Перегляд вихідного коду сторінки Біт-покоління

{{автопереклад|ru|дата=квітень 2019}}
'''Біт-поколі́ння''' ({{lang-en|The Beat Generation}}, іноді перекладається як '''«Розбите покоління»''')&nbsp;— назва групи [[Американці США|американських]] авторів, що працювали над [[проза|прозою]] та [[поезія|поезією]]<ref>{{книга|автор=Johnson, Ronna; McCampbell Grace, Nancy.|заголовок=Girls who wore black: women writing the beat generation|рік=2002|allpages=295|видавництво=Rutger University Press|pages=18|isbn=9780813530659}}</ref>{{sfn|Waldman, Ginsberg|2007|p = 14.}}. Біт-покоління мало вплив на культурну свідомість своїх сучасників з середини [[1940-ві|1940-х]] років та завоювало визнання наприкінці [[1950-ті|1950-х]] років. Сучасні [[літературний критик|літературні критики]] розглядають біт-покоління у різних іпостасях: як [[письменник]]ів-[[екзистенціалізм|екзистенціалістів]], аморальних особистостей, романтиків, аполітичних людей та представників [[богема|богеми]]; найбільш точно, на думку одного з дослідників, є розгляд біт-покоління як девізу або символу революції американських звичаїв<ref name=autogenerated2>{{книга|автор=Dutta Sharma, Brahma.|заголовок=Ecology and oriental philosophies in the Beats|рік=2000|allpages=288|видавництво=Anmol Publications PVT. LTD|pages=1|isbn=9788126104499}}</ref>.

Термін «біт-покоління» з'явився [[1948]] року та належав [[Джек Керуак|Джеку Керуаку]], таким чином охарактеризував [[Нонконформізм|нонконформістський]] молодіжний рух і андеграунд у [[Нью-Йорк]]у, що виросли з практично зниклого на той момент «[[втрачене покоління|втраченого покоління]]»{{sfn|Андрєєва|2004|pp=605—616.}}<ref name="ReferenceA" />. Біт-покоління почало формуватися на початку 1940-х років у студентських колах [[Колумбійський університет|Колумбійського університету]], де [[Люсьєн Карр]] познайомив Керуака, [[Аллен Гінсберг|Гінсберга]] та [[Вільям Барроуз|Берроуза]], які згодом стали головними представниками «Розбитих»<ref name="cirtleq" />.

Серед основних авторів течії&nbsp;— прозаїки [[Вільям Берроуз]], [[Джек Керуак]], поети [[Аллен Гінсберг]], [[Ґреґорі Корсо]], [[Лоуренс Ферлінгетті]], [[Ґері Снайдер]], [[Майкл Макклур]], [[Діана ді Прима]], [[Філіп Вейлен]], [[Філіп Ламантія|Філіп Ламантіа]], [[Лерой Джонс]], [[Боб Кауфман]], [[Роберт Крілі]] та [[Роберт Данкен]]. Найвідоміші зразки літератури біт-покоління&nbsp;— поема «[[Крик (поема)|Крик]]» Гінсберга ([[1956]]), романи «[[В дорозі]]» Керуака ([[1957]]) та «[[Голий ланч]]» Берроуза ([[1959]]). На заході «покоління розбитих» наприкінці [[1960-ті|1960-х]] велика частина цієї групи зазнала трансформацію у рух [[хіпі]], хоча окремі її члени приєдналися до інших політичних течій цього часу<ref name="issit" />.

== Етимологія ==
В одній зі своїх публіцистичних статей Керуак писав, що «розбите покоління» було вперше згадано ним 1948 року в бесіді з [[Джон Клеллон Голмс|Джоном Голмсом]]: так письменник охарактеризував соціальний пласт, що виник після практично зниклого до кінця 1940-х «[[Втрачене покоління|втраченого покоління]]»{{sfn|Андрєєва|2004|pp=605-616}}<ref name="ReferenceA">{{книга|автор=Vorhees, Mara|заголовок=Boston|видавництво=Lonely Planet|рік=2009|allpages=280|pages=36|isbn=9781741791785}}</ref>. У пресі дане словосполучення вперше з'явилося у романі {{не перекладено|Марш! (роман)|«Марш!»|en|Go (Holmes novel) }} (1952) Холмса<ref>{{книга|автор=Gruber, J. Richard; Andrews, Benny|заголовок=American icons: from Madison to Manhattan, the art of Benny Andrews, 1948-1997|рік=1997|видавництво=University Press of Missisippi|pages=93|isbn=9781890021016}}</ref>. Менш поширеною точкою зору є приписування авторства терміна «розбите покоління» [[Боб Кауффман|Бобу Кауффману]]<ref>{{книга|автор=Echole, Alice|заголовок=Shaky ground: the '60s and its aftershocks|рік=2002|видавництво=Columbia University Press|pages=224|isbn=9780231106719}}</ref>.

Вільям Лавлор уточнює, що, на відміну від «покоління», термін «бітник» з'явився лише у 1958 році, коли журналіст газети «[[San Francisco Chronicle]]» {{не перекладено|Герб Каен|Герб Каен|en|Herb Caen}} у випуску від 2 квітня додав до слова «''beat''», яке на сленгу [[джаз]]ових музикантів 40-х означало убогість та розпач{{sfn|Lawlor|2005|p=13}}, слов'янський [[суфікс]] «''-ник''», взятий з назви радянського «[[Перший штучний супутник Землі|Супутника-1]]», запущеного за півроку до цього; Мартін Левінсон пов'язує факт публікації статті вже після запуску літального апарату на орбіту з тим, що стосовно «бітників» вона висловлювала аналогічне знаходження останніх десь за межами цього світу<ref>{{книга|автор=Levinson, Martin|заголовок=Brooklyn Boomer: Growing Up in the Fifties|рік=2011|видавництво=iUniverse|pages=96|isbn=9781462017126}}</ref>. Письменник {{не перекладено|Пол Діксон (письменник)|Пол Діксон|en|Paul Dickson}} цитує журналіста:
{{quotation|Я придумав слово «бітник» просто тому, що «Супутник» тоді літав, і слово з'явилося саме<ref>{{книга|автор=Dickson, Paul|заголовок=A Dictionary of the Space Age|видавництво=JHU Press|рік=2009|allpages=260|pages=209|isbn=9780801891151}}</ref>.
{{oq|en|I coined the word «beatnik» simply because Russia's Sputnik was aloft at the time and the word popped out.}}|}}

== Історія ==

=== Колумбійський університет і 1940-ві ===
[[Файл:Low Memorial Library Columbia University NYC retouched.jpg|thumb|right|225px|Вид на [[амфітеатр]] перед [[бібліотека|бібліотекою]] Колумбійського університету]]
На початку [[1940-ві|1940-х]] років Керуак був студентом [[Колумбійський університет|Колумбійського університету]], однак, посварившись з тренером, кинув навчання. Два роки по тому, в [[1944|1944-м]], він повернувся в надії відновитися і здійснити давню мрію&nbsp;— зайнятися [[література|літературою]] та стати письменником<ref name="DownF">{{cite web|url=http://www.chaskor.ru/article/daunshifting_dzheka_keruaka_15875|title=Даунфишинг Джека Керуака|publisher=chaskor.ru|work=Частный Корреспондент|assesdate=29.07.2011|date=12.03.2011|author=Шохина, Виктория.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJEZDgy?url=http://www.chaskor.ru/article/daunshifting_dzheka_keruaka_15875|archivedate=23.01.2012|accessdate=06.05.2014|deadurl=no}}</ref>. Незабаром після свого двадцять другого дня народження Керуак познайомився з поетом-початківцем на ім'я {{не перекладено|Карр, Люсьєн|Люсьєн Карр|en|Lucien Carr}}. Керуаку сподобалися безперервні гулянки нового друга, і вдвох вони частенько пиячили та вживали [[амфетамін|бензедрин]]. В цей же час тусуючись в артистичних колах Карр вирішив увести свого знайомця до [[богема|богемного]] кола, що почало формуватися при університеті<ref name="cirtleq">{{книга|автор=Dunn, Brad.|заголовок=When They Were 22|рік=2009|видавництво=Andrews McMeel Publishing|частина=New Kid on the Block|isbn=9780740786815}}</ref>. У лютому [[1944]] на одну з вечірок Карр запросив Берроуза, щоб познайомити його з Керуаком,&nbsp;— того ж дня відбулося і знайомство останнього з Гінсбергом, студентом, котрий мріяв стати адвокатом та захищати права робітничого класу{{sfn|Morgan|1997|p=2.}}{{sfn|Morgan|1997|p=12.}}. Згодом саме завдяки цим трьом Берроуз зустрів свою майбутню дружину, [[Воллмер, Джоан|Джоан Воллмер]]<ref>{{книга|автор=Johnson, Rob.|заголовок=The lost years of William S. Burroughs|рік=2006|видавництво=Texas A&M University Press|pages=11|allpages=200|isbn=9781585445479}}</ref>.

Д. Воллмер була однією з найважливіших фігур літературного руху, що зароджувався, й дуже посприяла об'єднанню молодих людей у згуртовану за інтересами групу; саме квартира Д. Воллмер на [[Мангеттен|Манхеттені]], де вона жила разом зі своєю подругою [[Паркер, Еді|Еді Паркер]], згодом першою дружиною Керуака<ref name="knight">{{книга|автор=Knight, Brenda.|заголовок=Women of the Beat generation|рік=1998|видавництво=Conari Press|частина=Joan Vollmer Adams Burrougs|isbn=9781573241380}}</ref>, зайняла особливе місце в історії біт-покоління&nbsp;— власне, найбільш тісні дружні зв'язки «внутрішнього кола» бітників зародилися саме там<ref name="beatdom">{{Стаття
 |автор                 = 
 |заголовок         = Edie Parker
 |оригінал           = 
 |посилання         = http://books.google.com/books?id=LiZzMmK9ZmEC&pg=PA19&dq=Joan+Vollmer+was+born&hl=ru&ei=1gG5TpXyEI6UOoixvMwI&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=2&ved=0CDgQ6AEwAQ#v=onepage&q=Joan%20Vollmer%20was%20born&f=false
 |язык                   = en
 |ответственный = 
 |автор издания  = Wills, David; Bisset, Kristy.
 |видання             = Beatdom
 |тип                     = magazine
 |місце                 = 
 |видавництво     = 
 |рік                     = 
 |выпуск               = 
 |том                     = 2
 |номер                 = 
 |сторінки           = 19
 |isbn                       = 
 |issn                       = 
 |doi                        = 
 |bibcode                    = 
 |pmid                       = 
 |ref                        = 
 |accessdate                 = 6 травня 2014
 |archivedate                = 7 липня 2014
 |archiveurl                 = https://web.archive.org/web/20140707001025/http://books.google.com/books?id=LiZzMmK9ZmEC&pg=PA19&dq=Joan+Vollmer+was+born&hl=ru&ei=1gG5TpXyEI6UOoixvMwI&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=2&ved=0CDgQ6AEwAQ#v=onepage&q=Joan%20Vollmer%20was%20born&f=false
}}</ref>. [[Найт, Бренда|Б. Найт]], що спеціалізується на темі жінок в історії біт-покоління, відводить Воллмер роль покровительки і музи «Розбитих», відзначаючи високу освіченість в [[філософія|філософії]] та [[література|літературі]], напористий характер та самостійність Джоан, які посприяли зародженню руху<ref name="knight" />; схожої думки дотримується і [[Уиллс, Девід|Д. Уіллс]], відводячи Джоан найважливішу роль в історії руху<ref name="beatdom" />.

Наприкінці літа 1944-го сталася трагедія. [[14 серпня]] Карр і його коханець Девід Каммерер залишилися наодинці в одному з міських парків; сильно п'яні, молоді люди затіяли бійку, під час якої Каммерер отримав кілька ударів ножем у груди. Карр вирішив, що його друг мертвий, і кинув його тіло в [[Гудзон (річка)|Гудзон]]; через добу він здався владі. Новина про вбивство сильно потрясла всю компанію&nbsp;— Гінсберга, який навчався з Карром в одній групі, Керуака, Берроуза, що ходив до однієї школи з Каммерером. Карра звинуватили у вбивстві другого ступеня тяжкості та засудили до ув'язнення на десять років<ref name="Hippo">{{книга|автор=Берроуз, Уильям; Керуак, Джек.|заголовок=И бегемоты сварились в своих бассейнах|рік=2010|сторінок=222|місце=М.|видавництво=АСТ, Астрель|тираж=2500|частина=Джеймс В. Грауэрхольц, Послесловие|isbn=978-5-17-065459-8}}</ref>. Дані події Керуак та Берроуз через невеликий час описали у романі «[[І бегемоти зварилися в своїх басейнах]]», який, проте, судовою ухвалою був заборонений до публікації до моменту смерті Карра<ref name="Hippo" />{{sfn|Hemmer|2007|p=x.}}. У цьому ж році вся компанія остаточно перейшла з алкоголю на [[наркотик]]и&nbsp;— Керуак залишився вірний бензедрину, Берроуз почав колотися [[морфін]]ом, Гінсберг волів вживати [[Лофофора Вільямса|пейотль]]<ref>{{книга|автор=Charters, Ann; Charters, Samuel Barclay.|заголовок=Brother-Souls: John Clellon Holmes, Jack Kerouac, and the Beat Generation|рік=2010|видавництво=Univ. Press of Mississippi|pages=35|allpages=441|isbn=9781604735796}}</ref>.

Через проблеми, викликані з прийомом наркотиків, переважно [[галюциноген]]ів, Берроуз був змушений пройти курс [[психоаналіз]]у, однак на тлі цього відносини з Джоан покращилися, і зв'язок між двома коханцями лише зміцнився<ref>{{книга|автор=Burroughs, William; Grauerholz, James; Silverberg, Ira.|заголовок=Word virus: the William S. Burroughs reader|рік=2000|видавництво=Grove Press|pages=12—3|allpages=576|isbn=9780802136947}}</ref>. У березні [[1945]] Гінсберга виключили з університету&nbsp;— він писав та малював різні непристойності на брудному вікні у своїй кімнаті. Майбутній поет був обурений кількома адміністративними попередженнями, які отримав від керівництва університету, стурбованого його гомосексуальними контактами з Керуаком, який частенько ночував у кімнаті Аллена. Гінсберг також припускав, що одна з прибиральниць навчального закладу&nbsp;— [[антисемітизм|антисемітка]], оскільки ніколи не мила його вікно,&nbsp;— і висловив свої емоції з цих приводів написами «У Батлера немає яєць»<ref>Отсылка к Николасу Мюррею Батлеру, занимавшему в описываемое время пост ректора Колумбийского университета</ref> ({{lang-en|Butler has no balls}}) і нецензурними висловлюваннями щодо євреїв, а також малюнками [[Чоловічий статевий член|члена]] та черепа з перехрещеними кістками<ref>{{книга|автор=Campbell, James.|заголовок=This is the Beat Generation:
New York, San Francisco, Paris|рік=1999|видавництво=University of California Press|isbn=ISBN 978-0-520-23033-0|pages=45}}</ref><ref>{{книга|автор=Miles, Barry.|заголовок=Ginsberg: A Biography|рік=2001|видавництво=Virgin Publishing Ltd|allpages=628|isbn=ISBN 0-7535-0486-3|pages=57}}</ref>. У цьому ж році секретар [[Велика Британія|британського]] поета [[Вістен Г'ю Оден|Уїст Одена]], [[Ансен, Алан|Алан Ансен]], познайомився і став близьким другом Берроуза, Корсо, Керуака та Гінсберга, пізніше влившись у ряди бітників{{sfn|Morgan|1997|p=60.}}.

В [[1946]] сталася знаменна зустріч&nbsp;— в [[Нью-Йорк]]у Гінсберг з Керуаком зустрілися і подружилися з [[Кессіді, Ніл|Нілом Кессіді]]{{sfn|Hemmer|2007|p=376.}}. Останні двоє зійшлися особливо близько&nbsp;— Ніл хотів, щоб Джек навчив його писати, а Джек хотів навчитися жити&nbsp;— двоє стали нерозлучними приятелями. Керуак з Кессіді безліч разів подорожували з одного кінця континенту в інший, вживаючи наркотики, п'янствуючи та насолоджуючись [[джаз]]-музикою з [[радіоприймач]]а<ref>{{cite web|url=http://www.culturewars.com/CultureWars/1999/kerouac.html|publisher=culturewars.com|language=en|title=The Apocalypse of Jack Kerouac: Meditations on the 30th Anniversary of his Death|author=Fellows, Mark.|date=1999|accessdate=29.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJHLQsD?url=http://www.culturewars.com/CultureWars/1999/kerouac.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. Протягом переміщень між штатами Керуак не переставав вести дорожні записи їхніх пригод<ref name="Kelly">{{книга|автор=Kelly, Kevin.|заголовок=Jack Kerouac's On the road|рік=1996|видавництво=Research & Education Association|allpages=112|isbn=9780878910373}}</ref>. Безліч щоденникових записів, згодом виданих окремими книжками, слово в слово будуть пізніше перенесені на сторінки роману «[[В дорозі]]»<ref name="hollida">{{книга|автор=Holliday, Hilary.|заголовок=What's your road, man?: critical essays on Jack Kerouac's On the road|рік=2009|видавництво=SIU Press|allpages=214|isbn=9780809328833|pages=1—16}}</ref>. У цьому ж році поет і прозаїк {{не перекладено|Ханке, Герберт|Герберт Ханке|en|Herbert Huncke}} вперше познайомив Берроуза з героїном, до якого останній на тривалий час пристрастився; рік потому, в [[1947|1947-м]], за ґрати за звинуваченням у пограбуванні потрапив поет [[Грегорі Корсо]]{{sfn|Hemmer|2007|p=376.}}. В [[1948|1948-м]] в культуру влився початкуючий поет [[Філіп Ламантія|Філіп Ламантіа]]; кинувши навчання, він приєднався до французьких [[Сюрреалізм|сюрреалістам]] в Нью-Йорку, через яких незабаром та познайомився з Керуаком та Гінсбергом{{sfn|Morgan|1997|p=89.}}.

