Перегляд вихідного коду сторінки Акула біла

{{Taxobox
| name = Кархародон
| fossil_range = {{Fossilrange|Late Miocene|Recent}}
| status = VU
| status_system = iucn3.1
| status_ref = <ref>{{IUCN|3855|White Shark (Carcharodon carcharias)|30.04.2022|assessors=Rigby, C.L., Barreto, R., Carlson, J., Fernando, D., Fordham, S., Francis, M.P., Herman, K., Jabado, R.W., Liu, K.M., Lowe, C.G, Marshall, A., Pacoureau, N., Romanov, E., Sherley, R.B. & Winker, H.|year=2019|version=2021-3}}</ref>
| image = White shark.jpg
| image_width = 250px
| image_caption = 
| domain = [[Ядерні]] (Eukaryota)
| regnum = [[Тварини]] (Animalia)
| phylum = [[Хордові]]&nbsp;(Chordata)
| subphylum = [[Черепні]]&nbsp;(Craniata)
| subphylum2 = [[Хребетні]]&nbsp;(Vertebrata)
| superclassis = [[Щелепні]]&nbsp;(Gnathostomata)
| classis = [[Хрящові риби]]&nbsp;(Chondrichthyes)
| subclassis = [[Пластинозяброві]]&nbsp;(Elasmobranchii)
| superordo = [[Акули]]&nbsp;(Selachimorpha)
| ordo = [[Ламноподібні]]&nbsp;(Lamniformes)
| familia = [[Оселедцеві акули]]&nbsp;(Lamnidae)
| genus = '''Кархародон''' (''Carcharodon'')
| genus_authority = [[Ендрю Сміт|Smith]], 1838
| species = '''Акула біла'''
| binomial = ''Carcharodon carcharias''
| binomial_authority = ([[Карл Лінней|Linnaeus]], 1758)
| range_map = Carcharodon carcharias distmap.svg
| range_map_width = 250px
| range_map_caption = Ареал великої білої акули
| ncbi = 13397
| itis = 159903
| wikispecies = Carcharodon carcharias
}}
'''Кархародон'''<ref>{{книга |автор=Маркевич, О. П. |заголовок=Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник |місце=Київ |видавництво=Наук. думка |рік=1983 |сторінки=182 |посилання=}}</ref>, '''Аку́ла бі́ла''', також '''велика біла акула<ref name=5_lang_dict/>''' (''Carcharodon carcharias'')&nbsp;— вид хрящових риб єдина сучасна з роду '''білих акул''' родини [[Оселедцеві акули|оселедцевих акул]]. Відомий також 1 викопний вид — ''[[Carcharodon hubbelli]]''. Зустрічається в поверхневих прибережних і відкритих водах всіх океанів Землі (крім [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого]]). Біла акула є однією з найбільших хижих риб на Землі. У середньому вони виростають до 4,6&nbsp;м завдовжки<ref name="Compagno_1984_1" /><ref name="r4">{{cite web|url=http://animals.nationalgeographic.com/animals/fish/great-white-shark.html|title=Great White Shark|publisher=National Geographic|accessdate=2013-01-15|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp1TJmwQ?url=http://animals.nationalgeographic.com/animals/fish/great-white-shark.html|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>, хоча були зареєстровані зразки більше 6&nbsp;м і вагою до 1900 кг<ref name=":0">{{Cite web |url=http://dsc.discovery.com/tv-shows/shark-week/about-this-show/largest-great-white-shark.htm |title=Largest Great White Shark: Discovery Channel |accessdate=27 липня 2014 |archive-date=3 листопада 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131103021243/http://dsc.discovery.com/tv-shows/shark-week/about-this-show/largest-great-white-shark.htm }}</ref>. Статева зрілість у самиць настає у віці 12-14 років, а у самців&nbsp;— 9-10 років. Тривалість життя оцінюється приблизно в 27 років<ref name="Compagno_2002_vol2" /> Раціон в основному складається з морських ссавців. Крім того, вона полює на різноманітних риб і морських птахів. Це найнебезпечніший для людини вид акул, саме їй приписують більшість нападів на людей<ref name="r5">{{cite web|url=http://www.flmnh.ufl.edu/fish/Gallery/Descript/whiteshark/whiteshark.html|title=White shark. Biological profile|author=Martins, C. & Knickle, C.|publisher=Florida Museum of Natural History|accessdate=2013-01-15|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp1VT3pI?url=http://www.flmnh.ufl.edu/fish/Gallery/Descript/whiteshark/whiteshark.html|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref><ref name="r6">{{cite web|url=http://www.flmnh.ufl.edu/fish/sharks/statistics/species3.htm|title=«ISAF Statistics on Attacking Species of SharkISAF Statistics on Attacking Species of Shark.|publisher=Florida Museum of Natural History|accessdate=2013-01-15|archiveurl=https://www.webcitation.org/6F9QLlPP9?url=http://www.flmnh.ufl.edu/fish/sharks/statistics/species3.htm|archivedate=2013-03-16|deadurl=no}}</ref><ref name="r7">{{книга|автор=Daley, Audrey|заголовок=Shark|видавництво=Hodder & Stroughton|рік=1994|isbn=0-340-61654-7}}</ref>.

Знаходиться на межі зникнення&nbsp;— на Землі їх близько 3500 особин<ref>{{Cite web |url=http://www.dailymail.co.uk/sciencetech/article-1252237/Great-White-Sharks-endangered-tigers-just-3-500-left-oceans.html |title=Great White Sharks now more endangered than tigers with just 3,500 left in the oceans {{!}} Mail Online |accessdate=27 липня 2014 |archive-date=13 липня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150713123805/http://www.dailymail.co.uk/sciencetech/article-1252237/Great-White-Sharks-endangered-tigers-just-3-500-left-oceans.html }}</ref>.

У бестселері Пітера Бенчлі і поставленому за його мотивами блокбастері Стівена Спілберга «[[Щелепи (фільм)|Щелепи]]» біла акула зображена у вигляді зухвалого людожера; проте насправді люди не є найкращою здобиччю цього виду<ref name="r9">{{cite web|url=http://news.nationalgeographic.com/news/2004/01/0123_040123_tvgreatwhiteshark.html|title=«Great White Shark Attacks: Defanging the Myths»|author=Hile, Jennifer|work=Marine Biology. (January 23, 2004).|publisher=National Geographic.|accessdate=2013-01-15|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp1W9DUI?url=http://news.nationalgeographic.com/news/2004/01/0123_040123_tvgreatwhiteshark.html|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>.

