ВТ-1
| ВТ-1 | |
|---|---|
 ВТ-1 | |
| Тип | ракетний танк |
| Походження | СРСР |
| Історія використання | |
| На озброєнні | з 1968 по 1970 |
| Оператори |  СРСР |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Завод №183 |
| Розроблено | з 1957 по 1968 |
| Виробник | Завод №183 |
| Виготовлення | з 1968 по 1970 |
| Виготовлена кількість | 110 |
| Характеристики | |
| Вага | 34,5 т |
| Довжина | 6,63 м |
| Ширина | 3,3 м |
| Висота | 2,2 м |
| Екіпаж | 3 |
| Броня | сталева лита і катана |
Головне озброєння | ПУ ПТРК 2К4 «Дракон» і 15 ракет |
Другорядне озброєння | 1 × 7,62-мм ПКТ |
| Двигун | дизельний двигун В-55 580 |
| Питома потужність | 16,8 кс/т |
| Підвіска | торсіонна |
| Дорожній просвіт | 435 мм |
Операційна дальність | 470 км |
| Швидкість | дорога — 50 км/год |
ВТ-1 у Вікісховищі | |
ВТ—1 («Винищувач танків», «Об'єкт 150») — радянський ракетний танк, який було прийнято на озброєння у 1968 році. Перший та єдиний прийнятим на озброєння «чистим» ракетним танком, тобто ракети є основною зброєю танка. ВТ—1 побудовано на базі середнього танку «Об'єкт 140». ВТ—1 стріляв спеціально спроектованими протитанковими ракетами 3М7 Дракон з змонтованої на башті установки. Був прийнятий на озброєння в 1968 році, знятий з озброєння в 1970 році. Головним конструктором ВТ-1 є Л. Н. Карцев.
Історія розробки
Ракетний танк «Об'єкт 150» почав проектуватися в КБ УВЗ з 1957 року на базі вузлів і агрегатів танка Т-62. ОКБ-16, кероване А. Е. Нудельманом, вело розробку ракетного озброєння. А. А. Расплетін, керівник КБ—1 Держкомітету радіоелектронної промисловості, був запрошений як консультант з системи управління. Надалі цьому колективу спільно з ЦКБ—14 доручили роботу по створенню всього комплексу. Ескізний проект ракетного танка підготував завод № 183 в 1958 році спочатку на базі танка Т—54, але потім проект скоригували, прийнявши як базу танк Т—62. У квітні 1964 року були проведені тести, в яких випробували два прототипи ВТ—1. До кінця 1964 року було зроблено 94 тестових постріли ракетами «Дракон». Етап проектування був закінчений в 1965 році.
Опис
Екіпаж
Екіпаж ВТ—1 складали три людини: механік-водій, оператор-стрілець і командир танка. Сам танк мав зварений корпус, запозичений у серійного танка Т-62.
Озброєння
Башта — лита, напівсферичної плескатої форми, з висувною установкою комплексу ракетного керованого озброєння 2К4 «Дракон» і механізмом заряджання, в якому містилося 12 керованих ракет ЗМ7. Ще три ракети розташовувалися в немеханізованій боєукладці. Як допоміжне озброєння на ВТ—1 встановлювався 7,62 мм кулемет ПКТ з боєкомплектом 2000 патронів. Башта мала електричний і ручний механізми повороту.
У комплекс ракетного керованого озброєння входили протитанкові керовані ракети, система заряджання і пуску, денний і нічний приціли, стабілізатор 2ЕЗ, станції наведення і управління. Управління ракетою - радіокомандне, напівавтоматичне, на будь-якій комбінації з семи частот і двох кодів, що дозволяло одночасно вести стрільбу з декількох винищувачів танків. Ефективність ураження цілі: з першого-другого пострілу.
Заряджання пускової установки автоматичне. Автоматика приводилася в дію натисканням кнопки на денному прицілі. Люлька пускового пристрою з полем зору денного і нічного прицілів, антеною, кулеметом ПКТ і освітлювачем нічного прицілу стабілізувалася у вертикальній площині, а башта- в горизонтальній.
Перед пуском ракети визначалася дальність до цілі і ця характеристика вводилася в приціл. Оператор, утримуючи перехрестя на цілі, натискав кнопку пуску. Напрямок сходу ракети відрізнявся від лінії прицілювання у вертикальній площині на 3°20', в горизонтальній — з урахуванням швидкості вітру. Після сходу ракети ПУ автоматично прибиралася всередину башти. Одночасно знімалося випередження, яке враховувало вітер, і башта поверталася в напрямку цілі. У момент пуску перед вхідним вікном прицілу автоматично протягом 1,5 сек встановлювалася повітряна завіса (під час випробувань в 1965 році, коли ракета стала сходити з пускової установки, гази з її сопел підняли з носа корпусу танка сніг, який запорошив вхідне вікно прицілу, в результаті чого управління ракетою стало неможливим). Перші 0,5 сек ракета летіла некерованою. За цей час бічна складова вітру (через парусність оперення ракети) і сила тяжіння ракети виводили її на лінію прицілювання. З цього моменту координати ракети визначалися автоматично, вироблялися зашифровані радіокоманди і випромінювалися в напрямку ракети, на якій вони приймалися, розшифровували і подавалися на рулі повороту. Визначення координат положення ракети щодо лінії прицілювання проводилося за допомогою світлової плями від трасера, який проектувався з оптичної системі прицілу на фотокатоди, що викликало появу електричних імпульсів, необхідних для вироблення радіокоманд в системі управління ракетою.
Через 25,5 сек після сходу ракети система поверталася в початкове положення і можна було зробити чергові заряджання і пуск. Дальність стрільби вдень коливалася в межах від 300 до 3300 м, вночі — від 400 до 600 м. Бронепробиття під кутом 60° становило 250 мм.
Бойова вага танка становила 34,5 тонни.
Служба
На озброєнні Радянської Армії ВТ—1 стояв три роки. За задумом військових, окремими батальйонами винищувачів танків повинні були комплектуватися мотострілецькі дивізії, що розгортаються на танконебезпечних напрямках. Було сформовано всього два таких батальйони: один — в Білоруському, а інший — в Прикарпатському військових округах. В процесі випробувань і експлуатації ракетний комплекс показав високу надійність — до 96,7%. Однак його конструктивні недоліки: великі габарити і маса, застаріла елементна база, велика мертва зона, відсутність гармати на танку тощо послужили причиною зняття ВТ—1 з озброєння. У бойових діях ці машини не брали участь і на експорт не поставлялися.
Література
- А. В. Карпенко. Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905—1995 гг.). — СПб, Невский Бастион, 1996.(рос.)
- М. Барятинский. Советская бронетанковая техника 1945—1995. — М.: Бронеколлекция, выпуск № 3, 2000.(рос.)
- М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва : Техинформ, 2009. — № 8. — С. 56.(рос.)
- Королёв В. Истребитель танков ИТ-1 в войсках // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — 2010. — № 02 (февраль). — С. 35-43.(рос.)
Посилання
- История создания танка Т-62. russarms.com. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 13 листопада 2009. (рос.)