Життя Берроуза ж тим часом все більше ускладнювалося проблемами з законом; з Джоан вони часто змінювали місце проживання&nbsp;— вони жили в [[Техас]]і, [[Луїзіана|Луїзіані]] та [[Мехіко]], ховаючись від переслідування влади. [[16 квітня]] [[1949]] Берроуз писав Гінсбергу, що йому пред'явлено звинувачення в зберіганні [[наркотик]]ів та загрожує тюремне ув'язнення; [[27 травня]] він перший раз згадав, що збирається з родиною перебратися на південь. [[13 жовтня]] письменник вже відсилав листи з нового будинку в [[Мексика|Мексиці]]{{sfn|Харріс|2011|pp=92—101.}}. На новому місці Берроуз-старший намагався стати фермером; на обширних полях, прилеглих до будинку, він вирощував [[бавовна|бавовну]] та [[Коноплі (рослина)|коноплю]]<ref>{{книга|автор=Seed, David.|заголовок=A Companion to Twentieth-Century United States Fiction
|рік=2009|видавництво=John Wiley and Sons|посилання=http://books.google.com/books?id=-FFFA9sJmoIC&pg=PA387&dq=William+S.+Burroughs+Junior&hl=ru&ei=1sZQTta6BomCOtaC8cIC&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=1&ved=0CCkQ6AEwADge#v=onepage&q&f=false|isbn=9781405146913|pages=387|allpages=592}}</ref>. Спокійне життя на фермі, однак, тривало недовго. У розпалі вечірки [[6 вересня]] [[1951]] Берроуз сказав гостям, що буде стріляти з [[пістолет]]а «в стилі [[Вільгельм Телль|Вільгельма Телля»]],&nbsp;— його дружина помістила склянку на голову, і письменник, будучи в стані сильного алкогольного сп'яніння, вбив її пострілом, не потрапивши в «[[мішень]]»<ref name="Berbio">{{cite web|url=http://www.biography.com/articles/William-Burroughs-9232376|publisher=biography.com|title=William Burroughs Biography|language=en|work=Bio. True Story|accessdate=19.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t2M5rhc?url=http://www.biography.com/people/william-burroughs-9232376|archivedate=22.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. Дана подія стала головною, як скаже сам Берроуз кілька десятиліть потому, за все його життя та послужила головним «поштовхом» для його літературної кар'єри<ref>{{книга|автор=Берроз, Уильям.|серия=Классическая и современная проза|заголовок=Джанки, Письма Яхе, Гомосек|оригінал=|сторінок=381|видавництво=АСТ|рік=2004|isbn=5-17-021618-1|сторінки=286-7}}</ref>. У ході розгляду у справі про вбивство дружини Вільям був визнаний винним&nbsp;— йому загрожувало тюремне ув'язнення терміном від восьми до двадцяти років, проте під час нового слухання після поданої апеляції він був відпущений на свободу. Історія з повторною балістичною експертизою (на противагу тій, яка служила основним доказом провини Берроуза) на сьогодні залишається повною білих плям&nbsp;— оригіналів офіційних документів, які могли б пояснити, як Берроузу вдалося вийти з в'язниці лише після двох тижнів перебування в ув'язненні, попросту не збереглося<ref name="oyoy">{{cite web|url=http://old.lawrence.com/burroughs/deathofjoan-full.pdf|format=PDF|title=The Death of Joan Vollmer Burroughs: What Really Happened?|author=Grauerholz, James.|language=en|date=18.10.2001|work=Fifth Congress of the Americas at Universidad de las Americas|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t2OSK2W?url=http://old.lawrence.com/burroughs/deathofjoan-full.pdf|archivedate=22.01.2012|accessdate=06.05.2014|deadurl=yes}}</ref>.

Не уникнув проблем із законом і Гінсберг. 1949 року його заарештували за крадіжку автомобіля, але зусиллями співробітників та юристів Колумбійського університету його, замість ув'язнення, направили до психіатричної лікарні для лікування. Саме там Гінсберг познайомився і незабаром став близьким другом {{не перекладено|Соломон, Карл|Карла Соломона|en|Carl Solomon}}, якому згодом присвятив свій найбільший твір «[[Крик (поема)|Крик]]»<ref>{{cite web|url=http://www.uspoetry.ru/poets/13/bio|title=Аллен Гинзберг|accessdate=15.08.2011|publisher=uspoetry.ru|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJI7dBL?url=http://www.uspoetry.ru/poets/13/bio|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Після виходу з лікарні, Гінсберг познайомився з недавно звільненим з в'язниці Корсо{{sfn|Hemmer|2007|p=377.}}. У цьому ж році Керуак, який відвідує курси літературної майстерності разом зі своїм другом [[Холмс, Джон Клеллон|Джоном Холмсом]], зустрів студента [[Боб Кауфман|Боба Кауфмана]], Також письменника-початківця. Останній, згодом утвердившись як «поет», стане видатним представником бітництва{{sfn|Morgan|1997|p=69.}}. У цей час сам Джек активно працював над кількома творами&nbsp;— він писав {{не перекладено|Доктор Сакс (роман)|«Доктора Сакса»|en|Doctor Sax}} і {{не перекладено|Містечко та місто (роман)|«Містечко та місто»|en|The Town and the City}}. Тільки коли останній був прийнятий до публікації 1949 року, автор повернувся до раніше відкладеного «В дорозі»<ref>{{книга|автор=Hunt, Tim; Charters, Ann.|заголовок=Kerouac's Crooked Road: The Development of a Fiction|рік=2010|видавництво=SIU Press|allpages=308|isbn=9780809329700}}</ref>. Разом з тим Керуак продовжував трудитися на різних низькооплачуваних роботах для підтримки своєї тяги до подорожей («впродовж наступних шести років я байдикував, був кондуктором, моряком, жебраком, видавав себе за індіанця в Мексиці, загалом, був і тим, і сим»{{sfn|Андрєєва|2004|pp=605-616.}}).

=== Читання в Галереї Шість і 1950-ті ===
[[Файл:City Lights Bookstore.jpg|thumb|right|260px|Вид на «City Lights Booksellers & Publishers»]]
Першу версію «В дорозі» Д. Керуак закінчив у [[1951]] після трьох тижнів безперервної роботи, надрукувавши на друкарській машинці за двадцять один день 125 тис. слів. За розповідями самого Керуака, його виводила з себе необхідність постійно вставляти в машинку чисті аркуші. Тоді він склеїв безліч листів японського паперу та використовував вийшов 147-метровий рулон для безперервного друку<ref name="Kelly"/><ref>{{cite web|url=http://www.azbooka.ru/content/catalog/default.asp?shmode=3&idp=12818&idc=496|title=Керуак Дж. В дороге|work=Издательство "Азбука"|accessdate=01.08.2011|publisher=azbooka.ru|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJIm88Q?url=http://www.azbooka.ru/content/catalog/default.asp?shmode=3|archivedate=23.01.2012|deadurl=yes}}</ref><ref name="Sparks">{{книга|заголовок=Sparknotes 101 literature|рік=2004|видавництво=Spark Educational Publishing|allpages=960|pages=602|isbn=9781411400269}}</ref>. Почалися тривалі переговори з видавцем.

В [[1952]] [[Лоуренс Ферлінгетті]], демобілізований з військового флоту, успішно увійшов в літературні кола [[Сан-Франциско]]. Він нетривалий час викладав у {{не перекладено|Університет Сан-Франциско|Університеті Сан-Франциско|en|University of San Francisco}}, написав кілька статей для «[[San Francisco Chronicle]]» про поетичні читаннях. На одному з них він познайомився з [[поезія|поетом]] та [[есе]]їстом {{не перекладено|Рексрот, Кеннет|Кеннетом Рексрот|en|Kenneth Rexroth}} та [[Роберт Данкен|Робертом Данкеном]], а також з Пітером Мартіном, видавцем невеликого журналу «City Lights»{{sfn|Hemmer|2007|p=100.}}.

Ферлингетті, Рексрот та Мартін вирішили відкрити однойменне видавництво та книгарню. Надалі {{не перекладено|City Lights (видавництво)|останній|en|City Lights Bookstore}} стане своєрідною [[Мекка|Меккою]] для місцевих письменників та художників. Там же, через певний час, вперше зустрілися Гінсберг, [[Майкл Макклур|Макклур]] та [[Ґері Снайдер|Снайдер]]{{sfn|Андрєєва|2004|p=149.}}. Ферлінгетті став не лише співвласником підприємства, але і зайняв пост головного редактора видавництва. Дуже скоро він став найважливішою фігурою тогочасної поезії США, а згодом «перетворився на турботливого татуся для нонконформістів від літератури, одну з ключових фігур біт-руху»{{sfn|Gioia|2004|pp = 113—4.}}<ref name="bomba">{{cite web|url=http://www.chaskor.ru/article/v_ozhidanii_bomby_16182|title=В ожидании бомбы|work=Частный Корреспондент|date=24.03.2011|accessdate=11.09.2011|author=Павловец, Владимир.|publisher=chaskor.ru|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJKQyL0?url=http://www.chaskor.ru/article/v_ozhidanii_bomby_16182|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. У цьому ж році вийшов роман «[[Марш! (роман)|Марш!]]» [[Холмс, Джон Клеллон|Джона Холмса]], що вважається першим твором біт-покоління {{sfn|Morgan|1997|p=38.}}. В [[1954]]-му сформувався один з найважливіших союзів біт-покоління&nbsp;— Гінсберг зустрівся з [[Орловскі, Пітер|Пітером Орловскі]], з яким вони згодом будуть коханцями практично до смерті першого{{sfn|Waldman, Ginsberg|2007|p=115.}}.

Приблизно в цей же час Берроуз завершив своє тривале подорож по [[Еквадор]]у та [[Перу]] (звіти про перебування там письменника згодом склали книгу «[[Листи Яхе]]») та переїхав до [[Марокко]], в [[Міжнародна зона Танжер|Міжнародну зону Танжер]], яку мріяв відвідати після прочитання кількох книг [[Боулз, Пол|Пола Боулза]]<ref>{{книга|автор=McGuinness, Justin.|заголовок=Morocco, 4th|частина=Интернациональна зона|pages=175|allpages=560|видавництво=Footprint Travel Guides|рік=2003|isbn=9781903471630}}</ref><ref>{{cite web|url=http://johnnytim.com/temaj/fakty/writer/berrous/mat.html|publisher=johnnytim.com|language=ru|accessdate=17-12-2010|title=Берроуз Уильям|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t2OuZpX?url=http://johnnytim.com/temaj/fakty/writer/berrous/mat.html|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref>. Тут же він почав працювати над текстами, які згодом увійшли до «[[Голий ланч]]» та «[[Интерзона|інтерзону]]».

Вперше увагу майбутнє біт-покоління привернуло під час {{не перекладено|Читання в Галереї Шість|читань в Галереї Шість|en|Six Gallery reading}} в районі Сан-Франциско під назвою {{не перекладено|Норт-Біч (Сан-Франциско)|Норт-Біч|en|North Beach, San Francisco}} [[7 жовтня]] [[1955]]<ref name="readings">{{cite web|url=http://www.slate.com/id/2268627/|language=en|work=Slate Magazine|publisher=slate.com|title=How «Howl» Changed the World|date=24.09.2010|author=Kaplan, Fred.|accessdate=15.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJNvb3A?url=http://www.slate.com/articles/news_and_politics/life_and_art/2010/09/how_howl_changed_the_world.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Читання проходили в колишньому авторемонтному магазині<ref name="ssss">{{книга|автор=Sandison, David; Vickers, Graham.|заголовок=Neal Cassady: the fast life of a beat hero|рік=2006|видавництво=Chicago Review Press|pages=[https://archive.org/details/nealcassadyfastl00sand/page/241 241]|allpages=340|isbn=9781556526152|url=https://archive.org/details/nealcassadyfastl00sand/page/241}}</ref>. Захід був організований Кеннетом Рексрот для реклами молодих авторів&nbsp;— Гінсберга, Макклура, [[Філіп Ламантія|Ламантіа]], Снайдера, [[Філіп Вейлен|Вейлен]] та Керуака. Не всі з виступаючих були до цього відомими, що робить читання в «Галереї Шість» також особливо важливою для формування біт-покоління подією<ref name="ssss" />. Крім цього, тут же в історію руху вперше вплівся політичний мотив&nbsp;— читання були покликані показати позицію міста проти дій [[Комісія з розслідування антиамериканської діяльності|Комісії з розслідування антиамериканської діяльності]] та підтримати наростаючий [[Берклі]]йський {{не перекладено|Рух за свободу слова|рух за свободу слова|en|Free Speech Movement}}. Сучасні історики відзначають, що читання в Галереї Шість були живим доказом того, що [[маккартизм]]у не вдалося забити останній цвях у кришку труни [[Перша поправка до Конституції США|першої поправки до конституції]]<ref name="bohem">{{книга|автор=Raskin, Jonah.|заголовок=American Scream: Allen Ginsberg's Howl and the Making of the Beat Generation|рік=2006|видавництво=University of California Press|частина=Healty Bohemianism|allpages=320|isbn=9780520246775}}</ref>.

Захід зібрав близько ста п'ятдесяти осіб, проте точно відновити події складно; версія Макклура представлена в книзі «Scratching The Beat Surface», Керуака&nbsp;— в «[[Вродягі Дхарми|Бродягах Дхарми]]»<ref>{{cite web|url=http://mundomundo.com/6-poets.html|language=en|title=Six Poets at Six Gallery|author=Mayer, Johnny.|accessdate=15.08.2011|publisher=mundomundo.com|work=MOMO|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJQpTE9?url=http://mundomundo.com/6-poets.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Першим слово взяв Рексрот, поіменно представивши учасників дійства гостям; далі мікрофон був переданий Ламантіа, він був єдиним, хто раніше вже виступав на публіці{{sfn|Morgan|2010|p=101.}}, який представив матеріал за авторством свого друга Джона Хоффмана, недавно загиблого від передозування пейота<ref name="ssss" />. Наступним читав Макклур, наймолодший з представлених поетів. Більшу частину матеріалу він узяв з книг «''Point Lobos: Animism''» і «For the Death of 100 Whales», однак виступ почав з віршів Данкена, творчістю якого щиро захоплювався{{sfn|Morgan|2010|p=102.}}. Наступним виступав Уейлен, який прочитав свої роботи зі збірки «Plus Ca Change»<ref name="ssss" />.

Передостаннім виступав двадцятидев'ятирічний Гінсберг, що на той момент не публікувався і ніколи раніше не брав участь у поетичних читаннях. «Крик» був написаний ним всього кілька тижнів тому, тому ніхто ще не чув тексту твору і не читав його<ref name="asher" />. Виступаючи, Гінсберг читав рядки поеми як єврейський [[Хаззан|кантор]], мигцем підглядаючи в текст та вимовляючи кожну нову сходинку на єдиному подиху. Присутні в галереї гості остовпіли, а Керуак в ритм виступаючому поетові почав кричати: «Давай! Давай!» ({{lang-en|GO! GO!}}). По закінченні читання першої частини поеми, оскільки решта ще не було написано, Рексрот був у сльозах, а Гінсберг зробив вдалий старт своєї майбутньої поетичної кар'єри<ref name="asher">{{cite web|url=http://www.litkicks.com/SixGallery|language=en|publisher=litkicks.com|work=Literary Kicks|title=Six Gallery|author=Asher, Levi.|published=23.10.1994|accessdate=15.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJRGApb?url=http://www.litkicks.com/SixGallery|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Поет ішов зі сцени під гучні оплески<ref name="peremeny">{{cite web|url=http://www.peremeny.ru/blog/8061|publisher=peremeny.ru|work=Перемены. Толстый веб-журнал|title=Родился поэт Аллен Гинзберг|author=Шохина, Виктория.|date=03.06.2011|accessdate=15.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJSpJCC?url=http://www.peremeny.ru/blog/8061|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

завершуючий виступ Снайдер обмежився прочитанням уривків з однієї своєї поеми. Керуак, до того моменту вже неабияк п'яний, не виступав<ref name="ssss" />. Дані читання також затвердили формат, який в майбутньому буде притаманний усім публічним читанням біт-поезії,&nbsp;— виступу в стилі [[бібоп]]-уявлень, найчастіше на одній сцені з [[джаз]]овими музикантами<ref>{{книга|автор=Somers-Willett, Susan B. A.|заголовок=The cultural politics of slam poetry|рік=2009|видавництво=University of Michigan Press|pages=54|allpages=191|isbn=9780472050598}}</ref>{{sfn|Morgan|2010|p = 103.}}.

Незабаром після читань Снайдер виїхав із США подорожувати та пізнавати [[буддизм]] в [[Японія|Японію]]{{sfn|Hemmer|2007|p=377.}}. У середині 1950-х також відбувався значний перехід в об'єднання тоді зароджуваного покоління бітників існуючої авангардної [[постмодернізм|постмодерністської]] групи {{не перекладено|Поети Black Mountain|поетів|en|Black Mountain poets}}, об'єднаних навколо коледжу {{не перекладено|Black Mountain College|Black Mountain College|en|Black Mountain College}},&nbsp;— зокрема, в «табір» розбитих перейшли такі поети, як [[Роберт Крілі]], {{не перекладено|Олсен, Чарльз|Чарльз Олсен|en|Charles Olsen}} і [[Роберт Данкен]]{{sfn|Waldman, Ginsberg|2007|p=xv.}}.

Ферлінгетті, присутній серед гостей на читаннях, одразу зацікавився «Криком», а рік по тому виступив його першим видавцем<ref>{{книга|видавництво=Shmoop University Inc|частина=Introduction|pages=1, 2|заголовок=Howl: Shmoop Poetry Guide|isbn=9781610621830}}</ref>. Після публікації партія книг була вилучена співробітниками поліції, поема оголошена «Непристойною», а Л. Ферлінгетті заарештований<ref>{{книга|автор=Morgan, Bill; Peters, Nancy Joyce.|рік=2006|видавництво=City Lights Books|allpages=224|заголовок=Howl on trial: the battle for free expression|isbn=9780872864795|pages=213}}</ref>. Дев'ять свідків із сан-францисского літературного товариства висловилися на користь поеми, позначивши її соціальну значущість. Під час процесу [[3 жовтня]] [[1957]] суддя Клейтон Р. Хорн заявив, що поема цілком пристойна,&nbsp;— «Крик» постановою суду було дозволено друкувати, а з видавця були зняті всі звинувачення<ref name="trialtwo">{{cite web|url=http://magazines.russ.ru/october/2005/5/iab19.html|author=Яблонская, Анна.|work=Журнальный Зал|accessdate=15.08.2011|date=октябрь 2005|title=Патти Хёрст и четверть дыма|archive-date=13 січня 2013|archive-url=https://archive.today/20130113165546/http://magazines.russ.ru/october/2005/5/iab19.html}}</ref>. Цей судовий процес став не лише важливою подією в боротьбі за свободу слова, але і привернув додаткове суспільну увагу до розбитого поколінню<ref>{{книга|автор=Woods, Randall Bennett.|pages=145|заголовок=Quest for identity: America since 1945|видавництво=Cambridge University Press|рік=2005|allpages=593|isbn=9780521840651}}</ref>.
{{quotation|«Довгі судові розгляди за участю Американського союзу захисту цивільних свобод та видних діячів культури викликали широкий резонанс. Кращого піару для маловідомих авторів не можна було й придумати. Вся країна дізналася про нові поетів та письменників, що безкомпромісно виступають за повну свободу творчого самовираження.»|В. Павловець|«В очікуванні бомби»<ref name="bomba" />}}
Незабаром сталася ще одна знакова для біт-покоління подія. Після безлічі відмов з боку видавців «В дорозі» Керуака нарешті взяло до друку ''[[Viking Press]]''. У момент, коли роман був опублікований, багато критики розглядали бітництво як феномен минущий, і роботу Керуака відмовлялися сприймати всерйоз<ref name="Mayer">{{книга|автор=Mayer, Michael.|заголовок=The Eisenhower Years|рік=2010|видавництво=Infobase Publishing|allpages=972|pages=379|isbn=9780816053872}}</ref>. Один з небагатьох позитивних оглядів книги був представлений виданням [[Нью-Йорк Таймс|The New York Times]], в той час як переважна більшість інших були негативні. Журналіст з The New York Times писав: «Ця книга&nbsp;— найбільш майстерне та значне висловлювання того покоління, яке сам Керуак назвав розбитим та найпершим втіленням якого виступає»<ref>{{книга|заголовок=В дороге|рік=2010|видавництво=Азбука, Азбука-Аттикус|сторінок=352|серия=|місце=|isbn=978-5-389-01250-9|тираж=5 000}}</ref>. Саме рецензія в цьому виданні стала першим кроком Керуака до популярності<ref name="hollida" />. Незважаючи на різношерсті відгуки про книгу, остання швидко стала [[бестселер]]ом, а сам Керуак&nbsp;— знаменитістю; роман став «біблією» біт-покоління<ref name="Kelly" />. новонабутий статус Керуак сприймав з дискомфортом<ref name="Mayer" />.

