Поема-подія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пое́ма-поді́я — ліричний жанр, який створив французький поет Гійом Аполлінер, новаторство поета[1]. Аполлінерівська поетична реформа була спрямована на ствердження засад нового мистецтва. Сам поет визначав його як «новий реалізм», «натуралізм вищого типу», «надреалізм». Він прагнув наситити лірику «прозою життя». В історію літератури Гійом Аполлінер увійшов як знакова постать світового авангардизму.[2].

Характеристика[ред.ред. код]

В «поемі-події» кожна прикмета життя постає як подія, що має велике значення і для ліричного героя, і для всього світу. В такого типу творах відсутні неважливі речі. Для поета важливо все — і рух автомобілів на вулицях, і падіння осіннього листка, і думка, і схід сонця. У «поемі-події» поєднуються епос і лірика. «Поемами-подіями» Гійома Аполлінера стали «Зона», «Пісня нелюбого», «Лист-океан» та ін. Головним предметом зображення у них є не якийсь один епізод чи ліричне переживання, а сама стихія життя. Зображення об'єктивного світу подано через суб'єктивне сприйняття ліричного героя, це своєрідна хроніка часу Аполлінера, а сам автор постає у ролі літописця своєї доби.

Основні ознаки[ред.ред. код]

  • хронікальність;
  • зображення розмаїття життя;
  • утвердження значущості кожної миті, кожного вияву життя;
  • поєднання епічного та ліричного, об'єктивного та суб'єктивного;
  • епохальність (твір — вираження духу епохи);
  • розмовний стиль.[3].

Жан Кокто писав: «События в „поэмах-событиях“ — это само их появление. Они не обязанны своей удачей никаному внешнему обстоятельству. Они не комментируют собьытий. Они сами — события, требующие комментария. Так же, как исторические деяния или великие царствования. Родившись, они обрывают пуповину й все связи, соединяющие их с поэтом — отцом й матерью в одном лице. Они вращаются вокруг него. Выходят на собственную орбиту. Кто понимает поэзию, узнает их с первого взгляда… Поэма-событие обескураживает й притягивает сонм подражателей. Она водит их за нос, она как была, так й остается единственной в своем роде, даже если на нее слетаются мухи. Она не подвластна порче. Ни одна литературная мода ни на йоту не убавит в ней ни величия, ни блеска. Такие произведения не имеют ничего общего со стихами, которые написань по поводу какого-нибудь злободневного события, что обеспечивает им мгновенньш успех й одурачивает простаков».[4].

Джерела[ред.ред. код]

  • Аполлинер Гийом «Собрание сочинений в 3 томах» Том 3
  • Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.
  • Кокто Жан «От романтиков до сюрреалистов»,М."Время",1934.-135 ст.
  • О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке Х."Ранок",2003.- 266 ст.
  • Стихи// Лившиц Б. От романтиков до сюрреалистов. Л.: Время, 1934, с.112-123.

Виноски[ред.ред. код]

  1. О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке Х."Ранок",2003.- 266 ст.
  2. Аполлинер Гийом «Собрание сочинений в 3 томах» Том 3 Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.
  3. О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке Х."Ранок",2003.- 266 ст.
  4. Жан Кокто «От романтиков до сюрреалистов»,М."Время",1934.-135 ст.