Українська автокефальна православна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українська Автокефальна
Православна Церква
Андріївська церква
Кафедральний собор Андрія Первозваного, Київ
Засновники Василь Липківський,
Олексій Дородніцин,
Олександр Маричів та інші
Дата заснування 1921
Чинний предстоятель Макарій (Малетич)
Центр Київ Україна Україна
Кафедральний собор Храм Андрія Первозваного
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова українська
Церковний календар Юліанський
Єпархій 14[1]
Навчальних закладів 8[1]
Монастирів 13[1]
Парафій 1195[1]
Священиків 709[1]
Ченців і черниць 21[1]
Вірних 2,4 % вірян України (2015)[2]
Офіційний сайт church.net.ua

Українська Автокефальна Православна Церква, скорочено УАПЦ — православна церква в Україні та в українській діаспорі Західної Європи й Північної Америки.

Історія[ред. | ред. код]

УАПЦ 1919—1930[ред. | ред. код]

Андріївська церква у Києві — значний сучасний осередок УАПЦ

Після Лютневої революції 1917 року в Росії, національно-визвольний рух, що охопив Україну, заявив про себе на повний голос і в церковному житті. У другій половині 1917 року у Києві була створена Всеукраїнська Церковна Рада, що складалася з духовенства та мирян.

Головою ВПЦР був обраний архієпископ Олексій Дородніцин. Раніше (в середині 1917 року), владика Олексій видав перший молитовник українською мовою. До ради також увійшли протоієреї Василь Липківський, Олександр Маричів та інші визначні духовні та світські особистості. Вона ставила собі за мету створення Української Автокефальної Православної церкви. Але швидкому вирішенню цих питань заважала, як політична нестабільність в Україні та більшовицька агресія проти УНР, так і те, що майже вся православна ієрархія складалась з етнічних росіян, які зайняли антиукраїнську позицію.

Уперше ідею апеляції до арбітражу Константинополя при врегулюванні питання статусу православної церкви в Україні висловив у грудні 1917 року саме архієпископ Олексій (Дородніцин). Як історик церкви, він прекрасно знав усі суперечливі моменти пов'язані із підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату та можливості перегляду канонічних відносин між Петербургом (Москвою) та Києвом. Однак урядової підтримки до кінця 1918 року ця ідея не здобула.

На початку 1918 року в Києві було скликано Всеукраїнський Церковний Собор, який виступив за створення незалежної від Російської православної церкви української церкви. Однак, 19 січня робота Собору перервалася наступом більшовиків на Київ.

Після створення Української Держави, гетьман Павло Скоропадський також всіляко сприяв створенню української автокефальної церкви. Проте, намагання Всеукраїнської церковної ради та гетьманського уряду домогтися автокефалії для Української Церкви знову наштовхнулися на спротив єпископів-росіян. Замість автокефалії єпископи погодились на обмежену автономію від МП.

Після антигетьманського перевороту та встановлення влади Директорії, 1 січня 1919 року був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви». До участі в Першому Святому Синоді уряд, серед інших, запросив архієпископа Катеринославського Агапіта (Вишневського), єпископа міста Кременця Діонісія (Валединського) та протоієрея Василя Липківського.

5 травня 1920 р. УАПЦ проголосила про своє відновлення як незалежної помісної церкви. Тим часом в Україні не залишилось жодного єпископа, який би був прихильником української церкви. Одночасно більшість священиків та мирян підтримували дії Всеукраїнської церковної ради.

14-30 жовтня 1921 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський Церковний Собор, що підтвердив автокефалію УАПЦ, проголошену Всеукраїнською Православною Церковною Радою 5 травня, і вписав її до канонів УАПЦ, як одну з головних засад: «Українська Православна Церква є автокефальною, ніякому духовному урядові інших Православних Церков не підлегла, і сама порядкує своїм духовним життям за провідництвом Святого Духа.» Протягом 1917—1921 років УАПЦ вже мало понад 1500 парафій і в кожній з них священиків, 30 окружних церковних рад, 30 єпископів, в Києві відбувся випуск 300 слухачів теологічних курсів (спочатку були місячні, опісля тримісячні і згодом піврічні богословські курси)[3].

В ситуації, коли неможливо було провести канонічне поставлення єпископів, собор вирішив провести висвячення єпископів через рукоположення самих священиків, що є грубим порушенням згідно з Православними канонами (1 правило святих Апостолів). Таким чином було висвячено протоієрея Василя Липківського, який став митрополитом УАПЦ та протоієрея Нестора Шараєвського. Після цього, вони рукоположили інших 27 єпископів для УАПЦ.

