Черневе (Яворівський район)

Короткий історичний нарис

Як правильно називається с.Чернево. На різних мапах різних часів, у різних документах різних мов, з різних уст по різному. Чернь і Чарн за княжих часів. Кажуть так колись називали монахів, які у цій місцевості жили. Чернява та Чернава в польських документах. Чарнява у німецьких. Чернево і Черневе в радянських. Пригадую в 1981 році, в школі під час написання твору, учителька посилала мене збігати подивитися як пишеться назва села на стовпі при в’їзді. Черневе. Це пишеться. А вимовляє кожен як хоче – в основному Чернява, але уроджений чернівець скажи: “Шу сило називаїсьі Чарнів (з наголосом на перший склад) і люді, які там жиют, називаютсьі чарнівцьі” (де немає м’якого знака перед “і” - вимовляється твердо).

З назвою все зрозуміло. А люди? Скільки ж людей, народжених в с. Чернево, жило на світі божому?

Напевно сказати ніхто не зможе. Від першої згадки про село уже років під 800, а скільки ще до неї - нікому не відомо. Історики, географи чи філологи можуть багато видати на предмет походження топографічних назв чи прізвищ, їх поширення чи повної втрати, навести приклади історичних подій, які відбувалися в околицях, співставити, узагальнити і видати у якійсь книзі. Попаде ця книга до чоловіка і довідається він, що проходила через його село якась легендарна , всім відома, особистість, як ото Ковпак, чи Хмельницький – і зробить висновок, що прадіди тоді билися. А може тихо по хатах сиділи? Співставили по старих мапах – в тих місцях, у той час не воювали. Значить сиділи по хатах, не висовувалися. А ще , що жити у селі тоді було важко, бо було кріпосне право. Мав землю – посадив-посіяв – з’їв, лишки продав – щось прикупив. Не вродило, пограбували – голодування, поневіряння. Не мав землі – ішов у найми, що дали то з’їв. “Буде хліб і вода – не буде голода” – поговірка старих часів.

Історія країни, як будинок з цеглин, складається з історії життя кожної людини. Випала цеглина – хата нетривка. Багато у літописах видатних постатей – дійсно потужних, базових каменів нашої будівлі. Всі їх знають. А де висвітлено долю звичайного сельчанина, що загинув, для прикладу, в 1914 році від угорського багнета на пагорбі Бучки, коли косив траву, чи поважного старця, що спочив на 99 році життя у присутності численних нащадків? Чим гірші вони від, наприклад, Хмельницького? Чому про них практично ніхто не популяризує?

Людина, поступок, праця, спілкування, підтримання традицій, мови та культури землекористування, усталений державний устрій - все це складові тої етнічно-суспільної організації, яка зветься нація. Чиїми руками земля пращурів щоденно доглянута, не дивлячись на війни та зміну правителів? У кого традиції є способом життя? Чиї поступки максимально щирі та відкриті для оточуючих? В чиєму користуванні перебуває 80% землі України?

Селяни.

Село – джерело нації!

ОДНОСЕЛЬЧАНИ.

Коротку інформацію про односельців можна отримати пройшовшись по чернівському цвинтарі. Більш детальну – розпитавши старожилів чи пострушувавши пилюку в церковних книгах та архівах. При житті якось і часу немає розпитати-записати, а як уже зберешся то й отримаєш коротку інформацію на могильній плиті: “Родився – 18..., помер – 19.... Вічна пам’ять”. А доля то у них була ох яка непроста та цікава, її тими цифрами не виміряєш.

Один виїхав, другий біля рідні, а третій та й пропав безвісти. Люди думали що навіки, а він вернувся живий-здоровий та ще прославив на чужині свій рід. Може й не прославив, а прізвище своє чернівське продовжив у дітях-онуках. А той тихий і сором’язливий, з загумнінка, рід не продовжив, зате по-геройськи загинув боронячи свій край від чужинців. Звідки відомо, що той по-геройськи, а той продовжив? Ось. Бачили, знали, передали, записали. Як не бачили то чули. От тоді вже знаємо достеменно що герой, а не просто ішов на війну і впав п’яний в рів за селом та й втонув.

1400-1800 роки. Ніхто вже не пам’ятає. Можна писати сміло. Черневе тоді вже не лише проставлена сухотним географом при дворі графа чи цісара крапка на мапі, а повноцінна спільнота , яка компактно оселилася на обмеженій території для свого, на той час, нужденного існування.

Відповідно до описів того часу Премишль та й Мосьціска, до яких належало село Чернава, мали цілий ряд королівських привілеїв (як безмитної торгівлі, збору податків, визначене управління тощо ), обидвом в кінці 14 на початку 15 століть надано Магдебурзьке право. У 1611 році привілеєм короля Сізігмунда міщани м.Мостиськ були звільнені від усіх приватних мит. Станом на 1782 рік м.Мостиська мало 18 привілеїв, які фактично були надані міському староству, місто мало власну незалежну юрисдикцію, функції уряду здійснював магістрат.

Українці, поляки, євреї – основні народи, що заселяли терени мостищини. Кожен з них домінував у певній сфері діяльності, мав чітко виражений соціальний та економічний стан.

Домінування в управлінні - поляків, в торгівлі та виробництві - жидів, в сільському господарстві - українців та поляків; система розвитку освіти, яка ніколи до кінця 18 століття, не була українською, - все це красномовно говорить про місце представника кожної з існуючої на теренах перемишльщини національності, перспективи їх розвитку.

