Перегляд вихідного коду сторінки Історія дослідження Африки

{{Історія Африки}}
'''Історія дослідження Африки'''&nbsp;— історія [[Географічне відкриття|відкриття географічних об'єктів]] та дослідження натуралістами й вченими природи [[Африка|Африки]].

== Давня доба ==
Африка вважається [[Колиска людства|прабатьківщиною людства]], найдавніші археологічні рештки мають вік 7&nbsp;млн років{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=80}}<ref name="A38"/>. Розселялись люди з Африки трьома шляхами: через [[Гібралтарська протока|Гібралтарську протоку]]<ref name="A46"/><ref name="A47"/>, [[Суецький перешийок]]<ref name="A48"/>, [[Баб-ель-Мандебська протока|Баб-ель-Мандебську протоку]]<ref name="A44"/><ref name="A45"/>, що в часи зледенінь та активних тектонічних рухів піднімались вище рівня моря<ref name="A49"/>.

У [[неоліт]]і на півночі континенту з'явились перші цивілізації&nbsp;— [[Стародавній Єгипет]], [[Нубія]], [[Мерое]], [[Стародавня Лівія]]. Приблизно 3300 років до н.&nbsp;е. у долині [[Ніл]]у постала [[Раннє царство (Стародавній Єгипет)|держава]] [[Перша династія єгипетських фараонів|першої династії фараонів]]<ref name="A64"/>. Долиною Нілу пролягали основні торговельні шляхи того часу, і постійно відбувалося спілкування з іншими сусідніми і більш віддаленими народами. Після [[Катастрофа бронзової доби|катастрофи бронзової доби]], у першому тисячолітті до н.&nbsp;е. північне середземноморське узбережжя континенту заселили [[фінікійці]]. У районі сучасного [[Туніс (місто)|Туніса]] [[Фінікійці|фінікійцями]], вихідцями з [[Тир (місто)|Тира]] в [[Левант]]і, було засновано колонію [[Карфаген]], що з часом підкорить усе західне Середземномор'я. Фінікійські мореплавці вийшли до [[Атлантичний океан|Атлатничного океану]], відкрили [[Канарські острови|Канарські]] (заснована колонія [[Керна]]) й [[Азорські острови]]. Під проводом [[Ганнон Мореплавець|Ганнона]] у [[VI століття до н. е.|VI столітті до н.&nbsp;е.]] досягли узбережжя [[Гвінея|Гвінеї]], де бачили виверження вулкана [[Камерун (вулкан)|Камерун]] та [[Людиноподібні мавпи|людиноподібних мавп]]{{sfn|Хенниг Р.|1961|с=109—117}}. Одночасно з ганноновою експедицією на південь було організовано експедицію на північ до [[Британські острови|Британських островів]] за [[олово]]м під проводом його брата [[Гімількон Мореплавець|Гімількона]]{{sfn|Хенниг Р.|1961|с=118—130}}. Першу [[Плавання фінікійців навколо Африки|подорож навколо Африки]] було організовано з ініціативи єгипетського фараона [[Нехо II]] [[600 до н. е.|600 року до н.&nbsp;е.]], за його дорученням фінікійським мореплавцям вдалося обійти континент зі сходу на захід за три роки, вирушивши з Червоного моря на південь й повернувшись у дельту Нілу<ref name="УРЕ"/>. Під час подорожі вони з'ясували те, що у [[Південна півкуля|Південній півкулі]] сонце у полудень перебуває на півночі.

Давньогрецький «батько історії» [[Геродот]] у [[V століття до н. е.|V столітті до н.&nbsp;е.]] дав точний і докладний опис природи Єгипту; вказав на щорічні розливи Нілу, хоч і не міг правильно пояснити це явище, описав плавання фінікіян навколо Африки. Описуючи ту фінікійську подорож, Геродот висловив сумнів щодо правдивості їхнього твердження, ніби під час подорожі Сонце було на півночі, але саме цей факт незаперечно доводить, що під час своєї подорожі фінікіяни перетнули [[екватор]] й обігнули з континент з півдня{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Заселяючи [[Велика Греція|Велику Грецію]] на території сучасної Італії, [[давні греки]] розпочали також колонізацію й африканських берегів. В [[Киренаїка|Киренаїці]] були засновані [[Аполлонія Киренська|Аполонія]] та [[Кирена]], в дельті Нілу&nbsp;— [[Навкратіс]]. Мешканці цих міст збагатили знання європейців про південне Середземномор'я. Після завоювань [[Александр Македонський|Александра Македонського]] Єгипет потрапив на орбіту [[Еллінізм|елліністичної культури]]. Греками в Єгипті були здійснені обчислення [[Фігура Землі|земної окружності]]&nbsp;— [[Ератосфен]] (III століття до н.&nbsp;е.), та висловлено припущення щодо еліптичності [[Орбіта Землі|земної орбіти]]&nbsp;— [[Гіпатія]] (IV століття н.&nbsp;е.). Останній том ''«[[Географія (Страбон)|Географії]]»'' [[Страбон]]а був присвячений цілковито опису Африки, в якому він багато місця приділяє Єгипту і розливам Нілу{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Hannon map-fr.svg|border|Схема подорожі Ганнона
Eratosthenes measure of Earth circumference.svg|border|Схема вимірювання Ератосфеном розмірів планети
Mappa di Eratostene.jpg|border|Уявлення про Ойкумену, яку омиває безмежний Океан, за часів Ератосфена
Ptolomey map.jpg|border|Середньовічна карта уявлень Птолемея про замкенений Індійський океан і Південний континент
</gallery></small>

Зазнавши поразки від [[Римська республіка|Римської республіки]] під час [[Пунічні війни|Пунічних воєн]] Карфагенська держава фінікійців у західному Середземномор'ї припинила існування й до початку нашої ери вся Північна Африка увійшла до складу [[Римська імперія|Римської імперії]]. [[43]] року римлянин [[Полігоній Мела]] дав короткий опис Лівії та життя корінного населення африканського материка в своєму творі ''«[[De situ orbis]]»''{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. У п'ятій книзі римського натураліста [[Пліній Старший|Плінія Старшого]] наводиться багато цінних відомостей про географію південного Середземномор'я, особливо Єгипту{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. [[Клавдій Птолемей|Птолемей]] (90—168) в своєму ''[[Посібник з географії (Птолемей)|«Посібнику з географії»]]'' відмічає наявність великих озер у верхів'ях Нілу, через які він протікає, а початок бере в Місячних горах. Птолемей у своїй праці наводить невідомі до тих пір географічні дані про центральні райони Африки. Водночас він висловив думки про те, що Африка є великим півостровом [[Терра Аустраліс|Південного континенту]], а [[Індійський океан]] подібний до замкненого Середземного моря{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Ці помилкові думки панували в європейській науці наступні майже півтора тисячоліття і були спростовані лише в [[Доба великих географічних відкриттів|Добу великих географічних відкриттів]].

== Середні віки ==
На початку нашої ери східне узбережжя материка стало відоме [[Австронезійські народи|австронезійським народам]] з [[Малайський архіпелаг|Малайського архіпелагу]] у [[Південно-Східна Азія|Південно-Східній Азії]], які до 500-х років н.&nbsp;е. відкрили і колонізували острів [[Мадагаскар (острів)|Мадагаскар]]<ref name="УРЕ"/>.

