Обговорення користувача:Basiksasha

Кре́менець (Крем'янець) — місто районного підпорядкування, центр району, економічний і культурний осередок північної (волинської) частини Тернопільської області. Розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Відстань до обласного центру — 70 км. Є залізнична станція. Історія Давньоруський період

За деякими джерелами, Кременецька фортеця була збудована ще за дохристиянських часів у VIII–IX століттях і існує гіпотеза, що після утворення в IX столітті Київської держави, Кременець ввійшов до її складу. Крім того, перші згадки про Кременець є у польських енциклопедичних словниках під 1064 роком[5]. У 2007 році в центрі старовинного міста археологи розкопали залишки давньої будівлі, датованої Х століттям. З Кременецькою фортецею пов'язана одна легенда про дівчину Ірву, згідно з якою авари штурмували місцеву фортецю, яку обороняли дуліби[6].

Перша писемна згадка — 1227, коли тогочасний володар замку Мстислав Удатний вщент розбив під містом угорські війська короля Андрія ІІ.

На початку 1241 Кременець вистояв перед ордами Батия, 1254 витримав облогу беклярибека Куремси. 1259 на вимогу темника Бурундая оборонні споруди розібрали. Литовський період Королева Бона Сфорца на камеї. Біля 1540 року

Після загибелі Галицько-Волинської держави місто переходило з рук у руки, 1382 остаточно відійшло до литовських князів.

У 2-й пол. XIV ст. замість дерев'яно-земляних укріплень збудовано кам'яний замок.

На початку XV ст. тут деякий час перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт, сидів у в'язниці його суперник великий князь литовський Свидригайло, який 1438 надав Кременцю маґдебурзьке право. У цей час в місті почали селитися євреї. Численність єврейського населення Кременця збільшилася до 240 осіб (48 дворів) в 1552 році до 500 у 1578 році і 854 (15% загального населення) у 1629 році.

Наприкінці XV ст. внаслідок нападів татар місто знелюдніло, у 2-й третині XVI ст., під час перебування в руках віленського біскупа Януша (1529-1535) та королеви Бони (1536–1556) відродилося й перетворилося на один із провідних економічних центрів регіону. Король польський і великий князь литовський Сигізмунд I Старий передає 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорца, яка володіє замком у 1536–1556 роках, і на честь якої, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво укріпила замок, який на той час мав три вежі і досить високі стіни з гарматами. В середині замку було розташовано казарми для гарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо. Польський період Альфонс Бішбуа. Вид на Кременець. 19 століття

1569 в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Польщі, а разом із нею до Речі Посполитої.

У 1-й пол. XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя Південної Волині. Восени 1648 козаки здобули й зруйнували замок. Восени 1648 року козацький полковник Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременецького замку і взяв його у облогу. В жовтні, після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, а замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від знущань козаків.[7] З того часу Кременецька твердиня вже не була відбудована.

За Вічним миром 1686 Кременець залишився в Речі Посполитій. 1692 в усіх установах впровадили польську мову, а на початку XVIII ст. православні храми перетворили на уніатські. У 2-й пол. XVIII ст. в Кременці діяли уніатський (базиліанський) і 4 католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) монастирі та кілька уніатських церков. Російський період

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) Кременець відійшов до Російської імперії. Спочатку місто включили в Подільську, а 1796 — Волинську губернії. 1805 тут відкрилася Вища Волинська гімназія, 1819 реорганізована у Волинський ліцей (діяв до 1833). Наполеон Орда, Замкова гора (Бона)

Місто стало авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву «Волинські Афіни». 1830-ті внаслідок запровадження у державних установах російської мови, заміни Литовського Статуту російським законодавством, закриття ліцею та францисканського й базиліанського монастирів Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії. Ліцей мав велику бібліотеку (понад 50000 томів), у тому числі 1500 інкунабул (першодруків, надрукованих до 1500 р.). На базі бібліотеки ліцею у 1834 р. був створений Київський університет.

В 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37% населення).

Промислове піднесення останніх десятиліть XIX ст. мало позначилося на житті Кременця. Найбільше підприємство 1899 — сірникова фабрика, де працювало 25 робітників. Завдяки відкриттю покладів бурого вугілля, на розробку якого покладали великі надії, наприкінці XIX ст. проклали залізницю (введена в експлуатацію 1896).

Із освітніх закладів на початку XX ст. діяли Волинська духовна семінарія (1838–1902), жіноче єпархіальне (1836–1921), чоловіче духовне (1885–1921), комерційне (1904–1921), двокласне міське училища, приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл. Перша світова війна і Українська революція

Улітку 1916 тут була одна з вузлових ділянок Брусиловського прориву.

