Користувач:Sahajayster/Чернетка
С. П. Дегтяренко, 05.12.2021 р.
Починаючи від доби панування Польщі а фактично і раніше, виписано багато прізвищ мешканців сіл на Київщині, що називаються нині Шпитьки і Личанка. Показано зміну самої назви з часом, діяльність людей, зокрема навколо старої (1735 року) церкви, її неповторність, інтер’єр і легенди навколо. Шлях в колекціях ікон та книжок з цієї маловідомої церкви до світових виставок і трагедія розкрадання цінностей «совітами». Зовсім забуті особистості, наприклад полковник Еразм Стогов, дід Анни Ахматової відомої поетеси, який був у Шпитьках поміщиком деякий час. Неповторний Парк Терещенка навколо якого будували і знищували люди свої помешкання, свої господарські будівлі — процес продовжується і досі. Тобто місцевість з потужним зарядом енергії, притягує людей, впливає так чи інакше на долі. Матеріал в основі, який дійшов до нас усно і за останні 25 років карбується в нереальному просторі, тобто в Інтернет, має право бути збереженим.
Ця історія розпочалася відтоді, коли батько Петро Якимович дав мені до рук рукопис. Перечитуючи дослідження Віктора Володимировича Вишняка я ще не розумів, наскільки глибоко автор занурився в минуле нашого краю і ще, відбулася зміна в відношенні людей до своєї історії. Залишились тільки сліди, і знову знаходячи, час від часу слово «Шпитьокъ», чи «Личанки» в сучасному минулому, я завжди згадую той рукопис Вишняка.
Далі віднайдені клаптики з написами імен священиків, звичайно їх згодом можна систематизувати. Хочу зазначити, що записи які дійшли до наших днів, зроблені саме цими людьми, служителями, ієреями, дияконами, дячками, псаломщиками та ін. Я б ще виписав імена духовенства та їх рідних, що як відомо, були поховані не на сільських кладовищах, а на церковному т. з. «погості». Завдяки записам в метриках, поруч зі священиками записано власників сіл, дворян, почесних громадян ін., навіть власна система позначок. Цікаво, що називали село в XVIII столітті — «Шпѣтки».
Всім читачам доручаю ексклюзивну можливість правильної вичитки цієї праці, головне окреслити бібліографію досліджень. Такі історичні сліди, стежки, дороги, рукотворні локації створені нами, будуть знаходити наступні покоління. Все це і є майбутнє, грядуще, футуристичне і непроявлене, поки-що.
Сергій Дегтяренко, з Личанки, нащадок Мирона Дѣхтяренка (Мирончука), який народив Савку Діохтяренка, а той Гведора Дихтяренко, той Івана, і Онопрія, і Якима, і Петра мого батька.
Сліди залишені від минулого в різних джерелах, а більше
на роздоріжжі Старого Києво-Житомирського Шляху
і більш нового Брест-Литовського Шосе.
Частина 1: Минуле – 1720-1936 рр., сліди дерев’яної старослов’янської Покровської церкви
[ред. | ред. код]1720: «Инвентарь Ясногородской волости… Ключ ясногородський» (вибрано): «Року тысяча семъ сотъ двадцять первого, месяца Марта двадцать третего дня. На уряді гродському, в замку його королівскої милості овруцькім, передмною, Романом Чоповским, на той час намісником гродським староства Овруцького, і книгами нинішними, гродськими, Овруцькими, з'явився особисто благородний imć пан Іозеф Пєрлович, слуга вельможного (почесного) imć пана Миколая князя Шуйського, прапорщика (хорунжия) Бжеського, повірений в справах пана свого, для вписання до цих книг інвентару ключа Ясногородського, записано зі слів, з яких можна виділити наступні: Інвентар маєтносці Ясногородської, що в воєводстві Київському, a повіті (графстві) Житомирськім, писано року тисяча сімсот двадцятого, першого Липня, при вилучені тієї ж маєтності у володаря вельможного imć пана Миколая князя Шуйського, прапорщика (хорунжия) Бжеського, після загибелі останнього в Богу (можливо річка Буг) вельможного imć пана Домініка князя Шуйського, прапорщика (хорунжия) Бжеського. [… маєтність Ясногородська у воєводстві Київському, повіті Житомирському. Власник «ключа» пан Миколай князь Шуйський хорунжий Бреський. Слуга його пан Йозеф Перлович].
[ред. | ред. код]Село Шпіткі (Wies Szpitki): піддані того ж села та їх повинність: Іван Кочало (Iwan Kaczalo) — працює два дні має волів чтири і коня єдного, Клим Учиченко (Klim Uczyczenko) — працює два дні, має волів чтири. Грицько Виступ (Hrycko Wystup) — працює два дні, має волів пару. Іван Виступ (Iwan Wystup) — працює два дні, має волів пару. Кондрат Виступ (Kondrat Wystup) — працює два дні, має волів чтири. Яско Мельник (Jasko Mielnik) — працює два дні, має волів пару. Степан Балагура (Stepan Balahura) — працює два дні, має волів пару, Іван Коваль (Iwan Kowal) — працює два дні, має волів пару. Трохим Дохез (Trochim Dohez) — працює два дні, має волів пару. Якім Віннік (Iakim Winnik) — працює два дні, має волів пару. Матвій (Matwey) — працює два дні, має волів пару. Сава Мусієнко (Sawa Musijenko)— працює два дні, має вола єдного. Ільяшук [Ліщук-?] (Iljaszuk) — працює два дні, має вола єдного. Островська (Ostrowska) вдова — працює один день, має вола єдного. Хведор Зімовля [Зимогляд-?] (Chwedor Zimowla) — працює два дні, має двоє коней. Ілья Власенко (Ilja Własenko) — працює два дні, має волів пару. Дмитро Кондратенко (Dmytro Kondratenko) — це війт (староста)»; Книга гродская, Овруцкая, записовая u поточная, годъ 1720 —1721, №3226, листь 384 на обороте”. (джерело: Архив Юго-Западной России, Ч6, Т2).
[ред. | ред. код]Тут починається розповідь про сліди з минулого. Коментарі і поясненні, або запитання вставлені в квадратні дужки [...]. Шрифт слів автора відрізняється від загального, він також курсивний. Як зазначено, церкву буде побудовано 1735 року, із робіт Похилевича, і зі словника географічного Польського: збудував церкву в селі Шпитьках Олексій Кобець, будецький мельник. Цікаво, що це за Буда? Пізніше церкву відновлено 1880, чи 1882 року.
З вищезгаданого інвентаря стають відомими прізвища жителів Шпитьок від 1720 року, серед них є Грицько Виступ, і ще жителі з прізвищем Виступ. Відомій стародрук з Шпитьківської церкви подарований Григорієм Виступом, якого року не згадано, проте згадано 1695 рік видання. Далі слід стародруків.
... Там саме. 2-й прим. Тобто:
285. Аптлъ [Апостол] сі єсть. Книга ДѢянїй и Посланїй Святыхъ Апостоловъ Тщанїємь Всчєтнаго Гсдна отца Мєлєтїа Вуѧхєвича, Архімандрита Обитєли Пєчєрскіѧ - [Апостол]. - Київ, друкарня Києво-Печерської лаври, 1695 (7203) - Мови: церковнослов’янська, староукраїнська;
286. ...Додаткові відомості: І пол. XVIII ст. На арк.*1-17 вкладний запис: ”Сия книга/ глемая Апстлъ./ Купилъ / его рабъ бжїй / Григорєй/ Виступъ/ [...] / до храму / стой Покрови / веси Шпѣтъкахъ. /Xто би мЪлъ сотдалити / сот стой Покрови, / да проклять будеть, анафема./ (Остається / на [...] міс/ицу”. Справа сформована з розсипу. Обсяг повного видання 311 аркушів. Оправа: палітурка відсутня. Ф.739, оп.І, спр.86.
312. [Апостол]. - Київ, друкарня Киево-Печерської лаври, 1722. - 2°. Арк.: 64-292, 1 нн.=229 арк. - Мова церковнослов’янська. Запаско, Ісаєвич, 999. Додаткові відомості: II пол. XIX ст. На верхньому форзаці помітка: "477 літи Апостолу сему” (олівець); на арк. І нн. зв. записи: ”3а всякое прош. посланіе къ Филипи [!] симъ зашла 247”; ’’Прокименъ, Господи, услыши молитву мою в і пути маимъ во истини твоей” (олівець); на арк.77, 104 зв. Помітки: ’’Євангеліє Луки зач. 51-е”; ”Съ той” (олівець); на нижньому форзаці помітка: ”1881 года Апреля 1-го дня”. XX ст. На верхній кришці бібліотечний ярлик із написом: ”Арх. №58. Церква с. Шпитки. Книга деяній и посланий апостолов, 1722 р.”. Примірник дефектний, відсутні перші 12 (нн.) аркушів та арк. 1-63. Частина наявних аркушів надірвана і закапана воском. Оправа: дошки, обтягнуті брунатною шкірою. Наріжники кришок і корінець з тисненим рослинним орнаментом; в середнику верхньої кришки тиснене зображення розп’яття (позолота). Ф.739, оп.І, спр.137”. (джерело: Каталог стародрукованих книг, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м.Києві (ЦДІАК України) 1494-1764 рр. Київ, 1999).
Тут записано, що на книзі стояв бібліотечний номер 58, тобто у бібліотеці цієї церкви було мінімум 58 книжок, цікава бібліотека для старої сільської церкви!
За давніми записами відомо, що церкву збудував Олексій Кобець, Будецький мельник, 1735 року. Тепер є слід: Ревізька Сказка 1795 року — у Шпитьках житель «Семен Олексія син Кобца, 46 років, мелник». Цілком можливо, що батько цього Семена Олексій Кобец той самий Будецький мельник. Можу припустити, що Бýда (як курінь, видобуток поташу, дьогтю, вугілля), може бути назвою близького поселення, або хуторка, або «кутка» в селі.
(1898, Полтава — †1979, Ясси) — архітектор, мистецтвознавець і графік, випускник Одеського художнього інституту. Викладач мистецтва в Одесі, Яссах в Румунії, Римі, автор численних праць про українське мистецтво. Досліджував пам'ятки народної архітектури Поділля, Київщини та Чернігівщини.
«Церква, збудована 1735 року в селі Шпитьки на Київщині (Рис. 16), хрещата в пляні й об’ємі, утворена з однакової висоти нави і трансепту (Автор цієї праці має відомості, що цей пам’ятник архітектури ще існував у 1924 році, але окрему дзвіницю, яка була неподалеку, тоді вже розібрано). Пропорції їх ширини до довжини 1:3. Східна сторона нави, а також північний і південний бік трансепту — трибічні, вони мають над собою відповідні трисхильні покрівлі.
На перехресті нави і трансепту — восьмикутня призма вежі, вкрита півсферично профільним восьмибічним куполом. Над ним є ще одна восьмибічна призма барабана, також перекрита півсферично окресленим восьмибічним куполком. А ще вище є трохи піднесена догори маківка з тонко орнаментованим барочним хрестом.
З кожного боку церкви є по чотири вікна: менше восьмишибкове — на вежі, більше восьмишибкове — на трансепті, високо розміщене шестишибкове — на бабинці, та досить низько поставлене шестишибкове — на вівтарі.
Вся будівля стоїть на досить високому цоколі з каменю, маючи під вівтарем вхід до льоху. Ззаду до церкви добудовано невеличкі сіни-притвор. Є ще зовсім маленькі прибудови з кожного боку також і в кутах коло бабинця.
Будучи досить високо, пропорційною, з приємним для ока піднесенням маси кожного з трьох ярусів, включаючи й барабан з голівкою, цей пам’ятник архітектури, виконаний в оригінальній комбінації звичних форм, здатний продовжувати душевне піднесення як майстерно виконаний твір мистецтва, та ще й збудований на досить високому місці села серед розлогих дерев і кущів.
Напівсферичний, а не грушовидний силюет куполу і такий самий силюет невеличкої голівки вказують на те, що тут є перехід від форм відродження до форм бароко.
Можна сказати, що в цьому пам’ятнику української архітектури логічну суворість архітектоніки ще нічим не порушено, але цілу будівлю вже звеселено лагідно виявленим ступневим пориванням угору.
Таку саму стриману мальовничість, як в екстер’єрі, проявлено і в ансамблі цілого інтер’єру, особливо в формах і деталях високомистецької роботи іконостасу та в інших деталях з середини церкви, рисунки яких у автора, на жаль, не збереглися» (джерело: Проф. Д-р. В. Кармазин-Каковський. «Українська народна архітектура», Рим, 1972).
Ілюстрація : Шпитьківська Старослов’янська Покровська церква 1735 — 1929 рр.
На нави поділяється як внутрішній простір середньовічних католицьких храмів-базилік Західної Європи, так і інтер'єри багатьох хрестово-банних храмів, більш притаманних архітектурі християнських країн східного обряду, зокрема, Візантії.
| Ілюстрація: тут показано т. з. погадки, тобто залишки харчування хижих птахів. |
|
|
|
На цій мапі також видно старе кладовище на Вигоні, але не позначено Панських ставків, хоча інші добре видно. На їх місці позначено «Кирп.», тобто видобуток глини, цегляний завод. Можна розгледіти криницю, кружок з крапкою, і літера «К.» («Колодец»), така криниця позначена у Парку. У Парку дві будівлі, напевно кругла це Башта-каретня, а поруч старий манеж для тренування коней. Про манеж буде далі. Вище, на місці іподрому (сучасне місце зерносховища), в часи громадянської війни був табір австрійських військовополонених.
| Ілюстрація : «Спас Вседержитель XVIII век Киевщина, Дерево, масло 36 х 32.1 (в обрамлении). Происходит из села Шпитьки Киевской области. В 1903 году подарена А. Н. Терещенко Киевскому художественно — промышленному и научному музею (теперь НХМУ)». | Ілюстрація: Богородиця Братська. XVIIІ ст., с. Шпитьки Київської області. Іл. з вид.: Православна ікона Росії, України, Білорусі: каталог виставки. – К., 2008. – С. 123. | |
«Ця ікона – невеликих розмірів і формату (36,5 ×32 см у обрамленні) – походить із с. Шпитьки Київської обл. Показово, що деталі зображення на ній Христа і Богородиці – лики, складки одягу, жести, кольори і їх розподіл – тотожні іконі з НХМУ. Від останньої твір відрізняється лише розмірами, відсутністю орнаментального тла, схематичністю німбів та індивідуальним (власне, авторським) прочитанням образа Христа. Окремі деталі (імітовані коштовні вставки на краях мафорію Богородиці) дають підставу вважати, що ікона із с. Шпитьки на одне-два десятиліття створена пізніше від ікони з НХМУ. Крім того, можна припустити, що обидва твори створювалися з одного прототипу (зокрема, на основі орієнтації на ікону Братської Богородиці у Богоявленському соборі Братського монастиря з колекції НХМУ). Та обставина, що ці дві ікони мають різне походження, однак майже тотожні в передачі лику Братської Богородиці, дозволяє розглядати їх як продукт одного мистецького середовища – київської малярської школи першої половини XVII ст. У зв’язку з цим доцільно стверджувати, що ікони з НХМУ та із с. Шпитьки виготовлено на замовлення в Києві в межах одного-двох десятиліть.
Останнє дає підстави для наступної реконструкції історії образа Братської Богородиці з колекції НХМУ. Його було виготовлено впродовж першої чверті XVIII ст. як список чудотворного образа Братської Богородиці для одного з храмів Полтавщини. Замовником списку міг бути хтось із випускників Києво-Могилянської академії, де ця ікона вважалася чудотворною. Вже на Полтавщині на образі (внизу під зображенням) було виготовлено вклейку з написом, який уточнював місцезнаходження оригінального твору. Ймовірно, між 1910–1930-ми рр. ікона стала надбанням Полтавського краєзнавчого, а з 1940 р. – Полтавського художнього музею. Під час Другої світової війни її було вивезено до Німеччини (про що нагадує замаскований іншою фарбою напис «Oltawa» на звороті ікони). Після репатріації цінностей ікона з 1955 р. потрапила до колекції НХМУ і нині є окрасою експозиції залу, присвяченого історії України XVII ст. Представлені висновки відображають результати попередніх досліджень і в подальшому будуть уточнюватися. Зокрема, це відбудеться після остаточного вивірення попередніх результатів контекстуального мистецтвознавчого аналізу та уточнення за друкованими виданнями 1900–1920-х рр. історії формування зібрання іконопису Полтавського музею.
Наступним етапом дослідження має стати з’ясування питань іконографічного прототипу образа Братської Богородиці, джерел його формування, а також особливостей його відображення у відомих списках... Останнє допоможе знайти остаточну відповідь на питання, якою мірою ікона НХМУ відображає іконографічний прототип і як між собою різняться інші списки Києво-Братської Богородиці.
_______
58 У 2008 р. ікона експонувалася на виставці визначних творів православного іконопису з теренів України, Білорусі та Росії, див.: Православна ікона Росії, України, Білорусі: каталог виставки... – С. 123.
59. Спершу ікона належала КМХПНМ (попереднику НМІУ та НХМУ), куди вона надійшла в 1903 р. як подарунок О. М. Терещенка. У 1938 р. вона стала частиною колекції Києво-Печерського заповідника і наразі зберігається за інв. № Ж–658.
60. Це припущення засноване на подібності лику Христа на іконах із с. Шпитьок та з НХМУ (див. іл. 1а і 8).
Ярослав Затилюк — кандидат історичних наук, науковий співробітник, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України, Національний музей історії України (Київ, Україна). Праця: “Ікона Києво-Братської Богородиці з колекції Національного музею історії України XVIII ст.: походження, атрибуція та історія»
«Лист Народного комісаріату освіти УСРР Київській крайовій інспектурі охорони пам’яток культури та Київській міськраді щодо розбирання споруд церков Києва і його околиць та використання культових речей. 13 липня 1931 р.
Сектор науки Народного комісаріату освіти УСРР дає згоду на розібрання тих приміщень колишніх церков м. Києва та його околиць, які в даний час знаходяться в договірному користуванні релігійних громад і не мають історичного значення та художньої цінності. Усі виручені від продажу матеріалів кошти повинні бути використані для поліпшення охорони пам’яток культури у м. Києві, які потребують негайного ремонту й відбудови. Орієнтовний список церков, які не мають історичного значення і призначені до розібрання, поданий Київською крайовою інспектурою охорони пам’яток культури до Народного комісаріату освіти УСРР – затверджується. До початку розбирання церков Київська крайова інспектура охорони пам’яток культури повинна в терміновому порядку подати до Сектора науки Народного комісаріату освіти УСРР орієнтовний прибутковий кошторис від продажу будівельних матеріалів знесених церков і проект ремонтних робіт, пов’язаних з упорядкуванням стану місцевих пам’яток культури додавши до нього, крім кошторисів, висновки Всеукраїнського Археологічного Комітету щодо реставрації і ремонтів пам’яток особливо цінних.
Водночас необхідно провести документальну фіксацію всіх без винятку будов та споруджень, які буде розібрано (копії планів, фотографування зовнішнього і внутрішнього вигляду, деталі культової обстановки, збирання й зосередження у відповідних органах архівних матеріалів). Книжки, іконографічний матеріал, меморіальні пам’ятки культового значення, а також речі культу, що мають наукове, музейне значення, або ж можуть бути використані для розгортання масової антирелігійної пропаганди, шляхом організації відділів та пересувних виставок по районних краєзнавчих музеях – передати до відповідних музеїв Києва, зосередивши весь антирелігійний фонд при Лаврському антирелігійному комбінаті.
Заступник керівника сектору науки підпис Похилевич
Головний інспектор охорони пам’яток культури підпис Левицький
Держархів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 3151, арк. 6, 6 зв. Оригінал, машинопис.
№ 37 Перелік всіх закритих молитовень православного релігійного культу по Київській приміській смузі. 26 березня 1936 р.
| №
п/п |
Село | Назва молитовні | Її орієнтація |
| 1. | Мишолівка | Троїцька церква | старослов’янська |
| 2. | Мишолівка, хутір
Преображеніє |
Спасо–Преображенська церква | старослов’янська |
| 3. | Музичі | Михайлівська церква | старослов’янська |
| 4. | Шпитьки | Покровська церква | старослов’янська |
| 5. | Тарасівка | Успенська церква | українська |
| 6. | Хотово | Костянтинівська церква | старослов’янська |
| 7. | Вишгород | Борисоглібська церква | старослов’янська |
| 8. | Гореничі | Різдва Богородиці церква | українська |
| ... |
Без підпису; Держархів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 6837, арк. 6» (джерело: Серга Жанна — Відносини між Радянською державою і церквою у 1920–1930-х роках (на прикладі Києва), 2010).
«Ясногородка містечко Ясне Вельможних Князів Шуйських. Йдеться про спадкоємців Ігнация Шуйського, сина Домініка-Яна, берестейського хорунжого, і Гелени з Сулімерських, який був власником Ясногородки і Хабного (нині Поліське) в Київському воєводстві та маєтків в Берестейському воєводстві. Одружений з Людвікою зі Зборовських, з якою мав сина Адама та доньку Анелу. Ймовірно помер в 1751 році. В 1759 р. дідичкою Ясногородки була його донька Анела, дружина Ігнация Шуйського, київського скарбника (Józef Wolff, Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku, Warszawa 1895, s. 530,532)».
• Село Лука. Łuka wieś tychże, pułtory szesnastki. Do grodu złotych cztery, groszy dwadzieścia jeden, do skarbu złotych ośmnaście, groszy dwadzieścia cztery;
• Село Хореніче (Гореніче). Horenicze wieś tychże, puł ćwierci dyma. Do grodu złotych sześć, groszy [c. 507] siedm i puł, do skarbu złotych dwadzieścia pięć;
• Село Ігнатовка. Ihnatowka wieś tychże, chałup pięć. Do grodu groszy dwadzieścia dwa i puł, do skarbu złotych trzy;
• Село Петрушки. Pietruszki wieś tychże, szesnastka. Do grodu złotych trzy, groszy cztery, do skarbu złotych dwanaście, groszy szesnaście;
• Село Хорбовіче (Горбовіче). Horbowicze wieś tychże, chałup ośm. Do grodu złoty jeden, groszy sześć, do skarbu złotych cztery, groszy dwadzieścia cztery;
• Село Шпіткі. Szpitki wieś tychże, puł ćwierci dymu. Do grodu złotych sześć, groszy siedm i puł, do skarbu złotych dwadzieścia pięć;
• Село Личанка. Łyczanka wieś tychże, pułtory szesnastki. Do grodu złotych cztery, groszy dwadzieścia jeden, do skarbu złotych ośmnaście, groszy dwadzieścia cztery;
• Село Некраше. Nekrasze wieś tychże, pułtory szesnastki. Do grodu złotych cztery, groszy dwadzieścia jeden, do skarbu złotych ośmnaście, groszy dwadzieścia cztery;
• Село Гуровщизна. Gurowszczyzna wieś tychże, pułtory szesnastki. Do grodu złotych cztery, groszy dwadzieścia jeden, do skarbu złotych ośmnaście, groszy dwadzieścia cztery;
• Село Бузова. Buzowa wieś tychże, puł ćwierci dymu, pułtory szesnastki. Do grodu złotych dziesięć, groszy dwadzieścia ośm i puł, do skarbu złotych czterdzieści i trzy, groszy dwadzieścia cztery;
• Село Музиче. Muzycze wieś tychże, puł ćwierci dyma i chałup pięć. Do grodu złotych siedm, do skarbu złotych dwadzieścia ośm”. (Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року, сторінка 53-54).
| Ілюстрація: Дорога від церкви в Шпитьках до Личанки іде прямо, розрізає парк; це за 40-50 років до Терещенка. (1846, мапа Шуберта). | Ілюстрація: На північному сході Шпитьок (правий верхній кут) видно озеро розділене греблею, на меншій його частині пізнається водяний млин (кружок з шістьма зубцями прямо на озері). Нижче позначено висоту і вітряк на ній, також вітряк є вище біля дороги від села на північ. | |
| Ілюстрація: позначення млинів на мапах | Ілюстрація: Всі три млини добре видно на австрійській карті 1891 року |
| Ілюстрація: На захід від Личанки видно позначку висоти, це відомий курган Могила, знаємо що на ньому стояла геодезична мітка. Видно «Красный трактиръ», це урочище Красне, т. з. поштова Яма, тут можна було поміняти, чи замовити коні, відвідати корчму, заночувати. Цікаво, Старий шлях проходить мимо Неграшів, не так як тепер. |
| Ілюстрація: вітряк, для прикладу. | Ілюстрація: вітряк у розрізі, для прикладу.
|
|
(джерело: «Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф.Ф. Шуберта и П.А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXII, лист: 8. Показаны территории: Киевской губернии»). |
«ШПИТКИ село въ 2-хъ верстахъ западнѣе Петрушекъ, при безъіменномъ ручейкѣ, къ Горбовичамъ текущемъ. Жителей обоего иола 534. Земли вмѣстѣ съ деревнею Гуровщіною и Лишнею, составляющими нынѣ одно имѣніе, 6601 десятинъ. Шпитки съ Гуровщиною проданы Залѣсскимъ Подвысоцкому. ІІотомъ это имѣніе переходило къ Стогову. Въ 1850 году куплено статскимъ совѣтникомъ Михаиломъ Павловичемъ Добринскимъ на имя своей жены Елены, которой, за смертію мужа, нынѣ принадлежитъ имѣніе и ея двумъ сыновьямъ.
Церковь Покровская, деревянная, 6-го класса; земли ныѣегъ указную пропорцию; построена 1735 года Алексѣемъ Кобцемъ, православнымъ Будецкимъ мельникомъ. Но и до иостроенія ея была давнѣйшая церковь. Изъ уніатскнхъ священниковъ Шпитковскихъ извѣстенъ Сѵмеонъ Левицкій, который былъ женатъ на двухъ женахъ, что во время уніи позволялось съ разрѣшенія папы римскаго, для исирошенія котораго онъ ѣздилъ въ Римъ. Второй разъ, онъ былъ женатъ съ дѣвицею Евдокіею Лухаревскою (См. объ этомъ въ актахъ Радомысльской Консисторіи подъ 8-е января 1750 года). Къ Шпитковскому приходу причислены двѣ деревни:
Гуровщина въ 2-хъ верстахъ отъ Шпитекъ при самомъ шоссе. Жителей обоего пола 137. Здѣсь почтовая станція, вторая отъ Кіева, и трактиръ, хорошо обстроенные.
Лычанка отдѣтяется отъ Шпитекъ небольшою поляною, въ иолвсрсты пространствомъ. Жителей обоего пола 384. Земли 883 десятины. Составляетъ, нынѣ особое имѣніе, ирииадлежащее Владиміру Чайковскому, по покупкѣ въ 1856 году отъ Якова Желиховскаго. (джерело: Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губеррніи или Статастаческія, историческія и церковныя замѣетки о всѣхъ деревняхъ, селахъ, мѣстечкахъ и городахъ, въ предѣлахъ губерніи находящихся. Собралї Л. Похилевичъ. Кіевъ. 1864. Въ типографіи Кіевопечерской Лавры)».
Шпитки; «Между старой Житомирской почтовой и Брестско Житомирским шоссе. 1. Селеніе Владельца Николая Добринскаго, православнаго исповедания. 2. При безъименном ручье; Дворовъ 90; Малоросы 565, Евреи 11; Сословия: Дворяне 3, духовенство 12, городского сословія 28, сельского сословія крестьяне собственники 524, военного сословія 24; Церковь православная 1, деревянная ветряная мельница 1, общественная школа для мальчиков и девочек 1, и шинок 1. Примечаніе: О местности Шпитковъ источники списки населенныхъ местъ Шпитковскаго Волостнаго правления №5».
