Алкоголі. Вірші 1898 — 1913
«Алкоголі. Вірші 1898—1913 рр.» | ||||
---|---|---|---|---|
"Alcool. Poèmes 1898-1913 biennal " | ||||
Жанр | поезія | |||
Автор | Гійом Аполлінер | |||
Мова | французька | |||
Написано | 1898—1913 | |||
Опубліковано | 1913 | |||
Країна | Франція | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Цей твір у Вікісховищі | ||||
«Алкоголі. Вірші 1898—1913 рр.» - поетична збірка Гійома Аполлінера, яка заявила про нього як про поета-новатора, який закоханий у життя, що обпалює єство людини.
Походження назви
Назва книги «Алкоголі. Вірші 1898—1913 рр.» розшифровується у вірші, що відкриває збірку, —«Зона» :
І ти п'єш алкоголь цей палкий як життя
Життя що ти п'єш як п'янюче пиття («Зона»)[1]. |
Загальна характеристика
Автор у захопленні від життя, від його руху й розмаїття. Він палко любить це життя в його різноманітних проявах, приймає його в усій суперечливості та складності. Тому тема життя і його сприйняття поетом є центральною темою цієї збірки. Митець показує життя всебічно. Він уважно придивляється до вируючих паризьких вулиць, центральних площ і передмість. У поле його зору потрапля¬ють і робітники, і художники, і жінки, й емігранти — всі, хто мешкає у рідному йому Парижі. Однак у центрі уваги автора не тільки Париж, а й увесь світ, який він прагне осягнути силою поетичного чуття. Сам автор виступає то в ролі мандрівника, то перехожого, то закоханого поета, а то навіть трибуна епохи, голосу свого покоління. Життя в зображенні Гійома Аполлінера постає не тільки у різних просторах, а й у різних часових вимірах. До збірки увійшли вірші на теми сучасності й історії, поета цікавить не тільки теперішнє, а й минуле, крізь призму якого він зазирає у майбутнє, прагнучи осмислити поступальний рух людства. Поезії, вміщені у збірці Алкоголі. Вірші 1898— 1913рр., різні за тематикою і тональністю. Так, у вірші «Зона» поет малює узагальнений образ сучасності, він прагне знайти своє місце в ній, осмислити те, що бачить довкола і що відчуває у собі. У вірші «Кортеж» відтворюється рух людських поколінь, рух самого часу, що стає предметом роздумів митця. «Я і час» — така основна тема цього твору.
У цій поезії, як і в інших віршах збірки, утверджуються творчі можливості особистості. Автор ці¬кавить себе не тільки як людина, але і як поет, творча особистість. Він вважає, що основне призначення людини — творити. Творити самого себе й увесь світ, «являючи стрункий живий яскравий лад творіння й твориво процес і результат». Знайти своє місце у світі, на його думку, можна лише у процесі його творення. Аполлінер помічає не тільки світлі, а й трагічні сторони життя. У збірці поєднуються протилежні начала: радість буття і сум смерті, кохання й розлука, мрія і розчарування.
Мова збіркиІнтонація віршів, їх емоційна забарвленість і стиль постійно змінюються. У них звучить і захоплення життям, і радість відкриття світу, і трагічні інтонації, і елегійні, гумористичні, навіть викривальні настрої. Аполлінер надає французькому віршу різної тональності, щоб відобразити усе розмаїття буття, що вабить поета. Задушевною ніжністю пройняті строфи «Рейнських поезій», патетика революції бринить у «Вандем'єрі», яскравий український гумор відбито у «Відповіді запорожців турецькому султанові» . Джерела збіркиЗбірка увібрала в себе всі «вири життя», і тому при всій різноплановості творів (елегійні, історичні, сучасні тощо) вона сприймається як вираження того «синтезу життя», у яке був закоханий Аполлінер, як вираження самої епохи — початку XX століття. У книзі простежується й інший синтез: поет намагався прищепити французькій літературі віти близьких і далеких культур. Ми знаходимо тут відгомін біблійних сюжетів і німецьких легенд, французької й української історії, античної міфології і сучасної європейської філософії. Синтез різних традицій і поєднання їх із сучасними відкриттями допомагали авторові порушувати проблеми життя у широкому культурному й історичному контексті. Відомий український літературознавець Д. Наливайко у статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера» зазначає:
ВисновкиРозпочавши збірку з мотиву «сп'яніння» життям, Аполлінер завершує її на тій самій ноті. Але якщо у першому вірші книги — «Зона» розповідається про життя паризького передмістя, тобто світ постає у локалізованому просторі, то в останньому вірші — «Вандем'єр» — межі простору розширюються до всесвітніх масштабів. Проте поет у захваті і від всесвіту, він стає голосом усіх поколінь, що рухаються вперед дорогою прогресу:
|