горки. Мабуть тому що було не очікувано, що там такі круті градієнти. Одна ділянка основної дороги нам трапилась поганої якості вже на виїзді з країни. Монако. Гарні шляхи, чдові краєвиди, трохи складні розв'язки інколи навіть моторошно їхати довгими підземними тунелями з багатьма роз'їздами в середині них на велосипеді, із непрацюючим GPS сигналом, але того Монако не так багато, щоб встигнути втомитись.
Італія. Країна контрастів. Ідеальна дорога...опа - ями, тут вкрали, далі знову ідеальна, далі знову вкрали і так усюди, лише ближче до Словенії покриття стабільно гарне стало. На в'їзді з Монако порадувала багатокілометрова окрема велодоріжка вздовж моря, що навіть має окремі велотунелі. Інфраструктура в містах традиційно європейська, розвинута.
Словенія. Від Італії до Любляни гарне покриття, навіть вздовж траси багатокілометрова велодоріжка. Вже в напрямку від Любляни до Хорватії стан дороги помітно гірше.
Хорватія. Ось тут ми зрозуміли, що все що було до цього не дуже європейські дороги, ніщо в порівнянні з перетином кордону Хорватії і до самого Загребу - суцільна розбита вщент бетонка. Добре, хоч по Загребу гарні шляхі. В напрямку Угорщини покриття вже краще. Велоінфраструктура помітно відстає від євростандартів.
Угорщина. Основні автодороги: постійні знаки - конякам, пішки, трактору, велосипедам їхати не можна, після кожного перехрестя. Але альтернативи не має. Є деякі відрізки по селах лише натяки на велодоріжки. Ну так, узбіччя не має, інтенсивність руху висока, дорога не широка, але нас ніхто не зганяв з дороги, ані поліція, ані невдоволені водії не сигналили. Доречі по повазі водіїв, вперше з явним нахабництвом зіштовхулись в Італії, але не регулярним. Та все одно, від Італії чим ближче до України, тим менше поваги до велосиедистів на дорозі. Та й взагалі помітно, що на Італії завершився велорух. Так як По Іспанії, Португалії, Італії ну дуже багато шосерів їздять. При чому знову повернувшись до Іспанії, там взгалі велоспортивна каста, що катають навіть дідусі і бабусі швидше за нас. Та ще й в такій кількості як на змаганнях. По північним країнам здебільшого це влеомандрівники. Повертаючись до Угорщини, в самому Будапешті досить розвинена велоінфраструктура, безліч велодоріжок і прокатів. Якість доріг неоднозначна, але в основному непогана.
Румунія. За весь час велопробігу нас вперше почали вітати автомобілісти сигналячи нам та машучи руками. Група шосейників на автодорозі в тих краях дуже рідкісне видовище. Якість автодоріг 50/50 при чому або ідеально або в хлам.
Молдова. На диво виявилась найскладнішою країною для велоруху. Були ремонти доріг, биті шляхи, рельєф автодоріг дуже складний, непродуманий, круті і затяжні підйоми, ще й клімат такий, що в +35 було жаркіше, ніж в +45 в Іспанії. Та Найскладніше виявилось після перетину кордону на рідну батьківщину. Коли вже повністю стемніло, дорога без узбіччя, вузька з трафіком і ці колії в асфальті від фур... мабуть ці 20 км до Одеси були найнебезпечнішими з усіх 11 000 по Європі. Тож, якщо маєте шосейний велосипед, в Європі є де покататись. А в Україні, доречі, також є 800 км гарного шосейного покриття в напрямку Київ-Мукачево.

Щодо фінансового питання. Нам вдалось назбирати близько 7 000 евро на благодійність. Основні затрати - пальне, ремонт та купівля авто супроводу. Завдяки зусиллям знайдених партнерів, деякої фінансової допомоги з України, а також значної допомоги діаспори як із харчуванням, так із житлом, велопробіг вийшов неабияк економним.

Місця, що найбільше запам'ятались, я би розділив поетапно:
Перший сплеск емоцій був в Гаазі, коли вийшов на широку смугу узбережжя Північного моря. Вперше в житті я побачив не Чорне море. Хоч тоді й було ледь тепло і збиралось на грозу, все ж я побіг купатись.

Далі після тижня мочилова у Франції, тільки но пересікши кордон з Іспанією, вийшло сонце и почалась спека! Все це на фоні холодів, дощовиків, запітнілих окулярів і постійної чистки-змазки ланцюга, викликало шквал емоцій на фоні Біскайсько заливу в Сан-Себаст'яні. Крім того, з цього першого міста по Іспанії, після скромних зустрічей по центральній Європі, у нас почалось наче весілля в шалаші чи не в кожному місті, де нас зустрічали в Іспанії.

Ну і звісно побачити Атлантичний океан на власні очі! В цю мить мене накрило прозріння: проїхати на велосипеді через всю Європу на край материка за 47 днів! І це була лише половина шляху. Далі була дорога додому.

А також найпівденніша точка Європи - мис Таріфа з Африкою на горизонті та ночівля з видом на Гібралтар!

Та все прекрасне рано чи пізно завершується. Добігав свого завершення і наш велопробіг. Мені так цього не хотілось, я вже не уявляв звичайне буденне життя в місті)) Тож по чистій випадковості в Угорщині передивляючись стрічку новин Вконтакті побачив заклик до набору в групу велопробігу на кінець вересня з Києва на Закарпаття. І вже через три тижні після завершення велопробігу "Українці в Європі" я розпочинав старт вже в нових кольорах :Yahoo!: Це був комерційний велопробіг, навіть вдалось трохи підзаробити :crazy: Але це вже зовсім інша історія...

Отже: 102 дні, 11059 км, 16 країн без просроченого графіку та шенгену. Костянтин, Олександр Чупринюк, Семак Максим повністю подолали всю відстань на велосипедах. Особистий кілометраж сезону за пів року ~ 13 000 км. Це відстань як з Києва до Австралії по прямій долетіти.

Загалом цей проект був також роботою, волонтерською, непростою, але неймовірно цікавою, що запам'ятається на все життя у виключно в позитивному відтінку.

Звісно, на цьому мандрівки з велосипедом не завершуються. Виконана одна мрія - є місце для нових. Світ величезний, вистачило б на всі бажання життя :)

Не бійтеся ставити перед собою важкі цілі лдя реалізації власних мрій. Якщо чогось бажаєте - дійте. Вже досягли бажаного ? Підвищуйте планку! Завжди є до чого прагнути.