Тольяттінська ТЕЦ

Тольяттінська ТЕЦ

53°32′49″ пн. ш. 49°27′14″ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Росія
Введення в експлуатацію	1961—1994
Вид палива	вугілля, потім природний газ
Котельні агрегати	1 паровий Таганрозький котельний завод ТП-80 (котел 1, виведений з експлуатації), 1 паровий Таганрозький котельний завод ТП-80 (котел 2), 5 парових Таганрозький котельний завод ТП-87 (котли 3 — 6, 8), 1 паровий Таганрозький котельний завод ТП-87 (котел7, виведений з експлуатації), 3 парові Таганрозький котельний завод ТП-87/1 (котли 9 — 11), 2 парові Таганрозький котельний завод ТП-87/1 (котли 12 та 13, виведені з експлуатації), 6 водогрійних Барнаульський котельний завод ПТВМ-100
Турбіни	всі парові, 2 Ленінградський металічний завод ПТ-50-130/13 / Ленінградський металічний завод ПТ-65/75-130/13 (турбіни 1 та 2, до / після модернізації), 2 Ленінградський металічний завод Р-25-130 (турбіни 3 та 4); 1 Ленінградський металічний завод ПТ-80-130/13 (турбіна 5), 4 Ленінградський металічний завод Р-35-130/4-13 (турбіна 6), 2 Уральський турбінний завод Т-100-130 (турбіни 7 та 8), Уральський турбінний завод Р-50-130/15 (турбіна 9), 1 Уральський турбінний завод Р-100-130/15 (турбіна 10)
Електрогенератори	3 ТВФ-63-2 (турбоагрегати 1, 2 та 4), 2 ТВФ-60-2 (турбоагрегати 3 та 6), 1 ТВФ-110-2 (турбоагрегат 5), 1 ТВФ-100-2 (турбоагрегат 7), 3 ТВФ-120-2 (турбоагрегати 8 — 10)
Встановлена електрична потужність	645 (1994), 545 (2020)
Встановлена теплова потужність	2117 Гкал/год (2020)
Материнська компанія	ПАО «Т Плюс»
Сайт	tplusgroup.ru/org/samara/organization/toljattinskaja-tehc/
ідентифікатори і посилання
Тольяттінська ТЕЦ

Тольяттінська ТЕЦ — теплова електростанція у Самарській області Росії.

Починаючи з 1961-го на майданчику ТЕЦ ввели в дію тринадцять парових котлів виробництва Таганрозького котельного заводу продуктивністю по 420 тонн пари на годину — два типу ТП-80 (станційні номери 1 та 2), шість типу ТП-87 (номери 3 — 8) та п'ять типу ТП-87/1 (номери 9 — 13). Вироблена ними пара живила десять парових турбін:

• дві введені в 1961 та 1963 роках турбіни Ленінградського металічного заводу типу ПТ-50-130/13 потужністю по 50 МВт, які надалі були модернізовані до типу ПТ-65/75-130/13 потужністю по 65 МВт (станційні номери 1 та 2);
• дві введені в 1963 та 1964 роках турбіни Ленінградського металічного заводу типу Р-25-130 потужністю по 25 МВт (номери 3 та 4);
• введена в 1968-му турбіна Ленінградського металічного заводу типу Р-35-130/4-13 потужністю 35 МВт (номер 6);
• дві введені в 1967 та 1971 роках турбіни Уральського турбінного заводу типу Т-100-130 потужністю по 100 МВт (номери 7 та 8);
• введена в 1971-му турбіна Уральського турбінного заводу типу Р-50-130/15 потужністю 50 МВт (номер 9);
• турбіна Уральського турбінного заводу типу Р-100-130/15 потужністю 100 МВт (номер 10);
• запущена в 1994-му турбіна Ленінградського металічного заводу типу ПТ-80-130/13 потужністю 80 МВт (номер 5).

Таким чином загальна електрична потужність станції могла досягати 645 МВт.

Для збільшення теплової потужності в 1963—1970 роках ввели в дію шість водогрійних котлів Барнаульського котельного заводу типу ПТВМ-100 продуктивністю по 100 Гкал/год.

Станом на 2020 рік котли № 1, № 7, № 12 та № 13 були виведені з експлуатації. При цьому турбіну № 10 вивели у довгострокову консервацію.

Як паливо станція первісно використовувала вугілля, а потім була переведена на природний газ, що може надходити в район Тольятті по трубопроводу Мокроус – Самара – Тольятті та перемичкам від Південного газотранспортного коридора.

Для видалення продуктів згоряння призначені кілька труб, при цьому труба № 1 має висоту 70 метрів, а труби № 3 та № 4 — по 150 метрів.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ.