Забіне Фроммель
| Забіне Фроммель | |
|---|---|
| Народилася |
1955 Катленбург-Ліндау, Нортгайм, Нижня Саксонія, ФРН |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція Німеччина |
| Діяльність | мистецтвознавиця, архітекторка, викладачка університету |
| Галузь | мистецтвознавство[1] і Історія архітектури[1] |
| Знання мов | французька[2] і німецька[1] |
| Заклад | Практична школа вищих досліджень |
| У шлюбі з | Крістоф Луїтпольд Фроммель |
Забіне Фроммель (нім. Sabine Frommel; до шлюбу Кюбахер (нім. Kühbacher)[3]; нар. 1958, Катленбург-Ліндау, Німеччина) — німецька історикиня мистецтва та дослідниця, спеціалістка із французького та італійського Відродження.
Біографія[ред. | ред. код]
Забіне Кюбахер народилася 1958 року у Катленбург-Ліндау, Німеччина. Вивчала архітектуру в Дюссельдорфі, в університеті прикладних наук та академії мистецтв з 1976 року, отримавши ступінь архітектора в 1982 році. Навчаючись в Марбурзькому університеті, вона спеціалізувалась на історії архітектури. Отримала стипендію від німецької держави на навчання у Парижі. 1985 року вона отримала французький диплом архітектора (DPLG), захистивши дисертацію під назвою «Наслідування та винахід у творчості Персьє та Фонтена» (фр. Imitation et invention dans l’œuvre de Percier et Fontaine). У 1985 році стала викладачкою у Школі архітектури Париж-Ля Віллетт (Paris-La Villette)[4].
У 1995 році захистила дисертацію, присвячену архітектору Себастьяно Серліо та замку Ансі-ле-Франк. З 2003 року керувала відділом досліджень історії мистецтва Відродження в Практичній школі вищих досліджень. Очолює команду дослідників «Histara» (EA 7347)[5].
Асоційована членкиня Королівської академії Бельгії з 2001 року в класі мистецтв[6].
З 2020 року очолює кафедру Лувру на тему «Розпис архітектури епохи італійського Відродження» (фр. Peindre l'architecture durant la Renaissance italienne)[7].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Є другою дружиною історика мистецтва Крістофа Луїтпольда Фроммеля.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Sebastiano Serlio architecte de la Renaissance, Paris, Gallimard, 2002, trad. de l'allemand par Yves Pauwels
- Avec Daniela del Pesco, Jérôme de La Gorce, et al. Le ultime volontà di Françoise Mariette de Chantelou Daniela del Pesco, Pozzuoli: Paparo Edizioni , 2007—2008
- La restitution de la villa Madame par Percier et Fontaine: une méthode scientifique contre l'imagination, Paris: Monumental , 2010
- Giuliano da Sangallo architetto, Florence, Edifir, 2014.
- Sous la direction de Michèle-Caroline Heck L'art en France: de la Renaissance aux Lumières, Paris: Citadelles & Mazenod, impr. 2011
- Sabine Frommel (2020). Peindre l'architecture durant la Renaissance italienne. La Chaire du Louvre. Louvre éditions.
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Biographie, Deutsche. Frommel, Sabine - Deutsche Biographie. www.deutsche-biographie.de (нім.). Процитовано 17 серпня 2022.
- ↑ Page personnelle de Sabine Frommel (PDF) (français) . Процитовано 13 janvier 2016.
- ↑ Site web de l'équipe Histara (EA 7347) (français) . Процитовано 13 janvier 2016.
- ↑ Académie royale de Belgique (français) .
- ↑ Chaire du Louvre 2020. louvre.fr. Процитовано 5 août 2022..
Посилання[ред. | ред. код]
|