Докладні відомості про її північні та східні береги знаходять в працях перських та індійських істориків і географів<ref name="ЕСУ"/>. У [[VII століття|VII столітті]] [[араби]] переживають пассіонарне піднесення, утворюють велику державу ([[Халіфат]]) й завойовують [[Аравійський півострів|Аравію]], Північну Африку, більшу частину [[Піренейський півострів|Піренейського півострова]], східним узбережжям континенту вони дійшли до [[Маскаренські острови|Маскаренських островів]] і острова [[Мадагаскар (острів)|Мадагаскар]], де вони застали реліктових великих нелітаючих птахів [[Епіорнісові|епіорнісів]]&nbsp;— «[[птах Рух]]» з арабських казок. Араби були видатними математиками, географами й мореплавцями{{efn|Відомий цикл арабських оповідань про [[Синдбад-мореплавець|Синдбада-мореплавця]]. Про це свідчить також своїм походженням таке сучасне слово як [[адмірал]] ({{lang-ar|أمير الـ}})&nbsp;— емір аль бахр, тобто «володар на морі».}} своєї епохи{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Найвідоміші арабські мандрівники&nbsp;— [[Аль Масуді]], [[Мухаммад аль-Ідрісі|Ідрісі]] та [[Ібн Баттута]]. Арабський мандрівник і географ [[X століття]], «арабський Геродот» аль-Масуді відвідав усі землі халіфату від [[Іспанія|Іспанії]] до [[Індія|Індії]]. Під час своїх подорожей зібрав численні матеріали з історії, географії, етнографії і культури народів. З поміж десятків його праць збереглися тільки дві ''«Промивальні золота і копальні самоцвітів»'' (943) і ''«Книга повідомлень і розсудів»'' (956)<ref name="Микульский"/>. Мухаммад аль-Ідрісі народився в середині [[XII століття]] в Нубії, жив при дворі [[Сицілійське королівство|сіцілійського короля]] [[Рожер II|Рожера II]] й описав у своїй праці ''«[[Географічні розваги]]»'' відомі йому географічні дані про африканський материк. Інший африканець [[XIV століття]], уродженець марокканського [[Танжер]]а Ібн Батута провів приблизно 30 років свого життя у подорожах. Дослідив Єгипет, Судан, морем дійшов уздовж східного узбережжя до [[Занзібар (архіпелаг)|Занзібару]] і далі до [[Кілва (султанат)|Кілви]] у [[Мозамбіцька протока|Мозамбіцькій протоці]], перетнув Сахару від [[Фес]]а до [[Тімбукту]] на [[Нігер (річка)|Нігері]], а на зворотному шляху відвідав плато [[Ахаггар]]. Свої пригоди та спостереження Ібн Батута виклав у творі ''«[[Подарунок допитливим]]»''.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Al Masudi's Map of the World.JPG|border|Карта світу аль-Масуді, X століття
Al-Idrisi's world map.JPG|border|Карта світу аль-Ідрісі, 1154 рік
Ibn Battuta journeys routes-ar.png|border|Подорожі Ібн Батути
Yahyâ_ibn_Mahmûd_al-Wâsitî_005.jpg|border|Арабські паломники здійснюють [[хадж]], XIII століття
LeoAfricanus-JohnPory-GeoHistorieAfrica-1600.jpg|border|''«Опис Африки»'', видання 1600 року
</gallery></small>

Арабський географ і мандрівник з [[Гранада|Гранади]] [[Лев Африканський]] (1483—1555), ще до свого хрещення 1520 року, відвідав держави на південь від Сахари&nbsp;— [[Імперія Сонгаї|Сонгай]], [[Борну]], [[Нубія|Нубію]], здійснив хадж до [[Мекка|Мекки]], побував у [[Тімбукту]] та на берегах озера [[Чад (озеро)|Чад]], спогади про які виклав [[1550]] року в книзі ''«[[Опис Африки|Опис Африки й вартих уваги місць, які в ній є]]»'' ({{lang-it|Della descrittione dell’Africa et delle cose notabli che ivi sono}}), що до XIX століття була основним писемним джерелом європейців про внутрішні райони Африки<ref name="ВУЕ"/><ref name="ЛА"/>.

== Нова доба ==

=== Доба великих географічних відкриттів ===
{{main|Доба великих географічних відкриттів}}
Наприкінці середньовіччя завдяки вигідному географічному положенню морська держава Португалія досягла значного економічного розвитку. [[1415]] року португальці захоплюють на африканському узбережжі [[Завоювання Сеути|Сеуту]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Від цієї події розпочинається їхнє столітнє просування на південь уздовж африканського узбережжя, [[Відкриття морського шляху до Індії|пошуки морського шляху до Індії]]. Раз за разом відкриваючи нові береги вони споруджували власні [[Факторія|факторії]], позначали землі своїми [[падран]]ами, або споруджували окремі укріплені [[форт]]и. Португальський принц [[Енріке Мореплавець]] (1394—1463) всіляко сприяв морським експедиціям. Від [[1430]] року він раз за разом надсилав своїх капітанів із завданням оминути мис [[Буждур]]. [[1434]] року капітан [[Жил Іаніш]], після декількох невдалих спроб нарешті здійснив це. У своїх донесеннях принцу Енріке капітан доповідав, що судну вдалося пройти на 50 [[Ліга (одиниця довжини)|ліг]] (150 миль) уздовж африканського узбережжя далі мису Буждур і ніде не було помічено слідів присутності явних ворогів, причому ''«плисти під вітрилами тут так само легко, як і у нас вдома, а країна ця багата і усього в ній в достатку»''. [[1444]] року [[Дініш Діаш]] відкрив гирло річки [[Сенегал (річка)|Сенегал]] і відкрив [[Зелений мис]]. Пізніше за право першовідкривачів островів Зеленого Мису сперечалися [[Антоніо да Нолі|Антоніо де Нолі]] та [[Діогу Гоміш]], інші капітани принца Енріке, що досліджували західноафриканське узбережжя. [[Альвізе Кадамосто]], венеційський мореплавець на службі принца Енріке у своєму першому плаванні [[1455]]&nbsp;року досягнув гирла [[Гамбія (річка)|річки Гамбія]], а наступного року став першим європейцем, що дістався до миса [[Рохо]], гирла [[Геба (річка)|річки Геба]] та відкрив острови архіпелагу [[Біжаґош|Біжагош]]. За його твердженнями на зворотному шляху він відкрив декілька з островів архіпелагу [[Кабо-Верде]]. У 1469—1473 роках португальські капітани, найняті багатим лісабонським купцем [[Фернан Гоміш да Міна|Фернаном Гомішем]], дослідили узбережжя [[Гвінейська затока|Гвінейської затоки]], відкрили золотоносні поля в [[Ельміна|Ельміні]] (на території сучасної [[Гана|Гани]]) і острови [[Сан-Томе (острів)|Сан-Томе]] і [[Принсіпі]]. [[1471]] року [[Фернан до По|Фернандо По]] обігнув західний виступ континенту й відкрив у Гвінейській затоці острів, названий [[Біоко|його ім'ям]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

