Томська ТЕС-2
| Розташування |
 Росія | |||
|---|---|---|---|---|
| Введення в експлуатацію | 1945 (перша черга), 1952 (друга черга), 1953 (третя черга), 1958 – 1960 (четверта черга), 1997 (турбіна 8) | |||
| Модернізація | 1970-ті (модернізація турбін 3 та 5) | |||
| Вид палива | вугілля | |||
| Водозабір | Том | |||
| Котельні агрегати | всі парові, 1 Babcock & Wilcox / 1 Барнаульський котельний завод БКЗ-220-100-4 (котел 3, до / після заміни), 5 Таганрозький котельний завод ТП-230 (котли 4 – 8), 1 Барнаульський котельний завод БКЗ-220-100-4 (котел 9), 3 Барнаульський котельний завод БКЗ-210-140 (котли 10 – 12). | |||
| Турбіни | всі парові, 1 Brown, Boveri & Cie / 1 Силові машини Т-50/60-8,8 (турбіна 2, до / після заміни), 2 Ленінградський металічний завод К-50-2М / Т-43-90 (турбіни 3 та 5, до / після модернізації), 1 Брянський машинобудівний заводу Р-12-90 (турбіна 4, виведена з експлуатації), 1 Уральський турбінний завод ВПТ-25-3 (турбіна 6), 1 Ленінградський металічний завод ПТ-60-90/13 (турбіна 7), 1 Ленінградський металічний завод Т-118/125-130-8 (турбіна 8) | |||
| Електрогенератори | 1 Електросила ТПФ-110-2УЗ (генератор 8) | |||
| Встановлена електрична потужність |
224,5 (1960), 331 (2009) | |||
| Встановлена теплова потужність |
555 Гкал/год (1973), 815 Гкал/год (2009) | |||
| Материнська компанія | АТ «Томська генерація» | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
Координати: 56°28′18″ пн. ш. 84°59′48″ сх. д. / 56.47167° пн. ш. 84.99667° сх. д.
Томська ТЕС-2 — теплова електростанція у Томській області Росії.
В 1945 році на майданчику станції стало до ладу постачене союзниками (чи то по ленд-лізу, чи то з Великобританії) обладнання першої черги – два парові котла продуктивністю по 60 тон пари на годину та парова турбіна потужністю 12,5 МВт.
В 1952-му ввели в дію другу чергу, яка отримала вивезені з раніше підконтрольної японцям Маньчжурії паровий котел від Babcock & Wilcox (станційний номер 3) та парову турбіну виробництва швейцарської Brown, Boveri & Cie потужністю 25 МВт (номер 2).
Вже у 1953-му стала до ладу третя черга, яка отримала обладнання радянського виробництва – два парові котла Таганрозького котельного заводу типу ТП-230 продуктивністю по 230 тон пари на годину (номери 4 та 5) і парову турбіну Ленінградського металічного заводу типу К-50-2М потужністю 50 МВт (номер 3).
В 1958 – 1960 роках ввели в дію четверту чергу у складі трьох парових котлів Таганрозького котельного заводу типу ТП-230 продуктивністю по 230 тон пари на годину (номери 6 – 8) та чотирьох парових турбін:
- турбіни виробництва Брянського машинобудівного заводу типу Р-12-90 потужністю 12 МВт (номер 4);
- введеної в 1958-му ще однієї турбіни Ленінградського металічного заводу типу К-50-2М потужністю 50 МВт (номер 5);
- запущеної в 1959-му турбіни Уральського турбінного заводу типу ВПТ-25-3 потужністю 25 МВт (номер 6);
- введеної в 1960-му турбіни Ленінградського металічного заводу типу ПТ-60-90/13 потужністю 60 МВт (номер 7).
Таким чином, загальна потужність ТЕЦ досягнула 224,5 МВт.
До 1973-го турбіни №3 та №5 були модернізовані у теплофікаційні типу Т-43-90 зі зменшенням потужності до 43 МВт. Що стосується котельного господарства, то в 1971-му змонтували додатковий паровий котел виробництва Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-220-100-4 продуктивністю 220 тон пари на годину, а в 1981-му такий саме котел встановили замість котла №3.
В 1986, 1988 та 1994 роках котельне господарство підсилили трьома паровими котлами від Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-210-140 продуктивністю по 210 тон пари на годину, а в 1997-му запустили парову турбіну Ленінградського металічного заводу типу Т-118/125-130-8 потужністю 110 МВт (потужність обмежена можливостями генератора).
В 2000-му застарілі турбіни №2 та №4 вивели з експлуатації (ще раніше це відбулось з обладнанням першої черги).
В 2009-му на місці турбіни №2 ввели в дію нову виробництва концерну «Силові машини» типу Т-50/60-8,8 потужністю 50 МВт. Таким чином, загальний показник станції досягнув 331 МВт при тепловій потужності у 815 Гкал/год.
Як паливо ТЕС використовує вугілля, до якого з 1980-го додався природний газ, що надійшов до регіону по трубопроводу Нижньовартовськ – Кузбас.
Для видалення продуктів згоряння призначені два димарі заввишки по 100 метрів.
Для технологічних потреб використовується вода з річки Том.
Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ та 35 кВ.[1][2][3][4][5][6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ровесница Победы!. www.elprof.ru. Процитовано 28 березня 2024.
- ↑ rosteplo.
- ↑ 53089932 (PDF).
- ↑ Маркетинговый анализ Томской области. Реферат. Маркетинг. 2014-07-15. www.bibliofond.ru. Процитовано 28 березня 2024.
- ↑ Экологические риски от влияния токсичных элементов в атмосферном воздухе на основе изучения снежного покрова в районе расположения Томской ГРЭС-2. cyberleninka.ru. Процитовано 28 березня 2024.
- ↑ nai-gorod-chto-proishodit-za-kulisami-tomskoi-gres.