Лычанка; «Между старой Житомирской почтовой и Брестско Житомирским шоссе; 1. Деревня дворянина Чайковского православнаго исповедания. 2. При безъименном ручье; Дворов 68, жителей 424 из них: малоросы 414, поляки 4, евреи 4, немцы 2; Сословия: дворяне 2, городского сословія 12, сельского сословія крестьяне собственники 387, военного сословія 21 иностранцы 2; Деревянная водяная мельница 1, и шинок 1». Примечаніе: 1. «На земляхъ деревни Лычанки имеется могила, которая, как объясняютъ старожилы, насыпана очень давно, такъ что можно приходить къ заключению что деревня Лычанка была еще во времена нашествия […] на древний градї Белгородъ, ныне село Бѣлогородка. 2. О местности Лычанке источники списки населенныхъ местъ Шпитковскаго Волостнаго правления №6». (Джерело: Списокъ населенныхъ местъ Кіевской губерніи, Кіевскаго уѣзда, 2 стана. 1866).
«Шпіткі, [переклад з польської довільний] село над безім. ручаєм, що утікає до Ірпеня, пов. Кіївський, у 5 окр. поль., земель Білогродка, 27 верст від Києва, має 518 мешк. За словами Похилевича, є тут 715 мешк. прав. і 25 євреїв. Селяни, в лічбі 251 душ ревіз., були вилучені на 1302 дес, з погашенням після 1845 року 14 коп. У ньому є дерев'яна Покровська церква, побудована в 1735 році Олексієм Кобцем, мельником будецьким. До парафії прав. належать села: Гуровщизна та Личанка. Це село подобно було засноване Шпитеком з Мельштина, воєв. Кракова, який загинув у битві з татарами на Ворсклі у 1399 р. На початку минулого століття воно належало до князів Шуйських, а наприкінці століття Юзефу Коперницькому, який, помераучии в 1799 році, віддав сину Станіславові. У 1820 р. перейшло до Залеського, який у 1840 р. Шп. разом із Личанкою, Гуровщизною та Лішнею, загалом 6000 дес., він продав Подвисоцькому. Наступним власником добр став Стогов, з 1850 р. Добринський, потім Івенсон, від 1870 р. придбано Марією Рігельман, з виснаженими кордонами, мають 1137 дес. землі та 1074 лісу в селах Шп. та Петрушках. В даний час належить до родини Брешчинських. J.Krz». (джерело: Географічний словник Польського королівства та інших слов’янських країн. Т. 12, стор 31-32. Варшава. 1892).
«С. Шпитки (владельческое). Въ немъ дворовъ 159, жиелей обоего пола 950 челов., изъ нихъ мужчинъ 455 и женщинъ 495. Главное занятие жителей хлѣбопашество. Въ селе числится земли 1428 десятинъ, изъ нихъ принадлежитъ: помѣщикамъ — 512 десят., церквамъ 38 десят. И крестьянамъ 878 дес.; село принадлежитъ помѣщику Александру Николычу Терещенко; хозяйство ведетъ управляющій Адріанъ Федоровичъ Подлуцкій; система хозяйства какъ у помѣщиковъ, такъ и у крестьянъ — трехпольная. Въ селѣ имѣются: одна православная церковь, одна однокласная приходская школа и одинъ общественный запасный хлѣбный магазинъ, въ которомъ къ 1 января 1900 г. было на лицо хлѣба: озимаго — 251 чм. И яроваго — 125 чт. 44к.; мірского и продовольственнаго капиталовъ и оброчныхъ статей общество не имѣетъ.
Хуторъ «Кругликъ», при с. Шпиткахъ, хуторъ принадлежитъ крестьянину Онисиму Платоновиу Тарасенко; въ хуторѣ дворовъ 1, жителей обоего пола 11 чел. изъ нихъ мужчинъ 5, и женщинъ. Главное занятие жителей — хлѣбопашество. Жителей хутора составляютъ Тарасенко и его семья.. Въ хуторѣ никакихъ заведений и учреждений не имѣется.
Д. Лычанка (владельческая). Въ ней дворовъ 121, жителей обоего пола 627 чел., изъ нихъ мужчинъ 315 и женщинъ 312. Главное занятие жителей — хлѣбопашество.
Въ деревне числится земли 953 десятины, изъ нихъ принадлежитъ: помѣщикамъ — 345 десят. И крестьянамъ — 608 десят.; деревня принадлежитъ помѣщицѣ Варварѣ Ивановнѣ Лазаревой и находится въ арендѣ у Франца Францевича Вагнера, который ведетъ хозяйство самъ система хозяйства какъ у арендатора такъ и у крестьянъ — трехпольная. Изъ учебныхъ заведений въ деревнѣ имѣются только одна школа грамоты, а изъ промышленныхъ — одна вѣтряная мельница, въ которой работаетъ самъ владелецъ. Общество крестьянъ деревни имѣетъ одинъ запасный хлѣбный магазинъ, въ которомъ къ 1 Января 1900 года было на лицо хлѣба: озимаго — 163 чт. И ярового — 81 чт. 4 чк.; мирского и продовольств. Капиталовъ, а также оброчныхъ статей общество не имѣетъ.
Пожарная часть деревни состоитъ изъ 2-хъ бочекъ и 2-хъ багровъ; на содержаніе ея общество никакихъ расходовъ не несетъ.
Хуторъ «Смолянка», при Кіево-Житомирскомъ шоссе (владельческій). В немъ дворовъ 7, жителей обоего пола 39 чел., изъ нихъ мужчинъ 19 и женщинъ 20. Главное занятие жителей — хлѣбопашество. Въ хуторѣ числится земли 87 десятинъ, принадлежащихъ Екатеринѣ Федоровнѣ Квятковской; хозяйство ведется самой владѣлецей по трехпольной системѣ».
«Число жителей во всѣхъ населенныхъ мѣстностяхъ обозначено нами въ этомъ сборникѣ по показанію духовенсгва, записанному, въ клировыхь вѣдомостяхъ 1861 года.
Приходы сельскихъ церквей Кіевской Епархіи по штатамъ нынѣ действующимъ раздѣлены на семь классовъ, смотря по числу прихожанъ мужеска пола въ каждомъ изъ нихъ. Слѣдующая таблица показываетъ различіе в числѣ приста и жалованья въ каждомъ классѣ».
| 1-го класса прихожанъ болѣе 2000 | 4-го класса прихож. Отъ 1000 до 700 | |||
| 2 священника по | 160 р. | Священникъ | 140 р. | |
| Діяконъ | 70 р. | Дьячекъ | 36 р. | |
| 2 дьячка по | 36 р. | Пономарь | 30 р. | |
| Просвирнѣ | 16 р. | Просвирня | 16 р. | |
| 2-го класса прихож. Отъ 2000 до 1500 | 5-го класса прихож. Отъ 700 до 500 | |||
| 2 священника по | 160 р. | Священникъ | 120 р. | |
| Діяконъ | 70 р. | Дьячекъ | 36 р. | |
| Дьячекъ | 36 р. | Пономарь | 30 р. | |
| Пономарь | 30 р. | Просвирня | 16 р. | |
| Просвирня | 16 р. | 6-го класса прихож. Отъ 500 до 300 | ||
| 3-го класса прихож. Отъ 1500 до 1000 | Священникъ | 100 р. | ||
| Священникъ | 150 р. | Дьячекъ | 36 р. | |
| Діяконъ | 70 р. | 7-го класса прихожанъ менѣе 300 | ||
| Дьячекъ | 36 р. | Священнкъ | 80 р. | |
| Просвирня | 16 р. | Дьячекъ | 36 р. | |
«Для соображенія тѣхъ, кои занимается изслѣдованіами о походахъ древнихъ князей Кіевских и вообще о древней географіи Руси, считаемъ не безполезнымъ исчислить всѣ дороги, которыя въ настоящее время ведутъ изъ Кіева, будучи убѣждені, что дороги єти почти неизмѣнились отъ самыхъ отдаленныхъ временъ: 1) сѣверная береговая на Вышгородъ, Петровцы, Лютежъ и далѣе, къ м. Чернобылю. Въ Вышгородѣ въ древности была переправа черезъ Днѣпръ; 2) на Мостища; 3) на с. Бѣличи и Романовку; 4) западная дорога на мѣстечко Бѣлогородку черезъ Михайловскую Борщаговку. На место этой дороги предъ войною 1812 года, отведена новая почтовая дорога на Бѣюгородку нѣсколько сѣвернѣе черезъ Петропавловскую Борщаговку. Въ 1850 году взамѣн почтовой дороги проведено КіевоБрестское шоссе еще сѣвернѣе; 5) на Желяны, Боярку, Плесецкое въ м. Хвастовъ; 6) Васильковская дорога черезъ Хотовъ, Янковичи и Крушинку. На мѣсто ея одновременно съ Житомирскою почтовою дорогою, отведена почтовая дорога черезъ с. Глеваху; 7) южная дорога на Гвоздовъ, Копачевъ и Германовку; 8) южная береговая дорога на м. Триполье через деревни Вету и Козинъ. (опущено дороги на лівому березі Дніпра).
Чрезъ Бѣлогородку въ древнее время проходила главная дорога во Владиміръ Волынскій и въ окрестностяхъ ея, кромѣ другихъ событій, произошло достопамятное ослѣпленіе князя Теребовльскаго Василька, такъ трогательно описанное лѣтонисцемъ. Въ новѣйшее время на Бѣлогородку направлялся Житомірскій почтовой тракть и здѣсь была первая оть Кіева почтовая станція. Но въ 1854 году, по открытіи Кіево-Брестскаго шоссе, трактъ этотъ перссѣкъ рѣку Ирпень въ 5-ти верстахъ сѣвернѣе Бѣлогородки.
Древняя дорога изъ Кіева въ Искорость и Овручъ шла на Бѣличи, пересекала Ирпень въ нынѣшней Романовкѣ потомъ на Рубежовку, Козинцы, Бабку, Новую греблю, близ Дружни и Загалецъ къ Макалевичамъ на Тетеревѣ. Неизслѣдовано, какъ въ древности именовались эти мѣстности, но нельзя сомнѣваться, что здѣсь именно проходила дорога въ Древлянскія страны. Въ глухих лѣсахъ безчисленное множество объѣздовъ, проложенныхъ для избѣжанія несчасныхъ и болотистыхъ мѣстъ, по мѣстамъ широкія и продолговатыя полянки, признаки давнихъ жилищъ, глубокіе рытвины колесами произведенные, а при пересеченіи рѣкъ и ручьевъ древныя плотины или гребли, могилы близъ этой линіи, все это утверждаетъ въ давности этого пути. Нынѣшнее состояніе этой дороги нисколько неизмѣнилось отъ того, въ какомъ она была при великихъ князьяхъ Кіевскихъ. По нашему мнѣнаю древния веси и огороженныя мѣста даже не могли находиться гдѣ либо индѣ, нежели нынешнія селенія и мѣстечки, за немногими исключеніями; потому что єта сторона древнего Кіевскаго княженія, а нынѣшней губерніи, всегда была лѣсиста, песчана, болотиста и мало плодородна. Поэтому небольшія пространства земли среди лѣсовъ найденные тогда удобными къ поселенію остаются и нынѣ обрабатываемыми. Они только могли быть распространены большимъ истребленіемъ лѣсовъ. Отъ чего же въ окрестностяхъ Кіева мы не отыскиваемъ большей части селъ и городовъ поименованныхъ у древнихъ лѣтописцовъ? Мы приписываемъ это преднамѣренному стремленію бывшихъ властелиновъ въ нашемъ краѣ — уничтожить все, что могло напоминать Русскому народу о его прежнемъ политическомъ величіи. Для этого Поляки напали на его рѣчь, исковерканную полонизмами, на его письмо, которое старались обратить въ латинское, даже на самыя историческія названія его весей, которые, сначала разоривши, переименовали потомъ по своимъ дворянскимъ фамиліямъ, съ желаніемъ убѣдить потомство, что край своимъ благосостояніемъ обязанъ этимъ фамиліямъ.
… Статистнческія свѣдѣнія о числѣ жителей прежнемъ и нынѣшнемъ, а также показанія о состояніи приходовъ и церквей взяты мною изъ архивныхъ дѣлъ Кіевской Консисторіи; свѣдѣнія о владѣльцахъ и количествѣ чнслящейся за ними земли — изъ архивовъ казенной палаты и губернскаго комитета объ обезпеченіи духовенства; о количествѣ земли пріобрѣтенной въ собственность крестьянами, на оспованіи Положепія 19-го февратя 1861 года, изъ журналовъ губернскаго по крестьянскимъ дѣламъ присутствія, печатаемыхъ при Кіевскихъ Губернскихъ Вѣдомостяхъ; замѣтки о нѣкоторыхъ дворянскихъ родахъ и о переходѣ имѣній изъ рукъ въ руки, изъ расказовъ жителей, записанныхъ сващенниками, отъ которыхъ, при посредствѣ епархіальнаго управлеиія, требуемы были свѣдѣнія разными учеными отечественными учрежденіями. ІІрежнюю судьбу вѣсей я изложилъ на основаніи тѣхъ же сказаній, если не находилъ печатныхъ извѣстій въ общеизвѣстныхъ книгахъ, указанныхъ мною на своемъ мѣстѣ.
Кіевская губернія счасливѣе другихъ на ученыя изслѣдованія своей мѣстности Не говоримъ о томъ, что древніе лѣтописци до татарскаго нашествія описывали найчаще событія, происходившія въ Кіевскомъ княженіи, что въ періодъ литовскій и польскій области Кіевскія, ближайшія къ образованнимъ странамъ, могли похвалитъся развитіемъ письменпостн въ большей степени, нежели другія области Московского государства, несмотря на то, что послѣдпее сдѣлалось центромъ и хранилищемь политической жизни всей Россіи; даже въ новѣйшее время обнародовано довольно разысканій относительно Кіевской области въ нынѣшнемъ ея составѣ. Сюда мы причисляемъ: Описаніе Кіево-Софійскаго Собора митрополита Евгенія; Статистическое Описаніе Кіевской губерніи и Описаніе могилъ, Фундуклея Описаніе губерній, принадлежащихъ къ Кіевскому учебному округу; акты относящіеся къ западнымъ губерніямъ, изданныя Коммисіею при генералъ-губернаторѣ и Югозападный Архивъ. Къ этимъ капитальнымъ трудамъ слѣдуетъ присовокупить описаніе Васильковскаго уѣзда Руликовскаго и нѣсколько описаній города Кіева и его святыни, сделанныхъ частными лицами въ разное время. Воть мои печатные источники, которыми я провѣрялъ получаемыя мною сказанія!
Не смѣю считать предлагаемый сборникъ подлиннымъ до совершенства изображеніемъ Кіевской губерніи въ настоящую минуту; сознаю болѣе, нежели кто либо другой, всѣ недостатки моего труда, на каждоій страницѣ котораго придирчивый критикъ найдетъ и неправильности изложепія и, можетъ быть, ошибочную постановку фактовъ: но, полагаю, что трудъ мой можетъ служить надежнымъ основаніемъ дальнѣйшихъ разысканій, а приводимые расказы, какъ-бы ни были мѣлки и подчасъ ошибочны, не будутъ лпшены значенія, и принесутъ свою долю пользы будущему историку вѣсей. Л. Похилевичъ».
Ілюстрація: із книги В. Б. Антоновича «Археологическая карта Кіевской губерніи, 1895».
«CCCL. Жалоба въ пограничный судъ Кіевскаго воеводства священника Симеона Левицкаго на монаховъ Кіево-СоФійскаго монастыря, на Кіевскій магистратъ и на значкового товарища, Степана Осовѣцкого, о томъ, что крестьяне изъ Бѣлгородскаго имѣнія Кіево-Софійскаго монастыря составили гайдамацкій отрядъ и ограбили имущество истца въ селѣ ПІпиткахъ; когда-же нѣкоторые изъ нихъ были арестованы, то Осовецкій отобраль у нихъ добычу въ свою пользу, виновныхъ-же выпустилъ; магистратъ съ своей стороны потворствуетъ другимъ арестантамъ и, подъ разными предлогами, не возвращаетъ истцу стоимости его имущества. 1763. Іюля 14».
|
|
[Переклад з польської мій. Латинські і незрозумілі слова без перекладу].
Року 1763, місяця июля 14 дня, стиль «romani» (прописом).
На уряді пограничному земському київському, під час комісії садиб пограничних, в помістях [dobrach] Мотовидловці на місці.., Мацієєм з Березова Березовським, віцерегентом і susceptantem пограничним генералу воєводства Київського, і актами нинінними, земськими, пограничними, київськими, прийшовши перед лице на садибу пограничної коміссї, справили означене і підписали обоїх найясніших: Польської і Россайської монархій підтверджено, велебний його міць ксьондз Симеон Левицький презбітер і парох шпітковський, з відсилки садиби полкового Київського [латинь: до більш компетентного] по пограбуванню і ганебному збитку своєму невинному перед гайдамаками нижче означених, року поточного — 1863 (прописом) die quarta Aprilis, вночі, маєтку села Шпітках наступним, таке з невимовним жалем перед велебним черцом Києво-Софійського кафедрального монастиря законником, землі сіл Білогородки і інших власників, тодіж магістрату київського урядником, і пану Стефанові Осовецькому, значковому товаришові в місті Києві, на Подолу мешкаючому, і інших, до справи нинішньої quocunque titulo належачим, долучивши транзакціта ще деякі документи, корисні, solenne подає доношеніє про те, із нинішньої заяви, згаданого часу в домі своїм через робочих: Петра, батька, Павла і Івана, синів, Куриненков, ще Василя, Олексія і інших білогородських мешканців і Кієво-Софійського монастиря падданих, актуальних гайдамаків, від недавна пад юрисдикцією тогож монастиру кафедрального знаходячись і протеції зазначених їх, з вжитку винищеним; котрих гайдамаків, iuvante Deo, затриманмх, згаданий пан Стефан Осовецький, intrusive під варту ніби пильну взявши, велику здобич від них відібравши і собі неналежаче applikowawszy, тих же гайдамаків з нічим liberos contra omnejus dimasit; потім знову деяких з тихже гайдамаків випущених, згаданих: Олексія і Павла Куриненка, потім злапаних (пійманих) і до магістрату київського відданих, тейже магістрат, hucusque їх у собі тримаючи, для фавору ясно вельможного метрополиту свого київського і для преподобанія собі черцов монастиря кафедрального Києво-Софійського, жодної за виявлені грабунки і шкоди заявнику вони не задовольнили, про все єдиними обманними dyf fugia mi allaboruje, змінюючи сумму, в садибі полковій київській ліквідованій: сто вісімдесят шість рублів і копійок сорок вісім ліквідованих виновнику, віддати не приказує, а ще більше, вже готова пеня [pieniedzy – можливо це гроші], особливо від згаданих гайдамаків взятих і в тим ратушу магістратськім widocznie od sffidejussionem iokawanych, нинішнього заявника власних, повернути не дозволяючи, шкоди, expens wszclkich nadgrodzic rekuzuja, I we wszystkim протиправно поступаючи. А затим тойже його моць ксендз Левицький, скривджений, ясне вельможних їх мосцов панів sedziow і комісарів пограничних обох народів допросивши, щоби так чинцям монастиря кафедрального Софіївського, гайдамаків в землях своїх притримуючи, як тогож магістрату київського urzednicy, задоволення справедливості не чинячи, і Стефан Оссовецький, тихже гайдамаков обираючи о “обдертих” contra fidem bonam et articulos militares відпускаючи, unus ad alium sese non referendo, sed quem magis onus responsions affict, готове пеняти вжитки разом за шкоди великі давані без затримки часу, una cum paenic arbitraris, przywrocili lub przywrocil, axpense prowne ztad виникаюче nadgrodzili, за невчинення справедливості і очевидний фавор, также за вжиті безправно прикладні покарані були; niemniej тихже затриманих гайдамаків, тепер під варту магістрату київського взятих, до пограничнї садиби вжито для винагороди скривдженим за правами слушності на стороні Польській приставили, ш у вжитих okkurencyach, sadownie в тій же мірі відповідають, skutecznie справедливо, ато на нинішній juliuszowej каденції тут, в Мотовидловці, agitujacej, usilnie domagasie, [заявник, ксьондз[xiagz] Симеон Левицький, р. s. Книга пограничныхъ судовъ Кіевскиго воеводства, годъ 1761 — 1775, №208; листъ 89 на оборотѣ. Стор. 738.
CCCLIV. Объясненія, присланныя въ пограничный судъ Кісвскнмъ полковым гродскимъ судомъ и Кісвскимъ магистратом!., относительно хода дела, возбужденнаго по поводу ограбленія гайдамаками священника Симеона Левицкаго. 1765. Іюля 6 дня.
[ред. | ред. код]«Россійскіе учрежденные пограничные комисары въ присудствіи на российской сторонѣ вельможиыхъ господъ учрежденныхъ-же пограничныхъ киевскаго воеводства судей и комисаровъ, слушавъ дѣла попретензіи полского села Шпитокъ священника Симеона Левицкого, коею онъ въ июльской 1763 года каденціи претендовалъ, что въ прошломъ, 1763, году, Апреля 4-го дня въ обявленномъ селѣ Шпиткахъ, напавъ тамошего священника, гайдамаки, а имянно: Киево-Софийского и Киево-Золотоверхо-Михайловского монастырей подданные: Петръ Куриненко съ сыновьями: Павломъ и Иваномъ, Михайла, Сачокъ съ товарищи, ограбили; изъ которыхъ Павла Куриненка и другого Алексея по поимке, онъ, Левицкой, пмелъ искъ въ Киевскомъ полковомъ судѣ такъ и въ киевскомъ Магистрате, но токмо по тому Киевской полковой судъ вычисленной суммы ста восмидесятъ шести рублевъ, сорока копеекъ, а сверхъ того иаличныхъ денегъ отъ тѣхъ гайдамакъ, въ Киевской магистратъ взятыхъ, ему, священнику, не отдано; по которому делу, по учииеннымъ изъ Россійской пограничной коммисіи съ киевскимъ полковымъ гродскимъ судомъ и Киевскимъ магистратомъ писменнылъ сношениямъ, явствустъ: I. Въ промемории изъ полкового гродского суда пзъ бывшихъ-же на грабителствѣ оного священника Левицкого имущества гайдамакъ прошлого, 764, году Апреля 9-го дня, при указѣ исъ Киевской губернской канцелярии, въ полковой судъ присланы два человека: Павелъ Куриненко и Алексеи Таранъ; но изъ нихъ де Куриненко того-жъ году, Июня 3-го дня изъ подъ караула нечаяннымъ образомъ бѣжавъ, а Таранъ какъ въ Киевскомъ магистратѣ допросомъ, такъ и въ полковомъ судѣ перепросомъ показалъ: что онъ и товарищи ево: Василей Верета, Савранскій, Василей Таранъ, Сава, Андрей Теля, да Павелъ Куриненко, ночью напавъ на ломъ Шпитковскаго священника, ограбили у него разное имущество, а какое точно не знаетъ, денегъ россійской монеты серебренной восемдесятъ шесть рублевъ и десять чорвонныхъ золотыхъ, изъ чего ему, Тарану, досталось: изъ платья — исподница коломайчетая, ковдра китайки зеленой, ряса камлоту черного, пошитая па подобие ксензовской, съ пуговицами черными, денегъ серебреною россійскою монетою шестнадцать рублевъ; другие-жъ вещи и денги раздѣлилъ Савранскій на себя и на протчихъ товарищей, а червонцы все забралъ къ себѣ, изъ которыхъ имъ, Тараиомь, у него обменено два за четыре рубля, при чемъ и брату оного Куриненка, Ивану, за то, что онъ доставшееся ему, Тарану, имущество свезъ въ Киевъ и тамошней жителкѣ, прозываемой Мамайки, изъ техъ грабитѣлскихъ денегъ даль два рубли; а прочие всякъ свою часть понесли: Савранскій, Сава, Верета и Василь Таранъ въ нсизвѣстной ему, Алексѣю Тарану, Шпитовъ, а Павелъ Куриненко и онъ, Тарань, отнѣсли потомъ свои части къ жителю Киевскому, Ивану Литвину, где находились, незавѣдомо воровскихъ, до забранія оттоль оныхъ стоявшимъ тогда на Межигорскомъ Форпосте, полку Киевского значковымъ товарыщемь, Степапомъ Осовицкимь, отъ коего де въ прошлому 763, году, Апреля 18 дня, сысканные имъ, Осовицкимъ, въ Киевѣ, по показанию гайдамаки Куриненки брата Ивана, розбойные веши, при репортѣ, въ полковой судъ присланы, которыхъ описано и оцѣнено на девяносто восемь рублевъ, на семдесятъ девять копеекъ; исъ коихь, но оиредѣленію полкового суда, священннику Левицкому, по показанному отъ него доношено и при Ономъ по приложенному безъ означения порознь 748 всякой вѣщи цены реестру, опознанныхъ имъ своихъ вѣщсй, по обделенной оценкѣ отдано на семдесятъ девять рублевъ и дватцать копѣекъ; а послѣ того-жъ Апреля 30 дня, отъ самого Осовицкого подъ росписку принялъ червонцами, рублевиками, и шелегами тритцать четыре рубли, девяносто копеекъ три четверти и одну осмую долю копейки, а всего на сто на четырнатцать рублевъ, десять копѣекъ 3/4 копейки; затемь не опознанныхъ имъ, Леницкимъ, осталось вѣіцей на девятнатщль рублевъ, натдесятъ копѣекъ, но чьи оные вѣщи, какъ воръ Тарань не показавъ, такъ, за неиоимкою товарищей, знать невозможно; а за тѣмь, сколко еще етаго священника Левицкого претензіи остается, полковой судъ ни оть пограничной комиссіи, ни отъ самого ево, Левицкого, вида не имѣеть, чего де для слѣдуетъ ему, священнику, самому явится или поверенного прислать въ судъ полковой и показать досталную свою претензию и осмотреть имеющихся нsнѣ при нолковомъ судѣ вѣщей, изъ коихъ что опознанно, то и отданно быть имѣетъ; сверхъ же того но удержано-ль чего изъ ограбленныхъ у него вѣщей значковымъ товарищемъ Осовицкимъ въ томъ ему, Осовецкому, опредѣлена будетъ присяга; что же касается до оговоренныхъ по тому делу белогородскихъ жителей: Петра Куриннаго и сына ево Ивана Куриненка въ передерживаніи гайдамакъ и во взяти Иваномъ Куриненкомъ изъ ограбленныхъ денегъ дву рублевъ, то въ согласіе права книги статута, роздѣла 3-го, артикула 32, обь оставленіи помянутому священнику Левицкому удовольствія и о иоступленіи съ ними по законамъ къ преосвященному Митрополиту киевскому отъ полкового суда писано; и изъ нихъ де оной Іванъ Куриненко по присылке въ судъ полковой, противь оговору вышеномянутого гайдамаки Тарана, винился, надъ коимъ производятся пытки, а притомъ о имуществѣ его справки; а елико подлежитъ до киевскихь жителей: Ивана Литвиненка и Марины Мамаихи, хотя оные противь оговору и не винились, показывая точную свою осѣдлость въ Киевѣ на Подолѣ, того ради къ поступлению съ ними по законамъ въ Киевской Магистратъ подъ карауломъ одправлены; изъ которыхъ Литвинь принять съ темъ уверениемъ, что съ нимъ тоже поступлено будетъ по законамъ, а о точномъ показанной женки Мамаихи въ Киевѣ жителствѣ, о учиненіи справки и о присылкѣ оной паки въ судъ полковой, о томь въ сотенную Киевскую канцелярию предложено, и по такимъ обстоятелствамъ оное священника Левицкого дѣло еще не рѣшено, а уповать оному окончания къ слѣдующей 766 года генварской каденціи, требуя притомь полковой градской судъ, чтобъ истецъ, священникъ Левицкій, для показания досталной своей ирстензіи самъ явился или повѣренного своего ириславъ; а какие въ томъ гродскомъ судѣ грабитълские вѣщи состоять, онымъ, при предписанной иромемории предложенъ реестръ. 2 Исъ Киевского магистрата часто реченной де священникъ Левицкой поданнымь въ магистратъ Киевской доношениемъ представилъ, что изъ ограбленныхъ де у него, Левицкого, гайдамаками денегъ и пожитковъ просилъ о взыскапіи данныхъ гайдамакою Павломъ Курииенкомъ преорскому жителю, Марке Теслѣ, семнатцати рублевъ взыскания и отдачи ему, Левицкому, почему де оной Тесля въ тотъ магистратъ сысканъ и допрашиванъ, и въ приемѣ техъ денегъ незавѣдомо грабителскихъ не заперся, кои съ него, Тесли, и взысканы, но въ то время безъ представленія къ команде самому ему, Ливицкому, не отданы, а, по присланному въ тотъ магистратъ отъ его Сиятелства, господина генерала Фелтмаршала, сенатора, бывшаго малороссійского гетмана и кавалера, графа Кирила Григориевича Разумовского, вѣлено тѣ взысканные деньги отослать въ пограничную коммисію, которые притомъ въ оную комисію и присланы; при нынѣшнемъже зъ господами іюлскими комисарами присудствіи, хотя об’явленному священнику Левицкому отъ насъ, россійскихъ комисаровъ, обявлено было, чтобь онъ для докончэиия своего дела и получения удоволствия ехавъ въ Козелецъ, въ Киевской полковой гражданской судъ, но оной, представляя чинимую ему якобы въ томъ суде волокиту, требовавъ по показанной отъ него въ судахъ пограничныхъ претеизіи решении и удоволствемъ, а господа полскіе комисары, не утверждаясь на чинимомъ въ Киевскомъ гродскомъ суде следствіи, требовали, дабы содержащихся въ томъ градскомъ судѣ гайдамакъ къ суду пограничному поставить; но, понеже оной евящепникь Левицкой, по ограблепіи его гайдамаками, не ища въ судахъ пограничныхъ по порядку, но миновавъ оные, прошение подавъ въ ономъ Киевскомъ градскомъ суде, где потому надъ пойманными гайдамаками надлежащее въ силѣ правь слѣдствіо и розыски производятся и изъ которого въ числе иску, какъ выше писано, не малою частию грабленныхъ своихъ вѣщей и нѣкоторое число денегъ онъ, Левицкой, уже получиль, следственно потому вь томъ гродскомъ судѣ подлежитъ ему, Левицкому, окончания и досталого въ сыску своемъ удоволствія ожидать; что же касается до требования господь иолскихъ комисаровъ о поставке въ судъ пограничной гайдамакъ, и то, ежели оныхъ ставятъ, то надлежать будетъ уже и следственное дѣло, къ разсмотриванію и докончанию въ судъ пограничный взятъ, въ чемъ, но объявленнымъ обстоятелствамъ ни малой згодности нѣть; но ежели тотъ гродской судъ при рѣшеніи, какое не въ силе законовь доволствіе учинилъ, тобъ вь то время по апилляцій оное дело потребовано быть могло въ пограничные суда; ктому-жъ коликое чисю у него, священника Левицкого, денёгъ и какіе имянно вѣщи гайдамаками пограблены, о тоыъ въ комиссіи ни малого вида не имеетсятого ради приговорили учинить слѣдующее: 1) Когда отъ исца, священника Левицкого, всему ограбленному у него имуществу съ показаниемъ каждой вѣщи цѣны и числу денгамъ, и что въ то число еколко имъ принято, и за темь чего не принято, такожъ и отъ другаго села Музычъ священника-жъ Луки Богдановича, коего ты-жъ гайдамаки и въ то-жъ время когда и Левицкого, ограбили, то, на коликую сумму имѣнія у пего пограблено, съ ценою реестры въ россійскую пограничную комиссію поданы будутъ, въ то время сообщениемъ оныхъ писать въ киевскій гродскоп судт съ такимъ притомъ требованиемъ, чтобъ оной судъ слѣдуемое ихъ, священниковъ, дѣло, сыскавъ по оному всѣхъ оговорныхъ людей, въ томъ числѣ и отосланного въ Киевской магистратъ киевского жителя Івана Литвиненка, и уиотребя всякую возможность, въ решение правилъ въ непродолжителномъ времени и по крайнѣй мѣрѣ въ будущемъ Декабрь мѣсяце сего, 1765, года; и чего въ подлежащей искъ доставать пе будетъ, то, въ такомъ случаѣ, въ силе правъ и указовъ при рѣшеиіи расположить выти на прйемщиковъ граблеиныхъ пожитковъ и денегъ и на пристанодержателей, у кого тѣ гайдамаки укрывательство имѣли, и такнмъ образомъ въ претензіяхъ ихъ священниковъ и съ понесенными убытками удовольствовать безволокитно, дабы отъ нихъ, священниковъ, о неудовольствіи впредъ иску и затрудненія происходить не могло; и для того благоволили-бъ господа комисары Киевского воеводства приказать онымъ священникамъ: Левицкому и Богдановичу, ехать въ Козелоцъ и явится въ Киевскомъ гродскомъ суде. 2. Имѣющіеся въ пограничной каммисіп присланные изъ Киевского магистрата, взысканные съ преорского жителя Тесли, данные ему гайдамакою Куриненкомъ, денги — семнатцать рублевъ в удовольствіе священника Левицкого отдать съ роспискою на нынешней каденціи; которые и отданы. Коллежской Асессоръ и пограничный комисаръ Иванъ Лусиновъ. Бунчуковый Товарыщъ и пограничный комисаръ Василь Дунінъ-Борковскій. Книга пограничныхъ судовъ Кіавскаго воеводства, года 1754 — 1775; листъ 142. Тотъ-же актъ. на польскомъ языкѣ внесенъ въ книгу пограничныхъ судовъ кісвскаго воеводства, годъ 1761». (Джерело: «Архивъ Юго-Западной Россіи, Ч3, Т3. 1876»).