Після смерті принца Енріке, його справу продовжив португальський король [[Жуан II]]. Він заклав у січні [[1482]] року в Ельміні першу європейську укріплену факторію в екваторіальній Африці&nbsp;— форт [[Фортеця Сан-Жоржи-да-Міна|Сан-Жоржи-да-Міна]] і відправив на дослідження африканського узбережжя нові експедиції. [[1484]] року [[Діогу Кан]] і [[Мартін Бегайм]] досягли гирла Конго{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Експедиція тривала 19 місяців; за цей час португальці відкрили невідомі раніше області [[Гамбія|Гамбії]] та [[Гвінея (область)|Гвінеї]], встановили контакти з народом [[Волоф (народ)|волоф]] і повернулися з вантажем [[прянощі]]в ([[Перець чорний|перцю]] та [[кориця|кориці]]). [[1487]] року [[Бартоломеу Діаш]] досягнув крайньої південної точки материка, названої ним «мисом Бур», згодом перейменований королем на [[мис Доброї Надії]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Corbitis Atlas (p.4).jpg|border|''«[[Атлас Корбітіс]]»'', 1400 рік
Henry the navigator-edit.jpg|border|Пам'ятник Енріке Мореплавцю в Лісабоні
Padrão Erguido pelos Portugueses na Foz do Zaire (Roque Gameiro, Quadros da História de Portugal, 1917).png|border|''«Встановлення падрану в гирлі Конго португальцями»,'' Роке Гамейро, 1917 рік
Diaz on his voyage to the cape.jpg|border|Караки Бартоломеу Діаша на шляху до Мису Доброї Надії
Playa_Dias,_Cape_Point,_Sudáfrica,_2018-07-23,_DD_103.jpg|border|Мис Доброї Надії
Behaim Western Hemisphere.jpg|border|Карта Західної півкулі Мартіна Бехайма, 1492 рік
</gallery></small>

[[1498]] року [[Відкриття морського шляху до Індії|морський шлях до Індії]] проторував [[Васко да Гама]]. Від мису Доброї Надії він попрямував узбережжям до гирла [[Замбезі]], звідти до [[Момбаса|Момбаси]] й [[Малінді]]. З Малінді він за допомоги досвідченого арабського лоцмана 17 травня 1498 року досяг [[Малабарське узбережжя|Малабарського узбережжя]] Індії. З 165 осіб його команди до [[Лісабон]]а повернулося лише 55{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. У перші десятиліття [[XVI століття]] португальськими експедиціями на чолі з Васко да Гамою, [[Педру Алвареш Кабрал|Кабралом]], [[Франсішку де Алмейда|Альмейдою]] та [[Афонсу де Албукеркі|Албукеркі]] було досліджене східне узбережжя материка, а більшість його портових міст були або завойовані португальцями, або потрапили під їхній сюзеренітет. [[1500]] року під час експедиції Кабрала до Індії поблизу мису Доброї Надії португальські судна потрапили в сильний шторм в якому корабель Бартоломеу Діаша потонув, а його брата [[Діогу Діаш|Діогу]] загубився. Після чого Діогу Діаш під час блукання дослідив води поблизу входу до [[Червоне море|Червоного моря]], відкрив острови [[Маврикій (острів)|Маврикій]], [[Реюньйон]] і [[Мадагаскар (острів)|Мадагаскар]]<ref name="lemur"/>.

У травні [[1522]] року супутники [[Фернан Магеллан|Фернана Магеллана]] на кораблі «Вікторія» під час першої навколосвітної подорожі досягли зі сходу східноафриканського узбережжя, обігнули з півдня материк і, прямуючи на північ, досягли гирла [[Гвадалквівір]]у{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

{{see also|Португальські географічні відкриття}}

=== Колоніальна епоха ===
Велику роль у дослідженні внутрішніх районів континенту відіграла карта [[д'Анвіль|д'Анвіля]], складена ним [[1749]] року{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. [[1768]] року шотландець [[Джеймс Брюс]] з [[Массауа|Массауи]] вирушив на пошуки витоків [[Ніл]]у. Через 2 роки він добирається до озера [[Тана (озеро)|Тана]] на Ефіопському нагір'ї та віднаходить з нього витоки [[Голубий Ніл|Голубого Нілу]].

[[1788]] року в [[Лондон]]і було створено «Асоціацію для сприяння відкриттю внутрішньої частин Африки» з метою розвідки річкових шляхів сполучення. [[1830]] року асоціація влилась до [[Королівське географічне товариство|Королівського географічного товариства]]<ref name="ЕСУ"/>. [[1795]] року англійські колоністи засновують [[Капська колонія|Капську колонію]] й розпочинають дослідження півдня континенту. Так впродовж 1803—1805 років Г. Ліхтенштейн досліджував плато [[Карру]] та землі кафрів. Голландські поселенці ([[бури]]) організовують Капське товариство з вивчення Центральної Африки<ref name="ЕСУ"/>. Подорожі континентом англійців Мунго Парка, Г'ю Клаппертона, [[Ричард Лендер|Ричарда Лендера]], Девіда Лівінгстона та американського журналіста Генрі Стенлі поступово накопичували матеріали для досліджень. Шотландський лікар [[Мунго Парк]] за дорученням Асоціації вирушив до Африки щоб визначити течію та віднайти витоки ріки [[Нігер (річка)|Нігер]]. [[1796]] року він, вирушивши уверх течією [[Гамбія (річка)|Гамбії]], дістався Нігеру в [[Сегу]] й встановив, що вона тече на схід. Але [[сезон дощів]] змусив його повернути назад. Під час другої подорожі 1805—1806 років він не встиг відшукати гирло Нігеру, але у своєму повідомленні до Британії припустив, що вона повертає на південь до Гвінейської затоки, а не впадає до озера Чад. У листопаді [[1806]] року Мунго Парк із супутниками потонув поблизу порогів [[Бусса]], потрапивши у засідку місцевого племені{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

У 1822—1824 роках експедиція [[Г'ю Клаппертон]]а намагалась перетнути [[Сахара|Сахару]] з півночі на південь, під час якої він загинув. Уперше перетнути пустелю вдалося французькому досліднику [[Рене Кайє]], який [[1828]] року, вирушивши з гвінейського узбережжя, досяг [[Тімбукту]] на річці Нігер, після чого пройшов Сахару з караваном з півдня на північ, дослідив [[Атлаські гори]] й досяг [[Танжер]]у в Марокко{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Впродовж 1844—1845 років німецький дослідник [[Генріх Барт]] досліджує південне узбережжя [[Середземне море|Середземного моря]], вирушивши з марокканського [[Рабат]]у на схід до [[Александрія|Александрії]]. [[1849]] року Барт і британець [[Джеймс Ричардсон]] вирушили з [[Триполі]] на південь через Сахару до басейну Нігеру. Вони побували в [[Мурзук|Мурзуці]], зустрілись із [[Туареги|туарегами]], і через [[Агадес]] дісталися до [[Кано]] у межиріччі Нігеру й [[Бенуе]]. Пізніше, після смерті Ричардсона, Барт дослідив Бенуе, досяг берегів озера Чад і дав чудовий опис його басейну. На батьківщину Барт повернувся 1855 року, перетнувши Сахару з півдня на північ{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Перша половина XIX століття стала світанком для дослідження континенту, загалом було здійснено 21 подорож; головний процес досліджень розгортався вже у другій половині, через підвищений інтерес до нових колоній з боку Франції, Британії та Німеччини, 202 подорожі дослідників{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