Все священство та активні вірні УАПЦ були заарештовані, заслані та розстріляні НКВД протягом 1930—1937 рр. Напередодні Другої світової війни були ліквідовані майже всі прояви УАПЦ в підрадянській Україні.

Відновлення церкви в часи Другої світової війни[ред. | ред. код]

У 1942 році єпископами Польської Православної Церкви на чолі з архієпископом Полікарпом Сікорським Українська Автокефальна Православна Церква була відновлена, але вже канонічно визнаними ієрархами. Та після війни УАПЦ знову була заборонена комуністичним режимом. Єпископат і частина духівництва виїхала за кордон, де УАПЦ продовжувала діяти. Подальша діяльність УАПЦ аж до проголошення Україною незалежності, в основному пов'язана з Українською православною церквою США в Європі та Австралії.

Частка громад Української автокефальної православної церкви станом на 01.01.2010

Патріархи[ред. | ред. код]

На Вербну неділю 1944 року у Варшаві відбувся собор єпископів УАПЦ, на якому митрополита Діонісія Валединського було проголошено «Патріархом всієї України». Проте наступ радянських військ на Україну та Польщу не дав змоги реалізуватися планам канонічного оформлення українського патріархату.

У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до УАПЦ священик Василь Романюк (майбутній патріарх УПЦ-КП Володимир (Романюк)).

1989 року священик Володимир Ярема та єпископ Іоан (Боднарчук) переходять під омофор митрополита Мстислава (Скрипника).

Занепад комуністичного режиму дозволив УАПЦ відновити своє легальне існування в Україні. 5-6 червня 1990 року пройшов перший собор УАПЦ в Києві, де затверджено Статут УАПЦ й обрано її главу — Патріарха Мстислава (18981993). Після смерті Патріарха Мстислава 7 вересня 1993, Помісний Собор обрав наступника: Патріарха Димитрія (19152000) — та надав йому титул Патріарха Київського і всієї України. Інтронізований на Патріарха Київського і всієї України 14 жовтня 1993 року.

На Соборі УАПЦ 14—15 вересня 2000 року предстоятелем УАПЦ обраний митрополит Мефодій з титулом високопреосвящений митрополит Тернопільський і Подільський. У 2009 він нагороджений орденом «За заслуги» I ступеня за багатолітню плідну церковну діяльність, утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві.[4].

24 лютого 2015 року митрополит Мефодій помер. На 40-й день зо дня смерті Блаженнішого Мефодія, в Тернополі, на місці його поховання, в присутності всіх архиєреїв УАПЦ був оприлюднений Духовний Заповіт митрополита Мефодія[5]. В Заповіті наголошується на доцільності синодальної форми управління в УАПЦ на основі канонічної моделі Елладської Православної Церкви, а також на продовженні довголітнього курсу УАПЦ на встановлення співпричастя зі Вселенським Патріархатом.

Також Блаженніший заповідав продовжити діалог з єпископатом УПЦ Київського Патріархату та україноцентричною частиною єпископату УПЦ на чолі з митрополитом Олександром (Драбинком) про об'єднання в єдину помісну та канонічно визнану Вселенським Православ'ям Православну Церкву, але не приймати рішень щодо поєднання з іншими православними юрисдикціями в Україні без канонічного благословення Вселенського Патріарха Варфоломія[6].

27 лютого 2015 року Архієрейський собор обрав місцеблюстителем престолу УАПЦ Митрополита Львівського, керівника Рівенсько-Волинської і Таврійської єпархій Макарія. 4 червня 2015 року Помісним собором УАПЦ обраний предстоятелем церкви[7].

Об'єднання[ред. | ред. код]

Єпископи[ред. | ред. код]

Предстоятель[ред. | ред. код]

Предстоятелем Української автокефальної православної церкви є — Митрополит Київський і всієї України.