В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Впродовж 1917–1920 місто 7 разів переходило з рук у руки. Українській державній владі воно підпорядковувалося від початку 1918 до червня 1919. Міжвоєнний період

Від жовтня 1920 до вересня 1939 Кременець належав до Польщі і входив у Волинське воєводство. Правлячі кола Польщі відвели місту роль одного з опорних пунктів закріплення своєї влади на «Східних кресах». Великі надії покладали на Кременецький ліцей, відкритий 1921.

У міжвоєнні роки збудовано ватну фабрику (1936) й тютюновий завод (1938), упорядковано вулиці, заліснено схили гір. Основні осередки національного життя українського населення 1920—1930-ті — товариство «Просвіта», приватна українська гімназія, православна духовна семінарія. У міжвоєнні роки Кременець — центр Волинської єпархії.

Восени 1939 місто зайняла Червона армія. Під час запровадження нового адміністративно-територіального устрою Кременець отримав статус міста обласного підпорядкування й відійшов до Тернопільської області. Радянська влада відкрила кілька загальноосвітніх українських шкіл, обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням, але встановила жорсткий ідеологічний контроль за всіма культурно-освітніми закладами й розгорнула масштабні політичні репресії. Німецька окупація

3 липня 1941 Кременець зайняли німецькі війська, які масово розстрілювали мирне населення. Кременчани активно включалися в Рух Опору. У роки війни в околицях міста діяло 4 українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня 1944 в Кременець увійшли війська 1-го Українського фронту. Понад 2 тис. кременчан мобілізовні в ЧА. Радянський період

За післявоєнні десятиліття збудовано низку нових підприємств, найбільшими серед них були цукровий завод (1965) і фабрика ватину (1980), споруджено масиви багатоповерхових будинків. Учительський інститут 1950 реорганізовано у педагогічний і перенесено у м. Тернопіль (1969). Період Незалежності

У перші роки після проголошення незалежності України переважна більшість підприємств значно звузила або зовсім згорнула свою діяльність, внаслідок чого загострювалися старі й з'явилися нові соціальні проблеми. Відновлено Кременецький ботанічний сад (1991), створено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (2001), відкрито Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка (2002), Кременецький обласний музей Юліуша Словацького (2003), зростає потік туристів. У 1991 році в Кременці на базі педагогічного коледжу імені Т. Г. Шевченка створено Кременецький ліцей. Колишні періодичні видання

  Населення

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення міста був таким[12]:

Мова Число ос. Відсоток українська 97,58 російська 2,13 польська 0,11 білоруська 0,05 молдовська 0,03 вірменська 0,01 Визначні місця та пам'ятки архітектури

В межах міста розташована визначна археологічна пам'ятка (від пізнього палеоліту до залізної доби) — гора Куличівка. Знахідки розкопок знаходяться в Тернопільському краєзнавчому музеї. У місті діє свій районний краєзнавчий музей. Замкова гора Бона Румовища Кременецького замку

   Докладніше: Кременецький замок

Замок у Кременці було побудовано в XII столітті. В XIII столітті колишні дерев'яні укріплення було замінено на кам'яні. Взимку 1240 року орда хана Батия не спромоглася оволодіти цією фортецею на Замковій горі. До Люблінської унії замок належав литовським князям, далі — польським королям. Тривалий час цю видатну оборонну споруду ніхто не міг здобути. Завдяки неймовірним зусиллям і півторамісячній облозі в жовтні 1648 року Кременецький замок було взято козацькими загонами під орудою М. Кривоноса та зруйновано. З того часу замок вже не відбудовували. До наших днів збереглися башта з брамою та оборонні мури. Будинок родини Словацьких

Будинок по вул. Словацького, 16 побудований наприкінці XIX століття в стилі класицизму. Ця садиба належала колись Евзебіушу Словацькому — батькові видатного польського поета Юліуша Словацького. Юліуш Словацький жив тут у 1810–1811 рр. В 1969 році на подвір'ї встановлено мармурове погруддя поета (скульптор В. З. Бородай). У 2002 році закінчено реставрацію будівлі і з 2004 року тут діє літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького.[13] Інтер'єр «Кабінету жіночої скорботи», Музей Юліуша Словацького Споруди колишнього Василіанського монастиря XVII століття

З 1636 року при монастирі діяло братство, з ініціативи якого була заснована школа від Києво-Могилянської Академії. При монастирі функціювала друкарня, де була надрукована «Кременецька граматика».