Основне джерело надходжень у тодішній бюджет був подворовий податок з користувачів земель. З мешканців довколишніх сіл збирався податок, як продуктами сільськогосподарського виробництва, так і грошами. Нерегулярний та вибірковий облік мешканців, як правило власників чи користувачів землі, який вівся в податкових описах, свідчить про наступне: у с. Чернава в 1617 році обліковано 28 осіб, які забезпечували річну сплату податку, як грошима, так і птицею. Ось хто мешкав у селі (у зв’язку з вільним рукописом оригіналу імена та прізвища можуть бути неточними і підлягають кваліфікованій розшифровці): Woitt Zazura (8 злотих, кур - 2, гусей – 1); Burowski (6 злотих,12 грош, кур - 2, гусей –1); і т.д. Фімка Федоровін, Maxima Justow, Данка Шай, Wasila Boatyrczat, Zaina Dinisow, Waska Maniow, Leska Halkuw, Iwanka Konizyk, Fedka Hesesiak, Ярка Тацькі, Ясемка Зайчарков, Пазька ..., Васка Конічик, Яцка Кутевіч, Іваска Войт, Чорни Фругчов, Марка Фуріч, Федька Федукочак, Ядвік Вєлічков, Панька Зарінскій, Роман з Васьком, Стефан Лівка, Проча Гнатовіч, Яська Хомічак (злотих – 3, грош –12, кур – 2, гусей –1).

В той же час, серед сіл які мали аналогічний статус і належали до Мостиськ зазначені :

• Закосьціце (з особи масло - гарнек, кури –2,3, вівці – 1,2, гуси - 1, барани –1, мука - мірка);

• Передмістя Мостиське (16 осіб, сплачували з особи 30 грош – 2 гривні – Бартош, Дудек, Янічка, Бурага інші);

• Малнов (21 особа, сплачували всього злотих – 80, грошів – 18 , кур – 100, в основному з особи м’ясо 1 вівці,– серед яких Даріловіч, Гнат Романов, Федоровіч, Плачкевіч, Хлєбнік, Пульман, Давліковіч, Назаревіч, Залечковіч інші );

• Воля Малновска (21 особа, сплачували в основному 1 вівцю, мірку жита– серед яких Станьковіч, Гнат Мартинов, Стаська Гавдова, Залечковіч інші );

• Сарни (24 особи, сплачували в основному 8 злотих– серед яких Іван Яремчик, Паньков Гриць, Явка Оніскова, Бишков, Марко Харліч, Стефка Федьків інші );

• Загродніци (10 осіб, сплачували з особи 1-7 злотих, вівці, корову – Васько Нелюба, Кужушко, Комарні Анджей інші);

• Загродніци (7 осіб, сплачували з особи 1-6 злотих - Федьків, Крук, Півка, Гебріак, Філачевіч, Чиляков інші);

• Комомієжи (6 осіб, сплачували з особи 1-6 злотих – Ікач Сенько, Коваль, Зелігочак, Максим Чарний, Васька Старуха, Лісний інші);

• Соколя (34 особи сплачували в основному близько 3 злотих– серед яких Фут, Бонік, Купач, Костичко, Курела, Дубік, Гриць Бури, Марк Хутір, Федько Будков, Стефан Мірчак, Гриць Брунар, Місь Колир, Іван Масчів, Русин, Стах Пісула, Лєшек Пірочка, Іван Рука інші);

• Качмарі ( 4 особи, з кожної по 6 злотих, 12 грош – серед яких Вєрліський, Максим Волощак, Стефка Зайчак ),

• Загродніци (8 осіб – Іван Модлярак, Васько Вебера, Капіця, Вудзі..., Говірка Ясько, Медіа Наця, Яркові, Тебречак );

• Ляшкі,

• Руднікі.

Вуджи ну. Звичайно вказана кількість осіб ніяк не говорить про кількість населення у селах загалом, а лише про кількість основних землевласників чи землекористувачів. Батраків та наймитів ніхто не підраховував. Мешканці сіл споконвіків займалися сільським господарством. Серед зернових культур основним було жито, з худоби – окрім корів, вівці, а також птиця – кури, гуси. Стягування в якості податків грошових коштів свідчить про розвинену систему торгівлі.

Питаннями скупки-продажу займалися як правило жиди, яким періодично надавалися певні підтвердження їх прав у здійсненні торгівлі. На той час не відображено те, що жиди осіло мешкали у селах. Хоча припускається , що у період погромів чи заборон оселятися їм в містах, як наприклад за привілеєм короля Сізігмунда Августина у 1568 році їм було заборонено оселятися в м.Мостиська та його околицях, вони змушені були мігрувати у села чи інші міста де таких заборон не було. Окрім прихатнього клаптика, іншої землі у пересічного жида, як правило, не було і основний вид їх прибутку - виручені від торгівлі та утримування шинків чи кнайп кошти.

Повені, епідемії, безчинства шляхти, польських військ – основні біди тодішніх сельчан. 1706 рік. Гмінами міст і сіл (Мостиська, Малнів, Соколя та інших) неодноразово складалися реєстри про завдані польським військом чи шляхтою шкоди селянам та міщанам, які подавалися Львівському градоначальству та губернаторству для вирішення питання про зменшення податків чи відшкодування збитків. Якщо повінь чи мор - божа воля, то безчинства військ в основному було наслідком виступів українських сіл на захист своїх прав.