1795, «По ревизскимъ сказкамъ въ казенной палатѣ состоятъ: … ШпѢткахъ:
Священникъ Григорій Цыпрїяновичь — 49 лѣтъ; сыны его: Василїй — 23 лѣтъ, Александръ — 3 лѣтъ; Мокїй Цыпрїяновичь — 37 лѣтъ; Климентъ Сокацкій — 24 лѣтъ; Иванъ Лѣвицкій — 10 ; Исаакій Лѣвицкій — 7 лѣтъ; дьячекъ [антонъ] Подгаецкій — 47 лѣтъ; Сыны его: максимъ — 21 лѣтъ; Иванъ — 16 лѣтъ; пономарь александръ леоновичъ — 60 лѣтъ».
1797, «Священникъ Василий Халаимъ» (Киевс. Уезд., с. Шпитки, Метрика. Ф. 127, О. 1012. Д. 1081).
1798, «Священникъ Феодоръ Стектевичъ» (Киевс. Уезд., с. Шпитки, Метрика. Ф. 127, О. 1012. Д. 1113).
1815, «Иоаннъ Тимофеевъ Данькевичъ — 38 лѣтъ; жена его Мария Федорова — 26 лѣтъ; дети ихъ: Татияна — 5 лѣтъ; Марина 3 лѣтъ; Мария — 1 лѣтъ; Указной пономарь Гавриилъ Ивановъ Околовичъ — 38 лѣтъ; жена его София Григориева — 32 лѣтъ».(Киевс. Уезд., с. Шпитки, Исповедальная ведомость. Ф. 127, О. 1015. Д. 235).
1822, “января 19; у священника Иоанна Данькевича и его жены Марии родился сын Макарий”. (Киевский уезд. с.Шпитьки Метрика ЦГИАК Ф.127, О.1014, Д.166-а).
1822, «Февраля 14 дня; Померлъ младенецъ Макарїй сынъ шпитьковскаго Священника Іоанна Данькевича и погребенъ въ Шпитькахъ микулицкимъ Протоїереемъ Іаковомъ Данькевичемъ; 1 лѣтъ». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1822).
1826, «7 мая, у шпитьковского священника Иоанна Данькевича и его жена Марии родился сын Василий. Восприемник – шляхтич Иосиф Неоильский». (Киевский уезд. с.Шпитьки Метрика ЦГИАК Ф.127, О.1014, Д.166-а).
1848; «№1ж; Генварь 5/6; Селенія Шпитекъ умершаго священника жена Марія данькевичева; 60 лѣтъ; по старости лѣтъ; Протоіерей Агапоній Крыжановскій, Дьячекъ Тимофей Татаржинский». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1848)».
| Данькевич, Іоанн Тимофієв
стан: Священник народився: 1777 року; помер:__________ | ||
| 1 | Шлюб: від__________ до__________
Данькевич, Марія Федорова Народження: 1789 Смерть: 1848 | |
| a | Данькевич, Татьяна
Народження: 1800 | |
| b | Данькевич, Марина
Народження: 1802 | |
| c | Данькевич, Марія
Народження: 1804 | |
| d | Данькевич, Макарій
Народження: 1822 Смерть: 1822 | |
| e | Данькевич, Матрона
Народження: від__________ до__________ | |
| f | Данькевич, Пилип
→ 1f | |
Таблиця 1f
| Данькевич, Пилип
Народження: від__________ до__________ | ||
| 1f | Шлюб: від__________ до__________
____________, Пелагія Іванова Народження: 1829 Смерть: 1871 | |
| a | Данькевич, Михайло
Народження: 1853 | |
| b | Данькевич, Володимир
Народження: 1854 Смерть: 1854 | |
1822; «Сентября 2 дня; у незаконнаго союза шпитьковскаго стіхарнаго дьячка Максима Пономаревскаго съ женою Татіанною солдаткою Ілушенчихою родился сынъ Мамантъ, омолитвованъ и крещенъ Священникомъ Іоанномъ Данькевичемъ; воспрїемникомъ оному былъ шпитковскїй житель Михаилъ Головатенко». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1822).
1851; «№3м; февраль 8/9; владимиръ; Селенія Шпитекъ Священникъ Филиппъ Ивановъ данькевичъ и законная жена его Пелагія Иванова оба исповеданія првославнаго; деревни Лычанки владѣлецъ Іяковъ Іосифовъ Желиховскій и селенія Шпитекъ Полковника Эразма Стогова жена Анна Григоріева; Протоіерей ... (пусто), Дьячекъ Тимофей Татаржинскій». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1851, Ч1).
1853; «№2м; Январь 11/18; Михаилъ; Селенія Шпитекъ Священникъ Филиппъ Ивановъ Данькевичь, и законная жена его Пелагія Иванова оба исповѣданія православнаго; Деревни Лычанки владѣлецъ Іаковї Іосифовъ Желиховскій и селенія Шпитекъ Онората Петрова, жена владѣльца Ипполита Нивинского; Протоіерей Антоній Крижановскій, Дьячекъ Тимофей Татаржинскій». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1853, Ч1).
1858, «[…]; 23/25; У Священницы вдовы Пелагеи Ивановой Данькевичевой умре сынъ Константинъ; 1 лѣт; отъ сухотъ». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1858).
1871, «[…]; 26/28; С. Шпитекъ умершаго священника Филиппа Данькевича жена Пелагия Иванова; 42 лѣт; отъ водяной; С. Бузовой священникъ Василій Абрамовичъ, дьячекъ Тимофей Татаржинский». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1871).
«1863, Рукоположенъ въ санъ священника 11-го октября, окончившій курсъ кіевской духовной семинаріи воспитанникъ Василій Абрамовичъ 16-го ноября, въ с. Шпитьки, кіевского уѣзда». (джерело: Распоряженіе Святейшаго синода. КЕВ, №21-1, 1863).
«1866; Августъ 20/28; Александръ; Покровской церкви села Шпитекъ Священникъ Василий Григориевъ и Законная его жена Анна Филипова, оба православные. Титулярный советникъ Иванъ Гаврииловъ Крамской и Начальника Ирпенской Заставы Штабс Капитана Алексея Иаковлева [Лепьевра] жена Надежда Иванова; с. Княжичь Священникъ Александръ Дебановский; Дьячек Тимофей Татаржинский». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1866).
«1867; №26; Сентябрь 21/22; У Приходского Священника с. Шпитекъ Василія Абрамовича сынъ Александръ; 1 лѣтъ; отъ сухлтъ; Села Княжичь священникъ Александръ Дзбановскій, Дьячекъ Тимофей Татаржинский». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1867).
«1868; Апрель 9/14; Александръ; с. Шпитекъ Покровской Церкви священникъ Василий Григориевъ Абрамовичъ и законная его жена Анна Филипова, оба православные; Владельца с. Шпитекъ Генерала Маіора Феодора Василіева Ивенсона сынъ Феодоръ Феодоровъ Ивенсонъ и начальника Ирпенской Заставы Капитана Алексея [Лепьевра] жена Надежда Иванова; с. Княжичь священникъ Александръ Дубановскій; Дьячек Тимофей Татаржинскій». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1868).
«1873; май 17 дня; Елена; Шпитьковской Покровской церкви Священникъ Василій Григоріевъ Абрамовичъ и законная его жена Анна Филипова, оба православные; С. Бузовой священникъ Григорій Гавриловъ Завадинскій и Титулярнаго советника Платона Феодорова [Бриговскаго] жена Марія Иванова». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1873).
«1874; май 27/9; Ольга; села Покровской церкви Священникъ Василій Григоріевъ Абрамовичъ и законная его жена Анна Филипова, оба православные; Окончивший курс во К. Д. Симинарии Михаилъ Филиповъ Данькевичь и титулярного советника Платона Браговского дена Марія Иванова». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1874).
«1876, 21-го апрѣля — Кіевскаго уѣзда села Луки священникъ Павелъ Лотоцкій, согласно прошенію, перемѣщенъ въ село Шпитьки того уѣзда». (джерело: Киевские_епархиальные_ведомости._1876._№14._Отдел_1.)
«1882; с. Шпитки, Покр. 1735, а возоб. Въ 1877, прих. Дер. 1. Св. П. А. Лотоцкій; прихожанъ 579 муж. И 590 жен.: Церк земли 489 д. 1861 с.; Церк. - прих. Школы учащихся 16 муж.; Приписныя церкви часовни. Приселки: Дер. Лычанка въ 1 вер». (джерело: Кіевскій еѣздъ. Памятная Книжка Кіевской Епархіи, 1882).
«1866, 7 апрѣля сверхштатный священникъ Кіево-Софійскаго собора Ѳеодоръ Зданѣвичь назпаченъ на священническое мѣсто въ с. Шпитьки, кіевскаго уѣзда». (джерело: Киевские епархиальные ведомости. 1886. №10).
«1891, Рукоположены въ санъ священника: 1-го октября окончившій курсъ кишиневской духовной семинаріи Василій Баськевичъ въ с. Шпитьки». (джерело: Киевские епархиальные ведомости. 1891. №21. Часть офиц.).
«1893, Опредѣлены: 16 аирѣля, священникъ домовой церкви Кіево-Софійскаго духовнаго училища Симеонъ Крыжановскій — въ с. Шпитьки, кіевскаго уѣзда». (джерело: Киевские епархиальные ведомости, 1893, №09, Часть офиц.).
«1895, Переиѣщены: 22 февраля, псаломщіікъ с. Музычъ, кіевскаго уѣзда, Тихонъ Левитскій — въ с. Шпитьки, того же уѣзда». (джерело: Киевские епархиальные ведомости. 1895. №06. Часть офиц.).
«1896, «Определен на священническое место 12 ноября, окончивший курс семинарии Петр Коломацкий – в с. Шпитьки, киевскаго уезда (Резолюциями его высокопреосвященства перемещен по прошению: 21 сентября 1896 года, священник с. Шпитек, киевскаго уезда, Андрей Надемский – в м. Бышев, того же уезда)».
«Праздно священническое место, киевскаго уезда, с 21 сентября; приход 6 класса, земли церковной 49 десятин, помещение есть, прихожан мужескаго пола 690 душ».
«1897, «Рукоположен в сан священника окончивший курс семинарии: 4 декабря, Коломацкий – в с. Шпитьки, киевскаго уезда».
«1902, Резолюциями Его Высокопреосвященства отъ 31 января за №№ 326 и 327 удостоены награжденія — слѣдующія священнослужители епархіи 1) Скуфіею:.. 2) Набедренником : — Кіевскаю уѣзда с. Шпитекъ Петръ Коломацкій». (джерело: Киевские епархиальные ведомости, 1902, №05, Часть офиц.)
|
|
«1912; […] 5/7; Священника села Шпитекъ Петра Константинова Коломацкого жена Вѣра Ѳеодорова; 38 лѣтъ; Отъ воспаленія брюшины; (похована на церковному погості) Протоіерей Николай Гориновскій, псаломщікъ Тихонъ Левитскый». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1912).
«1849; №12м; Сентябрь 5/6; Захарія; Селенія Шпитекъ Стихарный дьячекъ Тимофей Сименовъ Татаржинскій, и законная жена его Іуліанія Стахіева оба исповеданія православнаго; Рязанской Губерніи Симонъ Филипповъ Овчинниковъ и Пелагія Иванова жена священника Филмппа Данькевича; Священникъ Филиппъ Данькевичъ». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1849).
«1874; №26; Генварь 30; Женихъ дьячковскій сынъ Симеонъ Евфимовъ к...цкій исповеданія православного, первымъ бракомъ; 23 лѣтъ; невѣста дьячковская дочь Алесандра Тимофеева Татаржинская исповедания православного, первымъ браком; 20 лѣтъ; Поручители жениха священникъ Петръ Михайловъ Войцеховскиій и крестьянинъ собственникъ Прохоръ Панкратовъ Даньченко. По невесте села Бузовой дьячекъ Іаковъ Кот… и гражданинъ Константинъ [Татарщинскій]». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1874).
Шпитки. Спицимір Лелівіта. Спитко був жонатий на жінці на ім’я Елжбета з роду Лачковичей.
| Ілюстрація: Спитко II з Мельштина (пол. Spytko II z Melsztyna, також Спитек; 1364 — 12 серпня 1399) — польський шляхтич, військовий, державний діяч Королівства Польського. Представник магнатського роду Мельштинських. Володар Поділля у 1395—99 роках. | Ілюстрація: Спитко ІІІ з Мельштина — (1388 — 6 травня 1439) — шляхтич Королівства Польського. |
|
| |
Литовська гілка. Іва́н Дми́трович Гу́бка Шу́йський (бл. 1515 — бл. 1560) вважається предком литовських Шуйських (Szujski/Szuyski). Близько 1536 року він втік до Великого князівства Литовського. Для того щоб родичі не попрямували за Іваном Губкою, з інших Шуйських були зібрані поручні записи. Князь Шуйський брав активну участь у 1540–1542 рр. в роботі комісарського суду в Вільно.
Князі Шуйські від 1676 року володіли Ясногородським маєтком у Київському повіті. З Шуйських відомі, як власники Ясногородського маєтку: Домінік, що помер у 1720 році; з 1720 до 1725 його старший син Микола, який був бездітним; в 1725–1750 рр. — Ігнатій «на Жеребужу, Хойниках і Ясногородці князь Шуйський» — хорунжий воєводства Брестського, староста Яловський; від 1751 року дочка Ігнатія Анель, яка одружилася зі своїм далеким родичем Войцехом Шуйським[2]. Нащадки Івана Губки в Польщі живуть донині, але не користуються своїм князівським титулом. (джерело: Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії).
Із книги Похилевича 1864 року: “Изъ князей Шуйскихъ намъ извѣстны, какъ владѣльцы Ясногородскаго имѣнія: въ 1728 году Николай Шуйскій — хоронжій Бржесскій. Въ 1730 - 1750 Игнатій на Жеребужу, Хойникахъ и Ясногородкѣ князь Шуйскій, хоронжій воеводства Брестскаго, староста Яловскій. Съ 1751 года Францъ сынъ Игнатія, потомъ его вдова Людвика, сынъ Адамъ, внукъ Францъ п правнукъ Войцехъ и супруга его Апеля. Изъ двухъ дочерей Войцеха Изабелла была замужемъ за графомъ Ледуховскпмъ, а Францишка за полковникомъ Авраамомъ Ивановичемъ Марченкомъ, коего сыну Ивану Аврамовнчу (прав. исн. женатъ на дочери Убри и служа пі»и иосо.іьствахъ, живси. болыиею частію за грашіцею), „ы„ѣ прнпадлежнтъ Ясногородское пмѣніе. Къ составу этаго имѣнія въ настоящее время прнадлежатъ въ Кіевскомъ уѣадѣ села: Княжичи, Музычи, Лука, Горбовичи съ 7515 десятинами земли, а также села: Ивановка н Аврамовка въ Константиноградскомъ уѣдѣ Полтавской губерніи. Въ 1775 году вь Ясногородскомъ имѣии считалось 11 селеній (Старожит. Польска Балинскаго томь II стр. 1397). Въ мѣстечкѣ находится обширный каменный дворецъ владѣльца, построенный еще княземъ Игнатіемъ Шуйскимъ, среди обшпрнаго парка. Дворецъ и паркъ окружены валомъ съ наружнымъ рвомъ, наполнявшимся нрежде водою изъ ручья Трубища».
«1795го Года Октября […] дня Кїевскои Губерніи Рожевскои Округи Селенія Шпѣтекъ принадлежащего дѣдичной Владѣлицѣ, умершаго Князя бывших полских воискъ Генералъ Маіора и Кавалера Воицеха Шуискаго, женѣ княгинѣ Ангелїи Игнатовнѣ Шуиской...». Окрім Шпитек справедливо для Ясногородки, Ігнатовки, Бузови, Горбович, Горенич, Личанки, Луки, Некрашів, Петрушек».
«1795го года, вѣдомость, Ангелія Игнатова княгиня Шуиска владѣющая въ Кіевской губерніи Рожевской округи собственнымъ недвижимымъ имѣнїемъ имеющая твердное жительство въ мѣстечки Ясногородки. Владѣлца вдова Ангелія Игнатовна княгиня Шуиска умершаго князя бывшихъ полскихъ воискъ Генералъ маіора и кавалера воицеха Шуискаго жена. Имеетъ во владеніи своемъ недвижимое имѣнїе Дѣдичніе въ Кіевской губеррніи и уѣздѣ Роживскомъ».
«Дочери ея: Дѣвици Францѣшка войцехона; Анна войцеховна; Езабелля войцехона».
«Дворъ: Служащая при дворѣ ее сїятелств княгини Шуиской шляхта Римско Кафтолического Закона. Аименно: Игнатій Иосифа сынъ Олловецкій холостъ, 50 лѣтъ, Экономъ въ мѣстечку Ясногородки; Петръ Иоанна сынъ Лютостанскій, 45 лѣтъ, досмотриватель стада и лѣса; У него жена Тереса, 30 лѣтъ; у нихъ сыновя: Онуфрій, 3 лѣтъ; Иосифъ, 1 лѣтъ; Францѣшекъ Симона сынъ вроблевскій, 40 лѣтъ, прикажчикъ годовой въ селе Бузовой; у него жена Францѣшка, 50 лѣтъ; у неи дѣти съ перваго мужа синовя: 1й Игнатій Антонія сынъ Загоровскій, 26 лѣтъ, управляется въ разныхъ торговыхъ пром.; у него жена Христина, 20 лѣтъ; 2й Францишекъ, 14 лѣтъ,; дочери Схолестика, 16 лѣтъ и Иуліанна, 9 лѣтъ. Матфей францѣшка сінї [Уолеанъ], 46 лѣтъ, прикажчикъ годовой въ селе Музычахъ; у него жена Марія Михаилова, 30 лѣтъ; У нихъ дети синовя Иосифъ, 3 лѣтъ,; владиславъ ¼ лѣтъ, дочь фтекла, 11 лѣтъ,; Станѣславъ Иоанновъ сынъ Зарѣцкый, 30 лѣтъ, конюшій въ Дворе княгине Шуиской; Андрей Тимофтея сынъ Туржанскій, 42 лѣтъ,, служилї за писара вї Дворе панскомї; у него жена Анна Михаилова, 23 лѣтъ; Адамъ Иоанна сынъ Конопка, 36 лѣтъ, прикажчикъ годовой селенія Луки; У него жена Александра, 36 лѣтъ; у нихъ Дѣти сынъ Игнатій, 9 лѣтъ; дочери Анна, 7 лѣтъ, Евфросинsz, 2 лѣтъ. Пасербицы: Марина Павла Заремби дочь, 16 лѣтъ, и Францѣшка, 13 лѣтъ. Всѣхъ Душъ 27». (джерело: ДАКО).
«Вѣдомость 1795го года... селца Гуровщизны владѣтель поправу заставному порутчикъ брнгадной бывшихъ войскъ полскихъ Іосифъ Михайловъ сынъ Коперницкий». (джерело: ДАКО).
1811, Француаза Войнова Марченко і Ізабела Войнова Ледуховська «съ Князей Шуйскихъ»
[ред. | ред. код]«Ревизская Сказка 1811 Года […] Мѣсяца Сентября 30 дня Кіевской Губерніи и Повѣта еленія Шпитокъ Помѣщика Шамбеляна бывшеи полскои службы Северина Павлоыв сына Подвисоцкаго о состоящихъ Мужеска пола людяхъ и крестьянахъ».
«Ревизская Сказка о крестьянах Помѣщика и Кавалера Марченка Заключ Ясногородскій. Загальний підпис на весь ключ».
«1811 Годъ… владеніе помѣщика Полковника и Кавалева Аврама сына Иванова и жени его Француазы дочери Войновой урожденной Княжны Шуйской Марченковыхъ. Окрім Шпиток справедливо для Ясногородки, Богушовки, Музич, Княжич, Гуровщини, Петрушок».
«1811, года мѣсяца сентября 27 дня. Губерній и повета Кіевскихъ Економій Личанскои Помѣщицы Изабели войновой съ Княжей Шуйскихъ Графіни Лудуховской — осостоящихъ Людяхъ дворовыхъ мужескаго пола и крестьянхъ. Окрім Личанки, Лука ы Горбовичы». (Текст повністю доступний в ДАКО, Державний архів Київської області).
1. 1811. «Дворянинъ Салиушъ Залѣскій Яцентій Францовъ сынъ лѣтѣ отроду, 37; вдовъ; сынъ Флоріанъ, 6 лѣтъ; дочь Гонорета, 1 лѣтъ; Имѣетъ въ дожизненномъ владеніи мужеска пола душъ Кыевской губерніи и повѣта въ мѣстечке Игнатовкѣ и селеніи Гореничахъ; Колѣгскій совѣтникъ, въ отсьавке».
2. «Помещик председатель главного суда первого департамента Гияцент Залѣскій».
3. 1909. «Заѣсская Яна-Мар. Милослав. Двор. - при с. Музычи, Бѣлог. Вол. 1796 дес». (джерело: Списокъ землевладѣльцев Кіквскаго уѣзда, владѣющихї не менѣе, чѣмъ 1000 дес. Земли. 1909).
1. «1811, Дворянинъ Северинъ Павла сынъ Подвисоцкий, 40 лѣтъ; Женат на дочери Маршала Повѣта Кіевскаго Доминика Шимановскаго Юлианнѣ; сіновя Мѣчислав, 6 лѣтъ; Константинъ, 3 лѣтъ; В деревняхъ Шпиткахъ 253 Душъ; Петрушкахъ 121 Душъ; Гуровщине 96; [всого] 470; Жительствуетъ въ Киевскромъ повѣте, въ Деревни Петрушкахъ; [какого чина] Шамбелянъ бывшаго Двора Польскаго».
2. «Ревизская Сказка; 1811. Года меѣсяца сентября 30 дня Кіевской Губерніи и повѣта селенія Шпитекъ помѣщика Шамбгаяна бывшей польской служби Северина Павлова сына Подвисоцкаго о состоящихъ мужеска пола людяхъ и крестьянахъ. Въ селеніи Шпиткахъ».
Еразм Іванович Стогов (1797-1880) — російський військовий, полковник , історик і побутописець Сибіру. Біографія
Народився в 1797 році в сім'ї Івана Стогова, який був незмінним ординарцем Олександра Васильовича Суворова , який за молодість кликав його Мільга; а скінчив службу у Григорія Олександровича Потьомкіна , був при його смерті. Після відставки був призначений головою повітового станового суду. [1]
У 1810 році вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу . Закінчивши його в 1814 році гардемарином , він недовго служив у місті Охотську на Камчатці начальником місцевого адміралтейства.
