Користувач:Volodumurovu4
| Шоваг Володимир Володимирович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | Шоваг Володимир Володимирович | |||
| Псевдонім | Вапа | |||
| Народився | 4 серпня 1989 с. Горінчово, Хустська область (суч. Україна) | |||
| Громадянство | Україна | |||
| Діяльність | поет | |||
|
| ||||
Шоваг Володимир Володмирович (*4 серпня 1989) — український поет.
Народився в непомітному селі Горінчово. Пішов в 7 років в перший клас. Вчився не дуже, і був непомітною дитиною. В 16 років поїхав на заробітки в Росію. Пропарцював там 3 місяці, і повернувся на батьківщину. Він проходив в місті Хусті до вузівські курси два роки до закінчення школи. Пройшов Малу академію наук з Зарубіжної літератури. Після закінчення школи пішов навчатися. в Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука
Про себе багато чого можна написати, тому що це твоє, але не треба цього робити. Тому що ти не бачиш всього того, що бачать люди, що поруч тебе. Твої рідніші для тебе люди. Друзі з якими життя не було б таке цікаве і водночас загадкове. Тому що все життя ми проходимо по ступеньках буденності, в яких проблиски світла якого ми набуваємо протягом цього збагаченого життя. Радістю і горем співчуттям, і великою наукою мудрості яке так стрімко продовжує відчуватись в серці нашому. Ми віримо в те, що завтра новий день, і нові відчуття, які в кожної людини відбуваються що секундочки. Тому що все те що даровано нам життям не пере сказати не передати просто такими словами чи вчинками. Завжди є те що тримає нас на пливу, і не дає нас змиритися життям, хочеться все більшого від нього. Але легше жити так як дала нам судьба не відвертатись від своїх вподобань. все що Я хотів сказати, це про мене нічого не скаже, але просто хочеться написати дещо про те що я думаю. Це Я і завжди ним буду...!!!!
Доброго вечора. Навмисне я написав вечора того що в вечері є час замислитись над тим що поряд навколо нас життя яке плине несамовито і не повторно, що спадає на думку? Те що більшість з нас того не бачить як ми існуємо, живимо. В тому нема нічого хибного наше існування не залежить від нас. Так ми творимо наше майбутнє але воно не збігається з нашим бажанням, таке буття нашого кола життя. Яке ми бут то творимо самі але не здійсненне. Задумливе життя нашого невтомного і в одно час не великого на погляд життя. Існувати нам допомагає те що ми не знаємо що там далі. І виходимо в не буття нашого ритму вічного не знання того що за дверима, того що буде далі коли ти відкриєш, те неймовірне відчуття завтрашнього дня. Який не повторити, не відчути не переписати те що було у вашому житті. Але хочеться чогось не ймовірного. Ти думаєш про те що ти не передбачений(на). І нема такого або такої як ти. Але все не так як ми звикли бачити. Пережите нами в дитинстві відтворюється в наших жахіття або в неймовірних подорожей які колись давно Бачили в своїх думках, снах. І цей неймовірний світ життя не відчутного пальцями доторком тіла. Не визвольного майбутнього. Але не відводячи очей від життя того що тримає нас на цьому світі. Почуття плину нашого серця, яке б'ється в нас показуючи дорого до Того що не байдуже вам всебічного середовища вашої душі.
Душі яка показує не далеке відчуття теперішнього погляду на все. Тому що ми бачачи те що навколо, повітря, тепло, холод, стосунки які змінюють. Ту волну думок, які відчутні в нас. Того ми змінюємось, ми такі наївні, підлаштовуємось під інших не задивляючись на те, що всі рівні від статусу, до походження. Ми всі здатні робити помилки і вчитись на цих хвилинках нашого життя. Яке перетворюється. В те що ми бачимо зараз. В те якими ми будемо і на далі. Те що дає нам час подумати над майбутнім, яке плине до нас його не зупинити, тільки пережити. Сходячи того що Я писав треба подумати що ми робимо чим займаємось зараз. І що після цього буде. Таке в нас не завжди думка, яка тільки оточує нас. Але не може перемогти у нашому житті, і відводячи очі на все це. О таке життя. Яке ми проводимо в тому що хочемо дізнатись навіщо воно, таке я хочу іншого для себе чому я такий, чому мене обділила природа, тим чи іншим. Але це гармонія життя в чомусь в нас не достаток а в чомусь ми практично ідеальні. Тільки треба знайти своє те, що робить нас не перевершеними. Індивідуальність це те що робить нас людьми які не схожі на інших, і цим треба пишатись. І вдосконалювати це в нас, те що іншим не підпилу. Але як ми бачимо в нас те, що ми хочемо ніколи не збувається це або парадокс або підлість в часі, який підтримує в цьому світі те що не збагнути мені зараз. Може потім побачу в цьому сенс. Так що відкриття чекає всіх нас. Далі... Ми ніколи не бачимо те що маємо. А тільки те що можемо мати, але з такими думками в нас нічого не залишається. Того що це великий і вільний від нас поклик звіриного чуття.