Повстання в центральній Україні та похід Хмельницького до Львова, на Холмщину підняли національний дух і місцевого українського населення. 1648 рік (рік перемоги козаків над поляками на Жовтих Водах і під Корсунем) – калуські та долинські міщани громлять маєтки шляхти на території перемишльщини. 1652, 1653 роки – горять будинки шляхтичів в м.Мостиська.

Слова Хмельницького польським послам у Переяславі якнайкраще висловлюють стан українського народу де б то не було. “Виб’ю з лядської неволі руський нарід увесь!...Поможе мені в тому чернь уся – по Люблін, по Краків, і я її не відступлю, бо це права наша рука, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не ударили...А ставши над Віслою, скажу дальше ляхам: сидіть і мовчіть , ляхи! І дуків і князів туди зажену, як будуть і за Віслою брикати, знайду я їх там певно.” І це “де юре” в Польщі. “Та не довго сонце гріло, не довго молилось...”. На жаль, чи на щастя, національний дух в українця сидить так глибоко, що повноцінно заявляє про себе лише після особистої чи сімейної трагедії спричиненої чужоземцями.

1700 - рік заснування в м.Мостиська єврейської школи, 1788 рік – заснування народної школи, 1789 - рік заснування німецько-єврейської школи.

Станом на 1811 рік в м.Мостиська функціонували канатна майстерня, ткальня, миловарня, цегельня, інші ремісничі цехи. Регулярно проводились масові ярмарки.

1820 рік. У цей час податкова гміна села Черняви належала до Перемишльського повіту (циркуль), Мостиського податкового округу (обвуд). З метою обрахунку прибутків від використання селянами земель (грунтів), які в околицях села належили графу (грабя) Цетнеру та відповідно нарахування податку, викликало необхідність детального їх обліку та складання так званих францисканських метрик.

Із 145 користувачів землі, які проживали у селі, окрім подвір’їв селян, земель громади та св”ященника (греко-католицького ксьондза) Кульматицького Тимофія, який володів землями домінікальної (володіння церкви) та вільної форми власності та Процев”ята Павла (Солтиса) і Олекси Лижачко, які в користуванні мали вільні землі, всі решта в користуванні мали русту кальні землі ( на праві піднайму). До слова, перепис домів та населення м.Мостиська, незадовго до цього ( в 1786 році) показав, що у місті та передмісті в 387 будинках проживало 2683 мешканців .

Нижче таблиця користувачів земель в с.Черневе на 1820-1828 рр. ( 1 морг – 0.56 га ).