З 1831 року переведений до Окремого корпусу жандармів . До 1833 служив в Іркутському окружному жандармському управлінні
З 1833 року був жандармським штаб-офіцером у місті Симбірську .
З 1840 призначений був правителем канцелярії генерал-губернатора Південно-Західної Росії Д. Г. Бібікова .
З 1852 року у відставці у чині полковника. (джерело: Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії).
|
|
|
Мене цікавить, чи можливо що відомий дід Анни Ахматової був певний час поміщиком, власником села Шпитьки на Київщині (напевне не одного села), тобто з 1838 до 1852 року. Імена дітей фактично збігаються? Тут виписки з різних метричних книг, людину з похожим ім’ям я не знайшов. Ім’я дружини Еразма Івановича збігається, різниться тільки по-батькові. (Ганна Єгорівна Стогова (ур. Мотовилова) померла приблизно 1863 року).
«1841; №22ж; Апрелт 8/15; Алла; Дежурный Штабъ офицеръ при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ Генералъ Губернаторе, Подполковникъ, Еразмъ Ивановъ Стоговъ и законная жена его, Анна Егорова, оба православнаго исповедания; Управляющій Конторою Кіевскаго Государственнаго Коммерческаго Банка, статскій Совѣтникъ, Владимиръ Ильинъ Андрониковъ и Московской Губернии Можайскаго уѣзда Помещика, Отставнаго Порутчика дочь дѣвица, Леонида Иванова Стогова; Приходскій священникъ Іануарій Костецкій съ Діакономъ Василыемъ Туркулевичемъ и Дьячкомъ Афанасыемъ Гайнивским». (джерело: Метрическая книга. Киев, Печерская Преображенская церковь, 1841, Ч1).
«1843; №20м; Маія 9/9; Иліодоръ; Дежурный Штабъ офицеръ при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ генералъ-Губернаторе, Подполковникъ, Еразмъ Ивановъ Стоговъ и законная жена его, Анна Егорова, оба православнаго исповедания; Управляющій Конторою Кіевскаго Государственнаго Коммерческаго банка, статскій Совѣтникъ, Владимиръ Ильинъ Андрониковъ и Московской губерніи Помѣщика, отставного Поручика дочь дѣвица, Леонида Иванова Стогова; Приходскій священникъ Іануарій Костецкій съ причтомъ. (джерело: Метрическая книга. Киев, Печерская Преображенская церковь, 1843, Ч1).
«1850; №8ж; Февраль 10/24; Зоя; Дежурный Штабъ-Офицеръ при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ Генералъ Губернаторѣ, Полковникъ, Еразмъ Ивановъ Стоговъ и законная жена его, Анна Егорова, оба православнаго исповедания; Уволенный отъ службы Корнетъ, Иванъ Егоровъ Мотовиловъ и состоящаго при означенномъ Генералъ-Губернаторѣ для особыхъ порученій Маіора жена, Екатерина Михайлова Позднякова; Приходскій священникъ Іануарій Костецкій съ причтомъ. (джерело: Метрическая книга. Киев, Печерская Преображенская церковь, 1850, Ч1).
«1845; №8ж; Іюль 1/25; Изя; Селенія Шпитекъ Помещикъ Полковникъ Эразмъ Ивановъ Стоговъ, и законная жена его Анна Григоріева, оба исповеданія православнаго; Города Кіева Ростиславъ Владимировичъ Элагинъ подпоручикъ, … начальника Штаба 1го пѣхотного корпуса и Екатерина Михайлова жена чиновника особыхъ поручений при Кіевскомъ Генералъ Губернаторе Маіора Позднякова; Священникъ Филиппъ Данькевичь. (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевскаго Селенія Шпитекъ Покровская церковь, 1848, Ч1).
«1845; №19м; Ноябрь 24/26; Яковъ; Селенія Шпитекъ дворовой помещика полковника Стогова Архипъ [Бельшакрвъ], и законная его жена Александра, оба првославные; с. Шпитекъ дворовой помещика Стогова Корнилій Бо.. и Анна; Священникъ Филиппъ Данькевичь. (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевскаго Селенія Шпитекъ Покровская церковь, 1845, Ч1).
«1846; №8м; Апрель 1/10; Николай; Селенія Шпитекъ, церкви покровской Священникъ Филиппъ Ивановъ Данькевичъ, и законная жена кго Пелагія Иванова оба исповеданія православнаго; Селенія Гореничъ Священникъ Благочинный Фока Струтинский и селенія Шпитекъ полковника Эразма Стогова жена Анна Григоріева; Протоіерей Антоній Крижановскій. (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевскаго Селенія Шпитекъ Покровская церковь, 1846, Ч1).
«1848; №1ж; Генварь 19/19; Анна; Селенія Шпитекъ, церкви покровской Священникъ Филиппъ Ивановъ Данькевичъ, и законная жена кго Меланія Иванова оба исповеданія православнаго; Селенія Гореничъ Священникъ Благочинный Фока Струтинский и селенія Шпитекъ полковника Эразма Стогова жена Анна Григоріева; Протоіерей Антоній Крижановскій. (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевскаго Селенія Шпитекъ Покровская церковь, 1848, Ч1).
«1848; №9ж; Іюль 2/10; Зоя; Селенія Шпитекъ владѣлецъ полковникъ Эразмъ Ивановъ Стоговъ, и законная жена его Анна Григоріева, оба исповеданія православнаго; Города Кіева Полковникъ Михаилъ Позняковъ и деревни Петрушекъ Помещица Зозефина Залѣска; Священникъ Филиппъ Данькевичь. (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевскаго Селенія Шпитекъ Покровская церковь, 1848, Ч1).
«1850; №14; Іюнь 18/19; Леонтій; Селенія Шпитекъ житель помещичий крестьянмнъ Потапъ Самуиловъ Власенко и законная жена его Вѣра Архипова ..; Помещика Потковника Стогова дворовые люди Стефанъ Архиповъ и Марія дочь Корнилія Быкова». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевскаго Селенія Шпитекъ Покровская церковь, 1850, Ч1).
«1851; №3м; февраль 8/9; владимиръ; Селенія Шпитекъ Священникъ Филиппъ Ивановъ данькевичъ и законная жена его Пелагія Иванова оба исповеданія првославнаго; деревни Лычанки владѣлецъ Іяковъ Іосифовъ Желиховскій и селенія Шпитекъ Полковника Эразма Стогова жена Анна Григоріева; Протоіерей ... (пусто), Дьячекъ Тимофей Татаржинскій». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1851, Ч1).
«1854; №8ж; Маій 20/22; Анна; Села Иваньки помѣщикъ отставной полковникъ Еразм Ивановъ Стоговъ и законная жена Его Анна Георгіева оба православнаго исповеданія; Города Липовца посмейстеръ Николай Стефановъ Чернышовъ, помѣщика дочь села Иваньки Алла Еразмова Стогова; Священникъ Василій Чепурковскій». (джерело: Метрическая книга. Липовецкого уѣзда въ село Иваньку Димитриевскую церковь, 1854, Ч1).
«1857; №7ж; Маія 15/17; Инна; Села Иваньки помѣщикъ отъставной полковникъ Еразм Ивановъ Стоговъ и законная жена Его Анна Георгиева оба православнаго исповеданія; Отставной полковникъ Анастасій Зотіевъ Галичъ, и Дворянка Іюлія Иванова Добринъска; Священникъ Василій Чепурковскій». (джерело: Метрическая книга. Липовецкого уѣзда въ село Иваньку Димитриевскую церковь, 1857, Ч1).
«Въ 1850 году куплено статскимъ совѣтникомъ Михаиломъ Павловичемъ Добринскимъ на имя своей жены Елены».
На основі цього запису: «Владельца с. Шпитекъ Генерала Маіора Феодора Василіева Ивенсона сынъ Феодоръ Феодоровъ Ивенсонъ..»; був «поручителемъ», тобто хрещеним батьком у: «1868; Апрель 9/14; Александръ; с. Шпитекъ Покровской Церкви священникъ Василий Григориевъ Абрамовичъ и законная его жена Анна Филипова». (джерело: Метрическая книга. Уѣзда Кіевского села Шпитекъ Покровской церкви, 1868).
Федір Васильович Івенсен (18?? — 1877) — київський старший поліцмейстер (1858—1866). Генерал-майор.[1] Життєпис: Він розпочав службу у 1833 році корнетом і поступово дослужився у 1859 році до підполковника. У 1859 році за рішенням київського дворянського зібрання підполковнику Федору Івенсену було надано право потомственого дворянина, він і його сини Федір, Микола, Володимир були занесені до другої частини книги дворян Київської губернії, а рід Івенсенів одержав герб «Лодзя». У 1875 році його обрали гласним Київської міської думи, у лютому 1875 він став членом Київської міської управи, відаючи квартирною, військовою та поліційною повинністю; З травня 1875 року затверджений на посаді заступника Київського міського голови, відповідно до вимог «городового положення».
Навесні 1877 році Федір Васильович Івенсен помер.[2] Нагороди та відзнаки: Орден св. Володимира 4-го ступеня з бантом (1858); Орден св. Анни 2-го ст. (1845); Орден св. Анни 3-го ст. (1854); Орден св. Станіслава 3-го ст. (1842).
Сім'я: Дружина — Івенсен Тетяна Петрівна, домовласниця; Син — Федір Федорович Івенсен, колезький секретар[3]; Син — Микола Федорович Івенсен; Син — Володимир Федорович Івенсен. (джерело: Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії).
1875, ... [Февраль.] 10-го. Понед[ельник]. Начались вибори. Из 31 кандидата вибрано всего три: Савицкий, человек страдающий запоєм; Ивенсен, бьівший полицмейстер, небезьізвестньїй взяточник в своє время, и Хряков, один из больших киев [ских] коммерсантов, человек вовсе нерасположенньїй заниматься городскими интересами... Вьібран Ивенсен, и немец и старий плут. Вероятно, друг мой Модестов останется доволен. Профессор, в душе чиновник, и ему симпатичен Ивенсен, человек ровно ничего и никого не представляющий, чем Войтенко, действительньїй представитель многочисленного подольского населення. (джерело: О.Ф. Кістяківський; щоденник у двох томах (1874-1885); Том 1; 1874-1879; 1994).
Лазарева Варвара Ив. Жена отставного шт. Капитана — при с. Лыченкѣ, Бѣлог. Волости и при дор. Мироцкомъ, Гостом. Волости, 1645 дес. (джерело: Списокъ землевладѣльцев Кіквскаго уѣзда, владѣющихї не менѣе, чhмї 1000 дес. Земли. 1909).
Лычанка деревня, Бѣлгородской волости, землевладелец Волынецъ Лука Сергеевич, 104 десятины. (джерело: Весь Юго-Западный край, Киевский уезд, 1913 год).
Станом на 1.08.2012 року в Київській області нараховується 193 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, загальною площею 112895,67 га. Серед них 170 територій та об’єктів місцевого значення, загальною площею 31986,75 га, та 23 території загально - державного значення, загальною площею 80908,92 га (див. до да - ток 1). З них 2 національні природні парки, 2 регіональні ланд - шаф тні парки, 96 заказників, 61 пам’ятка природи, 14 парків-пам’я - ток садово-паркового мистецтва та 17 заповідних урочищ. Найбільшими за площею територіями ПЗФ області є загально - зоологічний заказник загальнодержавного значення «Чорнобиль - ський спеціальний» (48870,0 га), національні природні парки «Залісся» (13548,5 га) та «Білоозерський» (3658,22 га), а також регіона льний ландшафтний парк «Трахтемирів» (5148,7 га). До числа най менших за площею можна віднести низку «точкових» об’єктів ПЗФ, як правило вікових та меморіальних дерев, яким надано статус пам’яток природи (загалом 21 об’єкт)
6. Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір» Розташовується в Києво-Святошинському районі в межах Бу зів- ської та Михайло-Рубежівської сільських рад та займає площу 622,5 га. Знаходиться у кв. 5, ... Ірпінського лісництва ДП «Київ ське лісове господарство». Об’єкт був створений Постановою Ради Міністрів України від 26.12.1985 р. №451. Межі об’єкту змінені Указом Президента України від 20.08.1996 р. № 751/96. Рослинність об’єкта представлена в основному старими та серед ньовіковими сосновими, дубово-сосновими, дубовими та грабово- дубовими лісами, є вільхові ліси. Вік деревостану на деяких ді лян ках дубово-соснового лісу досягає 150 років. Серед соснових лісів переважають ліси з домінуванням чорниці і зелених мохів. У трав’яному ярусі дубових та дубово-соснових лісів здебільшого домінує конвалія травнева, інколи орляк. На ді- лянках дубово-грабових лісів в трав’яному ярусі переважають яг- лиця, осока волосиста, копитняк європейський. В заказнику зростає близько 600 видів вищих судинних рослин, 9 з них занесені до Червоної книги України: булатка довголиста, пальчатокорінник м’ясочервоний, коручка чемерниковидна, зозулині сльози яйцевидні, гніздівка звичайна, любка дволиста та зеле - ноквіткова, плаун річний. Джерело: 1) Мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду області станом на 1 січня 1998 р. Державне управління екологічної безпеки в Київській області. – Київ, 1998; 2) Фіто - різноманіття Українського Полісся та його охорона/Під. заг. Ред. Т. Л. Андрієнко. – Київ: Фітосоціоцентр, 2006. – 316 с.
116. Геологічна пам’ятка природи місцевого значення «Білогородський горб» Об’єкт розташовується біля села Білогородка Києво-Святошин-ського району. Площа пам’ятки складає 2 га. Створена згідно з рішенням Київського облвиконкому № 510 від 29.10.1979 р. Землекористувачем є Білогородська сільська рада. Пам’ятка відома завдяки відслоненням четвертинних відкладів – палево-жовтого лесовидного суглинку потужністю до 12 м, нижче якого залягають породи київської свити – зелено-сірий слюдяний щільний мергель видимої потужності 2,5 м. Грунтові води, водоупором яким слугує мергель київської свити, в багатьох місцях обводнюють підошву схилу долини р. Ірпінь та днища ярів. Під час геологічної зйомки в 1960 р. в с. Білогородка виявлені гляціодислокації (порушення залягання шарів, зв’язані 91 Існуючі території та об’єкти ПЗФ Київщини з пересуванням льодовика, в даному випадку дніпровського зледеніння). Зараз задерновані схили не дають змоги бачити ці порушення, проте відклади київської свити у відслоненні залягають на декілька метрів вище, ніж в найближчих оголеннях, що вказує на порушення їх первісного залягання. Джерело: Гордість заповідної Київщини. Серія: Охорона дикої природи. Вип.4. К.: Київський еколого-культурний центр. – 1997. Укладачі: Борейко В. Є., Мельник В. І., Грищенко В. М., Листопад О. Г.
142. Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Копилівський» Об’єкт знаходиться в с. Копилів Макарівського райо ну та займає площу 8 га. Парк створено рішенням комітету Київської обласної ради від 28.02.1972р. № 118 Землекористувачем є Копи лівська сільська рада. Природно-заповідний фонд Київської області Парк цінний старовіковими насадженнями липи, клена, ялини та іншими декоративними породами дерев віком понад 110 років. На території парку знаходиться старовинна будівля, на якій встановлена меморіальна дошка на честь перебування тут в 1889—1890 роках відомого композитора П. І. Чайковського. Джерело: Положення про Парк-пам’ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Копилівський».
152. Заповідне урочище місцевого значення «Корчуватник» Розташовується в межах Приміського лісництва ДП «Київське 104 Природно-заповідний фонд Київської області лісове господарство» – кв. 48 (всі виділи), на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району. Площа заповідного урочища складає 41 га. Об’єкт оголошено рішенням 16 сесії ХХІ скликання Київської обласної ради від 10.03.1994 р. Урочище представлене залісненою яружно-балковою системою, розташованою серед сільгоспугідь. Територія біля с. Горбовичі є перехідною смугою між Лісовою та Лісостеповою зонами. Балка, в якій знаходиться урочище, глибока, розгалуджена із бічними відрогами та обводненим днищем. У напрямку до с. Горбовичі днище ба лки розширюється, стає плескатим. В цьомі місці воно зайняте за болоченим вільшанником із переважанням в трав’яному покриві видів високотрав’я: очерету, рогозів широколистого та вузьколистого, а також різних видів осок. На інших ділянках днище вужчає, вільшаник в ньому представлений лише вузькою смугою. У трав’яному покриві переважають види вологих лісів: яглиця звичайна, жовтяниця черговолиста, щитник шартрський. Основний лісовий масив розміщується схилами балки. Ліс середньовіковий, з окремими старшими деревами. В деревостані переважає граб, значну домішку складає липа, групами трапляється осика. Як домішка в деревостані помічені в’яз, береза, клен гостролистий. Поодиноко трапляються ясени. В густому травостої переважають неморальні види. З малопоширених на Київщині видів, тут знаходиться медунка м’яка. На узліссі зростають численні світлолюбиві види: волошка фригійська, в’язіль барвистий, дрік красильний, орляк, куничник наземний. Чимало тут і лікарських рослин: звіробій звичайний, деревій звичайний, цикорій, парило звичайне. У фауністичному від но-шенні найбільшу цінність має поселення борсуків. Поселення складається з двох складних та семи простих нір. Крім борсуків, в межах урочища виявлені ознаки перебування кабана, козулі європейської, крота звичайного, зайця сірого. З орнітофауни домінуючими видами є синиця велика, повзик, синиця блактина. Відмічені крук і канюк звичайний. Джерело: Наукова характеристика проектованого заповідного урочища Корчуватник у Києво-Святошинському районі Київської області. Укладачі: Андрієнко Т. Л., Клєстов М. Л. (джерело: Природно-заповідний фонд Київської області. Національний екологічний центр України, 2012).
1. Святе джерело «Джерело здоров'я» (криниця). Знаходиться в м. Ірпінь, вул. Hово-Оскільська, 5. Тут проводяться обряди. Потребує заповідання.
2. Залишки парку відомого київського мецената Терещенка в селі Шпитьки в районі стадіону загальною площею близько 14 га. Потребує заповідання.
3. Мельниківський джерело (криниця) біля села Hеграші, вул. Петровського, 16. Її вирив відставний генерал Кулінус, який «воду пив і колодязь старанно охороняв». Вода славиться властивістю надання людям довгожительства. Потребує заповідання.
4. Криниця «Предковічна» і ще два джерела біля села Горбовичі. Колодязь «Предковична» знаходиться за селом у долині між двома пагорбами, джерела - біля хутора Мельника. Існують легенди про лікувальні властивості цих об'єктів. Вимагають заповідання.
5. Меморіальний джерело біля села Личанка біля ставка за напрямом до хутора Рудня. Існують легенди, пов'язані з історичними подіями в середині 18 століття. Вважається, що вода – лікує нирково-кам'яну хворобу. Потребує заповідання.
6. Меморіальна джерело Мороза біля села Музичі по вул. Шевченка. Існують легенди. Потребує заповідання.
7. Святе джерело біля села Білогородка біля церкви. За легендою вода ударила на знак одобренію будівництва храму. Проводяться обряди. Потребує заповідання.
8. Верба 5,3 м в обхваті трасою Київ—Житомир, біля с. Гурівщина. Потребує заповідання.
9. Ключ Б. Хмельницького, м. Ірпінь, вул. Мечникова, 51. Потребує заповідання. (джерело: Захист місцевих природно-історичних святинь, Київський еколого-культурний центр, 2002).
Кінець першої частини.
Частина 2: Футуризм – 1890-1930 рр., сліди кам'яного двопрестольного храму в Шпитьках
[ред. | ред. код]Попереджуючи дослідження про Олександра Ніколича Терещенка, хочу зазначити деякі речі, він побудував мощену дорогу від Києво-Брестського шоссе до свого маєтку на краю Парку. Побудував, потрібно вважати його коштом, великий, розкішний маєток, розсадив екзотичні насадження, різні додаткові споруди, проте в стороні від села. Хоча біля самого парку є каскад ставків, чомусь Панські розташовані на протилежному і давнішому боці села. Думаю, так як панів було багато, що Панські стави названі раніше Терещенка. Дорога, що існувала, проходила від Личанки до церкви в Шпитьках і далі мимо сучасної Ферми і Чистого озера на Шосе.
— при с. Жуковѣ, Гостом. Волости 380 дес.; при с. Лукѣ Бѣлогор. Волости 556 дес.; при м. Ясногородкѣ, Быш. Волости 1014 дес.; при с. Шпитки Бѣлог. Вол. 549 дес.; при д. Хмѣльной, Гостом. Волости, 1000 дес. (джерело: Списокъ землевладѣльцев Кіквскаго уѣзда, владѣющихї не менѣе, чhмї 1000 дес. Земли. 1909).
Особняк мав досконале інженерне обладнання: електричне освітлення, спроектоване інженером-технологом Леоном Петровичем Геркеном, парове опалення (котли виробництва машинобудівного заводу Гретера і Криванека у Києві [це майбутній завод Більшовик]та компанії Бабкок і Вількок у Глазго — на замовлення торгового дому Джон М. Сумнер і К° у Москві — для О. Н. Терещенка), два ліфти — підйомні машини, як тоді їх називали.
Крім особняка, на садибі був ще двоповерховий цегляний флігель, сарай та розбитий на 100 кв. саж. (0,04 га) садочок з палісадником.
В особняку налічувалось 33 кімнати, з них три кімнати на першому поверсі було відведено під контору (з окремим входом), шість — під служби. На другому поверсі було 15 кімнат та чотири кімнати у мезоніні. Все це, за описом 1908 р., становило одну квартиру. У флігелі мешкала прислуга (8 кімнат), там-таки були пральня, комори, льохи. У другому флігелі — стайні, екіпажна та ще 4 кімнати на другому поверсі — для прислуги. З часом О. Терещенко придбав сусідні садиби по вул. Куз- нечній, 4 та 6, і по вул. Караваєвській, 9. Загалом йому тут належало 2852 кв. саж. землі (1,2 га). Такий своєрідний, ще один поміщицький маєток посеред міста! На Кузнечній, 4 містилися управлінські контори цукрових заводаів та маєтків О. Те- рещенка. Його родині належав капітал у 14 млн. руб., два цукрові заводи і землі у Черкаському, Чигиринському, Сквирському повітах Київської губернії та в Житомирському повіті Волинської губернії.
Як і всі члени родини Терещенків, Олександр Николович чимало коштів передавав на благодійницькі цілі; допомагав гімназистам, матеріально підтримував Товариство швидкої медичної допомоги тощо. Докладно й цікаво про благодійницьку діяльність О. Терещенка — у монографії В. Ковалинського «Меценати Києва». Після смерті О. Терещенка (1911 р.), за духівницею, садиба по вул. Караваєвській, 7 перейшла у пожиттєве володіння його вдови Єлизавети Володимирівни Терещенко, а у власність — синові, Николі Олександровичу Терещенку. (джерело: Особняки Києва, Ольга Друг, 2004).
“Проект будинку був замовлений восени 1910 р. Павлу Івановичу Голландському, який був майже «придворним» архітектором родини, проектуючи основні її будинки в Києві. На поч. ХХ ст. він бере участь у будівництві особняка Олександра Терещенка по вул. Л. Толстого, 7, проект якого розробив москвич Петро Бойцов. У 1901 р. будує жіночу торгівельну школу Н.А. Терещенка (вул. Воровського, 18/2). У 1903 р. отримує друге місце в конкурсі на проектування зразкового училища імені Ніколи Артемійовича Терещенка по вул. Ярославів Вал, 40 і у 1904-1907 рр. здійснює його будівництво. За його проектом у 1912 рр. був зведений особняк Наталії Уварової (доньки Федора Терещенка) по Липській, 16. У 1913 р. він запроектував склеп для поховання на Аскольдовій могилі Олександра Ніколовича Терещенка. (джерело: Палац Терещенків у селі Денеші, О.Г. Мокроусова, 2011).
П. Голландський за свою недовгу кар’єру практикуючого архітектора побудував зовсім небагато, і майже все − для однієї родини. Тому не виключено, що існують і інші його об’єкти, зведені за замовленням Терещенків. Власноруч же складеного переліку робіт ми не знаємо, тому зустрічаємо в літературі неперевірені і просто помилкові атрибуції. Однією з кращих робіт П. Голландського називають оформлення інтер’єрів особняка Богдана і Варвари Ханенків по вул. Терещенківській, 15 (сучасний Музей Західного мистецтва), при чому навіть зазначається, що робити виконувалися разом з архітектором Р.Ф. Мельцером [6]. (джерело: О.Г. Мокроусова Маловідомі факти до біографії Павла Голландського — архітектора родини Терещенків).