== Систематика і походження ==
Першу [[Біноміальна номенклатура|наукову назву]], ''Squalus carcharias'', білій акулі дав [[Карл Лінней]] у 1758<ref>''Linnaeus C. ''1758 (1 Jan.) Systema Naturae, Ed. X. (Systema naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Tomus I. Editio decima, reformata.) Holmiae. Aqua, Journal of Ichthyology and Aquatic Biology v. 1: i-ii + 1-824</ref>. Після цього виду присвоювалися й інші назви. Сер [[Ендрю Сміт]] у 1833 році присвоїв родову назву ''Carcharodon'', яке походить від слів {{lang-el|καρχαρίας}}&nbsp;— «акула» і {{lang-el2|ὀδούς}}&nbsp;— «зуб»<ref>''Hart, J.L.,'' 1973. Pacific fishes of Canada. Bull. Fish. Res. Board Can. 180:740 p.</ref>. Остаточна сучасна наукова назва (''Carcharodon carcharias'') склалося в 1873, коли вид був переведений з роду ''Squalus'' в рід ''Carcharodon''.

Біла акула належить до родини оселедцевих акул, яке включає три сучасних роди&nbsp;— ''[[Carcharodon]], [[Isurus]] і [[Lamna]]''. ''Carcharodon carcharias''&nbsp;— єдиний, що дожив до наших днів, вид роду ''Carcharodon'' (за викопними рештками описано ще кілька видів). Більшість цих решток є окремими зубами, які відносяться до кінця [[міоцен]]у&nbsp;— початку [[пліоцен]]у, тобто мають вік понад 5&nbsp;млн років, а найдавніші&nbsp;— 15&nbsp;млн років<ref name="r1">{{стаття|автор=Gottfried M. D., Fordyce R. E.|заголовок=An associated specimen of ''Carcharodon angustidens'' (Chondrichthyes, Lamnidae) from the Late Oligocene of New Zealand, with comments on Carcharodon interrelationships»|видання=Journal of Vertebrate Paleontology|volume=21|номер=4| ISSN 0272-4634|рік=2001|pages=730—739|doi=10.1671/0272-4634(2001)021[0730:AASOCA]2.0.CO;2}}</ref>.

Оскільки основним джерелом вивчення викопних акул є їх скам'янілі зуби, встановлення шляхів еволюції білої акули пов'язано з деякими труднощами. За версією, що одержала найбільше визнання на сьогоднішній день, предком білої акули був ''[[Isurus hastalis]]''&nbsp;— вимерлий вид [[Акула-мако|акули-мако]] (іноді його відносять до роду ''[[Cosmopolitodus]]''). Практично єдина відмінність зубів білої акули від зубів даного виду&nbsp;— наявність зазубрин по краях. Популярна в минулому версія про близьку спорідненість білої акули і знаменитого [[мегалодон]]а тепер має мало прихильників. Відповідно до сучасної точки зору вони належать до різних родин, а їх останній спільний предок жив ще в [[мезозой|мезозої]]<ref name="elasmo_com">{{cite web|url=http://www.elasmo.com/genera/cenozoic/sharks/carcharodon.html|title=Carcharodon|author=Jim Bourdon|date=2009|work=The Life and Times of Long Dead Sharks|accessdate=2012-05-12|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/68BaopRx5?url=http://www.elasmo.com/genera/cenozoic/sharks/carcharodon.html|archivedate=2012-06-05|deadurl=no}}</ref>.

У 2012 році дослідники з [[Флоридський університет|Флоридського Університету]] опублікували опис щелеп і зубів викопної акули ''[[Carcharodon hubbelli]]''. Цей вид розглядається як перехідна форма між акулами-мако і сучасною білою акулою. Ці викопні рештки були виявлені ще в 1988 році в формації Піско в [[Перу]], їх вік оцінюється приблизно в 6,5&nbsp;млн років<ref>{{cite web|url=http://news.ufl.edu/2012/11/14/origin-of-great-white/|title=New ancient shark species gives insight into origin of great white|author=Danielle Torrent|date=14 листопада 2012.|publisher=Univercity of Florida|accessdate=2013-03-19|archiveurl=https://www.webcitation.org/6FHeJ5fSv?url=http://news.ufl.edu/2012/11/14/origin-of-great-white/|archivedate=2013-03-21|deadurl=yes}}</ref>.

Еволюційні зв'язки білої акули та інших сучасних і вимерлих видів оселедцевих акул залишаються багато в чому незрозумілими. Предком цієї групи, ймовірно, була ''[[Isurolamna inflata]]'', що жила приблизно 65-55&nbsp;млн років тому і мала невеликі вузькі зуби з гладкими краями і двома бічними зубчиками. У цій родині спостерігалася тенденція до збільшення зубів в ході еволюції, а також до їх зазубрюванню і зростанню їх відносної ширини, що знаменує перехід від хапальної функції зубів до ріжучої і рвучої. У результаті в ході еволюції з'явилися характерні зуби сучасної білої акули<ref name="elasmo1">{{cite web|url=http://www.elasmo-research.org/education/evolution/carcharodon.htm|title=Fossil History of the White Shark|author=R. Aidan Martin|publisher=ReefQuest Centre for Shark Research|accessdate=2011-10-10|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/65lfKcweA?url=http://www.elasmo-research.org/education/evolution/carcharodon.htm|archivedate=2012-02-27|deadurl=no}}</ref>.

== Розповсюдження і місця проживання ==

=== Ареал ===
Білі акули мешкають у відкритому океані і прибережних водах [[континентальний шельф|континентального]] і острівного шельфів з температурою 12-24&nbsp;°C, зазвичай ближче до поверхні води, населяючи райони прибережжя [[помірний клімат|помірного клімату]]<ref name="Compagno_2002_vol2" />. Деякі великі особини з'являються і в [[тропічний клімат|тропічних водах]], крім того, вони регулярно здійснюють тривалі трансокеанічні подорожі. Цей вид зустрічається і на пристойній глибині&nbsp;— зафіксовано випадок вилову білої акули на 1280 метрах донними знаряддями вилову разом з ''[[Hexanchus griseus]]''. Спостереження показують, що принаймні великі особини переносять досить широкий спектр температур навколишнього середовища&nbsp;— від холодних морів і океанського дна до узбережжя тропіків. Водночас особини менших розмірів (менше 3 м) частіше зустрічаються в помірних широтах<ref name="Compagno_2002_vol2" />.

=== Райони проживання ===
Основні центри скупчення білої акули&nbsp;— це прибережні води американського штату [[Каліфорнія]] та мексиканського півострова [[Каліфорнія (півострів)|Каліфорнія]], [[Австралія|Австралії]] і [[Нова Зеландія|Нової Зеландії]], [[Південно-Африканська Республіка|Південно-Африканської Республіки]] та, колись, [[Середземне море]]<ref name="aaas">{{стаття|автор=Ramón Bonfil, Michael Meÿer, Michael C. Scholl, Ryan Johnson, Shannon O'Brien, Herman Oosthuizen, Stephan Swanson, Deon Kotze, Michael Paterson|заголовок=Transoceanic Migration, Spatial Dynamics, and Population Linkages of White Sharks|мова=en|видання=Science|рік=2005|volume=310|номер=5745|pages=100—103|doi=10.1126/science.1114898|issn=}}</ref>. Одна з найчисельніших популяцій білих акул мешкає навколо [[Дайер-Айленд]], [[ПАР]], саме там проводилися практично всі дослідження цього виду.