У жовтні цього ж, 1957-го року Гінсберг з Орловскі переїхали в [[Париж]], в {{не перекладено|Beat Hotel|Beat Hotel|en|Beat Hotel}}{{sfn|Hemmer|2007|p=377.}}. Рік по тому до них приєднався Берроуз, він переживав наслідки [[Героїн|лікування апоморфіном]] від [[Наркоманія|наркозалежності]] під наглядом Гайсина<ref>{{книга|автор=Burroughs, William; Hibbard, Allen.|заголовок=Conversations with William S. Burroughs|видавництво=Univ. Press of Mississippi|рік=1999|сторінок=234|isbn=9781578061839|url-access=registration|url=https://archive.org/details/conversationswit00burr}}</ref>. Тут же зав'язалося важливе знайомство&nbsp;— Гайсин представив Берроузу режисера {{не перекладено|Белч, Ентоні|Ентоні Белчев|en|Antony Balch}}; втрьох вони почали спільну роботу над рядом кінопроєктів за мотивами творчості Берроуза<ref>{{книга|автор =Wollen, Peter.|заголовок = Paris Hollywood: writings on film|pages =25—7|видавництво = Verso|рік = 2002|isbn=9781859846711|allpages=314}}</ref>. наслідком їх співпраці стали згодом не лише ряд короткометражних фільмів Белчев, але і знаменитий цикл з трьох експериментальних романів «[[Трилогія Нова]]» Берроуза<ref name="Skerl">{{книга|автор = Skerl, Jennie.|заголовок = William S. Burroughs|видавництво = Twayne Publishers|рік = 1985|isbn = 9780805774382|allpages = 127|url-access = registration|url = https://archive.org/details/williamsburrough00jenn}}</ref>.

Тоді ж до компанії приєдналися Керуак та [[Ансен, Алан|Алан Ансен]], спільно з Гінсбергом допомагали переробляти та оформляти розрізнений матеріал Берроуза&nbsp;— до 1958 року разом вони закінчили чорновий варіант «Голого ланчу». Для публікації рукопис у цьому ж році була запропонована [[Моріс Жиродья|Морісу Жиродья]], голові видавництва «[[Олімпія Прес (видавництво, Париж)|Olympia Press]]», яке спеціалізувалося на випуску книг, написаних в грубій манері з використанням [[Ненормативна лексика|обсценной лексики]] та часто на грані з [[порнографія|порнографією]]. М. Жиродья відповів відмовою. Письменник був змушений звернутися в Сан-Франциско до Лоуренса Ферлінгетті і його «City Lights»; {{не перекладено|Харріс, Олівер|Олівер Харріс|en|Oliver Harris}}, співавтор книги «[[Листи Вільяма Берроуза]]», зазначає, що, хоч письменник та пішов на поступки, погодившись викреслити з тексту «брудні» моменти, Ферлінгетті все одно відхилив пропозицію видати «Голий ланч». Тільки деякий час по тому, коли значний уривок книги був опублікований {{не перекладено|Chicago Review|Chicago Review|en|Chicago Review}}, інтересом до рукопису перейнявся Жиродья, що раніше відмовляв в опублікуванні{{sfn|Харріс|2011|pp=507—531.}}.

1958 року, завдяки знайомству з [[Джонс, Лерой|Лерой Джонсом]], власником невеликого видавництва, починаюча американська поетеса [[Італія|італійського]] походження [[Діана ді Прима]] опублікувала свою першу книгу{{sfn|Waldman, Ginsberg|2007|p=122.}}. В описуваний час Ді Прима кинула навчання в коледжі та переїхала в [[Гринвіч-Віллидж]], де і відбулося її перше знайомство з представниками близьких до біт-покоління кіл<ref>{{книга|автор=Sampath Nelson, Emmanuel.|заголовок=The Greenwood Encyclopedia of Multiethnic American Literature: A — C|рік=2005|видавництво=Greenwood Publishing Group|pages=[https://archive.org/details/greenwoodencyclo0000nels/page/590 590]|allpages=2483|isbn=9780313330605|url=https://archive.org/details/greenwoodencyclo0000nels/page/590}}</ref>. Її книга привернула увагу Гінсберга з Керуаком, і незабаром Ді Прима, так само як і Лерой, влилися в ряди «розбитих»<ref>{{книга|автор=Woodard, Komozi.|заголовок=A nation within a nation: Amiri Baraka (LeRoi Джонс) and Black power politics|рік=1999|видавництво=UNC Press Books|pages=52|allpages=329|isbn=9780807847619}}</ref>. Згодом Джонс буде неодноразово виступати видавцем для біт-авторів&nbsp;— Керуака, Олсена, [[О'Хара, Френк|Френка О'хари]]{{sfn|Lawlor|2005|p=293.}}.

На тлі дедалі більшого популярності поезії бітників, в [[1959]] Гінсберг, [[Боб Кауфман|Кауфман]], {{не перекладено|Аллан Девіс Вайнанс|Вайнанс|en|A. D. Winans}}, Вільям Марголіс ({{lang-en|William Margolis}}) і Джон Келлі ({{lang-en|John Kelly}}) почали випускати журнал «[[Beatitude]]», створений як центральний орган «бітницького руху». Видання проіснувало двадцять років&nbsp;— з 1959 по [[1987]] (з восьмирічною перервою з [[1961]] по [[1969]])<ref>{{книга|автор=Morgan, Bill.|заголовок=The Beat Generation in San-Francisco: a literary tour|видавництво=City Lights Books|allpages=232|pages=66|рік=2003|isbn=9780872864177}}</ref>. У цьому ж році під [[Франція|Франції]] «Olympia» опублікувала «Голий ланч», який моментально потрапив у список книг, заборонених до видання на території США, з причини широкого використання нецензурною лексики, наявності сцен з [[педофілія|педофілією]] та вбивствами дітей<ref>{{cite web|url=http://www.guardian.co.uk/books/booksblog/2009/apr/16/naked-lunch-william-burroughs|publisher=guardian.co.uk|work=The Guardian|language=en|title=Naked Lunch is still fresh|accessdate=08.07.2011|date=16.04.2009|author=Woodard, Rob.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7XzORI?url=http://www.guardian.co.uk/books/booksblog/2009/apr/16/naked-lunch-william-burroughs|archivedate=22.01.2012|deadurl=no}}</ref><ref name="F">{{cite web|url=http://www.beatdom.com/?p=720|publisher=beatdom.com|language=en|accessdate=08.07.2011|title=Naked Lunch at Fifty|date=11.01.2010|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7ZpK24?url=http://www.beatdom.com/?p=720|archivedate=22.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Примітно, що й у Франції не обійшлося без скандалу,&nbsp;— справа дійшла до того, що видним літераторам (НЕ французьким, як писав Берроуз) довелося навіть написати відкритий лист до уряду країни, виправдовуючи дії Жиродья з випуску роману в друк{{sfn|Харріс|2011|pp=507-531.}}.

=== Захід покоління і 1960-ті ===
[[1960-ті]] в історії біт-покоління можна охарактеризувати як «спокійні» роки&nbsp;— важливих для «розбитих» подій практично не відбувалося, десятиліття характерно виходом великої кількості творів уже визнаних авторів. На початку десятиліття були опубліковані «The Happy Birthday of Death» Корсо, Керуак випустив новелу «{{не перекладено|Трістесса|Трістесса|en|Tristessa}}<nowiki/>» та «Lonesome Traveler», виходить «Wobbly Rock» Уелча{{sfn|Hemmer|2007|p=378—9.}}. В [[1961|1961-м]] видається «[[М'яка машина]]» Берроуза, «Dinners and Nightmares» Ді Прими, виходять «Kaddish and Other Poems» Гінсберга, виходить «Передмова до двадцятитомної записки самогубців» Джонса, «Dark Браун» Макклура; аж до середини десятиліття з'явилися такі важливі книги, як «[[Квиток, який лопнув]]» (1962) і «{{не перекладено|Листи Яхе|Листи Яхе|en|The Yage Letters}}<nowiki/>» (1963) Берроуза, «[[Біг Сюр]]» (1962) і {{не перекладено|Бачення Жерара|«Бачення Жерара»|en|Visions of Gerard}} (1963) Керуака{{sfn|Hemmer|2007|p=378-9.}}.

В цей же час почався процес перетворення самого покоління. Так, ортодоксальні ряди «розбитих» залишив Ніл Кессіді, приєднавшись до молодого письменника [[Кен Кізі|Кена Кізі]] і його неформальної комуни «[[Веселі бешкетники]]». У колах молоді Сполучених Штатів (не без допомоги Кізі і його «[[Кислотні тести|Кислотних тестів]]») почала зароджуватися «психоделічна революція»<ref name="drugone">{{cite news|title=All times a great artist, Ken Kesey is dead at age 66|last=Baker|first=Jeff|date=11 листопада 2001|work=The Oregonian|language=en|pages=A1}}</ref><ref name="drugtwo">{{cite web|date=26.03.2007|url=http://video.google.com/videoplay?docid=2229825747572093731#|title=Electric kool-aid: LSD and the 60s psychedelic revolution|publisher=google.com|work=Google videos|language=en|format=video|accessdate=12.09.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJXt4GA?url=http://video.google.com/videoplay?docid=2229825747572093731|archivedate=23.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. У середині десятиліття відбувся останній гучний судовий процес в історії біт-покоління&nbsp;— слухання справи за романом Берроуза «Голий ланч», розпочате [[12 січня]] [[1965]]<ref name="Fakel">{{cite web|url=http://www.fakel.org/page.php?id=35&ratings=1|accessdate=10.07.2010|title=Победоносный обед. Эксперты против цензоров|work=Журнал «Fакел»|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7akKIc?url=http://www.fakel.org/page.php?id=35|archivedate=22.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Справу розглядав суддя Юджин Хадсон ({{lang-en|Eugene Hudson}})<ref>{{cite web|url=http://www.associatedcontent.com/article/796545/the_censorship_trials_of_the_beat_generation_pg11.html?cat=37|language=en|work=Associated Content|publisher=associatedcontent.com|accessdate=11.07.2011|title=The Censorship Trials of the Beat Generation|author=Shuler, Brandon.|date=25.06.2008|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7bX702?url=http://voices.yahoo.com/the-censorship-trials-beat-generation-1519357.html|archivedate=22.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. Основною стратегією захисту була ідея, що твір має незаперечну соціальну значимість<ref name="Libido">{{cite web|url=http://www.libidomag.com/nakedbrunch/archive/unbanning05.html|publisher=libidomag.com|work=Libido. The Journal of Sex and Sensibility|author=Hafferkamp, Jack.|accessdate=11.07.2011|title=Naked Brunch: Un-Banning Books|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7cSuPY?url=http://www.libidomag.com/nakedbrunch/archive/unbanning05.html|archivedate=22.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. У числі запрошених експертів для оцінки книги були представлені Гінсберг, Мейлер та [[Чиарди, Джон|Чиарди]]<ref>{{cite web|url=http://realitystudio.org/bibliographic-bunker/john-ciardi-from-doodle-soup-to-naked-lunch-and-back-again/|language=en|work=Reality Studio — William S. Burroughs Community|publisher=realitystudio.com|title=John Ciardi: From Doodle Soup to Naked Lunch and Back Again|accessdate=11.07.2011|date=09.06.2008|author=Birmingham, Jed.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7dKkeb?url=http://realitystudio.org/bibliographic-bunker/john-ciardi-from-doodle-soup-to-naked-lunch-and-back-again/|archivedate=22.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Сам автор на слуханні не був присутній; відповідаючи на закономірне питання журналіста про це, Берроуз відповідав:
{{quotation|«Викликали, але я відмовився їхати. А загальне враження&nbsp;— суцільний фарс. Захист доводив, ніби „Голий ланч“ має величезне суспільне значення, проте, по-моєму, це до справи не відноситься і не зачіпає основного питання про право цензури в цілому, про право держави здійснювати яку б то не було цензуру. Упевнений, будь я там, користі б не приніс{{sfn|Одье|2011|p=93}}.»|}}

У суді Гінсберг говорив більше години, обговорюючи структуру роману, його теми та літературні достоїнства. Кожний окремий елемент книги він відокремлював від іншого та демонстрував, як він постає у вигляді соціального критицизму і, одночасно, є важливим взірцем творчості<ref name="F" />. Мейлер, в свою чергу, порівнював твір Берроуза з «[[У пошуках утраченого часу|У пошуках втраченого часу]]» та «[[Улісс (роман)|Уліссом]]», спираючись на те, що «Голий ланч» по праву стоїть з ними в одному ряду<ref name="Man">{{cite web|url=http://www.i-u.ru/biblio/archive/mankovskaja_estetika_na/12.aspx|title=Эксперимент в творчестве битников|work=Эстетика на переломе культурных традиций|publisher=i-u.ru|accessdate=11.07.2011|author=Маньковская, Н. Б|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7eGiDD?url=http://sbiblio.com/biblio/archive/mankovskaja_estetika_na/12.aspx|archivedate=22.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. [[7 липня]] [[1966]] {{не перекладено|Верховний суд Массачусетса|Верховний суд Массачусетса|en|Massachusetts Supreme Judicial Court}} ухвалив, що текст роману «Голий ланч» не є непристойним. З видавця були зняті всі звинувачення, і твір міг вільно продаватися на території США<ref name="F" />.

Паралельно з подіями, що розгортаються в суді, в друк вийшли «[[Нова Експрес]]» (1964) Берроуза, «Dutchman» (1964) Джонса, «Ghost Tantras» (1964) Макклура, «Solitude Crowded with Loneliness» (1965) Кауфмана, «[[Ангели спустошення]]» (1965) Керуака{{sfn|Hemmer|2007|p=378-9.}}. [[6 жовтня]] 1966 року народження, в день офіційної заборони [[ЛСД]], політично активна молодь з [[Хейт-Ашбері]] влаштувала {{не перекладено|Фестиваль любові|«Фестиваль любові»|en|Love Pageant Rally}}, який став «розігрівом» для подальшої епохальної події в житті Сан-Франциско<ref>{{cite web|url=http://www.sfbg.com/38/04/news_cult.html|work=San Francisco Bay Guardian Online|language=en|accessdate=12.09.2011|title=Flower, repowered|author=Bruce, Cara|publisher=sfbg.com|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJYVpqV?url=http://www.sfbg.com/38/04/news_cult.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. На додаток до нього пройшов великий захід {{не перекладено|Human Be-In|«Human Be-In»|en|Human Be-In}} в [[Золоті ворота (парк)|парку «Золоті ворота»]], і нарешті, влітку [[1967]] більше ста тисяч хіпі зібралися на «[[Літо любові]]», що остаточно завершило трансформацію біт-покоління в нову соціальну групу&nbsp;— [[хіпі]]<ref name="issit">{{книга|автор=Issitt, Micah L.|заголовок=Hippies: a guide to an American subculture|видавництво=ABC-CLIO|рік=2009|allpages=164|pages=73—4|isbn=9780313365720}}</ref>{{sfn|Morgan|2010|p = 214.}}.

=== Подальша доля біт-покоління ===
Погляди нової групи поділяв Аллен Гінсберг, який брав участь у всіх основних, масових подіях хіпі. Його поезія вплинула на багатьох авторів нової формації, до того ж Гінсберг прикладав багато зусиль для об'єднання нової молоді з бітниками<ref name="issit" />. Доля ж Керуака склалася трагічно&nbsp;— почавши зловживати наркотиками та алкоголем, після заходу біт-покоління він впав у затяжну [[депресія (медицина)|депресію]], практично перестав писати<ref>{{книга|автор=Olson, James Stuart.|заголовок=Historical dictionary of the 1950s|рік=2000|видавництво=Greenwood Publishing Group|pages=156|allpages=353|isbn=9780313306198}}</ref>. Вільям Берроуз продовжив займатися творчістю, проте, як відзначає {{не перекладено|Грауерхольц, Джеймс|Джеймс Грауерхольц|en|James Grauerholz}}, його редактор та [[літературний виконувач духівниці]], після 60-х романи письменника придбали політичне забарвлення<ref>{{книга|автор=Burroughs, William; Grauerholz, James.|заголовок=Last Words: The Final Journals of William S. Burroughs|рік=2001|видавництво=Grove Press|pages=xix|allpages=304|isbn=9780802137784}}</ref>.

Лоуренс Ферлінгетті продовжив займатися видавничою справою та сконцентрувався переважно на гостро-політичних авторів та творах; Ґері Снайдер став помітною фігурою в русі [[Енвайронменталізм|енвайронменталісти]]<ref>{{книга|автор=Jezer, Marty.|заголовок=The dark ages, life in the United States, 1945-1960|рік=1982|видавництво=South End Press|pages=[https://archive.org/details/darkageslifeinth00jeze/page/270 270]|allpages=335|isbn=9780896081277|url=https://archive.org/details/darkageslifeinth00jeze/page/270}}</ref>. Макклур продовжив активно займатися поезією, на додаток до цього включивши в сферу інтересів [[театр]]; він написав кілька [[П'єса|п'єс]] та пропагував об'єднання поезії та інших форм мистецтва в єдине ціле{{sfn|Gioia|2004|pp=181-2.}}. Уейлен переключився на романістику і до [[1970-ті|1970-х]] видав три романи, а також сконцентрувався на наукових роботах, зокрема, досліджуючи взаємини письменника та суспільства{{sfn|Hemmer|2007|p=346.}}. Діана Ді Прима долучилася до руху [[фемінізм|феміністок]], яке активізувалося в 1960-х, і згодом стала одним з його чільних членів{{sfn|Hemmer|2007|p=206.}}. Лерой Джонс теж почав брати участь в політичному житті країни, з 1960-х влившись в ряди захисників прав [[афроамериканці]]в<ref>{{книга|автор=Koolish, Lynda.|заголовок=African American writers: portraits and visions|рік=2001|видавництво=Univ. Press of Mississippi|pages=10|allpages=122|isbn=9781578062584}}</ref>.

У творчості Філіпа Ламантіа зразка 1960-х явно став проявлятися [[афроцентрізм]], він також взяв участь у політичному русі {{не перекладено|Чорна Сила|«Чорна Сила»|en|Black Power}}<ref>{{книга|автор=Guglielmo, Дженніфер; Salerno, Salvatore.|заголовок=Are Italians white?: how race is made in America|рік=2003|видавництво=Routledge|pages=141-2|allpages=328|isbn=9780415934503}}</ref>. Роберт Крілі, на відміну від інших, залишився далеким від політики та продовжив займатися поезією, до середини десятиліття здобувши велике визнання та славу<ref>{{книга|автор=Wilson, John.|заголовок=Robert Creeley's life and work: a sense of increment|рік=1987|видавництво=University of Michigan Press|pages=8|allpages=426|isbn=9780472063741}}</ref>. Аналогічно йому поезії залишилися вірні Грегорі Корсо та Роберт Данкен<ref>{{книга|автор=Nelson, Emmanuel Sampath.|заголовок=The Greenwood Encyclopedia of Multiethnic American Literature: A — C|рік=2005|видавництво=Greenwood Publishing Group|pages=[https://archive.org/details/greenwoodencyclo0000nels/page/506 506]|allpages=2483|isbn=9780313330605|url=https://archive.org/details/greenwoodencyclo0000nels/page/506}}</ref>{{sfn|Lawlor|2005|p = 90.}}. Боб Кауфман в цей час перебрався в Нью-Йорк з родиною, де багато пив і вживав наркотики, що зрештою привело його до арешту та примусового лікування в одній з міських клінік<ref>{{книга|автор=Bader, Philip.|заголовок=African-American writers|рік=2004|видавництво=Infobase Publishing|pages=147|allpages=294|isbn=9780816048601}}</ref>.