Своїми словами: в ранніх роботах архітектора Щусева, відомого автора мавзолею Леніна, стоїть знак запитання навпроти склепу могили Олександра Терещенка 1913 року. Одного разу, випадково, в документальному фільмі я бачив частину кінострічки похорону Олександра Ніколича Терещенка. Вона зберігається в архіві кіно-фотодокументів ім. Пшеничного в Києві. На Аскольдовій могилі, за нею на пагорбі в 30 роках минулого століття, всі давні склепи було знищено, напевно родичам було надано деякий час, попереджено?
| Ілюстрація: газета Утро №1480 від 25.10.1911 | Ілюстрація : газета Рада №240 від 25.10.1911 |
Кіевскаго уѣзда, 6-го сентября 1898 г. Въ селѣ Шпиткахъ въ настоящее время существуетъ очень ветхая церковъ во имя Покрова Пресвятыя Богородицы, близкая къ разрушенію. Нерѣдко мѣстный священникъ и крестьяне подумывали о томъ, что будетъ, если сей ветхій храмъ разрушится... О постройкѣ же новаго никто не осмѣливался даже и думать, такъ какъ не было викакихъ средствъ на постройку храма ни у крестьянъ, ни церковныхъ денегъ. Вся надежда была возложена на помощь Божію. И вотъ, милосердный Господь иосѣтилъ село Шпитки Своею великою милостію. Его Превосходительство Никола Артемьевичъ Терещенко и его сынъ, недавній владѣлецъ села Шпитекъ, Александръ Терещенко 30-го августа 1897 года посѣтили старую и убогую Шпитковскую церковь. Они были очень тронуты ветхостію и бѣдностію церкви и, когда узнали, что средствъ на постройку новой церкви совсѣмъ нѣтъ, тутъ же порѣшили устроить новую каменную церковь съ двумя придѣлами: во имя Покрова Пресвятыя Богородицы и Преподобной матери нашей Пелагіи, на что и нолучили благословеніе и разрѣшеніе Его Высокопреосвященства. Съ какою радостію и благодарностію къ Богу узнали священникъ и прихожане, что въ селѣ Шпиткахъ будетъ новая церковь и съ какимъ нетерпѣніемъ ожидали закладки ея. Наконецъ, насталъ давно жданный день. Съ ранняго утра уже толпился народъ около того мѣста, гдѣ имѣлъ быть воздвигнуть будущій храмъ. Послышался первый звонъ. Весь народъ двинулся въ старую церковь, гдѣ соборомъ священниковъ была отслужена Божественная литургія. На литургію и на освященіе мѣста для церкви былъ приглашенъ хоръ пѣвчихъ Калишевскаго. По окончаніи литургіи, священнослужители, во главѣ съ благочиннымъ 2-го округа, кіевскаго уѣзда, и въ сопровожденіи многочисленнаго народа, двинулись къ мѣсту будущей церкви, гдѣ была устроена обширная палатка, устланная дорогими коврами и украшенная цвѣтами. Здѣсь однимъ изъ священниковъ было сказано прочувствованное слово, близко относящееся къ столь великому торжеству. Когда священнослужителями былъ положенъ первый камень въ основаніе храма, академикомъ-архитекторомъ Николаевымъ была прочитана надпись на мѣдной доскѣ, каковая, по прочтеніи, была положена сверху освящекнаго камня и закрыта мраморной доской. На закладкѣ церкви присутствовали: Волынскій Губернаторъ съ супругой, Его Высокопревосходительство Никола Артемьевичъ Терещенко со своими сыновьями и дочерьми.— Торжество окончилось въ 2 часа дня и завершилось братской трапезой, предложенной владѣльцемъ села Шпитекъ Александромъ Терещенко. Тостъ, произнесенный за Государя Императора, былъ встрѣченъ громкимъ восторженнымъ «ура». Благочиннымъ 2-го округа, кіевскаго уѣзда, Отцомъ Василіемъ Сикорскимъ былъ провозглашенъ тостъ за Его Высокопреосвященство, Высовопреосвященнѣйшаго Іоанникія, Митрополита Кіевскаго и Галицкаго, и за строителей храма. Для народа на средства А. Терещенко былъ устроенъ обѣдъ на четыреста человѣкъ, рабочимъ же были розданы хорошіе платки и рубахи, а дѣтямъ конфекты и другія сласти. К—ій (джерело: Киевские епархиальные ведомости, 1898, №21)
Посѣщеніе преосвященкѣйшимъ Сергіемъ, епископомъ уманскимъ, церквей и школъ Кіевскаго уѣзда
[ред. | ред. код]… Село Шпитьки, куда направился Владыка изъ Гореничъ, расположено отъ нихъ въ 6 верстахъ. По случаю воскреснаго дня, народъ съ ранняго утра собрался на церковномъ погостѣ и ожидалъ прибытія своего Архипастыря. Цѣлый рядъ крестовъ и хоругвей тянулся отъ воротъ церковной ограды до входа въ храмъ. На воротахъ погоста стоялъ столъ съ хлѣбомъ-солыо. Благословивши хлѣбъ-соль, Владыка прошелъ между крестами и хоругвами въ храмъ, гдѣ былъ встрѣченъ духовенствомъ изъ 2-го благочинническаго округа во главѣ съ благочиннымъ, протоіереемъ В. Сикорскимъ. Шпитьковскій храмъ очень ветхій, убогій и малопомѣстительчый. Но рядомъ съ нимъ теперь воздвигается на средства мѣстнаго владѣльца, А. Н. Терещенко, новый каменный храмь. Постройка этого храма уже почти окончена вчернѣ, и въ будущемъ году ожидается его освященіе. На средства того же владѣльца въ Шпитькахъ устроена церковно приходская школа. Въ своемъ привѣтственномъ словѣ Владыка напомнилъ жителямъ с. Шпитекъ о такихъ благодѣяніяхъ для нихъ со стороны А. Н. Терещенко и предложилъ имъ помолиться Пресвятой Богородицѣ о здравіи и благополучіи ихъ благодѣтелей Н. А. и А. Н. Терещенко съ ихъ семействами. Послѣ этого Владыка облачился въ мантію и омофоръ и, при дружномъ пѣніи собравшихся сюда священно и церковно-служителей, совершилъ молебное пѣніе покрову Пресвятой Богородицы, которому посвященъ Шпитьковскій храмъ. Благословивши народъ, Владыка направился въ школу и оттуда въ строющійся храмъ. Осматривая алтарную часть храма, онъ усмотрѣлъ въ устройствѣ ея нѣкоторыя неудобства и совѣтовалъ уполномоченному храмостроителя сдѣлать въ ней измѣненія. По выходѣ изъ храма Владыка и совершилъ предъ западными дверьми строющагося храма литію объ упокоеніи матери храмостроителя, Пелагіи Георгіевны Терещенко. Послѣ этого, Владыка направился въ домъ священника, гдѣ отъ имени А. Н. Терещенко ему была предложена трапеза. Слѣдующимъ селомъ была Бузова. Встрѣча Владыки здѣсь была такая же торжественная, какъ и въ Шпитькахъ. Храмъ былъ наполненъ народомъ до тѣсноты. Особенно много было дѣтей. Осмотрѣвши алтарь, Владыка освѣдомился у приходскаго священника, насколько усердно посѣщается прихожанами храмъ Божій. По словамъ священника, храмъ Божій мѣстными жителями посѣщается не усердно, такъ какъ въ воскресные и праздничные дни многіе изъ нихъ уѣзжаютъ на базары и ярмарки въ Кіевъ и сосѣднія мѣстечка. Такое заявленіе священника вызвало изъ устъ Владыки слово о почитаніи воскресныхъ и праздничныхъ дней и томъ вредѣ, который приносять православному русскому населенію базары 121 и ярмарки въ праздничные дни. Слово это было сказано со властію и дышало ревностію о благѣ народномъ. Владыка увѣщевалъ своихъ слушателей оставить препровожденіе праздничныхъ -дней на базарахъ и ярмаркахъ во имя своего собственная блага и блага своихъ семействъ, а гражданскихъ властямъ напомнилъ объ ихъ долгѣ блюсти духовные интересы православнаго русскаго паселенія. При посѣщеніи бузовской церк.-прих. школы, Владыка обратилъ вниманіе на небрежное содержаніе крестьянами школьнаго помѣщенія, за что сдѣлалъ имъ упрекъ. Вызванный по этому поводу въ школу сельскій староста далъ Владыкѣ слово привести школу въ надлежащей порядокъ. Наступили сумерки, а Владыкѣ иредстоялъ еще нуть въ 8 верстъ до слѣдующаго села—Колонщины, гдѣ былъ назначенъ ночлегъ. Не смотря на это, онъ не отказался зайти въ домъ мѣстнаго священника на несколько минутъ, чтобы благословить его семью. Около 7 часовъ вечера, знонъ колоколовъ возвѣстилъ о прибытіи Владыки въ с. Колонщину. Къ воротамъ погоста двинулся цѣлый рядъ крестовъ и хоругвей. Два старшихъ псаломщика, облаченные въ стихари, шли впереди съ зажженными свѣчами. Храмъ быстро освѣтился множествомъ огней. Отъ свѣта огней заблисталъ новый иконостасъ и показалась хорошая стѣнная живопись. На дверяхъ храма среди сонма іереевъ показался Архипастырь, и хоръ стройно запѣлъ входное: „Достойно есть".. Минута была торжественная. Невольно припоминалась пасхальная ночь. Обильный свѣтъ. нарядно убранная внутренность храма, блестящія облаченія священнивовъ и величественное шествіе Владыки производили глубокое впечатлѣніе на прису гствующихъ и радовали ихъ взоры и сердца. Держа въ рукахъ крестъ, Владыка сказалъ слово о крестѣ и его почитаніи и, затѣмъ, упомянувши объ изображеніяхъ на крестѣ, предложилъ не роду помолиться святому 122 Апостолу и Евангелисту Іоанну Богослову, памяти котораго посвященъ колонщинскій храмъ. Владыка началъ молебное пѣніе. Все молебное пѣніе было исполнено собравшимися сюда священно-служителями. При пѣніи въ ихъ голосахъ слышалось торягественное настроеніе, и эта торжественность, какъ электрическій токъ, передавалось многолюдной толпѣ. Изъ храма Владыка, окруженный толпой, въ предшествіи двухъ факеловъ направился въ школу. Благословивши дѣтей и взрослыхъ пѣвчихъ крестиками, Владыка обратилъ вниманіе на отсутствіе двойныхъ рамъ въ школѣ и за это потребовалъ къ отвѣту сельскаго старосту. Староста далъ ему слово немедленно устроить рамы и увеличить содержаніе учителя, года два тому назадъ уменьшенное колонщинскимъ обществомъ. Изъ школы Владыка отправился на ночлегъ въ домъ священника. На слѣдующій день, 4 октября, Владыка сдѣлалъ 17-верстный переѣздъ въ с. Ситняки. Ситняки находятся въ Радо, мысльскомъ уѣздѣ, но такъ какъ приселки, входящіе въ составъ ситняковскаго прихода, находятся въ кіевскомъ уѣздѣ, то и Ситняки отнесены по церковному управленію ко 2-му благочинническому округу кіевскаго уѣчда. Въ приходѣ этомъ до 2000 жителей. Меягду тѣмъ встречать Владыку въ храмѣ не собралось и 200 человѣкъ. Особенно поражало отсутствіе въ храмѣ ліенщинъ и дѣтей. Не было даже и школьниковъ. Такой встрѣчей Владыка быль сильно огорченъ и по этому поводу произнесъ въ храмѣ обличительное слово противъ жителей с. Ситняковъ, въ которомъ порицалъ ихъ за неисаолненіе своихъ религіозныхъ обязанностей и особенно за невнимательное отношеніе къ своимъ дѣтямъ, которыя болѣе, чѣмъ кто-либо другой, нуждаются въ благословеніи Божіемъ, преподаваемомъ имъ чрезъ архипастырей и пастырей Церкви. Благословивши присутствоиавшій въ храмѣ народъ, Владыка поспѣшилъ оставить Ситняки и направился въ Радомысльскій уѣздъ. 123 Насгоящій проѣздъ преосвященнѣйшэго Сергія, епископа Уманскаго, по селамъ Кіевскаго уѣзда не могъ не оказать должнаго вліянія и на народонаселеніе этихъ селъ, и на мѣстное духовенство. Его краснорѣчивыя рѣчи будили въ народѣ заглохшее религіозное чувство, заставляли его задуматься надъ своимъ современнымъ нравственнымъ состояніемъ, надъ своими привычками и наклонностями. И можно съ увѣренноетію сказать, что не одно доброе слово Архипастыря запало въ душу простыхъ людей, внимавшихъ ему! Не можетъ посетовать на посѣщеніе Преосвященнѣйшимъ Сергіемъ сельскихъ церквей и школъ встрѣчавшее его духовенство. Строгій и требовательный тамъ, гдѣ дѣло касалось пастырскаго долга и исполненія служебных* обязанностей со стороны сельскаго духовенства, онъ былъ ласковъ, доступенъ и обходителенъ внѣ оффиціальныхъ своихъ отношеній къ нему. Не смотря на позднее время и на сильное утомленіе въ теченіе дня, онъ не отказывался отъ посѣщенія священническихъ домовъ и здѣсь въ кругу священниковъ и свѣтскихъ лицъ ироводилъ время, какъ добрый отецъ въ кругу своихъ дѣтей. Онъ дѣлился здѣсь перелситыми имъ въ теченіе дня впечатлѣніями, велъ длинныя бесѣды о современномь состояніи церковной жизни въ Россіи, входилъ въ кругъ интересовъ мѣстнаго духовенства, поднималъ вопросы о народаомь образованіи, объ открытіи при церквахъ братствъ и поиечительствъ и т. п. Много новаго и поучительнаго было въ этихъ бесѣдахъ для духовенства, и потому оно выслушивало ихъ съ болыпимъ интересомъ и даже восторгомъ. Ііо отьѣздѣ Владыки все сказанное имъ обсуждалось, передавалось другимъ и у всѣхъ вызывало одобрительное вниманіе. А это-то и служить самымъ убѣдительнымъ доказательствомъ того, какъ велико нравственное вліяніе Владыки, оказываемое имъ на свою паству, при посѣщеніи сельскихъ церквей. 124 Да укрѣпить же Господь Богъ нашего Архипастыря, Преосвященнѣйшаго Сергія, въ его многотрудномъ служеніи на пользу русской Православной Церкви и, въ частности, на пользу Кіевской паствы его! (Киевские епархиальные ведомости, 1900, №03, Часть неофиц.). Н.
С. ШПИТЬКИ, Кіевскаго уѣзда (Корр. «Кіевлянина»). Въ воскресенье, 29 сентября, состоялось здѣсь торжественное освященіе новаго каменнаго двухпрестольнаго храма во имя Покрова Пресвятой Богородицы и преподобной Пелагіи, устроеннаго на средства Н. А. Терещенко и сына его, владѣльца с. Шпитекъ, А. Н. Терещенко. Освященъ пока главный престолъ въ честь Покрова Божіей Матери. Чинъ освященія храма, по благословенію высокопреосвященнаго Ѳеогноста, митрополита Кіевскаго и Галицкаго, совершалъ членъ Кіевской духовной консисторіи о. протоіерей П. Г. Преображенскій, въ сослужеиіи о. наблюдателя церковныхъ школъ Кіевскаго уѣзда священника Д. А. Никитина, мѣстныхъ благочиннаго и настоятеля, нѣкоторыхъ священниковъ сосѣднихъ селъ и двухъ діаконовъ Кіево-Софійскаго собора и при участіи хора Я. С. Калишевскаго. После литургіи о. протоіерей Преображенскій, привѣтствуя А. Н. Терещенко съ совершившимся освященіемъ устроеннаго имъ и родителемъ его храма, отъ имени высокопреосвященнаго владыки-митрополита принесъ глубокую благодарность храмоздателямъ за великое благодѣяніе, оказанное ими прихожанамъ с. Шпитекъ, постройкой на свои средства храма, послѣ чего мѣстный сващенникъ, въ изъявленіе глубокой благодарности храмоздателямъ отъ лица своего и прихожанъ, поднесъ А. Н. Цѣнную икону Божіей Матери, именуемой Владимірской, а прихожане — хлѣбъ-соль. Новоустроенный храмъ въ Шпитькахъ, въ русско-византійскомъ стилѣ сооруженъ по проекту академика архитектуры В. И. Николаева. Новый изящный иконостасъ въ храмѣ изготовленъ въ мастерской И. О. Шатрова. Всѣ иконы въ иконостасѣ работы художниковъ Мурашко и В. А. Андреева. Церковная утварь, паникадила, металлическія хоругви, иодсвѣщніки и священныя облаченія доставлены извѣстной московской фирмой бр. Сапожниковыхъ. Словомъ, въ новомъ храмѣ оказывается все новымъ; пріобрѣтены даже новые колокола. Но что особенно выгодно отличаетъ новый Шпитьковскій храмъ отъ всѣхъ почти сельскихъ церквей — это то, что онъ теплый.
По окончаніи богослуженія храмоздателемъ А. И. Терещенко предложенъ былъ въ его домѣ духовенству и пріѣзжимъ гостямъ радушный обѣдъ. (джерело: “Киевлянин №271 від 01.10.1902, сторінка 4”).
Устройство церковно-приходской школы и каменнаго храма въ селѣ Шпитькахъ, Кіевсваго уѣзда
[ред. | ред. код]Въ послѣдніе годы въ с. Шпитькахъ, Кіевскаго уѣзда, стало особенно замѣтно оживленіе религіозно-нравствевной жизни и поднятіе экономическая быта крестьянъ. Такое явленіе обязано, между прочимъ, благотворному вліянію мѣстнаго землевладельца, изъ семьи извѣстныхъ на Руси, а въ особенности въ нашемъ краѣ, благотворителей, А. Н. Терещенко. Лѣтъ шесть тому назадъ приходъ села Шпитекъ поражалъ крайней бѣдностыо крестьянъ въ отногаеніи къ духовному ихъ развитію. Для обученія дѣтей въ Шпитькахъ существовала жалкая школка грамоты, помѣщавшаяся въ заброшенной сельской расправѣ, недалеко отъ винной лавки. На содержаніе ея отпускались ничтожныя средства. Не въ лучшемъ состояніи находился и мѣстный ириходскій храмъ. А. Н. Терещенко, внимательный вообще къ нуждамъ крестьянъ, живущихъ въ ея имѣніяхъ, сдѣлавшись землевладѣльцемъ с. Шпитекъ, обратилъ вниманіе на неустройства здѣсь школы и храма, и задался цѣлію благоустроить здѣсь приходскую жизнь, встрѣтивъ полное сочувствіе къ этому отъ всей фамиліи г. г. Терещенко и въ особенности со стороны приснопамятной въ лѣтописяхъ русской благотворительности матери своей — П. Г. Терещенко. Дѣятельнымъ сотрудникомъ въ осуществлении своихъ желаній онъ нашелъ мѣстнаго молодого священника о. Петра Коломацкаго. Прежде всего начато было приведеніе въ благоустроенный видъ, мѣстной церковно-приходской школы. По ходатайству и съ согласія о. П. Коломацкаго, для школьной усадьбы вырѣзанъ былъ изъ церковной священнической усадьбы прекрасный участокъ земли противъ старой церкви. На этомъ участке на средства А. Н. Терещенко воздвигнуто прекрасное школьное помѣщеніе съ квартирой для учителя, обставленное хорошей мебелью, имѣющее библіотеку, полную книгъ и всѣхъ необходимыхъ для школы учебныхъ пособій. Въ пособіе къ мѣстныыъ средствамъ содержанія учителя А. Н. Терещенко уплачиваетъ учителю до 200 рублей въ годъ, что вмѣстѣ составляетъ 360 руб. въ годъ. За такія заслуги по церковно-школьному дѣлу Кіевское епархіальное начальство утвердило А. Н. Терещенко въ званіи попечителя Шиитьковской церковно-приходской школы, а Святѣйшій Синодъ „въ поощреніе любви его къ дѣтямъ, явленной дѣломь и истиною "благословилъ ея я Библіей" (11 мая 1902 г.). Устраивая школу, г. Терещепко вмѣстѣ съ этимъ задумалъ устроить въ с. Шпитькахъ и новый каменный храмъ. Детальная разработка плана и смѣты на постройку этого храма была поручена извѣстному въ Кіевѣ архитектору-академику В. Н. Николаеву. Наиболѣе подхоящимъ мѣстомъ для постройки каменнаго храма могла быть только священническая усадьба. Согласіе на устройство здѣсь храма дано было мѣстнымъ священникомъ, и епархіальное начальство разрѣшило эту постройку. Закладка храма совершена была четыре года тому назадъ. Въ возмѣщеиіе приходского священника за отводъ подъ храмъ церковной усадьбы, А. Н. Терещенко устроилъ для священника между новымъ и старымъ храмомъ домъ, равнаго которому но удобствамъ и благоустройству нѣтъ но всемъ Кіевскомь уѣздѣ. Послѣ закладки, постройка храма пошла очень быстро и черезь два года была закончена вчернѣ. Внутренняя отдѣлка его нѣсколько затянулась, вслѣдствіе неисправности художника Мурашко, принявшаго на себя устройство иконостаса. Въ своемъ оконченномъ видѣ Шпитьковскій храмъ представляетъ собой легкое и изящное сооруженіе въ руссковизантійскомъ стилѣ. Надъ срединой храма высоко подымается куполъ съ луковицеобразной крышей, нарядно убранной расположенными въ косую шишками. Еще выше поднимается колокольня, устроенная въ русскомъ стилѣ и покрытая такъже, какъ и куиолъ. Стѣны окрашены въ желтый цвѣтъ, по образцу кіевскихъ кирпичныхъ строемій. Надъ западными дверями вставленъ образъ Покрова Пресвятыя Богородицы прекрасной мозаической работы. Внутри храмъ представляетъ собой форму вписанная креста, съ продолженіемъ южная и сѣвернаго концовъ его въ алтарной и папертной части въ длину храма. Вслѣдствіе такого внутренняя расположенія, храмъ распадается на три нефа. Средпій и южный нефы предназначены для народа, а сѣверный—для семейства храмостроителя. Престолы устроены только въ средней и сѣверной части алтаря, а южная часть предназначена для ризницы и пономарни. Алтарная часть отдѣлена отъ средней во всѣхъ трехъ нефахъ иконостасомъ. Иконостасъ средней высоты съ двумя ярусами иконъ. Въ нижнемъ ярусѣ иконы большихъ размѣровъ, а въ верхнемъ—гораздо меньше. Устройство иконостаса отличается большимъ изяществомъ. Почти всѣ иконы изготовлены въ мастерскихъ художниковъ — Мурашко и Андреева. Деревянныя и позолоченныя работы въ иконостасѣ начаты въ мастерской Мурашко и окончены Шатровымъ. Иконная живопись представляетъ собой копіи художественной живописи въ Кіево-Владимірскомъ соборѣ по преимуществу и въ нѣкоторыхъ другихъ выдающихся русскихъ храмахъ. Внутренняя окраска храма — нѣжваго, свѣтло-желтаго цвѣта. Вполнѣ гармонично съ общимъ фономъ подобрана въ храмѣ и церковная утварь. Среди каждаго изъ трехъ нефовъ храма свѣшивается изящное бѣлое паникадило. Предъ алтарными иконами и за црестоломъ поставлены массивные бѣлые подсвечники. Священническія и другія облаченія изготовлены изъ свѣтло-желтой золотистой матеріи. Всѣ эти вещи пріобрѣтены въ извѣстной московской мастерской церковныхъ вещей фирмы бр. Сапожниковыхъ. Вообще храмъ въ Шпитькахъ настолько прекрасно устроенъ и обставленъ, что, несомнѣнно, займетъ первое мѣсто среди сельскихъ храмовъ Кіевскаго уѣзда н могъ бы занять видное мѣсто въ любомъ городѣ. Всѣ работы по устройству храма закончены были къ 29 сентября с. г. Въ этотъ день было предположено освятить главный престолъ храма во имя Покрова Пресвятыя Богородицы, а освященіе другого престола во имя преподобной Пелагіи, устроенная въ части храма, предназначенной для семейства г. г. Терещенко, отложено на неопредѣленное время. Для освященія храма, по благословению Высокопреосвященнаго Ѳеогноста, Митрополита Кіевскаго и Галицкаго, былъ назначенъ членъ Кіевской духовной консисторіи, протоіерей П. Г. Преображеискій. Вмѣстѣ съ нимъ, но приглашенію храмоздателя, прибылъ въ Шиитьки кіевскій уѣздный наблюдатель церковныхъ школъ свящ. Д. А. Никитинъ. Наканунѣ дня освященія, вечеромъ 28 сентября, совершенно было всенощное бдѣніе о. прот. Преображенскимъ въ сослуженіи мѣстнаго о. благочиннаго свящ. С. Ходзицкаго, уѣзднаго наблюдателя свящ. Д. Никитина и приходскаго свящ. П. Коломацкаго, двухъ діаконовъ Кіево-Софійскаго собора —Рожалина и Руткевича, при пѣніи хора Калишевскаго. Во все время всенощная бдѣнія въ храмѣ присутствовали: самъ храмостроитель А. Н. Терещенко съ супругой, сестра его В. Н. Ханенко съ супругомъ, зятья — г.г. Сахновскій и Йващенко, гости, служащіе, уѣздная полиція и множество молящихся. На другой день въ 7 часовъ утра совершено было водоосвященіе и перенесеніе антиминса въ старый храмъ. Чинъ освященія храма былъ начатъ въ 12 часовъ. Кромѣ названныхъ лицъ, въ немъ приняли участіе прибывшіе изъ сосѣднихъ селъ — прот. В. Сикорскій и священники: Цариковскій и Гороновскій. Во время освященія и слѣдовавшей затѣмъ литургіи, храмъ былъ переполненъ народомъ, привлеченнымъ сюда необычной торжественностію богослуженія, не только изъ Шпитекъ, но и изъ другихъ селъ. По окончании чина освященія; было возглашено многолѣтіе Царствующему дому, Святейшему Синоду, Высокопреосвященному Митрополиту Ѳеогносту, храмостроителямъ, жителямъ с, Шпитекъ, посѣтителямъ храма, и вѣчная память болярынѣ Пелагіи, съ особенной любовью относившейся къ Шпитькамъ. Во время причастнаго стиха мѣстный священникъ о. П. Коломацкій обратился къ народу съ словомъ, въ которомъ яркими чертами изобразилъ значеніе совершившаяся событія, какъ выраженія искренней заботливости Терещенко о духовныхъ нуждахъ жителей с. Шпитекъ, за что они нравственно обязаны всегда возносить въ новоустроенномъ храмѣ молитву о его благолучіи и благодарную память о немъ передать своимъ потомкамъ. Но окончаніи литургіи, прот. П. Преображенскій, стоя съ крестомъ въ рукахъ, привѣтствовалъ храмоздателя съ совершившимся торжествомъ отъ имени Высовопреосвященнаго Митрополита Ѳеогноста и выразилъ ему чувства глубокой благодарности за устройство храма. Послѣ рѣчи протоіерея П. Преображенскаго, мѣстный священникъ П. Коломацкій, на молитвенную память о совершившемся событіи, отъ своего лица и отъ лица прихожанъ поднесь храмоздателю цѣнпую икону Казанской Божіей Матери, а прихожане— хлѣбъ соль. Такъ совершилось дѣло устроенія нонаго храма въ - с. Шиитькахъ. Свящ. Д. Нжитинъ. (Киевские епархиальные ведомости, 1902, №22. Часть неофиц.).
Нікола́єв Володи́мир Микола́йович (19 лютого (3 березня) 1847, Царське Село, Російська імперія — 11 (24) листопада 1911, Київ, Російська імперія) — український архітектор російського походження, педагог, громадський діяч. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Батько архітектора Іполита Ніколаєва. (джерело: Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії).
Один слід: Роботи Ніколаєва за приватними замовленнями: “Особняк генерала Ф. Івенсена / один поверх на Липській вул., 4 (1873, пізніше М. Закса і надбудований)”. Раніше згадувався генерал Івенсен, був власном Шпитьок 1870 року.
Загалом у Києві збереглося близько 150 храмів, громадських та житлових будинків, зведених архітектором Ніколаєвим — найбільша кількість зведених будівель з-поміж усіх архітекторів.
Роботи за межами Києва (вибрано): Володимир Ніколаєв звів велику кількість храмів на Київщині, серед збережених храмів це:
Миколаївська церква у селі Луб'янка Бородянського району (1899);
Ілюстрація : церква у селі Лубянка, архітектор Ніколаєв.
Ілюстрація : план церкви в с. Грузькому, 1902 року, видно підпис Ніколаєва.
Ілюстрація : розріз дерев’яної церкви в Грузькому.
У 1876—1896 роках Ніколаєв керував спорудженням Володимирського собору, у 1898—1901 роках — Оперного театру. Брав участь у спорудженні Політехнічного інституту, масштабних роботах по реставрації Софійського, Успенського, Михайлівського соборів та Андріївської церкви.
Помер Володимир Ніколаєв 11 (24) листопада 1911 року і був похований на Аскольдовій могилі у Києві (надгробок не зберігся).
“Александр Николович Терещенко был племянником Фёдора Артёмовича и младшим сыном Николы Артёмовича. Старший его брат Иван Николович наследовал большую часть громадного состояния, но и на долю Александра Николовича пришлось немало. Когда он умер (а это произошло в октябре 1911 года), газеты оповестили о его смерти всю Россию, причем было сказано, что после него осталось состояние в 53 миллиона рублей! Иван Николович был еще богаче. Эти два брата были самыми богатыми в семье, недаром их отец считался королем сахарозаводчиков.
Я хорошо знал Александра Николовича и пользовался его расположением. Это был мужчина среднего роста, сухощавый и крепкий на вид. Он не был красив и имел довольно заурядное лицо. А.Н. Терещенко редко улыбался, от него трудно было дождаться живого слова, и казалось, что все его страсти подчинены рассудку. В этом отношении он напоминал скорее иностранца, чем русского. Дома он говорил очень мало, сидел подолгу в своем кабинете, погруженный в размышления, и там же принимал доклады подчиненных и решал свои дела. В общем, это был человек довольно суровый, но справедливый, недостаточно живой и, быть может, несколько черствый. Была у него еще одна черта характера – бережливость: его нельзя было назвать скупым, но деньгам он знал счет и не любил их понапрасну выпускать из рук. Мне казалось, что этот человек ничего не любил в жизни и ничем особенно не увлекался. Быть может, обладание таким огромным состоянием, сознание, что в любое время он может всё купить и получить за свои деньги, сделало его равнодушным ко всему.
Лошадей он также не любил, вернее, не любил тою любовью, которой их любим мы, настоящие охотники, и которая иногда доходит до фанатизма. И все же где-то глубоко в его сердце, в каком-то потаенном уголке, теплился священный огонек любви к лошади. Терещенко, проживая в Шпитках, ежедневно заходил на конный завод, а иногда приказывал сделать выводку. Он основал завод и продержал его почти что до самой своей смерти. Спортсменом он не был и бегами не увлекался. Ему нравились густые, дельные и красивые рысаки, так называемый городской сорт лошадей. В лошадях он разбирался недурно и был очень упрям: уж если втемяшится что-то в голову, разубедить его было почти невозможно.
Однажды я смотрел завод в его присутствии и был поражен здравостью его суждений о лошадях. Человек он был умный и, как истый хохол, конечно, себе на уме. В обращении он был довольно приятен, хотя излишне медлителен и церемонен.