[[1858]] року [[Джон Геннінг Спік]] відкрив озеро [[Вікторія (озеро)|Вікторія]] (Укереве), а [[1862]] року, під час другої експедиції, віднайшов витоки [[Ніл]]у з озера&nbsp;— водоспад [[Рипон (водоспад)|Рипон]] і проплив Білим Нілом до [[Хартум]]а{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. 1864 року витоки Білого Нілу з озера [[Альберт (озеро)|Альберт]] віднайшов інший британський мандрівник [[Семюел Вайт Бекер]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=50}}. [[1862]] року Сахару досліджував німець [[Герхард Рольфс]], а через 8 років інший німецький мандрівник [[Густав Нахтігаль]] перетнув Сахару з півночі на південь, відвідав нагір'я [[Тібесті]], озеро Чад, [[Вадаї]] та [[Дарфур]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Впродовж 40 років Африку досліджував німецький ботанік і географ [[Георг Швайнфурт]] (1836—1925). Він відвідав Єгипет, Нубію, Ефіопію, дослідив червономорське узбережжя, верхів'я річок [[Уеле]] і Білого Нілу. Свої мандрівки він описав у праці ''«[[У серці Африки]]»'' (1874), де докладні етнографічні матеріали (шиллуки, азанде, дінка) поєднуються з чудовими описами природи{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ethiopia and the Source of the Nile map by James Bruce 1790.jpg|border|Карта озера Тана, складена Джеймсом Брюсом
Mungo Parks Route 1795-97 and 1805-06.png|border|Мандрівка Нігером Мунго Парка
TIMBUKTU-EINZUG.jpg|border|Експедиція Генріха Барта поблизу Тімбукту, 1853 рік
John_Hanning_Speke_(1827-64)_RMG_F8616_(cropped).jpg|border|Джон Геннінг Спік
Map livingstone travels africa.jpg|border|Маршрути подорожей Девіда Лівінгстона
Rencontre_de_Livingstone_-_How_I_found_Livingstone_(fr).png|border|Зустріч Стенлі та Лівінгстона
</gallery></small>

Британський мандрівник доктор [[Девід Лівінгстон]] прожив у Африці 32 роки, з 1841 по 1873. Під час своїх численних подорожей він подолав 45 тис. км і дослідив 1,5&nbsp;млн км² невідомих до того земель{{efn|Це більше ніж вдвічі за площу України.}}, дослідив верхів'я [[Конго (річка)|Конго]], басейн Замбезі, озера [[Мверу]] й [[Бангвеулу]]. Під час своєї першої подорожі від [[Кейптаун]]а до місії в [[Куруман]]і Лівінгстон знайомиться з природою Південної Африки і знаходить собі дружину. Під час подорожі [[1849]] року він відкрив озеро [[Нгамі]] й дослідив середню течію [[Замбезі]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. [[1853]] року він досліджував верхів'я Замбезі, озеро [[Ділоло]], відкрив верхів'я [[Касаї]], притоки Конго. Лівінгстон уперше перетнув континент із заходу на схід, [[1854]] року він вирушив із [[Луанда|Луанди]] на атлантичному узбережжі, проплив річкою Замбезі, відкривши водоспад [[Вікторія (водоспад)|Вікторія]], та 1857 року досяг [[Келімане]] на індійському узбережжі{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. До 1864 року Лівінгстон досліджував басейн озера [[Ньяса]] та Замбезі. [[1865]] року він вирушив із [[Занзібар (місто)|Занзібару]] до озера Ньяса. Під час подорожі відкрив південні береги озера [[Танганьїка (озеро)|Танганьїка]], річку [[Луалаба|Луалабу]], дослідив країну [[Уджіджі]] та інші невідомі європейцям до того місця{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. За три роки по тому до Європи перестали надходити від нього звістки й [[1871]] року на пошуки Лівінгстона вирушив американський журналіст [[Генрі Мортон Стенлі]], який розшукав його на берегах озера Танганьїка{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Девід Лівінгстон помер [[1873]] року, а його тіло вірними слугами було доставлене від Великих африканських озер до Занзібару.

Стенлі під час своєї першої подорожі встановив, що озеро Танганьїка не належить басейну Конго. Закохавшись у природу континенту він 1874 року вирушає в свою [[Перша трансафриканська експедиція Генрі Стенлі|другу подорож]] від Занзібару до верхів'їв Конго через область Великих озер. Спустившись Луалабою він відкриває водоспади, названі пізніше [[Водоспад Стенлі|його ім'ям]], у верхній течії та, названі ним самим, [[водоспади Лівінгстона]] у нижній. Його трансконтинентальна подорож зі сходу на захід закінчилась [[1877]] року в [[Бома|Бомі]]. З 1879 по 1884 рік з доручення бельгійського короля [[Леопольд II (король Бельгії)|Леопольда II]] займався організацією приватної колонії&nbsp;— «[[Бельгійське Конго|незалежної держави Конго]]». [[1887]] року Стенлі вирушив у третю подорож Африкою на допомогу німецькому мандрівнику [[Мехмед Емін-Паша|Емін-Паші]], під час якої він дослідив течію [[Арувімі]], правої притоки Конго, встановив, що озеро [[Альберт (озеро)|Альберт]] зв'язане з озером [[Едуард (озеро)|Едуард]] річкою [[Семлікі]], відкрив і піднявся на гору [[Рувензорі]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

=== Російські дослідники ===
Упродовж 1834—1835 років [[Норов Авраам Сергійович|Авраам Норов]] здійснив подорож Нілом до Нубії, зібрав цінний етнографічний та географічний матеріал, який було викладено в праці ''«Путешествие по Египту и Нубии в 1834—1835 гг.»''{{sfn|Норов А. С.|1840}}.

[[Вільгельм Юнкер]] (1840—1892) був відомим російським дослідником англо-єгипетського Судану та Екваторіальної Африки. [[1873]] року він відвідав Західну Африку, наступного року разом з професором Вільмансом [[Туніс]]. Наприкінці [[1875]] року здійснив подорож Лівією та Єгиптом, вирушивши наступного року до верхів'їв Нілу. Тут він дослідив територію сучасного [[Південний Судан|Південного Судану]] та північ [[Уганда|Уганди]], досяг вододілу ріки [[Уеле]] та верхів'їв цієї ріки поблизу [[Блакитні гори (Африка)|Блакитних гір]] на західному березі озера [[Альберт (озеро)|Альберт]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Він привіз до [[Петербурзька академія наук|Петербурзької академії наук]] величезну колекцію зброї, посуду, одягу та інших предметів, зібраних ним в народів [[дінка]], [[Барі (народ)|барі]], [[Азанде (народ)|азанде]], [[мангбатту]], серед арабських племен{{efn|Зберігається в Музеї антропології та етнографії АН СРСР.}}. [[1879]] року він вирушив у свою другу подорож Африкою, яка тривала 8 років. Під час другої подорожі він вивчав вододіл Нілу й Конго, жив у племені [[ням-ням]] і мангбатту, побував на Уеле й довів, що вона належить до басейну Конго, а не [[Шарі (річка)|Шарі]], як до того вважало багато географів{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Через [[Повстання Махді|повстання махдістів]] шлях повернення Нілом йому як і німецькому мандрівникові [[Емін-паша|Емін-паші]] був відрізаний, тому він вирішив добиратись через до східного узбережжя, якого він досяг 1 грудня 1887 року в районі Занзібару, звідки морем повернувся на батьківщину. [[Російське географічне товариство]] за цю подорож обрало його своїм почесним членом. Наукові результати своїх подорожей Юнкер підсумував у праці ''«Reisen in Africa 1875—1876»'' німецькою мовою{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Rtishchevo_stamp._Norov_A.S..jpg|border|Авраам Норов
Wilhelm Junker 001.jpg|border|Вільгельм Юнкер
Александр Васильевич Елисеев.jpg|border|Олександр Єлисєєв
Andrei Krasnov (1862–1914).jpg|border|Андрій Краснов
</gallery></small>

