Обговорення:Кукільня

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

Ім'я краєзнавця з села Бистрик Бердичівського району Гаврила Григоровича Богуна (07.04.1901 р. - 21.05.1981 р.) довгий час було маловідоме широкому загалу. Останнім часом зроблено спроби узагальнити матеріали про його науково-дослідницьку діяльність (18, с. 147-149; 19) або побіжно розкрити хоча б окремі сторони його спілкування з однодумцями (17). Різносторонні наукові інтереси Г. Г. Богуна були спрямовані на вивчення археології, історії та етнографії рідного краю. Займався він також і вивченням походження географічних назв навколишньої місцевості (20). На його топонімічні дослідження зсилаються в своїх роботах географи (11, с. 125), історики (10, с. 165) та крєзнавці (12, с. 135). Хоча топонімічна спадщина краєзнавця потребує ще детального вивчення та серйозного наукового осмислення. Г.Г.Богун спростував існуючу на той час думку про те, що назва міста Бердичів походить від імені кочового племені берендеїв, які з'явились на початку xii століття на південно-західних кордонах Київської Русі, буцімто на місці сучасного Бердичева (9, с. 335-338; 16, с. 146-148; 21, с. 114). Детально вивчивши літопис (13, с, 228-245,249) Гаврило Григорович довів, що кочівники чинили напади головним чином на південно-східні, а не на південно-західні кордони руських земель. І коли кочівники билися в міжусобних війнах на боці того чи іншого князя, то ці події відбулися біля Києва, Чернігова, Переяслава чи Трипілля, тобто знов-таки на південно-східних кордонах, переважно на Лівобережжі. А перша згадка в літопису про берендеїв припадає на середину xii століття, в зв'язку з війною між князями Мстиславовичами та Ольговичами (1146-1148 рр.), що точилася далеко від Бердичева - в Києві та його околицях, Берендеї, за літописними даними, досить часто брали участь в міжусобицях, але діяли вони завжди в районі Києва, Чернігова, Переяслава або Дону. В літописних розповідях про кочівників на Пороссі, Дунаї, Дністрі навіть немає згадки про берендеїв. Південні кордони Київської Русі, вважав Г.Г.Богун, взагалі проходили на значній віддалі від Бердичева, де князь Ярослав, щоб захистити Русь від нападу кочівників з півдня, провадив широке будівництво оборонних споруд, зокрема по ріках Рось і Красна, вздовж Змієвих валів. Таким чином, дослідник-ентузіаст прийшов до висновку, що походження назви міста Бердичів, не може бути пов'язаним з кочовим племенем берендеїв (2, с. 102). На основі археологічних досліджень, які проводились в басейні річки Гнилоп'ять за особистою активною участю самого Г.Г.Богуна, він переконався, що, починаючи з неоліту (iv - початку iii тисячоліття до нашої ери) територія Бердичівщини була заселена не кочівниками, а осілими слов'янськими землеробськими племенами (1, с. 131, 135; 8, с. 33-38, 49, 58). Територія, на якій розташований сучасний Бердичів, за даними археологічних досліджень, теж була заселена давно. На околиці міста самим Г.Г.Богуном було виявлено поселення періоду бронзи (лівий берег Гнилоп'яті, між річкою і консервним заводом). На північній околиці міста знаходяться скфіські кургани. На мисовидному підвищенні берега Гнилоп'яті, поблизу заводу "Комсомолець", виявлені слов'янські поселення черняхівської культури, пам'ятки культури типу Луки Райковецької, сліди поселень періоду Київської Русі (14, с. 130). Проаналізувавши, що давнє городище, з якого виріс Бердичів, розміщувалось на високому мисовидному із стрімкими схилами правому березі річки, з двох боків його оточувала Гнилоп'ять, а з третього - її заболочена притока, що й тепер протікає в каналізаційній трубі по вулиці Богдана Хмельницького, Г.Г.Богун робить висновок, що назва Бердичів походить саме від давньослов'янського найменування урвища - "бердо" (2, с. 103). Для підтвердження свого висновку дослідник звертається до співробітників відділу історії української мови інституту мовознавства АН УРСР. Йому відповіли, що назва міста походить від власного імені Бердич, суфікс "їв" пізнішого походження, вказує на приналежність місцевості людині з цим іменем. В імені Бердич виділяється корінь "берд", що похопить від слов'янського "бердо" - урвище, і патронімічний суфікс - "ич", тобто таким іменем могли назвати людину, яка жила на високій крутій місцевості (7) Отже, Г.Г.Богун на основі власних польових археологічних досліджень (1, с. 131-136) та досліджень інших археологів (8, с. 5-130; 14, с. 130), на основі вивчення історичних наукових публікацій (9, с. 335-338; 16, с. 146-148; 21, с. 114) та змісту літопису (13, с. 228-245, 249) пояснив найбільш вірогідне походження назви міста Бердичів. Окремі опоненти Г.Г.