Патріарх всієї України
Діонісій
Мстислав
Димитрій
Мефодій
Макарій
DionisiyValedynsky.jpg
Патріарх Мстислав.jpg
Димитрій (Ярема).jpg
Предстоятель УАПЦ, Митрополит Мефодій.jpg
9 квітня 1944
15 березня 1960
6 червня 1990
11 червня 1993
7 вересня 1993
25 лютого 2000
14 вересня 2000
24 лютого 2015
4 червня 2015
донині


Митрополит Київський і всієї України предстоятель УАПЦ Макарій (Малетич) (1996)

Правлячі архієреї[ред. | ред. код]

  1. Андрій (Абрамчук), митрополит Галицький (1990)
  2. Роман (Балащук), митрополит Вінницький і Брацлавський (1992)
  3. Володимир (Шлапак), архієпископ Житомирський і Поліський (2009)
  4. Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський (2009)
  5. Герман (Семанчук), архієпископ Чернівецький і Хотинський (2009)
  6. Тихон (Петранюк), архієпископ Тернопільський і Бучацький (2009)
  7. Кирил (Михайлюк), єпископ Ужгородський і Закарпатський (2003)
  8. Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський (2015)
  9. Борис (Харко), єпископ Херсонський і Миколаївський (2015)
  10. Савва (Фризюк), єпископ Донецький і Слов'янський (2017)
  11. Гавриїл (Кризина), єпископ Рівненський і Волинський (2018)

Вікарні архиєреї[ред. | ред. код]

  1. Володимир (Черпак), єпископ Вишгородський і Подільський, вікарій Київської єпархії (2010)
  2. Геронтій (Олянський), єпископ Бориспільський, вікарій Київської єпархії (2014)
  3. Павло (Мисак), єпископ Коломийський, вікарій Івано-Франківської єпархії (2018)

Спочилі[ред. | ред. код]

  1. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав (Скрипник) (10.04.1898 — 11.06.1993)
  2. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Димитрій (Ярема) (09.12.1915 — 25.02.2000)
  3. Митрополит Київський і всієї України Мефодій (Кудряков) (11.03.1949 — 24.02.2015)
  4. Архієпископ Дрогобицький і Самбірський Феодосій (Пецина) (06.04.1950 — 23.07.2010)
  5. Єпископ Черкаський і Кіровоградський Іларіон (Савчук) (24.02.1969 — 26.09.2015)

Єпархії[ред. | ред. код]

Віровчення і обряд[ред. | ред. код]

Українська Автокефальна Православна Церква визнає за джерела Божого Одкровення Святе Письмо і Святе Передання. Зберігає сім таїнств: хрещення, миропомазання, сповідь, євхаристію, вінчання, священство, єлеєпомазання.

За посередництвом єпископів Константинопільської, Болгарської, Єрусалимської, а пізніше — Російської та Польської Православних Церков зберігає апостольське спадкоємство свячень. Через відправу святих таїнств здійснюється невидима благодатна присутність у Церкві Святого Духа, що за молитвою Ісуса Христа зійшов у день П'ятдесятниці на апостолів.

УАПЦ відправляє богослужіння згідно з традицією візантійського обряду. Як і кожна з Православних Церков, УАПЦ виробила власний різновид візантійського обряду — візантійсько-український. Йому властиві особливе шанування Пресвятої Богородиці, українських святих, самобутні церковні розспіви, широке використання вишитих облачень, хоругов, рушників, оригінальна храмова архітектура, увага до проповіді, часта відправа молебінь і акафістів, а в пості — відправа чину пасії. Зберігається старий (юліанський) календар церковних свят, традиційний грецький покрій священичих риз.

Мова богослужіння — сучасна українська та церковнослов'янська. Сучасна мова запроваджується в богослужіння з 1919 р.

Статус[ред. | ред. код]

УАПЦ визначає себе як автокефальну Церкву. Поняття «автокефальний» походить від грецьких слів autos — сам і kefalos — голова. Воно означає статус церкви, самостійної в керівництві й сполученої з іншими автокефальними Православними Церквами шляхом євхаристійного спілкування в єдину Святу Соборну Апостольську Церкву, главою якої є Ісус Христос. Проте нині УАПЦ не має євхаристійного спілкування з жодною Помісною Православною Церквою світу, що свідчить не лише про невизнання статусу автокефалії, а й про невизнання УАПЦ як частини Вселенської Православної Церкви. Автокефалія Православної Церкви Америки теж не визнається частиною Помісних Церков, проте вона має євхаристійне спілкування з ними усіма.

Архієпископ Уманський, голова богословсько-канонічної комісії УАПЦ Іоан (Модзалевський) критично ставився до УАПЦ Василя Липківського:

« «Своя» національна/українська церква була створена. Але вона не лише не мала канонічного статусу і якихось перспектив входження у світове православ’я, а й виявилася нежиттєздатною через специфіку свого церковного устрою.