З [[1881]] по [[1895]] рік Північну Африку досліджував російський лікар, географ та мандрівник [[Єлисеєв Олександр Васильович|Олександр Єлисеєв]] (1858—1895), який відвідав Алжир, Туніс, Триполітанію, Єгипет і Ефіопію. У своїй книзі ''«[[По белу свету]]»'' Єлисєєв яскраво змалював картини природи і побуту берберів, арабів, ефіопів. Згодом його нариси були запозичені до російських навчальних географічних хрестоматій{{sfn|Елисеев А. В.|1889|}}{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. 1894 року побачила світ його праця ''«Махдизм и современное положение в Судане»'', в якій було подано об'єктивний виклад тих подій{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Африкою мандрував російський агроном [[Клінген Іван Миколайович|Іван Клінген]], який описав фізико-географічні умови Єгипту, розвиток [[Сільське господарство|сільського господарства]] країни від глибокої давнини до теперішнього часу, кліматичні умови басейну Нілу, процес наступу пустелі на сільськогосподарські угіддя{{sfn|Клинген И. Н.|1889|}}{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Російський географ і засновник харківської фізико-географічної школи [[Краснов Андрій Миколайович|Андрій Краснов]] описав своєрідну аридну рослинність Сахари, висвітлив значення процесів [[вивітрювання]], зокрема [[Дефляція (геологія)|еолового]], як рельєфоутворюючого чинника{{sfn|Краснов А. Н.|1898|}}. Видатним дослідником Північно-Східної Африки був географ і військовий інженер [[Артамонов Леонід Костянтинович|Леонід Артамонов]] (1859—1932), яки впродовж 1897—1898 років, коли був прикомандирований до російської дипломатичної місії в Ефіопії, зробив подорож від [[Джибуті]] до Білого Нілу. На своєму маршруті він провів гіпсометричні й метеорологічні спостереження, склав карту{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

Російський натураліст [[Троїцький В. В.|В.&nbsp;В.&nbsp;Троїцький]], виїхавши з Одеси, впродовж 1910—1913 років здійснив подорож до району озер Вікторія і Танганьїка, вивчав верхів'я Нілу, збирав зоологічні колекції, вивчав [[Муха цеце|муху цеце]] для вироблення методів боротьби з сонною хворобою у людей, спостерігав за життям корінного населення{{sfn|Троицкий В. В.|1928|}}<ref name="zooparki"/>. Російський натураліст [[Аверинцев Сергій Васильович|Сергій Авєринцев]] 1911 року побував на [[Мадагаскар]]і, зробив велику подорож вздовж узбережжя Африки від [[Танга|Танги]] на східному узбережжі до [[Кейптаун]]а на півдні, далі морем до Канарських островів, звідки повернувся до Росії. Свої яскраві описи місцевої природи і населення виклав у журналі ''[[Природа (журнал)|«Природа»]]''{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Російський зоолог [[Догель Валентин Олександрович|Валентин Догель]] навесні 1914 року з метою вивчення тваринного світу організував експедицію до Східної Африки{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. За дорученням «Докучаевского Почвенного комитета» [[Драніцин Дмитро Олексійович|Дмитро Драніцин]] досліджував природні райони та ґрунти Алжиру, дав їхній опис та класифікацію у статті в ''«Працях Докучаєвського ґрунтового інституту»'', в якій довів помилковість поглядів на особливий вид ґрунтів з «пустинними кірками»; привіз колекцію північноафриканських ґрунтів<ref name="Драницын"/>.

=== Українські дослідники ===
Докладні відомості про Єгипет першої половини [[XVIII століття]] у своєму ''«[[Пешеходец|Пешеходце]]»'' (1778) залишив відомий український мандрівник [[Григорович-Барський Василь Григорович|Василь Григорович-Барський]]<ref name="ЕСУ"/>. Уродженець [[Поділля]], одеський лікар [[Рафалович Артем Олексійович|Артем Рафалович]] проводив епідеміологічні дослідження чуми в Єгипті, [[Туніс]]і та [[Алжир]]і впродовж роботи урядової комісії 1846—1848 років{{sfn|ЕУД|1995|с=36—38}}<ref name="ЕСУ"/>. Після повернення па батьківщину він видав книгу ''«Путешествие по Єгипту и внутренним областям Нильской дельты»'' з докладними планами та картою{{sfn|Рафалович А. А.|1850}}. Перші природознавчі дослідження африканського континенту серед українців здійснив уродженець [[Слобожанщина|Слобожанщини]], російський геолог-інженер і мандрівник [[Ковалевський Єгор Петрович|Єгор Ковалевський]], який впродовж 1847—1848 років займався пошуком [[золото]]носних покладів в [[Судан]]і, здійснив ряд мандрівок басейном [[Ніл]]у (досяг верхів'я [[Тумат]], притоки [[Голубий Ніл|Голубого Нілу]]) й зробив припущення, що його витоки потрібно шукати набагато південніше, барвисто описав побут і звичаї місцевих племен ([[Галла (народ)|галла]], [[Барі (народ)|барі]], [[Шиллуки|шиллуків]]), залишив докладні записки про тогочасне життя в Єгипті та [[Ефіопія|Абіссинії]]<ref name="ЕСУ"/>{{sfn|Вальская Б. А.|1956}}. Свої подорожі Ковалевський описав у книзі ''«[[Путешествие во внутреннюю Африку]]»''. Ковалевський розглядав народи [[Негроїдна раса|негроїдної раси]] як повноцінних представників людського суспільства: ''«…я захищаю людину, у якої хочуть відняти людську гідність […] Будова тіла і мозку у негра така ж, як і в білого»'', писав він{{sfn|Ковалевский Е. П.|1849}}{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Разом з Ковалевським в складі його експедиції був видатний український натураліст [[Ценковський Лев Семенович|Лев Ценковський]], який вже через рік проводив самостійні подорожі і залишився в Африці після від'їзду Ковалевського. Ценковський досліджував Судан, Нубію, басейн Голубого Нілу, а також зробив подорож у [[Кордофан|Південний Кордофан]]. Він дав глибоку фізико-географічну характеристику відвіданих районів і зібрав цінний ботанічний та етнографічний матеріал{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Рафалович Артем.jpg|border|Артем Рафалович
Kovalevsky Egor Petrovich.jpg|border|Єгор Ковалевський
Tsenkovsky Lev Semyonovich.jpg|border|Лев Ценковський
Ernst Haeckel and von Miclucho-Maclay 1866.jpg|border|Микола Миклуха-Маклай разом із [[Ернст Геккель|Ернстом Геккелем]] на Канарських островах
Bulatovich.jpg|border|Олександр Булатович
Lypsky1.jpg|border|Володимир Липський
</gallery></small>