== Творчість ==

=== Літературні попередники ===

На поезію Грегорі Корсо істотний вплив справила творчість англійського поета [[XIX століття]] [[Персі Біші Шеллі|Персі Шеллі]], його ж згадує та Гінсберг на початку своєї поеми «Каддіш». Вплив Шеллі також зазначав Макклур<ref>{{книга|автор=McClure, Michael.|заголовок=Scratching the beat surface: essays on new vision from Blake to Kerouac|рік=1994|видавництво=Penguin Books|allpages=175|isbn=9780140232523}}</ref>. Чималу роль зіграв та сучасник бітників, [[Вільямс, Вільям Карлос|Вільям Карлос Вільямс]], в числі іншого віддавав данину поваги молодим поетам та написав передмову до «Крику» Гінсберга. На Гінсберга значною мірою справили вплив роботи [[Вільям Блейк|Вільяма Блейка]] та [[Волт Вітмен|Уолта Уїтмена]]<ref>{{книга|автор=Ginsber, Allen; Ball, Gordon.|рік=1996|видавництво=HarperPerrenial|allpages=512|заголовок=Journals Mid-Fifties: 1954-1958|isbn=9780060926816|pages=167}}</ref>. На всі біт-покоління вплинули праці таких класиків, як [[Езра Паунд]] та [[Томас Стернз Еліот|Т.&nbsp;С.&nbsp;Еліот]]<ref name=autogenerated2 />.

Для прози та поезії «розбитих» літературними попередниками, в різній мірі, були [[Генрі Девід Торо|Генрі Торо]], [[Ральф Волдо Емерсон|Ральф Емерсон]], [[Герман Мелвілл]], [[Емілі Дікінсон]], [[Едгар Аллан По]], на Берроуза особливий вплив надав американський прозаїк канадського походження {{не перекладено|Блек, Джек (письменник)|Джек Блек|en|Jack Black (author) }}<ref>{{книга|автор=Morgan, Ted.|заголовок=Literary Outlaw|рік=1991|видавництво=Bodley Head|allpages=659|isbn=9780370315867}}</ref>. Значиму роль у здобутті власного голосу бітниками зіграли [[сюрреалізм|сюрреалісти]] [[Антонен Арто]], [[Андре Бретон]] та [[Трістан Тцара]]{{sfn|Lawlor|2005|p=159.}}. Останні двоє також зробили величезний вплив на художника-авангардиста [[Гайсин, Брайон|Брайон Гайсина]], близького друга та соратника Берроуза, з яким вони удвох розробили «[[метод нарізок]]»&nbsp;— найважливішу частину творчості та «візитну картку» Берроуза<ref name="hendi
n">{{книга|автор=Hendin, Josephine.|видавництво=Wiley-Blackwell|заголовок=A concise companion to postwar American literature and culture|allpages=430|рік=2004|pages=72—85|isbn=9781405121804}}</ref>. На Лью Уелча значно вплинула творчість [[Гертруда Стайн|Гертруди Стайн]], життя якої він присвятив одну зі своїх книг; на Керуака сильний вплив справила творчість [[Марсель Пруст|Марселя Пруста]], [[Ернест Хемінгуей|Ернеста Хемінгуея]], [[Вулф, Томас|Томаса Вулфа]] та [[Баньян, Джон|Джона Баньяна]]<ref>{{книга|автор=Kerouac, Jack.|назва=Lonesome Traveller|рік=2000|видавництво=Penguin|allpages=160|isbn=9780141184906|частина=Author's Introduction}}</ref><ref>{{cite web|url=http://query.nytimes.com/gst/fullpage.html?res=9B0CE7D9103EF931A3575AC0A9619C8B63&ref=jackkerouac|title=On My Own Road|language=en|publisher=nytimes.com|work=The New York Times|author=Holland, Cotter.|date=02.09.2007|accessdate=09.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJYzFv8?url=http://query.nytimes.com/gst/fullpage.html?res=9B0CE7D9103EF931A3575AC0A9619C8B63|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

=== Біт-поезія&nbsp;— особливості та критика ===
{{seealso|Антологія поезії бітників}}
Поезія представників біт-покоління характеризується суб'єктивізмом та анархічними настроями<ref>{{cite web|title=Битник|url=http://www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=14027|publisher=litsovet.ru|language=ru|accessdate=2010-09-12|date=04.05.04|work=Литературный словарь. Термины. Определения|archiveurl=https://www.webcitation.org/610Mx15Ih?url=http://www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=14027|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref>. Найбільший вплив на неї справили [[дадаїзм]] та [[сюрреалізм]], за типом віршування вона ставиться до [[верлібр]]у, рідше&nbsp;— до [[хайку]]<ref name="Drury">{{книга|автор=Drury, John.|назва=The poetry dictionary|видавництво=Writer's Digest Books|рік=2006|сторінок=374|частина = стр. 116|isbn=}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.bbc.co.uk/dna/h2g2/A721199|publisher=bbc.co.uk|title=The Beat Generation|date=2002-05-27|accessdate=2010-09-12|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/610MyfTgA?url=http://www.bbc.co.uk/dna/h2g2/A721199|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref>. Поезія за своєю структурою припускає гучне, швидке прочитання вголос&nbsp;— що і реалізовувалося в рамках живих виступів поетів під акомпанемент джазових [[оркестр]]ів в різних клубах<ref name="Drury" /><ref>{{cite web|url=http://www.customessaymeister.com/customessays/US%20Politics/447htm|publisher=customessaymeister.com|title=Essay, Research Paper: The Beat Generation|work=US Politics|archiveurl=https://www.webcitation.org/687fQsrYF?url=http://www.customessaymeister.com/customessays/US%20Politics/447htm|archivedate=2012-06-02|accessdate=2014-05-06|deadurl=yes}}</ref>. Бітницький верлібр орієнтований на голос, насичений повторами та сильно впливає саме при читанні вголос&nbsp;— як відзначають деякі автори, здебільшого, біт-поезія сформувалася на основі поезії, яку читали в андерграундних клубах<ref>{{cite web|url=http://www.uspoetry.ru/books/2/chapter9|title=Краткая история американской литературы|author=Ван Спэнкерен, Кэтрин.|work=Поэты-битники|publisher=uspoetry.ru|archiveurl=https://www.webcitation.org/610MzhOvq?url=http://www.uspoetry.ru/books/2/chapter9|archivedate=2011-08-17|accessdate=2014-05-06|deadurl=no}}</ref>.

У післявоєнній Америці виділяють два глобальних напряму в поезії: «формалістської» ({{не перекладено|Шапіро, Карл|Карл Шапіро|en|Karl Shapiro}}, [[Джаррелл, Рендалл|Рендалл Джарелл]], [[Уілбер, Річард|Річард Уілбер]]) та «антиформалістської» (це&nbsp;— бітники, що у творчості виражали добровільну бідність, [[бродяжництво]], еротичну свободу, [[Анархія|анархічний]] [[гедонізм]] і відчуженість від соціальних проблем<ref>{{cite web|url=http://www.proza.ru/2009/05/04/340|date=2009-05-04|publisher=proza.ru|language=ru|title=Эпоха верлибра|author=Кунтур, Ян.|archiveurl=https://www.webcitation.org/610N1o9ru?url=http://www.proza.ru/2009/05/04/340|archivedate=2011-08-17|accessdate=2014-05-06|deadurl=no}}</ref>). На думку Кеннета Рексрот, творчість бітників є «майже повним втіленмня давньої, [[Волт Вітмен|Уітменівськиої]], популістської, соціальної, революційної традиції в американській поезії»&nbsp;— тобто бітники говорили від імені ''простої'' людини, що, на його думку, додало верлібру статус «демократичної форми, настільки важливої для американської ментальності»<ref>{{cite web|title=Время синтеза: новый формализм в американской поэзии|author=Бодрунова, Светлана.|language=ru|accessdate=2010-09-12|url=http://www.poezia.ru/person.php?sid=67|publisher=poezia.ru|date=2006-03-22|archiveurl=https://www.webcitation.org/610N0Xedh?url=http://www.poezia.ru/person.php?sid=67|archivedate=2011-08-17|deadurl=yes}}</ref>. Бітницьку поезію також називають «джазом друкарської машинки» ({{lang-en|typewriter-jazz}}), визначаючи її стиль «уривчастим, нерівним», в ритмі виділяючи опускання складів у середині слова; бітники у своїх текстах пестили й плекали свою позицію відчуженості<ref>{{книга|автор=Gray, Richard J.|заголовок=A history of American literature|рік=2004|видавництво=Wiley-Blackwell|pages=641|allpages=899|isbn=9780631221340}}</ref>.

Відзначають, що бітники, що з'явилися не лише як літературна течія, але і як ідеологічна група, одразу стали опозиціонерами існуючим в американському суспільстві цінностям та способу життя: «конформізму, „Промиванню мізків“ мас-медіа, лицемірству та святенництву американського „суспільної думки“ і „суспільної моралі“»<ref>{{cite web|url=http://www.mitin.com/people/mogutin/beatniks.shtml|publisher=mitin.com|author=Могутин, Ярослав.|accessdate=2010-09-14|title=Битники: история болезни|work=Предисловие к роману У. Берроуза "Голый Завтрак" (Глагол, 1994)|language=ru|archiveurl=https://www.webcitation.org/610N2ruzi?url=http://www.mitin.com/people/mogutin/beatniks.shtml|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref>. Політичні погляди представників біт-покоління виражалися в гострій критиці «суспільства [[мейнстрім]]у», товариства з нестачею спонтанності та вміння радіти, з його [[конформізм]]ом та репресивністю, з передчуттям приреченості та особливо з його [[мілітаризм]]ом [[Холодна війна|холодної війни]]<ref>{{cite web|url=http://www.kinozapiski.ru/article/197/|title=Аллегории кино: американский кинематограф шестидесятых|publisher=kinozapiski.ru|language=ru|author=James, David.|date=2002|accessdate=2010-09-13|deadlink=404|archiveurl=https://web.archive.org/web/20070510050156/http://www.kinozapiski.ru/article/197/|archivedate=2007-05-10|deadurl=yes}}</ref>.

За критичні погляди на сучасників та Америку біт-поетів ігнорували [[Літературна критика|літературні критики]], вони зазнавали нападок з боку [[Нью-Йорк|нью-йоркських]] інтелектуальних кіл, зображувалися в карикатурному вигляді<ref>{{cite web|url=http://www.newyorker.com/arts/critics/atlarge/2007/10/01/071001crat_atlarge_menand|author=Menand, Louis.|language=en|publisher=newyorker.com|date=2007-10-01|title=Drive, He Wrote|accessdate=2010-09-13|archiveurl=https://www.webcitation.org/610N3XB0t?url=http://www.newyorker.com/arts/critics/atlarge/2007/10/01/071001crat_atlarge_menand|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref>. Одним із найзавзятіших критиків бітництва був [[Підгорець, Норман|Норман Підгорець]], що вказував на наявний (на його думку) зв'язок між злочинцями та бітниками і звинувачував, зокрема, [[Джек Керуак|Керуака]] в антиінтелектуалізму: «Суща правда полягає в тому, що примітивізм бітників служить, в першу чергу, прикриттям їх антиінтелектуалізму. \<…> Керуаку та друзям подобається думати про себе як про інтелектуалів. \<…> Але назвати Керуака інтелектуалом, значить, вдатися до якогось новоязу»{{sfn|Андрєєва|2004|pp = 621-637.}}<ref>{{книга|автор=Podhorets, Norman; Jeffers, Thomas L.; Johnson, Paul.|заголовок=The Norman Podhorets Reader|рік=2007|видавництво=Free Press|isbn=978-1-4165-6830-8}}</ref>. Основним, що турбувало критиків у творчості бітників, був їх негативний настрій. Журнал {{не перекладено|The Nation|The Nation|en|The Nation}} охарактеризував біт-покоління як «що говорить „ні“», [[Playboy]] назвав [[Нігілізм (психоаналіз)|нігілістами]]<ref>{{cite web|author=Prothero, Stephen.|work=The Harvard Theological Review|date=Apr. 1991|url=http://thebeatgeneration.net/wordpress/wp-content/uploads/2008/06/on-the-holy-road.pdf|format=PDF|title=On the Holy Road:The Beat Movement Spiritual Protest|accessdate=2010-09-14|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/610N4XFLe?url=http://thebeatgeneration.net/wordpress/wp-content/uploads/2008/06/on-the-holy-road.pdf|archivedate=2011-08-17|deadurl=yes}}</ref>.

Для російськомовних читачів біт-поезія довгий час була недоступна; в [[1970-ті|70-ті]], «політизована та орієнтована на соціальне», вона не була затребувана внаслідок обмеженості можливості для будь-якого соціального дії в умовах [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]<ref name="nesterov">{{cite web|author=Антон Нестеров|date=2007|url=http://magazines.russ.ru/inostran/2007/10/ne10.html|title=Одиссей и сирены: американская поэзия в России второй половины ХХ века|publisher=magazines.russ.ru|work=Иностранная литература, 2007 N10|accessdate=2010-09-02|language=ru|archiveurl=https://www.webcitation.org/610IpG7Lr?url=http://magazines.russ.ru/inostran/2007/10/ne10.html|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref>. Пожвавлення інтересу спостерігається лише в другій половині [[1980-ті|80-х]], однак про публікації «розбитих» поетів в [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] до певного часу не могло бути й мови.
{{quotation|«Найбільшу популярність отримало лист 35 літераторів проти арештів [[Дисидентський рух|дисидентів в СРСР]], опубліковане в {{не перекладено|The New York Times Book Review|The New York Times Book Review|en|The New York Times Book Review}} 14 березня 1968. Після цього на публікації „підписантів“&nbsp;— [[Аллен Гінсберг|Аллена Гінсберга]], [[Лоуренс Ферлінгетті|Лоуренса Ферлінгетті]] та інших&nbsp;— в СРСР на роки було накладено своєрідне [[вето]].»|Антон Нестеров|«Одіссей та сирени: американська поезія в Росії другої половини ХХ століття»<ref name="nesterov" />|}}

Перекладами окремих поетів у Росії займалося безліч авторів: [[Караковский, Олексій Володимирович|Олексій Караковський]], Володимир Бойко, [[Грицман, Андрій Юрійович|Андрій Грицман]] та деякі інші, однак тексти творів публікувалися переважно в [[інтернет]]і&nbsp;— перший широке охоплення біт-поезії на [[Російська мова|російською мовою]] здійснила в [[2004]] «Ультра. Культура», випустивши багатосторінкову «[[Антологія поезії бітників|Антологію поезії бітників»]]<ref name="Karakovsky">{{cite web|author=Караковский, Алексей.|url=http://www.netslova.ru/karakovski/ppb.html|title=Поколение битников|publisher=netslova.ru|accessdate=2010-09-03|language=rus|archiveurl=https://www.webcitation.org/610IrjVAN?url=http://www.netslova.ru/karakovski/ppb.html|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|author=Бойко, Владимир.|url=http://www.netslova.ru/boiko/beats.html|title=Из битников|publisher=netslova.ru|accessdate=2010-09-03|language=rus|archiveurl=https://www.webcitation.org/610IstFYe?url=http://www.netslova.ru/boiko/beats.html|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|author=Грицман, Андрей.|url=http://magazines.russ.ru/arion/1998/1/gin123-p-pr.html|title=Аллен Гинзберг: битник-бунтарь-академик|publisher=magazines.russ.ru|accessdate=2010-09-03|language=rus|work=Арион, 1998 N1|archiveurl=https://www.webcitation.org/610Itzrzp?url=http://magazines.russ.ru/arion/1998/1/gin123-p-pr.html|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref>. При цьому, однак, ключова проза «розбитого покоління» до Росії дійшла порівняно рано. З початку [[2000-ні|2000-х]] активно перекладаються [[Бібліографія Джека Керуака|багато книги]] Керуака (а його поезія не перекладається зовсім), трохи раніше починають видаватися російською [[Бібліографія Вільяма Берроуза|романи, есеїстика та оповідання]] Берроуза.

=== Найважливіші зразки літератури біт-покоління ===

==== Голий ланч ====
{{main|Голий ланч}}
«Голий ланч» ({{lang-en|Naked Lunch}})&nbsp;— роман Вільяма Берроуза. Вперше опублікований англійською мовою в [[1959 у літературі|1959]] в [[Париж|паризькому]] видавництві {{не перекладено|Olympia Press (видавництво)|«Olympia Press»|en|Olympia Press}}. Книга включена в списки «100 найбільших англомовних романів, виданих у період з 1923 по 2005 рік» за версією журналу [[Тайм (журнал)|«Тайм»]] і «100 найкращих романів» за версією {{не перекладено|Новітня бібліотека|Новітньої бібліотеки|en|Modern Library}}<ref>{{cite web|url=http://www.time.com/time/specials/packages/article/0,28804,1951793_1951943_1952571,00.html|publisher=time.com|work=Time Magazine|language=en|accessdate=17.07.2011|title=Naked Lunch (1959), by William Burroughs|author=Lacayo, Richard.|date=16.10.2005|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJb9ueG?url=http://entertainment.time.com/2005/10/16/all-time-100-novels/slide/naked-lunch-1959-by-william-burroughs/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. 1991 року [[Голий ланч (фільм)|екранізований]] режисером [[Девід Кроненберг|Девідом Кроненбергом]].

У ряді [[Європа|європейських]] країн і на території США книга перебувала під забороною через рясне використання [[ненормативна лексика|обсценної лексики]], відвертої [[гомосексуалізм|гомосексуальної]] спрямованості та наявності сцен з описом [[педофілія|педофілії]] та дітовбивств. Роман зазнав безлічі атак з боку літературних критиків та громадських організацій, що, однак, лише зміцнило популярність його автора та самого твору<ref>{{Стаття
 |автор                = Wills, David.
 |заголовок        = Naked Lunch at 50
 |посилання        = http://books.google.com/books?id=smFxmPCJx8oC&pg=PA13&dq=Naked+Lunch+americal+literature&hl=ru&ei=nFAuTtrIG5DEtAaZmIgC&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=2&ved=0CC0Q6AEwATgU#v=onepage&q&f=false
 |язык                  = en
 |автор издания = 
 |видання            = Beatdom
 |тип                    = magazine
 |місце                = 
 |видавництво    = David Wills
 |рік                    = 
 |том                    = 5
 |pages                     = 13
 |isbn                      = 
 |issn                      = 
 |doi                       = 
 |pmid                      = 
 |accessdate                = 6 травня 2014
 |archivedate               = 7 липня 2014
 |archiveurl                = https://web.archive.org/web/20140707001128/http://books.google.com/books?id=smFxmPCJx8oC&pg=PA13&dq=Naked+Lunch+americal+literature&hl=ru&ei=nFAuTtrIG5DEtAaZmIgC&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=2&ved=0CC0Q6AEwATgU#v=onepage&q&f=false
}}</ref><ref>{{книга|автор=Goodman, Michael.|заголовок=Contemporary literary censorship: the case history of Burroughs' Naked lunch|рік=1981|видавництво=|allpages=330|isbn=9780810813984|url-access=registration|url=https://archive.org/details/contemporarylite0000good}}</ref>. Вільному поширенню роману в США передувало два гучних судових процеси, під час яких на захист «Голого ланчу» виступили відомі письменники та поети, в тому числі [[Норман Мейлер]] та Аллен Гінсберг. Підсумком слухань стало зняття з роману усіх звинувачень в «непристойності». Завершилося 1966 року судовий розгляд стало одним з останніх в історії США процесів, на якому розглядалася можливість [[Цензура в США|цензурної заборони]] на публікацію книги<ref>{{Стаття|автор=Whiting, Frederick.|заголовок=Monstrosity on Trial: The Case of ''Naked Lunch''|посилання=http://findarticles.com/p/articles/mi_m0403/is_2_52/ai_n27100155/|язык=en|видання=Twentieth-Century Literature|рік=2006|volume=52|номер=2 (Summer 2006)|pages=145—174|issn=0041462X|archiveurl=https://archive.today/20120709103131/http://findarticles.com/p/articles/mi_m0403/is_2_52/ai_n27100155/|archivedate=9 липня 2012|deadlink=404|accessdate=6 травня 2014}}</ref>. Зараз книга вважається культовим літературним твором [[XX століття]]<ref>{{книга|автор=Super, John.|заголовок=The fifties in America: vol. 1|рік=2005|видавництво=Salem Press|allpages=390|pages=138|isbn=9781587652035}}</ref><ref>{{книга|автор=Marcus, Laura; Nicholls, Peter.|заголовок=The Cambridge history of twentieth-century English literature|рік=2004|видавництво=Cambridge University Press|allpages=886|pages=560|isbn=}}</ref>. «Голий ланч» називається критиками одним з найважливіших романів, які відкривають філософію біт-покоління<ref>{{книга|автор=Meyers, Karen; Rangno, Eric; Phillips, Jerry; Anesko, Michael.|заголовок=Contemporary American Literature, 1945-Present|рік=2010|видавництво=Infobase Publishing|allpages=126|pages=28|isbn=9781604134896}}</ref>.