Частенько, навещая после 1910 года Петербург, я бывал у Терещенко. Он переехал туда, чтобы быть ближе к сыну, которому было тогда семнадцать и который поступил в училище правоведения. У него было еще две дочери. Как-то я заехал к нему на Михайловскую площадь. В доме царила суматоха. Швейцар мне доложил, что Александру Николычу очень плохо, что идет консилиум лучших профессоров, и затем, перейдя на шепот, добавил: «Едва ли выживут!» Я был этим очень удивлен, так как на вид Терещенко был совершенно здоровый человек. Позднее я узнал, что, несмотря на предупреждение лечивших его врачей, Терещенко решил подвергнуться операции и срочно вызвал двух знаменитостей из-за границы. Операция закончилась неблагополучно, и Терещенко скончался пятидесяти пяти лет от роду. Главным его наследником был единственный сын Николай Александрович, юноша восемнадцати лет, который очень любил лошадей.
Я хорошо знал и любил завод А.Н. Терещенко и посетил его не менее трех-четырех раз. Бывало, едучи из Москвы или Петербурга на юг, специально избираешь направление на Киев, чтобы остановиться в этом городе и побывать на заводе Терещенко...
Однако вспоминаю о цели своего приезда и еду в главную контору А.Н. Терещенко, чтобы по телефону переговорить со Шпитками – так называлась его резиденция, там же был конный завод. Прошу на завтра лошадей. В Киеве почти целая улица была занята особняками и другими домами господ Терещенко. Все представители этой семьи имели здесь свои особняки, конторы и дома, а потому, попадая на эту улицу, вы сразу же попадали в круг их интересов и дел. Главная контора Александра Николовича напоминала целый департамент, притом далеко не маленький. В то время главноуправляющим имениями и делами был барон Штейнгель, а много лет до него занимал это место М.П. Шестаков. Если Александра Николовича в Шпитках не было, то к телефону вызывали управляющего конным заводом Н.Н. Ситникова, и между нами происходил приблизительно следующий лаконический диалог: «У телефона Ситников». – «Здравствуйте, Николай Николаевич. Это говорит Бутович. Хочу посмотреть завод». – «Давно изволили пожаловать, Яков Иванович? Когда угодно приехать?» – «Я выеду завтра в десять утра». – «Слушаюсь. Лошади будут ждать у конечной станции Святошинского трамвая. Никаких больше распоряжений не будет?» Я благодарю и прощаюсь. Если же Терещенко был в Шпитках, то Ситников сообщал, что доложит о моем желании Александру Николычу и вечером я получу ответную телефонограмму. В восемь вечера телефонограмма лежала уже у меня на столе и обыкновенно гласила, что его превосходительство А.Н. Терещенко просит его высокородие Я.И. Бутовича пожаловать к нему в Шпитки и остановиться в главном доме. Таков уж был церемониал,нарушать его было нельзя...
Сообщение с заводом Терещенко было очень удобное. Электрический трамвай шел до Святошина, а оттуда до завода было верст пять по шоссе и версты три в сторону. Обыкновенно к конечной станции трамвая высылался из Шпитков экипаж. Трамвай шел быстро, вагоны были хорошие, чистые и очень удобные, а потому путешествие это не было утомительно. Сначала шли пригороды, потом дачные места, затем начиналось Житомирское шоссе, пролегавшее среди хвойных и лиственных лесов. Леса шли то по правой стороне шоссе, то по левой, лишь изредка прерываясь и уступая место простору полей, довольно бедных. Житомирское шоссе содержалось в образцовом порядке, и езда по нему доставляла большое удовольствие. Такие превосходные шоссейные дороги я видел только в Царстве Польском, но там они содержались в таком блестящем виде по стратегическим соображениям.
Очень красивы были выраставшие через каждые двадцать верст станционные или почтовые домики. Они сохранились в полной неприкосновенности с николаевских времен, когда Русь передвигалась еще на перекладных. Эти домики производили самое приятное впечатление. Небольшие, строго выдержанные по архитектуре, они были окрашены в светло-желтый цвет, с белыми фронтонами и такими же колоннами, с большими золочеными государственными гербами на фасадах. Они напоминали о далеком прошлом. Эти, когда-то столь нужные, станционные домики были теперь приспособлены заботливым земством для нужд служащих шоссейной дороги, соединявшей Киев с Житомиром.
У конечной станции уже ожидают меня лошади. Еще издали видны белые силуэты лошадей и удобной, красивой венской коляски. Я уже знаю эту белую пару. Это кобылы Ундина и Аврора 2-я или же Секунда и Лора, которые одно время были взяты из завода и ходили в Шпитках в езде. Удивительно нарядные пары, в особенности первая, состоявшая из пятивершковых внучек Бережливого. Пассажиры трамвая тоже заметили красивых лошадей, щегольской экипаж и оценили выезд. «Это от Терещенко…» – начинают шептаться пассажиры и переглядываются. В Киеве популярность Терещенко была исключительная. Старый кучер приветливо со мной раскланивается и трогает лошадей. Я невольно поддаюсь обаянию быстрой езды и чудного воздуха… Несколько верст промелькнули незаметно. Невдалеке от дороги, влево от нее, вырисовалась шпитковская усадьба. Кучер свернул с шоссе, и мы поехали по широкой аллее, которая тянулась полторы версты, до самой усадьбы, и содержалась в превосходном состоянии.
Вся усадьба была обнесена забором. Высокие железные ворота медленно отворились, приняли нас и так же медленно затворились. Первый двор был весь отведен под дом. Дом стоял на открытом месте. Это была красивая постройка со многими балконами, террасами и нишами во вкусе и типе богатых городских домов. Это не был тип деревенского дворца, созданного для какого-либо магната екатерининских или александровских времен; это не был также тип барского дома помещика-хлебосола и владельца большого состояния. Это был типичный городской особняк, созданный каким-нибудь губернским архитектором. Перед домом расстилался газон, а за домом сейчас же начинался парк, который незаметно переходил в лес. Там семья Терещенко особенно любила кататься в экипаже и верхом. Все это пространство равнялось двумстам, а может и более, десятинам земли.
Если Терещенко бывал дома, меня подвозили к главному подъезду и я сейчас же попадал в объятия многочисленной прислуги, потом выходил хозяин. Если Терещенко не было дома, кучер подвозил меня к флигелю, который утопал в зелени и был соединен с главным домом стеклянной галереей. Тут меня встречали Ситников и чрезвычайно расторопный человек с окладистой рыжей бородой, одетый по-московски, то есть во все белое, подпоясанный цветным тонким кушачком. В течение всего пребывания в Шпитках он находился при мне, подавал обед и прислуживал. На нем же лежала обязанность присматривать за гостем, ибо много всяческого народу ездило на завод Терещенко.
Второй двор этой богатой усадьбы был отделен от главного небольшим заборчиком и двумя рядами стриженой акации. Тут был домик Ситникова, почти рядом стоял домик наездника и несколько поодаль манеж. Напротив этих построек располагались главные конюшни. Двор замыкался грандиозным каретным сараем со множеством всевозможных экипажей, шарабанов, кабриолетов и пр. Тут же находилась разъездная конюшня владельца. Она была укомплектована очень богато: там были лошади выводные из Англии, англо-норманны и орловские рысаки собственного завода, а также многочисленные верховые лошади, среди которых, как бриллианты в драгоценной оправе, блистали арабы из Славути.
Третий двор был предназначен для амбаров и всякого рода служб и отделен в самостоятельный квадрат рвом, обсаженным деревьями и акацией. Я туда не проникал, но видел его, так как он соприкасался со вторым двором. Сюда все доставлялось и стекалось в готовом виде из обширного шпитковского имения. Телефон связывал эту резиденцию с Киевом, со всеми хуторами и с главной конторой имения, и Терещенко в любое время мог знать то, что его интересовало по хозяйству.
В Шпитках царил образцовый порядок, а все постройки содержались в превосходном виде. Все это красилось в определенное время, белилось ежегодно, ремонтировалось незамедлительно, то есть по мере надобности, а потому совсем не удивительно, что это так хорошо и свежо выглядело и так привлекало глаз посетителя. Все делалось не на живую нитку, а прочно и фундаментально. Конюшни были построены из массивного леса и окрашены масляной краской. Каждая конюшня была хороша, коридоры широкие, только света было маловато, на что я в свое время указал Александру Николовичу. Манеж при заводе был старый и не особенно удобный. Позднее по настоянию Ситникова, ясно понимавшего значение правильной и своевременной работы для рысака, в Шпитках был устроен превосходный шоссированный ипподром, который давал возможность работать рысаков почти круглый год. Ипподром был разбит сейчас же за главной конюшней, так как запряжной сарай этой конюшни имел ворота, обращенные прямо на ипподром. Это было чрезвычайно удобно. В Шпитках стояли производители и вся молодежь. Заводские матки находились постоянно на хуторе в Жуках, в семи верстах от Шпитков. Там имелись превосходные сеяные выпасы и в 1903 году для маток была специально выстроена маточная конюшня. Она была очень удобна и хороша, и свету в ней было более чем достаточно. Полы в этой конюшне были глинобитные, денники очень большие, но дворы отделов, на мой взгляд, узковаты. В общем, в заводе все было устроено хорошо, но далеко не роскошно. Главным плюсом завода был превосходный ипподром. Устройство его стоило очень дорого, и это могли себе позволить не все коннозаводчики. Я считаю, что этот ипподром сыграл положительную роль в деле раннего появления на южных ипподромах рысаков завода Терещенко.
Свой завод А.Н. Терещенко основал в 1877 году. Когда я его спросил, какую цель он при этом преследовал, он мне прямо сказал: «Имел в виду получать хороших упряжных лошадей для пополнения разъездной конюшни, да и для нужд моих многочисленных имений». На следующий вопрос, как и где был куплен заводской материал, последовал ответ: «Часть лошадей была прислана Семёном Артёмовичем, часть поступила от Фёдора Артёмовича, а некоторые лошади были свои, ходившие у нас в городской езде». Призовым делом А.Н. Терещенко никогда не интересовался, и если некоторые лошади его первого завода все же попали на ипподром, то это произошло совершенно случайно.
Завод А.Н. Терещенко находился в Волынской губернии, в местечке Андрушёвка. О заводском составе вкратце можно сказать следующее: среди производителей Размах (Крутой – Мечта) пришел от Фёдора Артёмовича; очень интересный по породе Соболёк (Гранит – Досадница), родной брат прославившегося во Франции Ворожея, был завода С.А. Терещенко; Павлин (Барс 2-й – Непобедимая) куплен у Богданова; Поспешный (Друг – Полканша) пришел от И.Н. Терещенко. Позднее стали брать в производители жеребцов собственного завода или же покупать довольно заурядных представителей рысистой породы. Маточный состав при основании завода был невелик: штат был определен в десять кобыл...
Таков был первый этап жизни завода и коннозаводской деятельности А.Н. Терещенко. Уместно будет спросить, сыграли ли лошади этого первого терещенковского завода какую-либо роль в деле совершенствования породы и принесла ли какую-либо пользу деятельность самого Терещенко. На оба вопроса надо ответить утвердительно, ибо известная часть лошадей, родившихся в этом заводе, поступила в другие заводы, где подчас дала превосходных лошадей...
В 1898 году завод А.Н. Терещенко был переведен из Волынской губернии в Киевскую. В 1900 году он пополнился весьма интересным по составу заводом И.Н. Терещенко, а в 1903-м для завода был приобретен у наследников Ф.А. Терещенко весь остаток маток – двенадцать голов. Таким образом, в Шпитках сформировался весьма интересный завод. К этому же времени относится и назначение Н. Н. Ситникова на должность управляющего заводом – шаг чрезвычайно удачный. Ситников начал свою деятельность с того, что произвел сортировку завода и многих кобыл отправил обратно по хуторам и имениям. Основой нового завода стали кобылы Фёдора Артёмовича и всё то лучшее, что было в заводах А.Н. и И.Н. Терещенко. Ситников удачно справился со своей задачей, так как вскоре побежали лошади не только от кобыл Ф.А. Терещенко, но и от кобыл А.Н. и И.Н. Терещенко.
С 1900 года до окончательной ликвидации завода там производили призовых лошадей. Перемена направления имеет свои причины. Именно в это время начался расцвет дел в Киевском беговом обществе, где главным деятелем был Н.К. фон Мекк, а его заместителем В.Ф. Меринг. Оба были не только хороши с Терещенко, но и часто встречались с ним в кругах киевской знати. Им легко было влиять на Терещенко, и Мекк, а затем Меринг просили его завести призовую конюшню и поддержать Киевский ипподром. На это Терещенко не дал своего согласия и заявил, что призовой охотой заниматься не будет. Однако фон Мекк и Меринг вновь и вновь возвращались к тому же вопросу. Наконец Терещенко согласился отдать в аренду лучших молодых лошадей, но с тем, чтобы они бежали не от его имени. Остальное докончил очень удачно Ситников. Он убедил Александра Николовича, что раз предстоит передача молодежи на призовые конюшни, то ее надлежит подготовить. Пригласили наездника, и дело пошло. Ситников хорошо подготовил молодежь и, когда она начала выигрывать, стал подогревать честолюбие Терещенко...
Пришло время, пробил час – и распылился завод А.Н. Терещенко по необъятным просторам России. Лучших кобыл, то есть головку, в три приема (1906, 1907 и 1908) отобрал я и увел в Тульскую губернию. Много лошадей ушло в Тамбовскую губернию, к Панову; много их разошлось по заводам Черниговской, Полтавской, Харьковской и Курской губерний. А то, что осталось, было распределено по многочисленным имениям и хуторам владельца.
В заключение я хочу рассказать, почему А.Н. Терещенко решил распродать свой завод именно в тот момент, когда он не только достиг апогея славы, но и вполне окупал себя. У Александра Николовича был единственный сын и наследник, в котором он души не чаял. Мальчик полюбил лошадей. Вспомнил тогда Терещенко заветы своего отца Николы, который говорил о конном деле как о пустом занятии и всякому, кто им увлекался, предрекал разорение. Александр Николыч испугался за сына и решил ликвидировать завод. (джерело: Спогади Якова Бутовича “Архив сельца Прилепы»).
Ілюстрація: 1900, Святошинський трамвай. Аптека (зліва). Святошин
| Ілюстрація: журнал «Рысак и скакун», 1907 року | |
Путѳвыя замѣтки. Вотъ ужъ второй мѣсяцъ распродается знаменитый по своей породѣ и славный по достигнугымъ цризовымъ результатамъ рысистый заводъ А. Н. Терещенко, находящійся въ 30-ти версгахъ отъ г. Кіева. Тяжело, вообще, читать объявления о томъ, что продается тотъ или другой извѣстный ваводъ, но еще тяжелѣе становится на душѣ, когда приходится посѣтнть заводъ, дни котораго сочтены. И это чувство мнѣ прпшлось испытать сегодня, такъ какъ я только что вернулся ивъ завода А. Н. Терещенко и взялся за перо, чтобы подѣлиться съ товарищами-охотниками мыслями, невольно пришедшими въ голову.
Зачѣмъ продаетъ свой ваводъ А. Н. Терещенко? Воть вопросъ, отвѣть на который весьма трудно подыскать. И дѣйствнтельно, въ сравнительно- короткій промежутокъ времени заводъ А. Н. Терещенко достигь блестящихъ ревультатовъ и вдругъ распродается н именно въ тотъ моментъ, когда лошади Шнитковскаго завода имѣли выдающійся успѣхъ: Заира была въ Кіевѣ, принявъ тихо и сдержанная до шага, 4:55, такъ что кіевляне считаюгь, что она прн ровной ѣздѣ пріѣхала бы въ 4 : 5 0 (по кіевскому-то ипподрому!) и Нанѣвъ выигралъ большой пршъ въ 1:38, при чемъ послѣдпяя четверть безъ 71. Напѣвъ и Заира куплены за очень крупную сумму извѣстиымъ кіѳвскимъ охотникомъ В. Ф. Мерингомъ и отправлены въ Петербургъ, гдѣ, по мнѣнію кіевскихъ охотниковъ, Напѣвъ будегь не тише 1:34, чему не трудно повѣрить, на примѣръ другого рекордиста. Ханского. Само собою разумѣется, что, благодаря успѣхамъ этихъ двухъ, о равно и другихъ шпитковскихъ лошадей, спросъ на нихъ сильно увеличился, и вся молодежь двухъ лѣтъ продана.
И вдруг въ такой-то моментъ, можно сказать, нанболѣе блестящій для Шпитковскаго вавода, А. Н. Терещенко распродаетъ все... Матеріальныхъ соображеній при ликвидированіи вавода быть, конечно, не можетъ, и вотъ почему такъ удивительна эта распродажа. Собственно говоря, я это предвидѣлъ еще въ прошломъ году, ибо, когда пріѣхалъ въ Шпитки (въ то время еще не было никакихъ равговоровъ о продажѣ завода), то изъ всего заводскаго состава отобралъ 4 лучшихъ матокъ, и онѣ, къ моему удивлению, были мнѣ проданы. Конечно, разъ въ прошломъ году мнѣ продали лучшихъ четырехъ матокъ — украшеніе завода, то можно было предвидѣть надиигающуюся ликвидацію. Такъ и оказалось. А среди проданныхъ мнѣ кобылъ оказалась [...].
Ликвидировать такой заводъ, какъ заводъ A . Н . Терещенко, конечно, не представляется никакого ватрудпенія, и почти уже все продано. Въ виду того интереса, который представляетъ изъ себя [...] матеріалъ, приведу списокъ уже проданныхъ лошадей. Томбовскій коннозаводчикъ А. С. Пановъ пріобрѣлъ рыж. коб. Золотую, зав. В . Б. Занѣгина, отъ Подарка и Стальной (отъ нея Ночка 1-я, 2-я и завѣгинскія вынгр.). Ііодъ Золотой вор. жер. Зубокъ, отъ Магомета (Бережливый — Тѣвь). Золотая дала рядъ выигравшихъ лошадей и среди нихъ Заиру. Думаю, что для любого вавода Золотая—находка...
ПРОДАЕТСЯ ВЪ КОННОМЪ ЗАВОДѢ А. Н. ТЕРЕЩЕНКО ПРОИЗВОДИТЕЛЬ «МАГОМЕТЪ», вороной жеребецъ, рожд. 1800 года отъ Бережливаго и Тѣни (бѣжалъ, выигрывалъ и приплодъ его успѣшно выигрываетъ). Адресъ: Почтовая станція Гуровщина , Кіевской губерніи и уѣзда, имѣніе Шпитки, Завѣдывающему заводомъ Н. H. Ситникову.
За послѣдніе годы все болѣе и более приходится слышать жалобы па тяжелое положеніе нашего отечественнаго коннозаводства; объввленія и отчеты о продаже цѣлыхъ заводовъ свидѣтельствуютъ о плачевномъ состояніи и убыточном веденіи онаго и о нѳизбѣжности сокращевія заводскаго состава и очень часто свидѣтельствуюгь о полпомъ прекращеніи этой отрасли хозяйства, имѣющей въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ тЬсную связь съ сельскимъ х озяйствомъ, для котораго паденіе конноваводства повлечегь сокращеніе количества посѣва и уменьшеніе урожаевъ, чѣмъ наносится значительный ущербъ сельскому хозяйству и богатству страны. Это явленіе намъ приходится паблюдать все чаще и чаще; такъ недавно прекратили свое существованіе заводы А. Н. Терещенко, Н. К. фонъ-Меккъ и миогіе второстепенные заводы, и упадокъ коннозаводства постнгъ не только среднія губерніи, но даже и богатый камскій край, в ъ которомъ свободныхъ земель еще много, и земельная рейта сравнительно съ другими губерпіямн не такъ еще высока, чтобы такая отрасль, какъ коннозаводство, не могла бы процветать, но между тѣмъ и тамъ уже н е досчитывается многихъ заводовъ, а вънѣкоторыхъ местностяхъ, недавно бывшихъ разсадниками рѣзвыхъ городскихъ лошадей, коннозаводство совершенно прекратилось: возьму къ примѣру Мензелинскій уѣвдъ Уфимской губерпіи.
Въ заводѣ А. Н. Терещенко зав. матки: Секунда, Султанша, Нелли, Золотая (мать Заиды) и Паллада ожеребились отъ Магомета вав. Ѳ. А. Терещенко, сына Бережливаго и Тѣни.
Объ учреждении должности пешаго стражника для надзора за движениемъ по Kieвo-Житомирскому шоссе, между г. Киевомъ и ст. Гуровщиною. Министръ Внутреннихъ Делъ, 29 шля 1903 года, донесъ Правительствующему Сенату, для распубликования, что, согласно ходатайству повереннаго владельца с. Шпитокъ Kiевскаго уезда А. Терещенко дворянина П. Рогаль-Левицкаго, имъ, Министромъ, учреждена для надзора за движешемъ по Киево-Житомирскому шоссе, между г. Киевомъ и ст. Гуровщиною, должность пешаго стражника высшаго оклада уездной полицейской стражи съ правами и обязанностями, а также окладомъ содержания, Высочайше утвержденнымъ 5 мая 1903 года мнешемъ Государственнаго Совета определенными, и съ возмещешемъ издержекъ казны по содержанпо означенной должности и единовременнаго расхода по вооружении стражника изъ средствъ А. Терещенко. (джерело: «Собрание узаконений, 1903 года»).
1913, Землевладелец: Терещенко Александр Николаевич (наследники) сс. Буча, Жуковъ, Лычанка, Млынокъ, Шпитки, Ясногородка, Бышевской волости 3559 десятин, 1913 год. (джерело: Весь Юго-Западный край, Киевский уезд, 1913 год).
УСТАВЪ сберегательной кассы обезпеченія служащихъ фабрикъ, заводовъ, имѣній, лѣсничествъ, конторъ и прочихъ учрежденій, принадлежащихъ наслѣдникаілъ Александра Николовича Терещенко.
I. Учредители кассы. § 1. Учредителями настоящей сберегательной кассы обезпеченія являются Елизавета Владиміровна Терещенко, Никола Александровичъ Терещенко, Марія Александровна Терещенко и Ольга Александровна Терещенко, которые вносятъ капиталъ въ суммѣ двѣсти тысячъ руб. въ означенную кассу.
II. Цѣль кассы. § 2. Сберегательная касса обезпеченія служащихъ фабрикъ, заводовъ, имѣній, лѣсничествъ, конторъ и прочихъ учрежденій, принадлежащихъ наслѣдникамъ Александра Николовича Терещенко имѣетъ цѣлью содѣйствовать улучшенію матеріальнаго положенія служащихъ и ихъ семействъ по оставленіи ими службы, а также оказывать имъ помощь въ затруднительныхъ случаяхъ во время нахожденія на службѣ у наслѣдниковъ А. Н. Терещенко.
III. Участники кассы. § 3. Участниками настоящей кассы являются лица обоего пола, состоящія на постоянной службѣ на фабрикахъ, заводахъ, въ имѣніяхъ, лѣсничествахъ, конторахъ и прочихъ учрежденіяхъ, принадлежащихъ наслѣдникамъ Александра Николовича Терещенко, и получающія постоянное годовое содержаніе не менѣе 240 рублей, за исключеніемъ временно приглашаемыхъ юрисконсультовъ, врачей, акушерокъ, всякаго рода консультантовъ и временнаго учебнаго персонала. Не принимаютъ участія въ кассѣ также всякаго рода рабочіе и прислуга. Служащіе фабрикъ, заводовъ, имѣній, лѣсничествъ и проч., находящихся въ общемъ владѣніи наслѣдниковъ А. Н. Терещенко съ другими лицами, состоятъ участниками по разсчету той части жалованья, которая приходится къ уплатѣ на долю наслѣдниковъ А. Н. Терещенко... (для прикладу. Устав... Кіевъ-Деміевка. 2013).
|
|
1914, «Сентябрь 19/12; Валентинъ (народився); Управляющ. Шпитковскимъ имениемъ наслѣдниковъ Терещенко города Мозыря Минской губерніи мѣщанинъ Константинъ Николаевъ Новицкій и его законная жена Людмила Маркіянова, оба православного исповѣдания; (поручители) Дѣлопроизводитель Кіевской Городской управы дворянинъ Виталій Владимировъ Вишневецкій, и жена поліцейского надзирателя города Кіева, Александра Николаева Цапюкъ; Священникъ Петръ Коломацкій, Псаломщикї Тихонї Левитмкій».
1916, «№6; Ноября 6; (жених) Исполняющій обязанности урядника села Шпитекъ Кіевскаго уѣзда Николай Михаиловъ Соловей, православного вѣроисповедания, первымъ бракомъ, 28 лѣтъ; (невеста) Мѣщанка города Пинска Елена Петрова Иванова, православного вѣроисповедания, первымъ бракомъ, 20 лѣтъ; (восприемники) По женихѣ: мѣщанинъ города Елисаветграда Яковъ Варфоломѣевъ Соловъевъ, и кр. Мѣстѣчка Великая Мещенка Антонъ Эдуардовъ Зволибовскій, по Невѣстѣ: Козакъ села Богдановъ Полтавской губерніи Павелъ Ефимовъ Гаидаменка и Трофимъ Еремѣевъ Рокицкій».
| Ілюстрація: фото 2021 року | Ілюстрація: фото 2021 року |
«Сами по себѣ водяные баки ие представляютъ ничего особеннаго и устроены обыкновенной цилиндрической формы съ сферическими днищами, но расположены они въ зданіяхъ не на одпомъ уровнѣ, какъ это большею частью дѣлается, а одинъ надъ другимъ. Такому размѣщенію ихъ отдано предпочтеніе главнымъ образомъ въ видахъ удешевленія зданій, a кромѣ того еще и потому, что, благодаря ему, мы получаемъ, такъ сказать, даромъ довольно значительный напоръ изъ верхняго бака, способствующій конечно болѣе быстрому панолненію тендерныхъ цистернъ водою!» (джерело: журнал «Инженеръ» зи 1898 рік).
| Ілюстрація: для прикладу Башта-пташник (пташарня) |
|
|
Як би не сталася подальша доля цієї споруди — хочу бачити її надалі: відремонтувати, реставрувати; закликаю бажаючих. Маю власну думку, щодо архітектури цього дива, хоча-би через те, що вона існує. Архітектором її був напевно Голландський Павло Іванович, чи інший зодчий, але це справа найближчого часу. Прошу фахівців описати цей пам’ятник правильно, виміряти, напевно при спорудженні були застосовані старі міри, такі як вершок, п’ядь, аршин і сажень. Позначати відношення тих мір до метричних недоцільно, тому як бралась міра замовника, чи зодчого. Сама восьмикутна форма, здається на шестикутну, тому як не видно бічний граней, проте така форма зустрічається. У маєтку Федора Терещенка в Анрушівці, що зберігся до нашого часу, є теж восьмикутна башта. Там також видно відкриту частину на даху, що була скляною, так як у зниклому маєтку Олександра Терещенка. Проводячи паралель скажу, що в описанні старої дерев’яної церкви у Шпитьках, теж основною була восьмикутна форма споруди. Якщо припустити участь у будівництві башти Ніколаєва Володимира Миколайовича, то в його роботах теж присутні подібні форми.
Так, це звичайна башта, але подібної віднайти годі. І саме ця Башта може бути символом, не тільки водоємно спорудою.
1922—23 року при селі Шпитьках в колишньому маєтку Терещенка Округовий Земельний Відділ заклав розплідник чистопородних білоголових німецьких корів та білих англійських свиней. З перших же років життя розплідникові довелося винести дуже багато скрути, як грошової, так і иншої. Але з осені 1924 року, розплідник, не дивлячись на тяжкий економічний стан, випускає по приступній піні для селянства білоголових, німецької породи, ялівок 7 голів, 2 кнурів, 15 поросят білих англійських, чимало птиці курей чорних українських, плімутроків, лангшанів. У 1925 році розплідник має 10 корів, 10 річних ялівок, 6 піврічних, телят. Частина цих тварин буде відпущена селянам (через об’єднання). Крім того, при ріжних об’єднаннях (господарчих) розплідник заклав парувальні пункти в таких селах Будаївсьього району: Бузова, Шпитьки, Музичі, Будаївка. Северинівка (по 1 бугаєві). Для инших районів Київської округи: Жукинського, Гестомсльського, Макарівського, Баришнільського теж відпущено білоголових бугаїв.