Її можна зустріти в районі Східного узбережжя США, біля берегів [[Куба|Куби]], [[Багамські Острови|Багамських Островів]], [[Аргентина|Аргентини]], [[Бразилія|Бразилії]]; у Східній [[Атлантичний океан|Атлантиці]]&nbsp;— від [[Франція|Франції]] до ПАР; в [[Індійський океан|Індійському океані]] біла акула з'являється в [[Червоне море|Червоному морі]], біля берегів [[Сейшельські острови|Сейшел]], а також у острова [[Реюньйон]] і у водах [[Маврикій|Маврикія]]; в [[Тихий океан|Тихому океані]]&nbsp;— від Далекого Сходу до [[Нова Зеландія|Нової Зеландії]] і західного узбережжя Америки<ref name="r5" />.

Білі акули, як правило, патрулюють невеликі архіпелаги, населені ластоногими ([[тюлень|тюленями]], [[морський лев|морськими левами]] і [[морж]]ами), рифи, мілини і кам'янисті миси, оточені вузьким континентальним або острівним шельфом. Вони цілеспрямовано рухаються у поверхні або у дна<ref name="r5" />.

=== Міграції ===
Довгий час вважалося, що хоча самці білих акул здатні іноді переміщатися між різними популяціями, самки воліють залишатися у рідного узбережжя все життя. Проте дослідження показали, що білі акули здійснюють не тільки регулярні переміщення уздовж берегів, але і трансокеанічні переходи, повертаючись до одних і тих же місць. Причому мігрують як самки, так і самці<ref name="aaas" />.

Відповідно до проведених досліджень білі акули, які населяють прибережні води Каліфорнії, мігрують між Нижньої Каліфорнією і Гаваями (ця область отримала назву «[[Уайт Шарк Кафе]]»), проводячи там не менше 100 днів, перш ніж повернутися в Нижню Каліфорнію. На зворотному шляху вони повільно пливуть і опускаються на глибину близько 900&nbsp;м. Після повернення акули здійснюють короткі занурення на глибину близько 300&nbsp;м тривалістю до 10 хвилин. Одна особина, позначена біля берегів ПАР, здійснила подорож до південного узбережжя Австралії і повернулася назад через рік. У схожому дослідженні біла акула здійснила подорож від берегів ПАР до північного узбережжя Австралії і повернулася назад через 9 місяців, пройшовши в цілому 20 000 км<ref name="r15">{{cite web|url=http://www.whitesharktrust.org/migration/main.html|title=«South Africa — Australia — South Africa».|publisher=White Shark Trust|accessdate=2013-01-15|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp1a9dzK?url=http://www.whitesharktrust.org/migration/main.html|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>. Ці спостереження дають можливість припустити перетин між різними популяціями білих акул, які раніше вважалися ізольованими. Проте, причини, з яких акули здійснюють міграції, на сьогоднішній день залишаються невідомими. Можливо, така поведінка пов'язана з сезонною появою здобичі або розмноженням<ref>{{cite web|url=http://articles.latimes.com/2006/sep/29/sports/sp-outdoors29|title=«The Great White Way».|author=Thomas, Pete|publisher=«Los Angeles Times»|accessdate=2013-01-15|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp1YlHGe?url=http://articles.latimes.com/2006/sep/29/sports/sp-outdoors29|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>.

== Анатомія і зовнішній вигляд ==
У білої акули велика голова конічної форми. Верхня і нижня лопаті хвостового плавця мають однакову ширину (як і у більшості оселедцевих акул). Черево забарвлене в білий колір, спина і боки сірі (іноді з коричневим або синім відтінком). Таке забарвлення ускладнює виявлення акули. Якщо дивитися зверху, темна тінь розчиняється в товщі моря, при погляді знизу силует акули малопомітний на тлі світлого неба, а при погляді збоку тулуб позірно розпадається на темну і світлу частину. У білих акул є три ряди зубів. Краї зубів зазубрені, і коли акула кусає і трясе головою з боку в бік, зуби як пила ріжуть і відривають шматки плоті<ref name="r16">{{cite web|url=http://marinebio.org/species.asp?id=38|title=«Great White Sharks, ''Carcharodon carcharias''»|publisher=MarineBio.org|accessdate=2013-01-15|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp1b5fhl?url=http://marinebio.org/species.asp?id=38|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>.

У білих акул щільне сигароподібне тіло і 5 пар довгих зябрових щілин. Рот зігнутий у вигляді широкої дуги. Перший спинний плавець має форму трикутника, його основа починається позаду основи грудних плавців. Грудні плавці великі, довгі, серпоподібної форми. Другий спинний і анальний плавці крихітні, анальний плавець розташований перед другим спинним плавцем. На хвостовому стеблі є кілі. Біля верхнього краю хвостового плавця є вентральна виїмка<ref name="Compagno_1984_1" /><ref name="r15" />.

== Розміри ==
Розмір типової дорослої особини білої акули&nbsp;— 3,7-4,9 метрів. Самки, як правило, більші за самців. Найбільша зареєстрована вага (1878 кг) мала самка довжиною 5,4&nbsp;м, спіймана в вересні 1986 року біля берегів [[Пойнт-Вінсент]]<ref name="brief_ov">{{cite web|url=http://www.elasmo-research.org/education/white_shark/overview.htm|title=Brief Overview of the Great White Shark (''Carcharodon carcharias'')|author=R. Aidan Martin|publisher=ReefQuest Centre for Shark Research|accessdate=2013-02-08|archiveurl=https://www.webcitation.org/6EM9HmA9w?url=http://www.elasmo-research.org/education/white_shark/overview.htm|archivedate=2013-02-11|deadurl=no}}</ref>. Максимальний розмір білої акули є гаряче обговорюваною темою. Річард Елліс і Джон Е. МакКоскер, визнані наукові експерти з акул, присвятили цьому питанню цілий розділ у своїй книзі «Велика біла акула» (1991), в якій вони проаналізували різні повідомлення про максимальні розміри акул.

