Бєлюгов Олександр Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:15, 5 жовтня 2019, створена Yakudza (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Олександр Євгенович Бєлюгов Історик Росії кінця XIX ст.

У першій половині 1890-х отримав вищу освіту на історичному відділенні історико-філологічного ф-ту Імператорського Новоросійського університету. Найбільший вплив на формування його наукових інтересів мали проф-и Г. Перетяткович, І. Линниченко. Був залишений в аспірантурі у Г. Перетятковича. У 18961900 працював на посаді приват-доцента історико-філологічного ф-ту Імператорського Новоросійського університету, читав спеціальні курси «Історія Росії від Петра Великого до Катерини ІІ», «Історія царювання імператора Павла І та Олександра І», «Історія взаємин дворянства та уряду Росії після реформ Петра Великого», «Історія взаємин землевласників та сільського населення Росії XVII — XVIII cт.».

Темою його дисертації була історія російського селянства наприкінці XVIII ст. 1889 був обраний членом — історико-філологічне товариство при Імператорського Новоросійського університету, на засіданнях якого апробовував частини своєї дисертації (зокрема, у 1897 прочитав доповідь «Матеріали для історії Тамбовського краю 17 ст.»), брав участь в обговоренні інших доповідей. Однак у 1903, не відчуваючи перспективи посісти кафедру руської історії ІНУ та потребуючи грошей, обрав кар'єру інспектора навчальних закладів на Кавказі, зокрема, у Тбілісі. Надалі підтримував взаємини з І. Линниченком, однак у науку вже не повернувся.

Праці

[ред. | ред. код]
  • По-поводу некоторых крестьянских порядных, касающихся прикрепления по старине // ЛИФО при ИНУ. — Т. 7. — Одесса, 1899;
  • О некоторых законах императора Павла, касающихся крестьян // ЛИФО при ИНУ. — Т. 7. — Одесса, 1899.

Література

[ред. | ред. код]
  • Попова Т. Институт приват-доцентства в университетах Российской империи (2-я пол. ХІХ — начало ХХ в.) // ЗІФ. — 1998. — Вип. 7. — С. 122–130