Полтавська область займає площу 28,7 тис. км², що становить 4,8 % території України. За цим показником займає 6-те місце серед інших регіонів України. Протяжність території з півночі на південь 213,5 км, а із заходу на схід 245 км.
Деївська гора — найвища точка Придніпровської височини
Поверхня має загальний нахил з півночі-північного сходу на південь-південний захід. Максимальна абсолютна відмітка рельєфу (202,6 м) на лівобережжі області розташована за 5 км на захід від Опішні. На правобережній Придніпровській височині найвища точка поверхні 204 м (вершина горба Деївської гори, що розташована за 4 км на південь від Крюківського районуКременчука). Найнижча точка поверхні Полтавщини — 64 м — берег Кам'янського водосховища.[7]
На території Полтавської області налічується 146 річок (водотоків довжиною понад 10 км) загальною довжиною 5 100 км. Серед них:
Середня густота річкової мережі 0,27 км/км². Найбільш розвинута річкова мережа в басейнах Псла і Хоролу — (0,4 км/км²). Найменший показник — 0,17 км/км² — в басейні Оржиці.
Близько 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас із суходолу Євразії, 1/3 днів — морський підтип повітряних мас із північної та центральної Атлантики та внутрішніх морів — Середземного, Чорного, Азовського.
Область належить до лісодефіцитних областей України. Лісистість її території разом з чагарниками і лісосмугами на початку XXI століття становить 9,55 % (274,6 тисяч гектарів). Середня лісистість України становить понад 15 %; світу — 29 %. На території області основними типами лісів є широколистяні дубові (діброви) і хвойні соснові (бори).
До 2020 року на Полтавщині було всього 25 лісогосподарств. Після адміністративно-територіального поділу в рамках децентралізації в області утворено 4 укрупнені райони та 4 лісогосподарства: у місті Гадяч, Кременчуці, Миргороді та у Полтаві. [11]Природно-рекреаційний потенціал складають у тому числі:
Гадяч — кліматичний курорт лісової зони, розташований на березі річки Псел;
Ліщинівка — лісовий кліматичний курорт, розташований на березі річки Ворскла;
Миргород — рівнинний бальнеологічний і грязьовий курорт лісостепової зони.
У часи Київської Русі Полтавщина була далекою периферією Переяславського князівства і тільки в її західній частині у Х – ХІІІ ст. існувала Посульська оборонна лінія з містом – фортецею Воїнь у гирлі р. Сули, збудованим для охорони кордонів і торговельних шляхів. На кінець ХІІ ст. у межах сучасної області існувало кілька міст, які першими потерпіли від навали монголо-татарських орд хана Батия в 1238 – 1241 рр. Переяславська земля більш ніж сторіччя стає васалом Золотої Орди, а з 1362 р. потрапляє під владу Великого князівства Литовського. Після об’єднання Польщі і Литви в 1569 р. у Річ Посполиту Полтавщина була її далекою і найменш заселеною східною окраїною. На території Полтавщини утворились великі феодальні володіння, зокрема польського магната Яреми Вишневецького. Населення Полтавщини брало активну участь в антипольських повстаннях кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. та Національній революції ХVІІ ст. На території сучасної області формувалися полки і сотні.Битва під ПолтавоюПісля смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) на теренах краю точилася боротьба між гетьманом Виговським (навесні 1658 р. уклав з Річчю Посполитою Гадяцький договір), і тими, хто відстоював союз з Росією (опозицію проти Виговського очолили полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий Запорізької Січі Яків Барабаш).
Після Андрусівського перемир’я (1667 р.), згодом підтвердженого “Вічним миром” ( 1686 р.), Лівобережна Україна (в т. ч. й Полтавський край) три сторіччя входили до складу Російської імперії. Під час Північної Війни Полтавщина була одним з місць вирішальних битв між Росією і Швецією. У битві під Полтавою 27 червня 1709 р. російські війська здобули перемогу над армією Карла XII, перекресливши тим самим плани гетьмана Мазепи на визволення з під царської влади.