Свої наукові дослідження почав з Африки [[Миклухо-Маклай Микола Миколайович|Микола Миклухо-Маклай]], який [[1866]] року зробив подорож до [[Канарські острови|Канарських островів]] як асистент німецького натураліста [[Ернст Геккель|Ернста Геккеля]], а на зворотному шляху відвідав [[Марокко]]. [[1869]] року він дослідив аравійське і африканське узбережжя [[Червоне море|Червоного моря]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Український географ, етнограф і мандрівник [[Булатович Олександр Ксаверійович|Олександр Булатович]] впродовж подорожей 1897—1899 років у складі російського [[Червоний Хрест|Червоного хреста]] першим з європейців дістався віддалених районів [[Ефіопське нагір'я|Ефіопського нагір'я]], південного узбережжя озера [[Туркана (озеро)|Рудольф]], перетнув гори [[Каффа (гори)|Каффа]], зібравши велику картографічну, геологічну та фотографічну колекції, зробив більше 80 астрономічних визначень географічних пунктів між [[Аддис-Абеба|Аддис-Абебою]] та [[Фазогл]]ом у Східному Судані. Свої враження він виклав у творах ''«От Энтото до реки Баро», «Из Абиссини через страну Каффа на озеро Рудольфа», «С войсками Менелика II»''<ref name="ЕСУ"/>{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

Український ботанік, пізніше [[Список президентів Національної академії наук України|президент академії наук]], [[Липський Володимир Іполитович|Володимир Липський]] (1863—1937) під час подорожі Північною Африкою 1900—1902 років описав дослідні [[Ботанічний сад|ботанічні сади]] [[Ботанічний сад Алжира|Алжира]] і [[Ботанічний сад Туніса|Туніса]] та привіз ботанічну колекцію з [[Біскра|Біскри]]. Зібраний ним флористичний матеріал був покладений в основу географічного порівняння північно-західної Сахари з пуселями [[Центральна Азія|Центральної Азії]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Український зоогеограф-мандрівник [[Пузанов Іван Іванович|Іван Пузанов]] після подорожі 1910 року червономорським узбережжям Судану та вододільною областю між Червоним морем і Нілом опублікував низку наукових статей в російському журналі ''«[[Землеведение (журнал)|Землеведение]]»'', в яких докладно описав природу та міста Північно-Східної Африки, дав геоморфологічну та кліматичну характеристики причервономорської низовини та прибережних гір, докладно охарактеризував узбережні [[Кораловий риф|коралові рифи]] та їхній генезис, навів цінні відомості про зоологічні фації Червоного моря<ref name="Пузанов"/>{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

== Новітня доба ==

=== Радянські дослідники ===
[[1927]] року до внутрішніх районів Ефіопії вирушила експедиція [[Інститут рослинознавства Академії наук СРСР|Інституту рослинознавства Академії наук СРСР]], очолювана академіком [[Вавилов Микола Іванович|Миколою Вавіловим]], для вивчення [[Культурні рослини|культурних рослин]]{{sfn|Вавилов и Краснов|1987|}}. Експедиція зібрала понад 6 тис. зразків культурних рослин, колекцію ґрунтів, вивчила місцеву техніку землеробства. У результаті вдалося встановити, що з 650 існуючих у світі видів пшениці 250 ростуть на Абіссінському нагір'ї, яке є важливим [[Центри походження культурних рослин|центром видоутворення]] [[Пшениця|пшениці]] та [[Ячмінь|ячменю]]{{sfn|Вавилов и Краснов|1987|}}{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Після Другої світової війни Ефіопію відвідував професор [[Воронін Леонід Григорович|Леонід Воронін]], який провів цікаві зоогеографічні та етнографічні дослідження{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Проведення [[Міжнародний геологічний конгрес|Міжнародних геологічних конгресів]] на континенті (1929 року&nbsp;— XV у [[Преторія|Преторії]], 1952 року&nbsp;— XIX в Алжирі) давало змогу провідним геологам з усього світу провести дослідження та ознайомитись на власні очі з природою континенту. Так радянський географ, майбутній засновник [[Інститут географії АН СРСР|Інституту географії АН СРСР]], [[Герасимов Інокентій Петрович|Інокентій Герасимов]] під час конгресу в Алжирі провів спостереження над процесами [[ґрунтоутворення]] і [[вивітрювання]] в савані, намітив генетичні зв'язки між різними типами пустель ([[серир]]и, [[рег]]и, [[Гамада|гамади]]){{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}. Під час [[Міжнародний ботанічний конгрес|VIII Міжнародного ботанічного конгресу]] 1954 року в Парижі й Ніцці його учасники мали змогу відвідати африканські колоніальні володіння Франції й ознайомитись на власні очі з різноманітними природними зонами контниненту. Ці подорожі лягли в основу праць директора [[Інститут фізіології рослин СРСР|Інституту фізіології рослин]] [[Курсанов Андрій Львович|Андрія Курсанова]]{{sfn|Курсанов А. Л.|1956|}}, російського ботаніка [[Баранов Павло Олександрович|Павла Баранова]]{{sfn|Баранов П. А.|1956|}}{{sfn|Баранов П. А.|1957|}}, українського ботаніка [[Лавренко Євген Михайлович|Євгена Лавренка]]{{sfn|Лавренко Е. М.|1962}}, ''«Ботанічного атласу»'' геоботаніка [[Шишкін Борис Костянтинович|Бориса Шишкіна]]{{sfn|Шишкин Б. К.|1963}}{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957|с=5-14}}.

== Див. також ==
* [[Африканістика]]
* [[Українці в Африці]]

== Примітки ==
{{notelist|2}}

== Джерела ==
{{reflist|2|refs=
<ref name="УРЕ">[https://leksika.com.ua/15110513/ure/afrika Африка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210420011551/https://leksika.com.ua/15110513/ure/afrika |date=20 квітня 2021 }} // {{УРЕ}}</ref>

<ref name="Пузанов">{{Стаття |автор=Пузанов И. И. |назва=Очерки северо-восточного Судана |посилання= |archiveurl= |archivedate= |видання=Землеведение |тип= |місце= {{СПб.}} |видавництво= |рік=1912-1914 |книга=1-5 |випуск= |номер= |сторінки= |мова=ru |ref=Пузанов И. И. }}</ref>

<ref name="ВУЕ">{{ВУЕ|Африканістика|Голобуцький П. В.|2}}</ref>

<ref name="A38">{{ref-en}} {{книга |автор=Kimbel, William H. and Yoel Rak and Donald C. Johanson |заголовок=The Skull of Australopithecus Afarensis |місце={{NY}} |видавництво=Oxford University Press US |рік=2004 |сторінок= |сторінки=|isbn=0-19-515706-0 |ref=Kimbel et al.}}</ref>

<ref name="A64">{{ref-en}} {{книга |автор=Hassan, Fekri A. |заголовок=Droughts, Food and Culture|місце={{NY}} |видавництво=Springer |рік=2002 |сторінок= |сторінки=17|isbn=0-306-46755-0 |ref=Hassan F. A.}}</ref>

<ref name="A44">{{ref-en}} {{книга |автор=Wells, Spencer |заголовок=The Journey of Man : A Genetic Odyssey |місце={{NY}} |видавництво= Princeton University Press |рік=2002 |сторінок=224 |isbn=0‐691‐11532‐X |ref=Wells S.}}</ref>

