Бабайкове
| село Бабайкове | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район | Полтавський район |
| Рада | Лип'янська сільська рада |
| Основні дані | |
| Населення | 154 |
| Поштовий індекс | 39530 |
| Телефонний код | +380 5346 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°21′35″ пн. ш. 34°58′53″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
129 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 39530, Полтавська обл., Карлівський р-н, с. Лип’янка, вул. Центральна, 17 |
| Карта | |
  Бабайкове | |
 Бабайкове | |
| Мапа | |
| |
Ба́байкове — село в Україні, у Полтавському районі Полтавської області. Населення становить 154 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лип'янська сільська рада.
Географія
Село Бабайкове знаходиться на витоку річк Суха Лип'янка, нижче за течією село Абрамівка (Полтавський район). На відстані 1 кілометр село Лип'янка, за 2 кілометри — Розумівка. На річці штучним способом утворено кілька ставків.
Історія
З 1917 — у складі УНР. З 1921 — стабільний комуністичний режим.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947.
Жителька села Бабайкове Марія Миколаївна, яка живе на території Лип’янської сільської ради, на запитання: «Які, на вашу думку, були причини голоду: неврожай, посуха, податки, чи забирала врожай влада?» - без вагань відповіла, що винна в усьому влада. Завдяки їй в країні був голод. Заходили якісь чоловіки і забирали все, ще й погрожували, щоб віддали, бо все одно знайдемо. Люди нічого не могли вдіяти проти цього, нікому було поскаржитись. Сиділи у куточках і просилися, щоб нічого не брали, але хто їх слухав. «Лазили» і на горищах, і в сараях. Всі крихти забирали. «В нашому селі були комори з зерном, вкриті залізом, то ті, що їх охороняли, голоду не знали, але з іншими не ділилися. До колгоспу людей змушували йти. Забирали сіялки, борони, плуги, віялки, тому жителям нічого не залишалося, як іти в колгосп працювати. Про людоїдство чула, але в нашому селі такого не було. Пам’ятаю, була така сім’я Кирсів, то вони ловили та їли гав – все одно померли всі. Багато людей пухло з голоду. Коли з’явилося листя і бур’яни, то їли їх. ...Померлих ніхто не записував, не рахував. Ховали їх на кладовищі. Всіх, хто помер – в одну яму. Викопували збоку старої ями нову, ложили померлих в цей день і закопували. На тому місці зараз ростуть дерева»...
1941 сталіністів вигнали із села. 1943 вони повернулися. 1946 організували новий голодомор.
1991 мешканці села проголосували за відновлення державної самостійності України.
Див. також
Посилання
| |||||||||||