Елліс і МакКоскер визначили розмір найбільшого екземпляра, довжина якого була достовірно виміряна, в 6,4 метра. Він був спійманий в кубинських водах в 1945. Проте і в цьому випадку є експерти, які стверджують, що акула насправді була на кілька футів коротше. Непідтверджена вага цієї кубинської акули склала 3324 кг<ref name="r22">{{стаття|автор=Tricas, T. C.; McCosker, J. E.|заголовок=Predatory behaviour of the white shark (''Carcharodon carcharias''), with notes on its biology|url=http://ia700704.us.archive.org/21/items/cbarchive_109514_predatorybehaviourofthewhitesh1982/predatorybehaviourofthewhitesh1982.pdf|видання=Proceedings of the California Academy of Sciences|рік=1984|volume=43|номер=14|pages=221–238}}</ref><ref name=Wroe_2008>{{стаття|автор=S. Wroe, D. R. Huber, M. Lowry, C. McHenry, K. Moreno, P. Clausen, T. L. Ferrara, E. Cunningham, M. N. Dean and A. P. Summers|заголовок=Three-dimensional computer analysis of white shark jaw mechanics: how hard can a great white bite?|посилання=http://www.bio-nica.info/Biblioteca/Wroe2008GreatWhiteSharkBiteForce.pdf|мова=en|видання=Journal of Zoology|рік=2008|volume=276|номер=4|pages=336-342|doi=10.1111/j.1469-7998.2008.00494.x|issn=}}</ref><ref name="malta">{{cite web|url=http://www.sharkmans-world.eu/research/Malta_adm.pdf|title=An analysis of the photographic evidences of the largest great white sharks, ''Carcharodon carcharias'' (Linnaeus, 1758), captured  in the Mediterranean Sea with considerations about the maximum size of the species|author=A. De Maddalena, M.Zuffa, L.Lipej, A.Celona|work=Annales. Ser. hist. nat. . 11 . 2001 . 2 (25)|publisher=Sharkman's World Organisations|accessdate=2013-02-16|archiveurl=https://www.webcitation.org/6EjDj450G?url=http://www.sharkmans-world.eu/research/Malta_adm.pdf|archivedate=2013-02-26|deadurl=no}}</ref>.

Згідно з іншим дослідженням 2001 року, в травні 1987 року біля острова [[Кенгуру (острів)|Кенгуру]], Австралія, була спіймана біла акула довжиною понад 7&nbsp;м, проте вона не була точно виміряна, збереглися лише фотографії голови, відрубаної по другу пару зябрових щілин, і грудних плавців. Рибак, який спіймав акулу, виміряв довжину голови до першої зябрової щілини, вона склала 153&nbsp;см, що відповідає загальній довжині тіла близько 645&nbsp;см. Ще один великий екземпляр був спійманий в 1982 році біля берегів [[Дакар]]а, Сенегал. На жаль, ні виміряти, ні сфотографувати акулу не вдалося, проте, за словами іхтіолога і фахівця з акул Дж. Морено, який був свідком, її довжина перевищувала 8 метрів. Щелепи були продані за 1000 доларів<ref name="malta" />.

== Адаптації ==
Подібно іншим акулам, білі акули володіють органами відчуттів, які називаються [[ампули Лоренцині]]. Вони дозволяють їм вловлювати електромагнітне поле, створюване тваринами. При кожному русі живий організм генерує електричне поле . Навіть серцебиття створює слабкий електричний імпульс, який акула, перебуваючи досить близько, може засікти. У більшості риб подібна, але менш розвинена здатність забезпечується [[бічна лінія|бічною лінією]]<ref>{{cite web|url=http://www.bio.davidson.edu/people/midorcas/animalphysiology/websites/2005/DiLuzio/index.htm|title=«The physiology of the ampullae of Lorenzini in sharks».|publisher=Biology Dept., Davidson College. Biology @ Davidson.|accessdate=2013-01-15|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp1d1EUS?url=http://www.bio.davidson.edu/people/midorcas/animalphysiology/websites/2005/DiLuzio/index.htm|archivedate=2013-01-20|deadurl=yes}}</ref>. Спостереження за самкою білої акули довжиною 2,3&nbsp;м і вагою 136&nbsp;кг, що знаходилася в неволі протягом 72 годин в 1980 році в акваріумі Стейнхарта (Сан-Франциско), показали, що вона була здатна вловити різницю електричного потенціалу між двома вікнами акваріума всього в 125 мікровольт<ref name="electro">{{cite web|url=http://www.elasmo-research.org/education/white_shark/electroreception.htm|title=Electroreception|author=R. Aidan Martin|publisher=ReefQuest Centre for Shark Research|accessdate=2013-01-19|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp6cWtEW?url=http://www.elasmo-research.org/education/white_shark/electroreception.htm|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>. Така висока чутливість створює труднощі при утриманні цих акул в неволі, оскільки в обмеженому просторі вона дезорієнтує, і вони починають битися об стінки басейну. Проте ця чутливість дозволяє їм успішно виживати в дикій природі. Наприклад, ластоногі, які є улюбленою здобиччю білих акул, часто населяють порівняно молоді з геологічної точки зору скелясті острови. Багато з цих островів виникли в результаті тектонічної активності, і в їх околицях часто спостерігаються аномалії магнітного поля. За цими аномаліями білі акули можуть орієнтуватися в пошуках здобичі (подібно молотоголовим акулам, які вночі виявляють місця скупчення здобичі у [[море Кортеса|морі Кортеса]])<ref name="electro"/>.

Для того щоб успішно полювати на таку швидку і рухому здобич, як морські леви, білі акули здатні підтримувати підвищену в порівнянні з навколишнім середовищем температуру тіла. Для цього служить [[Rete mirabile]] (з латини перекладається як «чудесна мережа»). Це щільний комплекс, що складається з вен, артерій і капілярів, що пролягають з боків тулуба. Він дозволяє утримувати тепло, підігріваючи холодну артеріальну кров за рахунок венозної крові, розігрітої роботою м'язів. Таким чином акула підтримує вищу температуру деяких частин тіла, зокрема, шлунка<ref>{{стаття|автор=Goldman K. J.|заголовок=Regulation of body temperature in the white shark, ''Carcharodon carcharias''|видання=Journal of Comparative Physiology; B Biochemical Systemic and Environmental Physiology|тип=journal|рік=1997|volume=167|номер=6|pages=423–429|doi=10.1007/s003600050092}}</ref>. Різниця з температурою навколишньої води може складати до 14&nbsp;°C, тоді як серце і зябра залишаються холодними<ref name="r31">{{cite web|url=http://www.elasmo-research.org/education/white_shark/p_body_temp.htm|title=Body Temperature of the Great white and Other Lamnoid Sharks|author=Martin, R. Aidan|accessdate=2013-02-16|archiveurl=https://www.webcitation.org/6EjDjXg0F?url=http://www.elasmo-research.org/education/white_shark/p_body_temp.htm|archivedate=2013-02-26|deadurl=no}}</ref>. Здатність білої акули підвищувати температуру тіла, ймовірно, є прикладом [[гігантотермія|гігантотермії]] і ендотермічної [[пойкілотермія|пойкілотермії]], оскільки температура непостійна і регулюється внутрішньо<ref name="r16" />.