<ref name="A45">{{cite web 2 |headingon=yes |author=Oppenheimer, Stephen |authorlink= |date= |url=http://www.bradshawfoundation.com/journey/gates2.html |title=The Gates of Grief |type=вебсайт |publisher=Bradshaw Foundation |website=bradshawfoundation.com |accessdate=26 січня 2021 року |archiveurl=http://web.archive.org/save/https://web.archive.org/web/20140530001241/http://www.bradshawfoundation.com/journey/gates2.html |deadlink= |archivedate=30.05.2014 |lang=en |showlang=1 |quote= |ref= }}</ref>

<ref name="A46">{{cite web 2 |date= |url=https://www.lpi.usra.edu/publications/slidesets/humanimprints/slide_15.html |title= Strait of Gibraltar, Atlantic Ocean. Mediterranean Sea |type=вебсайт |publisher=Space Shuttle Views the Earth |website=lpi.usra.edu |accessdate=26 січня 2021 року |archiveurl=http://web.archive.org/save/https://www.lpi.usra.edu/publications/slidesets/humanimprints/slide_15.html |deadlink= |archivedate=26 січня 2021 року |lang=en |showlang=1 }}</ref>

<ref name="A47">{{Стаття |автор=Fregel, Rosa; et al. |назва=Ancient genomes from North Africa evidence prehistoric migrations to the Maghreb from both the Levant and Europe |посилання=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6042094 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20201114042217/https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6042094/ |archivedate=20.11.2020 |видання=National Academy of Sciences |тип=наук. журнал |місце = |видавництво = |рік=2018 |місяць=26 June |том=26 |номер=115 |сторінки= |issn=0027-8424 |doi=10.1073/pnas.1800851115 |pmid=29895688 |мова=en |ref=Fregel R. et al. }}</ref>

<ref name="A48">{{Стаття |автор=Derricourt, Robin |назва=Getting «Out of Africa»: Sea Crossings, Land Crossings and Culture in the Hominin Migrations |посилання=http://www.ffzg.unizg.hr/arheo/ska/tekstovi/out_of_africa.pdf |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120222031934/http://www.ffzg.unizg.hr/arheo/ska/tekstovi/out_of_africa.pdf |archivedate=22 лютого 2012 |видання=Journal of World Prehistory |тип=наук. журнал |рік=2005 |номер=19 |том=2 |сторінки=119–132 |doi=10.1007/s10963-006-9002-z |мова=en |ref=Derricourt R. |accessdate=23 березня 2021 }}</ref>

<ref name="A49">{{ref-en}} {{книга |автор=Goucher, Candice; Walton, Linda |заголовок=World History : Journeys from Past to Present |посилання=https://books.google.com/books?id=gY7cAAAAQBAJ |місце={{comment|London|Лондон}} |видавництво=Routledge |рік=2013 |сторінок= |сторінки=2–20 |isbn=978-1-134-72354-6 |ref=Goucher & Walton }}</ref>

<ref name="lemur">{{cite web 2 |headingon=yes |author=Денис Романов  |date=10.08.2012  |url=https://lemur.su/index.php?id=146 |title=512 лет назад Диогу Диаш открыл остров Мадагаскар |type=вебсайт |publisher=Остров Мадагаскар. Туризм, отдых и бизнес на Мадагаскаре |website=lemur.su |accessdate=25 березня 2021 року |archiveurl=http://web.archive.org/20210325082322/https://lemur.su/index.php?id=146 |archivedate=25 березня 2021 року |lang=ru |showlang=1  }}</ref>

<ref name="zooparki">{{cite web 2 |headingon=yes |author=Н. Баландинский |date=7.09.2009  |url=https://zooparki-mira.livejournal.com/214916.html |title=Русский зоолог в Африке, 1913 год. Малоизвестные страницы истории |type=вебсторінка |publisher=[[LiveJournal]] |website=zooparki-mira.livejournal.com |accessdate=23 березня 2021 року |archiveurl=http://web.archive.org/20210323190624/https://zooparki-mira.livejournal.com/214916.html |archivedate=23 березня 2021 року |lang=ru |showlang=1 }}</ref>

<ref name="Драницын">{{Стаття |автор=Драницын Д. А. |назва=Поездка в Алжир |посилання= |archiveurl= |archivedate= |видання=Труды Докучаевского Почвенного комитета |тип= |місце= {{comment|Петроград|Санкт-Петербург}} |видавництво= |рік=1915 |том= |випуск=3 |сторінки= |мова=ru |ref=Драницын М. М. }}</ref>

<ref name="ЕСУ">{{ЕСУ|1||Трощинський В. П.|Африка}}</ref>

<ref name="Микульский">{{книга |автор = [[Микульський Дмитро Валентинович|Микульский Д. В.]] |заголовок = Арабский Геродот |посилання = |відповідальний = Отв. редактор Л. Ю. Сергиенко |місце = {{М.}} |видавництво = Алетейа |рік = 1998 |сторінок = 229 |серія="VITA MEMORIAE" |isbn = 5-89321-014-X |тираж = 3000 |ref=Микульский Д. В.}}</ref>

<ref name="ЛА">{{ref-ru}} {{книга |автор=[[Лев Африканський|Лев Африканский]] |заголовок=Африка — третья часть света |посилання=  |відповідальний=Перевод с итальянского, комментарий и статья В. В. Матвеева; Отв. ред. Д. А. Ольдерогге |місце={{Л.}} |видавництво=Наука |рік=1983 |сторінок=512 |серія=Литературные памятники |тираж=25 тис. |ref=Лев Африканский }}</ref>
}}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Баранов П. А. |заголовок=В тропической Африке : Записки ботаника  |відповідальний=Отв. ред. Б. К. Шишкин; Академия наук СССР. Ботанический институт им. В. Л. Комарова |посилання=  |місце={{М.}} |видавництво=Изд-во АН СССР |рік=1956 |сторінок=276 |тираж=16 тис. |ref=Баранов П. А. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Баранов П. А. |заголовок=В далёкой Африке  |відповідальний=Литературная редакция М. Е. Ивина |посилання=  |місце={{Л.}} |видавництво=Детгиз |рік=1957 |сторінок=160 |тираж=30 тис. |ref=Баранов П. А. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Вавилов Н. И., Краснов А. Н. |заголовок=Пять континентов / Под тропиками Азии  |посилання= |видання=2-е изд. |місце={{М.}} |видавництво=Мысль |рік=1987 |сторінок=349 |серія= |тираж= |isbn= |ref=Вавилов и Краснов }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Елисеев А. В. |заголовок=По белу свету. Путешествия по трем частям Старого Света |посилання=  |відповідальний= |місце={{СПб.}} |видавництво=Изд-во П.&nbsp;П.&nbsp;Сойкина |рік=1889 |сторінок= |тираж= |ref=Елисеев А. В. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Клинген И. Н. |заголовок=Среди патриархов земледелия народов Ближнего и Дальнего Востока |посилання=  |відповідальний= |місце={{СПб.}} |видавництво= |рік=1889 |сторінок= |тираж= |ref=Клинген И. Н. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Ковалевский Е. П.  |заголовок=Путешествие во внутреннюю Африку |посилання=https://project.orenlib.ru/litmap/up/person/flash/Kovalevskii_EP/Puteshestvie_vo_vnutrennyuyu_Afriku/mobile/index.html#p=2 |том= |відповідальний= |місце={{СПб.}} |видавництво=Типография Эдуарда Прапа |рік=1849 |сторінок=162 |тираж= |ref=Ковалевский Е. П. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Краснов А. Н. |заголовок=Из колыбели цивилизации : Письма из кругосветного путешествия |посилання=  |відповідальний= |місце={{СПб.}} |видавництво=Тип. М. Меркушева |рік=1898 |сторінок=660 |тираж= |ref=Краснов А. Н. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Курсанов А. Л. |заголовок=По Франции и Западной Африке |посилання= |місце={{М.}} |видавництво=Географгиз |рік=1956 |сторінок=272 |тираж=50 тис. |ref=Курсанов А. Л. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Лавренко Е. М.  |заголовок=Основные черты ботанической географии пустынь Евразии и Северной Африки |посилання=  |місце={{М.}}-{{Л.}} |видавництво=Изд-во АН СССР |рік=1962 |сторінок= |тираж= |ref=Лавренко Е. М. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Норов А. С. |заголовок=Путешествие по Египту и Нубии в 1834—1835 гг. |посилання=http://www.egyptology.ru/history.htm#Travellers |місце={{СПб.}} |видавництво= |рік=1840 |сторінок= |ref=Норов А. С. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Рафалович А. А. |заголовок=Путешествие по Єгипту и внутренним областям Нильской дельты |посилання=  |місце={{СПб.}} |видавництво= |рік=1850 |сторінок= |тираж= |ref=Рафалович А. А. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Троицкий В. В. |заголовок=Путешествие в страну чернокожих |посилання=  |місце={{М.}} |видавництво=Госиздат |рік=1928 |сторінок=67 |тираж= |ref=Троицкий В. В. }}
* {{ref-ru}} {{книга|автор=[[Рихард Хенінг|Хенниг Р.]] |частина=Плавание Ганнона в Западную Африку к «Колеснице богов» |посилання частина=http://annales.info/other/hennig/012.htm |заголовок=Неведомые земли |посилання=http://annales.info/other/hennig/index.htm |місце={{М.}} |видавництво=Изд-во иностранной литературы |рік=1961 |том=1 |сторінок=516 |сторінки= |ref=Хенниг Р.}}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |заголовок=Ботанический атлас |посилання= |відповідальний=под общ. ред Б. К. Шишкина |місце={{М.}}-{{Л.}} |видавництво=Изд-во сх. лит-ры, журн. и плакатов |рік=1963 |сторінок=503 |тираж= |ref=Шишкин Б. К. }}

