Перегляд вихідного коду сторінки Імаміти

{{Іслам}}
'''Імаміти, імамія,  (шиїти-двонадесятники)''', ({{lang-ar|اثنا عشرية‎‎‎}}) — одна з основних гілок [[шиїти|шиїтського]] [[іслам]]у, «помірковані» шиїти, що визнають дванадцять [[імам]]ів із роду [[Алі ібн Абу Таліб]]а. Імамія сьогодні є державною релігією в [[Іран]]і. Поширена також у [[Азербайджан]]і, [[Ірак]]у, [[Ліван]]і, [[Бахрейн]]і та інших країнах.  

== Історія ==

Ідейними попередниками імаматів були ті [[шиїти]], які проповідували, що згідно з «божественними настановами» імамат належить виключно [[Аліди|Алідам]] і передається шляхом «прямого призначення» устами пророка [[Мухаммед]]а чи попереднього імама. Прихильників цієї доктрини у різні часи називали по-різному: спочатку&nbsp;— шиїтами чи турабітами (Тураб&nbsp;— прізвисько [[Алі ібн Абу Таліб|Алі]]), пізніше — джафаритами і рафідитами. Назва «імаміти» з’явилась на початку ІХ ст.: першими імамітами названі шиїтські богослови Алі ібн Ісмаїл ат-Таммар і Мухаммед ібн Халіл ас-Саккак. Після смерті 11-го імама аль-Хасана аль-Аскарі (помер у [[Самарра|Самаррі]] в 873-74 років) прихильники передачі імамату по прямій лінії визнали своїм 12-м імамом його малолітнього сина Мухаммеда, який згодом «зник» чи «приховався». Він був проголошений [[Прихований імам|«прихованим» імамом]] і очікуваним [[махді]], який повинен повернутися і наповнити світ справедливістю. До кінця ІХ ст. «помірковані» прихильники шиїтських імамів організаційно об’єднались навколо вчення про дванадцять імамів. Після цього об’єднання їх стали називати Імамітами. В історії штїтів-імамітів можна виділити три великих періоди.

=== Ранній період ===
  
Ранній період в історії імамії тривав до «великого приховання», що розпочався зі смертю в 940 році четвертого, останнього, «посланця»&nbsp;— «прихованого» імама і триває досі. В цей період імами, а за часів «малого приховання» їх «посланці», або «врата» (баб), здійснювали безпосереднє керівництво своїми прихильниками. Їх численні настанови і висловлювання, що ретельно збиралися і зберігалися, стали основою для розробки імамітської догматики. До кінця цього періоду в основних рисах була сформована імамітська релігійно-політична доктрина. Про життєздатність цієї доктрини свідчили політичні успіхи імаматів — перемога імамітської династії Буїдів в [[Іран]]і (932 рік) й [[Ірак]]у (945 рік).

=== Етап розробки і кодифікації імамітської догматики ===

Наступний період&nbsp;— коли були упорядковані найбільші збірки шиїтських передань (переказів), написані фундаментальні праці з богослов’я, [[Екзегетика|екзегетики]], теорії імамату. Імамітське богослов’я розвивалося за умов взаємовпливу з [[теософія|теософією]] і [[суфізм]]ом. Значний внесок у розробку релігійно-філософської системи імамізму внесли такі визнані всім шиїтським світом авторитети, як Ібн Бабуйа (†911 р.), аль-Муфід (†1067 р.), ат-Табарсі (†1153 р.), Насир ад-дін ат-Тусі (†1273-74 р.), аль-Аллама аль-Хіллі (†1326 р.), Гайдар Амулі (†1385 р.).