=== Сила укусу ===
У 2007 році [[Університет Нового Південного Уельсу]], [[Сідней]], провів дослідження акулячого черепа методом комп'ютерної томографії, на підставі якого була створена модель, що дозволяє оцінити силу і динаміку укусу. У 2008 році був проведений експеримент, який дозволив оцінити міць акулячих щелеп. Було виявлено, що сила укусу білої акули довжиною 2,5&nbsp;м і масою 240&nbsp;кг може досягати 3131 Н, тоді як у акули довжиною 6,4&nbsp;м і масою 3324&nbsp;кг вона становить 18216 Н<ref name=Wroe_2008/><ref>{{cite web|url=http://www.cosmosmagazine.com/node/1499|title=«Measuring the great white's bite»|author=Medina, Samantha (27 July 2007)|publisher=Cosmos Magazine|accessdate=2013-01-16|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp6E545h?url=http://www.cosmosmagazine.com/node/1499|archivedate=2013-01-20|deadurl=yes}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.news24by7.us/2012/01/shark-bite-replace-shark-attack.html|title=Shark Bite Replace Shark Attack|publisher=News24by7|accessdate=2013-03-13|archiveurl=https://www.webcitation.org/6F9QMEkXX?url=http://www.news24by7.us/2012/01/shark-bite-replace-shark-attack.html|archivedate=2013-03-16|deadurl=yes}}</ref>.

Її відносний коефіцієнт сили укусу становить 164, тоді як у тасманійського диявола він дорівнює 181, а у нільського крокодила&nbsp;— 440. Втім, враховуючи гостроту зубів, акулам немає потреби кусати в повну міць<ref>{{cite web|url=http://sciencefocus.com/qa/how-powerful-great-white-sharks-jaw|title=How powerful is a great white shark's jaw?|author=Peter Cole|publisher=Focus Magazine|accessdate=2013-03-13|archiveurl=https://www.webcitation.org/6F9QMvO60?url=http://sciencefocus.com/qa/how-powerful-great-white-sharks-jaw|archivedate=2013-03-16|deadurl=no}}</ref>.

== Спосіб життя ==
Поведінка і соціальна структура білих акул ще недостатньо вивчені. У водах ПАР спостерігається ієрархічне домінування за статтю, розміром і резидентністю: самки домінують над самцями, великі акули&nbsp;— над дрібними, резидентні&nbsp;— над новачками. Під час полювання білі акули зазвичай поділяються і вирішують конфлікти за допомогою ритуалів і демонстративної поведінки. Вони рідко вступають в бійку один з одним, хоча на тілі окремих особин знаходили сліди зубів одноплемінників. Ймовірно, коли одна акула підпливає до іншої занадто близько, та може завдати їй попереджувальний укус, крім того, білі акули можуть демонструвати свою домінантність за допомогою укусів<ref name="r5" /><ref name="r33">{{стаття|автор=R. Aidan Martin and Anne Martin|заголовок=Sociable Killers|url=http://www.naturalhistorymag.com/picks-from-the-past/201391/sociable-killers|видання=Natural History Magazine, Inc|рік=2006}}</ref>.

Білі акули&nbsp;— одні з небагатьох акул, які регулярно піднімають голову над поверхнею води, щоб озирнутися в пошуках здобичі. Така поведінка характерна також для [[Мальгаська нічна акула|мальгаської нічної акули]]. Існує версія, що акули таким способом краще вловлюють запахи, оскільки в повітрі вони поширюються швидше, ніж у воді. Білі акули дуже цікаві, демонструють кмітливість і вдаються до спілкування, якщо того вимагає ситуація. До берегів Сил-Айленд, ПАР, вони щороку припливають і спливають стабільними групами, до складу яких входять від 2 до 6 особин. Невідомо, чи існують між членами груп родинні зв'язки, але по відношенню один до одного вони поводяться досить мирно. Ймовірно, соціальна структура подібних груп найбільш порівнянна з вовчою зграєю; кожен член зграї має встановлений статус, в групі є альфа-лідер. При зустрічі члени різних груп акул визначають соціальний ранг, не вдаючись до насильства<ref name="r33" />.

Білі акули стоять на вершині харчової піраміди. У них практично немає ворогів у природі. Для невеликих білих акул можуть становити небезпеку більші одноплемінники і [[косатка|косатки]]. У 1997 році на [[Фараллонові острови|Фараллонових островах]] група спостерігачів за китами стала свідком полювання косатки на велику білу акулу, яку вона в підсумку вбила<ref>{{cite web|url=http://channel.nationalgeographic.com/wild/shark-attack-experiment-live/videos/killer-whale-vs-jaws/|title=The Whale That Ate Jaws Killer Whale vs. Jaws|publisher=National Geographic|accessdate=2013-01-18|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp6FrXUU?url=http://channel.nationalgeographic.com/wild/shark-attack-experiment-live/videos/killer-whale-vs-jaws/|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>.

На білих акулах паразитують [[веслоногі раки]] ''[[Pandarus sinuatus]]'' і ''[[Pandarus smithii]]''<ref name="r5"/>.

=== Живлення ===
Білі акули полюють в основному в денний час. Вони харчуються рибою, наприклад, [[тунці|тунцями,]] [[скати|скатами]] та іншими акулами, [[китові|китовими]] ([[дельфіни]], [[кити]], [[морські свині]]), [[ластоногі|ластоногими]] ([[тюлені]], [[морські котики]], [[морські леви]]), [[морські черепахи|морськими черепахами]], [[калан|морськими видрами]] і [[птахи|птахами]]<ref name="Compagno_1984_1" /><ref>{{стаття|автор=Johnson, R. L.; A. Venter, M. N. Bester, and W. H. Oosthuizen|url=http://www.oceans-research.com/media/publications/SeabirdPublishedManuscript.pdf|заголовок=Seabird predation by white shark ''Carcharodon carcharias'' and Cape fur seal ''Arctocephalus pusillus pusillus'' at Dyer Island|мова=en|видання=South African Journal of Wildlife Research|рік=2006|volume=36|номер=1|pages=23—32|accessdate=2013-01-16|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120407013703/http://www.oceans-research.com/media/publications/SeabirdPublishedManuscript.pdf|archivedate=2012-04-07}}</ref>. Не оминають стороною і туші мертвих китів. Був зареєстрований випадок, коли білі акули об'їдали тушу мертвого кита разом з тигровими акулами<ref>{{стаття|автор=Dudley, Sheldon F. J., Michael D. Anderson-Reade, Greg S. Thompson, and Paul B. McMullen|заголовок=Concurrent scavenging off a whale carcass by great white sharks, ''Carcharodon carcharias'', and tiger sharks, ''Galeocerdo cuvier''|url=http://fishbull.noaa.gov/983/13.pdf|мова=en|видання=Fishery Bulletin|рік=2000|volume=98|номер=3|pages=646—649|doi=}}</ref>. Крім того, відомо, що білі акули проковтують предмети, які вони не в змозі переварити. Молоді акули харчуються в основному дрібною рибою. Особини довжиною понад 4&nbsp;м полюють в основному на морських ссавців<ref>{{стаття|автор=Estrada, J. A.; Aaron N. Rice, Lisa J. Natanson, and Gregory B. Skomal|заголовок=Use of isotopic analysis of vertebrae in reconstructing ontogenetic feeding ecology in white sharks|мова=en|видання=Ecology (USA)|рік=2006|volume=87|номер=4|pages=829—834|doi=10.1890/0012-9658(2006)87[829:UOIAOV]2.0.CO;2|issn=|pmid=16676526}}</ref>. Білі акули полюбляють калорійний харч з високим вмістом жиру. Експерт з акул Пітер Клімлі використовував на своєму човні механізм з котушковим вудилищем, до якого прикріпив туші тюленя, свині та вівці, і методом троллінгу протягнув їх у воді біля Фараллонових островів. Акули атакували всі три приманки, але не стали їсти тушу вівці<ref name="r36">{{cite web|url=http://www.elasmo-research.org/education/topics/b_catch.htm|title=«Catch as Catch Can».|publisher=ReefQuest Centre for Shark Research.|accessdate=2013-01-17|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp6Ihg2K?url=http://www.elasmo-research.org/education/topics/b_catch.htm|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref><ref name="r39">{{cite web|url=http://www.sharkresearchcommittee.com/predation.htm|title=«Predatory Behavior of Pacific Coast White Sharks».|author=Martin, Rick.|publisher=Shark Research Committee|accessdate=2013-01-17|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp6JaCfp?url=http://www.sharkresearchcommittee.com/predation.htm|archivedate=2013-01-20|deadurl=yes}}</ref>.