== Література ==
;Українською
* {{книга |автор= |заголовок= Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів |відповідальний= Укладачі [[Скуратович Олег Ярославович|О. Я. Скуратович]], Н. І. Чанцева |місце= {{К.}} |видавництво= [[ДНВП «Картографія»]] |рік= 2014 |isbn= |ref= Атлас. Географія материків і океанів }}
* {{книга |автор= [[Бєлозоров Сергій Тихонович|Бєлозоров С. Т.]] |заголовок= Африка : Фізико-географічний нарис |посилання= |видання= 2-ге, допов. і перероб. |відповідальний= |місце= {{К.}} |видавництво= [[Освіта (видавництво)|Радянська школа]] |рік= 1957 |сторінок= 232 |тираж= 3 тис. |isbn= |ref= Бєлозоров С. Т. }}
* {{книга |автор= Бойко В. М., Міхелі С. В. |заголовок= Географія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. |посилання= https://lib.imzo.gov.ua/wa-data/public/site/books2/pidruchnyky-7-klas-2020/15-geography-7kl/Geografy-7kl-Boyko-Mikheli.pdf |відповідальний= |місце= {{К.}}; {{comment|Ірпінь|Ірпінь}} |видавництво= ТОВ «Видавницвто Перун» |рік= 2020 |сторінок= 272 |серія= |тираж= |isbn= 978-617-7709-56-4 |ref= Бойко В. М. }}
* {{книга |автор=[[Гвоздецький Микола Андрійович|Гвоздецький М. А.]] |заголовок=Хрестоматія з фізичної географії. Африка, Австралія, Океанія, Антарктида, Америка : посібник для вчителів |місце= {{К.}} |видавництво=Радянська школа |рік=1973 |сторінок=480 |ref=Гвоздецький М. А. }}
* {{книга |автор= Кобернік С. Г., Коваленко Р. Р. |заголовок= Географія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. |посилання= |відповідальний= |місце= {{К.}} |видавництво= Грамота |рік= 2015 |сторінок= 288 |серія= |тираж= |isbn= 978-966-349-528-6 |ref= Кобернік С. Г. }}
* {{книга |автор= |заголовок=Фізична географія материків та океанів. Африка: підручник |відповідальний=П.&nbsp;Г.&nbsp;Шищенко, В.&nbsp;В.&nbsp;Удовиченко, Н.&nbsp;В.&nbsp;Петрина |місце={{К.}} |видавництво=Київський ун-т |рік=2016 |сторінок=495 |isbn=966-439-908-8 |ref= Шищенко П. Г.}}

;Російською
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Вальская Б. А. |заголовок=Путешествия Егора Петровича Ковалевского |посилання= |відповідальний= |місце={{М.}} |видавництво= |рік=1956 |сторінок= |тираж= |ref=Вальская Б. А. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Забродская М. П. |заголовок=Русские путешественники по Африке |посилання= |відповідальний= |місце={{М.}} |видавництво= |рік=1955 |сторінок= |тираж= |ref=Забродская М. П. }}
* {{ref-ru}} {{книга |частина= Загальний огляд |посилання частина= https://africa.academic.ru |заголовок= Африка : энциклопедический справочник в 2-х тт. |відповідальний= гл. ред. [[Громико Анатолій Андрійович|А. А. Громыко]] |місце= {{М.}} |видавництво= [[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Советская энциклопедия]] |рік= 1986 |том= 1 |сторінок= 672 |isbn= |ref= Африка }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= Карл-Хайнц Бохов |заголовок=К истокам Нила : по следам путешественников прошлого |посилання= |том= |відповідальний= |місце={{М.}} |видавництво=Наука |рік= 1987 |сторінок= |серія= |тираж=30 тис. |isbn= |ref=Бохов К.-Х. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= Камерон В. Л. |заголовок=Пересекая Африку|посилання= |том= |відповідальний= |місце={{М.}} |видавництво= |рік= 1981 |сторінок= |серія= |тираж= |isbn= |ref=Камерон В. Л. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= Магидович И. П., Магидович В. И. |заголовок=Очерки по истории географических открытий. В 5-ти томах |посилання= |видання=третье, дополненное и переработанное |відповідальний= |місце={{М.}} |видавництво=Просвещение |рік= 1985 |сторінок= |серія= |тираж=200 тис. |isbn= |ref=Магидович и Магидович }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |заголовок=Страны и народы : науч.-попул. геогр.-этногр. изд. в 20-ти т. |том=Африка. Общий обзор. Северная Африка |відповідальний=Гл. редкол.: Ю. В. Бромлей (пред.) и др. |місце= {{М.}} |видавництво=Мысль |рік=1982 |сторінок=349 |ref=Страны и народы }}
* {{ФГАМ, 1964}}

== Посилання ==
* 

{{Колонізація}}
{{Географічні відкриття}}
{{Африка в темах}}
{{ac}}
{{Портали|Африка|Географія|Історія}}

[[Категорія:Історія Африки]]
[[Категорія:Географія Африки]]