Користувач:Mayamimlad

Розширені композиторські техніки

У музиці, розширені техніки - це нетрадиційні, неортодоксальні методи співу чи гри на музичних інструментах, які використовуються для отримання незвичних звуків чи тембрів.

Використання розширених технік композиторами не є специфічним для сучасної музики (наприклад, Г. Берліоз у Фантастичній симфонії використовує Col legno, що є розширеною технікою), і воно виходить за рамки композиторських шкіл та стилів. Розширені техніки процвітали також у популярній музиці. Майже всі виконавці джазу в значній мірі вживають розширені техніки того чи іншого роду, особливо в більш пізніх стилях, таких як вільний джаз або авангардний джаз. Музиканти у вільній імпровізації також широко використовували розширені техніки.

Приклади розширених технік включають ведення смичком під підставкою струнного інструменту або двома різними смичками, використовування клацання клавішею на духовому інструменті, або препарацію фортепіано (розміщення різного роду предметів між або поверх струн фортепіано або роялю).

Представниками розширених технік двадцятого століття є: Генрі Коуел [1](використовує гру кулаками, а також локтями по клавіатурі фортепіано), Джон Кейдж (підготовлене (препароване) фортепіано) і Джордж Крамб (активно використовує розширені техніки в своїх творах для струнних).

Розширені скрипкові техніки - "Флажолети"

"Harmonics" (флажолети, фр "flageolet").

Коли Платон поетично висловився про "гармонію сфер", він подумав, що між землею, сонцем, місяцем та планетами існують математичні зв'язки, які нагадують властивості вібруючої маси, такі як натягнута струна або трубчастий стовп повітря. Стародавні греки вважали, що існують астрономічні співвідношення між землею і небесними тілами, які відповідають рівню акустичної природи вібраційної струни. Джерело їх теорії, математичний поділ довжини струни, все ще забезпечує одну з великих тембральних характеристик струнних інструментів - їх здатність звучати флажолетами. Ці звуки створюють чудовий контраст у кольорі до звичайного тону сучасного струнного інструменту.

Як акустичне явище, флажолети існують у точках по довжині натягнутої струни. Точки, в яких цю довжину можна рівномірно розділити на два, три, чотири, п’ять і більше сегментів (згідно з рядом обертонів), є місцями гармонічних "вузлів"(?) (англ. "nodes"). Якщо гравець злегка торкається струни, не повністю натискаючи на гриф, обидва сегменти струни будуть резонувати по висоті на октаву вище, ніж відкрита струна. Так само, захоплюючи будь-яку з двох нот, де струна рівномірно розділена на три частини, всі три сегменти резонують, включаючи ті, що між пальцем та кілковою коробкою. У цьому випадку висота звуку на октаву і на п’ять вище, ніж відкрита струна.

Флажолетні глісандо

Вже понад століття флажолетні глісандо використовуються композиторами починаючі від Равеля. Один із найпомітніших прикладів із стандартного віолончельного репертуару - це 2-га частина Сонати Шостаковича ре мінор. Багато різновидів глісандо існує з використанням як відкритих, так і зупинених флажолетів, і кожен дає різні ефекти.

Мабуть, найвідоміші флажолетні глісандо - це «sea-gull» ефект у партії віолончелі (тріо Джорджа Крамба для флейти, віолончелі та фортепіано). Це зупинений флажолет у дуже високому положенні з октавною відстанью між пальцями. Глісандо вниз по довжині грифу, не регулюючи відстань між пальцями (що тим самим зменшує інтервал). Фіксований інтервал між пальцями активує звучання верхніх обертонів відповідно до їх основних тонів в той час як ліва рука рухається вверх по грифу, повторно "перезапускаючи" глісандо (цей тип глісандо був записаний на відео у стінах студії EESEM.

Література:

Michael Vincent "Contemporary Violin Techniques", 2003

Посилання:

Modern Cello Techniques

Extended Violin Techniques