Біля берегів Сил-Айленда білі акули полюють в основному вранці, протягом 2 годин після підйому сонця, коли видимість ще погана. В цей час їх атаки завершуються успішно в 55&nbsp;% випадків, тоді як пізнім ранком ефективність падає до 40&nbsp;%, і після цього полювання припиняється<ref name="r33" />.

Білі акули недарма заслужили славу лютого хижака, хоча вони зовсім не є нерозбірливими механічними пожирачами. Полювання, як правило, ділиться на п'ять етапів&nbsp;— виявлення, ідентифікація, наближення, напад і споживання. Шаблони поведінки акул в ході виявлення та ідентифікації жертв були досліджені з використанням приманок. Результати цих експериментів показали, що, коли у білих акул є вибір між квадратним і веретеноподібним об'єктом, що нагадує за формою тюленя, вони вибирали приманку, що виглядала для них природніше. За відсутності вибору вони досліджували будь-яку запропоновану приманку. Деякі вчені вважають, що силуети дайверів і серферів при погляді знизу нагадують ластоногих, що і є причиною більшості нападів білих акул на людей. Тим не менш, той факт, що білі акули атакують неживі об'єкти різних форм, кольорів і розмірів, абсолютно не схожі на морських ссавців, спростовує відому гіпотезу «помилкової ідентифікації». Дослідники припускають, що білі акули часто кусають незнайомі об'єкти, щоб визначити їх їстівність<ref name="r5" />.

На підставі підводних спостережень вчені описали деякі типи підходу акул до жертви. Більшість акул рухалося трохи нижче поверхні води. Підійшовши приблизно на 1&nbsp;м до наміченої жертви, вони здійснювали напад, відхиливши голову назад і висунувшись з води. Іноді вони здійснюють ривок, частково вистрибнувши з води. У рідкісних випадках білі акули атакують, перевернувшись догори черевом<ref name="r5" />.

Мисливська тактика залежить від виду здобичі. У Сил-Айленду білі акули на великій швидкості нападають на [[капський морський котик|капських морських котиків]] знизу, хапаючи їх поперек тулуба. Напад відбувається так стрімко, що акули можуть повністю вистрибнути з води. У науковому співтоваристві визнано, що максимальна швидкість в ході такої атаки досягає 40 км/год. З більшою точністю вона поки не встановлена<ref>{{cite web|url=http://www.elasmo-research.org/education/topics/p_shark_speed.htm|title=«How Fast Can a Shark Swim?»|publisher=ReefQuest Centre for Shark Research|accessdate=2013-02-16|archiveurl=https://www.webcitation.org/6EjDjzNzm?url=http://www.elasmo-research.org/education/topics/p_shark_speed.htm|archivedate=2013-02-26|deadurl=no}}</ref>. У разі невдалої атаки акули можуть повторно переслідувати жертву. Напад, як правило, відбувається, коли жертва знаходиться біля поверхні води<ref name="r38">{{cite web|url=http://www.elasmo-research.org/education/white_shark/predation.htm|title="White Shark Predatory Behavior at Seal Island"|publisher=ReefQuest Centre for Shark Research|accessdate=2013-02-16|archiveurl=https://www.webcitation.org/6EjDkQ4Ij?url=http://www.elasmo-research.org/education/white_shark/predation.htm|archivedate=2013-02-26|deadurl=no}}</ref>.

Біля берегів Каліфорнії білі акули позбавляють руху [[північний морський слон|північних морських слонів]], сильно кусаючи їх за задню частину тіла, яка у них є основним рушієм, а потім чекають, поки здобич стече кров'ю і помре. Акули застосовують цю тактику особливо під час полювання на дорослих самців, які можуть бути рівними або навіть перевершувати за розміром самого мисливця і є небезпечним супротивником. Атака, як правило, відбувається під водою. Звичайних тюленів білі акули хапають на поверхні води і тягнуть вниз, поки ті не припиняють боротьбу. [[Каліфорнійський морський лев|Каліфорнійських морських левів]] білі акули хапають посередині тулуба, тягнуть вниз і поїдають<ref name="Heithaus">{{стаття|автор=Heithaus M.|заголовок=Predator–prey and competitive interactions between sharks (order Selachii) and dolphins (suborder Odontoceti): a review|url=http://www.science.fau.edu/sharklab/courses/elasmobiology/readings/heithaus.pdf|мова=en|видання=Journal of Zoology|рік=2001|volume=253|номер=1|pages=53—68|doi=10.1017/S0952836901000061|accessdate=2014-07-28|archivedate=2016-01-15|archiveurl=https://web.archive.org/web/20160115113304/http://www.science.fau.edu/sharklab/courses/elasmobiology/readings/heithaus.pdf}}</ref>.

На дельфінів і морських свиней білі акули нападають знизу, ззаду або зверху, щоб ті не могли засікти їх за допомогою ехолокації. Акули полюють на [[темний дельфін|темних]], [[сірий дельфін|сірих]], [[горбатий дельфін|горбатих]] дельфінів, [[афаліна|афалін]], і [[Phocoenoides dalli|білокрилих морських свиней]]<ref name="autogenerated1">{{книга|автор=Klimley, Peter; Ainley, David|заголовок=Great White Sharks: The Biology of ''Carcharodon carcharias''|видавництво=Academic Press|рік=1996|pages=91—108|isbn=0-12-415031-4}}</ref>. Близькі зустрічі дельфінів і великих акул часто закінчуються відходом дельфінів геть. Проте в окремих випадках група дельфінів в цілях самозахисту може переслідувати акулу-одинака<ref name="Heithaus" />.