=== Період вільного розвитку ===

Третій період починається з XVI ст., коли в [[Іран]]і імамітський шиїзм став державною релігією. Це сприяло активізації діяльності імамітських вчених, особливо в галузі релігії, [[філософія|філософії]], права. Суттєвий внесок у розвиток імамітської філософії внесли Мір Дамад (†1631-32 р.) і Мулла Садра (†1640 р.). В XIX ст. в середовищі імамітського ісламу виник потужний [[Бабізм|бабідсько]]-[[Бахаїзм|бахаїський]] рух, засновники якого, використовуючи месіанські ідеї, намагались докорінно реформувати іслам.

=== Особливості релігійного вчення ===

Імамітське вчення ґрунтується на п’яти «основах віри»: 1. Вчення про єдинобожжя ([[таухід]]); 2. Віра в божественну справедливість; 3. Визнання пророцької місії [[Мухаммед]]а і попередніх пророків; 4. Віра в воскресіння мертвих, Судний день і загробне життя; 5. Вчення про [[імамат]]. Перша, третя і четверта догми спільні для імаматів і [[суніти|сунітів]]. У розумінні божественної справедливості між ними склалися деякі відмінності. І лише вчення про [[імамат]], що стало головною догмою імамітського ісламу, йде врозріз з сунітською доктриною про верховну владу. Основою імамітської релігійно-політичної доктрини є уявлення про божественну природу верховної влади. Імамат розглядається як «божественна настанова». Імамітські богослови виходили з того, що Боже одкровення має два аспекти&nbsp;— зовнішній (захір) і прихований (батин). Зі смертю пророка Мухаммеда закінчився «пророчий цикл», в якому він був одночасно носієм божественного одкровення і тлумачем його «прихованого» змісту, і розпочався «період імамату», як продовження [[Езотерика|езотеричних]] функцій пророцтва — розкриття «прихованого» змісту релігії. Це призвело до формування уявлення про абсолютну непомильність і надприродні знання носіїв імамату&nbsp;— імімів із [[Аліди|роду Алі]]. Наслідком цього стало визнання їх абсолютного авторитету у справах світського і духовного життя. Невід’ємним елементом цієї доктрини стало вчення про «прихованого» імама, [[махді]], з пришестям якого імаміти пов’язують розкриття істинного сенсу [[Коран]]у і єдинобожжя, встановлення ідеального ладу, закладеного божественною справедливістю.
Зрештою імамітські богослови створили свою релігійно-філософську доктрину, в якій імамат фігурує як найважливіша космічна сила, [[еманація]] вічного божественного світла, а імам — виконавець божественних настанов, верховний духовний керівник, як «полюс», чи «вісь», навколо якої обертаються сфери буття.

=== Релігійна практика ===

Релігійна практика імамітів мало чим відрізняється від практики сунітів. Разом з тим для імамітів характерний культ [[Шахід|«мучеників»]], до яких вони зараховують усіх своїх імамів, в першу чергу [[Хусейн ібн Алі|Хусейна ібн Алі]] (див. [[Ашура]]). Тому паломництва до могил імамів і святих (у [[Наджаф]]і, [[Кербела|Кербелі]] та ін.) мають велике значення в їх релігійній практиці.

=== Духовна і світська влада ===

Попри все, у шиїтському середовищі з плином часу відбувався процес поділу верховної влади на духовну і світську. Внаслідок того, що шиїтський іслам визнає божественну природу влади, «люди релігії», зокрема в Ірані, взяли на себе роль посередників між «очікуваним» імамом, повноважним представником Аллаха на землі, і його общиною. Ця обставина відіграла суттєву роль у консолідації опозиційних сил навколо «людей релігії», що протиставили світському правлінню шаха «законне», ісламське правління. Обновитель шиїтської доктрини верховної влади [[аятола]] [[Хомейні]] і його однодумці проповідують те, що «ісламське правління»&nbsp;— це виконання «божественного повеління», воно не подібне ні до [[цар]]ського, ні до [[шахіншах]]ського, ні до [[імператор]]ського. Вони вважають, що єдиним правителем і законодавцем цього «законного правління» є сам Аллах. Визнаючи божественну природу влади, яку повинне здійснювати «ісламське правління», сучасні ідеологи шиїзму проголошують ідеальною моделлю правління практику Мухаммеда, перших [[халіф]]ів і шиїтських імамів, не поділяючи [[іслам]] на [[релігія|релігію]] і [[політика|політику]]. Вони розглядають «ісламське правління» як своєрідний «шлюбний союз» між релігією і політикою. «Ісламське правління» є оновленою доктриною імамату, спробою реалізувати ідеальну модель [[Теократія|теократичного]] правління, намаганням відродити єдність духовної і світської складової ісламу.