<COL WIDTH=59> <COL WIDTH=246> <COL WIDTH=91> <COL WIDTH=66> <COL WIDTH=59>

№п/п	Користувач грунту	№ дому	Кількість ділянок	Площа загальна(морг)
	Антоняк Андрух	57	14	10
	Антоняк Федько	121	33	14
	Антоняк Ясько	126	20	12
	Антонишин Сенько	151	14	5
	Бонк Данько	63	22	10
	Болук Андрух	15	37	18
	Хомічак Данко	16	17	8
	Хомічак Ясько	13	36	14
	Дрімаловскій Стефан	14	24	14
	Дубецкій Сафат	130	13	5
	Дучило Федько	58	1	0.256
	Дучило Гриць і Стефан	77,17	40	25
	Дворова площа	-	47	699.679
	Фарйон Михаїл	87	12	8
	Фогнарчик Іван	88	30	20
	Федевич Андрух	75	23	12
	Федевич Федько	50	27	14
	Федевич Іван старий	97	22	14
	Федевич Іван великий	28	32	18
	Федевич Іван малий	79	16	9
	Федевич Іван син Яйків	98	15	7
	Федевич Іван син кирилів	145	17	12
	Шимків Панько	96	49	26
	Федевич Василь	149	8	6
	Федина Гриць	148	24	21
	Федина Сенько	140	24	22
	Фарйон Демко	86	19	15
	Фарйон Гнат	91	14	12
	Гнира Іван	85	18	8
	Громада	-	6	251
	Груба (Груля)Лучко	30	29	11
	Гаритон Андрух	76	16	19
	Гливяк (Глиняк) Мекета	37	1	0.189
	Гливяк Олекса	10	13	10
	Горбацьо Дмитро	111	20	9
	Горбацьо Ясько	99	33	14
	Горбацьо Іван	101	23	14
	Горбацьо Матур	103	14	7
	Горбаців Василь	104	23	14
	Горбатий Максим	112	25	15
	Горон Федько	31	3	1.9
	Горон Роман	31	20	7
	Гозіль Ясько	134	19	7
	Гозіль Сенько	133	20	8
	Гозіль Василь	41	8	3
	Гозіль Міхал	107	28	19
	Гридовий Павло	64	6	12
	Явдук Василь	47	19	15
	Ясько Ромко	145	15	7
	Іваночко Федько	39	15	8
	Іваночко Іван	48	22	29
	Іванейко Іван	80	22	21
	Іваночко Сенько	74	32	19
	Кабан Василь	60	23	17
	Кабан Василь	135	15	14
	Кабат Ілько	123	28	15
	Каліта Ілько	108	20	14
	Кієтух Марко (Мікіта)	124	54	24
	Когут Сенько	45	12	10
	Когут Василь	62	9	6
	Колодзій Юрко	38	13	4
	Кончик Матвій	70	22	14
	Королік Андрух і Василь	115	36	24
	Королік Стефан	73	14	5
	Костевка Стефан і Ясю	3	40	27
	Костевка вдова	4	9	7
	Костевка Стефан	51	31	21
	Ковалічка вдова	106	19	6
	Козяр Іван	150	4	10
	Козяр Павло	110	20	19
	Козяр Сенько	61	20	13
	Кабан Андрух	156	24	18
	Кабан Олекса	119	26	15
	Куций Гриц	71	26	13
	Куций Іван	100	17	11
	Куціль Гриц	152	18	8
	Куцик Іван	113	29	15
	Куцик Павло	66	34	14
	Кульматицький Максим	157	18	9
	Кунчик Андрух	72	4	5
	Куриняк Ясько	9	21	11
	Кучиняк Ясько	43	11	4
	Кучиняк Іван	11	42	18
	Кузиняк Юрко	59	19	9
	Лопатоскій (Запатоскій) Іван	109	1	0.287
	Лищенко ( чи Лісічко) Іван	105	37	16
	Лишачко Олекса	89	21	12
	Макар Гаврило	117	28	19
	Мартияк Осип	40	25	13
	Метрополіт Андрушко	142	21	8
	Матрополіт Ромко	29	20	15
	Міхалявка вдова	102	1	0.120
	Міхалусь Гриц	32	42	16
	Мєльнік Стефан	132	5	5
	Мороз Іван	67	58	26
	Мицак Федько	84	35	23
	Мицак Іван	138	7	3
	Паліньок Олекса	158	3	0.466
	Пащак Ясько	128	20	12
	Пащак Мікіта	53	36	22
	Павлік іван	120	14	13
	Пікляр Дмитро	84	13	6
	Пішчак Федько	139	21	10
	Пішчак Іван	22	33	18
	Пішчак Олекса	147	13	8
	Повх Федько	7	40	14
	Повх Іван	114	15	11
	Процев”ят Дмитро	19	20	9
	Процев”ят Іван	20	15	8
	Процев”ят Павло	21	22	11
	Рибак Дмитро	35	22	16
	Рибак Ясьлік	65	22	8
	Садовий Іван	42	10	4
	Садовий Іван	54	5	0.498
	Садовий Пронько	56	55	32
	Саїк Ясько	83	27	25
	Сікорскій Панько	90	30	16
	Станчак Дмитро	118	17	22
	Станчак Шимко	155	12	8
	Сузанський Левко	6	11	3
	Симіця Іван	52	25	17
	Шот Яхім	153	22	10
	Шот Іван	78	4	1.1282
	Трупак Гриц	25	23	14
	Трупак Сенько	8	2	0.1380
	Трупак Василь	26	55	31
	Тедко Тим	23	21	17
	Пащак Федько	137	5	3
	Ванчак Дмитро	27	11	8
	Ванчак Ясько	18	8	4
	Ванчак Сенько	46	9	2
	Васюта Федько	129	9	4
	Васюта Іван	95	19	14
	Васюта Іван	94	18	16
	Васюта Сенько	93	16	8
	Васюта Сенько	92	21	18
	Васько Гриць	24	15	12
	Васько Демко	33	24	14
	Васько Іван	122	2	0.1512
	Волошин Андрушко	154	17	9
	Кульматицький Тимофій	1	143	99
	Зарічний Гриц	143	14	8
	Завада Іван	144	48	18
	Завада Юрко	131	20	7
	Зкомарох Василь	136	27	13

Ділянки землі одного хлопа були розкидані по всій окрузі але кожна з них виміряна до метра, урожай з неї підрахований до копійки .

Звичайно були ще діти , жінки, безземельні батраки. Приблизна кількість мешканців села на той час близько 800-900.

Для прикладу нижче наведено декілька з вказаних землекористувачів по видах полів, прибутках та сплачуваних податках.

<COL WIDTH=24> <COL WIDTH=147> <COL WIDTH=17> <COL WIDTH=9> <COL WIDTH=13> <COL WIDTH=17> <COL WIDTH=13> <COL WIDTH=13> <COL WIDTH=25> <COL WIDTH=21> <COL WIDTH=29> <COL WIDTH=13> <COL WIDTH=18> <COL WIDTH=72> <COL WIDTH=68> <TBODY> </TBODY> <TBODY> </TBODY> <TBODY> </TBODY> <TBODY> </TBODY> <TBODY> </TBODY> <TBODY> </TBODY> <TBODY> </TBODY> <TBODY> </TBODY>

№ хати	Прізвище землекористувача	Грунти (к-сть ділянок)				Площа		Однорічний прибуток в грошах (злотих/ грошів)					Річний податок	податок
		домінікальні	вільні	рустікальні	разом	моргі	сажні	З орних полів	З лук	З пасовиськ та чагарників	лісів	разом	Злотих/ грошів	Злотих/грошів
141	о.Кульматицький Тимофій		143	-	143	99	425	304/26	51/39	1/56	-	358/2	42/0	41/3
111	Горбацьо Дмитро			20	20	9	59	27/53	4/46	0/30	-	33/10	3/56	3/50
99	Горбацьо Ясько			33	33	14	1197	35/46	10/12	0/23	-	46/31	5/44	5/35
101	Горбацьо Іван			23	23	14	315	34/35	10/52	0/52	-	46/20	5/49	5/40
103	Горбацьо Матвій			14	14	7	1559	30/5	2/52	-	-	32/58	3/43	3/38
104	Горбацьо Василь			23	23	14	1303	43/51	7/41	0/28	-	52/1	6/10	6
30	громада			6	6	251	787	-	13	186/34	-	190/12	39/31	36/39

Ліс був загально дворовим ( всього 289 моргів 246 сажнів, з яких 245 – твердого і 17 м’якого). Однорічний прибуток з нього оцінювався в 302 злотих та 40 грошів.