==== В дорозі ====
{{main|В дорозі}}
«В дорозі» ({{lang-en|On the Road}})&nbsp;— роман Джека Керуака. Книга була написана 1951 року, і в період часу, коли вона неодноразово відхилялася видавцями, роман активно доповнювався і змінювався автором аж до публікації 1957 року видавництвом ''[[Viking Press]]''. Книга присвячена подорожам Джека Керуака і його близького друга, [[Ніл Кессіді|Ніла Кессіді]], по території Сполучених Штатів Америки та [[Мексика|Мексики]]<ref name="Werlock">{{книга|автор=Werlock, James.|заголовок=The Facts on File companion to the American short story|рік=2010|видавництво=Infobase Publishing|allpages=842|pages=377|isbn=9780816068951}}</ref>. Права на екранізацію роману належать [[Френсіс Форд Коппола]], процес кінозйомок був запущений на початку серпня 2010 року. Прем'єра [[На дорозі (фільм)|фільму]] відбулася 23 травня 2012 на [[Каннський кінофестиваль 2012|Каннському кінофестивалі]]<ref>{{Cite web |url=http://www.imdb.com/title/tt0337692/releaseinfo |title=IMDb — On the Road (2012) — Release dates |accessdate=6 травня 2014 |archive-date=23 січня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170123211604/http://www.imdb.com/title/tt0337692/releaseinfo }}</ref>. Екранізація отримала неоднозначні відгуки кінокритиків<ref>{{rotten-tomatoes|on_the_road|В дороге (фильм)}}</ref>.

Незважаючи на негативну реакцію з боку [[літературна критика|літературної критики]], роман став бестселером та приніс Керуаку літературне визнання, згодом утвердившись як класика американської літератури<ref name="Werlock" />. Роман включений в списки «100 найкращих англомовних романів з 1923 по 2005 рік» за версією Time, «[[100 книг століття за версією «Ле-Монд»|100 книг століття]]» за версією «[[Ле-Монд]]», [[200 найкращих книг за версією Бі-бі-сі|«200 найкращих книг»]] за версією [[BBC]], «100 найкращих романів» за версією Новітньої бібліотеки і «100 найбільших романів всіх часів» за версією [[The Observer]]<ref name="OBS">{{cite web|url=http://www.guardian.co.uk/books/2003/oct/12/features.fiction|language=en|accessdate=01.08.2011|title=The 100 greatest novels of all time: The list|work=The Observer|publisher=guardian.co.uk|author=McCrum, Robert.|date=12.10.2003|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJdhldB?url=http://www.guardian.co.uk/books/2003/oct/12/features.fiction|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref><ref name="q">{{cite web|url=http://www.time.com/time/specials/packages/completelist/0,29569,1951793,00.html|publisher=time.com|language=en|work=Time Magazine|accessdate=29.07.2011|title=ALL TIME 100 Novels|author=Grossman, Lev; Lacayo, Richard.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJfLhw0?url=http://entertainment.time.com/2005/10/16/all-time-100-novels/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref><ref name="w">{{cite web|url=http://www.modernlibrary.com/top-100/100-best-novels/|language=en|publisher=modernlibrary.com|accessdate=29.07.2011|title=100 Best Novels|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJhdpRo?url=http://www.modernlibrary.com/top-100/100-best-novels/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Станом на 2001 рік було продано понад 3,5 мільйонів екземплярів книги в США, щорічні продажі роману варіюються від 110 до 130 тисяч одиниць<ref>{{cite web|url=http://www.nytimes.com/2001/05/23/arts/23KERO.html?ref=jackkerouac|language=en|publisher=nytimes.com|work=The New York Times|date=23.05.2001|accessdate=09.08.2011|title='On the Road' Sets Record on the Block|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJiOTo2?url=http://www.nytimes.com/2001/05/23/arts/23KERO.html?ref=jackkerouac|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. 1957 року з роману було вирізано кілька сцен, що описують прийом наркотиків та гомосексуальні стосунки,&nbsp;— в повному варіанті без цензури книга була випущена лише 2007 року у вигляді ювілейного видання&nbsp;— «On the Road: 50th Anniversary Edition»<ref name="DownF" /><ref>{{книга|автор=Kerouac, Jack.|заголовок=On the Road: 50th Anniversary Edition|рік=2007|видавництво=The Viking Press|allpages=320|isbn=978-0670063260}}</ref>. 2011 року видавництвом Penguin Books була представлена оновлена версія роману, адаптована для [[інтернет-планшет]]а [[iPad]], яка включила карти подорожей, описаних у романі, та відеофрагменти, тематично пов'язані з твором, а також ряд фотографій, відео Керуака, що читає уривки з роману, щоденникові записи автора, зроблені ним під час подорожі, [[слайд-шоу]] обкладинок книги (міжнародні видання за останні роки) та критичні відгуки на книгу<ref>{{cite web|url=http://us.penguingroup.com/static/pages/features/amplified_editions/on_the_road.html|publisher=us.penguingroup.com|language=en|work=Penguin|title=Jack Kerouac's On the Road (A Penguin Books Amplified Edition)|accessdate=04.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJj1JIE?url=http://us.penguingroup.com/static/pages/features/amplified_editions/on_the_road.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

==== Крик ====
{{main|Крик (поема)}}
«Крик» (іноді переводився як «Виття», {{lang-en|Howl}})&nbsp;— поема Аллена Гінсберга, один із найвідоміших творів біт-покоління<ref>{{книга|автор=MacGowan, Christopher John.|заголовок=20th-century American poetry|видавництво=Wiley-Blackwell|рік=2004|allpages=331|isbn=9780631220251|pages=120}}</ref>. Публікація поеми вважається поворотним пунктом в історії сучасної літератури, днем народження нової американської поезії з вільною експресією, сексуальним лібералізмом та іншими цінностями, які десятиліття потому стануть [[наріжний камінь|наріжним каменем]] [[контркультура|контркультури]] США<ref>{{cite web|url=http://www.forward.com/articles/11112/|publisher=forward.com|work=The Jewish Daily Forward|title=Portrait of the Artist As a Nice Jewish Boy|date=10.08.2007|accessdate=15.08.2011|language=en|author=Michaelson, Jay.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uJjrfEz?url=http://www.forward.com/articles/11112/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

{{не перекладено| Кевін О'Салліван|Кевін О'Салліван|en|Kevin O'Sullivan (journalist) }} назвав появу «Крику» революційною подією для американської поезії; {{не перекладено|Пол Керролл|Пол Керролл|en|Paul Carroll}} позначив «віхою покоління»<ref>{{cite web|url=http://www.poetryfoundation.org/bio/allen-ginsberg|publisher=poetryfoundation.com|work=Poetry Foundation|language=en|accessdate=16.08.2011|title=Allen Ginsberg|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOL4olw?url=http://www.poetryfoundation.org/bio/allen-ginsberg|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Г. Снайдер говорив, що поема&nbsp;— це «великоваговий список, але Гінсберг при читанні вголос якось примудрявся підняти його&nbsp;— так, що він ширяв над головами слухачів граціозно, як повітряний змій»<ref>{{cite web|url=http://booknik.ru/context/?id=23382&articleNum=1|publisher=booknik.ru|title=Тема: Аллен Гинзберг: Пророк, зануда, битник, псих|work=Booknik.ru — еврейские тексты и темы|author=Рот, Марко.|accessdate=15.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOLpAfb?url=http://booknik.ru/context/all/allen-ginzberg-prorok-zanuda-bitnik-psih/|archivedate=23.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. «Його публікація 1956 року справила ефект вибуху бомби»,&nbsp;— писав [[Могутін Ярослав Юрійович|Я. Могутін]] в інтерв'ю, взятому у Гінсберга<ref name="mogutin">{{cite web|url=http://www.mitin.com/people/mogutin/ginsberg.shtml|publisher=mitin.com|work=Митин Журнал|title=Интервью с Алленом Гинзбергом|author=Могутин, Ярослав.|accessdate=15.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOPGpqK?url=http://www.mitin.com/people/mogutin/ginsberg.shtml|archivedate=23.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. Сучасні критики називають «Крик» однією з найвпливовіших робіт біт-покоління<ref>{{книга|автор=Wedekind, Patrick.|рік=2008|видавництво=GRIN Verlag|allpages=36|заголовок=The Picture of the Individual and of Society in Allen Ginsberg’s “Howl” and the Beat Generation’s Impact on Democracy in America|isbn=9783640198481|pages=1}}</ref>.

[[Крик (фільм)|Фільм]], основними темами якого стали читання в Галереї Шість та судовий процес над «Криком», був випущений в США 21 січня 2010 року. Режисерами картини виступили американці {{не перекладено|Роб Епштайн|Р. Епштайн|en|Rob Epstein}} і {{не перекладено|Джеффрі Фрідман (кіно) |Д. Фрідман|en|Jeffrey Friedman (filmmaker) }}. Роль молодого Гінсберга виконав актор [[Джеймс Франко|Д. Франко]]<ref name=autogenerated1>{{cite web|url=http://www.independent.co.uk/arts-entertainment/films/reviews/howl-rob-epstein-and-jeffrey-friedman-93-mins-15brwest-is-west-andy-deemmony-102-mins-15-2226584.html|publisher=independent.co.uk|language=en|work=The Independent|title=Howl, Rob Epstein and Jeffrey Friedman, 93 mins (15) West Is West, Andy DeEmmony, 102 mins (15)|date=27.02.11|accessdate=16.08.2011|author=Barber, Nicholas.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOQqizc?url=http://www.independent.co.uk/arts-entertainment/films/reviews/howl-rob-epstein-and-jeffrey-friedman-93-mins-15brwest-is-west-andy-deemmony-102-mins-15-2226584.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Фільм увійшов до конкурсної програми [[60-й Берлінський міжнародний кінофестиваль|60-го Берлінського кінофестивалю]] та «відкривав» кінофестиваль «[[Санденс (кінофестиваль)|Санденс]]»<ref name=autogenerated3>{{cite web|url=http://www.firstshowing.net/2010/brandons-sundance-review-rob-epstein-jeff-friedmans-howl/|publisher=firstshowing.net|title=Brandon's Sundance Review: Epstein & Friedman's Howl|language=en|accessdate=16.08.2011|date=30.01.2010|author=Tenney, Brandon Lee.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOTDsEJ?url=http://www.firstshowing.net/2010/brandons-sundance-review-rob-epstein-jeff-friedmans-howl/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Картина отримала здебільшого позитивні оцінки. Картину та роботу режисерів похвалили критики [[New York Magazine]], [[Нью-Йорк Таймс|The New York Times]] і [[San Francisco Chronicle]]<ref>{{cite web|url=http://www.sfgate.com/cgi-bin/article.cgi?f=/c/a/2010/09/23/MV9C1FI64M.DTL|publisher=sfgate.com|work=San Francisco Chronicle|title=Review: Poet and patience on trial in 'Howl'|author=LaSalle, Mick.|date=24.09.2010|accessdate=16.08.2011|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOTnw7u?url=http://www.sfgate.com/cgi-bin/article.cgi?f=%2Fc%2Fa%2F2010%2F09%2F23%2FMV9C1FI64M.DTL|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.nytimes.com/2010/09/24/movies/24howl.html|publisher=nytimes.com|work=The New York Times|title=Leaping Off the Page, a Beatnik's Poetic Rant|author=O. A., Scott.|date=23.09.10|accessdate=16.08.2011|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOYN76x?url=http://www.nytimes.com/2010/09/24/movies/24howl.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|url=http://nymag.com/daily/entertainment/2010/09/movie_review_howl.html|publisher=nymag.com|work=New York Magazine|title=Movie Review: Howl Is an Exhilarating Trip Back in Time|date=27.09.2010|accessdate=16.08.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOZm0Js?url=http://nymag.com/daily/entertainment/2010/09/movie_review_howl.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

== Найзначніші персони ==
[[Файл:Ferlinghetti.jpg|thumb|right|175px|Лоуренс Ферлінгетті, 2007&nbsp;р.]]
Крім Гінсберга, Берроуза та Керуака, однозначно визначених як «кістяк» біт-покоління, ця група ніколи не мала чітко визначеного списку учасників. При цьому існує до певної міри усталений ряд авторів, з іменами яких асоціюється біт-покоління.
* [[Лоуренс Ферлінгетті]] (н. 1919)&nbsp;— бізнесмен, поет і художник, автор книги «A Coney Island of the Mind» ([[1958]]), що стала одним з [[бестселер]]ів століття в жанрі «поезія»<ref name="Ferbest">{{книга|автор=Gioia, Dana.|заголовок=California poetry: from the Gold Rush to the present|видавництво=Heyday Books|рік=2004|allpages=376|isbn=9781890771720|pages=113}}</ref>. Йому ж належить ідея випуску творів у доступній для читача формі «кишенькового видання»&nbsp;— дешеві видання в м'якій обкладинці одразу завоювали велику популярність у Сан-Франциско. Крім видавничої діяльності, Ферлінгетті вів активне політичне життя та регулярно влаштовував публічні читання поетів у місті<ref>{{cite web|url=http://famouspoetsandpoems.com/poets/lawrence_ferlinghetti/biography|title=Lawrence Ferlinghetti Biography|accessdate=11.09.2011|work=Famous Poets and Poems|publisher=famouspoetsandpoems.com|language=en|author=Asher, Levi.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOaxZoF?url=http://famouspoetsandpoems.com/poets/lawrence_ferlinghetti/biography|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* [[Грегорі Корсо]] (1930—2001)&nbsp;— поет і художник, одна з ключових фігур біт-покоління<ref>{{cite web|url=http://www.emptymirrorbooks.com/beat/corso.html|title=Gregory Corso|publisher=emptymirrorbooks.com|author=Empty Mirror Books & Contributors|accessdate=2010-09-06|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/610IwRALz?url=http://www.emptymirrorbooks.com/beat/corso.html|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.poetryfoundation.org/archive/poet.html?id=1455|title=Gregory Corso (1930-2001)|publisher=poetryfoundation.org|author=Poetry Foundation|accessdate=2010-09-06|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/610IxRlzg?url=http://www.poetryfoundation.org/bio/gregory-corso|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref>. Корсо називають особистістю «менш [[Політика|політичною]], ніж Гінсберг, і менш [[харизма]]тичною, ніж Керуак, але більш шокуючою, ніж вони обидва разом узяті»<ref>{{cite web|url=http://www.nytimes.com/2001/01/19/national/19CORS.html|title=Gregory Corso, a Candid-Voiced Beat Poet, Dies at 70|publisher=nytimes.com|autho=Honan, William M.|accessdate=2010-09-06|language=en|date=2001-Jan-19|archiveurl=https://www.webcitation.org/610IyFWjA?url=http://www.nytimes.com/2001/01/19/national/19CORS.html|archivedate=2011-08-17|deadurl=no}}</ref>. Незважаючи на той факт, що популярність колег практично затьмарила популярність самого Корсо, його вплив на поетичні кола свого часу зараз оцінюється як достатньо висока. У числі його шанувальників, наприклад, перебував відомий музикант [[Боб Ділан]], який відзначав, що поезія Корсо відкрила йому очі на нові можливості в зрізі написання текстів пісень<ref name="dylan">{{cite web|url=http://www.emptymirrorbooks.com/beat/corso.html|title=Gregory Corso|accessdate=11.09.2011|work=Empty Mirror arts magazine|publisher=emptymirrorbooks.com|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uObSKYg?url=http://www.emptymirrorbooks.com/beat/corso.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* [[Ґері Снайдер]] (н. 1930)&nbsp;— поет, [[есе]]їст, активіст руху [[Енвайронменталізм|енвайроменталістів]]. У [[1975]]-му став лауреатом [[Пулітцерівська премія|Пулітцерівської премії]] в області поезії за книгу «Turtle Island» ([[1974]]). Почесний викладач [[Каліфорнійський університет в Девісі|Каліфорнійського університету в Девісі]]. Найбільшу популярність одержав як головний герой роману «Бродяги дхарми» Керуака під іменем Джефрі Райдер. Крім літературної діяльності Снайдер відомий у колах захисників довкілля та екологів через пильну увагу до природи<ref>{{cite web|url=http://www.garysnyderpoems.com/|title=Гэри Снайдер|accessdate=11.09.2011|work=Гэри Снайдер — поэт битник|publisher=garysnyderpoems.com|author=ru|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOcJhAI?url=http://www.garysnyderpoems.com/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

