Остерська сотня
Остерська сотня | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
Основні дані | ||||
Полк: | Київський полк | |||
Утворена: | 1649 | |||
Ліквідована: | 1782 | |||
Населені пункти | ||||
Центр: | Остер | |||
Сотенна влада | ||||
Сотники |
Остерська сотня — адміністративно-територіальна та військова одиниця доби Гетьманщини з центром у Острі.
Історія
У 1649-1654 роках входила до складу Переяславського полку (за винятком короткочасного існування у 1650 році окремого Остерського полку). У 1654 році перейшла до Київського полку.
Сотники
- Бутко Ларко (1648)
- Кошик Яків (1649)
- Гарячка Прокіп (1649)
- Іван Лук'янович (1650)
- Градчаний Яким (1651)
- Янко Іван (1654-1655, 1666)
- Велигорський Сидір Корнійович (1655, 1661)
- Таран Роман Маркович (1656-1658)
- Лапіка Степан (Лапека, 1658)[1]
- Батіг Іван (1664)
- Плоский Нечипір (1666)
- Дворецький Іван (1666, 1671-1677, 1680, 1689-1690)
- Жук Максим Степанович (Жученко, 1669)
- Губа Василь (1669)
- Підтереб Трохим Якович (1670, 1688)
- Кизимовський Гнат (Проскурненко, 1677)
- Прохор Іван Лук'янович (1681)
- Дворецький Павло Васильович (1682)
- Слюзко Йосип (1686, наказний)
- Максимович Петро (1687, наказний)
- Решетильський Іван (1688, наказний)
- Єлець Федір Миронович (1692)
- Бобруйко Василь (1693-1695)
- Кисіль Петро (1696)
- Шафран Яків Сахнович (1698-1699)
- Губа Василь (1699)
- Шафран Яків Сахнович (1701-1707)
- Вербицький Яків (1704, наказний)
- Солонина Сергій Васильович (1709-1727)
- Слюзко Яків (1727, наказний)
- Солонина Іван Сергійович (1727—1729)
- Солонина Михайло Сергійович (1729-1757)
- Цибульський Василь (1731, наказний)
- Роман (1736, наказний)
- Вербицький Гнат (1740, наказний)
- Смоловик Яків (1740, наказний)
- Солонина Іван Михайлович (1757—1767)
- Псьол Михайло Григорович (1774–1785)
Джерела
- ↑ Мицик Ю. А. З документації козацької старшини другої половини XVII — першої третини XVIII ст. (за матеріалами Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського) / Ю. А. Мицик // Рукописна та книжкова спадщина України. — 2002. — Вип. 7. — С. 190