Користувач:Paulus148828

Шостка Шо́стка — місто обласного підпорядкування на Сіверщині України, районний центр Сумської області, розташоване над рікою Шостка. Відстань до облцентру становить 180 км Історія

• 
  герб шостки

Територія почала заселятися здавна: поблизу міста знайдено крем'яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому). В XVI-XVII ст. в малопрохідних лісних місцях почали селитися втікачі в Правобережжя. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. 1676 року за універсалом Івана Самойловича «Стецькови Бугаєнкови, жителеви села Локотки, позволил на ріке Шустце, за тем селом гоней три в місті непенном… греблю висипати… млин збудувати». «Стефан Бугай, товариш сотні Воронежской» також за гетьманським універсалом насипав греблю і побудував млин на річці Шостці. 1688 року отримав гетьманський універсал протопоп (1688–1704) містечка Вороніж Йосип Лазаревич, за яким дозволялося «на купленом его власном займище на речце Шустце, нижей села Локоток, греблю займати й млин фундовати, своєю власною працею и коштом». А сотник воронізький (1689–1709) Роман Лазаревич (Лазаренко, певно брат попереднього) купив в 1701 року в одного із мешканців Вороніжа, окрім лісу, гаю, займища та сіножатей, ще «паль, забитую на млин на р. Шостке, за пять кухов горілки». [ред.]XVIII Століття У 1711 р. уряд Петра I організував на р. Шостці приймальний пункт селітри. Є відомості, що порох робили при хуторі Шкірманівськім (Глухівського уїзду) на р. Ускє, неподалік від Шосткинського порохового заводу, що виник згодом. У першій половині XVIII ст. (правління Анни Іоанівни (1730–1740 р.р.), під час російсько-турецької війни, що почалася в 1734 р., гостро виникло питання своєчасного поповнення боєприпасами російської армії. Справа в тому, що театр бойових дій був значно віддалений центрів виробництва пороху. Зважаючи на те, що виробництво селітри та пороху здавна практикувалося в Сіверських краях, і сіверська територія знаходилась відносно недалеко від російсько-турецького кордону, царський уряд вирішує організувати виробництво пороху в Україні. Указом Сенату від 14 лютого 1736 р. наказувалось «в Малороссийские и Слободские полки, казакам и к пушкам пороху сколько какого когда потребно, столько оного делать в Малой России при Генеральной Артиллерии и в Слободских полках в одном полку…» Указом від 21 травня 1739 р. графу Румянцеву наказувалось «крайнее смотрение прилагать, что бы пороху вистачало не тільки казакам, але й гарнізонам і корпусам». Виконання цього Указу стало основою для виникнення порохового заводу на р. Шостці. Генерал І. Шипов в серпні 1739 р. повідомив ЇЇ Імператорську Величність, що для заводу, який «велено завесть в одном Слободском полку», знайдено місце — млин в Ніжинському Малоросійському полку при Вороніжській сотні на р. Шостка, від м. Глухова у 30 верстах. Пороховий завод на р. Шостці почав працювати в серпні 1739 р. На початок грудня було вироблено 750 пудів пороху. Але в 1742 р. артилерійська канцелярія і Військова колегія вирішили, що в Україні «пороховому заводу на р. Шостка не быть» . На деякий час порохове виробництво на р. Шостка було повністю припинено. Шосткінський не був першим пороховим заводом в Україні. Виробництво пороху на українських землях почалося ще з 3-ї чверті XVII століття. Достеменно невідомо, з яких часів у 2 верствах від Глухова на річці Есмань робили «толчеями» до 1500 пудів пороху на рік. За гетьмана Данила Апостола (1727–1734) пороховий завод діяв у Мглинській сотні. 14 лютого 1736 року виник пороховий завод на річці Усок при хуторі Шкірманівському. Він випускав продукцію десь до 1762 року. Генеральний обозний (1728–1749) Яків Лизогуб вважав, що цей пороховий завод здатний «ставить порох по 4 карбованця за пуд» і що «оный порох против московского весьма сильнее». Але річка Усок з часом обміліла, і Шкірманівський завод захирів. Можливо, саме тому на Шостці, в 30 верствах від Глухова і 18-ти від впадіння її в Десну, вибудували новий пороховий завод. На ньому передбачали виробляти 12 тисяч пудів пороху на рік. В серпні 1739 р. завод «на взятой от ратуши мельнице» почав діяти. 9 червня 1765 р. імператриця Катерина II, ознайомившись з донесенням генерал-губернатора Малороссіі П. А. Румянцева «о полезности заведения на Украине пороховых заводов», наказала начальнику артилерії графу Г.