Після ліквідації української автономії – Гетьманщини – на початку 1780-х років упродовж двох десятиліть у межах Полтавщини відбулася ціла низка територіально-адміністративних перетворень. На початку ХІХ ст. Малоросійська губернія була ліквідована і натомість утворені Полтавська та Чернігівська губернії. Полтавська губернія створена 1802 р. і існувала до початку 1920-х років.
У 1917 – 1919 рр. точилася боротьба за край між військами українських урядів і більшовиками. Влада в Полтаві декілька разів переходила із рук в руки і в кінці 1919 р. закріпилася влада більшовиків.
22 вересня1937 року утворена Полтавська область у складі 45 районів та двох міст. У 1937 році на території Полтавської області діяло 224 промислові підприємства та 312 кооперативних промислових артілей. На початок 1938 року в області нараховувалося 2 727 колгоспів, за якими було закріплено 3238,7 тисяч гектарів орних земель.
У 1962 році після укрупнення сільських районів залишилось 14 районів (таким чином скасовувались 20 районів).
У 1965 році деякі з них були відновлені до 19;
у 1966 році відновилось ще 6 районів.
Полтавська область .
Після численних змін меж на 1 січня1968 року область поділялася на 25 районів. У її межах було 12 міст (2 обласного підпорядкування та 10 районного), 18 селищ міського типу, 3 робітничі селища та 2 224 сільські населених пункти.
За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року всього по Полтавській області нараховувалося 1 630,1 тисяч мешканців, зокрема міського населення — 956,7 тисяч осіб (58,7 %), сільського — 673,4 тисяч осіб (41,3 %), чоловіків — 747,4 тисяч осіб (45,9 %), жінок — 882,6 тисяч (54,1 %). Жінок на 1000 чоловіків припадало 1181.
У п'яти містах області населення становило[12][13]:
Полтава всього 318 тисяч, із них чоловіків — 147,4 тисяч, жінок — 170,6 тисяч.
Кременчук населення 234 тисяч, у тому числі чоловіків — 108,1 тисяч, жінок — 125,9 тисяч.
Горішні Плавні із населеними пунктами, підпорядкованими міськраді, — 54,3 тисяч осіб, у тому числі міського 51,7 тисяч, сільського — 2,6 тисяч, чоловіків — 25,4 тисяч, жінок — 28,9 тисяч.
Лубни 52,6 тисяч населення, із них чоловіків — 23,9 тисяч, жінок — 28,7 тисяч.
Миргород — 42,9 тисяч жителів, із них чоловіків — 19,9 тисяч, жінок — 23 тисяч осіб.
Національний склад населення Полтавської області станом на 2001 рік[14]
За кількістю населення Полтавщина займає 11 місце серед областей України і на її території на 1 січня2011 року чисельність наявного населення становила 1487,8 тисяч осіб.[15] Упродовж 2010 року чисельність населення зменшилась на 11,8 тисяч осіб, або на 7,9 особи у розрахунку на 1000 наявного населення. Чисельність населення зменшилась виключно за рахунок природного скорочення (11,9 тисяч осіб), водночас зафіксовано міграційний приріст населення (47 осіб).[15]
Порівняно з 2009 роком, обсяг природного скорочення зменшився на 189 осіб, а його інтенсивність залишилася на тому ж рівні і становила 8,0 ‰.[15]
Народжуваність у 2010 році зменшилась, порівняно з 2009 роком, з 9,8 до 9,5 живонароджених у розрахунку на 1000 наявного населення, а смертність — з 17,8 до 17,5 ‰.[15]
Серед тих, хто прибули у Полтавську область на постійне місце проживання з-за кордону України, колишні мешканці країн СНД становили 85,0 %, інших країн — 15,0 %. Серед вибулих переважна більшість також прямувала у країни СНД — 62,1 %, тоді як в інші країни — 37,9 %.[15]
Національний склад населення однорідний, українців близько 90 %. Густота населення 60 осіб/км² Приблизно 1000 тисяч осіб населення області — це жителі міст.