Миколаївський собор з келіями, спорудження якого тривало протягом XVI–XVII століть. Його було побудовано для францисканського монастиря в готико-ренесансному стилі, а в середині XVII століття костьол реконструйовано та розширено, доповнено бароковим декором. В формах Миколаївського собору поєднані тип тридольної української церкви з формами польських костьолів епохи Відродження. На початку XX століття зведено величну монастирську дзвіницю. Палац Кароліни Дзембовської

Палац збудований у стилі класицизму в першій половині XVIII століття архітектором Ю. Гофманом. Навколо нього в 1809 році англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито чудовий парк. Житловий будинок «Близнята»

Це унікальна барокова споруда XVII–XVIII століть, що складається із двох однакових з'єднаних будинків з окремими двосхилими дахами. Комплекс колегіума чину єзуїтів

Костел оо. Єзуїтів

Коштом родини Вишневецьких в місті розпочато будівлю колегіуму чину єзуїтів. Проект створив архітектор Паоло Фонтана. Будівнитво тривало у 1731–1743 роках. Комплекс поєднав костел і келії в єдиному ансамблі. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігтатію Лойолі та Станіславу Костці. Наприкінці 20 століття комплекс колегіуму визнано видатною пам'яткою архітектури країни.

Костел — тринавовий з трансептом, в перехресті — висока гранчата баня, вкрита бароковим куполом з ліхтариком. Вівтарна частина і крила трансепту трохи заокруглені, що значно посилило красу і виразність будівлі. Від підлоги до віщої позначки в інтер'єрі костел має 28 метрів. Бічні нави за єзуїтів були відведені під каплиці.

Коридорною системою костел поєднано з корпусами келій, що в зимню пору давало змогу дістатися всіх частин комплексу без виходу на подвір'я. Бічні крила комплексу попереду мають наугольні башти і утворюють парадний двір на зразок палацового курдонеру. Ухил земельної ділянки спонукав архітектора до створення штучної тераси, вдало прикрашеної парадними сходами, балюстрадами і кам'яними ліхтарями в стилі рококо.Малюнок балюстрад і ліхтарів не має аналогів в Україні. Фасади комплексу розділені на барокові частини-«дзеркала». Контрастне фарбування «дзеркал» і деталей фасадів надає комплексу палацової краси і вишуканості, більш притаманних світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.

У 1803–1805 рр. володар Тадеуш Чацький разом з уславленим діячем Речі Посполитої Гуґо Коллонтаєм на базі колегіуму заснували Вищий Волинський ліцей на зразок університету. Фундацією Т. Чацького для ліцею придбано бібліотеку екс-короля Польщі Станіслава Понятовського і колекцію наукових приладів. За участь студентів колегіуму в визвольному повстанні у 1831 р. Колегіум ліквідовано царем, а бібліотека і накові прилади конфісковані і передані новоствореному університету Святого Володимира в місті Київ.

За часів СРСР костел використовувався як спортивне приміщення навчального закладу. За часів незалежності костел в веденні Київського патріархату. Некрополі

У Кременці є кілька некрополів, зокрема військове кладовище і Монастирське кладовище, старовинний польський цвинтар. А також П'ятницький (Козацький) цвинтар з могилами українських козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648—51 рр.).

Військове кладовище розташоване у сквері перед педучилищем. 19 березня 1944 р. Кременець був окупований підрозділами Радянської Армії. Частина бійців, загиблих під час боїв за місто (200 чол.), була похована у сквері перед колишнім ліцеєм (тепер педучилище) в 10 індивідуальних могилах і одній братській. Імена воїнів відомі. 10 могил з надгробними плитами, на яких викарбувано імена полеглих. На братській могилі пам'ятник — скульптурна фігура воїна на постаменті.

На Туницькому кладовищі похований радянський воїн В. Я. Медведєв, який загинув у 1944 р. при окупації Кременця. На могилі встановлений пам'ятник у вигляді стели, що закінчується вгорі п'ятикутною зіркою[14]. В Кременці під час Другої світової війни було єврейське гетто. Фашисти розстріляли 15 000 євреїв і закопали у великому рові. Сьогодні на цьому місці знаходиться пам'ятник жертвам фашизму, але через недбалість місцевої влади і нехтування місцевих жителів пам'ятник постійно паплюжать.[15]. Персоналії Пам'ятник Віллібальду Бессеру в Кременецькому ботанічному саду Тут навчалися:

   українські письменники У. Самчук, О. Лятуринська й Б. Харчук,
   працювали ботанік В.-Г. Бессер, літературознавець М. Петров, художники Амвросій Ждаха й О. Сафонов,
   проходили військову службу російський мандрівник М. Пржевальський та український історик і мислитель В. Липинський.

Місто в різні часи відвідували:

Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Марія Конопніцька, Оноре де Бальзак, Леся Українка. Тут народилися та провели дитинство Юліуш Словацький (1809–1849) — видатний польський поет та Олександр Чекановський (1832–1876) — визначний геолог, дослідник Східного Сибіру. Восени 1846 р. Кременець відвідав Тарас Шевченко. На основі зібраних матеріалів про гайдамацьке повстання XVIII ст. він написав повість «Варнак» та однойменну поему. В березні 1847 р. в Кременці з двома концертами виступив Ференц Ліст.