Орлову представити по цьому питанню своє бачення. 14 липня 1765 р. граф Орлов звернувся до Канцелярії головної артилерії та фортифікації з вимогою представити йому звіт про «целесообразности заведения пороховых заводов на Украине». 24 липня 1765 р. Канцелярія, вивчив питання про необхідність постачання в Україні фортець, польових полків, Донського та Малоросійського Війська, а також вільного продажу пороху представила Г.Орлову звіт, в якому підкреслювала, що в Україні «…пороховой завод в благопристойных местах учредить следует». 28 липня 1765 р. Г.Орлов представив звіт Катерині II, в якому виклав в исновки Канцелярії та заключив, що «…в Малой России завод учредить за полезное признать можно», доручив вибір місця для його будівництва графу П. А. Румянцеву. На цьому звіті Катерина II написала резолюцію — «Быть по сему и о сем с графом Румянцевым снестись». У серпні 1766 р. Г. Орлов наказав генерал-поручику Внукову зняти план та скласти опис з старого (закритого) Шосткинського порохового завод у, який знаходився у підпорядкуванні Малоросійської колегії. Для виконання цих робіт на р . Шостку був відряджений капітан Бреклінг. 20 жовтня 1766 р. Внуков надіслав Г.Орлову план заводу та звіт, в якому сповіщав, що раніше на Шосткинських порохових заводах вироблялось до 600 пудов пороха на рік, а при будівництві нових порохових млинів можна збільшити його виробництво до 10.000 пудів на рік. 7 січня 1768 р. П. А. Румянцев особисто доклав Г.Орлову, що кращого місця для будівництва порохового завод у артилерійського відомства, ніж старий Шосткинський пороховий завод «…здесь не сыскивается». 24 березня 1771 р., коли місце для будівництва нового порохового заводу було вже затверджено, Г.Орлов наказав Канцелярії відрядити з Петербургу в Глухів, на р. Шостку майора артилерії А. А. Рудометова для організації та будівництва нового порохового заводу на місці старого та прийому його в артилерійське відомство. 10 травня 1771 р. Канцелярія склала повний план робіт та виділила на будівництво та утримування штату 10.000 руб. 17 травня 1771 р. А. А. Рудометов з командою майстрів та артилерійських службовців (17 чол.) на 10 ямських підводах відправились з С-Петербурга в Глухів. З кінця 1771 р. завод почав називатись «Шостенский артиллерийский пороховой завод». З 1771 по 1775 р.м. на заводі були побудовані: гребля з трьома шлюзами, п'ять «вододействующих фабрик» (млинів), чотири «сухопутні» млини на кінній тязі, селитреная варница, будинки для складання і сортування пороху, кузня, сараї для збереження бочок, інструментів, рогожі і вугілля, пороховий магазин, кам'яні льохи, вартові приміщення, казарми для штату. Командирський будинок зі службами і стайні. 20 лютого 1775 року А. А. Рудометов доклав у Канцелярію про стан штату заводу, про виробництво пороху і селітри. У цей час на заводі працювало 155 чоловік. Тяглова сила — 40 коней і 24 вола. Готового пороху — «мушкетного, гарматного, ручного, гвинтівкового» — 448 пудів, сірки 476 пуда, селітри 11.800 пудів. Завод з кожним роком випускав готової продукції все більше і більше. Так, у 1781 р. було виготовлено 3.650 пудів пороху, а в 1789 р. — 5.423 пуда. [ред.]XIX Століття У період Вітчизняної війни 1812 р., завод, тимчасово, віддали у розпорядження головнокомандуючого російськими військами. За час Вітчизняної війни шосткинці виготовили і відправили в діючу армію й ополченцям 24536 пудів пороху. Російська армія не мала перебоїв у забезпеченні порохом. М. І. Кутузов був задоволений порохівщиками Шостки і видав спеціальний наказ про їхнє заохочення, у ньому оголосив подяку адміністрації заводу, а майстрам і робітникам виділив грошову винагороду в сумі 1300 карбованців. У 1848 році був побудований капсульний завод (нині — «Імпульс»). Військові події періоду європейських революцій та Кримської війни 1848–1856 р.