Білі акули полюють на невеликих китоподібних. У серпні 1989 року в центральній Каліфорнії на берег викинувся молодий [[Kogia breviceps|карликовий кашалот]] довжиною 1,6&nbsp;м. На хвостовому стеблі у нього був слід від укусу білої акули<ref>{{стаття|автор=Long D. L.|заголовок=Apparent Predation by a White Shark ''Carcharodon carcharias'' on a Pygmy Sperm Whale ''Kogia breviceps''|url=http://fishbull.noaa.gov/893/long.pdf|мова=en|видання=Fishery Bulletin|рік=1991|volume=89|номер=3|pages=538—540|doi=}}</ref>. Крім того, білі акули нападають на китів родини [[Дзьоборилові|дзьоборилових]]<ref name=Wroe_2008/><ref name="r39" />.

Незважаючи на те, що білі акули рідко вступають в сутичку один з одним, цьому виду не чужий [[канібалізм]]. Великі особини можуть вести себе агресивно, особливо по відношенню до дрібних. Як повідомляють, біля берегів [[Стредброук-Айленд]], Австралія, білу акулу довжиною 3 метри було майже перекушено навпіл 6-метровою<ref>{{cite web|url=http://www.dailytelegraph.com.au/news/monster-shark-bites-great-white-in-half/story-e6freuy9-1225791557651|title=«Monster shark bites great white in half».|publisher=The Daily Telegraph (Australia). 27 October 2009.|accessdate=2013-01-17|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp6LDT0p?url=http://www.dailytelegraph.com.au/news/monster-shark-bites-great-white-in-half/story-e6freuy9-1225791557651|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>.

=== Розмноження ===
Можливість спостерігати як виношує потомство біла акула&nbsp;— надзвичайно рідкісне явище. Це може бути обумовлено територіальним відокремленням таких самок від місць звичайних скупчень білих акул, а також, можливо, дуже низькою [[фертильність|фертильністю]] і відносно невеликою їх кількістю в один період часу.

До 1991 року про розмноження білих акул майже нічого не було відомо. Кілька звітів про упіймання вагітних самок і виявлення ембріонів були значною мірою сумнівними, недостатньо деталізовані чи надходили з других рук. Починаючи з 1991 року у водах Нової Зеландії, Японії та Австралії були спіймані і досліджені вченими кілька вагітних самок з ембріонами. Ці спіймані за щасливим збігом обставин екземпляри допомогли істотно розширити знання про розмноження білих акул, хоча до цих пір існують великі прогалини<ref name="rr">{{cite web|url=http://www.flmnh.ufl.edu/fish/organizations/ssg/sharknews/sn9/shark9news8.htm|title=Reproductive Strategy of White Sharks, ''Carcharodon carcharias''|author=Malcolm P. Francis|publisher=National Institute of Water and Atmospheric Research|accessdate=2013-01-18|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Dp6OKOg2?url=http://www.flmnh.ufl.edu/fish/organizations/ssg/sharknews/sn9/shark9news8.htm|archivedate=2013-01-20|deadurl=no}}</ref>.

[[Ембріон]]и білої акули харчуються яйцями, що продукуються яєчниками матері ([[оофагія]]). У ембріонів на проміжній стадії розвитку (довжина 100—110 см) сильно розтягнутий живіт, який наповнений [[жовток|жовтком]], в той час як у ембріонів на пізній стадії розвитку (135—151 см) шлунки або порожні, або містять невелику кількість жовтка. Подібну модель розвитку можна спостерігати у [[атлантичні оселедцеві акули|атлантичних оселедцевих акул]], у яких ембріон споживає найбільшу кількість яєць в середині вагітності. Після цього вироблення яєць припиняється, ембріони отримують поживні речовини, переварюючи жовток, накопичений у них в шлунках, і зберігають енергію у вигляді [[ліпіди|ліпідів]] в збільшеній печінці<ref name="francis">''Francis, M. P.'' 1996. Observations on a pregnant white shark with a review of reproductive biology. In: pp. 157—172, A. P. Klimley and D. G. Ainley (eds), Great White Sharks. The Biology of ''Carcharodon carcharias''. Academic Press, San Diego.</ref>. Поїдання ембріонами один одного ([[адельфофагія]]) у білої акули, на відміну від деяких інших ламноподібних, не виявлено. У звичайної піщаної акули (''[[Carcharias taurus]]''), для якої це характерно, в кожному яйцеводі виживає тільки один ембріон, тому при народженні у посліді не більше двох ембріонів<ref name="gilm">{{стаття|автор=Gilmore R. G.|заголовок=Reproductive biology of lamnoid sharks|мова=en|видання=Environmental Biology of Fishes|рік=1993|volume=38|номер=1—3|pages=95—114|doi=10.1007/BF00842907|issn=}}</ref>. У білих акул максимальний розмір посліду становить не менше 10 акуленят, що робить ембріофагію малоймовірною. Ембріони білої акули не мають зв'язку з організмом матері, таким чином, цей вид розмножується бесплацентарним яйцеживонародженням з оофагією<ref name="rr" />.

У виводку білих акул міститься від 2 до 10 ембріонів, є непідтверджені повідомлення про 14 ембріонів. Середній розмір виводку, ймовірно, 5-10 новонароджених. Довжину при народженні можна оцінити за розмірами найбільшого зі знайдених ембріонів і найменшою довжиною молодої акули, знайденої живою. Найбільший ембріон мав довжину 151&nbsp;см, а довжина не менше 20 знайдених ембріонів лежала в інтервалі 135—151&nbsp;см. Найменшими точно виміряними живими білими акулами були три особини довжиною 122&nbsp;см, спіймані біля узбережжя Північної Америки<ref name="klimley">''Klimley, A. P.'' 1985. The areal distribution and autoecology of the white shark, ''Carcharodon carcharias'', off the west coast of North America. Memoirs of the Southern California Academy of Sciences 9: 15-40.</ref><ref name="pratt">''Pratt, H. L.'' 1996. Reproduction in the male white shark. In: pp. 131—138, A. P. Klimley and D. G. Ainley (eds), Great White Sharks. The Biology of ''Carcharodon carcharias''. Academic Press, San Diego.</ref>. Було також спіймано значну кількість білих акул завдовжки від 125 до 140&nbsp;см. На підставі цих даних довжина при народженні оцінюється в діапазоні 120—150 см<ref name="rr" />.