Богуна трактують походження назви міста Бердичів від назви слов'янських народних майстрів по виготовленню берд - одного з основних механізмів ткацького верстата на якому ткали полотно, рушники із льняних і конопляних ниток. Цих майстрів називали бердичі (15, с. 121). Але таке трактування походження назви міста Бердичів аж ніяк не заперечує висновку Г.Г.Богуна про те, що назва міста Бердичів - слов'янського походження (Щ.Г.Богун дуже багато подорожував рідним краєм. Він здійснював археологічні розвідки та розкопки, туристські походи та екскурсії з учнями шкіл міста Бердичева та Бердичівського району, проводив історичні та етнографічні дослідження (18, с. 148). І де б він не бував, завжди цікавився народними переказами, легендами, розповідями старожилів про походження назв населених пунктів, річок, струмків. Результати своїх топонімічних досліджень спочатку записував, а пізніше, систематизувавши їх, публікував в періодичній пресі ( 3; 4; 5). Для уточнення зібраного матеріалу дослідник звертався до архівних джерел. Так, наприклад, вивчаючи походження назви річки Гнилоп'ять, Гаврило Григорович в інвентарній книзі Тишкевичів за 1593 рік знайшов запис, який засвідчував, що на річці П'яток збудовано греблю, млин на три колеса... Отже, чотири століття тому річка, яка протікає через Бердичів, звалася П'яток. Обстежуючи з учнями давні поселення первісної людини на берегах Гнилоп'яті, дізнався, що найбільші притоки, що живлять Гнилоп'ять водою, впадають у неї зліва і їх саме п'ять: П'ятка, Гнилоп'ятка, Клітенка, Терехівка і Вовчиця. Було встановлено, що заболочені витоки струмків витікали в свій час із гнилих болотистих мочарів. Тому і виникла нова назва - Гнилоп'ять (3). Походження більшості географічних назв Г.Г.Богун пояснював природного-географічними особливостями місцевостей, насамперед від назв річок, які мали в давнину для людей виняткове значення водних шляхів для обміну, зв'язків і торгових відносин. Адже назви річок давніші за назви населених пунктів, вважав дослідник. Від гідронімів походять назви багатьох сіл. Так, в Чуднівському районі є село П'ятка, яке розкинулося навколо широкої заплави однойменної річки - притоки Гнилоп'яті. Село Бистрик, Бердичівського району, отримало свою назву від річкової течії - бистрини. На лівій притоці Гнилоп'яті - Терехівці, - розташувалось села Терехова, а село Красівка - на річіці Красавка. Назва Старого Солотвина походить від найменування рівнинної місцевості з мочарами. Село Швайківка названо по імені струмка Шваю - невеличкої притоки Гнилоп'яті. Таке ж походження назв Озерянка, Озірне, Ставище (5). Походження окремих деяких назв Гаврило Григорович пояснював особливостями рельєфу. Так, село Велика П‘ятигірка, починає свою історію із заселення п'яти горбів у лісових хащах на берегах річечки в роки монголо-тарського лихоліття. Походження назви Великі Низгірці - поселенням людей на невисоких пагорбах серед заболоченої місцевості (низьких горах). На основі народних переказів назва села Закутинці пояснюється так. Перші жителі поселилися на підвищеному півострівному березі невеличкої річки Гуйви. Місцевість з усіх боків була оточена ("окутана" чи "закутана") лісом. Від цього і назва села. Біля села Хмелище ще й тепер багато росте дикого хмелю. А місцевість, де тепер розкинулось село Садки, ще в давнину жителі облюбували для розведення садів. Назва села Кукільня пішла від місцевості, засміченої колись куколем, В Скаківці Г.Г.Богуну з краєзнавцями вдалось почути такий переказ. З Бердичева в Червоне, що в Андрушівському районі, проходив колись шлях серед лісових хащ. Люди, ідучи на ярмарок, намагалися проскакувати лісову дорогу якомога швидше, то що тут на них нерідко нападали грабіжники. Звідси й пішла назва села Скаківка. Село Малосілка раніше звалося Малою Татарнівкою, бо в його околицях зберігаються рештки татарських могил сліди запеклих боїв часів Київської Русі. В 1240 році монголо-татари зруйнували Київ, а наступного року Батий напав і Райковецьке городище. Вороги зазнали великих втрат, про що свідчать три могили біля Малосілки (4).Цікаву легенду писали слідопити під час однієї з мандрівок на хуторі Ново-Олександрівка. Колись цей хутір називався Задніпрянці. Підвищення, де розташовувався виселок, колись було оточене водою. Сюди в часи столипінської реакції з-за Дніпра переселяли селян, які бунтували проти поміщиків. Тоді й назвали цей виселок Задняпрянцями. Чимало сіл Бердичівщини, стверджує на основі своїх досліджень Г.Г.Богун, отримали свої назви від імені перших поселенців. Так, місце, де тепер село Маркуші, обрав для поселення козак Марко Павлюк. А в селі Великі Гадомці першим поселився якийсь Адам (в місцевій говірці - Гадам). Отже, Г.Г.Богун розкрив багато цікавих загадок місцевих географічних назв в яких була прихована історія чи природа рідного краю.