Обговорення:Чимбарівка

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

Походження назви

Мій дід по батьковій лінії має прізвиoе "Чимбарь", мешкає у селищі Карнаухівка, яка входить до складу Дніпродзержинської міськради Дніпропетровської області. Досліджуючи значення прізвища, теж думав, що то зміненне слово "чинбар". Однак виявилося, що існує ще й слово "чимбар". Це слово - з тюркських мов і має значення "віжки", "довгі віжки". У козаків було чимало слів, запозичених з тюркських мов. Саме у звязку з козаками я на нього у натрапив. Потім знайшов інформацію, що є й населений пункт з назвою "Чимбарівка". Переглянувши чимало матеріалів з історії Київської Русі та її стосунків з кочовиками, пропоную версію, що населений пункт входив до тих поселень, які були засновані народами, яких у літописах називають "чорними клобуками". Швидше за все, назва села походить від назви роду, який там осів.

На той час земля Теребовлянського князівства межувала зі степом. По ній проходила лінія поселень чорних клобуків, яка починалася від Дніпра по річці Рось і далі прллягала на захід. Історики зазанчають, що поселення чорних клобуків були і на території Хмельницької області. Наприклад, про це пише Володимир Луценко у своїй книзі "Тюркский фактор в истории и этногенезе украинцев и их предков", глава 6 "Тюркские конфедераты Руси" (http://vlalut.narod.ru/6.html).

Зокрема, говориться: "Описывая события 1097 г., летописи упоминают двух «отроков» волынского князя Давида Игоревича по имени Улан и Колча, которые охраняли ослепленного теребовлянского князя Василько. Вместе с этими отроками князя охраняли еще тридцать «мужей», однако их имена летописи не называют. Также под этим годом упоминается некий Кульмий, приближенный князя Василько, занимающий весьма высокое положение, поскольку выступает в качестве переговорщика от его имени с другими князьями. Тюркское происхождение имени Улан «юноша», «воин» не вызывает сомнений". (http://vlalut.narod.ru/6.html). Василько - це теребовлянский князь.

"В событиях 1097 г. фигурируют «отроки» волынского князя Давида Игоревича с тюркскими именами Оулан и Колча, а также некий Кульмей (судя по контексту боярин теребовлянского князя Василька Ростиславовича)."

"Под 1097 г. летопись цитирует теребовлянского князя Василько, который рассказывает, как несколько годами раньше, узнав, что к нему могут присоединиться печенеги, берендичи и торки, он собирался с такими значительными силами предпринять поход на Польшу" (http://vlalut.narod.ru/6.html).

"Российский археолог Ю.Ю. Моргунов выделил в защитных сооружениях Южной Руси три типа, которые отличаются от древнерусских и внутри которых наблюдается плотное переплетение необычных признаков. Указанные типы включают эскарпы, многорядные линии напольных преград и многорядно-концентрическую планировку. Аналоги этих сооружений известны среди древностей Казахстана, Западной Сибири, на Северном Кавказе, Волжской Болгарии, на салтовских окраинах Хазарии и маркируют преемственность степных строительных традиций, будучи расположенными на пути передвижения средневековых кочевников на запад. Территориально эти укрепления составляют 5 зон компактной концентрации: Верхнее Поднестровье, Болоховская земля, Поросье, Переяслав и Посульский рубеж. По мнению Ю.Ю. Моргунова эти укрепления степных типов были привнесены на Русь кочевыми конфедератами. Со средины XII в Болоховской земле отмечается применение характерных для Волжской Болгарии укреплений и другие признаки сходства с Поросьем, а на протяжении XII-XIII вв. здесь появились 27 крепостей многорядно-концентрической планировки. По мнению Ю.Ю. Моргунова, это могло быть следствием того, что в состав болоховцев влилась группа половцев, которая сначала кочевала у Волжской Болгарии, а затем переместилась на Южный Буг. У села Колодяжина (юго-запад Житомирской обл.) найдено погребение кочевника, а из города Изяславля (Хмельницкая обл.) происходит серия одноцилиндровых замков, массово бытовавших в Волжской Болгарии. Среди оружия ближнего боя там резко преобладали кавалерийские пики, а чуждые русскому населению очаги обнаружены в жилищах Губина и Городища (Хмельницкая область). Также, на небольших «степных» укреплениях Болоховской земли (Изяславль, Дорогобуж и Губин) встречено аномально высокое количество драгоценных кладов с вещами столичного уровня параллели которым Ю.Ю. Моргунов видит в аналогичных кладах из Поросья [Моргунов Ю. Ю. Фортификация Южной Руси X–XIII вв. Автореф. дисс. ... д-ра ист. наук. Москва, 2007]. При исследовании шести черепов, из меджибожского могильника древнерусского периода (Хмельницкая область) было установлено, что один из них принадлежит женщине и характеризуется брахикранией и комплексом признаков, указывающих на присутствие среди ее предков кочевников [Рудич Т.О., Толкачев Ю.І. Антропологічні матеріали з роскопок у Меджибожі // Археологічні відкриття в Україні 2001-2002 рр. Київ, 2003. С. 112-114]".

"В городище у села Старая Ушица, расположенном на территории летописного Галицкого Понизья, были раскопаны кочевнические очаги [Моргунов Ю. Ю. Фортификация Южной Руси X–XIII вв. Автореф. дисс. ... д-ра ист. наук. Москва, 2007]".

Отже, село Чимбарівка знаходиться на території поселень "чорних клобуків", що підтверджується як літописними згадуваннями про Тереболвяньске князівство, так і дослідженнями археологів.