=== Організація ===

Найрозвинутіша ієрархічна організація імамітів у [[Іран]]і. Тут існує дві категорії духовенства: ті, які перебувають, і ті, які не перебувають на державній службі. Традиційні релігійні авторитети, котрі мають напівофіційний статус, [[улем]]и (інститут улемів),&nbsp;— знавці [[Коран]]у, тлумачі шиїтських законів, які здобули богословську освіту. Верхівку улемів становлять [[муджтахіди]], серед яких існує своєрідна ієрархія. Найавторитетніші отримують звання [[аятола]] (божественне знамення) і мають право висловлювати власну думку зі спірних питань, робити юридичні висновки. Лише деякі з-поміж визнаних аятола отримують звання [[аятола аль-узма]] (великий аятола) і [[мердже ат-тоглід]] (той, хто має право видавати [[фетва|фетву]]). Інша категорія релігійних авторитетів &nbsp;— улеми (муджтехіди), які є релігійними керівниками й офіційними представниками, котрі отримують платню від держави. Насамперед це судді ([[каді]]), частково [[мулла|мулли]] тощо. Головний офіційний представник ісламу&nbsp;— [[шейх уль-іслам]], вищий суддівський авторитет. Серед муджтехідів виділяються [[імам]]и (настоятелі) великих мечетей і мулли&nbsp;— проповідники кафедральних мечетей. До нижчого духовенства належать карі&nbsp;— ті, які читають Коран; пиш-намази&nbsp;— ті, які виконують різні релігійні обряди під час богослужіння; роузе-хани&nbsp;— ті, які читають релігійні розповіді, пов’язані з загибеллю [[Алі ібн Абу Таліб|Алі]] та [[Хусейн ібн Алі|Хусейна]]. Середнє духовенство становлять ваези&nbsp;— проповідники в мечетях, чиї проповіді часто з’являються на газетних шпальтах; імами&nbsp;— настоятелі мечетей. Вище духовенство&nbsp;— це імам-джуми&nbsp;— настоятелі кафедральних мечетей (зазвичай призначаються і затверджуються державною владою); муарриси&nbsp;— викладачі вищих релігійних навчальних закладів, учені-богослови; муджтехіди&nbsp;— богослови вищого рангу, яких у країні всього близько сотні<ref>С. В. Павлов, К. В. Мезенцев, О. О. Любіцева. Географія релігій. — К., 1999, С. 151-152</ref>.

=== Імамія у сучасному світі ===

Сьогодні імаміти&nbsp;— найчисленніша течія шиїтського ісламу. Імамітське вчення є державною релігією [[Іран]]у, де імаміти складають більшість населення. Імаміти становлять більшість населення і в [[Азербайджан]]і. В [[Ірак]]у імаміти складають майже половину населення країни. Великі імамітські общини існують в [[Ліван]]і, [[Кувейт]]і, [[Бахрейн]]і, [[Саудівська Аравія|Саудівській Аравії]], [[Йорданія|Йорданії]], [[Афганістан]]і, [[Пакистан]]і та інших країнах.