В XIX столітті в Кременці працювали прогресивні польські діячі історик-демократ Йоахім Лелевель (1786–1861), вчений-філософ Гуго Коллонтай (1750–1812), Євзебіуш Словацький (батько Юліуша Словацького), драматург і повістяр Юзеф Коженьовський, Олександр Міцкевич (брат Адама Міцкевича), Антон Анджейовський (Старий Дитюк), Віллібальд Бессер, відомі художники — дійсний член Віденської Академії мистецтв Ю. Пічман та академік Петербурзької Академії мистецтв К. Каневський; вчилися революціонер-демократ Станіслав Ворцель (1799–1857), відомі письменники Томаш Олізаровський (1811–1879), С. Вітвіцький, Т. Падура.

В XX столітті тут побували видатні українські поети: у 1959 р. — Максим Рильський (1895–1964), у 1957 р. — Павло Тичина (1891–1967), у 1969 р. — Микола Бажан (1904–1983), у 1953 р. — Андрій Малишко (1912–1970).

Моє містоо..! останні новини

ВЕБКАМЕРИ КРЕМЕНЦЯ ЗАПРАЦЮВАЛИ!!! НАРЕШТІ МИ ЗАПУСТИЛИ 2 ВЕБКАМЕРИ КРЕМЕНЦЯ.ЗАХОДЬТЕ,ТІШТЕСЯ-ВСЕ ДЛЯ ВАС.ЕДИНЕ,ЩОБ ЗАЛІЗТИ НА НИХ,ПОТРІБНО ЗАРЕЕСТРУВАТИСЯ НА САЙТІ(НЕ ЗАРЕЕСТРОВАНІ КОРИСТУВАЧІ ПРОСТО НЕ ПОБАЧАТЬ ССИЛКУ НА КАМЕРИ).ТОЖ РЕЕСТРУЙТЕСЯ ТА ЗАГЛЯДАЙТЕ.ЩИРО ВАШІ КАБАНИ)))

ПОЧАТОК ВЕЛИКИХ ЗМІН!!! ПРИВІТ МОЇ ЛЮБІ КРЕМЕНЧАНИ ПОДРУЖКИ І ПОДРУГИ!ДАВНО НЕ ЗВЕРТАВСЯ ДО ВАС БО,ЯК ЗАВЖДИ БАГАТО СПРАВ(ТРЕБА СВІТ ВРЯТУВАТИ,БАБУЛЬОК ЧЕРЕЗ ДОРОГУ ПЕРЕВЕСТИ І Т.Д))).АЛЕ ЗАРАЗ ПИШУ ДО ВАС З РАДІСНОЮ НОВИНОЮ-Я ЗНОВУ ДОБРАВСЯ ДО СВОЄЇ,ТЯЖКО РОДЖЕНОЇ ДИТИНИ ТОБТО НАШОГО З ВАМИ САЙТУ І ВИРІШИВ ТРОХИ ЗАЙНЯТИСЯ ЙОГО ВИХОВАННЯМ)).ОТЖЕ МИ ЙОГО ПРИОДІНЕМО ЧЕРЕЗ ДЕКІЛЬКА ДНІВ,ЗАПУСТИМО ВЕБКАМЕРИ(ЯКІ УЖЕ ПРАЦЮЮТЬ,ТА ОСТАЛИСЯ ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ),ТА ВЖЕ ВІДСЬОГОДНІ ЗАПУСКАЄМО НАШЕ ОНЛАЙНРАДІО.ДУМАЄМО,ЩО УСЕ БУДЕ ЧЬОТКО))).ОТЖЕ ЗАХОДЬТЕ ДО НАС ТА ТІШТЕСЯ ОНОВЛЕНИМ САЙТОМ.ЩЕ,ОДНЕ-ШУКАЄМО ДІДЖЕЇВ,ЯКІ НЕ ПОБОЯТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ В ПРЯМОМУ ЕФІРІ(НА ОНЛАЙНРАДІО БУДЕ ЩЕ ПРЯМА ТРАНСЛЯЦІЯ)))ПИШІТЬ НА МИЛО...

Життя у світі кімнат: Музей Ю. Словацького в Кременці Красива будівля, яка, на перший погляд, нічим не вирізняється з-поміж інших архітектурних споруд Кременця - єдиний у всьому світі музей одного життя... Життя відомого польського поета Юліуша Словацького. Доглянуте подвір'я, дві берізки, посаджені ще в далекому 1969 році Миколою Бажаном та Ярославом Івашкевичем, а серед них спрямований у вічну далину погляд великого поета, увічненого у високій скульптурі. Підіймаємось сходами і відчиняємо двері, за якими панує поетичний світ.