[[Файл:GloriaGrahamMichael McMclure2004.jpg|thumb|right|175px|Майкл Макклур, 2004&nbsp;р.]]
* [[Майкл Макклур]] (н. 1932)&nbsp;— поет, письменник, сценарист, актор, кінорежисер та автор пісень. Близький друг [[Джим Моррісон|Джима Моррісона]], один з найбільш плідних та постійних авторів бітницького кола<ref>{{книга|автор=Phillips, Rod.|заголовок=Michael McClure|видавництво=Boise State University|рік=2007|allpages=2003|pages=54|isbn=9780884301592}}</ref>. Як [[Журналістика|журналіст]] публікувався в журналах [[Rolling Stone]] і [[Vanity Fair]], зіграв невелику роль у фільмі [[Мартін Скорсезе|Мартіна Скорсезе]] «[[Останній вальс]]» ([[1978]]) {{sfn|Андрєєва|2004|p=378.}}. Велика популярність прийшла до Макклура за специфіку його живих виступів. Є володарем більш ніж п'яти різних нагород за свою творчість. Крім поезії, написав більше двох десятків п'єс і [[мюзикл]]ів, виступав як режисер кількох документальних фільмів<ref>{{cite web|url=http://www.mcclure-manzarek.com/mcclurebio.html|title=Michael McClure — Biography|accessdate=11.09.2011|work=Michael McClure & Ray Manzarec|publisher=mcclure-manzarek.com|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOcnY1F?url=http://www.mcclure-manzarek.com/mcclurebio.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* [[Діана ді Пріма]] (1934—2020)&nbsp;— поетеса, членкиня комуни {{не перекладено|Дигери, комуна|«Дигери»|en|Diggers (theater) }} {{не перекладено|Гроган, Еммет|Еммета Грогана|en|Emmett Grogan}}, найвідоміша жінка-бітник<ref name="Primafame">{{книга|автор=McCampbell Grace, Nancy; Johnson, Ronna.|заголовок=Breaking the rule of cool: interviewing and reading women beat writers|видавництво=Univ. Press of Mississippi|рік=2004|allpages=295|pages=83|isbn=9781578066544}}</ref><ref>{{книга|автор=Burner, David.|заголовок=Making peace with the 60s|видавництво=Princeton University Press|рік=1997|allpages=295|pages=252|isbn=9780691059532}}</ref>. Засновниця видавництв «The Poets Press» і «Eidolon Editions», що спеціалізуються на експериментальній та авангардної поезії{{sfn|Андрєєва|2004|p=406.}}. Авторка більше сорока збірок поезії, перекладених на більш ніж на двадцять мов Крім цього, Ді Пріма викладала в групах з навчання письменницької майстерності і має вчений ступінь у галузі літературознавства<ref>{{cite web|url=http://dianediprima.com/bio.html|title=Biography of Diana di Prima|accessdate=11.09.2011|publisher=dianadiprima.com|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOdG8vz?url=http://dianediprima.com/bio.html|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* [[Пітер Орловскі]] (1933—2010)&nbsp;— син [[Біла армія|білогвардійського]] [[Еміграція|емігранта]], поет, активіст {{не перекладено|антиядерний рух в Сполучених Штатах Америки|антиядерного руху|en|Anti-nuclear movement in the United States}}, [[Антіпрогібіціонізм|антіпрогібіціоніст]]<ref name="Charters">{{книга|автор=Charters, Ann.|заголовок=The Portable Beat reader|видавництво=Viking|рік=1992|allpages=642|частина=Peter Orlovsky|isbn= 9780670838851}}</ref>. найвідоміший тим, що протягом понад 30 років був коханцем Гінсберга<ref name="Orlovs">{{книга|автор=Inc Icon Group International.|заголовок=The Beat Face of God: The Beat Generation as Spirit Guides|видавництво=ICON Group International|рік=2005|allpages=168|isbn=9780546718119|pages=57}}</ref><ref>{{книга|автор=Edington, Stephen D.|заголовок=Petting: Webster's Quotations, Facts and Phrases|видавництво=Tafford Publishers|рік=2008|allpages=603|isbn=9781412053747|pages=428}}</ref>. Крім цього, він був вірним помічником та секретарем поета, в тіні якого все життя та знаходився, так і не отримавши визнання як автора віршів. Його найвідоміша робота&nbsp;— збірка «Clean Asshole Poems & Smiling Vegetable Songs»<ref>{{cite web|url=http://famouspoetsandpoems.com/poets/peter_orlovsky/biography|title=Peter Orlovsky Biography|accessdate=11.09.2011|work=Famous Poets and Poems|publisher=famouspoetsandpoems.com|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOdhEPA?url=http://famouspoetsandpoems.com/poets/peter_orlovsky/biography|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* [[Філіп Вейлен]] (1923—2002)&nbsp;— поет, «яскравий представник епохи воскресіння традицій американської визионерской поезії». [[Дзен]]-[[Буддизм|буддист]] в сані [[священик]]а{{sfn|Андрєєва|2004|p=460.}}. Є однією з ключових фігур в поезії післявоєнної [[Північна Америка|Північної Америки]]{{sfn|Lawlor|2005|loc=Philip Whalen}}. Його стиль разюче відрізняється від інших представників «біт-покоління», хоча сам себе до нього не відносить. Стилістика поета поєднує в собі сильний вплив західних релігій, ідеї захисників навколишнього середовища, сексуальної вседозволеності та експериментальної поезії свого часу. Уейлен зробив сильний вплив на Уелча та Снайдера, з якими тісно спілкувався і з допомогою яких і влився в ряди поетів-бітників<ref>{{cite web|url=http://www.poetryfoundation.org/bio/philip-whalen|title=Philip Whalen|accessdate=11.09.2011|work=The Poetry Foundation|publisher=poetryfoundation.org|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOe8pNT?url=http://www.poetryfoundation.org/bio/philip-whalen|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* [[Лью Велч]] (1926—1971)&nbsp;— примітний поет, однак, не здобув особливої слави порівняно зі своїми друзями<ref name="Zott">{{книга|автор=Zott, Lynn Marie.|заголовок=The Beat Generation: Authors I-Z|видавництво=Gale|рік=2003|allpages=536|частина=Lew Welch|isbn=9780787675721}}</ref>. Тривалий час він показував свої твори виключно близьким друзям, тому визнання як поет отримав порівняно пізно. У [[1960|1960-му]] він привернув увагу, будучи включеним у важливу антологію сучасної поезії. У середині 60-х нетривалий час викладав у [[Університет Каліфорнії (Берклі)|Каліфорнійському університеті в Берклі]], однак через проблеми з алкоголем був змушений залишити це заняття. Не впоравшись з депресією, [[23 травня]] [[1971]] Велч залишив передсмертну записку й відправився в гори; його тіло так і не знайшли<ref>{{cite web|url=http://www.poemhunter.com/lew-welch/biography/|title=Biography of Lew Welch|accessdate=11.09.2011|work=Poem Hunter|publisher=poemhunter.com|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOeds4H?url=http://www.poemhunter.com/lew-welch/biography/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* [[Філіп Ламантія|Філіп Ламантіа]] (1927—2005)&nbsp;— поет і член {{не перекладено|Чиказька група сюрреалістів|Чиказької групи сюрреалістів|en|Chicago Surrealist Group}}, один з найвідданіших поетів-[[Сюрреалізм|сюрреалістів]] другої половини XX століття в США<ref>{{книга|автор=Fredman, Stephen.|заголовок=Contextual Practice: Assemblage and the Erotic in Postwar Poetry and Art|видавництво=Stanford University Press|рік=2010|allpages=240|isbn=9780804763585|pages=192}}</ref>.
[[Файл:Gloria Graham Diane di Prima.jpg|thumb|right|175px|Діана ді Прима, 2004&nbsp;р.]]
* [[Роберт Крілі]] (1926—2005)&nbsp;— поет, крім бітницького кола, що відноситься до авангардної [[Постмодернізм|постмодерністської]] групи {{не перекладено|Поети Black Mountain|поетів Black Mountain|en|Black Mountain poets}}. Автор понад шістдесят книг, з [[2001]]&nbsp;— володар {{не перекладено|Lannan Literary Awards|Lannan Literary Awards|en|Lannan Literary Awards}} за прижиттєві досягнення{{sfn|Андрєєва|2004|p=518.}}.
* [[Роберт Данкен]]&nbsp;— нарівні з Вейленом одна з ключових фігур в поезії післявоєнної [[Північна Америка|Північної Америки]]{{sfn|Lawlor|2005|loc=Robert Duncan}}. Один з авторів {{не перекладено|Нова американська поезія 1945—1960|нової американської поезії 1945-1960|en|The New American Poetry 1945-1960}}, входив до групи поетів Black Mountain<ref>{{книга|автор=Merriam Allen, Donald.|заголовок=The new American poetry, 1945-1960|видавництво=University of California Press|рік=1999|allpages=456|isbn=9780520209534|pages=vi}}</ref>. Володар [[Грант Гуггенгайма|Гуггенгаймівської стипендії]] ([[1963]]) та Левінсоновской премії журналу «{{не перекладено|Поезія (журнал)|Поезія|en|Poetry (magazine) }}» ([[1964]]) {{sfn|Андрєєва|2004|p=534.}}.
* [[Лерой Джонс]] (н. 1934)&nbsp;— поет, письменник та музичний критик, викладач у декількох університетах США. [[1989]] року отримав нагороду {{не перекладено|American Book Awards|American Book Awards|en|American Book Awards}}. Входить до {{не перекладено|100 найбільших афроамериканців, книга|«сотню найвидатніших афроамериканців»|en|100 Greatest African Americans}} {{не перекладено|Асанте, Молеф|Молеф Асанте|en|Molefi Asante}}<ref>{{книга|автор=Asante, Molefi K.|заголовок=100 greatest African Americans: a biographical encyclopedia|видавництво=Prometheus Books|рік=2002|allpages=345|isbn=9781573929639}}</ref>. Був редактором декількох журналів, заснував видавництво «Totem Press», що випустило безліч книг письменників-бітників. Також написав кілька п'єс для [[Бродвейський театр|Бродвею]], за одну з яких отримав престижну нагороду. Лерой, крім іншого, є упорядником та редактором багатьох антологій американських поетів<ref>{{cite web|url=http://www.poets.org/poet.php/prmPID/445|title=Amiri Baraka|accessdate=11.09.2011|work=Poets.org From Academy of American Poets|publisher=poets.org|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOfAiII?url=http://www.poets.org/poet.php/prmPID/445|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* [[Боб Кауфман]] (1925—1986)&nbsp;— поет, чия творчість надихалися джазом, також відомий як «Чорний американський [[Артюр Рембо|Рембо»]] та «Людина-[[бібоп]]»<ref>{{книга|автор=Phillips, Lisa; Berger, Maurice.|заголовок=Beat culture and the New America, 1950-1965|видавництво=Whitney Museum of American Art in association with Flammarion|рік=1995|allpages=279|isbn=9782080136138|pages=101}}</ref>. Як і багато інших представників битничества, був буддистом. Писав безліч статей для журналу «Beatitude». За специфічний стиль Кауфмана визначають як «інноваційного поета»<ref>{{cite web|url=http://famouspoetsandpoems.com/poets/bob_kaufman/biography|title=Bob Kaufman Biography|accessdate=11.09.2011|work=Famous Poets and Poems|publisher=famouspoetsandpoems.com|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOg84wL?url=http://famouspoetsandpoems.com/poets/bob_kaufman/biography|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

Окремої згадки також заслуговує зарахування Вільяма Берроуза до розбитого покоління. Багатьма сучасними літературознавцями відзначалася дивина цього визначення; наприклад, журналіст «[[Частный Корреспондент|Приватного Корреспондента]]» М. Побірський писав: «Якщо подивитися фото-і кіноматеріали про Берроуза, тут уже взагалі невідповідність на невідповідності. Як же так? Ось цей довготелесий англосакс в літах, одягнений в карикатурну рудиментарную трійку конторщика зразка часів освоєння Дикого Заходу, невже він був культовою фігурою покоління бітників ? Великим другом та ідейним соратником Аллена Гінсберга та Джека Керуака? Нісенітниця! Хіппі та бітники зовсім не такі: у них довге волосся, млосні особи, квітчастий одяг, і при чому тут це опудало, схоже на англіканського проповідника?»<ref>{{cite web|url=http://www.chaskor.ru/article/poslednij_amerikanskij_pisatel_14860|publisher=chaskor.ru|accessdate=17-12-2010|title=Уильям Берроуз|work=Частный корреспондент|date=5-02-2010|author=Побирский, Михаил.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t2QzFIL?url=http://www.chaskor.ru/article/poslednij_amerikanskij_pisatel_14860|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref> Примітно, що і сам Берроуз себе до бітників не відносив. У книзі «Інтерв'ю з Вільямом Берроузом» письменник говорив наступне: {{quotation|«З бітниками я себе жодним чином не асоціюю, як не асоціюю з їхньою творчістю свої ідеї і стиль. У мене серед бітників є близькі друзі: Джек Керуак, Аллен Гінсберг та Грегорі Корсо. Ми дружимо багато років, але не сходимося ні в світогляді, ні в літературній діяльності.»|Вільям Берроуз|витяг з інтерв'ю з Д. Одьє{{sfn|Одье|2011|p=65.}}|}}

Деяких відомих авторів часу, коли біт-покоління знаходилося на піку популярності, помилково до нього приписують. Найбільш поширена помилка є у віднесенні до них [[Чарлз Буковскі|Чарльза Буковскі]]<ref>{{книга|автор=Shearer, Benjamin.|заголовок=Culture and Customs of the United States: Culture|рік=2008|видавництво=Greenwood Publishing Group|pages=243|allpages=408|isbn=9780313338779}}</ref><ref>{{книга|автор=Western Literature Association (U.S.)|заголовок=A Literary history of the American West|рік=1987|видавництво=TCU Press|pages=[https://archive.org/details/literaryhistoryo00west/page/1212 1212]|allpages=1353|isbn=9780875650210|url=https://archive.org/details/literaryhistoryo00west/page/1212}}</ref>. Незважаючи на те, що навіть деякі сучасники поета розглядали його як представника біт-покоління<ref>{{Стаття|автор=Wills, David.|язык=en|заголовок=Letter from the Editor|видання=Beatdom|тип=magazine|выпуск=2}}</ref>, пізніші дослідники цієї групи поетів відзначають, що Буковскі, власне, ніколи до них не належав<ref>{{книга|автор=Oakes, Elizabeth.|заголовок=American Writers|рік=2004|видавництво=Infobase Publishing|pages=[https://archive.org/details/americanwriters0000oake/page/62 62]|allpages=430|isbn=9780816051588|url=https://archive.org/details/americanwriters0000oake/page/62}}</ref><ref>{{книга|автор=Sargeant, Jack.|заголовок=Naked Lens: Beat Cinema|рік=2009|видавництво=Counterpoint Press|pages=233|allpages=288|isbn=9781593762209}}</ref>. Сам Буковскі дотримувався аналогічної думки&nbsp;— під час інтерв'ю 1978 року він говорив: «''Я одинак, займаюся своїм. Марно. Весь час питають мене про Керуака, і невже я не знайомий з Нілом Кесседі, чи не був я з Гінсбергом і так далі. І я змушений зізнаватися: ні, всіх бітників я пробухав; я тоді не писав нічого''»<ref>{{книга|автор=Буковски, Чарльз.|заголовок=Интервью: Солнце, вот он я|оригінал=Sunlight Here I Am|ответственный = Под ред. Д. С. Калонна; пер. с англ. [[Немцов, Максим Владимирович|М. Немцова]]|серия=Артхаус|видавництво=Азбука-классика|рік=2010|сторінок=384|isbn=978-5-9985-0660-4|тираж=7000|місце=СПб.|сторінки=206—216}}</ref>.

На противагу Буковскі інших авторів іноді називають «другою хвилею» бітництва, або «другим поколінням» бітників. Незважаючи на те, що жоден з даних термінів не має точного трактування і не увійшов у вжиток, визначні дослідники розбитого покоління періодично його вживають. Так, {{не перекладено|Чартерс Енн|Енн Чартерс|en|Ann Charters}} називала, наприклад, творчість прозаїка [[Вільям Сьюард Берроуз (молодший)|Вільяма Берроуза-молодшого]] «другим поколінням» письменників-бітників<ref>{{книга|автор=Берроуз, Уильям С.-мл.|заголовок=От винта: Роман|рік=2006|місце=М.|видавництво=Эксмо|сторінок=320|isbn=5-699-19560-2|частина=Предисловие (Энн Чартерс)}}</ref>. До «пізніх» бітників також, наприклад, Лавлор відносить роботи поета та музиканта {{не перекладено|Девід Мельтцер |Девіда Мельтцера|en|David Meltzer}}{{sfn|Lawlor|2005|p=225.}}.

== Бітники як соціальна група ==
{{main|Бітники}}
[[Файл:Beatboy (1).jpg|thumb|199px|[[Стереотип (психологія)|Стереотипізованіий]] [[карикатура|карикатурний]] образ бітника: темні окуляри, [[Бонго (музичний інструмент)|бонго]], смугастий светр з горлом, борода, берет]]
Незабаром після читань у «Галереї Шість» біт-рух привернув до себе широку суспільну увагу&nbsp;— порівняно швидко почала формуватися і відповідна [[субкультура]]. У зв'язку зі специфічним та легко впізнаваним стилем одягу, який був даниною поваги, яку віддавали «розбиті» автори афроамериканській культурі, незабаром стало вельми модним «виглядати як бітник»<ref name="dizzy" />. Ліберальний стиль життя, який пропагували своєю поезією члени біт-покоління, припав до душі багатьом молодим американцям, які стали активно популяризувати його<ref name="Benny" />. Не лише самі представники біт-покоління і їх послідовники планомірно пропагували свій спосіб життя та стиль&nbsp;— зі зростанням популярності біт-руху та зміцнення його позицій в літературній та богемному середовищі Сан-Франциско до цього процесу підключилися кінорежисери, звукозаписні компанії та навіть найзвичайніші люди. Варто відзначити, що з плином часу навіть саме розуміння терміна «бітник» радикально змінилося<ref name="Wills" />.

Ряд критиків відзначає, що безпосередньо в розумінні сформировавшего термін Каені він служив для означення бородатих молодиків, що носять сандал і ходять по кав'ярнях, нероб та любителів джазу<ref>{{книга|автор=Kotynek, Roy; Cohassey, John.|заголовок=American cultural rebels: avant-garde and bohemian artists, writers and musicians from the 1850s through the 1960s|видавництво=McFarland|рік=2008|allpages=254|pages=175|isbn=9780786437092}}</ref>. Термін «бітник» не ніс позитивного забарвлення і був словом зневажливим, насмішкою&nbsp;— так називали необізнаних [[конформізм|конформістів]], тих, чий пихатий бунт був ширмою для «модною антиамериканської дурості»<ref name="Rielly">{{книга|автор=Rielly, Edward J.|заголовок=The 1960s|видавництво=Greenwood Publishing Group|рік=2003|allpages=285|pages=145|isbn=9780313312618}}</ref><ref>{{книга|автор=Saul, Scott.|заголовок=Freedom is, freedom ain't: jazz and the making of the sixties|видавництво=Harvard University Press|рік=2003|allpages=394|pages=82|isbn=9780674011489}}</ref>.

З іншого боку, на думку авторів книги «American icons» ([[1997]]), спочатку термін «бітник» конкретного значення не мав і використовувався для позначення будь-яких людей, яким-небуть чином пов'язаних з різношерстим [[Нью-Йорк|нью-йоркським]] мистецьким середовищем. Через роки термін зазнав значних змін і до кінця [[1950-ті|50-х]] став називати цілий культурний пласт&nbsp;— молодих людей, які демонстрували слабкий інтерес до життя «[[Американська мрія|американською мрією]]»&nbsp;— з новим будинком, машиною та роботою в якій-нибудь великої [[корпорація|корпорації]]<ref name="Benny">{{книга|автор=Gruber, J. Richard; Andrews, Benny.|заголовок=American icons: from Madison to Manhattan, the art of Benny Andrews, 1948-1997|видавництво=Univ. Press of Mississippi|рік=1997|allpages=256|pages=93|isbn=9781890021016}}</ref>. Факт еволюції терміна також підтверджує [[Уілз, Чарльз|Чарльз Уїлс]] ({{lang-en|Charles Wills}}), у книзі «Америка в 1950-і» ({{lang-en|America in the 1950s}})— він відзначав, що, зазнавши видозміни від «асоціальності» до «дивацтва», спосіб життя типового представника біт-покоління відповідно змінив і саме ставлення до останнього&nbsp;— до кінця 50-х, за твердженням Уілсі, під словом «бітник» мали на увазі молоду людину в чорному светрі з високим коміром і з беретом на голові, що тиняється в районі пошарпаних [[кав'ярня|кафешок]] і грає на [[Бонго (музичний інструмент)|бонго]]<ref name="Wills">{{книга|автор=Wills, Charles.|заголовок=America in the 1950s|видавництво=Infobase Publishing|рік=2005|allpages=128|pages=93|isbn=9780816056408}}</ref>.