=== Перелік 12-ти імамів ===
[[Файл:Kerbela Hussein Moschee.jpg|thumb|right|270px|Мавзолей [[Хусейн ібн Алі|імама Хусейна]] в Кербелі, [[Ірак]]]]
1. [[Алі ібн Абу Таліб]] (604–661 рр.)
{{lang-ar|علي بن أبي طالب}}
<br />2. [[Хасан ібн Алі]] (624–680)
{{lang-ar|لحسن بن علي}} 
<br />3. [[Хусейн ібн Алі]] (626–680)
{{lang-ar|الحسین بن علي}}
<br />4. [[Алі ібн Хусейн]] (658-9–712)
{{lang-ar|علي بن الحسین}}
<br />5. [[Мухаммед ібн Алі аль-Багір]] (677–732)
{{lang-ar|محمد بن علي}}
<br />6. [[Джафар ас-Садик|Джафар ібн Мухаммед]] (702–765)
{{lang-ar|جعفر بن محمد}}
<br />7. [[Муса ібн Джафар]] (744–799)
{{lang-ar|موسی بن جعفر}}
<br />8. [[Алі ібн Муса]] (765–818)
{{lang-ar|علي بن موسی }}
<br />9. [[Мухаммед ібн Алі]] (811–835)
{{lang-ar|محمد بن علي }}
<br />10. [[Алі ібн Мухаммед]] (827–868)
{{lang-ar|علي بن محمد}}
<br />11. Хасан ібн Алі ([[Хасан аль-Аскарі]]) (846–874)
{{lang-ar|الحسن بن علي }}
<br />12. [[Мухаммед ібн Хасан]] (Мухаммед аль-Махді) (868– )
{{lang-ar|محمد بن الحسن}}
<gallery>
Файл:Mohammad Helal Ali امامزاده هلال ابن علی 04.jpg|
Файл:امامزاده سلطان علی بن محمد باقر در مشهد اردهال کاشان-استان اصفهان 04.jpg|
Файл:Iran-Qom-khezr-Mosque-Night-Photography.jpg|
Файл:Fatimah Ma'sumah Shrine قم، حرم فاطمه معصومه دختر موسی ابن جعفر امام هفتم شیعیان 23.jpg|
Файл:Shah Cheragh 03.jpg|
Файл:Imam-Reza-shrine-mashhad-Iran ایران-مشهد-حرم-علی-ابن-موسی-الرضا 09.jpg|
</gallery>

== Див. також ==
* [[Дванадцять імамів]]
* [[Шиїти]]
* [[Імамат]]
* [[Зейдити]]
* [[Ісмаїліти]]
* [[Алавіти]]
* [[Друзи]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. С. 98—100 {{ref-ru}}
* С. В. Павлов, К. В. Мезенцев, О. О. Любіцева. Географія релігій. — К., 1999

== Посилання ==
* {{РПССД|частина =Імаміти (ал-Імамійя)|сторінки =566-567}} 
* [https://web.archive.org/web/20101013090856/http://islam-slovar.ru/books/i.html#Imamity44 А. Али-заде. Имамиты. Исламский энциклопедический словарь] {{ref-ru}}
* [http://badrcenter.org/index.php?option=com_content&view=article&id=547:2010-01-11-22-47-31&catid=62:2009-08-24-08-05-21&Itemid=83 Шииты. Кто же они?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100305042821/http://www.badrcenter.org/index.php?option=com_content&view=article&id=547%3A2010-01-11-22-47-31&catid=62%3A2009-08-24-08-05-21&Itemid=83 |date=5 березня 2010 }} {{ref-ru}}
* [http://shianet.ru/ Шиїтська глобальна мережа] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100406082243/http://shianet.ru/ |date=6 квітня 2010 }}
* [https://web.archive.org/web/20110119081938/http://www.islam.ru/lib/douknow/sunni%26shia/ Ложные представления о шиитах] {{ref-ru}}

{{Ісламські теми}}

{{ВП-портали|Іслам|Історія}}

[[Категорія:Іслам]]
[[Категорія:Течії ісламу]]
[[Категорія:Шиїти]]
[[Категорія:12 (число)]]