Спостереження по окремих селянських господарствах показують, що «білоголова німецька найбільше підходить до селянських умов, бо вона на корм дуже невибаглива, гарно цринатурюється до наших місцевих умов, добре виживає при звичайнім, селянськім догляді. Важить вона в середньому 21-22 пуди, а молока дає в середньому коло 30-35 фунтів на добу доброї якости. Сухостій (коли корова перестає доїтись), навіть за наших тяжжнх селянських умов годівлі та догляду, тягнеться не більше 2 - 2 з половиною місяців. Корм взагалі оплачує добре. Оце коротенько про «білоголову». Тепер бачимо, шо буде мати господар, пильнуючи «білоголову німкеню», тому на розні всюдження цієї породи треба звернути увагу всім державним, кооперативним та громадським установам, щоб поширити цю породу по селянських господарствах, як найбільше. Агроном Ващенко. (джерело: газета Радянське село №112, 1925).
Ілюстрація : з журналу “Всесвіт” 1929 ролку
Додаток 1. Ревізська Сказка 1795 року про Шпитківських жителів княгині Ангелії Ігнатівни Шуйської.
[ред. | ред. код](Входить до Ясногородського ключа)
1795го Года Октября […] дня Кіевскои Губерніи Рожевскои Округи сєления Шпѣтєкъ принадлежащаго дѣдичнои Владѣлцѣ, умершаго князя бывшихъ полскихъ воискъ Генералъ Маіора и Кавалера Воицеха Шуискаго, жене княгинѣ Ангелїи Игнатовнѣ Шкиской ивдѣиствителномї Ее владѣнїи состоящаго уполъномоченыій отъ нее шляхътичь Игнатый Олховецкїй, по Силѣ состоявшагося 1794го года Июня 23 дня ЕЯ ИМПЕРАТОРСКАГО ВЕЛИЧЕСТВА и въ народъ публикованнаго Указа далъ сїю скаску о состоящихъ въ упомянутомъ селеніи Шпѣткахъ жителяхъ мужескаго и женскаго пола, неисключая самихъ малолѣтнихъ и престарѣлыхъ, по самой истинѣ безъ всякой утайки, а буде кѣмъ впредь обличенъ явлюся, или по свѣдѣтелсву наидется, что кого либо утаилъ то повиненъ положенному по указамъ штрафу безъ всякаго послабленїя.
Аимянно вселенїи Шпѣткахъ поддание, крестяне здѣшнеи страни уроженцѣ осѣдлые.
1 дворъ. [Chalupa; тут, тобто в квадратних дужках, пояснення і дублювання тексту польською мовою] Петръ Марковъ синъ Мудриковъ, 30 лѣтъ, хлѣбопашець; Унего жена Фтеодора Климентия, 25 лѣтъ; унихъ дочерь Мария, 2 лѣтъ; братъ Петров Алеkѣй [Алексей; літера «ксі» «ѯ» у рукописному тексті виглядає трохи інакше, проте цікаво читати старовинний текс, навіть так: українська з польської по «малоросійськи»] Марковъ Мудриковъ, 36 лѣтъ, хлѣбопашець; Его жена Иулианна Стефанова, 30 лѣтъ; унихъ синъ Конд[р]ат Алеkеевъ, 4 лѣтъ\
2 дворъ. Кирилъ Маkимовъ синъ Супруновъ, 36, хлѣбопашець; у него жена Мария Степанова, 30; унихъ дѣти синовѣ Маkимъ Кириловъ, 15; Іоанъ Кириловъ, 1; дочери Параскевия, 6; Анна, 4.
3 дворъ. Афтанасій Онисимовъ сынъ Чорноволовъ, 65; унего жена Акилина Каленникова, 58; унихъ сынове Афтанасий Афтанасиевъ, 30, хлѣбопашець; Григорій Афтанасиевъ, 20, хлѣбопашець; У Афтанасия жена Домникия Григоріева, 25; унихъ дѣти сынъ Трофимъ Афтанасиевъ, 6; дочери Фтеодора [Ftodora] 8; Мария, 3; Параскевия, 2; Братъ Афтанасия Онисимова Іоаннъ Онисимовъ Чорноволовъ, 50, хлѣбопашець; унего жена Ева Фтеодорова, 40; унихъ дочерь [А]Ігафия, 6.
4 дворъ. Семионъ Онисимовъ Чорноволъ, 68, хлѣбопашець; у него жена Любовия Никитина, 60; унихъ дѣти сынъ Іосифъ Семионовъ 10; дочеръ Елена, 12; зять Семиона Михаилъ Никитинъ сынъ Рудникъ, 40, хлѣбопашець; унего жена Параскевия Семионова, 26; унихъ дѣти сынъ Михаилъ, 4; дочери Мария, 7; Анна, 5; Параскевия, 2; сестренецъ Онисима Маkимъ Григоріевъ сынъ Чмеліовъ, 38, бѣжалъ до Киева; унего жена Катерина Иліина, 30; унихъ дочери Евфросиния, 4; Ѯения [Ксения], 14.
5 дворъ. Вдова Катерина Зѣновиева жена Мартина Товстерка, 60; унихъ сынове Василий Мартиновъ Товъстенковъ, 35, хлѣбопашець; Григорій, 25; Моисей, 20; у Василя жена Акилина Софѣева, 30, унихъ дѣти сынъ Петръ Василиевъ, 7; дочери Евфросиния, 5; Матрона, 1; у Григорїя жена Пе[ла]гия Харитонова, 20; у Моисея жена Ѯения Василиева, 17.
6 дворъ. Трофимъ Ивановъ Кучеровъ, 57, ткачъ; унего жена Наталия Иванова, 50; книхъ дѣти сынове Климентѣй, 18, хлѣбопашець; Яковъ, 10; Фтеодоръ, 8; дочеръ Ѯения, 3.
7 дворъ. Герасимъ Григоріевъ Клименковъ, 40, хлѣбопашець; унего жена Мария Афтанасиева, 30; унихъ дѣти сынове Лаврентій Герасимовъ, 10; Фтома, 7; Онисимъ, 5; дочеръ Олена, 4.
8 дворъ. Денисъ Матфтеевъ сынъ Шишовъ, 30, хлѣбопашець; унего жена Агафия Сидорова, 23; унихъ синове Демянъ Денисовъ, 8; Карпо, 3.
9 дворъ. Давидъ Маѯимовъ сынъ Супруновъ, 50, хлѣбопашець; у него жена Параскевия Яковова, 48; унихъ сынове Потапѣй Давидовъ, 20, хлѣбопашець; Никита, 7; у Потапия жена Евдокия Григоріева, 17.
10 дворъ. Вдова Мария Иоаннова жена Моисея Столяра, 56; унихъ сынъ Павелъ Иоанновъ Михайликовъ [Michaylykow] , 35, хлѣбопашець; унего жена Мария Моисеева, 30; унихъ сынъ Никита Павловъ, 9; сестра Павла Фтеодосия, 15; Евдокия 12.
11 дворъ. Вдова Іулиянна Зѣновия жена Іоанна Чекана, 70; уней сынове Карпо Іоанновъ Чекановъ, 32, кузнецъ; Никита, 27, хлѣбопашець; у Карпа жена Феврония Артемиева, 30; у нихъ дѣти сынове Денисъ Карповъ, 5; Романъ, 3; дочеръ Фтеодора, 14; у Никити жена Агафия Іванова, 25; у нихъ дѣти сінъ Григорій Никитовъ, 8; дочери Катерина, 7; Ірина, 5.
12 дворъ. Вдовецъ Гавріилъ Петровъ сынъ Ганенковъ, 70; унего дѣти сынове Никита Гавриловъ Ганенковъ , 35, хлѣбопашець; Корнилій, 25, хлѣбопашець; Трофимъ, 16; дочеръ Анна, 10; у Никити жена Евфросиния Фтеодорова, 30; унихъ дѣти сынове Петръ Никитинъ, 10; Іоаннъ, 4; Маѯимъ, 2; дочеръ Іулианна, 7; у Корнилия жена Татиянна Алеѯѣева [Алексеева], 20, у нихъ сынове Назаръ Корниевъ, 3; Іоакимъ, ¼; невѣстка Гавріила вдова Параскевия Іоаннова жена Андрея Гавріилова Ганѣнка, 53; уней сынове Климентѣй Андреевъ Ганенко, 30, хлѣбопашець; Маѯимъ, 17, хлѣбопашець; Фтеодоръ, 15; Трофимъ, 7; у Климентия жена Анна Василиева, 20.
13 дворъ. Афтанасій Іоанновъ сынъ Кучера, 57, хлѣбопашець; унего жена Анна Павлова, 40; унихъ сынове Іоаннъ Афтанасиевъ, 14; Дорофтей, 4.
14 дворъ. Іаковъ Семионовъ сынъ Тернина [Nernyna], 34, хлѣбопашець; унего жена Агафия Григоріева, 30; унихъ дочеръ Елена, 3; братъ Агафіи Никита Гавріиловъ сынъ Музиковъ [Muzykow], 15; сестра Агафыи Евфросиния, 18, служитъ вдворѣ панскомъ.
15 дворъ. Гапоній Матфеевъ сынъ Данченковъ, 70; у него жена Ірина Іоаннова, 60; унихъ дѣти сынъ Іоаннъ Гапоновъ Данисенковъ, 30, хлѣбопашець; дочеръ вдова Іулиания Гапонова жена Василиева Зборовского, 37; у Іоанна жена Евфросиния Николаева, 22; унихъ Цорки [Дочки; польською дочка «corka», тобто видно, що писарь писав і російський, і польський текст] Настасия, 3; Евдокия, ¼; у вдови Іулианни дѣти сынъ Кондратъ Василиевъ Зборовскій, 13; дочери Анна, 11; Пелагия, 10.
16 дворъ. Никита Гавріиловъ Грищенко, 30, хлѣбопашець; унего жена Фтеодосия Никитина, 28; унихъ дочери Евфросиния, 11; Ірина, 7; братъ Никити Павелъ Гавріиловъ Грищннковъ, 17, хлѣбопашець; сестра Никити Евфросиния Гавріилова, 15, служитъ вдворѣ панскомъ.
16 дворъ [повтор, тоді на один двір більше]. Прокопій Фтеодоровъ сынъ Медведіовъ [Medwediow], 58, хлѣбопашець; унего жена Іулианна Пахарева [Zachariewa], 50; унихъ дѣти сынове Іоаннъ Прокопиевъ, 18, хлѣбопашець; Семионъ, 14, служитъ у ткача здвора панского…; дочеръ Дария, 11; у Іоанна жена Катерина Маркова, 16.
17 дворъ. Вдова Ірина Іоаннова жена Матфтея Снитченка, 60; уней сынъ Макаръ Матфтеевъ Снитъченковъ, 24, хлѣбопашець; невѣстка Ірина вдова Анна Миронова жена Іоанна Мафтеева Снитченка, 30; у Анни дѣти сынъ Стефанъ Іоанновъ Снитченко, 12; дочеръ Анна, 4.
18 дворъ. Вдова Агрипина Семионова жена Власа Іоаннова Стрелч[е]нка [Strelczenka], 75; уней сынове Корнмлій Власовъ, 38, хлѣбопашець; Іоаннъ, 28, хлѣбопашець; у Корнилия жена Ева Карпова, 30; унихъ дѣти сынове Самуилъ Корнѣевъ, 9; Семионъ, 4; Климентій, 1; дочеръ Агрипина, 13; унего жена Агрипина Герасимова, 23; унихъ дочеръ Анна, 3; Гликерия, ¼.
19 дворъ. Афтанасій Григоріевъ сынъ Зимоглядовъ [Zymohladow], 40, хлѣбопашець; унего жена Настасия Иванова, 38; унихъ дѣти сынове Феодоръ Афтанасиевъ, 18, хлѣбопашець; Іоаннъ, 6; дочеръ Евдокия, 13.
20 дворъ. Прокопей Фтомовъ [Homow] сынъ Безкороваенковъ [Bezkorowaienkow], 45, хлѣбопашець; унего жена Матрона Маркова, 30; унихъ дѣти сынове Іосифъ Прокопиевъ, 11; Кондратъ, 7; дочери Варвара, 14; Елизаветъ [Elzbieta], 8.
21 дворъ. Вдова Тетиянна Зѣновѣева жена Ермолая Чекана, 60; уней дѣти сынъ Іоаннъ Ермолаевъ Чекановъ, 30, хлѣбопашець; дочеръ Татиянна, 13, служитъ вдворѣ панскомъ; у Іоанна жена Стефанида Іоаннова, 25; зять вдови Татиянны Никита Онисимовъ сынъ Хоменковъ, 30, хлѣбопашець; унего жена Наталия Ермолаева, 25; унихъ сынъ Іяковъ Нфикитиевъ, 6.
22 дворъ. Іоаннъ Семионовъ сынъ Зотенковъ [Zotenkow], 40, хлѣбопашець; унего жена Евдокия Евстафиева, 37; унихъ дѣти сынове Михаилъ Іоанновъ, 15; Димитрий, 13; Василій, 8; дочери Параскевия, 10; Агафия, 6.
23 дворъ. Іосифъ Фтеодоровъ сынъ Вдовитченковъ [Wdowyczenkow], 40, хлѣбопашець; унего жена Агрипина Николаева, 40; унихъ дѣти сынове Іоаннъ Іосифовъ, 13; Гфавріилъ, 3; дочери Іулиянна, 9; Марфта, 5.
24 дворъ. Антоній Емелиановъ сынъ Литвиновъ, 30, хлѣбопашець; унего жена Іулианна Михайлова, 23; унихъ дѣти сынъ Стефанъ Антоновъ, 5; дочери Татиянна, 6; Катерина, 3.
25 дворъ. Кирилъ Герасимовъ сынъ Кондратенковъ, 60; унего жена Наталия Іоаннова, 50; унихъ сынове Омелиянъ Кириловъ, 35, хлѣбопашець; Василій, 25; Іосиф, 20; Демянъ, 13, служитъ вдворе панскомъ креденцѣромъ [do kredensu; з польської — буфет, інше: сервіз, посуд]; у Омелиянна жена Соломония Наумова, 30; унихъ дѣти синове Стефанъ Омелияновъ, 7; Макарій, 2; дочеръ Іулиянна, 4; у Василия жена Матрона Іоаннова, 29; унихъ сынъ Денисъ Василиевъ, 2; у Иосифа жена Параскевия Климентиева, 18.
26 дворъ. Іоаннъ Фтеодоровъ сынъ Медвединъ [Medwedyn], 58, хлѣбопашець; унего жена Фтеодосия Григориева, 52; унихъ дѣти сынове Маѯимъ Іоанновъ, 28, хлѣбопашець; Власъ, 25; Ияковъ, 18; Егорій, 9; Деонисій [Denys], 6; дочери Настасия, 15; Варвара, 13; у Маѯима жена Мария Афтанасиева, 25; унихъ сынъ Іоаннї Маѯимовї, 8; у uласа [Ulasa; тут майже не єдиного разу використано літеру «ɤ», «ук»] жена Параскевия Ермолаева, 22; унихъ дѣти сынъ Іоаннъ Власовъ, 1; дочеръ Параскеия, 4.
27 дворъ. Евфтимій Маѯимовъ сынъ Качалинъ [Kaczalyn], 36, хлѣбопашець; унего жена Ірина Мафтеева, 25; унихъ дочеръ Марфта, 5; братъ Евфтимиевъ Григорій Маѯимовъ Качалинъ, 36, служитъ вдворѣ панскомъ при кузницѣ; у Григория жена Марія Лаврентиева, 18; унихъ дочеръ Іустина, ½ ; сестра Евстимия вдова Настасия Маѯимова жена Гавріила Петрова Карпиша [Karpysza], 46; уней сынове Онисій Гавріиловъ, 13, учися ткачсства вдворѣ; Михаилъ, 7.
28 дворъ. Кондратъ Прокопіевъ Карпишовъ, 48, хлѣбопашець; унего жена Мария Маркова, 37; унихъ дѣти сынъ Архипъ [Archipp] Кондратовъ, 15; дочеръ Анна, 6; зять Кондрата Павелъ Іоанновъ сынъ Стрелченка, 22, хлѣбопашець; у него жена Домникія Кондратова, 20; унихъ сынъ Іоаннъ Павлов ¼.
29 дворъ. Іоаннъ Григоріевъ сынъ Клименковъ, 25, хлѣбопашець; унего жена Агрипина Харкова [Charkowa], 20; унихъ сынъ Іоаннъновъ Григорій, 2; братъ Іоанновъ Петръ Корнѣевъ Клименковъ, 46, хлѣбопашець; унего жена Мотрона Николаева, 41; унихъ дочеръ Фтеодосия, 9.
30 дворъ. Маѯимъ Корнілиевъ сынъ Клименковъ, 48, хлѣбопашець; унего жена Марина Андреева, 42; унихъ дѣти, сынове Антоней Маѯимовъ, 24; Никита, 10; дочери Фтеодосия, 17; Фтеодосия друга, 13.
31 дворъ. Семионъ Іосифовъ сынъ Клименковъ, 30 хлѣбопашець; унего жена Евфросиния Романова, 27; унихъ дѣти сынове, Фтеодоръ Семионовъ, 14; Даниилъ, 9; Василій, 3; дочери Евдокия, 12; Евдокия [знову, ще одна].
32 дворъ. Фтеодоръ Григоревъ сынъ Клименковъ, 45, хлѣбопашець; унего жена Марфта Стефанова, 24; унихъ дѣти сынове, Денисъ Фтеодоровъ, 20, хлѣбопашець; Стефанъ, 7; Гордѣй, 2; дочери Пелагия, 13; Катерина, 9; пасербъ Фтео[до]ра [Paserb Fiodora] Зѣновѣй Димитриевъ сынъ Гоевъ [Goiow], 8.
33 дворъ. Григорій Григоріевъ сынъ Гоя, 57, хлѣбопашець; унего жена Анна Стефанова, 46; унихъ дѣти сынъ Антоній Григоріевъ, 25, хлѣбопашець; дочери Настасия, 17, служитъ вдворѣ панскомъ; Евдокия, 12; Варвара, 9; Мария, 5; Матрона [Matrona] – близнючки, 5; у Антония жена Іулиянна Сидорова, 20.
34 дворъ. Фтома Григорыевъ сынъ Паламаровъ, 57, хлѣбопашець; у него жена Евфросиния Данилова, 36; унихъ дѣти сынове Филиппъ Фтомовъ Паламаровъ, 18, хлѣбопашець; Іоаннъ, 20; Матфтей, 16; Гавріилъ, 2; Власъ, 5; у Филипа жена Евдокия Тимофтеева, 17; у Иоанна жена Ірина Кирилова, 18; пасерби Фтоми Гордѣй Фтоми сынъ Качали [Kaczaly], 13; Марина, 10.
35 дворъ. Антоній Михаиловъ сынъ Маиленковъ [Maylenkow], 48, хлѣбопашець; унего жена Ірина Іоаннова, 44; унихъ дѣти сынове Іоакімъ [Ioakichim] Антоновъ, 19, хлѣбопашець; Петръ, 7; Афтанасій, 9; дочеръ Матрона, 11.
36 дворъ. Іоанъ Денисовъ сынъ Герасименковъ, 48, хлѣбопашець; унего жена Мария Каленникова, 30; унихъ дѣти сынове Фтеодоръ Іванновъ, 16; Гаврілъ Ивановъ, 14; Семионъ, 9; Василій, 7; Іоаннъ, ¼; дочеръ Евва, 11.
37 дворъ. Вдова Виктория Ияковова жена Петра Герасименка, 50; унихъ дѣти сынове Сидоръ Петровъ Герасименковъ, 23, хлѣбопашець; Никита, 12; Тимофтей, 8; дочерь Марфта, 6; у Сидора жена Пелагия Пархомова, 20.
38 дворъ. Димитрій Іліинъ сынъ Мудрикъ, 40, хлѣбопашець; унего жена Ірина Харкова, 30; унихъ сынове Евытимій Димитриевъ, 11; Деонисій, 7; Іоанн, 5; сестра Димитриева вдова Іулиянна Ілийна [Ilyina] жена Якова Іоаннова Коваленкова, 34; уней дочери Ѯенния, 10; Анна, 6.
39 двор. Вакула Іоанновъ сынъ Нитченковъ, 56, хлѣбопашець; у него жена Агрипина Іоаннова, 40; унихъ сынъ Іоаннъ Вакуловъ Нитченко, 25, хлѣбопашець; у него жена Настасия Семионо ва, 20; унихъ сынъ Романъ Іоанновъ [Iwanow], 2.
40 дворъ. Андрей Семионовъ сынъ Слейченковъ [Szleyczenkow], 70; унего жена Евфросиния Іяковова, 58; у нихъ Синове Деонисій Андреевъ, 35, хлѣбопашець; Павелъ, 25; у Дениса жена Марфта Сидорова, 30; унихъ дѣти сынове Тимофтей Денисовъ, 10; Мартинъ, 6; Іоаннъ, 4; дочеръ Параскевия, 2; у Павла жена Мария Петрова, 25; у нихъ сынъ Игнатий Павловъ, 3.
41 дворъ. Вдовецъ Афтанасій Іоанновъ сынъ Тов[с]того [Towstoho], 80; унего зять Герасимъ Петровъ сынъ Сидоренковъ, 48, хлѣбопашець; у Герасима жена Анна Афтанасиева,43; унихъ сынъ Павло Тарасиевъ, 17; Іяковъ, 7; Игнатъ, 2; братъ Тарасия Романъ Петровъ Сидоренковъ, 25, хлѣбопашець; у Романа жена Мария Каленикова, 20; унихъ сынъ Ияковъ Романовъ, ½; шуринъ Романовъ Фтеодоръ Григоріевъ сынъ Паоамаровъ, 13; матка Тарасия [и] Романа вдова Фтеодосия Тимофтеева жена Петра Сидоренка, 70.
42 дворъ. Власъ Карповъ сынъ Матронинъ [Matonyn], 33, хлѣбопашець; у него жена Параскевия Павлова, 28; у нихъ дѣти сынъ Кирилъ Власовъ, 9; дочери Домникия, 7; Евдокия, 5.
43 дворъ. Герасимъ Стефановъ сынъ зятя Карпового, 26; унего жена Анна Афтанасиева, 20; унихъ дочеръ Наталия, 3.
44 дворъ. Вдова Варвара Іяковова жена Василия Сороки, 47; унихї дѣти сінове Григорій Василиевї Сорокинї, 20, хлѣбопашець; Иванї, 10; Іяковї, 6; дочеръ Параскевия, 15.
45 дворъ. Іяковъ Іякововъ сынъ Балагуринъ [Balahuryn], 50, хлѣбопашець; унего жена Дормникия Фтедорова, 35; унихъ дѣти сынове Онуфрій Іяковъ, 20; Марко, 10; Фтеодоръ, 6; дочеръ Анна, 8; пасерби Іякова Артемъ Тарасиевъ сынъ Яценковъ, 12; Мария, 16.
46 дворъ. Харитонъ Леонтиевъ сынъ Голомовзинъ [Holomowzyn], 76, ткачъ; унего жена Мария Іосифова, 60, унихъ дочеръ Анна, 20.
47 дворъ. Дорофтей Михайловъ сынъ Пилиповъ, 40, хлѣбопашець; унего жена Пелагия Тимофтеева, 27; унихъ дѣти синове Павелъ Дорофтеевъ, 12; Іустимъ, 10; Николай, 5; Іоаннъ, 3; дочеръ Агафия, ¼.
48 дворъ, Іоаннъ Семионовъ сынъ Погребного, 35, хлѣбопашець; унего жена Параскевия Іоаннова, 27; унихъ дѣти сынъ Іоанновъ Фтеодоръ, 4; дочери Агафия, 6; Вырвара, 1.
49 дворъ. Іяковъ Михайловъ сынъ Болуховъ, 40, хлѣбопашець; унего жена Евдокия Іоаникова, 32; унихъ дѣти сын Даніилъ, 2; дочери Параскевия, 12; Іустина, 8; Евфросиния, 5; сестренецъ Іякова Власъ Василиевъ сынъ Курачовъ [Kuraczow], 13.
50 дворъ. Никита Андреевъ сынъ Дзюба, 50, хлѣбопашець; унего жена Зѣновия Іоаннова, 4; унихъ сынове Лазарь Никитинъ, 20, хлѣбопашець; Трофимъ, 11; Овсей, 1.
51 дворъ. Вдовецъ Певелъ [Pawel] Никифоровъ сынъ Нижниковъ, [Nyżnykow], 83; унего сынове Василій Павловъ, 60; Тимофтей, 40, хлѣбопашець; Лукянъ, 30, хлѣбопашець; у Василия жена Евдокия Павлова, 55; унихъ дѣти сынъ Савва Василиевъ, 9; дочеръ Ірина, 15; у Тимофтея жена Мария Евтимиева, 35; унихъ дѣти сынове Кондратъ Тимофтеевъ, 14; Евфтимій, 8; дочери Акилина, 10; Фтеодосия, 2; у Лукяна жена Варвара Якимова, 27; унихъ дочери Анна, 10; Агафия, 6.
52 двор. Стефанъ Онисимовъ сынъ Костенковъ, 55, хлѣбопашець; унего жена евдокия Карпова, 48; унихъ дѣти сынове Герасимъ Стефановъ, 24,хлѣбопашець; Давидъ, 18, хлѣбопашець; Іоаннъ, 18; Фтома, 8; дочери Татиянна, 4; у Герасима жена Матрона Іякова, 22; унихъ дочеръ Т атиянна, 2.
53 дворъ. Маѯимъ Стефановъ сынъ Д[з]юбинъ [Dziubin], 50, кушниръ [kusznirz]; унего жена Марфта Іоаннова, 43; унихъ дѣти сынъ Демянъ Маѯимовъ, 9; дочери Мелания, 5; Анна 15.
54 дворъ. Василій Андреевъ сынъ Д[з]юбинъ [Dziubyn], 40, хлѣбопашець; унего жена Настасия Никитина, 30; унихъ дѣти сынове Семионъ Василиевъ, 7; Григорій, 15; дочери Параскевия, 9; Евдокия, ½.
55 дворъ. Диомидъ Павловъ сынъ Д[з]юбинъ [Dziubyn], 30, хлѣбопашець; унего жена Олена Іоакимова, 30; унихї дѣти сынъ Гавриловъ Диомидовъ, 10; дочери Параскевия, 12; Пелагия, 8; Мария, 2.
56 дворъ. Вдова Евдокия Софрониева жена Андрея Іоаннова Дзюби, 80; уней сынове вдовецъ Іяковъ Андреевъ, 40, хлѣбопашець; Михаилъ, 30,хлѣбопашець; у Іякова дѣти сынъ Мартинъ Іякововъ, 4; дочеръ Мария, 6; зять Іякова Климентій Маѯимовъ сынъ Задерея, 23, хлѣбопашець; у Климентия жена Ѯения Іяковова, 18; у Маѯима жена Мария Іоаннова, 23; унихъ сынъ Демянъ Маѯимовъ, 4.
57 дворъ. Демянъ Саввовъ сынъ Шутовъ, 50, хлѣбопашець; унего жена Пелагия Стефанова, 43; унихъ дѣти сынове Іоаннъ Демяновъ, 20, хлѣбопашець; Симеонъ, 11; Тимофтеи, 5; дочери Анна, 15; Параскевия, 13, служитъ вдворе панскомъ; у Іоанна жена Параскевия Григоріева, 18.
58 дворъ. Вдовецъ Кирилъ Михайловъ сынъ Рижинъ [Ryżyn], 60, хлѣбопашець; унего сынъ Сидоръ Кириловъ Рижинъ [Ryżyn], 30, хлѣбопашець; у Сидора жена Ева Афтанасиева, 25; унихъ дочери Катерина, 8; Евдокия, 6.
