Обговорення:Савицький Роман Януарійович

Ця стаття є частиною Проєкту:Музика (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з музикою. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Музика.
	Чим допомогти:

Ця стаття є частиною Проєкту:Львів (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з Львовом. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Львів.
	Чим допомогти: 1. Додайте, будь ласка, шаблон «Вікіпроєкт:Львів» до всіх сторінок обговорення нових і старих статей, тематично пов'язаних зі Львовом. 2. Потребують вашої уваги Категорія:Незавершені статті про Львів. Потрібна ваша допомога: Необхідні статті • Необхідні зображення • Незавершені статті. 3.Якщо маєте бажання створювати або покращувати статті про Місто Лева, Ви також можете долучитися до проєкту. Ласкаво просимо всіх!

Шановне товариство! Хотіла обмежитись реплікою на публікацію у ФБ спогадів поважної пані, яка нещодавно відійшла у США і була переконана, що вона і тільки вона є адресаткою пісні "Гуцулка Ксеня", а її автором - історик за фахом Роман Савицький. Але оскільки цей допис має аж 600 поширень, вважаю, що таки треба донести до ширшого загалу правдиву інформацію. Беззаперечним фактом є те, що Ярослав Барнич був автором "Гуцулки Ксені" - і ніхто інший!!! Ну хто ж це такий малограмотний, що навіть не постарався вдуматись в історію цієї пісні і не перевірити! Барнича викреслили з історії української музики через те, що він був в УСС, а потім емігрував до США. Але його пісня була настільки популярна, що її зовсім викреслити не вдалось, тож треба було "підставити" лояльного автора. Ось кілька фактів з життя Барнича: "1924 року став музичним керівником Українського театру товариства “Бесіда” і паралельно записався на філософський факультет Львівського університету, а далі поїхав до Берліна, щоб удосконалити диригентську майстерність. Після завершення студій, з 1927 року працює у Самборі в жіночій учительській семінарії, де викладає музику, також керує “Самбірським Бояном” і засновує в тому ж місті філію Вищого музичного інституту. З 1932 року зосередився на створенні музики легкого жанру, що також пов’язують із періодом закоханості в священичу доньку Ксенію Клиновську, яка була на 19 років молодшою за нього. Завдяки своїй музі, Барнич створив легендарну пісню-танго “Гуцулка Ксеня”, а через 6 років - оперету з такою ж назвою і став творцем української модерної оперети". Є вже про це неспростовні докази і твердження, наприклад в статті світлої пам'яті Степана Стельмащука: "Протягом останніх десятиріч встановити істину намагалися неодноразово. Але, на жаль, не вистачало документальних матеріалів. Ось що з цього приводу пише професор Степан Стельмащук у своїх спогадах про відомого композитора Євгена Козака в тижневику «Неділя»: «...Вдруге КДБ зацікавилося Є. Козаком, коли він десь у 40-50 роки відкрито виступив прихильником Барничевого авторства «Гуцулки Ксені» (Бо Козак як учасник довоєнних ревелєрсів аж надто добре знав, хто є хто - Л.К.). Його викликали й сказали: «Нє лєзь не в свойо дєло». Ось так і не інакше: нє лєзь! Мало б виходити, що авторством популярної пісні не музиканти, а каральні органи мають цікавитися. Чи можна собі уявити щось подібне в нормальній державі?». Це і не дивно, адже Ярослав Барнич у свій час був у легіоні УСС, так само як і автор популярної пісні «Червоні маки» Іван Недільський й творець «Ірчика» Роман Купчинський (нагадаємо, що ці пісні також були привласнені Савицьким)". А ось, що пише відомий письменник й музично-громадський діяч Степан Пушик у своїй статті «Таланти повертаються з невідомості» (про авторів пісень «Червоні маки» і «Гуцулка Ксеня»): « За «Гуцулку Ксеню» та «Червоні маки» управління захисту авторських прав почало нараховувати гонорар. Шукали авторів. Автори були зі Станіславова. Лист надійшов на обком комуністичної партії. Звідси переадресували на об’єднання самодіяльних композиторів. Композитори Михайло Магдій (він мені розповів, як усе було), Володимир Флис, Микола Білан, Роман Савицький та інші порадилися, що Барнич, можливо, уже й не живе, а коли сказати, що музика його, то заборонять співати; та й шкода, аби гонорар пропадав, і вирішили визнати авторство за Романом Савицьким. Цьому посприяло й те, що два львівські дуже титуловані композитори зареєстрували «Гуцулку Ксеню» як свій твір. Так Роман Савицький зробився автором слів і музики «Гуцулки Ксені». А коли можна було таке зробити з одною піснею, то невдовзі він оголосив себе автором слів і музики пісні «Червоні маки» Івана Недільського, зареєстрував на своє ім’я пісню Романа Купчинського «Ірчик»…».

Тут є ще кілька дуже сильних аргументів,, зокрема той, що оперету "Гуцулка Ксеня", де ця пісня є лейтмотивом, написав в 1939 р. саме Барнич, під його авторством вона неодноразово ставилась і в часі окупації, і потім - в діаспорі. Чи хтось собі уявляє, щоби високопрофесійний композитор Барнич, випускник ВМІ ім. М.Лисенка у Людкевича і Барвінського, випускник Берлінської консерваторії, вкрав би пісню у аматора, без всякої музичної освіти, студента-історика Савицького і привласнив її для своєї оперети? Це точно як в цитаті "всякая кухарка может управлять государством", але треба таки пам'ятати, що популярні пісні в Галичині в 1930-і роки не писали аматори з вулиці, а люди, які мали порядну музичну освіту: що Веселовський, що Яблонський, що Кос, що Барнич.