Вікова структура і міського, і сільського населення області характеризується старінням. Жіноче населення переважає над чоловічим.
За кількістю зареєстрованих релігійних громад у Полтавській області нараховується 487 представників Української православної церкви Московського Патріархату, 211 громад — Київського Патріархату і 23 –Автокефальної церкви.[16]
Однією із проблем краю є конфлікти, пов'язані з газовидобувними кампаніями, діяльність котрих завдає шкоди екології. Окрім того, попри одні з найбільші запасів природного газу в країні, прибуток від галузі осідає у кишенях немісцевих олігархів та держбюджеті, не приносячи належної користі області[18][19][20][21].
Більшість найманих працівників зайнято в переробній та добувній промисловості.
У структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають паливна, харчова промисловості, машинобудування і чорна металургія. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів становить 77 %. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 374 промислових підприємства, окрім того, функціонує 618 малих промислових підприємств.
У сільськогосподарському виробництві області в 2006 році 66,4 % прибутків дало рослинництво, провідними галузями якого є виробництво зернових культур, цукрового буряка, соняшника. Середня урожайність зернових на Полтавщині у 2006 році становила 27,3 ц/га. Провідна зернова культура — озима пшениця.
Питома вага цукрових буряків у структурі посівних площ в середньому по області становить 5,1 %. Валовий збір цукрового буряка в 2006 році склав 2 364 тисячі тон, а середня врожайність становила 294,8 ц/га.
Середня врожайність соняшнику в Полтавській області становить 15,7 ц/га, а валовий збір — 264 тисяч тон (2006 рік).
Важливою галуззю рослинництва Полтавщини є картоплярство та овочівництво. У порівнянні з іншими культурами, рівень розвитку цієї галузі дещо нижчий. Більша частина виробництва картоплі припадає на приватний сектор та фермерські господарства; її врожайність становить 152 ц/га. У 2006 році в області в усіх категоріях господарств вироблено 1696 тон картоплі. Виробництво овочів протягом року становить в середньому 5570 тисяч тон, а середня врожайність становить 189 ц/га.
Основними галузями тваринництва Полтавської області є скотарство, свинарство, птахівництво. Крім того, в області набули поширення кролівництво, конярство, бджільництво, хутрове звірівництво, ставкове рибництво.
Скотарство дає понад 42 % вартості всієї сільськогосподарської продукції області і понад 76 % товарної продукції тваринництва.
Свинарство — друга важлива галузь тваринництва, яка дає понад 35 % обласного виробництва м'яса, крім того — сало, шкіру та щетину. Завдяки скоростиглості, плодовитості, високій окупності кормів, порівняно високій забійній вазі м'яса, свинарство поширене в усіх низових адміністративних районах області.
Конярство, як і вівчарство, відіграє другорядне значення. Конезаводи та конеферми є в Пирятинському, Миргородському, Чутівському районах, однак розвиток цієї галузі на Полтавщині в останні роки значно знизився.
Птахівництво — найбільш скоростигла галузь тваринництва, що дає яйця м'ясо, пух та пір'я. В області діє понад 30 спеціалізованих господарств по виробництву продукції птахівництва.
Ставкове рибництво — додаткова високопродуктивна галузь сільського господарства Полтавщини. В області налічується понад 1100 ставків, з яких для товарного рибництва придатні 2,5 тис. га.
Бджільництво — традиційна галузь сільського господарства Полтавщини, що дає цінні високоприбуткові продукти: мед, віск, бджолину отруту, квітковий пилок, маточне молочко. Негативною тенденцією в розвитку бджільництва області є зменшення за останні роки кількості бджолосімей у суспільному секторі і відповідно зниження виробництва продуктів в державних сільськогосподарських підприємствах. Разом з тим, в останні роки зростає частка приватного бджільництва.
