Новосибірська ТЕЦ-3
 | ||||
| 55°00′29″ пн. ш. 82°51′14″ сх. д. / 55.00805555558333282° пн. ш. 82.85388888891667136° сх. д.Координати: 55°00′29″ пн. ш. 82°51′14″ сх. д. / 55.00805555558333282° пн. ш. 82.85388888891667136° сх. д. | ||||
| Країна |
 Росія | |||
|---|---|---|---|---|
| Розташування | Новосибірськ | |||
| Введення в експлуатацію | 1942, 1943 (перша черга), 1949—1954 (друга і третя черги), 1971—1976 (четверта черга), 2004 (турбіна 14) | |||
| Модернізація | 2013 (модернізація турбіни 12) | |||
| Вид палива | вугілля | |||
| Водозабір | Об | |||
| Котельні агрегати | 1 паровий ТП-9 (котел 1, виведений з експлуатації), 1 паровий (котел 2, виведений з експлуатації), 2 парові «Комбашен» (котли 3 та 4 виведені з експлуатації), 2 парові ПК-10 (котли 5 та 6), 8 парових БКЗ-320/140 (котли 7 — 14), 1 паровий ТПЕ-427 | |||
| Турбіни | 1 парова АТ-25-2 / Т-16,5-29 (турбіна 1, до / після переномінування, виведена з експлуатації), 1 парова (турбіна 2, виведена з експлуатації), 2 парові Mitsubishi (турбіни 3 та 6, виведені з експлуатації), 1 парова AEG (турбіна 4, виведена з експлуатації), 1 парова Ленінградський металічний завод ВР-25-31-3 / Р-15-90/31 (турбіна 5, до / після переномінування), 2 парові Р-6-35/1ОМ / Р-4-29/10М (турбіни 7 та 8, до / після переномінування), 2 парові Уральський турбінний завод Р-40-130 / Р-25-130 (турбіни 9 та 10, до / після переномінування), 3 парові Уральський турбінний завод Т-100-130 (турбіни 11 — 13), 1 парова Т-110-130 (турбіна 14) | |||
| Електрогенератори | 1 ТГВ-25 (генератор 5) | |||
| Встановлена електрична потужність |
181,5 (1954), 573 (1976), 497 (початок 2020-х) | |||
| Встановлена теплова потужність |
1460 Гкал/год (1976), 945 Гкал/год (початок 2020-х) | |||
| Материнська компанія | Сибірська вугільна енергетична компанія | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
  Новосибірська ТЕЦ-3 | ||||
 | ||||
 Новосибірська ТЕЦ-3 у Вікісховищі | ||||
Новосибірська ТЕЦ-3 — теплова електростанція у Новосибірській області Росії.
В 1942 і 1943 роках на майданчику станції ввели в дію два парові котли продуктивністю по 200 тонн пари на годину, від яких живились дві парові турбіни потужністю по 25 МВт (відомо, що щонайменше котел № 1 та турбіна № 1 відносились до типів ТП-9 та АТ-25-2 відповідно.
З 1949 по 1952 роки ТЕЦ підсилили другою чергою з обладнанням іноземного виробництва — двома котлами продуктивністю по 200 тонн пари на годину (виготовлені у Великобританії чи США та відомі в Росії як котли «Комбашен») та трьома паровими турбінами:
- двома виробництва Mitsubishi потужністю по 50 МВт (станційні номери 3 та 6);
- однією виробництва AEG потужністю 7,5 МВт (номер 4).
В 1953—1954 роках ввели в дію третю чергу у складі двох парових котлів типу ПК-10 продуктивністю по 230 тонн пари на годину (станційні номери 5 та 6) і парової турбіни від Ленінградського металічного заводу типу ВР-25-31-3 потужністю 25 МВт (номер 5).
В 1971—1976 роках стала до ладу четверта черга, яка отримала вісім парових котлів типу БКЗ-320/140 продуктивністю по 320 тонн пари на годину (номери 7 — 14) та сім парових турбін:
- дві типу Р-6-35/1ОМ потужністю по 6 МВт (номери 7 та 8);
- дві виробництва Уральського турбінного заводу типу Р-40-130 потужністю по 40 МВт (номери 9 та 10);
- три виробництва Уральського турбінного заводу типу Т-100-130 потужністю по 100 МВт (номери 11 — 13).
При цьому загальна потужність станції досягнула 573 МВт при тепловій потужності 1460 Гкал/год.
В 1987—2000 роках вивели з експлуатації турбіни № 2, № 3, № 4 та № 6 та котли № 2, № 3 та № 4). Крім того, відповідно до погіршення технічного стану переномінували турбіну № 1 до рівня Т-16,5-29 зі зменшенням потужності до 16,5 МВт, турбіну № 5 до рівня Р-15-90/31 зі зменшенням потужності до 15 МВт, турбіни № 7 та № 8 до рівня Р-4-29/10М зі зменшенням потужності до 4 МВт, а турбіни № 9 та № 10 до рівня Р-25-130 зі зменшенням потужності до 25 МВт.
В той же час, котельне господарство поповнили котлом типу ТПЕ-427. Останній знаходився на етапі доведення, тому при проектній продуктивності у 500 тонн пари на годину вдалось досягнути сталої роботи з показником у 320 тонн пари на годину. В 2004-му ввели в дію нову турбіну типу Т-110-130 потужністю 110 МВт (станційний номер 14).
В 2013 році турбіну № 12 модернізували до рівня Т-110 зі збільшенням потужності до 110 МВт. З урахуванням виводу турбіни № 1 загальна потужність ТЕЦ становить 497 МВт.
В середині 2020-х планується провести заміну турбін № 11 та № 13 на нові потужністю по 120 МВт.
Як паливо ТЕЦ використовує вугілля. Для видалення продуктів згоряння призначений димар заввишки 120 метрів. Воду для охолодження отримують з річки Об.
Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 220 кВ, 110 кВ та 10 кВ.[1][2][3][4][5][6][7][8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ three-facts-about-the-novosibirsk-.
- ↑ rosteplo.
- ↑ Новосибирская ТЭЦ-3. www.in-power.ru. Процитовано 27 березня 2024.
- ↑ Novosibirsk-3 power station. Global Energy Monitor (англ.). Процитовано 27 березня 2024.
- ↑ bigpowernews (PDF).
- ↑ На Новосибирской ТЭЦ-3 после модернизации введена в эксплуатацию теплофикационная паровая турбина производства УТЗ | РОТЕК. zaorotec.ru (рос.). Процитовано 27 березня 2024.
- ↑ Новосибирская ТЭЦ-3 получит два турбогенератора в рамках федеральной программы ДПМ-2 - Сибирь || Интерфакс Россия. www.interfax-russia.ru (рос.). 1 лютого 2024. Процитовано 27 березня 2024.
- ↑ Модернизация продолжается: 80 лет истории Новосибирской ТЭЦ-3 - «СГК Онлайн». sibgenco.online (рос.). Процитовано 27 березня 2024.