р. змінюють характер діяльності заводу, вона ще більше розширюється. Пороху виготовлено в 1853 р. — 23,5 тис. пудів, у 1854 — 40,9 тис. пудів. У 1855 році (рік найсильніших боїв під час оборони Севастополя) роботи ведуться по ночах, у святкові дні, протягом усієї зими. Вироблено 134,3 тис. пудів пороху, що склало 43 % усього пороху, виготовленого на казенних заводах — це майже в 6 разів більше в порівнянні з 1812 роком. У роботі задіяно 55 фабрик у старому і новому порохових містечках. Капсулів у цей рік виготовлено 50 млн одиниць . У 1871 році Шосткінський артилерійський пороховий завод відзначив 100-літню річницю роботи в артилерійському відомстві і став називатися «Михайлівський Шостенский артилерійський пороховий завод». До 1872 року на заводі працювали тільки військовослужбовці. Наказ «Про впровадження робіт за допомогою вільнонайманих мастерових та робітників» був виданий 20 березня 1872 року. З 1895 року дозволяється праця жінок. [ред.]XX Століття Російсько-японська війна 1904–1905 рр ., а потім і Перша світова війна, викликали подальший розвиток заводу. Шосткинський пороховий завод став одним з найбільших заводів Росії. Він постачав боєприпасами Порт-Артур, Варшавську, Зеландско-Георгіївську, Ковенську, Івано-Городську, Квантунську фортеці. За період 1914–1917 р.р. було поставлено армії більш 10 тис. тонн бездимного пороху, щорічно вироблялося понад 100 млн одиниць капсулів і до 50 тис. освітлювальних ракет. Завод зіграв вирішальну роль у розвитку м. Шостка. В роки громадянської війни північніше Шостки проходила «нейтральна зона», де діяли загони М.Щорса, Д.Коротченка, В.Боженка. У 1920 р. Шостка стала центром уїзду, а у 1924 р. — одержала статус міста. Подальший розвиток міста визначило будівництво тут у 1931 р. фабрики кіноплівки, яка значилась в переліку таких новобудов як Дніпрогес, Харківський тракторний завод та інших гігантів. 30-і роки були для Шостки періодом другого народження. Один за одним до ладу діючих ставали підприємства будіндустрії, легкої та харчової промисловості, заклади культури, школи, дитячі садки, був відкритий хіміко-технологічний інститут. Швидко розвивалось житлове будівництво. З 1939 р. Шостка є містом обласного підпорядкування. Під час Другої світової війни були зруйновані всі промислові підприємства. Нацисти закатували сотні шосткинців, тисячі їх не повернулися з поля бою. Сьогодні в місті нараховується 10 пам'яток військової історії. З початку війни тут діяв Шосткинський партизанський загін на чолі з К. Ю. Тралом та О. П. Озеровим. Пізніше одна частина загону приєдналася до з'єднання С. А. Ковпака, друга — до з'єднання О. М. Сабурова. В 1942 р. в партизанському з'єднанні Я. І. Мельника було сформовано другий Шосткинський партизанський загін. Хоробрість і мужність 4 тисяч шосткинців відмічені орденами та медалями. Шосткинщина дала Батьківщині 12 Героїв Радянського Союзу, один з яких — випускник технікуму І. М. Кожедуб був удостоєний цього звання тричі. 2 вересня 1943 прийшла довгоочікувана свобода: воїни 6-ї гвардійської Рівненської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. П. Онупрієнко (1906–1977) звільнили Шостку від німецько-фашистських загарбників. У повоєнні роки місто в лічені роки було відбудовано і стало інтенсивно розвиватись. Воно стає одним з потужних економічних центрів. В 50-80 роки в місті було збудовано завод хімічних реактивів, пивзавод, завод ЖБК та ряд інших підприємств. Фабрика кінофотоплівки перетворилась на гіганта ВО «Свема». Пороховий завод — казенний завод «Зірка» та капсульне виробництво — казенний завод «Імпульс» працювали на повну потужність, підтримуючи обороноздатність нашої країни. [ред.]Економіка

Основна галузь промисловості Шостки: хімічна (звідси назва Шостки «місто хіміків»): найвідоміше шосткинське підприємство виробниче об'єднання Свема випускало кіно-, фото- та магнітну плівку для всього СРСР, на тепер (2011) вже майже 10 років припинило своє існування; завод хімічних реактивів, казенні заводи № 9 «Зірка» та № 53 «Імпульс» (військового призначення); харчова промисловість — борошномельна, м'ясна, сироробна (Шосткинський сирний завод); інші підприємства (деревообробна, легка галузі промисловості). У 2009 році підприємствами міста реалізовано промислової продукції (робіт, послуг) на 844 494,3 тис. грн., з неї продукції переробної промисловості на 685 488,2 тис.грн. У загальному обсязі реалізованої продукції 50,4 % складала продукція підприємств з виробництва харчових продуктів, 22,5 % — підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості, 18,8 % — з виробництва та розподілення електроенергії, газу, води і лише 2,2 % припадало на продукцію машинобудування. Частки обсягів реалізації продукції підприємств деревообробної і целюлозно-паперової галузей склали 1,3 %.