Всі землі належні до селян були розбиті на 14 нив, кожна з яких розділена на чверті, а ті в свою чергу на окремі ділянки землекористувачів.

Нива I. Територія самого села.

Нива II. Подвалє. Від села до годиньської границі, до луки Люгзванційної, до ниви Лесічини.

Нива III.Бучкі –Лесічина (Ліщина). Задній горб за Бучками до границі з годинським.

Нива IV.Бучки. Між нивами Ліщина і Копань до села, до границі Яцковольської.

Нива V.Копань. Між Бучками до ниви Ржискі, від дороги аж до Яцковольської границі.

Нива VI. Ржичкі (ріжкі) малі та великі. З однієї строни граничили з нивою Копань з другого з нивою Загроди. Придаткі до полів громадських та границі яцковольської. Тут мали поля на викорчуваних хащах Горбаці, Дучили та інші.

Нива VII.Загорди. Простяглися від ниви Ржичкі аж до дубового лісу, від яцковольської границі до хащів Дзядової гори Загродек. Це були луки та хащі.

Нива VIII.Клокочиня. Віз Загордів аж до ниви Волковіце, вздовж від дороги Добрини аж до старівської границі. Це були луки та хащі.

Нива IX. Волковіна. Лежить між нивами Вуліцьов вздовж дороги, від дороги Дебрини аж до старявських границь.

Нива X.Вулиці. Сягає від Волковіци аж до ниви Камінна, від дороги Дебрини аж до старівської границі.

Нива XI.Камінна.З задньої сторони з нивою Вулицьов по границі з-під лазом вздовж від дороги Дебріни аж до старівської границі.

Нива XII.Підлужжя. Лежить між громадським пасовиськом вдовж до дороги Дебрини аж до старівської границі.

Нива XIII.Луки і пасовиська. Простягаються від старівської границі і тягнуться вздовж ниви Підлужжя, села і ниви Подвалє, коло річки Вишні, аж до годиньської границі. Як правило не засівалися через болотисті грунти та постійні повені.

Нива XIV. Ліс. Зачинається від яцковольської границі аж до буцівського копка, звідти до старівської границі.

Назви чвертей, на які поділялися ниви, можуть багато сказати про якість землі, власників, які мали колись більшість ділянок на них, чи чимось виділилися. Лазурова, Мельничка, Ляхова, Манев”ят, Сайкова, Пачковська, Садова, Пронька, Попівська, Козловського, Хоміна, Павликова, Білущина, Долініна, Москвіна, Зарічат, Війтова та інші.

Нижче таблиця рекапітуляції нив станом на 1820-1828 роки в польській абревіатурі (1 морг- 0.56 га)

<COL WIDTH=16> <COL WIDTH=95> <COL WIDTH=14> <COL WIDTH=14> <COL WIDTH=14> <COL WIDTH=30> <COL WIDTH=17> <COL WIDTH=24> <COL WIDTH=20> <COL WIDTH=20> <COL WIDTH=20> <COL WIDTH=31> <COL WIDTH=20> <COL WIDTH=16> <COL WIDTH=31> <COL WIDTH=40> <COL WIDTH=38>

№		Кількість ділянок та право власності			Розмір кожної ниви		Трирічний урожай в натурі з ріллі (корці)					луки
	Назва ниви	домінікальні	вільні	рустукальні	сажні	морг	пшениця	жито	ячмінь	овес	Злотих / грошів	моргі	сажні	Сіно (центнер) Солодке/квасне	Лотава (центнерів) солодка/квасна	Річний дохід в грошах Злотих/грошів
1	Городи	4	24	641	90903	-	-	-	-	-	-	56	1303	909/-	227/-	255/40
2	Подвалє	-	11	143	267521	162	159	479	205	821	792/3	4	1546	29/29	7/7	13/58
3	Лєвсічина	-	-	123	199600	111	55	385	283	377	500/51	12	1262	51/51	-/-	21/18
4	Бучкі	4	-	205	215535	117	57	404	296	395	524/55	17	722	69/53	13/13	29/6
5	Копань	17	18	205	222442	123	60	424	311	415	550/47	15	1458	59/62	14/14	28/26
6	Ржискі малі і великі	-	10	220	173608	107	<;P LANG="uk-UA" ALIGN=CENTER STYLE="margin-left: -0.2cm; margin-right: -0.2cm"> 52	370	272	362	481/4	-	1560	3/3	0.98/0.44	1/49
7	Загроди	-	8	82	104729	40	-	-	136	181	107/32	25	95	100/92	-/-	40/24
8	Клокочиня	-	15	202	252420	120	-	270	-	540	304/47	39	829	127/36	9/9	39/59
9	Волковіна	-	15	240	-	128	-	290	-	579	327/2	45	1171	93/160	23/23	55/-
10	Воліци	18	19	286	365860	142	-	641	320	427	634/31	86	44	222/313	55/55	119/26
11	Каміна	-	5	176	283163	162	-	732	366	487	723/55	14	472	58/3	0.81/0.81	15/16
12	Подлуже	-	-	74	159173	98	-	443	221	295	438/3	1	65	6/6	1.56/1.56	2/55
13	Луки і пасовиська	-	-		1342287	-	-	-	-	-	-	838	1487	3103/615	376/-	929/26
14	Лісна	-	-		558741	-	-	-	-	-	-	60	95	-	96/-	132/7
	ВСЬОГО				4518357	1315	386	4440	2414	4880	5325/36	1219	912	5315/1429	827/127	1680/5

