Ніконоров Сергій Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:51, 14 квітня 2021, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Згруповано однакові примітки)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 квітня 2021, заснована на цій версії.
Сергій Ніконоров
Особові дані
Народження 4 жовтня 1965(1965-10-04) (59 років)
Електросталь, СРСР
Зріст 175 см
Позиція нападник
Юнацькі клуби
«Кристал» (Електросталь)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1982–1983 «Кристал» (Електросталь) ? (11)
1983–1984 «Динамо» (Москва) 9 (0)
1984–1986 «Динамо» (Харків) 63 (10)
1985–1998 «Кристал» (Електросталь) 678 (276)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Сергій Вікторович Ніконоров (4 жовтня 1965, Електросталь, Московська область, СРСР) — радянський і російський хокеїст, нападник. Чемпіон Європи серед юніорів.

Біографічні відомості

Хокеєм почав займатися з 10 років у тренера Юрія Парамошкіна[en]. 1981 року команда з Електросталі посіла четверте місце з восьми учасників на турнірі в Прокоп'євську Кемеровської області, а ланка Сергій Ніконоров — Володимир Шацьких — Олександр Іванов стала найрезультативнішою і отримала запрошення від Віталія Єрфілова[1][2] до юніорської збірної Радянського Союзу. Андрій Вахрушев розповідав, що на зборах у Рибінську його партнерами були Іванов і Ніконоров[3]. З часом у збірній лишився єдиним представником підмосковного клуба. Під керівництвом Євгена Зиміна радянські юніори здобули п'ять перемог у п'яти матчах на чемпіонаті Європи 1983 року і повернули собі звання найсильніших на континенті. Згідно статистичних сайтів — брав участь у всіх іграх, але сам пригадував, що поїхав на турнір резервістом і виходив на лід у двох. Лідером того складу був «армієць» Ігор Вязмикін[ru], який став найкращим нападником і найкращим бомбардиром турніру (9 закинутих шайб). З українського «Сокола» грали Анатолій Найда і Андрій Коршунов[4].

У сезоні 1982/1983 виступав за основний склад «Кристала». відзначився 11 закинутими шайбами у другій лізі. Влітку перейшов до московського «Динамо». Грав за молодіжну команду, яка того сезону стала найсильнішою в країні[5]. А у фінальному турнірі Сергій Ніконоров участі не брав тому, що був переведений Ігорем Тузиком до основи. У вищій лізі дебютував 1 грудня 1983 проти команди ленінградських «армійців» (поразка 6:9)[6]. Всього у першості виходив на лід у дев'яти іграх, грав під номером «27». Його партнерами по ланці були Юрій Леонов, Володимир Зубрильчев і Микола Борщевський. У декілької ігрових епізодах вдалося пограти з дворазовим олімпійським чемпіоном Олександром Мальцевим. На спортивній базі мешкав в одній кімнаті з Володимиром Голіковим і Василем Первухіним.

У міжсезоння замість Тузика команду очолив Юрій Мойсеєв і відправив групу молодих хокеїстів до харківського «Динамо», набиратися досвіду у першій лізі (Вадима Благодатських, Ігоря Павлова, Олексія Амеліна, Ігоря Комісарова, Анатолія Салімджанов, Андрія Віттенберга і Сергій Ніконоров). Змагання у другому дивізіоні харків'яни завершили на третій позиції і вперше взяли участь у перехідному турнірі з клубами вищої ліги. Для підсилення складу у цьому змаганні з Москви приїхали Андрій Вахрушев і Ігор Акулінін[7]. Серед молодого поповнення клубу став другим за результативністю — 11 голів і 4 результативні передачі (кращий результат у Вадима Благодатських — 12 голів і 5 передач). Наступного сезону відбулася реорганізація першої ліги, на першому етапі «динамівці» стали переможцями західної зони, але в перехідному турнірі участі вже не брав. У Ніконорова завершилася дворічна військова служба і він повернувся до Електросталі.

