Обговорення:Чорний Комітет

Може в окрему статтю?

Старшу доньку та сина Івана Лідії довелося виховувати самотужки на зарплатню сільської вчительки. У 2002 р. квартиру в Кіровограді обікрали, але начальник райвідділку злив справу, розслідування не відбулось, матеріальної компенсації Лідія Володимирівна не отримала. Син Лідії – Іван Іванович Романько, у тому ж році вступив до Уманського сільськогосподарського інститу. 31-го серпня 2003 р. Іван приїхав на дачу в селі Олександрівка Кіровоградської області. Пообіді у двір завітали п’ятірко чоловіків на чолі з місцевим заможним бюрократом Олегом Ткаченком, колишнім начальником радянської контори «Облснабриба». Вони запитали Івана, чи удома мати, й, дізнавшись що Лідії немає, напали на хлопця. Оплічники Ткаченка зв’язали Ваню по руках і ногах, сам Ткаченко обухом сокири розчикрижив зв’язаному голову і відтягнув на купу сміття в закапелку двора. По цьому п’ятірка вирушила у відділок по міліцію. За цей час Ваня встиг отямитись і заховатись на горищі. Приїхали правоохоронці, гукнули хлопцю: «Поїхали з нами до відділку», і, не одержавши відповіді, почали стріляти з табельної зброї у лаз на горище. За 15 хвилин Ваня стояв у наручниках, прив’язаний до паркану Ткаченка. У полудень на окраїні села було безлюдно. Під палючим сонцем із закривавленою головою Іван простояв п’ять годин. Увечері міліціонери Л. Забара та І. Стукаленко забрали Ваню до райвідділку. У пояснювальній записці охоронці громадського спокою пояснили, що «громадянин Романько Іван заскочив на горище власного домоволодіння, де продовжив порушувати громадський порядок». Того ж вечора на розгромлену дачу приїхала Лідія Володимирівна. Сусіди розповіли про відвідини міліції, тож жінка відразу подалась у Кіровоградський райвідділок міліції. До Івана в ІТТ матір не пустили: черговий вважав за достатнє кинути «Голову зашили». Наступного дня Лідія подала заяву в обласне УВС – розповідь про міліцейську вседозволеність прийняли без подиву чи зацікавлення. Так само проігнорували заяву прокурори Кіровоградської районної прокуратури. Третього дня, коли Лідія Романівна добилась прийому в Міністерстві внутрішніх справ у Києві, завдяки дзвінку згори юнака випустили з Кіровоградського мавпятника. До 3-го вересня з Івана саме зійшли сліди побоїв, які могла б зафіксувати судмедекспертиза. Лідія повернулась у кіровоградську квартиру, а Ваня, відмовившись від лікування - в Уманський інститут. У жовтні Івана викликали повісткою до прокуратури, інкримінували хуліганство та опір міліції. Районний прокурор Н. Варвинтович дозволив Вані «під підписку» поїхати на навчання. Однак того ж вечора слідчий подзвонив студенту, вимагаючи повернутись під арешт. Справу передали в суд, тілесні пошкодження у розгляд не включили, місце дії в пояснювальній записці перенесли з «приватного домоволодіння» на вулицю. Ваня отримав вирок – 3 роки ув’язнення. Родина подала апеляцію, за півтора роки її розглянули й продублювали трирічний присуд. Романько знов подали апеляцію, і на третьому суді у 2005 році Ванин строк замінили на умовне утримання. Лідія подала вирок на касацію, а також надіслала справу сина на розгляд Європейського суду з прав людини. Заяву Романько прийняли, однак за 8 років відповіді з Європи не надійшло. Після одного з судів Івана спрямували на огляд до Кіровоградського облздраву, де ухвалили рішення – місяць примусової госпіталізації в психіатричній лікарні з використанням важких препаратів, які за словами матері, «перетворили мого Ваню на овоч». Власне, Облздраву належалось подати заяву до суду і діяти згідно з винесеним за 24 години рішенням. Заяву подали – за місяць після початку примусового лікування юнака. Суд не виявив підстав для примусового утримання в психлікарні, однак випустили Івана завдяки дзвінку кіровоградському прокурору із приймальні тогочасного президента Ющенка: про те, що син у психушці, Лідії пощастило дізнатись через колишнього чоловіка-медпрацівника, і, навчена попереднім досвідом, вона відразу звернулась до найвищої інстанції. У психлікарні Кіровограда колишній студент нажив важкий психіатричний діагноз та остракізм усього села. Недорейдер Ткаченко заколотив двері спустілої олександрівської дачі, а за спробу потрапити у свій будинок Ваню знов потягли до відділку. Кожен перехожий у селі дражнив Ваню юродивим, а грошей на лікування ослаблої психіки сина Лідія не мала. Тридцять першого грудня 2011 року Іван Романько наклав на себе руки. Лідія Володимирівна подала в обласне УВС та МВС України позови на О. Ткаченка, І. Стукаленка, О. Забару, кіровоградського районного прокурора І. Варвинтовича, слідчого кіровоградської районної прокуратури Чуйко, заступника кіровоградського прокурора Олега Монтяна, суддів районного кіровоградського суду Терещенка та Онуфрієва, заступника кіровоградського районного прокурора Варакіна, головного лікаря кіровоградської психіатричної лікарні Олександра Тарасенка, голову районної адміністрації Данилюка. За 3 роки жоден із державних посадовців не був звинувачений, ув’язнений, чи звільнений. Олег Монтян став начальником кіровоградського обласного відділу боротьби з корупцією, після революції – вийшов на пенсію. Міліціонери Забара, Стукаленко, Чумаченко, Русін – продовжують покривати дрібний кримінал у селі Олесандрівкаl.

Може настав час розпочати відгалуження згiдно ВП:РС? З повагою, --Nabak (обговорення) 08:35, 22 листопада 2014 (UTC)

Правий сектор чи "лiвий"

Шановний дописувач 93.171.76.50! Дякую за «прости піару» та «бля Луганську»! За останнє — особливо. Але на жаль не можу погодитися з видаленням Вами ось цього ствердження з преамбули про роль ЧК в заснуваннi ПС: "Увійшов до «Правого сектору» при його заснуваннi (Мустафа Найем. За лаштунками Правого сектору, Українська правда, 1 квітня 2014). Також, чому Ви вважаєте, що ЧК не можна називати "організацією націоналістичного напрямку"? З повагою, --Nabak (обговорення) 08:35, 22 листопада 2014 (UTC)

Чорний, чорний...

@31.135.131.180: Шановний дописувач 31.135.131.180! Дякую за Вашу пильну увагу до статті, але видалення 99% матерiалу без обговорення не прикрасить ні Вас, ні нас. Напишіть, будь ласка, що там не так. На все краще, --Nabak (обговорення) 06:40, 26 листопада 2014 (UTC)

Чорні янголи

Шановний дописувач @93.171.79.221:! Дякую за Вашу увагу до статті. Вірю, що діяли Ви з найкращими побажаннями, але напишіть спочатку, будь ласка, що там так Вас обурило. Наснаги! --Nabak (обговорення) 08:35, 22 лютого 2015 (UTC)

Шахтарськ

А хто конкретно воював у БПСМОП Шахтарськ? Позивний/група, якщо можна.  wolfRAMM  09:37, 19 жовтня 2015 (UTC)