Усі межі обов”язково погоджувалися з сусідніми селами і відповідні метрики завірялися підписами представників та старшин. Так зі сторони Чернева метрики 1820-1828 років завірені тодішнім чернівським парохом - Тимофієм Кульматицьким, та скріплені ним сургучевою печаткою церкви, а також депутованими селянами:

Дрімаловським Стефаном, Дучило Грицьком, Федевичем Іваном, Фарйоном Гнатом, Кабаном Олексою та Садовим Проньком. Так як останні були неграмотні то як підпис ставили хрестик. Таким же чином метрики завірені представником Годинь та Волі Малнівської. До речі у зв’язку з повінню у 1826-1827 роках метрики подавалися для звільнення від сплати податків.

Звичайно сіяли не лише злаки, садили не лише дерева. Враховували тільки їх, бо з них вираховувався податок. Достовірно відомо, що сіяли також льон, коноплі, садили буряк, городину та інше. Про бульбу згадок нема.

Пшениця коштувала 2 злотих 37 грош за кориць, жито – 1.47, ячмінь – 1.18, овес – 0.48.

Що змінилося за два століття? Коні, реманент, щоденна праця селянина, його дружини та дітей. Історія свідчить, що вплив держави на сільське господарство у вигляді різноманітних реформ, це операція над здоровим організмом. Зміна віками складеного устрою спілкування з землею приносить лише напруження та невпевненість селян. Селянин вкрасти в землі не може. Він може на нії заробити лише кропіткою працею. Вкрасти можуть результати його роботи, що успішно і робиться.

Хто кормить державу? Функціонер? Земля експериментів над собою не прощає. Від держави потрібна лише допомога, а не втручання. Тільки тоді слід очікувати прибуток від господарства. Сільське господарство – бюджет – сільське господарство не може працювати без останньої складової.

ПРОСВІТНИЦТВО.

90-і роки ХІХ століття. Під тиском масового національного руху українців, поляки погодилися на створення в Львівському університеті української кафедри історії (офіційно – “історії Сходу Європи”) та кафедри української літератури, трьох українських гімназій та страхового товариства “Дністер”. Створено декілька українських політичних партій європейського зразка, зросла кількість українців серед депутатів уряду (галицького сейму).

Революції в Росії та балканські війни в Австро-Угорщині сприяли лібералізації та поступкам влади в питаннях розширення прав українців у Галичині. Вже перед першою світовою українці мали 6 державних гімназій, 15 приватних середніх шкіл, 3000 народних шкіл. У Львівському університеті було відкрито 7 українських кафедр. У 1913 році українською мовою в Галичині виходило 66 періодичних видань.

Попри всі зусилля, попри великі досягнення народ в цілому, особливо низи, все ще борсався в трясовині злиднів і відсталості.

Той період в історії села також можна було-б відзначити відродженням просвітництва та культурного здвигу. Побудова нової церкви, школи, клубу-читальні потребували нових організаторів та педагогів. І не поставних, а місцевих – українських. Слід зазначити, що в Австро-Угорській імперії, а пізніше і в Польщі, до якої належала Західна Україна, українська мова була дозволена строго регламентовано і практикувалася хіба що для спілкування на побутовому рівні. Все діловодство велося на німецькій та польській мовах. За порушення призначався штраф.

В переважній більшості українське населення складали селяни, яким у кращому випадку вистачало засобів для підтримання прихатньої господарки та побутових ремесел і вони практично не мали змоги здобути пристойну освіту, чи тим-паче організувати якесь масове виробництво. Русини ( українці ), з точки зору можновладців Австро-Угорської імперії та Польщі, надавалися хіба що в якості наймитів. Можливість вивчитися чи дати таку змогу дітям, щоб вирватися від покріпачення, було найзаповітнішою мрією кожного селянина. Поняття вчений чи навіть вивчений не тільки викликало повагу серед людей , а й ототожнювалося з волею і забезпеченістю.

Польське керівництво на теренах Львівщини, яка на той час відносилася до Австро-Угорської імперії, не спішило розширювати право українців на навчання тим більше українською мовою. Прийняте шкільною крайовою радою ще в 1894 році “Orzecztnie” (постанова) №21184 про реорганізацію народної школи в с.Чернява Мостиського шкільного округу в 4-класну школу людову посполиту, було затверджене аж через 9 років.