59 дворъ. Маѯимъ Софроновъ сынъ Супруновъ [Suprynow], 85; унего жена Агафия Родионова, 80; унихъ сынъ Фтеодоръ Маѯимовъ Соприновъ [Suprynow], хлѣбопашець; Фтеодора жена Мария Онисимова, 24.
60 дворъ. Омелиянъ Кириловъ Рижинъ, 23, хлѣбопашець; унего жена Агафия Саввова, 20; унихъ сынъ Корнилий Емелияновъ, 1; теща Емелияна Матрона Никифорова жена Савви Курки [Kurki] вдова, 45; унихъ дочеръ Татиянна, 13; сестра Матрони вдова Параскевия Никифорова жена Карпа Смоляного, 57.
61 дворъ. Вдова Христина Павлова жена Фтеодора Головатого, 80; унеи сынове Самуилъ Фтеодоровъ Головатый, 48; хлѣбопашець; Денисъ, 44; хлѣбопашець; Іяковъ, 25; Гавріилъ , 20; у Самуила жена Матрона Василиева, 4; унихъ дѣти сынове Іоаннъ Самуиловъ, 6; Михаилъ, 4; дочери Акилина, 14; Ѯения, 10; у Дениса жена Мария Герасимова, 35; унихъ дѣти сынове Іосифъ Денисовъ, 8; Василій, 6; дочери Катерина, 14; Евдокия, 11; Татиянна, 4; Марфта, 2; у Якова жена Параскевия Романова, 20; у Гавриіла жена Ірина Григоріева, 18.
62 дворъ. Вдова Мария Григориева жена Никифора Іоаннова Комиша [Komysza], 60; уней дѣти сынове Трофимъ Никифоровъ Комишъ, 14, хлѣбопашець; Парфтемій, 11; дочеръ Агафия, 13.
63 дворъ. Моисей Григориевъ сынъ Зимоглядинъ калѣка, 50; унего жена Пелагия Корнилиева, 40; унихъ дѣти сынъ Сидоръ Моисеевъ, 123; дочеръ Фтеодосия, 4.
64 дворъ. Вдовецъ Стефанъ сынх Сниткинъ [Snytkin], 52, хлѣбопашець; унего сынъ Семионъ Стефановъ, 13; зять Стефана Климентій Василиевъ Ритиченковъ [Rytyczenkow], 30, хлѣбопашець; унего жена Мария Стефанова, 24; унихъ сынове Іоаннъ Климентиевъ, 4; Трофимъ, 2.
65 дворъ. Карпъ Никитовъ сынъ Шепиловъ [Szezopilow], 57, муровщикъ [strycharz]; унего жена Агафыя Алексеева, 47; унихъ сынове Ефимъ Карповъ, 11; Никита, 6.
66 дворъ. Семеонъ [Semen] Алексеевъ сынъ Кобца [Kobca], 46, мелникъ; у него жена Анна Павлова, 40; унихъ дѣти сынове Дионисъ Семионовъ, 18; Лука, 16; Григорій, 7; дочери Іустина, 13; Матрона, 9.
Неосѣліє здешнеи страни уроженци
Иванъ Петровъ Мудриковъ [Mudrynow], 60, снецаръ [snycerz]; Іяковъ Василенко безъ женный, 30, дѣлаетъ въ винокурнѣ въ арендатора Шпѣтковского Нися; Фтеодоръ, 29, служитъ работникомъ [Sluzy za Parobka] у Кондрата Качели [Kaczaly]; Андрей, 40, служитъ работникомъ у арендаря Шпѣтковского; Иваннъ, 30, служитъ въ Священника Ципияновича въ томже селеніи; Мина Фтеодоровъ, 30, работаетъ по денно; Тихонъ, 33, служитъ за работника у Максима Дзуби; Емеліанъ Григориевъ, 50, винокурщикъ.
Всехъ душъ 267 (муж.) и 240 (жен.)
(джерело: Державний Архів Київської Області, Фонд 280)
Додаток 2. Ревізська Сказка 1795 року про Личанських жителів княгині Ангелії Ігнатівни Шуйської.
[ред. | ред. код](Входить до Ясногородського ключа)
1795го Года Октября […] дня Кіевскои Губерніи Рожевскои Округи сєления Личанки принадлежащаго дѣдичнои Владѣлцѣ, умершаго князя бывшихъ полскихъ воискъ Генералъ Маіора и Кавалера Воицеха Шуискаго, жене княгинѣ Ангелїи Игнатовнѣ Шкиской ивдѣиствителномї Ее владѣнїи состоящаго уполъномоченыій отъ нее шляхътичь Игнатый Олховецкїй, по Силѣ состоявшагося 1794го года Июня 23 дня ЕЯ ИМПЕРАТОРСКАГО ВЕЛИЧЕСТВА и въ народъ публикованнаго Указа далъ сїю скаску о состоящихъ въ упомянутомъ селеніи Личанки жителяхъ мужескаго и женскаго пола, неисключая самихъ малолѣтнихъ и престарѣлыхъ, по самой истинѣ безъ всякой утайки, а буде кѣмъ впредь обличенъ явлюся, или по свѣдѣтелсву наидется, что кого либо утаилъ то повиненъ положенному по указамъ штрафу безъ всякаго послабленїя.
Аимянно вселенїи Личанки поддание, крестїє уроженцѣ здѣшнеи страни осѣдлые.
1 дворъ. Іоаннъ [Iowa] Фтедоровъ сынъ Грищенковъ [Hryszczekow], 30 лѣтъ, хлѣбопашець [Ralnik]; унего жена Домникия Кирилова, 30; братъ Іова Іяковъ Фтеодоровъ Грищенко, 20, хлѣбопашець; тіотка Іякова ї Іова вдова Катерина [Ciotka Iowy i Iakowa wdowa Kateryna; як видно, все навпаки] Григориева жена Самоила Дубасенка, 53; унея дѣти сынове Іоанъ Самоиловъ Дубасенка, 23, хлѣбопашець; Мартинъ, 17; Гавріилъ Самоиловъ, 13; дочеръ Фтеодора, 19.
2 дворъ. Вдова Домникия Василиева жена Мирона Діогтяренка [Diohtiarenka], 60; унихъ сынове Афтанасій Мироновъ Діогтяренко, 32, хлѣбопашець; Савва, 26, хлѣбопашець; у Афтанасія жена Параскева Трофимова, 28; унихъ сынове Лук’янъ Афтанасиевъ, 6; Григорій, 3; у Савви жена Ірина Вакулова, 20.
3 дворъ. Мафтей Герасимовъ сынъ Микицая [Mykiciaia], 40, хлѣбопашець; унего жена Анна Сидорова, 40; унихъ дѣти сынове Стефанъ Матфтеевъ, 9; Григорій, 7; Іоаннъ, 3;дочеръ Синклета, 17.
4 дворъ. Сидоръ Іоанновъ сынъ Бушиленковъ [Buszuylenkow], 50, хлѣбопашець; унего жена Параскевія Сидорова; унихъ дочери Дария, 13; Параскевия, 10; Евфимия, 5.
5 дворъ. Каленникъ Мартиновъ сынъ Бушуйловъ [Buszylow], 40, хлѣбопашець; унего жена Анна Димитріева, 28; унихъ дѣти сынъ Іоаннъ Калеников, 8; дочери Іулиянна, 12; Агафия, 3; Дария ½; зять Каленника Пантелимонъ сынъ Матфтеевъ [Mafteiow], 25, хлѣбопашець; унего жена Марфта Мартинова, 22; унихъ сынъ Деомидъ Пантелемоновъ, 3.
6 дворъ. Вдовецъ Никита Іоанновъ Салогубовъ [Salohubow], 50, хлѣбопашець; унего дѣти сынове Петръ Никитовъ, 30, хлѣбопашець; Омелянъ, 20; Терентій 17, Григорій, 11, служитъ вдворе панскомъ садовимъ; Гавріилъ, 3; дочеръ Агафия, 7; у Петра жена Васса Михаилова, 27; унихъ дочеръ Настасия, 7; у Омеляна жена Анна Трохимова, 20.
7 дворъ. Леонтій Іоанновъ сынъ Совинъ [Sowyn], 25, хлѣбопашець; унего жена Агафия Леонтиевна, 20; унихъ дочеръ Елена, 3.
8 дворъ. Вдовецъ Афтанасій Іоанновъ Бушуйленковъ, 40, хлѣбопашець; унего дѣти сынове Семионъ Афтанасиевъ, 10; Климъ Афтанасиевъ, 8; дочеръ Мария, 6; сыновецъ Афтанасиевъ Демянъ Димитриевъ, 25, хлѣбопашець; унего жена Пелагия Павлова, 20; унихъ сынъ Іоанъ Демяновъ, 2; братанка [bratanka] Демянова Елена Саввова, 8; братова [bratowa] Афтанасиева вдова Фтеодосия Купинова [Fteodosya Kupynowa] жена Василия Бушуйленка [Buszuyleka], 50; уней синове Павелъ Василиевъ, 30, служитъ в селе Луцѣ у Ілка Герасименка; Авраамъ, 28, служитъ въ селе Гореничахъ наймитомъ у Іоанна Гайдая.
9 дворъ. Іяковъ Василиевъ сынъ Ващенковъ, 40, хлѣбопашець; унего жена Настасия Леонтиева, 30; унихъ дѣти сынове Ариемъ Якововъ, 18, хлѣбопашець; Никифоръ, 6; Василій, 9; дочери Варвара, 11; Фтеодора, 3.
10 дворъ. Кондратъ Трофимовъ сынъ Гутира [Hutyra], 58, хлѣбопашець; унего жена Матрона Григорья [Hryhoriewa], 42; унихъ дѣти сынове Іосифъ Кондратовъ, 12; Григоррій, 8; дочери Мелания, 6; Варвара, 3.
11 дворъ. Романъ Трофимовъ сынъ Гутиринъ, 45, хлѣбопашець; унего жена Дария Стефанова, 35; унихъ дѣти сынове Фтеодоръ Романовъ, 8; Никита, 5; Леонтій, 3; Фтеодоръ, 2; дочеръ Агафия, 6; братова Романа Гутири вдова Фтеодора Іоанна жена Трофима, 42; унихъ дѣти сынъ Наумъ, 12; дочери Христина, 14; Анна, 8; братъ Романа Гутири Денис Трофимовъ, 45, хлѣбопашець; унего жена Агафия Химина, 25; унихъ дочеръ Дария, ½; шуринъ Іяковъ Химинъ внучаръ, 30, служитъ за паробка [sluzy za Parobka] у Агрипини Санчихи — въ Ясногородке.
12 дворъ. Семионъ Іоанъновъ сынъ Скрипленковъ, 40, хлѣбопашець; унего жена Мария Леонтиева, 30; унихъ дѣти сынове Іяковъ Семионовъ, 8 Игнатий, 6; дочеръ Матрона, 1; тесть Семиона Іоаннова Леонтій Ісковъ сынъ Лазбина [Leontyi Iskow syn Łazbena], 66; унего сынове Стефанъ Леонтіевъ, 21, хлѣбопашець; Давидъ, 15; тѣтка Семиона Іоаннова Агрипина Фтеодорова жена Іоанна Грищенка, 40; унихъ дѣти сынове Семионъ Іоанновъ, 16, хлѣбопашець; Кузма, 11; дочери Акилина, 15; Іулиянна, 9.
13 дворъ. Трофимъ Мартиновъ сынъ Товченого, 40, хлѣбопашець; унего жена Пелагия Омелянова, 35; унихъ дѣти сынове Авраамъ Трофимовъ, 8; Емелиянъ, 3; дочери Ирина, 14; Евфросиния, 13; Пелагия, ½.
14 дворъ. Каленикъ Ісковъ сынъ Лазбенновъ, 55, хлѣбопашець [Łazbeniow, 55, Ralnik]; унего жена Мария Василиева, 45; унихъ дѣти сынове Никита Калениковъ, 15; Василій, 8; дочеръ Мария, 5.
15 дворъ. Овсѣй Димитриевъ сынъ Спасибчинъ [Spasybczyn], 40, хлѣбопашець; унего жена Елена Фтомина, 30; унихъ дѣти синове Иосифъ Овсѣевъ, 13; Андрей, 9; Семионъ, 4; Гордей, 2; дочери Дария, 7; Евдокия, 5; тетка Овсѣя вдова Іулианна Іоанна жена Іоакима Безладного, 50, уней сінове Іовъ Якимовъ Безладный, 30, хлѣбопашець; Леонтій, 18; хлѣбопашець; у Іова жена [u Iowy żona] Фтеодосия Миронова, 20; братъ Іулиании Ивановой вдовецъ Наумъ Іоанновъ Вишнякъ, 60; унего сынове Петръ Наумовъ калѣка совсѣмъ, 20; Андрей, 8; Герасимъ, 5.
16 дворъ. Николай Григоріевъ сынъ Романенковъ, 63; унего жена Татиянна Григоріева, 60; унихъ сынрве Іосифъ Николаевъ, 30, хлѣбопашець; Зѣновѣй, 20, хлѣбопашець; у Іосифа жена Татиянна Андреева, 23.
17 дворъ. Іоаннъ Іоанновъ сынъ Лазбенна [Łazbena], 45, хлѣбопашець; унего жена Катерина Яремова, 40; унихъ сынъ Ігнатъ Іоанновъ, 18; братъ Іоанна Иванова Михаилъ Іоанновъ Лазбен, 30, хлѣбопашець; унего жена Матрона Мартинова, 24; унихъ дѣти сынове Трофимъ Михайловъ, 10; Вакула, 8; дочеръ Харитина, 2.
18 дворъ. Семионъ Никитинъ сынъ Гриценковъ [Hrycaųkow], 80; унего жена Параскевия Семионова, 65, унихъ сынъ Трофимъ Семионовъ, 30, хлѣбопашець; унего жена Мария Іоаннова, 25; сынове Семионова Стефанъ Герасимовъ Грицаенковъ [Hrycaųkow], 35, хлѣбопашець; у него жена Евфросиния Андреева, 27; унихъ дочери Евдокия, 7; Мария, 3; теща Стефана Дария Василиева жена Андрея, 50.
19 дворъ. Вдова Іулианна Іоанова жена Стефана Грицаенка, 40; уней дѣти сынове Лука Стефановъ, 7; Павелъ, 5; Іоаннъ ¼; дочери Евдокия, 14; Пелагия, 10; Іулияния, 3; дядко Стефана Грицаенка вдовецъ Маѯимъ Никитинъ Грицаенко, 60; унего сынъ вдовецъ Дмитро Маѯимовъ, 40, хлѣбопашець.
20 дворъ. Павелъ Грицаевъ сынъ Малиша [Malysza], 50, хлѣбопашець; унего жена Мария Маѯимова, 40; унихъ дѣти сынове Самуилъ Павловъ, 12; Лукянъ Павловъ, 7; дочеръ Варвара, 9; брати Павлова Савва Григоріевъ Малишъ, 40, хлѣбопашець; Василь, 30, хлѣбопашець; у Сави жена Мария Фтеодорова, 30; унихъ дочеръ Агафия, 5; у Василя жена Матрона Маѯимова, 27; унихъ сынъ Іяковї, 6.
21 дворъ. Іоаннъ Івановъ сынъ Бушуйли [Buszuyly], 50, хлѣбопашець; унего жена Іулианна Петрова, 40; унихъ дѣти сынове Евстафѣй Іоанновъ, 25, хлѣбопашець; Харитонъ, 10; Григорій, 5; дочери Катерина Іоаннова, 13; Евдокия, 8; Софѣя, 6; Фтеодосия, 2; у Евстафия жена Дария Максимова, 20.
22 дворъ. Тарасъ Леонтиевъ сынъ Салогуба [Salohuba], 50, хлѣбопашець; унихъ Синове Лука Тарасовъ, 15, хлѣбопашець; Касиянъ, 13; Наумъ, 9; Ияковъ, 5.
23 дворъ. Лукиянъ Леонтиевъ сынъ Салогуба, 30, хлѣбопашець; у него жена Ксения Миронова, 20; Братъ Лукяна Леонтіева вдовецъ Семионъ Леонтиевъ Салогубъ, 55, хлѣбопашець; унего сынъ Павелъ Семионовъ, 15.
24 дворъ. Лаврентій Маѯимовъ сынъ Задерея [Zadereia], 40, хлѣбопашець; у нѣго жена Анна Наумова, 25; унихъ дѣти сынъ Андрей Лаврентиевъ, 6; дочери Евфросиния, 4; Агафия, ½; братъ Лаврентия Іосифъ Маѯимовъ, 20, хлѣбопашець.
25 дворъ. Климъ Григоріевъ сынъ Чмеля [Czmela], 50, хлѣбопашець; унего жена Параскева Иванова, 42; унихъ дѣти сынъ Вакула Климовъ, 10; дочери Настасия, 5; Параскева, 2; свѣсть (?) [Swist.] Іулианна Иванова калека, 20.
26 дворъ. Кирилъ Григоріевъ сынъ Нѣмченка [Ninczęka], 40; унего жена Іулианна Іоаннова, 30; унихъ дѣти сынове Яковъ Кириловъ, 9; Петръ, 3; Іоаннъ ½; дочеръ Ірина, 12.
27 дворъ. Вдовецъ Корніилъ Іакововъ сынъ Совинъ [Sowin], 80, ткачь; унего дѣти сынове Емелианъ Корниловъ, 40, хлѣбопашець; Нестеръ вдовецъ, 35, хлѣбопашець; дочери Ірина, 18; Параскевия, 16; у Омеляна жена, 35; унихъ дѣти сынъ Лукянъ Омеляновъ, 8; дочеръ Пелагия, 16; у Нестора дѣти сынове Семионъ Нестеровъ, 6; Андреи, 8; дочеръ Ѯения, 4.
28 дворъ. Вдова Агрипина Григориева жена Якова Дубасенка, 68: уней дѣти сынове Іоаннъ Іоанновъ Дубасенко, 30, хлѣбопашець; Никифоръ, 20, хлѣбопашець; Василій, 12; дочеръ Варвара, 13; у Іоанна жена Матрона Прокопиева, 27; унихъ дѣти сынове Іосифъ Ивановъ, 7; Іоаннъ Іоанновъ, 4; дочери Татианна, 9; Ѯения ½; у Никифора жена Мария Фтеодорова, 18; ɤныхъ дочеръ Мария, ½; зять агрипини Григоріевой Сидоръ Матфтеевъ сынъ Шиша [Szysza], 22, хлѣбопашець; Ірина Яковлева, 18; унихъ дѣти сынъ Трофимъ Сидоровъ, ½; дочеръ Варвара, 3; шуринъ Петръ Гртгориевъ сынъ Бушуйленковъ [Buszylękow], 10.
29 дворъ. Вдовецъ Іоаннъ Василиевъ сынъ Ващенковъ [Waszczękow], 80; унего сынове Іяковъ Іоанновъ Ващенко, 50, хлѣбопашець; Трофимъ, 20, хлѣбопашець; Дамианъ, 13; у Іякова жена Татыянна Павлова, 40; унихъ дѣти сынъ Стефанъ Іякововъ, 2; дочери Евдокия, 16; Параскевія, 11, Ѯения, 9; у Трофима жена Фагафия Семионова, 18; братанка Іоанна Василиева удова Іулиянна Ігнатова жена Пархо[ма] [Parchoma] Дубасенка, 50; унеи дѣти сынове Гавріилъ Пархомовъ Дубасенковъ, 20, хлѣбопашець; Филипъ, 8; дочеръ Стефанида, 16.
30 дворъ. Онисимъ Іоанновъ сынъ Вишняка [Wyszniaka], 60; унего жена Евдокія Тимофтеева, 42; унихъ дѣти сынове Іоанъ Онисимовъ, 18, хлѣбопашець; Лукянъ, 13; Кондратъ, 4; Козма ½; дочери Параскевия, 15; Мария, 7.
31 дворъ. Вдова Іоаннова Агрипина жена Маѯима Вишняка, 70; уней дѣти сынове Демянъ Маѯимовъ Хижняковъ [Wyszniakow; мова саме про сина Вишняка, тому Хижняков тут невірно], 50, хлѣбопашець; Гордѣй, 38, хлѣбопашець; Іоаннъ, 20; дочери Евдокия, 16: Феодосия, 13; у Демяна жена Мария Наумова, 40; унихъ дѣти сынове Григорій Демяновъ, 3; Пархомъ, ½; дочери Іулияна, 9; Наталия, 5; у Фгордѣя жена Агафия Семионова, 20.
32 двор. Филипъ Герасимовъ сынъ Линниковъ [Łynnykow], 35, хлѣбопашець; унего жена Евдокия Фи[ли]ппова, 30; унихъ дочеръ Мария, 6.
33 дворъ. Вдовецъ Моисей Моисеевъ сынъ Дубасовъ, 80; унего сынъ Уласъ Моисеевъ Дубасовъ, 45, хлѣбопашець; у Уласа жена Ѯения Іоаннова, 36; унихъ дѣти сынове Іоаннъ Уласовъ, 16; Ігнатій, 10; дочери Агафия, 6; Фтеодора, 3.
34 дворъ. Іоаннъ Матфтеевъ сынъ Дубаса, 50, хлѣбопашець; унего жена Евфросиния Романова, 38; унихъ сынове Григорій Іоанновъ, 15; Василій, 5.
35 дворъ. Вдова Христина Іоаннова жена Василия Кухара [Kuchara], 50; уней дѣти сынове Павелъ Василиевъ Кух[а]ровъ, 27, хлѣбопашець; Михаилъ, 13; Маѯимъ, 8; дочеръ Мария, 15; у Павла жена Мария Димитриева, 22; унихъ сынъ Авраамъ Павловъ, 4.
36 дворъ. Леонтій Симеоновъ сынъ Красюковъ [Kraszukow], 40, слюсарь и хлѣбопашець; унего жена Евдокия Іоаннова, 36; унихъ дѣти сынъ Фтеодоръ Леонтиевъ, 7; дочери Анна, 10; Параскевия, 5; Варвара, 3.
37 дворъ. Тимофтей Даниловъ сынъ Діогтяренковъ, 40, хлѣбопашець; унего жена Евдокія Михаилова, 40; унихъ дочеръ Матрона Тимофтеева, 8.
38 дворъ. Павелъ Андреевъ сынъ Д[з]юбинъ [Dziuby], 34, хлѣбопашець; унего жена Евфросиния Яковова, 28; уныхъ дочеръ Параскевия, 4; братаничъ Павла Андреева Василій Матфтеевъ сынъ Совинъ, 18, служитъ въ селе Княжичахъ въ Ефросініи Андр[еы]шихи.
39 дворъ. Антонъ Іоанновъ сынъ Яценка [Iacenkow] зять Іоанна Бушуйленка, 18; унего жена Катерина Іоаннова, 16.
Всѣхъ Душъ 164 (муж.) и 142 (жен.).
(джерело: Державний Архів Київської Області, Фонд 280)
[кінець на 05.12.2021]
Шпитьки — 2021 рік
Зміст
Стаття дослідження краєзнавства. 1
Значимість. 1
Анотація. 1
Сучасне минуле села Шпитьок. 2
Частина 1: Минуле – 1720-1936 рр., сліди дерев’яної старослов’янської Покровської церкви 2
Слід 001: 1720 р., Інвентар Ясногородської волості 2
Слід 002: Книги церкви «Святой Покрови въ веси ШпѢтъкахъ». 4
Слід 003: Церква 1735 року і раніше існувала. 4
Дослідження розвалин церкви: 7
1914 рік, мапа з двома церквами: 7
Ікони з Шпитьківської церкви: 8
Церкви Київщини у 1920-1930 роках. 10
Слід 004: 1754 р., Тариф подимного податку Київського воєводства. 11
Ясногородка [ключ]. 11
Слід 005: Мапи Київської губернії 12
Слід 006: «Сказанія о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи». 15
1864, Шпитки.. 15
1866, Шпитки, Лычанка. 15
1892, Шпіткі, Гуровщизна, Личанка. 16
1900, Шпитки і Круглик, Личанка і Смолянка. 16
Археологічна мапа. 19
Слід 008: Служителі «Духовныхъ сословій» старослов’янської церкви села Шпитьок. 20
1763: Шпитківський священник Симеон Левицкий.. 20
Григорій Цыпрїяновичь. 24
Василий Халаимъ. 24
Феодоръ Стектевичъ. 24
Иоаннъ Тимофеевъ Данькевичъ. 24
таблиця: Родинне дерево священників Данькевичів. 25
Дьячек Максим Пономаревський.. 26
Филиппъ Ивановъ Данькевичъ. 26
Василий Григориевъ Абрамовичъ. 27
Павелъ Лотоцкій.. 27
Ѳеодоръ Зданѣвичь. 27
Василій Баськевичъ. 28
Симеонъ Крыжановскій.. 28
Тихонъ Левитскій.. 28
Петро Констянтинович Коломацький.. 28
Тимофей Сименовъ Татаржинскій, 29
Слід 008: Власники «Шпитьківської волості». 29
1395, близько, воєвода Краківський Шпитек з Мельштина. 29
1700, близько, Ігнацій Шуйський. Шуйські 30
Ангелія Ігнатова Шуйська, 1975 року. 31
1799, близько, Юзеф Коперницький, його син Станіслав. 31
1811, Француаза Войнова Марченко і Ізабела Войнова Ледуховська «съ Князей Шуйскихъ» 32
1820, близько, Залѣскій.. 32
1811, 1840, близько, Северин Подвисоцький (1830, серпень). 32
1842, поміщик полковник Еразм Стогов. 32
1850, близько, Добринський.. 35
1870, близько, Федір Васильович Івенсен.. 35
Власники Личанки.. 36
1851, Яков Иосифов Желиховский.. 36
1856, Володимир Чайковський.. 36
1909, Варвара Ивановна Лазарева. (В аренде у Франца Францевича Вагнера). 36
1913, Волынецъ Лука Сергеевич. 36
Слід 010: Заповідні місця Київщини.. 36
Загальна характеристика Природно Заповідного фонду Ф Київщини (вибрано). 36
Кадастр місцевих природно-історичних святинь у м. Києві та Київській області 38
Частина 2: Футуризм – 1890-1930 рр., сліди кам'яного двопрестольного храму в Шпитьках 40
Слід 011: 1895-1911, Власник О. Н. Терещенко. 40
Слід 013: кам’яна Покровська церква у Шпитьках. 43
Торжественная закладка новаго храма въ селѣ Шпиткахъ. 43
Посѣщеніе преосвященкѣйшимъ Сергіемъ, епископомъ уманскимъ, церквей и школъ Кіевскаго уѣзда. 44
Торжественное освященіе новаго каменнаго двухпрестольнаго храма. 46
Устройство церковно-приходской школы и каменнаго храма въ селѣ Шпитькахъ, Кіевсваго уѣзда. 47
Архітектор-академік Ніколаєв. 49
Слід 014: конеозавод О.Н. Терещенко у Шпитьках. 51
Завод О.Н. Терещенко (спогади Якова Бутовича). 51
Журнал «Рысак и скакун», 1907 року. 57
Слід 015: нащадки О. Н. Терещенка. 59
Нащадки.. 59
«Управляючий Адріан Федорович Подлуцкий», […]. 60
«Управляющий Константинъ Николаевъ Новицкій». 60
«Николай Михаиловъ Соловей». 60
Слід 016: Башта водоемна, Екіпажний сарай.. 60
Схожі башти.. 61
Слід 017: На руїнах маєтку. 62
Пильнуйте «білоголову німкеню — молошницю». 62
Засівна кампанія в Шпитках. 63
Кінець другої частини. 63
ДОДАТКИ: 64
Додаток 1. Ревізська Сказка 1795 року про Шпитківських жителів княгині Ангелії Ігнатівни Шуйської. 64
Додаток 2. Ревізська Сказка 1795 року про Личанських жителів княгині Ангелії Ігнатівни Шуйської. 70
©Сергій Петрович Дегтяренко, Sahjayster.
примірник для Facebook, вичитка, 2021