Тринадцять сезонів був гравцем першої ланки нападу, партнерами були Олександр Іванов і Володимир Леонов. 1991 року Іванов перейшов до Тольятті, де став дворазовим переможцем МХЛ, а його наступником став Андрій Сидляров. Запрошували і Ніконорова до клубів вищої ліги, зокрема в «Торпедо» (Ярославль), «Ладу» (Тольятті) і СК ім. Урицького (Казань). 1994 року «Кристал» повернувся до елітного дивізіону. За чотири сезони в Міжнаціцональній хокейній лізі і російській суперлізі провів 137 матчів (33+42). Ігрову кар'єру завершив у 1998 році, за цей час провів понад 750 лігових матчів і закинув 304 шайби. Надалі працював на машинобудівному заводі. Станом на 30 жовтня 2015 — пенсіонер.

Досягнення

  • Чемпіон Європи серед юніорів (1): 1983

Статистика

Сезон Клуб Ліга Регулярний сезон Плей-оф
І Г П О ШХ І Г П О ШХ
1982-83 «Кристал» (Електросталь) СРСР-3 11
1983-84 «Динамо» (Москва) СРСР 9 0 1 1 2
1984-85 «Динамо» (Харків) СРСР-2 46 7 5 12 10
1985-86 «Динамо» (Харків) СРСР-2 17 3 5 8 2
«Кристал» (Електросталь) СРСР-2 35 8 12 20 21
1986-87 «Кристал» (Електросталь) СРСР-2 72 37 23 60 38
1987-88 «Кристал» (Електросталь) СРСР-2 62 39 23 62 22
1988-89 «Кристал» (Електросталь) СРСР-2 67 39 27 66 16
1989-90 «Кристал» (Електросталь) СРСР-2 66 26 26 52 16
1990-91 «Кристал» (Електросталь) СРСР-2 62 29 23 52 18
1991-92 «Кристал» (Електросталь) СРСР-2 74 30 20 50 22
Всього у вищій лізі 9 0 1 1 2
Всього в першій лізі 501 218 164 382 165
1992-93 «Кристал» (Електросталь) Росія-2 48 22 22 44 10
1993-94 «Кристал» (Електросталь) Росія-2 16 7 9 16 4
«Керамік» (Електроуглі) Росія-4 0 0 0 0 0 5 5 3 8 0
1994-95 «Кристал» (Електросталь) МХЛ 51 15 11 26 4
«Керамік» (Електроуглі) Росія-2 1 1 1 2 0
1995-96 «Кристал» (Електросталь) МХЛ 40 10 18 28 6 2[8] 0 0 0 0
«Кристал-2» (Електросталь) Росія-2 2 1 0 1 0
1996-97 «Кристал» (Електросталь) Росія 22 4 4 8 0 27[9] 6 10 16 4
1997-98 «Кристал» (Електросталь) Росія 24 4 9 13 2 10[9] 0 2 2 0

Примітки

  1. ↑ Єрфілов Віталій Георгійович (російська) . Dynamo-History.ru. Процитовано 13 травня 2020.
  2. ↑ Єрфілов Віталій Георгійович (російська) . Российский клуб хоккея. Процитовано 13 травня 2020.
  3. ↑ Вахрушев — фамилия хоккейная (російська) . Хоккейный клуб «Ижсталь». Процитовано 13 травня 2020.
  4. ↑ Вязьмикин помог сборной СССР вернуться на первую строчку (російська) . Хроника хоккея. От лорда Стэнли до наших дней. Процитовано 26 квітня 2020.
  5. ↑ Отечественный хоккей. 1980/1981 — 1984/1985. // Под редакцией Александра Серебренникова — С. 133—134. [1]
  6. ↑ Результати чемпіонату 1983/1984 (російська) . Dynamo-History.ru. Процитовано 13 травня 2020.
  7. ↑ Литвин Юрий Валерьевич. История харьковского Динамо (рос.)
  8. ↑ Кубок МХЛ.
  9. ↑ а б Перехідний турнір.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ніконоров_Сергій_Вікторович&oldid=31278680