До слова, в с.Малнів за рішенням крайового комітету про реорганізацію однокласної народної школи в двокласну ще 1874 року, остаточне рішення було прийняте в 1911 році. У м.Мостиськах рішенням крайової шкільної ради Калузького шкільного округу від 1894 року, засновано п’ятикласну народну школу. У с.Соколя на той час діяла однокласна школа. В с.Годині діяв філіал мостиської школи.

Чому так довго? Хочете школу – будуйте силами села. Практично всі витрати на побудову та утримання школи в с.Черневе (виділення земельної ділянки: для приміщення школи, городу та шкільного поля, побудова - школи, помешкання для вчителів, гімнастичного залу, внутрішнє облаштування школи, її утримання, опалення, освітлення, обслуговування приміщень та найм для цього працівників) , забезпечувалися за рахунок мешканців села. Влада зокрема на ці потреби виділяла 9% всіх податків отриманих з селян. На шкільне приладдя ( крейда, губка, папір, атрамент і т.п.) крайова шкільна фундація в рік виділяла 20 злотих, а селяни сплачувати 5 злотих.

Відповідно до вищевказаного “Orzecztniа” педагогічний штат школи складався з трьох учителів: керуючого учителя, старшого учителя, молодшого учителя, які згідно статуту, належали до 5 класу посад.

Слід зауважити, що цегла для побудови спочатку церкви , а пізніше школи і клубу-читальні була випечена на спеціально облаштованих поблизу села цегельнях ( в урочищі “Ріжкі” ( глинна гора біля лісу) та “Цегольня” (поблизу сучасної водокачки) ).

Відправляти дітей у школу дозволяли собі лише ті мешканці, яким діти не були конче потрібні для роботи по господарству.

Звичайно не було жодного навчання в період воєн, які смерчем пронеслися по довколишніх теренах.

За переказами старожилів та скупими документальними даними найстрашніший період в історії села – 1914-1920 роки. Підчас першої світової війни військове командування та влада Австро-Угорщини, підтримувані польськими шовіністами, відступаючи під тиском російської армії, всю вину за свої невдачі поклало на мирне українське населення, яке звинувачували у “москвофільстві”. Почалися масові репресії, вбивали, вішали не дивлячись на вік та стать, лише за національну приналежність.

Типовим прикладом свавілля австрійської влади була розправа над привезеними 14 вересня 1914 року у м.Перемишель з с.Волиці 45 селянами, яких під схвальні вигуки польських шовіністів шаблями порубали угорські вояки. Надзвичайною жорстокістю по відношенню до українців відзначалися польські солдати в складі австрійської армії, виражаючи це як помсту за колишні поразки від козаків.

Не один десяток чернівців полягло від угорських та австрійських багнетів. Більшість хат у селі було спалено, криниці засипані. Селяни тікали за ріку, переховувались у лісі з дітьми та худобою. Хто не загинув від кулі чи штика, помирав від холоду та голоду, епідемії тифу.

Початок 1915 року ознаменований переможним походом російської армії на австро-угорську та німецьку і захопленням в у березні, після 4-місячної облоги, фортеці Перемишля.

По різному солдати різних армій поводилися з мирним населенням. Очевидці розповідали, що при зустрічі з селянами, які терпіли від голоду, німецькі солдати пригощали хлібом консервами , частували шоколадом. Таке не забувається. Про поводження австо-угорської армії та поляків було вже сказано. Попри всю бідність російської армії “москалі” пишалися своєю країною і поводилися як визволителі, які рятують своїх братьєв слов’ян “хахлов” від німців. “Мы под пушки подбежали, закричали все ура. Наша матушка Расея всему миру голова” – популярна тоді серед них пісня. “Москалі” так захоплювалися перемогою, що в квітні 1915 року в Львів та Перемишль відвідав цар Микола ІІ, щоб проголосити об’єднання великого російського народу.

Перебування “російських визволителів” в Галичині була невідкладно ознаменована закриттям українських шкіл та гімназій, ліквідацією українських організацій і установ, в тому числі “Просвіти”, забороною всіх українських газет і журналів, перебудовою шкільництва, помпезним спалюванням українських книг, арештами української інтелігенції та св”ященників (19.09.1914 року заарештовано А.Шептицького до 10.09.1917 р.). Прибувший 7.09.1914 року у Львів генерал-губернатор Галичини О.Бобринський сказав “Я буду тут запроваджувати російську мову, закон і устрій”. Гасло російської адміністрації було таким - “Кінець українству”, а принципом політики - “Один цар, один народ, одна віра”.

А як же селяни? На початку 1915 року делегація з представників прилеглих українських сіл прийшли до градоначальника Перемишля щоб з’ясувати, чи можна використовувати землю польських поміщиків, які втекли, для сівби, то градоначальник розпорядився всю делегацію заарештувати і ув’язнити.

В травні 1915 року почався контрнаступ австрійської армії на росіян. Лінія фронту проходила по південно-західній околиці села Чернево. Результатом багнетної атаки двох армій, яка відбулася в районі Каракоп та пасовиська за селом, стали сотні загиблих солдат, які протягом декількох тижнів лежали на місці смерті. Трупи розкладалися та спричиняли неймовірний сморід і загрозу епідемії. Пізніше австрійські та німецькі солдати окопалися та вели гвинтівочний та гарматний вогонь з пагорба під лісом, а російські війська відбивалися, окопавшись на пагорбах Бучки і в районі урочища Поляна та Ріжгі,.

