Обговорення користувача:Валерий Б

{{без джерел[[Користувач:|Користувач:]]}}

Соціальний простір поширення реставраційного руху в Америці

До початку Х1Х ст. на території ряду штатів в Америці виникла унікальна ситуація, що мала місце завдяки першому виправленню до Конституції США. Виправлення затвердило відділення Церкви від держави. У попередніх суспільствах як минулих, так і сучасних, держава й церква завжди були об'єднані, причому держави звичайно офіційно фінансово підтримували одну релігійну групу. У християнських країнах офіційна група ставала Церквою (виключення становить Річ Посполита), а всі малі релігійні групи вважалися сектами, які в тім або іншому ступені втрачали всю свою релігійну волю або частину її й нерідко піддавалися переслідуванням [40, с. 55]. По-іншому обстояла справа в США, де жодна християнська група не могла досягти національної переваги. У результаті в релігійних справах переважала вільна ринкова ідеологія, що юридично вважала всі християнські групи рівними. У період свого становлення Сполучені Штати створили нове релігійне поняття «деномінація», причому уряд не виділяв ні одну деномінацію як особливу або кращу. Навпроти, кожна деномінація могла вижити тільки в тому випадку, якщо вона здатна «продати» свою продукцію на відкритому ринку. Ті деномінації, які відповідали потребам людей, мали перспективу росту. Установлення юридичної рівності для всіх християнських груп привело до безпрецедентного в історії релігійному експериментуванню. Деякі експерименти були цілком ортодоксальні у світлі традиційних християнських доктрин. Інші ж можна визначити як унікальні. Як писав в 1844 р. Ф. Чаф: «Ідеї, які не прижилися по політичних причинах в інших країнах, тут (у США) процвітали... Без паспорту й дозволу сюди могли приїхати всі горе-богослови і «релігійні» торговці та продавати бракований товар, як їм заманеться. Майбутнє покаже результати такого змішання». У релігійному світі колоніального періоду Америки чисельно й політично переважали більше аристократичні члени єпископальної Церкви й прихильники конгрегаціоналізму, а також менш авторитетні пресвіторіані. У руках цих церков перебувала влада, але на початку Х1Х ст. це положення докорінно змінилося. Перша половина сторіччя побачила появу церков для народу, зокрема методистів і баптистів. Ці дві деномінації особливо підходили для навчання простих людей і освоєння нових земель, що постійно розширювалися на Захід. Якщо в церквах, що переважали у колоніальний період, від духівництва була потрібна офіційна освіта, то методисти й баптисти були готові використовувати проповідників з рядових членів, а також проповідників, які прилучалися до богослов'я, будучи учнями більш досвідчених служителів. Це було важливо, оскільки, як писав У. Хадсон, «майбутнє Америки, у числовому вираженні, належало тим групам, які могли забезпечити достатню кількість служителів» [40, c. 55] Геніальність методизму укладалася в їх «круговій системі», при якій один пастор обслуговував кілька церков і відвідував їх періодично в процесі об'їзду по колу. Коли з'являлися нові групи, пастор включав їх у свій маршрут, поки не виникала необхідність ділити старе коло на два нових. Тим часом опіка над паствою поручалася місцевим проповідникам з рядових членів або керівників групи. У баптистів також була система, що успішно працювала на нових землях Заходу. Подібно методистам, перші баптисти не робили великого упору на офіційну освіту духівництва. Хоча їхні служителі трудилися в основному в одній церкві, вони не були зайняті служінням весь день. Служителі одержували невелику зарплатню або не одержували її зовсім, тому вони працювали фермерами або ремісниками й жили близько до місця богослужіння. З огляду на той факт, що будь-яка група людей, що дотримується єдиних переконань могла організувати баптистську церкву й призвати служителя (часто із свого середовища), баптисти пристосувалися до обстановки й поширилися в міру того, як американці освоювали нові землі [40, c. 56]. Деномінації, які використовували тільки пасторів, що одержали освіту в семінарії або коледжі, не могли триматися на одному рівні активності з баптистами і методистами, незважаючи на більш високий професіоналізм. Крім того, їхні пастори часто не мали контакту з простими сільськими людьми Америки, тоді як країна була майже повністю аграрною. В результаті цього баптисти й методисти мали по 2 700 громад до 1820 р. Число цих громад зросло до 12 500 і 19 983 відповідно в 1860 р. Число громад, що належать конгрегаціоналістської і єпископальної церквам, збільшилося з 1 100 до 2 234 і з 600 до 2 145 у цей же період відповідно [40, c. 56]. В результаті у США зміцнилися і змогли існувати одночасно три великі протестантські конфесії: баптисти, методисти й пресвітеріани. І до середини сторіччя вищезгадані конфесії були найбільшими в Америці, хоча ніхто не міг пророчити цього ще під час американської революції 1776 р. Це було воістину століття поширення релігії простого народу. Умови, у яких жило населення країни, були вкрай суворі, але незважаючи на це, перераховані вище конфесії мали величезну релігійну завзятість і місіонерський запал. У тісному зв'язку з появою методистів і баптистів і їхніх демократичних поривів перебував Рух Відновлення або Реставрація. По суті, відновлення зосереджувалося на поверненні до «новозавітного християнства». Це означало відкидання догм, що прив'язували людей до складних навчань, у яких багато хто бачив лише мудрування «учених чоловіків». Рух Відновлення відкидав не тільки догми, але й авторитет духівництва [40, c. 56]. Нове покоління християн вимагало під впливом Американської революції Церкву, засновану на демократичних принципах і таку, що давала право простим людям самим тлумачити Новий Завіт. Люди вимагали релігію народу «за допомогою народу і для народу» . Головними фігурами в реставраційному русі початку Х1Х ст. були І. Сміт (баптист), Д. О'келли (методист), Б. Стоун (пресвітеріанин), О. Кемпбелл (пресвітеріанин), А. Джоунз (баптист). Всі п'ять чоловік, що працювали незалежно друг від друга, погоджувалися в тім, що Церква повинна повернутися до ясного розуміння Нового Завіту. За словами О. Кемпбелла: «Від того, як незабаром буде встановлений древній порядок речей, або релігія Нового Завіту, залежить час настання Тисячолітнього царства». «Ніяких догм, тільки Біблія» - такий був заклик Руху Відновлення. Д. Роджерс затверджував: «Як тільки Церква сформулювала людське віровчення як критерій істини і єдності, вона зробила великий крок убік Вавилону... Незабаром відкрилася людина гріха, син погибелі сів у храмі Божому. Так почалося панування священникового терору». «Безпечно тільки одне, - писав О. Кемпбелл, - звернутися до Біблії, щоб пізнати кожний аспект Божої волі. Потрібно йти далі перекручувань християнської теології й підступу духівництва й повернутися до слова Божого». «Я намагаюся, - продовжував він, - читати Писання, начебто ніхто не читав його до мене... Я проти впливу будь-якого іноземного ім'я, авторитету або будь-якої системи». Священство віруючих й особисте тлумачення Біблії сформувало суть Руху реставрації. Для учасників цього руху дані концепції перебували в центрі «Євангельської волі» [40, c. 57]. Величезна кількість питань, які виникали під час постійних суперечок цих конфесій, зважувалися на табірних зборах, у постійних дискусіях, заснованих на вивченні Біблії. Вказана територія ввійшла в історію США, за назвою «Фермерська границя». Саме на ній виник так званий «Реставраційний рух». На відміну від Європи, де Реформація споконвічно мала на меті реформи усередині католицької церкви, реставраційний рух у свою чергу ставив собі за мету «повернутися до джерел», «забрати все людське, повернутися до джерел». Реставраційний рух збирався повернутися до первісного гасла реформації: «Тільки Писання», прибрати «всі людські надбудови». У результаті запеклих суперечок реставраційний рух дав світу три нових конфесії: Церква християн Адвентистів Сьомого Дня, Церква Ісуса Христа і його святих останніх днів (мормони) і Церква Христова [40 c. 57]. З усього вищесказаного треба зробити висновок: винятковість реставраційного руху є в тому, що на обмеженій території зібралися три досить великі і потужні конфесії: баптисти, методисти і пресвіторіані. Внаслідок постійних релігійних суперечок між ними, в яких законом було заборонено використовувати фізичну силу, народилися нові релігійні течії: мормони, адвентисти, Церков Христова. Це був закономірний процес розвитку релігійної спільноти, що в свою чергу дало поштовх до виникнення «третьої сили в християнстві» - п’ятидесятників.

