Користувач:Odenseodense/Чернетка

о. Миколай-Василь Прийма народився 1 травня 1914 року у багатодітній родині Івана Цапа та Теодозії Гадуп»як в селі Бачів Перемишлянського району, Львівської області.

Про своє священиче покликання сказав наступне: «У моєму житті було кілька випадків, коли я знаходився на грані життя і смерті. Перший – коли мені було 9 років я помер, смерть засвідчили двоє лікарів. Оскільки в нас не було своєї хати, то похорон мав відбуватись у вуйка Івана. Вже все було приготовлено, паламар приніс Псалтир, Хрест. Мене переносили до вуйкової хати. Було слизько, падав дощ. На перелазі вуйко посковзнувся, та й кинув мене на лісковий кіл, що стирчав у штахетах. Я здригнувся і ожив. Але цілий тиждень був сліпий та страшно боліла голова.Другий раз я помер, коли «за німців» сидів у львівській тюрмі на вулиці Лоницького. Там я мав червінку і тиф. Вночі мене винесли до трупарні, щоб рано вивезти і викинути у великий рів за Львовом, де лежали тіла тисяч наших братів та сестер. Коли ж ранком зайшли поліцаї, а я вже ходив по трупарні.Третій випадок був у 1944 році , коли мене спіймали більшовики і так били, що я був чорний, як та ряса. Тоді сказали: «Вибирай: або копаєш собі яму, або ідеш у червону армію…» . Я вибрав червону армію і опинився на фронті, на передовій лінії вогню. Багато разів був продірявлений кулями мій одяг, шапка, але жодна куля мене не поранила. Тоді я зрозумів, що Бог мене береже. Я вже знав, що жовнір стріляє, а Бог кулі носить. У тих окопах, де мок по пояс у воді, я сказав: «Як вийду з того пекла, то піду вчитися на священника, а Тобі, Матінко Божа збудую церкву…»   

Миколай-Василь подався в далеку чужину, шукаючи рятунку і захисту від руки окупанта. Там у чужині, відкривається тайна Божого покликання. Богусловську освіту здобуває в семінаріях Голландії і Німеччини. Сан диякона і священника отримує з рук українського єпископа-скитальця Кир Івана Бучка в 1950 році. Нововисвячений ієрей Василій отримує парохію без певного місця осідку, без конкретних числа вірних, без храму на теренах південно-західної Франції. Про труднощі і жертовність у перші часи священичого служіння о.Василій пише у вірші «Найкращий титул – «Отець».

     ….Не раз без сотика в кишені ,
          В чужому місті чи селі:
          Самітний Ти, немов в пустині,
          Годинами глядиш в святині -
          Чи прийдуть земляки Твої.

Богослужіння священник-скиталець проводив у римо-католицьких храмах або в домах своїх вірних. Скитаючись селами та містами тільки Боже Провидіння привело о. Василія в Люрд – центр міжнародних Марійських прощ. На початку о. Василій отримав дозвіл від місцевого єпископа на сталий притулок в головному кафедральному храмі Вервиці (Розер).Цей собор розташований над Гротою Божої Матері. При вході у храм зліва отець декорував престіл іконами Пречистої Богородиці, вишитими рушниками та обрусами і назвав його – «вівтар – України». Тільки Пресвята Богородиця у Люрді могла об’єднати нашу діаспору та підштовхнути на такий надзвичайний крок – побудову храму. Завдячуючи о. Василію в 1970 році у місті Тулузі відкривають пам’ятник Тарасу Шевченку а, вулицю називають «Вулиця України» . Церква збудована у 1981 році, у візантійсько-українському стилі. Наша церква в Люрді унікальна, бо єдина не французька. Для о. Прийми будівництво церкви сповнило його бажання служити Матері Божій, як він собі постановив з вдячності після звільнення з концентраційного табору під час другої світової війни. У час коли на Україні діяв тоталітарний режим Радянського Союзу, у церкві Пресвятої Богородиці м. Тулузи була державна символіка – синьо-жовтий прапор і герб України – тризуб. У рідному селі Бачів о. Василій побудував церкву святого Івана Хрестителя та гроту Божої Матері, де з під стіп витікає природне джерело, обрамлене куском граніту, привезеним із Люрду, а саме із скелі, де 18 разів освятила його Матінка Божа. 17 грудня 2004 року у далекій Франції серце о. Василія Прийми перестало битися . За його заповітом тіло перевезено на Україну в родинне село і 9 січня 2005 року в третій день Різдвяних свят передано землі.

  «…Пишу Вам, друзі і другині,        

Любі сестри і брати: Тіло моє в Україні – В церкві, в Бачівській святині – Після смерті зберегти.

Хай спочину на горбочку, На білесенькій горі, У вишневому садочку, Під церквою в холодочку У родинному селі!

У Бачів люди приїжджають Зійди над Бачевом зорею Паломники з усіх сторін, Пречиста Діво Пресвята, Пречисту Діву величають, Світи, як сонце, над землею Співаючи Марійський гімн. Провадь народи до Христа!

Над Бачевом сонце сходить – З-поза Білої гори: Мати Божа там приходить, Людей до Христа приводить, Щоб щасливими були. У зеленому віночку Стоїть церква на горбочку – Хвала Бачева-села. Тут святий Іван Хреститель – Всіх мешканців покровитель – Захищає їх від зла.

Бачів має скелю з гроти массабієль Бачів має скелю з гроти Массабієль – Там пісня лунає про марійський край: У стіп Діви Марії душа променіє – І на Україні Мати Божа діє. Сотні, тисячі народу Прийшли пити живу воду З бачівських чистих джерел, Які пречиста дівиця – Неба і землі Цариця – Як скарб, відкрила нам. Над Бачевом сонце гріє, Людська грота там зоріє Як джерело ласк й потіх: Дух Господній там витає, Божий люд благословляє – Хто скарби віри зберіг, Покинув смертельний гріх, Злого Духа переміг.