Психопрактика
Психопрактика — методи спрямовані на вплив на психіку людини, групи людей або суспільства в цілому. Може бути неотрефлексованних, завуальована під релігійний ритуал, або, може бути, інструментом самовпливу людини. Зміни психіки можуть бути короткочасні — змінені стани свідомості (ЗСС) і довготривалі — зміни характеру, мотивації, оволодіння новими навичками і розвиток психічних функцій. Психопрактики бувають релігійні та світські. Релігійні впираються на екзотеричні, наприклад сповідь і езотеричні, наприклад «духовні вправи Лойолли» в ісихазмі[1]. Езотеричні психопрактики, як правило, при правильному виконанні, набагато інтенсивніші і, відповідно, ефективніші за екзотеричні. Екзотеричні і езотеричні психопрактики існують в рамках всіх відомих усталених релігійних систем.
Психопрактики можна розглядати під кутом таких парадигм:
- енергетична,
- просторова,
- тимчасова,
- генетична,
- інформаційно-когнітивна.
Вивчаючи антропологічний зміст релігійних психопрактик і пов'язаних з ними переживань, різні автори використовували такі підходи:
- емпіричний,
- енергетичний,
- стурктуктурно-психологічний,
- екзистенційний[1].
«Психопрактики це сукупність психічних зусиль, навичок або занять, усвідомлюваних тими, хто їх практикує, в рамках природного або психологічно-рефлективної самосвідомості і мають своїм об'єктом ті чи інші реальні психічні події і стани, процеси і структури, а метою — досягнення бажаних якостей тілесного і духовного життя, здорового контакту з середовищем, прийнятного рівня загальної життєздатності, особистого значущого, емоційного-ціннісного ладу життя» О. І. Генісаретського[2].
Психопрактика — узагальнений термін, що позначає сферу і способи використання психологічних знань в практичному житті і діяльності людей[3].
У 1927 році Л. С. Виготський, обговорюючи кризу у психології, стверджував, що психологічна наука повинна орієнтуватися на психопрактики, психопрактики повинні будуватися з оглядом на інженерію, а сама психологічна теорія нагадувати природну науку. Зокрема, Л. С. Виготський у статті «Історичний сенс психологічної кризи» писав:
«... єдина психологія, в якій потребує психотехніка, повинна бути описово-пояснювальною наукою. Ми можемо тепер додати, що ця психологія, крім того, є наука емпірична, порівняльна наука, яка користується даними фізіології і, нарешті, експериментальна наука »[4].
Серед релігійних ритуалів існує особливий клас практик, які можна узагальнити назвою «езотеричні психопрактики». Особливість езотеричних психопрактик полягає в тому, що вони мають на меті свідому самозміну особистості[5]
Езотеричні психопрактика, нині рідко збережені в рамках деяких містичних традицій, та використовуються обмеженою кількістю адептів і носить, переважно, прикладний характер.
Література
- ↑ а б А.Г. Сафронов (2008). Псіхопрактики в містичних традиціях від архаїки до сучасності (російською) . Харків: Ритм Плюс. с. 24. ISBN 978-966-2079-18-0..
{{cite book}}: Перевірте значення|isbn=: недійсний символ (довідка) - ↑ О.И. Генисаретский. (1993). Психопрактика культуры (російською) . Вопрос философии. с. 3—43.
- ↑ Психологічний словник. Архів оригіналу за 25 червня 2018.
- ↑ Л. С. Виготський. Історичний сенс психологічної кризи (PDF) (російською) .
- ↑ Сафронов А.Г. Езотеричні психопрактики (російською) .