Власенко Іван Микитович
| Іван Власенко | ||||
|---|---|---|---|---|
| Власенко Іван Микитович | ||||
| Народився | 25 листопада 1934 с. Недригайлів, нині селище Роменського району Сумської області, Українська РСР, СРСР | |||
| Помер | 20 грудня 2018 (84 роки) м. Київ, Україна | |||
| Громадянство |  Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Alma mater | Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1958) | |||
| Мова творів | українська | |||
| Напрямок | проза | |||
| Премії | премія імені Андрія Головка за найкращий роман року (1994). | |||
|
| ||||
Іван Микитович Власенко (нар.. 25 листопада 1934, с. Недригайлів, нині селище Роменського району Сумської області, УкраїнськаРСР, СРСР — пом. 20 грудня 2018, м. Київ, Україна) — український прозаїк.
Іван Власенко народився 1934 року в селі Недригайлів на Сумщині в родині колгоспників. Після закінчення школи вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив в 1958 році. Почав трудову діяльність на посаді завідувача відділу обласної молодіжної газети «Київський комсомолець». В 1961 році перейшов до редакції газети «Колгоспне село». З 1964 по 1970 роки обіймав посаду відповідального секретаря журналу «Знання та праця». Потім працював старшим редактором видавництва «Радянський письменник». У 1972 році обійняв посаду відповідального секретаря комісії критики та теорії літератури, потім — завідуючим відділом прози журналу «Вітчизна». У 1993 році перейшов до новоствореної урядової газети «Урядовий кур'єр», де працював редактором відділу екології та здоров'я[1].
Іван Власенко у свої творах писав про другу світову війну, долі в'язнів гітлерівських концтаборів та боротьбу проти фашизму, а також про повоєнні роки. Він — автор прозових збірок «Залп» (1966), «Едельвейс кохання» (1971), «Вага порожнечі» (1987), «Цап у капусті» (2003); повістей «Дорога до себе» (1972), «Над Сулою синє небо» (1984), романів «Остарбайтер» (у співавторстві, 1980), «Коли дозрівають каштани» (1983), «Розшукується безпалий» (у співавторстві, 1987), біографічної повісті «Олександр Палладій» (1982), роман «Мертві не вміють мовчати» (1994), а також художньо-документальна повість «Земля наша — козацька. Недригайлів у легендах, переказах, пам'яті» (2017). Член Спілки письменників СРСР з 1973 року.
Його дружина Наталія Конотопець (нар. 1947) — українська письменниця.
- премія імені Андрія Головка за найкращий роман року (1994).
- ↑ Махінчук, Микола (25 листопада 2014). І досі не любить лукавої правди. Урядовий кур'єр (укр.). Процитовано 30 листопада 2022.
- П. М. Перебийніс. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — С. Власенко Іван Микитович. — ISBN 966-02-2074-X.
- Сучасні письменники України. Біобіблографічний довідник. Київ, 2012. С. 70.