У статті «Історія біт-руху» ({{lang-en|History of the Beat movement}}) [[Хільнер, Крістал|Крістал Хільнер]] ({{lang-en|Christal Hillner}}) відзначав цікавий факт: стиль бітників був запозичений та натхненний манерою одягу відомого джазового музиканта [[Діззі Гіллеспі]], що також одягався у чорні штани, светри з горлом та носив непроникні окуляри<ref name="dizzy">{{cite web|url=http://www.helium.com/items/848765-history-of-the-beat-movement|publisher=helium.com|language=en|accessdate=26-11-2010|author=Hillner, Christal.|title=History of the Beat movement|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOga0z0?url=http://www.helium.com/items/848765-history-of-the-beat-movement|archivedate=23-01-2012|deadurl=yes}}</ref>. бітники сформували унікальний образ, що дозволяв їм чітко ідентифікуватися серед інших субкультурних груп свого часу. [[Горман, Пол|Пол Горман]] ({{lang-en|Paul Gorman}}) стверджує, що зовнішній вигляд бітників в чомусь асоціювався зі студентами [[Академія мистецтв|академій мистецтв]], які часто були фанатами джаз-музики, яка перебувала на піку популярності в пізні 50-е<ref>{{книга|автор=Gorman, Paul.|заголовок=The look: adventures in pop and rock fashion|рік=2001|видавництво=Sanctuary|allpages=191}}</ref>. [[Дріббл, Генрі|Генрі Дріббл]] ({{lang-en|Henry Dribble}}) ж зазначає, що бітники-чоловіки виглядали як молоді [[Велика Британія|англійські]] [[учитель|вчителі]], а образ жінок віддавав легкою [[готика|готикою]]<ref>{{книга|автор=Dribble, Henry.|заголовок=Philosophical Investigations from the Sanctity of the Press|рік=2004|видавництво=iUniverse|allpages=276|isbn=9780595336128|pages=11}}</ref>. Одними з основних атрибутів бітника вважалися чорний светр (обов'язково з високим горлом на манер «[[водолазка|водолазки]]») та [[берет|бере]], допускалися також білі майки без малюнка<ref>{{книга|автор=Mann, Doug.|заголовок=Structural idealism: a theory of social and historical explanation|видавництво=Wilfrid Laurier Univ. Press|рік=2002|allpages=309|pages=214|isbn=9780889203914}}</ref>. Не рідкістю було носіння двох барабанів [[Бонго (музичний інструмент)|бонго]]&nbsp;— як символу культури чорношкірого населення<ref>{{книга|автор=George Lewis.|заголовок=A power stronger than itself: the AACM and American experimental music|видавництво=University of Chicago Press|рік=2008|allpages=676|pages=32|isbn=9780226476957}}</ref>. Найчастіше бітник носив темні непроникні окуляри. Крім чорного кольору, для обох статей характерною була одяг в смужку та [[сутана|сутани]] з капюшоном<ref name="Fas">{{cite web|url=http://www.enjoy-your-style.com/beatnik-fashion.html|publisher=enjoy-your-style.com|language=en|accessdate=25-11-2010|title=Beatnik Fascion|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOhC46x?url=http://www.enjoy-your-style.com/beatnik-fashion.html|archivedate=23-01-2012|deadurl=no}}</ref>. Для чоловіків одним з атрибутів також була {{не перекладено|Цапина борідка|«цапина борідка»|en|Goatee}}. найпоширенішим взуттям були звичайні шкіряні чоботи<ref name="Garre">{{книга|автор=Steward, Sue; Garratt, Sheryl.|заголовок=Signed, sealed, and delivered: true life stories of women in pop|рік=1984|видавництво=South End Press|allpages=168|isbn=9780896082403|pages=25}}</ref>.

Достатньо швидко запустився і процес комерціалізації терміна. Ті, хто зараховував себе до бітникам, торгували светрами, темними окулярами, беретами та бонго, продаючи спосіб життя, що здавався небезпечним та веселим, і міські парочки починали влаштовувати «вечірки в стилі бітників» по суботах<ref>{{книга|автор=Johnson, Joyce.|заголовок=Minor characters: a young woman's coming-of-age in the beat orbit of Jack Kerouac|видавництво=Penguin Books|рік=1999|allpages=265|isbn=9780140283570}}</ref>. До процесу далі підключилися і великі компанії&nbsp;— так, наприклад, звукозаписні компанії з [[Нью-Йорк]]а практично одразу стали використовувати ідеї біт-покоління, щоб продавати свої [[грамофонна платівка|вінілові пластинки]]<ref>{{книга|автор=Charters, Ann.|заголовок=Beat down to your soul: what was the Beat generation?|nodot=1|видавництво=Penguin Books|рік=2001|allpages=663}}</ref>.

== Вплив на західну культуру ==
[[Файл:Beat generation stockholm.jpg|thumb|right|215px|Секція в книгарні [[Стокгольм]]а, присвячена біт-авторам]]
залишивши достатньо помітний слід в історії світової літератури, представники біт-покоління зробили істотний вплив на західну культуру&nbsp;— літературу, музику, політику, філософію{{sfn|Lawlor|2005|p=259.}}{{sfn|Waldman, Ginsberg|2007|p=xv.}}. В [[1982]] Аллен Гінсберг підсумував основні галузі впливу «розбитих»<ref>{{книга|заголовок=Beat culture and the New America, 1950-1965|автор=Phillips, Lisa; Berger, Maurice.|рік=1995|видавництво=Whitney Museum of American Art in association with Flammarion|частина=Friction, 1 (Winter 1982)|allpages=279|isbn=9782080136138}}</ref>:
* Сексуальний [[лібералізм]], особливо в контексті [[Рух за права сексуальних та гендерних меншин|руху за права сексуальних меншин]]. безліч бітників були [[Камінг-аут|відкритими]] [[Гомосексуалізм|гомосексуалами]], у тому числі всі три головних представника (Берроуз, Гінсберг та Керуак) течії мали одностатеві зв'язки. Їх творчість наперекір епосі репресій [[маккартизм]]у зробило гомосексуальність більш видимою та чутною, що певною мірою вплинуло на більш [[толерантність|толерантне]] ставлення суспільства до геїв. Контркультурний рух бітників (а також хіпі) справив значний вплив на розвиток [[гомосексуалізм|гомосексуальної]] спільноти, яка запозичила у них культ молодості, [[ейджизм]], [[гедонізм]], експериментування в сексі і з наркотиками<ref>{{книга|заголовок=Encyclopedia of gay and lesbian popular culture|автор=Prono, Luca.|рік=2008|видавництво=ABC-CLIO|pages=32|allpages=310|isbn=9780313335990}}</ref><ref>{{Книга:Кон И. С.: Лунный свет на заре}}</ref>;
* Демократизація в зрізі [[цензура в США|цензури]] (дане твердження дуже суперечливе, оскільки традиційно роль «визволителя» друкованого слова від [[іго|ярма]] цензури відводиться особам, які не мали нічого спільного з біт-поколінням,&nbsp;— див. «[[Тест Міллера (право)|тест Міллера]]»);
* Демістифікація та \\ або декриміналізація [[канабіс]]у та інших наркотичних засобів (знову ж, достатньо голослівне твердження, адже основний внесок у [[Наркотична субкультура|наркокультуру]] зробили не бітники, а їхні найближчі «колеги»&nbsp;— [[веселі бешкетники]], а слідом за ними&nbsp;— [[хіпі]]<ref name="drugone" /><ref name="drugtwo" />);
* еволюція [[ритм-енд-блюз|ритм-н-блюзу]] в [[рок-н-рол]] за сприяння [[Боб Ділан|Боба Ділана]] і [[The Beatles]], які, в свою чергу, відчули сильний вплив творчості біт-покоління на собі (тут поет певною мірою правий&nbsp;— Ділан дійсно відзначав деяких біт-поетів як «революційних» для його власного бачення тексту та ритму, а на [[Джон Леннон|Леннона]] та справді достатньо вплинули біт-автори 50-х, однак у загальному та цілому твердження Гінсберга звучить достатньо самовпевнено<ref name="dylan" /><ref>{{книга|заголовок=The New Wealth of Cities: City Dynamics and the Fifth Wave|автор=Montgomery, John.|рік=|видавництво=|pages=141|allpages=|isbn=}}</ref>).

характерна спонтанністю, небажанням щось правити та коригувати, з духом анархізму та джаз-музики, творчість бітників істотно вплинула, в першу чергу, на літературу США<ref name="hendi
n" />. Так, творчість «розбитих» мала істотне значення для таких відомих авторів, як [[Томас Пінчон|Томас Пинчон]], [[Кен Кізі]] та [[Роббінс, Том|Том Роббінс]], [[Джефф Нун]]<ref>{{cite web|url=http://www.complete-review.com/reviews/noonj/clingus.htm|publisher=complete-review.com|lang=en|accessdate=15-11-2010|work=The Complete Review|title=Cobralingus by Jeff Noon|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOiGv66?url=http://www.complete-review.com/reviews/noonj/clingus.htm|archivedate=23-01-2012|deadurl=no}}</ref><ref>{{книга|заголовок=Slow learner: early stories|автор=Thomas Pynchion.|рік=1995|видавництво=Vintage|allpages=193|isbn=9780099532514}}</ref>{{sfn|Newhouse|2000|loc=Hipsters, Beats and Superman}}<ref>{{книга|заголовок=Jack Kerouac's On the Road|автор=Kelly, Kevin.|рік=1996|видавництво=Research & Education Assoc|pages=1|allpages=112|isbn=9780878910373}}</ref>; романістика Берроуза зробила вирішальний вплив на розвиток жанру «[[кіберпанк]]»<ref>{{книга|автор=McCaffery, Larry.|заголовок=Storming the reality studio: a casebook of cyberpunk and postmodern science fiction|видавець=Duke University Press|рік=1991|allpages=387|pages=19|isbn=9780822311683}}</ref><ref name="TTI">{{cite web|url=http://tvtropes.org/pmwiki/pmwiki.php/Main/WilliamSBurroughs|publisher=tvtropes.org|language=en|accessdate=04-11-2010|work=Television Tropes & Idioms|title=William S Burroughs|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7O5uiv?url=http://tvtropes.org/pmwiki/pmwiki.php/Main/WilliamSBurroughs|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref>. Самому письменникові деякі критики навіть відводять роль «хрещеного батька» жанру<ref>{{cite web|url=http://blogs.villagevoice.com/music/2009/02/today_william_b.php|publisher=villagevoice.com|language=en|accessdate=04-11-2010|work=The Village Voice|date=05-02-2009|author=Zach Baron|title=Today William Burroughs Would've Turned 95: Watching Gus Van Sant's "Do Easy"|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOipfsp?url=http://blogs.villagevoice.com/music/2009/02/today_william_b.php|archivedate=23-01-2012|deadurl=yes}}</ref>. Творчість Лероя Джонса мало сильний вплив на {{не перекладено|BAM (рух)|«BAM»|en|Black Arts Movement}}<ref>{{книга|автор=Woodard, Komozi.|заголовок=A nation within a nation: Amiri Baraka (LeRoi Джонс) and Black power politics|рік=1999|видавництво=UNC Press Books|pages=xi|allpages=329|isbn=9780807847619}}</ref>. Творчість бітників зіграла важливу роль у розвитку руху [[Слем|«слем-поезії»]], [[Пост-бітницька поезія|«пост-бітницької поезії»]] і {{не перекладено|Нью-Йоркська школа|нью-йоркської школи|en|New York School (art)}}<ref>{{книга|автор=Diggory, Terence.|заголовок=Encyclopedia of the New York School poets|рік=2009|allpages=560|pages=124|видавництво=Infobase Publishing|isbn=9780816057436}}</ref> {{sfn|Morgan|2010|p = 245.}}<ref>{{книга|заголовок=Said the shotgun to the head|автор=Williams, Saul.|рік=2003|видавництво=MTV-Books|pages=187|allpages=184|isbn=9780743470797}}</ref>.

У загальному та цілому вплив біт-покоління в політичному житті виражається в наступності багатьох цінностей та радикального статусу «бунтарів» наступної, після «розбитих», групою&nbsp;— хіпі<ref>{{книга|автор=Rycroft, Simon.|заголовок=Swinging city: a cultural geography of London, 1950-1974|рік=2011|видавництво=Ashgate Publishing|pages=22|allpages=200|isbn=9780754648307}}</ref>. Зокрема, саме від бітників прийшло заперечення матеріальних цінностей, неприйняття кар'єри та статусу як вищого блага, інтерес до розширення самосвідомості через експерименти з наркотиками, інтерес до східних релігій, [[пацифізм|пацифістсько]]-[[анархізм|анархічні]] політичні погляди (Гінсберг, Ферлингетти), турбота про екологію (Макклур, Снайдер), [[трибалізм|трибалістичні]] ідеї (Снайдер)<ref>{{книга|автор=Stepheson, Gregory.|заголовок=The Daybreak Boys: Essays on the Literature of the Beat Generation|рік=2009|видавництво=SIU Press|pages=14|allpages=232|isbn=9780809329496}}</ref>. Саме ті, хто в пізніх 1950-х називав себе «бітниками», пропагували сексуальний та духовний лібералізм, прославляли доброзичливість, ризик, заохочували індивідуальність, протиставляли себе [[матеріалізм]]у, цензурі та владі [[Засоби масової інформації|мас-медіа]]&nbsp;— те ж, що робитимуть ті, хто назве себе «хіпі» в 1970-х{{sfn|Newhouse|2000|p=1.}}.

[[Стефенсон, Грегорі|Г. Стефенсон]] пише, що найбільш явно вплив біт-покоління виразилося в авторах так званого «другого покоління розбитих»&nbsp;— до останніх зараховуючи [[Кен Кізі|К. Кізі]], {{не перекладено|Сандерс, Ед (письменник)|Е. Сандерса|en|Ed Sanders}}, {{не перекладено|Берріган, Тед|Т. Берріган|en|Ted Berrigan}}, [[Гроган, Еммет|Е. Грогана]], [[Річард Бротіган|Р. Бротігана]] і [[Річард Фарінья|Р. Фарінью]]. Творчість вищезазначених, вважає Стефенсон, послужило каталізатором для «Другої фази» впливу оригінальних членів біт-покоління&nbsp;— впливу на контркультуру шістдесятих та ранніх сімдесятих<ref>{{книга|автор=Stephenson, Gregory.|заголовок=The Daybreak Boys: Essays on the Literature of the Beat Generation|рік=2009|видавництво=SIU Press|pages=13|isbn=9780809329496}}</ref>. Роль бітників у формуванні культури США в шістдесяті підтверджує й [[Ньюхаус, Томас|Т. Ньюхаус]], серед іншого виділяючи їх опозиційні погляди, лібералізацію відносини до сексу та релігії, неприйняття матеріальних цінностей, цензури та мас-медіа. Соціальні та культурні цінності «розбитих», пише Ньюхаус, справили величезний вплив на підростаюче покоління американців<ref>{{книга|автор=Newhouse, Thomas.|заголовок=The beat generation and the popular novel in the United States, 1945-1970|рік=2000|видавництво=McFarland|pages=1|isbn=9780786408412}}</ref>. [[Вольдман, Енн|Е. Вольдман]], в свою чергу, питання впливу «розбитих» розглядає набагато ширше, відзначаючи його роль в сучасній літературній традиції, кіноіндустрії, художній творчості та багатьох інших сферах мас-медіа{{sfn|Waldman, Ginsberg|2007|p=xv.}}. «Альтернативний спосіб життя» бітників знайшов своє відображення навіть в музичних уподобаннях молоді 1960-х, вважає [[Саголла, Ліза Джо|Л.&nbsp;Д.&nbsp;Саголла]],&nbsp;— стиль одягу, вироблений розбитими укупі з їх бунтівним духом, значною мірою вплинув на популярність [[рок-н-рол]]у, навіть незважаючи на той факт, що самі бітники відчували на собі вплив іншого музичного напрямку, а саме джазу<ref>{{книга|автор=Sagolla, Lisa Jo.|заголовок=Rock 'n' Roll Dances of the 1950s|рік=2011|видавництво=ABC-CLIO|pages=14|isbn=9780313365560}}</ref>.

Певний вплив на музику справила творчість Вільяма Берроуза і, зокрема, його «[[метод нарізок]]»; останніми активно користувалися учасники англійської музичної [[індастріал]]-групи [[Throbbing Gristle]], метод сильно вплинув на творчість американського [[композитор]]a {{не перекладено|Ерл Браун|Ерла Брауна|en|Earle Brown}}, [[Австралія|австралійського]] музиканта [[Хартлі, Ян|Яна Хартлі]] ({{lang-en|Ian Hartley}}) та експериментального музиканта [[Дженезис Пі-Оррідж|Дженезіс Пі-Оррідж]]<ref>{{cite web|url=http://www.praguepost.com/night-and-day/stage/6180-into-the-esoteric.html|publisher=praguepost.com|language=en|accessdate=18-11-2010|work=The Prague Post|author=Jonsson, Darrel.|date=27-10-2010|title=Into the esoteric|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7vrrdP?url=http://www.praguepost.com/night-and-day/stage/6180-into-the-esoteric.html|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref><ref name="arthur">{{cite web|url=http://www.arthurmag.com/2007/12/05/willima-burroughs-onled-zeppelin/|publisher=arthurmag.com|language=en|work=Arthur Magazine|accessdate=18-11-2010|author=Coulthart, John.|title=William Burroughs on... Led Zeppelin!|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7xidVB?url=http://www.arthurmag.com/2007/12/05/willima-burroughs-onled-zeppelin/|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref><ref>{{книга|автор=Priest, Gail.|заголовок=Experimental Music: Audio Explorations in Australia|pages=45|видавництво=UNSW Press|рік=2009|allpages=192|isbn=9781921410079}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.noblahblah.org/?tag=genesis-p-orridge|publisher=noblahblah.org|work=No Blah Blah|language=en|accessdate=15-11-2010|title=Genesis P-Orridge|author=Wessang, Adeline.|date=21-09-2009|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7yJj5v?url=http://www.noblahblah.org/?tag=genesis-p-orridge|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref>. По даній техніці писав тексти для альбому [[Radiohead]] «[[Kid A]]» [[Том Йорк]]&nbsp;— він клав написані на папері окремі рядки у капелюх, дістаючи їх у випадковому порядку та складаючи таким чином текст<ref name="Out">{{cite web|url=http://www.outsideleft.com/main.php?updateID=983|publisher=outsideleft.com|language=en|accessdate=15-11-2010|title=Cut It Up|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t7yvUHn?url=http://www.outsideleft.com/main.php?updateID=983|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref>. Техніка вплинула на появу важливого для [[електронна музика|електроніки]], [[техно]] та [[індастріал]]у поняття [[семпл]]у<ref>{{cite web|url=http://www.biagency.ru/authors/84|publisher=biagency.ru|work=Book information agency|accessdate=19-10-11|title=Вільям Берроуз|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOk9UlI?url=http://www.biagency.ru/auth|archivedate=2012-01-23|deadurl=yes}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.enotes.com/contemporary-musicians/burroughs-william-s-biography|title=Burroughs, William S.|publisher=enotes.com|language=en|accessdate=24-11-2010|work=Enotes.com|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOkjmBB?url=http://www.enotes.com/burroughs-william-s-reference/burroughs-william-s|archivedate=23-01-2012|deadurl=yes}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.pgil-eirdata.org/html/pgil_datasets/authors/g/Gyson,Brion/life.htm|title=Gyson, Brion.|publisher=pgil-eirdata.org|language=en|accessdate=24-11-2010|deadlink=404|archiveurl=https://web.archive.org/web/20020624131146/http://www.pgil-eirdata.org/html/pgil_datasets/authors/g/Gyson,Brion/life.htm|archivedate=24-06-2002|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.pbs.org/independentlens/copyright-criminals/sampling.html|work=Independent Lens|language=en|accessdate=24-11-2010|title=Sampling: An Overview|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t80GVWZ?url=http://www.pbs.org/independentlens/copyright-criminals/sampling.html|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref><ref>{{книга|автор=Rocco, John M.; Rocco, Brian.|заголовок=The Nirvana companion: two decades of commentary: a chronicle of the end of punk|видавництво=Schirmer Books|рік=1998|allpages=273|isbn=9780028649306}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.vh1.com/artists/news/400010/19980622/laswell_bill.jhtml|language=en|accessdate=25-11-2010|publisher=vh1.com|work=VH1|title=Laswell And Burroughs Just A Pair Of Cut-Ups|date=22-07-1998|author=McLeod, Kembrew.|archiveurl=https://www.webcitation.org/64t80tjRz?url=http://www.vh1.com/artists/news/400010/19980622/laswell_bill.jhtml|archivedate=22-01-2012|deadurl=no}}</ref>.

