Обговорення:Кулик Павло Васильович

(С. 207) Кулик Павло з с. Волинки на Сосниччині (Черн. губ) Йому було 23 роки як він осліп. Ось як він о тім оповідає: «Ішли ми втрьох по Десні зимою і провалились на льоду. Ото саме на Миколая, що 6-го ... то якраз проти Миколая. То назавтра одному товаришу ноги одібрало, то він умер мать через рік, а другий то мо полежав днів з десять, тоже помер. А я не завтра не зміг уже бачити і два годи болів, а тоді вже почав лічитися. (Далі вже розповідь про те як він тільки не лічився, але вже ніщо не помогло) ... Коли приходить до нас в с. Волинку кобзар. ... Лука Павлович Думенко і каже – «От свахо (бачите, як уже даєш учить, то називає мою матір свахою), що як піде він вчитися, то буде при старості літ хліба кусок мати. І будуть люди поважати – то дарма, що сліпий. Бува три года в нього. Значить таке: по деревням ходили, що заробим, то його. Одежа моя: мати і сорочку дасть, свиту і чоботи. А їсти – разом з ним, що заробили. Кулика знав Київ: - виступав у концерті народної музики, що юю влаштовали Етнографічна комісія УАН. ... Учив він мене тоді псальми: Лексія, Лазаря ... Вдвох псальми співаємо. ... Тоді на кобзу (тобто після вивчення слів) бо як слів не будеш уміть, то не заграєш. Первонацально вчив «Цечітки», «Тещі», Дворянки», Міщанки», «Кіселя», «Хома та Яреми», «Про трьох Озовських братів», «Попаді», «Омелечка» ... дав він мені оцю кобзу, що оце є, дав дві торбинки і сказав – Хай тебе Бог благословить на всі чотири сторони.