Саме головне всі бачать те що хочуть бачити.
Моб. телефон: +380967497723
ICQ: 424912415
http://Vkontakte.ru/volodumurovu4
Все те що ми тримаємо в собі,
кохання пристрасть і журба,
і багато горя і тепла,
і радості і смутку.
Це все тільки омана,
страждань і мук,
минає те,
що сонце світить у ночі,
Так ярко мліє місяць.
І ті хто це так важко подолав,
Цю мить життя і волі,
Це тільки так як я цього хотів,
Любов так легко втратить.
Цей сон, ця радість що була,
Так легко бути, не повторним,
І жити мріяти про те,
Що день пройде,
І серце б’ється.
І мить застигне, у ночі,
Залиш той день, і радість ту,
Що ти забула, у сльозах.
У темряві, минають сни.
І доля стрімко, нас несе,
У не буття теперішнього дня…
Так важко передати ці слова
що радісним таке життя
і слова скажучи про те
що ти то сонечко прекрасне
яке веде мене у світ
такої яркої краси
і ніжності не передать
тобі у цю прекрасну мить.
Яке натхнення не було б
залишусь я в твоїх очах
у мріях радісних, щасливих
той крок який пройшов
прожив переборов
віддав себе у твої руки
Як хочется побачити,
тебе в ночі,
твій подив не забутній,
коли почуєш ті слова,
від мене щирі не забутні,
і сяють твої очі,
від сили райдужного дня,
який тривожить серце,
й дрожить земля.
І ти відводиш погляд,
закривши все,
і всю ту біль,
яку так важко подолати,
у відстані нема покою,
але ти знаєш,
що я твій,
в цю мить,
коли читаєш,
це.....
ночная тишина,
издалека,
ты смотришь на меня,
и ласковой твой вздох,
тревожит душу.
ну почему ты далеко,
меня заводишь в не куда,
моя ты сладкая подружка,
и я молчу тихонько иду.
всё жду тебя я до рассвета,
когда же сон закончится,
и вновь увижу я тебя,
в тиши ночной,
мой сладкий ангел.
Нет яркости в страданиях,
в печали этом,
лиш капелька любви,
надежды и смирения,
оставшейся за гранью.
И душа не зная,
про то что жизнь,
и есть иная,
и мы есть яркий,
этому пример.
Безликому существованию,
в слабости решениях,
принятых нами,
и лишении выбора,
наших желаний,
И не совпадают словами,
с прошедшею былой жизнью,
слабость болезнь,
ветер надежны,
воет стремясь,
указать и поверить.
В нежность унылости глаз,
теплоты и улыбки,
смелости в нас,
переступая черты,
не знания жизни,
души и покая,
до самого конца.
Від почуттів зриває дах, і гаряче мені від пламені, відчайдушності життя, не забутності минулості й гіркоти яка впиваєтся в цей день, цю мить цей увіковічнений порив цього буття й сміливасті.
Життя від подиву, і суму, і радості такої шаленої й вічної не здатної відчути те що ми хотіли б знати від слаткого до гіркого від сильного до не минучого блогання не відчути це прожити і носом доторкнутись до цього незвичного осяним незбагненим і ніколи не передбаченим життям.
нема нічого у житті такого що я сьогодні не прожив тому сказати сміло я так можу що є життя і тільки те одне яке так важко подолати прорвати печаль і біль заплакані ті очі як я чому це я може це доля... (Я).
можна закончить мысли только тобой и не думать про потом а жить теперешним и уснуть в твоей душе вытерев слезы радости которые при видя твоей необыкновенно нежных губ которые хочется так сладко поцеловать.