Користувач:Vadim Zakrevskyi/Право суспільної власності
Пра́во суспі́льної вла́сності — сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.
Проект Закону «Про суспільну власність в Україні»[ред. | ред. код]
| Про суспільну власність в Україні | |
|---|---|
| Закон України | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Повна назва: | Проект Закону «Про суспільну власність в Україні» |
| Номер: | № 4418 (проект) |
| Ініціатор(и): | Папієв М. М. |
| Дати | |
| Поданий на розгляд: | 9 липня 2009 |
| Статус: Проєкт відкликано | |
29 квітня 2009 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроект «Про суспільну власність в Україні» (Реєстр. №4418).
Законопроект[1] розроблено з метою врегулювання відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією права власності Українського народу на природні та інші ресурси, які є неподільними складовими національного багатства України.
Положення законопроекту прямо випливають з визначення права власності Українського народу, що надається абзацом першим статті 13 Конституції України, та спрямовані на забезпечення права кожного громадянина України на здійснення ним своїх правомочностей щодо володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.
Відсутність спеціального закону, що регулює такі відносини, унеможливлює повноцінне здійснення конституційного права власності Українського народу на природні ресурси, а також на інші ресурси, які є неподільними складовими національного багатства України. Це, в свою чергу, створює умови для зловживань у сфері розпорядження суспільними ресурсами, стримує, а часом унеможливлює їх відновлення та розвиток.
Прийняття законопроекту є першим кроком у формуванні законодавчого поля у сфері права суспільної власності.
Законопроект встановлює систему права суспільної власності, як основу для здійснення конституційного права власності Українського народу на природні ресурси, а також на інші ресурси, які є неподільними складовими національного багатства України.
Головні завдання законопроекту[ред. | ред. код]
- В межах існуючого в Україні конституційного права вибудовується система права суспільної власності.
- Визначаються види об’єктів права суспільної власності та суб’єкти цього права.
- Встановлюються основні принципи розпорядження об’єктами права суспільної власності, в тому числі, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органом з управління та приватизації об’єктів права суспільної власності, а також визначаються принципи користування об’єктами права суспільної власності.
- Територіальна громада отримує право і дієві механізми для здійснення від імені Українського народу повноцінного управління об’єктами права суспільної власності в межах своєї адміністративно-територіальної одиниці. Цим самим, надається чіткий зміст відносинам місцевого самоврядування, а законодавство у цій сфері доповнюється відповідними правовими механізмами. При цьому, визначається напрям подальших реформ у системі місцевого самоврядування, які неможливо здійснювати виключно шляхом розширення повноважень органів місцевого самоврядування та посилення їх фінансової незалежності без одночасного посилення контролю з боку територіальної громади.
- Визначаються основні засади державної політики у сфері суспільних ресурсів. Відсутність системного наукового аналізу та скоординованої міжвідомчої державної політики у сфері суспільних ресурсів на разі є першопричиною низької результативності багатьох галузевих державних програм із збереження, відновлення та розвитку суспільних ресурсів, що діяли дотепер.
- Законопроект започатковує принципово нові механізми захисту прав і свобод кожного громадянина України шляхом встановлення комплексного соціального стандарту - громадянського мінімуму, що є не тільки важливим кроком у вдосконаленні системи соціального захисту громадян, але й визначає довгострокову державну стратегію у сфері розвитку людських ресурсів, спрямовуючи її на підтримку інститутів сім’ї, материнства і дитинства, визначаючи вищу освіту – як освітній стандарт для всіх громадян України, тим самим підвищуючи впевненість громадян у своєму майбутньому і, водночас, підвищуючи статус самого українського громадянства.
Визначення головним поняттям правової системи суспільної власності[ред. | ред. код]
- «суспільна власність»,
- «суспільний договір» suspilnij-dogovir,
- «суспільні фонди споживання» suspilni-fondi,
- «громадянський мінімум» gromadanskij-minimum,
- «рівень громадянського забезпечення» viznacenna-terminiv та іншим.
Оперуючи новими понятійними об’єктами, законопроект встановлює порядок і основні механізми їх взаємодії. Зокрема, вперше в українському законодавстві визначаються об’єкти права суспільної власності, дається їх класифікація.