Звірівництво в Полтавській області розвинене досить слабо.
Полтавська область відіграє значну роль у структурі транспортного комплексу України. Так, займаючи 4,8 % території України, на якій проживає лише 3,3 % населення країни, частка Полтавщини у структурі транспорту характеризується такими показниками:
за експлуатаційною довжиною залізничних колій загального користування — 3,9 %
за довжиною автомобільних доріг з твердим покриттям — 5,4 %
за вантажооборотом автомобільного транспорту — 5 %.
За період з 1990 по 2006 рік спостерігається загальне зменшення перевезення вантажів (141,4 мільйонів тон у 2006 році, проти 282,6 мільйонів тон у 1990 році).
Доходи підприємств від надання послуг зв'язку у фактичних цінах постійно збільшується (1995 рік — 31,1 млн. грн, 2006 рік — 534,3 млн. грн). У структурі доходів провідне місце займає мобільний зв'язок (250,0 млн. грн та міжнародний зв'язок 106,8 млн. грн).
Аналіз надання послуг підприємствами зв'язку загального користування свідчить, що з 1990 по 2006 рік значно скоротилось відправлення газет і журналів (з 104,3 млн до 18,0 млн), листів (з 61,1 млн до 10,6 млн), телеграм (з 2,3 млн до 0,1 млн), посилок (з 1,5 млн до 0,3 млн). Поряд з тим, майже в 4 рази збільшилися обсяги надання міжміських телефонних переговорів (включаючи міжнародні) (з 20 млн в 1990 році до 82,6 млн в 2006 році).
Телефонний зв'язок загального користування Полтавської області функціонує на базі 722 автоматичних телефонних станцій (2006 рік), з яких 176 діє в міських поселеннях, а 546 — в сільських. Діє 438,6 тисяч номерів, з яких 83,8 % в міських поселеннях. В останні роки спостерігається різке підвищення кількості абонентів мобільного зв'язку (з 0,6 тисяч одиниць в 2000 році до 1516,4 тисяч одиниць в 2006 році), що в свою чергу призвело до зменшення потреб в домашніх телефонних апаратах (з 125 тисяч одиниць в 1990 році до 52 тисяч одиниць в 2006 році).
Загальні кількість середньо-технічних закладів освіти з роками зменшується як і кількість випускників. Так, у 2012 році діяло 42[22] заклади професійно-технічної освіти, які за той рік закінчили 7,4 тисячі осіб. У той час як 1995 року діяло 51 ПТУ, які того року закінчило 10,5 тисяч спеціалістів.[23]
До 1921 року в Полтаві працювала «Полтавская Общегородская больничная касса», але згодом була закрита.
Благодійна організація «Лікарняна каса Полтавщини» зареєстрована 15 квітня2003 року; організація є неприбутковою. Кількість членів ЛК станом на 1 січня2012 року — 28 044 осіб[25].
З 10 серпня2007 року Благодійна організація «Лікарнянна каса Полтавщини» є членом Всеукраїнської громадської організації «Асоціація працівників лікарняних кас України».
За період 2004–2011 років на обстеження та лікування членів ЛК використано 19 мільйонів гривень (За 2011 рік — 4 218 000 гривень).
Полтавський[26] край рясніє блискучими постатями, які прославили не лише Полтавський край, проте й усю Україну. Значний внесок у розвиток науки і культури зробили уродженці Полтавщини:
На Полтавщині встановлені пам'ятники та меморіальні дошки історичним діячам, представникам вітчизняної науки, культурним діячам, учасникам національно-визвольної боротьби 1917—1921 років, радянсько-німецької війни.
Україна
BI, НІ (регіон - 17)[2]
._c._53.jpg)
_01.jpg)
Чернігівська область
Київська область
Сумська область
Черкаська область
Харківська область
Кіровоградська область
Дніпропетровська область
