Установка високотемпературного піролізу в Стерлітамаку
Установка високотемпературного піролізу в Стерлітамаку — колишнє нафтохімічне виробництво, яке працювало у другій половині 20 століття в Башкирії.
До 1960-х років для виробництва полімерів активно використовували ацетилен, який отримували з вугілля. У підсумку його витіснив продукований установками парового крекінгу (піролізу) етилен, проте під час переходу від вугілля до вуглеводневої сировини хімічні концерни тестували цілий ряд альтернативних процесів. Зокрема, італійська компанія Montecatini розробила свій варіант технології високотемпературного піролізу (high-temperature pyrolysis, HTP), якому піддавали бензин з великим виходом як ацетилену, так і етилену.
Технологію Montecatini вирішили закупити для радянського нафтохімічного майданчику в Стерлітамаку, де вели продукування полівінілхлориду. Будівництво установки велось в 1960 – 1966 роках. Втім, після запуску вона не показала очікуваних результатів, при цьому собівартість ацетилену могла перевищувати проектну на два порядки і бути в кілька раз більшою за собівартість ацетилену, який отримували з карбіду. В 1972-му установку високотемпературного піролізу в Стерлітамаку зупинили[1] (при цьому вже в другій половині 1970-х сюди по трубопроводу Нижньокамськ – Уфа – Салават подали етилен, який став основою для виробництва ПВХ).
Можливо відзначити, що наразі технологія HTP використовується лише в тих випадках, коли існує попит на велику кількість ацетилену.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вильданов, Фархад Шамилевич (2005). Исторический опыт освоения промышленных установок получения углеводородного сырья для производства хлористого винила: На примере Стерлитамакского ЗАО "Каустик" (рос.). Процитовано 28 березня 2024.