До об’єктів права суспільної власності законопроектом віднесені не тільки природні ресурси, але й матеріальні та фінансові ресурси, що виникли в результаті економічного використання природних ресурсів. Також до особливих об’єктів права суспільної власності віднесені такі складові національного багатства, як екологія, людські ресурси, генофонд Українського народу, здоров’я громадян, інтелектуальні та культурні надбання та цінності. Всі зазначені об’єкти потребують спеціального наукового вивчення, обліку, моніторингу та раціонального державного управління. Для цього вперше на законодавчому рівні встановлюється сутність механізму управління об’єктами права власності Українського народу, а також визначаються суб’єкти цього права. Так, зокрема, законопроектом встановлюється, що сукупність укладених суспільних договорів у всіх адміністративно-територіальних одиницях України формує солідарний механізм делегування територіальним громадам від імені Українського народу права розпорядження об’єктами права суспільної власності.
Проектом встановлюються зміст і процедура укладення суспільного договору (суспільний договір), а також визначається механізм контролю з боку територіальної громади за діяльністю органів місцевого самоврядування щодо його виконання. Головним правовим інструментом територіальної громади для здійснення контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування є ініціювання та проведення місцевих референдумів з питань суспільного договору.
Для цього вдосконалюються механізми організації місцевих референдумів з питань суспільного договору. Зокрема, визначаються статус і повноваження територіальних комісій з місцевих референдумів, які утворюються і діють незалежно від представницьких органів місцевого самоврядування і голів сільських, селищних, міських рад, що має першочергове значення для формування незалежної від місцевої влади системи громадського контролю.
Серед новел законопроекту є також надання права членам місцевої громади на правотворчу ініціативу щодо актів органів місцевого самоврядування. Таке право має посилити роль громади у здійсненні управління об’єктами права суспільної власності.
Проект розширює сферу діяльності Центральної виборчої комісії шляхом формування системи її регіональних представництв, а також надання Комісії додаткових повноважень щодо здійснення контролю за діяльністю територіальних комісій з місцевих референдумів, фінансування витрат на їх утримання та розміщення їх на базі своїх регіональних представництв.
Додаткові видатки державного бюджету на створення незалежного механізму адміністрування місцевих референдумів (в особі територіальних комісій з місцевих референдумів) є виправданими, оскільки ці видатки є на кілька порядків меншими (тобто у сотні і тисячі разів) ніж щорічні втрати місцевих бюджетів внаслідок безконтрольного і неефективного використання місцевих природних, фінансових і матеріальних ресурсів.
Законопроект визначає основні засади державної політики у сфері суспільних ресурсів, а саме: наукове забезпечення та формування єдиних і комплексних підходів до вимірювання, обліку, моніторингу, використання, захисту, відновлення та розвитку суспільних ресурсів; законодавче забезпечення та нормативно-правове регулювання діяльності щодо управління суспільними ресурсами; проведення єдиної державної рентної та природно-ресурсної політики, ведення державних реєстрів для здійснення обліку суспільних ресурсів; нагляд за діяльністю суб’єктів, що здійснюють володіння, розпорядження (управління) та користування суспільними ресурсами; проведення інших заходів із здійснення державної політики у сфері суспільних ресурсів.
Органи державної влади, що здійснюють державну політику у сфері суспільних ресурсів з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов'язані виробляти та приймати спільні рішення, формувати спільні завдання, стратегії та плани діяльності та забезпечувати їх виконання. Рішення, які містяться у зазначених документах, обов'язкові для розгляду та впровадження кожним з органів, що здійснюють державну політику у сфері суспільних ресурсів. Координуватиме цю роботу спеціально уповноважений орган державної виконавчої влади у сфері суспільних ресурсів.
Законопроектом встановлюється новий соціальний стандарт — громадянський мінімум, а також визначається його склад та умови забезпечення громадян. Зокрема, громадянський мінімум надаватиметься особам, які мають українське громадянство і постійно проживають в Україні не менш як 5 років. Громадянський мінімум включає такі обов’язкові складові, як надання в постійне користування земельної ділянки для ведення особистого господарства, матеріальне забезпечення (за рахунок загальнодержавних суспільних фондів споживання) витрат на навчання у вищому навчальному закладі протягом 4-х років для отримання ступеня бакалавра, а також допомоги при народженні дитини та догляду за нею до 3-х років. До громадянського мінімуму також включаються базова (мінімальна) пенсія за віком, по інвалідності, у зв’язку із втратою годувальника, а також державна соціальна допомога для окремих категорій осіб, визначених законом.