Іоан (Модзалевський), архієпископ Уманський, голова богословсько-канонічної комісії УАПЦ [1]

»

Нині УАПЦ усвідомлює свою ізоляцію, домагається визнання свого статусу і прагне увійти до Вселенського Православ'я як його повноправна частина:

« УАПЦ прагне продовжувати курс свого першого патріарха на подолання канонічної ізоляції. І з цього погляду УАПЦ — це Церква, яка прагне до вселенськості, до живого і плідного спілкування з іншими Помісними Церквами.

Іоан (Модзалевський), архієпископ Уманський, голова богословсько-канонічної комісії УАПЦ [2]

»

Діалог ведеться у двох напрямках — з Константинопольським Патріархатом за посередництва підлеглої останньому Української Православної Церкви у США і Української Православної Церкви в Канаді та інших українських єпископів еміграції; з Українською Православною Церквою (Московського Патріархату). У 2009 році УАПЦ висловила бажання увійти до складу Вселенського Патріархату на правах автономії[8]. Але діалог з Константинополем ускладнюється через жорстку позицію у цьому питанні Московського Патріархату. Діалог з УПЦ (КП) плідніший — у 2006 році була створена спільна богословська комісія з об'єднання. Результатом її роботи поки є лише ряд публікацій у ЗМІ (о. Петра Зуєва, арх. Іоана (Модзалевського)), що втім засвідчив спільність богословського розуміння вчення про Церкву (еклезіології) і готовність сторін іти на певні поступки. Водночас, УАПЦ заперечує можливість приєднання її єпархій до інших Церков та розглядає виключно можливість об'єднання всіх трьох український православних Церков в Єдину Помісну Церкву[9].

Створення помісної Церкви[ред. | ред. код]

За часів предстоятельства (2000—2015) митрополит Мефодій висловлювався за об'єднання православних церков України в єдину помісну Церкву. Згідно його Духовного заповіту, це має відбутись виключно з благословіння Вселенського Патріарха. Митрополит Мефодій вважав, що основною перепоною на шляху об'єднання православних церков в Україні в єдину помісну церкву є особистість патріарха УПЦ КП Філарета, який не погоджувався на об'єднання без гарантій йому особисто зберегти патріарший куколь за собою.

Так, у 2008 році на переговорах про вихід із канонічної ізоляції, представники вселенського патріархату запропонували УПЦ КП наступні умови:

  • тимчасова відмова від статусу патріархату;
  • входження до юрисдикції вселенського патріархату з метою отримання томосу про автокефалію в майбутньому;
  • формування канонічних керівних органів української церкви в юрисдикції вселенського патріархату з благословення вселенського патріарха (зокрема, обрання Предстоятеля Церкви актом вселенського патріарха з трьох альтернативних кандидатур, які висуває український єпископат).

Дану модель було запропоновано лише як перехідну до остаточного канонічного унезалежнення Української Церкви — видання Томосу про автокефалію. В ході переговорів українська сторона мала реальну можливість значно оптимізувати модель канонічної легітимізації УПЦ КП та УАПЦ. Однак для цього українська сторона теж мала піти на зустріч Константинополю, а саме погодитися, що предстоятель української церкви в складі вселенського патріархату обиратиметься Вселенським Патріархом з трьох запропонованих українським єпископатом кандидатур. УАПЦ погодилися утриматися від висунення власних кандидатур. Отже в УПЦ КП була можливість висунути на посаду предстоятеля кандидатуру патріарха Філарета і ще дві кандидатури з числа єпископату УПЦ КП. Але цей варіант було відкинуто[10][11].

На 40-й день зо дня смерті Блаженнішого Мефодія, був опублікований його Духовний Заповіт, у якому наголошується на доцільності синодальної форми управління в УАПЦ на основі канонічної моделі Елладської православної церкви, а також на продовженні довголітнього курсу УАПЦ на встановлення співпричастя зі Вселенським Патріархатом.

Також Блаженніший заповідав продовжити діалог з єпископатом УПЦ Київського Патріархату та україноцентричною частиною єпископату УПЦ на чолі з митрополитом Олександром (Драбинком) про об'єднання в єдину помісну та канонічно визнану Вселенським Православ'ям Православну Церкву, але не приймати рішень щодо поєднання з іншими православними юрисдикціями в Україні без канонічного благословення Вселенського Патріарха Варфоломія І[12].

