Хрунь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микита Хрунь

Хрунь — лайливе прізвисько підлої, продажної людини, запроданця. У Галичині використовується щодо виборних осіб, які зрадили своїх виборців.

Микита Хрунь[ред.ред. код]

У часи Галицького крайового сейму 1861–1901 років звичним був підкуп виборців. Це відбилося в сатиричній літературі тих часів: постійним персонажем українського журналу «Зеркало» тієї доби був такий собі Микита Хрунь[1], створений Корнилом Устияновичем[2].

Існує версія, що цей образ походить від історичної особи Прикарпаття — Микити Хруня, який зраджував своїх виборців у 19 столітті.[3]

Микита Хрунь був депутатом Галицького сейму від Отинійського виборчого округу у 18601880 рр. Хоча на словах пропагував ідеї захисту селян, після обрання обстоював інтереси польських поміщиків. Зраду Микити Хруня розголошував і висміював тогочасний сатиричний журнал «Страхопуд». Цей же журнал поширив використання імені Хруня як ярлик і прізвисько шодо інших зрадників виборців. Вперше слово «хрунь» вжив у сатиричній поемі «Хруніада» львівський гуморист Осип Шпитко. Микиту Хруня згадує і Іван Франко в оповіданні «Свиня», яке побачило світ 1890 року. Прізвисько набуло широкого вжитку, особливо під час австрійської та польської окупації. Зараз використовується щодо зрадливих обранців, увійшло у літературну мову також у сенсі підлої, підступної людини.[3]

Використання слова[ред.ред. код]

У січні 2008 року Львівська обласна організація УРП «Собор» присвоїла відзнаку «Галицький хрунь» голові Львівської обласної держадміністрації Петру Олійнику за «погіршення соціально-економічного стану в області, розвал промисловості та сільського господарства, потурання денаціоналізації»[4]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.