Для запровадження всього переліку прав щодо забезпечення громадянським мінімумом уряду необхідно протягом одного року після набрання чинності цим Законом розробити та внести до Верховної Ради України низку законопроектів, що стосуються більш глибокого розмежуванням джерел фінансування соціальних виплат за їх страховою або дотаційною природою та створення нових ефективніших засобів фінансування зазначених видатків.
Головними перевагами запровадження громадянського мінімуму є:
- Встановлення рівних умов і соціально справедливих механізмів для забезпечення громадян України матеріальними та іншими благами, що дозволить ефективно розвиватися інститутам освіти, охорони здоров’я, культури, сім’ї, материнства і дитинства та іншим.
- Завдяки визначенню нових джерел фінансування окремих складових громадянського мінімуму, а саме – суспільних фондів споживання, що наповнюватимуться за рахунок плати за використання об’єктів права суспільної власності, зменшиться фіскальне навантаження на трудові ресурси, які є фіскально перевантаженими і за рахунок яких сьогодні покривається основна частина соціальних виплат. При цьому, ефективність відновлення самих трудових ресурсів зросте.
Громадянський мінімум також додатково захищатиме громадян України від ризиків демографічного і міграційного характеру, які з часом посилюватимуться завдяки відкритості державного кордону для переміщення іноземних трудових мігрантів, біженців, переселенців з інших країн тощо.
Ефективність бюджетного фінансування видатків на створення та забезпечення діяльності спеціально уповноваженого органу державної влади у сфері суспільних ресурсів оцінюватиметься при підготовці проекту закону про державну політику у сфері суспільних ресурсів.
Необхідно зазначити, що сьогодні держава і Українське суспільство втрачають значні кошти від неефективного використання суспільних ресурсів. Оцінка стану справ у цій сфері надається Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України [2].
«Природні багатства України — це не тільки величезний економічний потенціал, але і загроза національній безпеці у зв'язку із зазіханням на їх привласнення. За попередніми розрахунками РВПС України НАН України реальна величина національного багатства держави досягає 320-380 трлн. доларів. Близько 5-7% із загального обсягу становить людський потенціал — накопичені вкладення в людину у процесі її трудової діяльності. Інтелектуальний капітал оцінюється в 400 млрд. доларів. На фізичний капітал або накопичені блага припадає 7-10%. І нарешті, приблизно 83-88% — це частка природно-ресурсних багатств. Грошового еквіваленту багатства на кожного з нас припадає близько 2 млн. доларів. Комусь це може здатися нісенітницею, але така реальність. Левова частка цих грошей знаходиться в тіньовій економіці.
За експертними оцінками РВПС України НАН України, приблизно 80% щорічних фінансових потоків, які формуються внаслідок використання природно-ресурсного потенціалу України фактично не контролюються державою та обминають бюджети, не будучи охопленими відповідними платежами.
За умови, що Україна сповна використовувала б додаткове джерело фінансових засобів від природної та економічної ренти, її економіка могла в соціальному розвитку піти шляхом передових країн Європи і світу, де певний відсоток національного доходу перераховувався б на соціальні потреби, на персональні рахунки громадян.»
Прийняття закону створить умови для формування та розвитку системи права суспільної власності в Україні. Це забезпечить раціональніше використання суспільних ресурсів та ефективне господарювання в Україні і, як наслідок, зростання добробуту Українських громадян, зменшення соціальної напруги в суспільстві та економічних, демографічних і соціальних ризиків в майбутньому. Це, в свою чергу, створить умови для сталого розвитку держави та Українського суспільства на середньо- та довгострокову перспективу.
Прийняття закону також сприятиме побудові в нашій державі соціально орієнтованого громадянського суспільства завдяки посиленню ролі громади в управлінні об’єктами права суспільної власності.