Будучи Місцеблюстителем Київського митрополичого престолу митрополит Макарій чітко заявив про бажання об'єднати УАПЦ із УПЦ КП.[13]

Після свого обрання Предстоятелем УАПЦ також заявив, що готовий піти «до Онуфрія і вклонюся до нього в ноги, щоб він відійшов від Москви»[14] задля створення Помісної церкви. 8 червня 2015 року відбулась зустріч комісій з діалогу Української Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Церкви Київського Патріархату, на якому було запропоновано нові умови з боку Київського Патріархату, а саме те, що на об'єднавчому соборі буде обговорюватися кандидатура предстоятеля.[15].

Устрій[ред. | ред. код]

УАПЦ керується Помісним Собором, який збирається раз на три роки. Протягом цього часу вищим органом канонічної влади є Архієрейський Собор, що його складають всі єпископи. Главою УАПЦ є Патріарх, якому співдіє Патріарша Рада.

За територіальною ознакою УАПЦ в Україні поділяється на єпархії. Єпархії очолюються єпископами. Вищими органами управління єпархіями є єпархіальні собори, між якими діють єпархіальні ради на чолі з єпископами. Адміністративні центри єпархій — єпархіальні консисторії.

Церковні громади не менш, як з десяти чоловік утворюють парафії, очолювані настоятелем. Парафія забезпечує регулярну відправу Святої Літургії та діяльну співучасть у ній вірних, часте й побожне прийняття вірними Святих Таїнств, свідому й діяльну участь парафіян у житті Церкви, гідне церковно-моральне виховання вірних. Парафії, розташовані поза існуючими єпархіями, підлягають безпосередньо Патріархові.

Собори УАПЦ[ред. | ред. код]

Архієрейський собор 16 липня 2010, Київ[ред. | ред. код]

  • Рішення про молитовне поминання імені Його Всесвятості Всесвятішого Патріарха під час Божественної літургії та за іншими священними богослужіннями.
  • Рішення про утримання від спілкування з главою УПЦ Київського патріархату на основі рішення Архієрейського собору УАПЦ від 2 березня 2007 року.
  • Рішення про поновлення діяльності Комісії Архієрейського собору Української автокефальної православної церкви по діалогу з УПЦ.[16]

Архієрейський собор 26 липня 2014, Київ[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Станом на 1 січня 2017 року. Дані Державного департаменту у справах національностей та релігій
  2. Опитування Фонду Демократичні ініціативи щодо належності до різних конфесій
  3. митрополит Василь Липківський, «Відродження Церкви в Україні 1917—1930» (160 випуск), укр. вид. «Добра книжка» (друкарня оо. Василіян), м. Торонто, 1959 р., с. 236—238.
  4. Указ Президента України від 10 березня 2009 року N 140/2009
  5. Духовний Заповіт Митрополита Мефодія, Предстоятеля УАПЦ
  6. митрополит Василь Липківський, «Відродження Церкви в Україні 1917—1930» (160 випуск), укр. вид. «Добра книжка» (друкарня оо. Василіян), м. Торонто, 1959 р., с. 236—238.
  7. УАПЦ обрала своїм митрополитом Макарія // «Українська правда», 5 червня 2015
  8. http://www.pravda.com.ua/news/2009/8/28/100598.htm
  9. Відповідь Патріархії УАПЦ на зверення духовенства УПЦ (КП)
  10. Штогрін, Ірина (2009-08-10). Звернення УАПЦ до Вселенського патріархату і помісна церква. Радіо Свобода (Ukrainian). Процитовано 2016-03-04. 
  11. Інтерв’ю Блаженнішого МЕФОДІЯ на “Радіо Свобода” | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. mefodiy.org.ua. Процитовано 2016-03-04. 
  12. Духовний заповіт Блаженнішого МЕФОДІЯ | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. mefodiy.org.ua. Процитовано 2016-03-04. 
  13. Митрополит Макарій розповів, що голосуватиме на Об’єднавчому Соборі за Патріарха Філарета | Духовна велич Львова. velychlviv.com. Процитовано 2016-03-04. 
  14. УПЦ запропонувала УАПЦ об’єднатися | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. mefodiy.org.ua. Процитовано 2016-03-04. 
  15. Коментар Наталії Шевчук щодо зустрічі комісій з діалогу УАПЦ і УПЦ КП | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. mefodiy.org.ua. Процитовано 2016-03-04. 
  16. Постанови Архиєрейського Собору УАПЦ

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]