Поблизу с.Чернево, неподалік від місця вищевказаних боїв до сьогоднішнього дня розташовані два занедбаних військових цвинтаря, де у 1915 році італійські полонені, під наглядом німецьких військових поховали вбитих солдат. На 4-метровому бетонному обеліску великого цвинтаря німецькою мовою вибито надпис : “Тут спочивають німецькі, австрійські і російські солдати кожен з яких загинув за свою батьківщину”. На восьми повздовжніх солдатських (по чотири з обох сторін від входу) та чотирьох поперечних сержантських(за обеліском) валах надгробні плити з написами : “Тут лежить російський (австрійський, чи німецький, чи разом) солдат”. На другому невеличкому цвинтарі, що за сто метрів від першого спочивають вищі офіцери трьох армій. Цікаво, чи на території Росії чи Польщі є подібні цвинтарі?

Після розпаду Австро-Угорської імперії, незначного періоду існування Західно-Української Народної Республіки та так званої Конгресівки, Східна Галичина знову опинилася під пануванням Польщі. Почалися небувалі репресії українського народу. Тисячі українців загинули в польських концтаборах. Публічно польська влада декларувала вільність українців. Так 26 вересня 1922 року, заради прихильності західних країн, польський сейм прийняв закон про воєводську автономію Східної Галичини та створення українського університету, який так ніколи і не був втілений у життя.

Що ж робити простим селянам? Не помирати ж. Повоєнний час. Відбудували хати. Привели в порядок господарку. Час відроджувати освіту.

У 1922 році в с.Черневе місцевими сподвижниками (отцем Климентієм Хотинецьким, селянами – Антоном, Іваном, Тимотеєм та Іваном Федевичами, Петром Кунчиком, Юрком Козиняком, Михайлом Фаріоном, Сеньком Тропаком і Адамом Єресманом) заложено читальню “Просвіта”. З цієї нагоди директором Товариства “Просвіта” у м. Львові на ім’я о.Хотинецького надіслано привітального листа у якому зазначено наступне: “...З нагоди перших загальних зборів одної з наймолодших донь нашого Товариства, бажаємо їй якнайгарніших успіхів в її культпросвітних змаганнях та надіємося, що наше громадянство буде до цієї праці щиро горнутися щоби цею працею стати в ряди культурних народів Європи...”.

Першим “спонсором” читальні став Василь Дрімаловський, який вніс для ремонту приміщення читальні 1000 марок.

Чернівська “Просвіта” проіснувала до нового “визволення” у 1939 році.

ЕМІГРАНТИ

Що робить людина коли їй важко? Одна шукає полегшення в пляшці, друга щось терпляче комбінує, третя перебирається у кращі місця.

Згадаємо тих хто покинув село у різні часи? За підрахунками Горбацьо Єфросиніїї Олексіївни тільки з 1900 по 1950 рік з с. Чернево за кордон (в Америку) виїхали 44 односельці :

1. Гузіль (Фідзюра),

2. Костевка Пелагія (Булиха),

3. Костевка Ілько (Була),

4. Костевка Михайло (Ілька),

5. Королик Марія Юрківна,

6. Іваночко Катерина Юрківна,

7. Федевич Анна (Великого Івана),

8. Антоняк Марія (Городнього Івана),

9. Завада Ева }

10. Завада Марія } (рідні Луця де був Гриць),

11. Завада Іван }

12. Тропак Юрко (Виріст),

13. Мардинавка Гаврило,

14. Горгут Марія, }

15. Горгут Анна, } (сестри),

16. Антонишин Марунка (Їрода),

17. Завада Анна (де Івах),

18. Ваньчак, (брати),

19. Ваньчак, (батракували в Козиняка Костя),

20. Кульматицький, (Гукаркі) } ( тато і син ),

21. Кульматицький Олек }

22. Федевич Іван, }

23. Федевич Ілько, } (три брати Танюшеки).

24. Федевич Василь, }

25. Васьо Іван,

26. Федина Маїк,

27. Дочило Андрей (Гірний),

28. Саїк Гриць,

29. Саїк Стефан,

30. Тропак Іван,

31. Тропак Андрей,

32. Королик Анна Юрківна,

33. Антоняк Іван (син Василя),

34. Скоморох Іван (Зомцик),

35. Гузіль Іван (Солима),

36. Дубецький Юрко,

37. Федевич Михайло (Пилипа),

38. Горбацьо Михайло, } (брати)

39. Горбацьо Василь } (Гукаркі Пазьгі),

40. Костевка Юзуню,

41. Сайбель Ева (Тада),

42. Сайбель А. (фольксдайтоне),

43. Федак Михайло (тато Тацькі),

44. Васьо Катерина (Магдіха).

А скільки виїхало в Австралію чи інші краї? Скільки полягло на чужині в часи воєн, заслань, чи поневірянь? Не злічити. У кожного випав якийсь особливий життєвий шлях. Довгий чи короткий, вдалий чи трагічний. Про всіх і не розізнаєш.

Основними джерелами є інформація взята з Львівських архівів та розповіді бабці Фрузі (земля їй пухом) і односельчан старшого покоління. Використання з комерційною метою заборонено.

Підготовлено та опубліковано Горбацьо І.І. За матеріалами зібраними в історичному нарисі Горбацьо А.І. “Село – джерело нації”

</BODY> </HTML>