Вагітні самки, що виношували ембріони довжиною понад 127&nbsp;см, попадаються з середини зими до літа. Це дає підставу припустити, що пологи відбуваються навесні або влітку. Більшість новонароджених білих акул довжиною менше 155&nbsp;см також були спіймані в весняно-літній період<ref name="klimley" /><ref name="pratt" /><ref name="fergusson">''Fergusson, I. K.'' 1996. Distribution and autecology of the white shark in the eastern North Atlantic Ocean and the Mediterranean Sea. In: pp. 321—345, A.P. Klimley and D.G. Ainley (eds), Great White Sharks. The Biology of ''Carcharodon carcharias''. Academic Press, San Diego.</ref>. Проте, в той же час ловили вагітних самок, які виношують ембріони на ранній стадії розвитку. Є кілька можливих пояснень цих спостережень:

* дані про довжину ембріона та/або дату упіймання були помилковими;
* репродуктивний цикл не має сезонного характеру, тому в один і той же час року зустрічаються самки, що виношують ембріони на різних стадіях розвитку, або
* тривалість вагітності більше, ніж один рік, в результаті чого дві (або більше) когорти ембріонів присутні в популяції в будь-який момент часу.

Друге і третє пояснення здаються більш імовірними, ніж перше<ref name="rr" />.

Ембріони та вагітні або народженні білі акули були зареєстровані біля берегів Нової Зеландії, Австралії, Тайваню, Японії і в Середземному морі . Новонароджені білі акули зустрічаються біля берегів Нової Зеландії, Австралії, Японії, Південної Африки, північно-східній частині Тихого океану, північно-західній частині Атлантичного океану і в Середземному морі<ref name="pratt" /><ref name="fergusson" />. Таким чином, пологи, ймовірно, відбуваються по всьому світу в різних, в основному помірних, водах<ref name="rr" />.

Самки стають статевозрілими при довжині 4-5&nbsp;м у віці 12-14 років, а самці при довжині 3,5-4,1 у віці 9-10 років. На основі кривої зростання акул тривалість життя оцінюється в 27 років, вважається, що в цьому віці біла акула може досягти довжини 7,6 м<ref name="Compagno_2002_vol2" /><ref name="cail">''Cailliet, G. M., Natanson, L. J., Welden, B. A., and Ebert, D. A.'' 1985. [http://www.researchgate.net/publication/259293970 Preliminary studies on the age and growth of the white shark, ''Carcharodon carcharias'', using vertebral bands]. Memoirs of the Southern California Academy of Sciences 9: 49B60.</ref>.

Парування білих акул досі спостерігалося тільки один раз, навесні. Інші непрямі ознаки можуть бути використані для визначення часу останнього спаровування, в тому числі витікання сперми або сперматофорів з птеригоподій, опухлі сифонні мішки, роздратовані птеригоподіїв і сліди укусів на самках. Подібні ознаки у білих акул частіше спостерігаються у весняно-літній період. Оскільки, імовірно, пологи також припадають на цей час, спарювання може відбуватися незабаром після пологів, і самки можуть виношувати наступний послід без відпочинку між вагітностями. Проте, ця теорія, як і раніше не доведена<ref name="rr" />.

== У віруваннях ==
На островах Самоа вважалася посланицею головного божества Мосо. Щоб зберегти від злодіїв хлібні дерева та кокосові пальми мешканці Самоа вирізали з дерева фігурки акули та вішали їх на гілки. Вважалося, що той, хто крав з пальм і дерев, загрожувала неминуча загибель від білої акули при виході у море.

На честь цієї акули мешканці деяких з Соломонових островів споруджували вівтарі, де приносили людські жертви, яких скидали у море. Деякі роди вважали себе нащадками білої акули.

== Див. також ==
* [[Мегалодон]]

==Посилання==
*[https://vue.gov.ua/Кархардон,_біла_акула_(Carcharodon_carcharias) Кархардон, біла акула (Carcharodon carcharias)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220226020709/https://vue.gov.ua/Кархардон,_біла_акула_(Carcharodon_carcharias) |date=26 лютого 2022 }} // [[ВУЕ]]
* [https://web.archive.org/web/20060422092856/http://www.arkive.org/species/GES/fish/Carcharodon_carcharias/ Світлини та відео ''Carcharodon carcharias''].

== Примітки ==
{{reflist|refs=
<ref name=5_lang_dict>Решетников Ю. С., Котляр А. Н., Расс Т. С., Шатуновский М. И. Пятиязычный словарь названий животных. Рыбы. Латинский, русский, английский, немецкий, французский. / под общей редакцией акад. В. Е. Соколова. — М.: Рус. яз., 1989. — С. 23. — 12 500 экз. — ISBN 5-200-00237-0.</ref>
<ref name=Compagno_1984_1>{{книга
 |автор=Compagno, Leonard J.V.
 |частина=1. Hexanchiformes to Lamniformes
 |chapterurl=http://www.fao.org/docrep/009/ad122e/ad122e00.htm
 |заголовок=FAO species catalogue
 |місце=Rome
 |видавництво=Food and Agricultural Organization of the United Nations
 |рік=1984
 |volume=4. Sharks of the World: An Annotated and Illustrated Catalogue of Shark Species Known to Date
 |pages=238–241
 |isbn=92-5-101384-5
 |archivedate=2016-12-16
 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20161216003425/http://www.fao.org/docrep/009/ad122e/ad122e00.htm
 }}</ref>
<ref name=Compagno_2002_vol2>{{книга
 |автор=Compagno, Leonard J.V.
 |частина=Volume 2. Bullhead, mackerel and carpet sharks (Heterodontiformes, Lamniformes and Orectolobiformes)
 |chapterurl=http://www.fao.org/docrep/009/x9293e/x9293e00.htm
 |заголовок=FAO species catalogue. Sharks of the World: An Annotated and Illustrated Catalogue of Shark Species Known to Date
 |місце=Rome
 |видавництво=Food and Agricultural Organization of the United Nations
 |рік=2002
 |pages=98–107
 |isbn=92-5-104543-7
}}</ref>
}}

{{Ламноподібні}}
{{Портали|Біологія}}
{{Authority control}}
{{Taxonbar|from=Q129026}}

[[Категорія:Оселедцеві акули]]
[[Категорія:Тварини, описані 1758]]
[[Категорія:Риби Атлантики]]
[[Категорія:Риби Індійського океану]]
[[Категорія:Риби Тихого океану]]
[[Категорія:Риби Азії]]
[[Категорія:Риби Австралії]]
[[Категорія:Риби Алжиру]]
[[Категорія:Риби Бразилії]]
[[Категорія:Риби Єгипту]]
[[Категорія:Риби Західної Сахари]]
[[Категорія:Риби Намібії]]
[[Категорія:Риби Мавританії]]
[[Категорія:Риби Марокко]]
[[Категорія:Риби Мексики]]
[[Категорія:Риби Нової Зеландії]]
[[Категорія:Риби Південно-Африканської Республіки]]
[[Категорія:Риби США]]
[[Категорія:Риби Тунісу]]
[[Категорія:Риби Південної Америки]]
[[Категорія:Риби Північної Америки]]