== Біт-покоління в кінематографі ==
розбитом поколінню присвячено безліч кінофільмів, поява перших з них за часом збігається з розквітом руху в [[Сан-Франциско]]. Однією з перших картин, популяризуючою тему бітників, стала «[[Забавна мордочка|кумедна мордочка]]» ([[1957]]) режисера [[Донен, Стенлі|Стенлі Донена]] з [[Одрі Гепберн]] у головній ролі. Фільм оповідає про редактора жіночого журналу та фотографа, які знаходяться в пошуку нового еталона жіночої краси для зйомок на обкладинку видання<ref>{{книга|автор=Vejlgaard, Henrik.|заголовок=Anatomy of a trend|видавництво=McGraw-Hill|рік=2008|allpages=264|isbn=9780071488709}}</ref>. Двома роками пізніше режисером {{не перекладено|Чарльз Гаас|Чарльзом Гаасом|en|Charles F. Haas}} був знятий кінофільм «[[Біт-покоління (фільм)|Біт-покоління]]», що розповідає історію «розбитих»<ref>{{cite web|url=http://movies.nytimes.com/movie/review?res=9403EEDD113EE63BBC4A51DFB6678382649EDE|publisher=nytimes.com|language=en|work=The New York Times|accessdate=11.09.2011|title=Movie Review — The Beat Generation (1959)|author=Thompson, Howard.|archive-date=31 січня 2012|archive-url=https://web.archive.org/web/20120131154856/http://movies.nytimes.com/movie/review?res=9403EEDD113EE63BBC4A51DFB6678382649EDE}}</ref>.

{{не перекладено|Погадай на ромашці (фільм)|«Поворожи на ромашці»|en|Pull My Daisy}}&nbsp;— короткометражний фільм 1959 режисерів [[Франк, Роберт|Роберта Франка]] і {{не перекладено|Альфред Леслі|Альфреда Леслі|en|Alfred Leslie}}, поставлений за сценарієм Джека Керуака. Заснована на реальних подіях, картина розповідає історію звичайного службовця залізниці (прототип цього персонажа&nbsp;— Ніл Кессіді), дружина якого запрошує на вечерю впливового [[єпископ]]а, однак богемні приятелі сімейної пари псують подію у вельми комічній манері. В образі самих себе на екрані з'явилися три поети-бітники&nbsp;— Аллен Гінсберг, Грегорі Корсо та Пітер Орловскі, представлені як «єврейський поет», «італійський поет» та «російський поет» відповідно, а сам фільм був покликаний показати звичаї та філософію зароджується літературного співтовариства<ref>{{cite web|url=http://www.photoeye.com/magazine/reviews/2008/05_21_pull_my_daisy.cfm|publisher=photoeye.com|language=en|work=Photo-Eye magazine|author=Cohen, John|date=08.08.2008|accessdate=11.09.2011|title=Is Pull My Daisy Holy?|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOmBif2?url=http://www.photoeye.com/magazine/reviews/2008/05_21_pull_my_daisy.cfm|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. У цьому ж році вийшла картина «Тіні» ({{lang-en|Shadows}}, США, 1959) [[Джон Кассаветіс|Джона Кассаветіса]]<ref>{{cite web|url=http://www.kinozapiski.ru/ru/article/sendvalues/197/|publisher=kinozapiski.ru|accessdate=14.09.2011|title=Стэн Брэкидж: кинохудожник как поэт|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOmyc7E?url=http://www.kinozapiski.ru/ru/article/sendvalues/197/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Ця робота, присвячена становленню біт-покоління в Нью-Йорку, на думку сучасних кінокритиків, розцінюється не інакше як «перший по-справжньому» розбитий «фільм»<ref name="hfdjv">{{cite web|author=Sargeant, Jack.|url=http://www.sensesofcinema.com/2000/feature-articles/beat/|publisher=sensesofcinema.com|work=Senses of Cinema|language=en|accessdate=14.09.2011|title=A Brief Introduction to the Beat (in) Film|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOoI9Zx?url=http://www.sensesofcinema.com/2000/feature-articles/beat/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

Роком пізніше наступна робота Керуака, {{не перекладено|Підземні (роман)|«Підземні»|en|The Subterraneans}}, аналогічно була екранізована<ref>{{cite web|url=http://www.imdb.com/title/tt0054351/|title=The Subterraneans (1960)|work=Internet Movie Database|publisher=imdb.com|language=en|accessdate=14.09.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOpA4Vc?url=http://www.imdb.com/title/tt0054351/|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>. Оригінальний сюжет, втім, був сильно змінений&nbsp;— так, замість афроамериканки Марді Фокс була введена молода француженка, щоб більше відповідати [[голлівуд]]ським стандартам. Незважаючи на те, що картина була висміяна та розкритикована Гінсбергом, саме її існування показувало спроби кіноіндустрії нажитися на зростаючій популярності біт-покоління<ref>{{cite web|url=http://movies.nytimes.com/movie/review?res=9B05E6D9123DE333A25754C0A9619C946191D6CF|publisher=nytimes.com|language=en|accessdate=14.09.2009|work=The New York Times|author=Weiler, A. H.|title='Subterraneans':Kerouac's World of the Beatniks on View|date=07.07.1960}}</ref>.

Тоді ж вийшли важливі для біт-покоління картини, наприклад, {{не перекладено|Квітковий злодій|«Квітковий злодій»|en|The Flower Thief}} [[експериментальний кінематограф|експериментального кінорежисера]] {{не перекладено|Рон Райс|Рона Райса|en|Ron Rice}}, про поетів (таких як Боб Кауфман), що живуть в сан-францисском районі {{не перекладено|Норт-Біч (Сан-Франциско)|Норт-Біч|en|North Beach, San Francisco}}, та «Blonde Cobra» (1959—1963) {{не перекладено|Джек Сміт (режисер)|Джека Сміта|en|Jack Smith (film director) }}. В цей же час тематика біт-покоління почала ставати актуальною і в [[Європа|Європі]], де піонером цього напрямку можна назвати {{не перекладено|Ентоні Белч|Ентоні Белчев|en|Antony Balch}}. Під впливом художніх експериментів Гайсина та літературних Берроуза, Белч створив ряд короткометражних фільмів по творчості останнього<ref name="hfdjv" />.

[[Серцебиття (фільм)|«Серцебиття»]] ([[1980]])&nbsp;— фільм {{не перекладено|Джон Байрама|Джона Байрама|en|John Byrum}}, центром якого стала біографія дружини Ніла Кессіді, {{не перекладено|Керолін Кессіді|Керолін|en|Carolyn Cassady}}. Фільм переважно оповідає про складний [[любовний трикутник|любовномий трикутник]], який сформувався між Керолін, її чоловіком та Керуаком під час автомобільних подорожей двох друзів, докладно описаних в книзі «В дорозі»<ref>{{cite web|url=http://www.allrovi.com/movies/movie/heart-beat-v21876?r=allmovie|work=Rovi|publisher=allrovi.com|language=en|title=Heart Beat (1980)|author=Brenner, Paul.|accessdate=11.09.2011|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOqvWhx?url=http://www.allrovi.com/movies/movie/heart-beat-v21876?r=allmovie|archivedate=23.01.2012|deadurl=yes}}</ref>. Чотири роки по тому вийшла документальна картина «Перед стоунволльськими повстаннями» ([[1984]]) за сценарієм [[Браун, Рита Мей|Ріти Мей Браун]], присвячена [[ЛГБТ]]-співтовариству до [[Стоунволлскіе бунти|Стоунволлських бунтів 1969-го року]]. Крім іншого, цей фільм оповідає про розвиток та зародження богемного андеграунду в Нью-Йорку та Сан-Франциско&nbsp;— тобто зародження біт-покоління<ref name="duci">{{cite web|url=http://www.lib.berkeley.edu/MRC/CarneyFilms.html|publisher=lib.berkley.edu|language=en|accessdate=11.09.2011|title=The Beat Movement on Film|work=Berkley University|archive-date=2 березня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180302054539/http://www.lib.berkeley.edu/MRC/CarneyFilms.html}}</ref>.

Фільми, тим чи іншим чином пов'язані з історією біт-покоління, продовжують виходити та донині. Так, в [[2010]] американці {{не перекладено|Роб Епштайн||en|Rob Epstein}} та [[Джеффрі Фрідман]] зфільмували картину [[Крик (фільм)|«Крик»]], присвячену судовому процесу над однойменною поемою Гінсберга. Роль молодого поета виконав актор [[Джеймс Франко|Д. Франко]]<ref name=autogenerated1 />. Фільм увійшов до конкурсної програми [[60-й Берлінський міжнародний кінофестиваль|60-го Берлінського кінофестивалю]] та «відкривав» кінофестиваль «[[Санденс (кінофестиваль)|Санденс]]»<ref name=autogenerated3 />. Починаючи з середини [[1950-ті|1950-х]] років, всього про «поколінні розбитих» було знято понад трьох десятків картин, художніх та документальних<ref name="duci" />.

== Найбільші дослідники біт-покоління ==
З моменту, коли «розбиті» практично зникли, розчинившись в набираючому оберти русі хіпі, було випущено велику кількість книг, присвячених як окремим представникам бітництва, так і становленню самого покоління. найбільш впливові в літературознавчій середовищі роботи вийшли, здебільшого, з-під пера трьох основних авторів.

* {{не перекладено|Енн Вольдман||en|Anne Waldman}} (н. 1945)&nbsp;— поетеса, політична активістка та дослідниця творчості бітників. До поетичного руху приєдналася на зорі бітництва, в [[1960-ті|1960-х]]; вивчала [[буддизм]] разом з Аллен Гінсберг, в [[1974]] брала участь у створенні {{не перекладено|Школа розчленованої поезії імені Керуака|«Школи розчленованої поезії імені Керуака»|en|Jack Kerouac School}}. В цей же час Вольдман веде активне політичне життя; незважаючи на те, що роботи поетеси ніколи не ставилися безпосередньо до «розбитого покоління», в колі її знайомств були основні персонажі останнього. Вольдман достатньо рано почала цікавитися бітниками та зібрала значний архів листів, ранніх записів, фотографій, спогадів та інтерв'ю з поетами цього кола, на додаток до цього з більшістю з них вона була знайома особисто{{sfn|Lawlor|2005|loc=Waldman, Anne.}}. За авторством Енн Вольдман більше сорока книг, значна частина з яких носить літературознавчий характер. Так, з-під її пера вийшли «Talking Poetics: Ганнаls of the Jack Kerouac School of Disembodied Poetics» (1978), «The Portable Beat Reader» (1992), «Women of the Beat Generation» (1996), «The Beat Book» (1996), «Breaking the Cool: Interviewing and Reading Beat Women Writers» (2004, редактор) та деякі інші<ref>{{книга|автор=Knight, Brenda.|заголовок=Women of the Beat generation: the writers, artists, and muses at the heart of revolution|рік=1998|видавництво=Conirari Press|частина=Anne Waldman|allpages=366|isbn=9781573241380}}</ref>.
* {{не перекладено|Енн Чартерс||en|Ann Charters}} (н. 1936)&nbsp;— професорка англійської літератури в [[Університет Коннектикуту|Університеті Коннектикуту]]. З бітниками познайомилася на зорі покоління, в середині [[1950-ті|1950-х]] років, на знаменитих читаннях у «Галереї Шість». З того моменту Чартерс почала колекціонувати книги авторів біт-покоління та познайомилася з багатьма з них особисто. [[Доктор філософії|Докторський ступінь]] отримала в [[Колумбійський університет|Колумбійському університеті]], написавши біографію Джека Керуака. Надалі Чартерс виступала редакторкою багатьох поетичних збірок «Розбитих поетів», а також сама написала чимало книг, їм присвячених<ref>{{книга|автор=Grace, Nancy McCampbell; Johnson, Ronna.|заголовок=Breaking the rule of cool:
interviewing and reading women beat writers|рік=2004|видавництво=Univ. Press of Mississippi|pages=207|allpages=295|isbn=9781578066544}}</ref>. Так, за її авторством «The Beats, literary bohemians in postwar America» (1983), «Beats & company» (1986) «The Portable Beat Reader» (1992, у співавторстві з Вольдман), «Beat down to your soul» (2001) «The portable sixties reader» (2003) та багато інших<ref>{{cite web|url=http://worldcat.org/identities/lccn-n79-7732|title=Charters, Ann|publisher=woldcat.org|work=WorldCat Identities|accessdate=12.09.2011|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOu703U?url=http://worldcat.org/identities/lccn-n79-7732|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.
* {{не перекладено|Білл Морган||en|Bill Morgan (archivist) }}&nbsp;— письменник, художник та редактор, широко відомий як [[архіваріус]] для багатьох авторів біт-покоління&nbsp;— Гінсберга, Ферлингетти і ряду інших. Інтерес до «розбитих» у Моргана з'явився порівняно пізно&nbsp;— лише в [[1970-ті|1970-х]], коли, будучи студентом, для магістрського ступеня він написав повну бібліографію Ферлінгетті. Через знайомство з останнім він був представлений Гінсбергу, який довірив молодику роботу в своєму архіві (зараз розташовується в {{не перекладено|Бібліотека Батлера|бібліотеці Батлера|en|Butler Library}} при Колумбійському університеті і є найбільшим зібранням документальних матеріалів про біт-покоління)<ref>{{книга|автор=Arthur Garraty, John;Christopher Carnes, Mark.|заголовок=American national biography, vol.1|рік=1999|видавництво=Oxford University Press|pages=232|}}</ref>. З авторством Моргана безліч дослідних робіт, збірників листів та бібліографій «розбитих» авторів. Серед них «The beat generation in New York» (1997), «The beat generation in San Francisco» (2003), «The typewriter is holy: the complete, uncensored history of the Beat generation» (2010) та багато інших<ref>{{cite web|url=http://worldcat.org/identities/lccn-n82-79901|title=Morgan, Bill|publisher=woldcat.org|work=WorldCat Identities|accessdate=12.09.2011|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/64uOuXVhU?url=http://worldcat.org/identities/lccn-n82-79901|archivedate=23.01.2012|deadurl=no}}</ref>.

== Поезія бітників українською ==
Найбільш повним виданням поезії бітників в перекладі українською мовою є антологія «День смерті пані День», упорядкована й перекладена [[Юрій Андрухович|Юрієм Андруховичем]]. До антології увійшли твори таких авторів, як [[Лоренс Ферлінгетті]], [[Роберт Данкен]], [[Кеннет Кок]], [[Аллен Гінсберг]], [[Френк О'Гара]], [[Роберт Крілі]], [[Джон Ешбері]], [[Ґері Снайдер]] та [[Грегорі Корсо]].

* «День смерті пані День». Американська поезія 1950-60-х років у перекладах [[Юрій Андрухович|Юрія Андруховича]].&nbsp;— Харків: Фоліо, 2006.&nbsp;— 207 с. ISBN 966-03-3604-7.

== Примітки ==
{{примітки|3}}

== Література ==
{{refbegin}}
* {{Книга 
|автор = 
|заголовок = Антологія поезії бітників 
|відповідальний = Г. Андрєєва 
|видавництво = Ультра.Культура 
|рік = 2004 
|сторінок = 784 
|isbn = 5-98042-072-X
|видання = 1-е вид 
|серія = Поезія 
|тираж = 3000 
|ref = Андрєєва 
}}
* {{книга|автор = Харріс, Олівер.|заголовок = Листи Вільяма Берроуза|рік=2011|місце = М.||видавництво = АСТ, Астрель|сторінок=572|isbn=978-5-17-071233-5|тираж=2 500|ref=Харріс}}
* {{книга|автор = Одье, Даніель.|заголовок = Інтерв'ю з Вільям Берроуз|рік=2011|видавництво = АСТ|сторінок=315|isbn=978-5-17-066765-9|ref=Одье}}
* {{книга|автор=Waldman, Anne; Ginsberg, Allen.|заголовок=The Beat Book: Writings from the Beat Generation|рік=2007|allpages=400|видавництво=Shambhala Publications|isbn=9781590304556|ref=Waldman, Ginsberg}}
* {{книга|автор =Gioia, Dana.|заголовок=California poetry: from the Gold Rush to the present|рік=2004|видавництво=Heyday|allpages=376|isbn=9781890771720|ref=Gioia}}
* {{книга|автор=Lawlor, William.|заголовок=Beat culture: lifestyles, icons, and impact|видавництво=ABC-CLIO|рік=2005|allpages=392|isbn=9781851094004|ref=Lawlor}}
* {{книга|автор=Hemmer, Kurt.|заголовок=Encyclopedia of beat literature|рік=2007|видавництво=Infobase Publishing|allpages=401|isbn=9780816042975|ref=Hemmer}}
* {{книга|автор=Morgan, Bill.|заголовок=The beat generation in New York|рік=1997|видавництво=City Lights Books|ref=Morgan|allpages=166|isbn=9780872863255|url-access=registration|url=https://archive.org/details/beatgenerationin00morg}}
* {{книга|автор=Morgan, Bill.|заголовок=The typewriter is holy|рік=2010|видавництво=Simon and Schuster|ref=Morgan|allpages=291|isbn=9781416592426}}
* {{книга|автор=Miles, Barry; Ginsberg, Allen.|заголовок=Howl: original draft facsimile|рік=2006|видавництво=Harper Perennial Modern Classics|allpages=194|isbn=9780061137457|ref=Miles|url-access=registration|url=https://archive.org/details/howloriginaldraf0000gins}}
* {{книга|автор=Newhouse, Thomas.|заголовок=The beat generation and the popular novel in the United States, 1945-1970|рік=2000|видавництво=McFarland|allpages=193|isbn=9780786408412|ref=Newhouse}}
{{refend}}

{{Бібліоінформація}}
{{Хіпі}}

[[Категорія:Біт-покоління| ]]
[[Категорія:Література США]]
[[Категорія:Контркультура 1940-х]]
[[Категорія:Контркультура 1950-х]]
[[Категорія:Контркультура 1960-х]]