Мови з позатериторіальною монофункційністю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:29, 1 листопада 2017, створена KHMELNYTSKYIA (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мови з позатериторіальною монофункційністю — це мови, які обслуговують увесь етнос у межах держави (повноетнічні повнотериторіальні), і поширені поза своєю територією, виконуючи якусь одну функцію. Наприклад, італійська мова стала світовою мовою вокалістів і вивчається в консерваторіях усього світу. В XIX столітті широкого монофункційного розповсюдження набула французька як мова дипломатії.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Ткаченко О. Б. До соціолінгвістичної оцінки мов // Мовознавство — 1988. — № 2. — С. 23-24.
  • Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. — С. 105—109.