Сліди йдуть за обрій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сліди йдуть за обрій
Жанр драма
мелодрама
Режисер Мажит Бегалін
Сценарист Акім Таразі
У головних
ролях
Фаріда Шаріпова
Асаналі Ашимов
Оператор Асхат Ашрапов
Композитор Едуард Хагагортян
Кінокомпанія «Казахфільм»
Тривалість 85 хв.
Країна СРСР СРСР
Рік 1964
IMDb ID 0232655

«Сліди йдуть за обрій» — радянський драматичний художній фільм 1964 року, Мажитом Бегаліним на кіностудії «Казахфільм».

Сюжет[ред. | ред. код]

Дівчину Жаухаз батьки насильно видають заміж за Турара, сина старого чабана. Вона залишає будинок свого батька — так велить звичай, так хоче мачуха. Свого майбутнього чоловіка Жаухаз не любить, але вона не наважується порушити старий звичай. Жаухаз разом зі своїм чоловіком та його батьками вирушає у довгий, важкий шлях на зимове пасовище. Уся сім'я пасе отару колгоспних овець. Суворе буденне життя сім'ї чабана, зазвичай одноманітна праця: треба чистити кошари, годувати овець, а якщо день сонячний і тихий — виводити їх на випас. Найближчі сусіди по зимівлі — молода бригада механізаторів, очолювана веселуном Танабаєм. У негоду у старого чабана загубилися вівці, і Танабай разом із тураром вирушив на їх пошуки. Боягузливий Турар кинув супутника у степу і повернувся додому. За кілька днів повернувся і Танабай. Він знайшов овець, але сам захворів. Багато днів провела Жайхаз біля ліжка Танабая, слухаючи його розповіді про природу, про життя, дізналася, якою має бути справжня людина. Попарвився і поїхав Танабай, а незабаром за ним поїхала Жаухаз. Вона покинула чоловіка, зрозумівши, яке просторе життя, як неміцні пути старих звичаїв, що зв'язали її з некоханою людиною.

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]