Обговорення:Поліщук Віктор Варфоломійович

Warto wspomnieć o jego wieloletnich atakach na Ukrainę i Ukraińców. --Birczanin 05:50, 3 вересня 2008 (UTC)

Українськість Віктора Поліщука

Віктор Поліщук називає себе українцем, щоб дуже вигідно з такої позиції «українця» обливати брудом українців, вимагати від них вибачення перед поляками за дії ОУН-УПА. Але у своїй книзі «Гірка правда» він сам визнає, що виїхав до Польщі в 1946 році разом з матір'ю та сестрами, використовуючи мамину костьольну метрику, в якої означало, що мама полька і відповідно всі вони є поляками в очах польської та радянської влади.

В 1946 році згідно домовленостей між урядами срср та комуністичної Польщі, поляки, як громадяни 2 речі посполитої, що проживали на західних землях ( кресах ), які після 1939 року відійшли до срср, підлягали переселеню у польщу. Таким чином, згідно радянських та польських документів, Віктор Поліщук міг лише числитися поляком. В противному випадку, він як і не зміг би ні виїхати з срср, ні вїхати у Польщу.

Примітивною брехнею, розрахованою на ідіотів є його байка, що йому до польщі дозволили переїхати поляки, котрі займалися перевезенням колишніх своїх польських співвітчизників, знаючи, що він є українцем. Хоча він їхав, як він розповідає, використовуючи мамину метрику. Ще більшою нахабною брехнею є небилиця, що вони перед від'їздом «попалили радянські пашпорти», де нібито було вказано їхню українську національність:.

"Я знов звернувся до поляків, мовляв, і ми хочемо в Польщу. Хто ж, після Казахстану, хотів залишитися під більшовиками? Поляки погодилися й занесли нас у списки. Ми попалили радянські пашпорти. І залишили країну з назвою СРСР." (Гiрка правда. Злочиннiсть ОУН-УПА (сповідь українця) ст. 32)

В сталінському срср 1946 року, де майже кожен крок громадянина контролювався НКВД, взагалі навіть неможливо було вільно пересуватись без документів, не те що виїхати в іншу країну, спаливши власні документи. У наш час, громадянин, який бажає виїхати на постійне місце проживання в іншу країну (що мало місце у випадку В. Поліщука), зобов'язаний здати внутрішній паспорт громадянина та отримати відповідні виїздні документи. З цього може випливати лише висновок: фактично В. П., як і його родичі, у своїх паспортах значилися поляками, а не українцями.

І також ще раніше у 1944 році, не могли представники організації «Союзу польських патріотів» без згоди радянської влади (НКВД) перевезти його з спецпоселення у Казахстані для депортованих, в Україну, якщо б він числився у документах українцем, а не поляком. Інакше з позиції законодавства срср, такий самовільний переїзд в Україну з спецпоселення для депортованих вважався б втечею, за яку тоді вже НКВД відправляло у концтабори ГУЛагу. У своїй розповіді, він навіть словом не обмовився, які він подавав клопотання до НКВД, котре його депортувало, на переїзд в Україну і як без дозволу НКВД та без відповідних документів, лише за згодою старших ешелону переїжджаючих, він зміг переїхати в Україну. Таким чином, у власних паспортах та у документах НКВД він міг лише значитися поляком, але в жодному випадку не українцем. Але якщо припускати, що він справді був українцем та разом з тим його з родичами амністувала радянська влада, то у нього не було найменшої потреби просити поляків перевести його з Казахстану в Україну, реєструючись поляком у списку переїжджаючих. Останнє тільки свідчить на користь його власної польськості, але в жодному випадку - не українськості.

Віктору Поліщуку, як «історику» ще дуже повезло, що його ігнорували, а не тикали його ж рилом в його фальсифікації, якими малощо не у кожному абзаці усіяна вся його писанина. Тільки деякі польські та українські історики так тільки легко сказали, що його праці не є науковами, не вдаючись до глибокого аналізу його опусів. А там фальсифікації на фальсифікаціях та ще й на елементарному невігластві замішані. У нього ж мудака, із-за ігнорування українською діаспорою його «писань», розвинулася манія величі — мовляв «я націоналістів викриваю, а вони взяли собі за поставу мене ігнорувати, щоб знівелювати значення моїх трудів». --Slav

Гадаю, що його ігнорування істориками цілком відповідає тому значенню, яке він посідає. А глибокий аналіз його опусів лише надав би їм зайву рекламу. Інша річ, подібні йому діячі як Бузина, книги якого розрекламовані різномастими ксенофобами, а сам він їх телеканалами або Табачник. --yakudza 18:24, 9 січня 2012 (UTC)