Про суспільну угоду, або Принципи політичного права

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Заголовкова сторінка першого видання

Про суспільний договір, або Принципи Політичного Права (фр. Du contrat social ou Principes du droit politique) (1762) — трактат, написаний Жан-Жаком Руссо, де він розмірковує про найкращий спосіб, у який можна було б створити політичу спільноту, зважаючи на всі проблеми що виникають в комерційному суспільстві, яке він описав раніше у своїй праці Міркування про походження і причини нерівності між людьми (1754).

Книга «Про суспільну угоду» вважається такою, що сприяла політичному поступу в Європі XVIII ст., особливо у Франції, де вона надихала діячів революції і навколо Руссо виник цілий культ. У «Суспільній угоді» автор виступав проти ідеї, що монархам надано право володарювати божественною силою.

Короткий опис[ред.ред. код]

Титульна сторінка «піратського» видання книги 1762 року, надрукованого скоріше за все у Німеччині[1]

Зміст[ред.ред. код]

Книга I

  • Розділ І. Предмет цієї першої книги
  • Розділ II. Про найперші суспільства
  • Розділ III. Про право найсильнішого
  • Розділ IV. Про рабство
  • Розділ V. Про те, що завжди слід дошукуватися першопочаткової домовленості
  • Розділ VI. Про суспільний пакт
  • Розділ VII. Про суверена
  • Розділ VIII. Про громадянський стан
  • Розділ IX. Про володіння майном

Книга II

  • Розділ І. Про те, що суверенітет с невідчужуваним
  • Розділ II. Про те, ще суверенітет є неподільним
  • Розділ III. Чи може загальна воля помилятися
  • Розділ IV. Про межі влади суверена
  • Розділ V. Про право життя і смерті
  • Розділ VI. Про закон
  • Розділ VII. Про законодавця
  • Розділ VIII. Про народ
  • Розділ IX. Продовження
  • Розділ X. Продовження
  • Розділ XI. Про різні системи законодавства
  • Розділ XII. Розподіл законів

Книга III

  • Розділ І. Про урядування взагалі
  • Розділ II. Про принцип, що конституює різні форми уряду
  • Розділ III. Розрізнення урядувань
  • Розділ IV. Про демократію
  • Розділ V. Про аристократію
  • Розділ VI. Про монархію
  • Розділ VII. Про змішані форми урядування
  • Розділ VIII. Про те, що жодна форма урядування не прийнятна для усіх країн
  • Розділ IX. Про ознаки гарного урядування
  • Розділ X. Про урядові зловживання і про схильність уряду до дегенерації
  • Розділ XI. Про смерть політичного тіла
  • Розділ XII. Як підтримує себе суверенна влада
  • Розділ XIII. Продовження
  • Розділ XIV. Продовження
  • Розділ XV. Про депутатів, або представників
  • Розділ XVI. Про те, що встановлення способу урядування не є угодою
  • Розділ XVII. Про встановлення уряду
  • Розділ XVIII. Засоби запобігання узурпації влади

Книга IV

  • Розділ І. Про те, що загальна воля є непорушною
  • Розділ II. Про голосування
  • Розділ III. Про вибори
  • Розділ IV. Про римські коміції
  • Розділ V. Про трибунат
  • Розділ VI. Про диктатуру
  • Розділ VII. Про цензуру
  • Розділ VIII. Про громадянську релігію
  • Розділ IX. Прикінцеве слово

Цитати з твору[ред.ред. код]

Людина народжується вільною, проте скрізь вона у кайданах, а той, хто вважає себе володарем інших, є насправді навіть більшим рабом, аніж вони[2].

...наші політики, не маючи змоги поділити суверенітет стосовно його принципу, усе ж поділяють його стосовно об’єкта, розрізняючи силу і волю, владу законодавчу і владу виконавчу, право стягувати податки, чинити суд і вести війну, внутрішнє адміністрування і повноваження у відносинах із зарубіжними країнами — вони то змішують усі ці частини поміж собою, то відділяють їх одну від одної. Вони перетворюють суверена на якусь фантастичну істоту, складену з припасованих один до одного шматків; вони ніби складають людину з декількох тіл, одне з яких має лише очі, друге — лише руки, третє — лише ноги[3].

Свого блага прагнуть завжди, та не завжди його бачать: народ ніколи не можна підкупити, але часто його можна увести в оману, і саме тоді видається, нібито він прагне того, що є злом[4].

Суспільний трактат має на меті убезпечення сторін, що його укладають. Хто бажає мети, бажає й засобів, засоби ж ці нерозривно пов’язані з певним ризиком і навіть з певними втратами. Хто хоче зберегти своє життя за рахунок інших, в свою чергу, коли це потрібно, повинен бути готовим віддати його за них. Отже, коли закон вимагає від громадянина наразитися на певну небезпеку, громадянин тут більше не може бути суддею; і коли принцепс сказав йому: «Для держави корисно, щоб ти помер», — він повинен померти, оскільки лише завдяки цій умові він досі жив у безпеці, і життя його — це вже не тільки доброчинність природи, але й дар держави, пов’язаний з певними умовами[5].

Російська імперія захоче поневолити Європу, але сама зазнає поневолення. Татари, їхні піддані чи сусіди, стануть їхніми володарями, а також і нашими. Ця революція видається мені неминучою, бо всі королі Європи спільно працюють над її прискоренням[6].

...не може бути єдиної і абсолютної конституції уряду, навпаки, урядів, різних за природою, може існувати стільки ж, скільки існує різних за розмірами держав[7].

Легше завоювати, аніж царювати[8].

Щойно суспільна служба перестає бути головною справою громадян, і вони починають вважати за краще служити <суспільству> своїм гаманцем, а не своєю персоною, як держава опиняється на межі загибелі[9].

Варто аби хтось сказав про суспільні справи: Яка мені з того користь? — і державу слід вважати мертвою[10].

Суверенітет не може бути представлений <кимось> з тих же причин, якими зумовлена неможливість його відчуження; він сутнісно передбачає вияв загальної волі, яка не може мати представника. Вона є або собою, або ж йдеться вже про якусь іншу <волю> — середини тут немає. Тому, депутати, обрані народом, не є і не можуть бути його представниками: вони є лише його комісарами і не можуть нічого вирішувати остаточно. Будь-який закон, не ратифікований безпосередньо народом, нічого не вартий — він не є законом[11].

Український переклад[ред.ред. код]

  • Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права / Укр. пер. з фр. та ком. О. Хома. — Київ: Port-Royal, 2001. — 349 с. — ISBN 966-7068-06-4.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. R.A. Leigh, Unsolved Problems in the Bibliography of J.-J. Rousseau, Cambridge, 1990, plate 22.
  2. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 8-9.
  3. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 34.
  4. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 36.
  5. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 43.
  6. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 56.
  7. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 72.
  8. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 88.
  9. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 112.
  10. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 113.
  11. Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. — Київ: Port-Royal, 2001. — Стор. 113.

Зовнішні посилання[ред.ред. код]