Реформаторські та кризові тенденції в середині адвентиського руху в Україні

Ваша стаття мусить бути вилучена в звязку з порушенням кількох базових правил Вікіпедії. Перше і найголовніше це правило що стосується авторських текстів і тут зветься «Оригінальні дослідження», оба скорочено ВП:ОД. Поперед тим як писати тут статті, ознайомтесь будь ласка з правилами Вікіпедії, починаючи з ВП:ЧНЄВ (аналогічні правила діють в усіх іншиомовних розділах Вікіпедії). Якщо вам буде не зовсім ясно звертайтесь безпосередньо до адміністраторів (ВП:А), або на сторінки спільноти - лінки у лівій колонці вгорі. Щодо вашої цієї конкретної статті, то ви цілком можете її довести до Wiki-енциклопедійного стану - вікіфувавши її, розбивши на обзаци і додавши список джерел/літератури або інтернетні посилання-виноски, тощо. Це за формою. А за змістом - ваша стаття справляє враження журнальної або реферативної, але не енциклопедійної. Тому раджу вам змінити (скоротити) назву - напр. «Адвентиський рух в Україні». І зробити текст більш лаконічним, а зміст більш інформативно-пізнавальним, а не «проблемним». Не розстроюйтесь із-за перших невдач, якщо тема українського духовного життя, Религії та Церкви для вас має цінність і значення. Раджу вам також змінити зміст вашої персональної сторінки: вона не для декларацій чи «пропаганди» чогось, а для адекватного представлення Особи, тобто Вас. Сторінка Обговорення теж має інше цільове призначення. Вдачі Вам!--Wanderer 09:53, 20 липня 2008 (UTC)